Історія справи

Ухвала КАС ВП від 12.06.2019 року у справі №821/544/17

ПОСТАНОВА

Іменем України

09 грудня 2019 року

Київ

справа №821/544/17

адміністративне провадження №К/9901/19980/18

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

головуючого - Губської О. А.,

суддів: Білак М. В., Калашнікової О. В.,

розглянув в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами адміністративну справу №821/544/17

за позовом Управління капітального будівництва Херсонської обласної державної адміністрації до Херсонської обласної ради, третя особа - Херсонська обласна державна адміністрація, про визнання протиправними та скасування рішень, провадження по якій відкрито

за касаційною скаргою Херсонської обласної ради на постанову Одеського апеляційного адміністративного суду від 27 вересня 2017 року, прийняту у складі колегії суддів: Лук'янчук О. В. (головуючий), Косцової І. П., Кравченка К. В.,

І. Суть спору

1. Управління капітального будівництва Херсонської обласної державної адміністрації (надалі також УКБ Херсонської ОДА, позивач) звернулося до суду з позовом до Херсонської обласної ради, третя особа - Херсонська обласна державна адміністрація, в якому, (з урахуванням збільшення позовних вимог), просило визнати протиправними та скасувати рішення Херсонської обласної ради від 03 березня 2017 року року №392 "Про покладення функцій замовника ремонтно-будівельних робіт об'єктів спільної власності територіальних громад області" (надалі також рішення від 03 березня 2017 року №392) та пункт 4 рішення Херсонської обласної ради від 10 квітня 2017 року №449 "Про внесення змін до рішень Херсонської обласної ради" (надалі також рішення від 10 квітня 2017 року №449).

2. Позовні вимоги обґрунтовані тим, що визнаючи замовником ремонтно-будівельних робіт об'єктів спільної власності територіальних громад сіл, селищ, міст Херсонської області комунальну установу з капітального будівництва та експлуатації Херсонської обласної ради, орган місцевого самоврядування порушив права та законні інтереси позивача, позбавляючи його можливості виступати замовником по об'єктах, зазначених в пункті 4 рішення від 10 квітня 2017 року №449.

3. Відповідач позов не визнав. У запереченнях проти позову наполягав на безпідставності позовних вимог та просив відмовити в їх задоволенні з огляду на законність та обгрунтованість оскаржуваних рішень ради.

ІІ. Установлені судами фактичні обставини справи

4. Херсонською обласною радою VІІ скликання 03 березня 2017 року прийнято рішення № 392, яким виконання функцій замовника ремонтно-будівельних робіт об'єктів спільної власності територіальних громад сіл, селищ, міст області, що фінансуються та/або співфінансуються з обласного бюджету, покладено на комунальну установу з капітального будівництва та експлуатації Херсонської обласної ради.

5. На виконання пункту 1 цього рішення відповідачу доручено розробити проект змін до програми соціально-економічного та культурного розвитку Херсонської області на 2017 рік, затвердженої рішенням обласної ради від 29 грудня 2016 року №357 в частині реалізації заходів, пов'язаних з ремонтно-будівельними роботами об'єктів нерухомості, в тому числі, спільної власності територіальних громад сіл, селищ, міст Херсонської області та внести його на розгляд обласної ради (пункт 2 рішення № 392).

6. В подальшому, Херсонською обласною радою VІІ скликання 04 квітня 2017 року прийнято рішення №449, абзацом другим пункту першого якого визнано таким, що втратило чинність рішення ХІ сесії обласної ради VІІ скликання від 03 березня 2017 року № 392.

7. Пунктом четвертим рішення від 04 квітня 2017 року №449 визначено замовником ремонтно-будівельних робіт об'єктів спільної власності територіальних громад сіл, селищ, міст Херсонської області, що фінансуються та/або співфінансуються з обласного бюджету, комунальну установу з капітального будівництва та експлуатації Херсонської обласної ради, якщо інше не передбачено чинним законодавством України.

