Історія справи

Ухвала КАС ВП від 14.03.2019 року у справі №810/2837/18

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

08 вересня 2020 року

м. Київ

справа № 810/2837/18

адміністративне провадження № К/9901/6871/19

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

головуючого судді Мартинюк Н. М.,

суддів Жука А. В., Мельник-Томенко Ж. М.,

розглянув у попередньому судовому засіданні у касаційній інстанції адміністративну справу №810/2837/18

за позовом ОСОБА_1

до Державної фіскальної служби України,

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору: Київська митниця Державної фіскальної служби України,

про стягнення коштів

за касаційною скаргою Державної фіскальної служби України

на рішення Київського окружного адміністративного суду від 12 листопада 2018 року (прийняте у складі: головуючого судді Лапія С. М. )

і постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 5 лютого 2019 року (прийняту у складі: головуючого судді Файдюка В. В., суддів Мєзєнцева Є. І., Чаку Є. В. ).

УСТАНОВИЛ:

І. ІСТОРІЯ СПРАВИ

Короткий зміст позовних вимог

ОСОБА_1 у червні 2019 року звернувся з адміністративним позовом до Державної фіскальної служби України (далі - "ДФС України"), третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору: Київська митниця Державної фіскальної служби України (далі - "Київська митниця ДФС"), в якому, з урахуванням уточнень, просив зобов'язати ДФС України виплатити ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки виконання постанови Київського окружного адміністративного суду від 12 жовтня 2017 року у справі №810/685/17 про поновлення на роботі за період з 12 жовтня 2017 року до 24 травня 2018 року і компенсацію втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати у загальній сумі: 89020,81 грн.

Позов обґрунтований тим, що відповідач не виконав вчасно судове рішення про поновлення ОСОБА_1 на роботі, що відповідно до статей 235, 236 Кодексу законів про працю України (далі - "КЗпП України") є підставою для стягнення з ДФС України на користь позивача його середнього заробітку у розмірі: 82733,11 грн за період з дня ухвалення відповідного судового рішення до дня поновлення ОСОБА_1 на роботі. Також позивач вказує на те, що протягом вказаного періоду ДФС України не виплачувала йому заробітну плату, у зв'язку з чим ОСОБА_1 має право на компенсацію втрати частини своїх доходів у сумі: 6287,70 грн відповідно до Закону України "Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати".

Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій

Київський окружний адміністративний суд рішенням від 12 листопада 2018 року, залишеним без змін постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 5 лютого 2019 року, позов задовольнив, стягнув з ДФС України на користь ОСОБА_1:

- середній заробіток за час затримки виконання відповідачем постанови Київського окружного адміністративного суду від 12 жовтня 2017 року у справі №810/685/17 у розмірі: 82733,11 грн;

- компенсацію втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати у розмірі: 6287,70 грн.

Суди виходили з того, що відповідач не поновив позивача на роботі негайно після проголошення постанови Київського окружного адміністративного суду від 12 жовтня 2017 року у справі №810/685/17, а посилання ДФС України на відсутність її вини у затримці виконання через скорочення штатів жодним чином не обґрунтовує правомірність такої затримки і не звільняє від відповідальності за невчасне поновлення. Оскільки за період вказаної затримки відповідач також не виплачував позивачу заробітну плату, то останній має право на стягнення компенсації за втрату частини своїх доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати.

Короткий зміст вимог касаційної скарги та відзиву (заперечення)

У касаційній скарзі ДФС України просить скасувати рішення Київського окружного адміністративного суду від 12 листопада 2018 року і постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 5 лютого 2019 року та ухвалити нове судове рішення, яким у задоволенні позову відмовити. Вказує на порушення судами норм матеріального і процесуального права, а саме: статті 87 Закону України "Про державну службу" від 10 грудня 2015 року №889-VII, КЗпП України, Закону України "Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати", Порядку проведення компенсації громадянам втрати частини грошових доходів у зв'язку з порушенням термінів їх виплати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 21 лютого 2001 року №159, Закону України "Про оплату праці", статей 90, 242 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - "КАС України") у редакції, чинній після 15 грудня 2017 року.

