Історія справи

ПОСТАНОВА

Іменем України

10 липня 2019 року

Київ

справа №826/3608/15

адміністративне провадження №К/9901/5006/18

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду: судді-доповідача Берназюка Я.О., судді Желєзного І.В., судді Шарапи В.М., розглянувши у письмовому провадженні у касаційному порядку адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 та ОСОБА_2 до Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на здійснення тимчасової адміністрації у ПАТ «Міський комерційний банк», Фонду гарантування вкладів фізичних осіб про визнання бездіяльності протиправною, зобов`язання вчинити дії за касаційною скаргою ОСОБА_1 та ОСОБА_2 на постанову Окружного адміністративного суду міста Києва у складі судді Данилишину В. М. від 02 липня 2015 року та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду у складі колегії суддів: Міщук М. С., Гром Л. М., Бєлов Л. В. від 10 лютого 2016 року,

В С Т А Н О В И В :

ІСТОРІЯ СПРАВИ

Короткий зміст позовних вимог

У березні 2015 року ОСОБА_1 та ОСОБА_2 (далі - позивач 1 та позивач 2) звернулись до Окружного адміністративного суду міста Києва з позовом до Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на здійснення тимчасової адміністрації в публічному акціонерному товаристві «Міський комерційний банк» Тимошенка Костянтина Володимировича (Уповноважена особа Фонду, відповідач 1), Фонду гарантування вкладів фізичних осіб (далі - ФГВФО, відповідач 2), у якому просили:

- підтвердити законність та правомірність передачі ОСОБА_1 права вкладника Публічного акціонерного товариства «Міський комерційний банк» (далі - ПАТ «Міський комерційний банк») за договором банківського вкладу № 2630/100/188188 від 04 червня 2014 року до ОСОБА_2 згідно з договором відступлення права вимоги від 18 листопада 2014 року;

- скасувати рішення Уповноваженої особи Фонду, викладене у листі № 13.4/2669 від 27 січня 2015 року, щодо невизнання договору переуступки банківського вкладу ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 ;

- зобов`язати Уповноважену особу Фонду включити ОСОБА_2 до переліку вкладників та визначити розрахункові суми відшкодування коштів за вкладом за договором № 2630/100/188188 від 04 червня 2014 року відповідно до Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб»;

- зобов`язати виконавчу дирекцію Фонду затвердити у реєстрі вкладників для здійснення виплат ОСОБА_2 та провести відшкодування коштів за вкладом у ПАТ «Міський комерційний банк» згідно з наданим Уповноваженою особою Фонду переліком вкладників.

Позовні вимоги мотивовані протиправністю відмови Уповноваженої особи Фонду у включенні позивачів до переліку вкладників, які мають право на відшкодування коштів за вкладами, оскільки на підставі договору про відступлення права вимоги позивач 2 набула право вкладника банку, на якого відповідно до статті 1058 ЦК України розповсюджується дія договору банківського вкладу у частині відступленої суми.

Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій

Постановою Окружного адміністративного суду міста Києва від 02 липня 2015 року, залишеною без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 10 лютого 2016 року, у задоволенні позову відмовлено.

Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції, з висновками якого погодився апеляційний суд, виходив з того, що у розумінні статті 2 Закону «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» вкладником банку є ОСОБА_1., а не ОСОБА_2 , яка не укладала договору банківського вкладу, а лише набула право вимоги на кошти за вкладом згідно договору про відступлення права вимоги, тому положення абзацу 1 частини першої статті 26 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» на неї не поширюються. При цьому суди дійшли до висновку, що за умовами договору про відступлення права вимоги позивач 2 є кредитором по відношенню до банку, а не вкладником, а задоволення таких вимог кредиторів банку здійснюється у сьому чергу, визначеною статтею 52 Закону № 4452-VI, за рахунок коштів, одержаних в результаті реалізації і продажу майна банку.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

Не погоджуючись з постановою Окружного адміністративного суду міста Києва від 02 липня 2015 року та ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 10 лютого 2016 року, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права і порушення норм процесуального права, ОСОБА_1 та ОСОБА_2 звернулися з касаційною скаргою до Вищого адміністративного суду України, у якій просять скасувати рішення судів попередніх інстанцій, направити справу на новий розгляд до Окружного адміністративного суду м. Києва.