8. У пункті п'ятому рішення від 04 квітня 2017 року № 449 зазначено, що це рішення набирає чинності з моменту його оприлюднення на не поширює свою дію на правовідносини, що виникли до набрання ним чинності.

9. Вважаючи вищеозначені рішення відповідача протиправним та такими, що порушують його права та законні інтереси, позивач звернувся до суду з даним адміністративним позовом.

ІІІ. Рішення судів першої й апеляційної інстанцій і мотиви їх ухвалення

10. Постановою Херсонського окружного адміністративного суду від 30 травня 2017 року в задоволені позову відмовлено.

10.1. Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції зазначив, що оскаржувані рішення є законними та обґрунтованими, оскільки відповідач діяв в межах повноважень та у спосіб, передбачені законодавством України.

11. Постановою Одеського апеляційного адміністративного суду від 27 вересня 2017 року апеляційну скаргу УКБ Херсонської ОДА задоволено частково.

11.1. Постанову Херсонського окружного адміністративного суду від 30 травня 2017 року скасовано та ухвалено нове судове рішення, яким позов задоволено частково.

11.2. Визнано неправомірним рішення Херсонської обласної ради від 03 березня 2017 року № 392 "Про покладення функцій замовника ремонтно-будівельних робіт об'єктів спільної власності територіальних громад області".

11.3. Визнано неправомірним та скасовано пункт 4 рішення Херсонської обласної ради від 10 квітня 2017 року № 449 "Про внесення змін до рішень Херсонської обласної ради".

11.4. В іншій частині позовних вимог відмовлено.

12. Апеляційний суд, скасовуючи рішення суду першої інстанції та частково задовольняючи позовні вимоги, виходив з того, що оскільки є судове рішення, що набрало законної сили та яким рішення №449 від 10 квітня 2017 року визнано протиправним та скасовано, з урахуванням положень статті 72 КАС України, рішення органу місцевого самоврядування є протиправним та підлягає скасуванню

12.1. Крім цього, суд апеляційної інстанції, враховуючи, що рішенням від 10 квітня 29017 року №449 визнано таким, що втратило чинність рішення від 03 березня 2017 року №393 та відповідно до положень Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" та вимог Рішення Конституційного Суду України №7-рп/2009 від 16 квітня 2009 року, зазначив, що відсутні правові підстави для застосування у даній справі такого способу захисту як скасування спірного рішення.

IV. Провадження в суді касаційної інстанції

13. Відповідач подав касаційну скаргу, в якій, посилаючись на неправильне застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального права та порушення ним норм процесуального права, просить скасувати постанову Одеського апеляційного адміністративного суду від 27 вересня 2017 року та залишити в силі рішення суду першої інстанції.

14. В обґрунтування поданої касаційної скарги відповідач посилається на те, що рішення судів попередніх інстанцій не відповідають вимогам законності та обґрунтованості з огляду на положення КАС України, оскільки відповідачем не було допущено порушень діючого законодавства при прийнятті оскаржуваних рішень.

15. У відзиву на касаційну скаргу позивач проти її доводів заперечує, вважає, що суд апеляційної інстанції обгрунтовано частково задовольнив позовні вимоги та просить відмовити у задоволенні касаційної скарги, залишив без змін оскаржуване рішення суду апеляційної інстанції.

16. Ухвалою судді-доповідача Вищого адміністративного суду України від 20 жовтня 2017 року відкрито касаційне провадження за вказаною касаційною скаргою.

17. Згідно з Протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 12 лютого 2018 року вказана касаційна скарга разом із справою передана судді Стрелець Т. Г.

18. На підставі Рішення зборів суддів Верховного Суду від 20 травня 2019 року №14, у зв'язку зі зміною спеціалізації та введенням до іншої судової палати судді-доповідача Стрелець Т. Г. та Розпорядження заступника керівника апарату Верховного Суду - керівника секретаріату Касаційного адміністративного суду від 05 червня 2019 року №627/0/78-19, призначено повторний автоматизований розподіл касаційних скарг у справах, включених до реєстру №19278/19.