Так, ДФС України вказує на те, що:

- затримка поновлення ОСОБА_1 на роботі відбулася не з вини ДФС України, а у зв'язку зі скороченням чисельності та штату працівників Київської митниці ДФС, внаслідок чого у третьої особи була відсутня вакантна посада першого заступника начальника Київської митниці ДФС, на яку суд поновив позивача;

- виплата середнього заробітку за затримку виконання судового рішення про поновлення ОСОБА_1 на роботі не є доходом, що нараховується громадянину, носить одноразовий характер, а тому у розумінні Законів України "Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати" і "Про оплату праці" позивач не має права на отримання компенсації за втрату частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати. Крім того, скаржник зауважує, що суди не надали жодної оцінки цим його доводам;

- виплата заробітної плати позивачу здійснюється Київською митницею ДФС, а не відповідачем, тому виплату середнього заробітку за час затримки виконання судового рішення про поновлення позивача на роботі повинна здійснювати третя особа, а не ДФС України.

Інші учасники справи відзивів на касаційні скарги не подали. Київська митниця ДФС отримала копію ухвали про відкриття касаційного провадження 10 квітня 2019 року, а від ОСОБА_1 повернувся лист із копією ухвали і касаційної скарги до Верховного Суду у зв'язку із закінченням терміну його зберігання у відділенні поштового зв'язку.

II. ФАКТИЧНІ ОБСТАВИНИ СПРАВИ

Суди першої та апеляційної інстанцій встановили, що наказом ДФС України від 27 липня 2015 року №2254-0 ОСОБА_1 призначено на посаду першого заступника начальника Київської митниці ДФС.

Наказом відповідача від 10 січня 2017 року №03-о позивача звільнено з посади першого заступника начальника Київської митниці ДФС у зв'язку зі скороченням чисельності і штату працівників відповідно до пункту 1 статті 40 КЗпП України.

Наказ про звільнення ОСОБА_1 оскаржив до суду і постановою Київського окружного адміністративного суду від 12 жовтня 2017 року у справі №810/685/17 його позов задоволено частково. Суд визнав протиправними і скасував накази ДФС України від 10 січня 2017 року №03-о "Про звільнення ОСОБА_1" та Київської митниці ДФС від 23 січня 2017 року №44-о "Про проведення розрахунку", а також поновив ОСОБА_1 на посаді першого заступника начальника Київської митниці ДФС України і стягнув з ДФС України на користь позивача суму середньої заробітної плати за час вимушеного прогулу у розмірі: 76408,20 грн.

Київський окружний адміністративний суд у постанові від 12 жовтня 2017 року допустив негайне її виконання у частині поновлення ОСОБА_1 на посаді першого заступника начальника Київської митниці ДФС і в частині стягнення з ДФС України суми середньої заробітної плати за час вимушеного прогулу в межах одного місяця.

Незважаючи на вимогу суду щодо негайного виконання судового рішення в частині поновлення позивача на роботі, відповідач його добровільно не виконав, у зв'язку з чим ОСОБА_1 звернувся до органів виконавчої служби для примусового виконання.

Постанова Київського окружного адміністративного суду від 12 жовтня 2017 року у справі №810/685/17 була виконана 25 травня 2018 року шляхом видання виконувачем обов'язки Голови ДФС України наказу №851-о "Про поновлення ОСОБА_1 на посаді першого заступника начальника Київської митниці ДФС України". Також цього дня було виконано судове рішення в частині стягнення з ДФС України середнього заробітку за час вимушеного прогулу у розмірі: 76408,20 грн.

У зв'язку із затримкою виконання відповідачем судового рішення про поновлення позивача на роботі і втратою ним частини своїх доходів через невиплату заробітної плати за період вказаної затримки ОСОБА_1 звернувся до суду з цим позовом.