ПРОЦЕСУАЛЬНІ ДІЇ У СПРАВІ ТА КЛОПОТАННЯ УЧАСНИКІВ СПРАВИ

Касаційна скарга подана 01 березня 2016 року.

Ухвалою Вищого адміністративного суду України від 02 березня 2016 року відкрито касаційне провадження у справі № 826/3608/15, витребувано адміністративну справу та запропоновано сторонам надати заперечення на касаційну скаргу.

Пунктом 6 Прикінцевих та перехідних положень Закону України «Про судоустрій і статус суддів» встановлено, що Вищий адміністративний суд України діє в межах повноважень, визначених процесуальним законом, до початку роботи Верховного Суду.

У відповідності з положенням пункту 11 частини другої статті 46, пункту 8 Прикінцевих та перехідних положень Закону України «Про судоустрій і статус суддів» Пленум Верховного Суду постановою від 30 листопада 2017 року № 2 визначив, що днем початку роботи Верховного Суду є 15 грудня 2017 року. З цієї дати набрав чинності також Закон України від 03 жовтня 2017 року № 2147-VIII, яким, зокрема, КАС України від 06 липня 2005 року № 2747-IV викладено у новій редакції.

Відповідно до протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 09 липня 2019 року для розгляду цієї справи визначено новий склад колегії суддів, суддею-доповідачем визначено суддю Берназюка Я.О., суддів Желєзного І.В. та Шарапу В.М.

Ухвалою Верховного Суду від 09 липня 2019 року прийнято до свого провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 та ОСОБА_2 на постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 02 липня 2015 року та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 10 лютого 2016 року у справі № 826/3608/15.

СТИСЛИЙ ВИКЛАД ОБСТАВИН СПРАВИ, ВСТАНОВЛЕНИХ СУДАМИ ПЕРШОЇ ТА АПЕЛЯЦІЙНОЇ ІНСТАНЦІЙ

Судами попередніх інстанцій встановлено та матеріалами справи підтверджено, що 18 листопада 2014 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 був укладений договір про відступлення права вимоги, відповідно до якого ОСОБА_1 відступив своє право вимоги на частину належних йому грошових коштів у доларах США у сумі 16300 доларів США, що виникло з договору банківського вкладу «Ваш стабільний» № 2630/100/188188 від 04 червня 2014 року у доларах США, укладеного з Публічним акціонерним товариством «Міський комерційний банк».

На підставі постанови Правління Національного банку України від 20 березня 2015 року № 187 «Про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію ПАТ «Міський комерційний банк» виконавчою дирекцією Фонду гарантування вкладів фізичних осіб прийнято рішення від 20 березня 2015 року № 64 «Про початок процедури ліквідації ПАТ «Міський комерційний банк» та призначення уповноваженої особи Фонду на ліквідацію банку», згідно з яким з 20 березня 2014 року розпочато процедуру ліквідації ПАТ «Міський комерційний банк» та призначено уповноважену особу Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на тимчасову адміністрацію у ПАТ «Всеукраїнський Акціонерний Банк».

ОСОБА_2 , у свою чергу, звернулася до Уповноваженої особи Фонду із листом від 26 грудня 2014 року, у якому просила видати їй суму вкладу у розмірі 16300,00 доларів США та нараховані відсотки згідно з умовами договору.

У відповідь на вказаний лист уповноважена особа Фонду листом від 27 січня 2015 року № 13.4/2669 повідомила позивача 2 про те, що ПАТ «Міський комерційний банк» не може виконати вимогу позивача 2 через відсутність доказів переходу до нового кредитора прав, оформлених належним чином та погоджених між вкладником та ПАТ «Міський комерційний банк» змін та доповнень до договору № 2630/100/188188 щодо зміни обсягу зобов`язань банку перед вкладником. До заяви не додано необхідних документів, передбачених Інструкцією про порядок відкриття, використання та закриття рахунків у національній та іноземній валютах, затвердженої постановою Правління Національного банку України від 12 листопада 2003 року № 492.