19. Відповідно до протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 06 червня 2019 року адміністративна справа №821/544/17 була передана на розгляд колегії суддів: Губська О. А. (суддя-доповідач), Білак М. В., Калашнікова О. В. та ухвалою від 12 червня 2019 року касаційна скарга прийнята до провадження.

V. Джерела права й акти їх застосування (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин)

20. Приписами частини 2 статті 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

21. Відповідно до частини 2 статті 55 Конституції України кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб.

22. За правилами статті 144 Конституції України органи місцевого самоврядування в межах повноважень, визначених законом, приймають рішення, які є обов'язковими до виконання на відповідній території.

23. Частиною 2 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) передбачено, що завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.

24. Відповідно до статті 1 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" районні та обласні ради - це органи місцевого самоврядування, що представляють спільні інтереси територіальних громад сіл, селищ та міст.

25. Пунктом 34 частини 1 статті 26 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" передбачено, що до виключної компетенції сільських, селищних, міських рад входить вирішення відповідно до закону питань з врегулювання земельних відносин.

26. Відповідно до частини 10 статті 59 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" акти органів та посадових осіб місцевого самоврядування з мотивів їхньої невідповідності Конституції або законам України визнаються незаконними в судовому порядку.

27. Приписами частини 1 статті 72 КАС України встановлено, що обставини, встановлені судовим рішенням в адміністративній, цивільній або господарській справі, що набуло законної сили, не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини.

VI. Висновок Верховного Суду

28. Предметом розглядом даної справи є правомірність рішення Херсонської обласної ради від 03 березня 2017 року № 392 "Про покладення функцій замовника ремонтно-будівельних робіт об'єктів спільної власності територіальних громад області" та пункт 4 рішення Херсонської обласної ради від 10 квітня 2017 року № 449 "Про внесення змін до рішень Херсонської обласної ради".

29. Щодо позовної вимоги про визнання неправомірним та скасування пункту 4 рішення від 10 квітня 2017 року № 449, судом першої інстанції підтверджено правомірність дій Херсонської обласної ради при визначенні замовником ремонтно-будівельних робіт комунальної установи та зазначив про відсутність правових підстав для скасування пункту 4 рішення від 10 квітня 2017 року № 449.

30. Натомість, судом апеляційної інстанції встановлено, що постановою Херсонського окружного адміністративного суду від 16 червня 2017 року, залишеною без змін ухвалою Одеського апеляційного адміністративного суду від 12 вересня 2017 року, рішення від 10 квітня 2017 року № 449 визнано протиправним та скасовано повністю, оскільки прийнято з порушенням норм діючого законодавства.

31. Отже, посилаючись на вимоги статті 72 КАС України, апеляційним судом прийнято рішення про визнання неправомірним та скасування пункту 4 рішення від 10 квітня 2017 року №449.

32. Частиною 2 статті 255 КАС України обставини, встановлені у відношенні певної особи судовим рішенням в адміністративній, цивільній або господарській справі, що набрало законної сили, не підлягали доказуванню, а також не могли оспорюватися в іншій судовій справі за участю тих самих сторін

33. Отже, колегія суддів, з урахуванням положень статей 72 та 255 КАС України, погоджується з висновком апеляційного суду про визнання неправомірним та скасування пункту 4 рішення від 10 квітня 2017 року №449.