ІІІ. ДЖЕРЕЛА ПРАВА Й АКТИ ЇХНЬОГО ЗАСТОСУВАННЯ (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин)

Частиною 2 статті 19 Конституції України визначено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

В силу статті 43 Основного Закону України кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку він вільно погоджується. Держава створює умови для повного здійснення громадянами права на працю. Кожен має право на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом. Право на своєчасне одержання винагороди захищається законом.

Положеннями частин 1 , 2 статті 115 КЗпП України визначено, що заробітна плата виплачується працівникам регулярно в робочі дні у строки, встановлені колективним договором або нормативним актом роботодавця, погодженим з виборним органом первинної профспілкової організації чи іншим уповноваженим на представництво трудовим колективом органом (а в разі відсутності таких органів - представниками, обраними і уповноваженими трудовим колективом), але не рідше двох разів на місяць через проміжок часу, що не перевищує шістнадцяти календарних днів, та не пізніше семи днів після закінчення періоду, за який здійснюється виплата. У разі коли день виплати заробітної плати збігається з вихідним, святковим або неробочим днем, заробітна плата виплачується напередодні.

Частиною 2 статті 235 КЗпП України передбачено, що при винесенні рішення про поновлення на роботі орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу або різниці в заробітку за час виконання нижчеоплачуваної роботи.

За частиною сьомою цієї ж статті, рішення про поновлення на роботі незаконно звільненого або переведеного на іншу роботу працівника, прийняте органом, який розглядає трудовий спір, підлягає негайному виконанню.

Відповідно до статті 236 КЗпП України у разі затримки власником або уповноваженим ним органом виконання рішення органу, який розглядав трудовий спір про поновлення на роботі незаконно звільненого або переведеного на іншу роботу працівника, цей орган виносить ухвалу про виплату йому середнього заробітку або різниці в заробітку за час затримки.

Згідно з частинами 2 , 3 статті 14 КАС України (у редакції, чинній після 15 грудня 2017 року) судові рішення, що набрали законної сили, є обов'язковими до виконання всіма органами державної влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими та службовими особами, фізичними і юридичними особами та їх об'єднаннями на всій території України. Невиконання судового рішення тягне за собою відповідальність, встановлену законом.

Приписами статті 370 КАС України (у редакції, чинній після 15 грудня 2017 року) передбачено, що судове рішення, яке набрало законної сили, є обов'язковим для учасників справи, для їхніх правонаступників, а також для всіх органів, підприємств, установ та організацій, посадових чи службових осіб, інших фізичних осіб і підлягає виконанню на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, або за принципом взаємності, - за її межами. Невиконання судового рішення тягне за собою відповідальність, встановлену законом.

Відповідно до статті 1 Закону України "Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв'язку із порушенням строку їх виплати" від 19 жовтня 2000 року №2050-III підприємства, установи і організації всіх форм власності та господарювання здійснюють компенсацію громадянам втрати частини доходів у випадку порушення встановлених строків їх виплати, у тому числі з вини власника або уповноваженого ним органу (особи).

Положеннями статті 1 Закону України "Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв'язку із порушенням строку їх виплати" від 19 жовтня 2000 року №2050-III визначено, що компенсація громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати провадиться у разі затримки на один і більше календарних місяців виплати доходів, нарахованих громадянам за період починаючи з дня набрання чинності статті 1 Закону України "Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв'язку із порушенням строку їх виплати" від 19 жовтня 2000 року №2050-III.

Згідно статей 3, 4 Закону України "Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв'язку із порушенням строку їх виплати" сума компенсації обчислюється шляхом множення суми нарахованого, але не виплаченого громадянину доходу за відповідний місяць (після утримання податків і обов'язкових платежів) на індекс інфляції в період невиплати доходу (інфляція місяця, за який виплачується дохід, до уваги не береться).

Виплата громадянам суми компенсації провадиться у тому ж місяці, у якому здійснюється виплата заборгованості за відповідний місяць.