ДОВОДИ УЧАСНИКІВ СПРАВИ

У касаційній скарзі скаржник вказує на те, що суди попередніх інстанцій не надали належної правової оцінки тому, що у силу положень ЦК України позивач набула право на частину грошових коштів ОСОБА_1 , розміщених на рахунку у ПАТ «Міський комерційний банк», відповідно до укладеного у законному порядку договору про відступлення права вимоги, відтак, відмова Уповноваженої особи Фонду щодо включення позивача до переліку вкладників, які мають право на відшкодування суми вкладу за рахунок коштів ФГВФО є протиправною. Крім того, скаржник зазначає, що суди попередніх інстанцій не надали належної правової оцінки безпідставній відмові ПАТ «Міський комерційний банк» у відкритті рахунку позивачу та переведення на нього частини грошових коштів, розміщених на рахунку у ПАТ «Міський комерційний банк», відповідно до договору про відступлення права вимоги, та позбавлення позивача права власності на зазначені грошові кошти.

Від учасників справи відзиву або заперечення на касаційну скаргу ОСОБА_4 не надходило, що відповідно до статті 338 КАС України не перешкоджає перегляду рішень судів першої та апеляційної інстанцій у касаційному порядку.

ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ

Надаючи правову оцінку встановленим обставинам справи та доводам касаційної скарги, а також виходячи з меж касаційного перегляду справи, визначених статтею 341 КАС України, колегія суддів зазначає наступне.

Згідно з положенням частини третьої статті 211 КАС України (у редакції, чинній на момент прийняття оскаржуваних рішень) та частини четвертої статті 328 КАС України (у редакції, чинній на момент винесення цієї постанови) підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Відповідно до частин першої, другої та третьої статті 159 КАС (у редакції, чинній на момент прийняття оскаржуваних рішень) та частин першої, другої та третьої статті 242 КАС України (у редакції, чинній на момент винесення цієї постанови) судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Крім того стаття 2 та частина четверта статті 242 КАС України (у редакції, чинній на момент винесення цієї постанови) встановлюють, що судове рішення має відповідати завданню адміністративного судочинства, а саме бути справедливим та неупередженим, своєчасно вирішувати спір у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Зазначеним вимогам процесуального закону постанова Окружного адміністративного суду міста Києва від 02 липня 2015 року та ухвала Київського апеляційного адміністративного суду від 10 лютого 2016 року відповідають, а викладені у касаційній скарзі доводи скаржника є неприйнятними, з огляду на наступне.

Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно з положеннями частини третьої статті 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Так, правові, фінансові та організаційні засади функціонування системи гарантування вкладів фізичних осіб, повноваження ФГВФО, порядок виплати Фондом відшкодування за вкладами встановлені, зокрема, Законом України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» (тут і далі - у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин; Закон № 4452-VI).

Частиною першою статті 3 Закону № 4452-VI визначено, що Фонд є установою, що виконує спеціальні функції у сфері гарантування вкладів фізичних осіб та виведення неплатоспроможних банків з ринку.

Відповідно до частини першої статті 26 Закону № 4452-VI Фонд гарантує кожному вкладнику банку відшкодування коштів за його вкладом. Фонд відшкодовує кошти в розмірі вкладу, включаючи відсотки, нараховані на день прийняття рішення Національним банком України про віднесення банку до категорії неплатоспроможних та початку процедури виведення Фондом банку з ринку, але не більше суми, встановленої адміністративною радою Фонду на дату прийняття такого рішення незалежно від кількості вкладів в одному банку. Сума граничного розміру відшкодування коштів за вкладами не може бути меншою 200000,00 грн. Фонд не відшкодовує кошти: передані банку в довірче управління; за вкладом у розмірі менше 10 гривень; за вкладом, підтвердженим ощадним (депозитним) сертифікатом на пред`явника.

Виконання зобов`язань Фонду перед вкладниками здійснюється Фондом з дотриманням вимог щодо найменших витрат Фонду та збитків для вкладників у спосіб, визначений цим Законом, у тому числі шляхом передачі активів і зобов`язань банку приймаючому банку, продажу банку, створення перехідного банку протягом дії тимчасової адміністрації або виплати відшкодування вкладникам після ухвалення рішення про відкликання банківської ліцензії та ліквідації банку.

Згідно з положеннями статті 27 Закону № 4452-VI уповноважена особа Фонду складає перелік вкладників та визначає розрахункові суми відшкодування коштів за вкладами за рахунок Фонду відповідно до вимог цього Закону та нормативно-правових актів Фонду станом на день прийняття рішення про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію банку.