34. Щодо визнання неправомірним та скасування рішення від 03 березня 2017 року №392, судом апеляційної інстанції зроблено висновок про обгрунтованість позовних вимог в цій частині з огляду на положення Рішення Конституційного Суду України від 16 квітня 2009 року №7-рп/2009 у справі за конституційним поданням Харківської міської ради щодо офіційного тлумачення положень частини 2 статті 19, статті 144 Конституції України, статті 25, частини 14 статті 46, частин 1, 10 статті 59 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" (справа про скасування актів органів місцевого самоврядування), яким передбачено право органу місцевого самоврядування приймати рішення, вносити зміни та/чи скасовувати їх на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

35. Враховуючи відсутність в оскаржуваному рішенні від 03 березня 2017 року №392 посилання на норми Конституції України або на положення Законів України "Про засади державної регуляторної політики у сфері господарської діяльності", "Про Уповноваженого Верховної Ради з прав людини", "Про державний контроль за використанням та охороню земель", наявність яких передбачає можливість внесення змін до рішень органів місцевого самоврядування, апеляційний суд дійшов висновку про протиправність зазначеного оскаржуваного рішення.

36. Крім цього, судом апеляційної інстанції зазначено про відсутність підстав для скасування зазначеного рішення з огляду на те, що рішенням від 10 квітня 2017 року №449 визнано його нечинність.

37. Разом з тим, колегія суддів вважає зазначений висновок суду апеляційної інстанції передчасним з огляду на наступне.

38. Апеляційний суд обґрунтовує протиправність, зокрема, рішення від 03 березня 2017 року №393 тим, що з урахуванням положень Рішення Конституційного Суду України від 16 квітня 2009 року №7-рп/2009 орган місцевого самоврядування може вносити зміни в прийняті ним рішення виключно на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

39. При цьому, апеляційним судом зазначено на відсутність в оскаржуваному рішенні від 03 березня 2017 року №392 посилання на положення певних законів ("Про засади державної регуляторної політики у сфері господарської діяльності", "Про Уповноваженого Верховної Ради з прав людини", "Про державний контроль за використанням та охороню земель") та норми Конституції України, у зв'язку з чим у відповідача були відсутні повноваження вносити зміни у раніше прийняте ним рішення.

40. Однак, колегія суддів звертає увагу на те, що відповідно до зазначеного Рішення Конституційного Суду України органи місцевого самоврядування не можуть скасовувати свої попередні рішення, вносити до них зміни, якщо відповідно до приписів цих рішень виникли правовідносини, пов'язані з реалізацією певних суб'єктивних прав та охоронюваних законом інтересів, і суб'єкти цих правовідносин заперечують проти їх зміни чи припинення. Це є "гарантією стабільності суспільних відносин" між органами місцевого самоврядування і громадянами, породжуючи у громадян впевненість у тому, що їхнє існуюче становище не буде погіршене прийняттям більш пізнього рішення. Тому, на думку Конституційного Суду України, органи місцевого самоврядування не можуть скасовувати свої попередні рішення, вносити до них зміни, якщо відповідно до приписів цих рішень виникли правовідносини, пов'язані з реалізацією певних суб'єктивних прав та охоронюваних законом інтересів, і суб'єкти цих правовідносин заперечують проти їх зміни чи припинення. Ненормативні правові акти місцевого самоврядування є актами одноразового застосування, вони вичерпують свою дію фактом їхнього виконання, а тому не можуть бути скасовані чи змінені органом місцевого самоврядування після їх виконання.

41. Аналіз наведених положень свідчить про можливість скасування органом місцевого самоврядування власного рішення, у той же час, реалізація зазначених повноважень можлива у разі дотримання сукупності умов, зокрема, відсутність факту виникнення правовідносин, пов'язаних з реалізацією певних суб'єктивних прав та охоронюваних законом інтересів або ж відсутність заперечень суб'єктів правовідносин щодо їх зміни чи припинення у разі виникнення таких правовідносин.

42. Як вбачається із матеріалів справи, УКБ Херсонської ОДА звернулося до адміністративного суду, в якому зазначає, що основною обставиною як на порушення своїх прав, є обмеження при прийнятті оскаржуваних рішень повноважень, наданих позивачу в статусі розпорядника бюджетних коштів.

43. При цьому позивач зазначає, що розпорядженням голови обласної державної адміністрації від 13 вересня 2016 року №696 затверджено "Положення про управління капітального будівництва облдержадміністрації", згідно з яким функції замовника будівництва об'єктів на території області віднесено до повноважень вказаного структурного підрозділу.