Пунктом 1 Порядку проведення компенсації громадянам втрати частини грошових доходів у зв'язку з порушенням термінів їх виплати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 21 лютого 2001 року №159 (далі - "Порядок № 159") передбачено, що його дія поширюється на підприємства, установи та організації всіх форм власності і господарювання та застосовується у всіх випадках порушення встановлених термінів виплати грошових доходів, у тому числі з вини власника або уповноваженого ним органу (особи).

Відповідно до пунктів 2,4 Порядку №159 компенсація громадянам втрати частини грошових доходів у зв'язку з порушенням термінів їх виплати (далі - компенсація) проводиться у разі затримки на один і більше календарних місяців виплати грошових доходів, нарахованих громадянам за період, починаючи з 1 січня 2001 року.

Сума компенсації обчислюється як добуток нарахованого, але невиплаченого грошового доходу за відповідний місяць (після утримання податків і обов'язкових платежів) і приросту індексу споживчих цін (індексу інфляції) у відсотках для визначення суми компенсації, поділений на 100.

Положеннями пункту 3 Порядку №159 визначено, що компенсації підлягають такі грошові доходи разом із сумою індексації, які одержують громадяни в гривнях на території України і не мають разового характеру:

пенсії (з урахуванням надбавок, доплат, підвищень до пенсії, додаткової пенсії, цільової грошової допомоги на прожиття, щомісячної державної грошової допомоги та компенсаційних виплат);

соціальні виплати (допомога сім'ям з дітьми, державна соціальна допомога інвалідам з дитинства та дітям-інвалідам, допомога по безробіттю, матеріальна допомога у період професійної підготовки, перепідготовки або підвищення кваліфікації безробітного, матеріальна допомога по безробіттю, допомога по тимчасовій непрацездатності (включаючи догляд за хворою дитиною), допомога по вагітності та пологах, щомісячна грошова сума в разі часткової чи повної втрати працездатності, що компенсує відповідну частину втраченого заробітку потерпілого внаслідок нещасного випадку на виробництві або професійного захворювання, допомога дитині, яка народилася інвалідом внаслідок травмування на виробництві або професійного захворювання її матері під час вагітності, тощо);

стипендії;

заробітна плата (грошове забезпечення).

ІV. ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ

Законом України "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ" від 15 січня 2020 року №460-IX, що набрав чинності 8 лютого 2020 року, внесено ряд змін до КАС України, зокрема до Глави 2 "Касаційне провадження" Розділу ІІІ "Перегляд судових рішень".

Разом з тим, пунктом 2 Розділу ІІ "Прикінцеві та перехідні положення" Законом України "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ" від 15 січня 2020 року №460-IX встановлено, що касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності Законом України "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ" від 15 січня 2020 року №460-IX, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності Законом України "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ" від 15 січня 2020 року №460-IX.

Оскільки касаційна скарга подана ДФС України до набрання чинності Законом України від 15 січня 2020 року №460-IX, то здійснюючи касаційний перегляд справи Верховний Суд керується положеннями КАС України, які діяли до набрання чинності Законом України "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ" від 15 січня 2020 року №460-IX, тобто у редакції Кодексу, чинній до 8 лютого 2020 року.

Відповідно до частини 1 статті 341 КАС України, суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів і вимог касаційної скарги і на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази (частина 2 статті 341 КАС України).

Надаючи оцінку доводам скаржника про те, що затримка поновлення ОСОБА_1 на роботі відбулася не з вини ДФС України, а у зв'язку із відсутністю вакантної посади першого заступника начальника Київської митниці ДФС, Верховний Суд зазначає таке.

З аналізу правових норм, що застосовуються до спірних правовідносин випливає, що законодавець передбачає обов'язок роботодавця добровільно і негайно виконати рішення суду про поновлення на роботі працівника в разі його незаконного звільнення. Цей обов'язок виявляється у тому, що роботодавець зобов'язаний видати наказ про поновлення працівника на роботі відразу після оголошення рішення суду, незалежно від того, чи буде це рішення оскаржуватися.

Відповідальність за затримку власником або уповноваженим ним органом виконання рішення органу, який розглядав трудовий спір про поновлення на роботі незаконно звільненого працівника, встановлена статтею 236 КЗпП України, згідно якої виплата середнього заробітку за час затримки виконання рішення про поновлення на роботі проводиться незалежно від вини роботодавця в цій затримці.