Уповноважена особа Фонду зазначає у переліку вкладників суму відшкодування для кожного вкладника, яка розраховується виходячи із сукупного обсягу всіх його вкладів у банку та нарахованих процентів. Нарахування процентів за вкладами припиняється з дня прийняття рішення про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію банку.

Інформація про вкладника в переліку вкладників має забезпечувати його ідентифікацію відповідно до законодавства.

Протягом шести днів з дня прийняття рішення про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію банку виконавча дирекція Фонду затверджує реєстр вкладників для здійснення виплат відповідно до наданого уповноваженою особою Фонду переліку вкладників. Фонд публікує оголошення про відшкодування коштів вкладникам у газетах «Урядовий кур`єр», «Голос України» та на своїй офіційній сторінці в мережі Інтернет не пізніше ніж через сім днів з дня прийняття рішення про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію банку.

Уповноважена особа Фонду протягом трьох днів з дня прийняття рішення про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію формує перелік вкладників, кошти яких не підлягають відшкодуванню Фондом відповідно до частини четвертої статті 26 цього Закону.

Отже, Закон № 4452-VI пов`язує виникнення права на відшкодування суми коштів за вкладом разом з нарахованими на дату віднесення банку до категорії неплатоспроможних відсотками з настанням таких обставин: 1) прийняття Національним банком України рішення про віднесення відповідного банку до категорії неплатоспроможних (у разі, якщо на дату прийняття такого рішення дія договору банківського вкладу закінчилась) або рішення про відкликання банківської ліцензії; 2) наявність на дату віднесення банку до категорії неплатоспроможних у фізичної особи банківського вкладу (рахунку) за договором, укладеним до вказаної дати; 3) наявність на зазначеному банківському вкладі фізичної особи коштів разом з нарахованими відсотками на суму не менше 10 грн; 4) включення уповноваженою особою Фонду фізичної особи до переліку вкладників банку, які мають право на відшкодування суми коштів за вкладами, з визначенням конкретної суми відшкодування; 5) затвердження виконавчою дирекцією Фонду реєстрів вкладників, які мають право на відшкодування сум коштів за банківськими вкладами, відповідно до складеного уповноваженою особою Фонду переліку вкладників; 6) опублікування Фондом оголошення про відшкодування коштів вкладникам у газетах «Урядовий кур`єр», «Голос України» та на своїй офіційній сторінці в мережі Інтернет, що здійснюється не пізніше ніж через сім днів з дня прийняття рішення про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію банку.

Тобто однією з умов виникнення у фізичної особи права на отримання відшкодування коштів за рахунок ФГВФО є наявність на дату прийняття Національним Банком України рішення про віднесення банку до категорії неплатоспроможних відкритого банківського рахунку (вкладу) відповідно до договору, укладеного між банком та фізичною особою.

Відповідно до статті 2 Закону України «Про банки і банківську діяльність» вклад (депозит) - це кошти в готівковій або у безготівковій формі, у валюті України або в іноземній валюті, які розміщені клієнтами на їх іменних рахунках у банку на договірних засадах на визначений строк зберігання або без зазначення такого строку і підлягають виплаті вкладнику відповідно до законодавства України та умов договору.

Частиною першою статті 2 Закону № 4452-VI вклад визначено, як кошти в готівковій або безготівковій формі у валюті України або в іноземній валюті, які залучені банком від вкладника (або які надійшли для вкладника) на умовах договору банківського вкладу (депозиту), банківського рахунку або шляхом видачі іменного депозитного сертифіката, включаючи нараховані відсотки на такі кошти.

Пунктом 4 частиною першою статті 2 Закону № 4452-VI передбачено, що вкладник - фізична особа (у тому числі фізична особа - підприємець), яка уклала або на користь якої укладено договір банківського вкладу (депозиту), банківського рахунку або яка є власником іменного депозитного сертифіката.

Згідно з положеннями частини першої статті 1058 ЦК України за договором банківського вкладу (депозиту) одна сторона (банк), що прийняла від другої сторони (вкладника) або для неї грошову суму (вклад), що надійшла, зобов`язується виплачувати вкладникові таку суму та проценти на неї або дохід в іншій формі на умовах та в порядку, встановлених договором.

Як вбачається з аналізу наведених правових норм, вкладні (депозитні) рахунки відкриваються на конкретну особу за умови надання відповідних документів. При цьому, вкладником вважається саме та особа, яка має відкритий на своє ім`я рахунок у банку.