44. Оскаржуючи рішення суду першої інстанції, УКБ Херсонської ОДА в апеляційній скарзі також посилається на те, що відповідно до вказаного Положення №696 саме на нього покладені обов'язки із реалізації в області державної політики у галузі капітального будівництва та виконання функції замовника будівництва об'єктів містобудування та інфраструктури на території області, однак, відповідач, незважаючи на вказане вище Положення та доводи позивача як суб'єкта даних правовідносин, прийняв оскаржувані рішення та вийшов, на його думку, за межі наданих йому повноважень.

45. Таким чином, оскільки необхідною умовою для застосування правила щодо неможливості органу місцевого самоврядування вносити зміни або скасовувати свої попередні рішення є, зокрема, те, що суб'єкти правовідносин заперечують проти їх скасування або зміни, чого у даному випадку судом апеляційної інстанції не встановлено та належним чином не досліджено.

46. При цьому, слід наголосити на тому, що рішення органів місцевого самоврядування є основною юридичною формою реалізації їх завдань і функцій.

Шляхом видання акта орган місцевого самоврядування вирішує те чи інше питання (загальне чи індивідуальне), що виникає в процесі його діяльності, в інтересах реалізації завдань та функцій територіальних громад. Акт може створювати юридичну основу для виникнення, зміни чи припинення адміністративно-правових відносин або є юридичним фактом, що безпосередньо створює умови для виникнення, зміни чи припинення певних правових відносин.

47. У той же час, такі акти мають відповідати Конституції України та іншим законом України, бути законними та обґрунтованими та не порушувати при цьому права територіальної громади.

48. Отже, колегія суддів зазначає, що для правильного вирішення даного спору необхідно встановити не тільки можливість застосування до оскаржуваного рішення від 03 березня 2017 року №392 положень Рішення Конституційного Суду України від 16 квітня 2009 року №7-рп/2009 в частині підтвердження або спростування правомірності рішення від 03 березня 2017 року №392, а і визначитись з правою природою оскаржуваного рішення органу місцевого самоврядування, змістом суб'єктивних прав та законних інтересів позивача, які виникли у зв'язку із його прийняттям та чи є дане рішення актом, який встановлює, змінює чи скасовує обов'язкові для виконання на певній території правила поведінки учасників даних правовідносин.

49. Оскільки органи місцевого самоврядування не можуть скасовувати свої попередні рішення, вносити до них зміни, якщо відповідно до приписів цих рішень виникли правовідносини, пов'язані з реалізацією певних суб'єктивних прав та охоронюваних законом інтересів, і суб'єкти цих правовідносин заперечують проти їх зміни чи припинення, визнання неправомірним рішення від 03 березня 2017 року №392 тільки з підстав відсутності в ньому посилань на норми Конституції України та вимог Законів України "Про засади державної регуляторної політики у сфері господарської діяльності", "Про Уповноваженого Верховної Ради з прав людини", "Про державний контроль за використанням та охороню земель" є передчасним та вказує на неповноту встановлення фактичних даних, які мають значення для правильного вирішення справи.

50. Також, суд апеляційної інстанції в мотивувальній частині свого рішення дійшов висновку про неправомірність прийнятого радою рішення від 10 квітня 2017 року №449, однак, в подальшому, обґрунтовуючи неправомірність та неможливість скасування рішення від 03 березня 2017 року №392, водночас посилається знову на це ж саме рішення (від 10 квітня 2017 року №449), яким визнано нечинність першого рішення та з урахуванням положень Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні", Рішення Конституційного Суду України від 16 квітня 2009 року №7-рп/2009 зазначає про неможливість застосування такого способу захисту, як скасування рішення від 03 березня 2017 року №392.