Середній заробіток за своїм змістом є державною гарантією, право на отримання якого виникло у працівника, який був незаконно позбавлений можливості виконувати свою роботу з незалежних від нього причин. Закон пов'язує цю виплату виключно з фактом затримки виконання рішення про поновлення на роботі.

Отже, згідно статті 236 КЗпП України виплата середнього заробітку за час затримки виконання рішення про поновлення на роботі проводиться незалежно від вини роботодавця в цій затримці. Закон пов'язує цю виплату виключно з фактом затримки виконання рішення про поновлення на роботі.

Для вирішення питання про наявність підстав для стягнення середнього заробітку за час затримки виконання рішення про поновлення на роботі на підставі статті 236 КЗпП України суду належить встановити: чи мала місце затримка виконання такого рішення, у разі наявності затримки виконання рішення - встановити період затримки, який необхідно рахувати від наступного для після постановлення рішення про поновлення на роботі до дати видання роботодавцем наказу про поновлення на роботі, та, відповідно, провести розрахунок належних до стягнення сум за встановлений період.

Як встановлено судами попередніх інстанцій, ОСОБА_1 поновлений на посаді першого заступника начальника Київської митниці ДФС постановою Київського окружного адміністративного суду від 12 жовтня 2017 року (залишена без змін постановою Київського апеляційного адміністративного суду від 20 лютого 2018 року і постановою Верховного Суду від 12 лютого 2020 року) у справі №810/685/17.

Проте відповідач не виконав вказане судове рішення добровільно і лише за наслідками примусового виконання видав наказ від 25 травня 2018 року про поновлення ОСОБА_1 на вказаній посаді, а також виконав постанову суду про стягнення на його користь середньої заробітної плати за час вимушеного прогулу у розмірі:76408,20 грн.

Отже, відповідач допустив затримку виконання постанови Київського окружного адміністративного суду від 12 жовтня 2017 року, що тягне за собою обов'язок роботодавця виплатити позивачеві середній заробіток за весь час затримки.

Відтак Верховний Суд погоджується з висновками судів попередніх інстанцій про наявність підстав для задоволення позовних вимог про стягнення на користь позивача 82733,11 грн середнього заробітку за час затримки виконання відповідачем вказаного судового рішення. Водночас Суд відхиляє доводи скаржника про відсутність його вини у такій затримці, оскільки чинним законодавством відповідальність роботодавця, передбачена статтею 236 КЗпП України, не поставлена у залежність від його вини.

Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 15 жовтня 2019 року у справі №812/801/17 і від 30 квітня 2020 року у справі №260/1424/18.

Стосовно доводів скаржника про те, що виплата середнього заробітку за затримку виконання судового рішення має одноразовий характер, а тому у розумінні Законів України "Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати" і "Про оплату праці" позивач не має права на отримання компенсації за втрату частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати, слід зазначити наступне.

Зі змісту статті 2 Закону України "Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв'язку із порушенням строку їх виплати" вбачається, що під доходами слід розуміти грошові доходи громадян, які вони одержують на території України і які не мають разового характеру: пенсії; соціальні виплати; стипендії; заробітна плата (грошове забезпечення) та інші.

З аналізу наведених у цій постанові правових норм випливає, що ані Закон України "Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв'язку із порушенням строку їх виплати", ані Порядок №159 не ставлять у залежність право на компенсацію втрати частини заробітної плати у зв'язку з порушенням строків її виплати від порядку виплати доходу - у добровільному чи судовому порядку.

Право на компенсацію за порушення строків виплати доходів виникає тоді, коли грошовий дохід (заробітна плата) особи з вини відповідача не нараховувався, своєчасно не виплачувався і через це особа зазнала втрат.

Тобто, право на компенсацію позивач набув після набрання законної сили судовим рішенням та у зв'язку з несвоєчасною виплатою відповідачем сум доходу, які позивач мав отримати на підставі відповідного рішення.