Як встановлено судами попередніх інстанцій та підтверджено матеріалами справи, за умовами договору вкладу № 2630/100/188188 від 04 квітня 2014 року, укладеного між ПАТ «Міський комерційний банк» та ОСОБА_1 , банк відкрив депозитний рахунок № НОМЕР_1 , тобто саме ОСОБА_1 є вкладником банку у розумінні статті 2 Закону № 4452-VI.

Стосовно ОСОБА_2 судами попередніх інстанцій встановлено відсутність відкритого на її ім`я банківського рахунку у ПАТ «Міський комерційний банк», а укладений між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 договір про відступлення права вимоги від 18 листопада 2014 року не є підставою для автоматичного віднесення позивача до вкладників банку, оскільки цьому має передувати процедура укладення договору банківського вкладу між банком та ОСОБА_2 з подальшим переведення на відкритий рахунок грошових коштів згідно вказаного договору.

З огляду на вищезазначене, колегія суддів погоджується з висновком судів першої та апеляційної інстанцій про те, що ОСОБА_2 не є вкладником банку у розумінні статті 2 Закону № 4452-VI, відтак, положення абзацу 1 частини першої статті 26 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» на неї не поширюються, тобто позивач не є тією особою, яка набула право на відшкодування суми коштів за рахунок ФГВФО, тобто відсутні правові підстави для включення позивача 2 до переліку вкладників, які мають право на відшкодування коштів за вкладами в ПАТ «Міський комерційний банк» за рахунок Фонду гарантування вкладів фізичних осіб. Водночас, за умовами договору про відступлення права вимоги позивач може бути визнаним кредитором по відношенню до банку, що є підставою для задоволення її вимог у порядку та черговості, визначених статтею 52 Закону № 4452-VI, за рахунок коштів, одержаних у результаті реалізації і продажу майна банку.

Даний висновок узгоджується з правовою позицією, що міститься, зокрема, у постанові Верховного Суду від 20 листопада 2018 року у справах № 826/6337/15 та № 826/6337/15, які прийнято в аналогічних спірних правовідносинах за участю ПАТ «Міський комерційний банк».

Суд враховує положення Висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів щодо якості судових рішень (пункти 32-41), в якому, серед іншого, звертається увага на те, що усі судові рішення повинні бути обґрунтованими, зрозумілими, викладеними чіткою і простою мовою і це є необхідною передумовою розуміння рішення сторонами та громадськістю; у викладі підстав для прийняття рішення необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави захисту; обсяг цього обов`язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення.

При цьому, зазначений Висновок також акцентує увагу на тому, що згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах.

Суд також враховує позицію Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки аргументів учасників справи у касаційному провадженні), сформовану, зокрема у справах «Салов проти України» (заява № 65518/01; від 6 вересня 2005 року; пункт 89), «Проніна проти України» (заява № 63566/00; 18 липня 2006 року; пункт 23) та «Серявін та інші проти України» (заява № 4909/04; від 10 лютого 2010 року; пункт 58): принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v.) серія A. 303-A; 09 грудня 1994 року, пункт 29).

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

За таких обставин, колегія суддів дійшла до висновку про те, що рішення судів першої та апеляційної інстанцій у цій справі є законними та обґрунтованими і не підлягають скасуванню, оскільки суди, всебічно перевіривши обставини справи, вирішили спір у відповідності з нормами матеріального права та при дотриманні норм процесуального права, в судових рішеннях повно і всебічно з`ясовані обставини в адміністративній справі з наданням оцінки всім аргументам учасників справи, а доводи касаційної скарги їх не спростовують.

Оскільки колегія суддів залишає в силі рішення судів попередніх інстанцій, то відповідно до статті 139 КАС України судові витрати не підлягають новому розподілу.

Керуючись статтями 3, 341, 344, 349, 350, 355, 356, 359, пунктом 4 Перехідних положень КАС України,

П О С Т А Н О В И В:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 та ОСОБА_2 залишити без задоволення.

Постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 02 липня 2015 року та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 10 лютого 2016 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття.

Постанова є остаточною та оскарженню не підлягає.

Головуючий Я.О. Берназюк

Судді: І.В. Желєзний

В.М. Шарапа