51. Крім цього, апеляційний суд в мотивувальній частині зазначає про відсутність підстав для задоволення позовних вимог в частині визнання неправомірним та скасування пункту 4 рішення від 10 квітня 2017 року, посилаючись на судові рішення, які вступили в законну силу та якими підтверджено порушення відповідачем норм діючого законодавства при прийняті оскаржуваного рішення, однак, резолютивна частина рішення суду апеляційної інстанції містить висновок про визнання неправомірним та скасування пункту 4 рішення від 10 квітня 2017 року.

52. За таких обставин, колегія суддів зазначає, що з урахуванням неузгоджених висновків в оскаржуваному рішенні суду апеляційної інстанції неможливо підтвердити або спростувати правильність та відповідність судового рішення в частині визнання неправомірним рішення від 03 березня 2017 року №392 ознакам законності та обґрунтованості.

53. Згідно з пунктом 2 частини 1 статті 349 КАС України, суд касаційної інстанції за наслідками розгляду касаційної скарги має право скасувати судові рішення судів першої та (або) апеляційної інстанцій повністю або частково і передати справу повністю або частково на новий розгляд.

54. Відповідно до пункту 2 частини 2 статті 353 КАС України підставою для скасування судових рішень судів першої та (або) апеляційної інстанцій і направлення справи на новий судовий розгляд є порушення норм процесуального права, яке унеможливило встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи, якщо суд необґрунтовано відхилив клопотання (заяву) учасника справи щодо встановлення обставин, що мають значення для правильного вирішення справи.

55. Оскільки зазначені вище обставини залишилися поза межами дослідження судом апеляційної інстанції, а суд касаційної інстанції не має права досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в судовому рішенні, тому Верховний Суд не має можливості перевірити правильність висновків апеляційного суду в цілому по суті спору.

56. Під час нового розгляду суду апеляційної інстанції слід врахувати вищевикладене і прийняти обґрунтоване та законне рішення за результатами повного, всебічного й об'єктивного розгляду всіх обставин справи в їх сукупності.

57. Таким чином, зважаючи на приписи статті 353 КАС України, Верховний Суд доходить висновку про те, що рішення суду апеляційної інстанції підлягає скасуванню в частині визнання неправомірним та скасування рішення від 03 березня 2017 року №392 з направленням справи на новий судовий розгляд до суду апеляційної інстанції в цій частині.

58. Відповідно до частини 1 статті 350 КАС України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили неправильного застосування норм матеріального права або порушень норм процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.

59. Враховуючи вищенаведене, відповідно до частини 1 статті 350 КАС України суд касаційної інстанції вважає за необхідне залишити касаційну скаргу в частині визнання неправомірним та скасування пункту 4 рішення від 10 квітня 2017 року №449 - без задоволення, а рішення суду апеляційної інстанції в цій частині - без змін, оскільки апеляційним судом не було допущено неправильного застосування норм матеріального права та порушень норм процесуального права в зазначеній частині.

VIІ. Судові витрати

60. З огляду на результат касаційного розгляду та відсутність документально підтверджених судових витрат, понесених учасниками справи у зв'язку з переглядом справи в суді касаційної інстанції, судові витрати розподілу не підлягають.

Керуючись статтями 3, 341, 349, 353, 355, 356, 359 Кодексу адміністративного судочинства України, Верховний Суд

ПОСТАНОВИВ:

1. Касаційну скаргу Херсонської обласної ради задовольнити частково.

2. Постанову Одеського апеляційного адміністративного суду від 27 вересня 2017 року в частині визнання неправомірним та скасування пункту 4 рішення від 10 квітня 2017 року №449 залишити без змін.

3. Постанову Одеського апеляційного адміністративного суду від 27 вересня 2017 року в частині визнання неправомірним та скасування рішення від 03 березня 2017 року №392 скасувати, справу направити в цій частині до П'ятого апеляційного адміністративного суду на новий розгляд.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною та не може бути оскаржена.

Головуючий О. А. Губська

Судді М. В. Білак

О. В. Калашнікова