Оскільки за приписами Конституції України та КАС України судові рішення, що набрали законної сили, є обов'язковими до виконання, а право на отримання компенсації відповідно до Закону України "Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв'язку із порушенням строку їх виплати" не постановлено у залежність від порядку виплати доходів, то ОСОБА_1 має право на компенсацію втрати частини своїх доходів у зв'язку з невчасним поновленням на роботі та, відповідно, неотриманням грошових доходів за період з 13 жовтня 2017 року до 24 травня 2018 року.

Аналогічна правова позиція міститься у судових рішеннях Верхового Суду України, зокрема, у постановах від 19 грудня 2011 року у справі №6-58цс11, від 7 листопада 2012 року у справі №6-131цс12, від 18 листопада 2014 року у справі №21-518а14, від 11 липня 2017 року у справі №21-2003а16.

До того ж слід зауважити, що у постанові від 11 липня 2017 року у справі № 2а-1102/09/2670 Верховний Суд України виклав правову позицію щодо застосування Закону України "Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв'язку із порушенням строку їх виплати" саме у контексті втрати позивачем заробітку у зв'язку з невиконанням відповідачем судового рішення про поновлення його на роботі. Так, у цій постанові Верховний Суд України дійшов висновку, що правове значення має те, чи з порушенням строків був виплачений нарахований дохід, чи виплачений і коли цей платіж, чи не нараховувався і не виплачувався грошовий дохід, право на який визнано судовим рішенням. Саме ці події є тими юридичними фактами, з якими пов'язується виплата компенсації втрати частини грошових доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати.

Від указаного висновку Велика Палата Верховного Суду не відступала, а отже він є застосовним до спірних правовідносин у цій справі.

Відтак суди попередніх інстанцій дійшли правильного висновку про наявність підстав для стягнення на користь ОСОБА_1 коштів компенсації втрати частини доходів у зв'язку з невчасним поновленням його на роботі та невиплатою позивачеві внаслідок цього заробітної плати у строки, встановлені законом.

Водночас суд касаційної інстанції не надає оцінку правильності розрахунку присуджених позивачеві сум, оскільки в цій частині скаржник жодних заперечень не висловлює.

Водночас Верховний Суд відхиляє доводи скаржника про необхідність застосування у цій справі правової позиції, викладеної у постанові Верховного Суду від 30 січня 2019 року у справі №910/4518/16, оскільки, по-перше, вона стосується середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні (тобто правозастосування статей 116, 117 КЗпП України, а не статті 236 КЗпП України), по-друге, надана у контексті вирішення питання щодо звільнення позивача від сплати судового збору за подання позову щодо стягнення з роботодавця середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні. Тобто вказана постанова Верховного Суду стосується інших правовідносин.

Так само суд касаційної інстанції не враховує посилання ДФС України на положення пункту 3.9 Інструкції зі статистики заробітної плати, затвердженої наказом Державного комітету статистики України від 13 січня 2004 року №5 і зареєстрованої в Міністерстві юстиції України 27 січня 2004 року №114/8713, оскільки положення цього пункту також стосуються середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, а не за час затримки виконання судового рішення про поновлення працівника на роботі.

Водночас Верховний Суд бере до уваги посилання ДФС України на порушення судами норм процесуального права в частині ненадання належної оцінки її доводами стосовно можливості застосування Закону України "Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв'язку із порушенням строку їх виплати" у разі стягнення сум середнього заробітку за час затримки виконання судового рішення саме в судовому порядку. Проте вказані недоліки не вплинули на правильне вирішення судами справи, а тому це не може бути підставою для скасування оскаржуваних судових рішень.

Стосовно доводів ДФС України про стягнення сум середнього заробітку і компенсації втрати частини доходів з неналежного відповідача, то Верховний Суд їх також відхиляє, оскільки у справі №810/685/17 (про поновлення на роботі) суди стягували суми середнього заробітку за час вимушеного прогулу саме з ДФС України, а у справі, що розглядається (810/2837/18) відповідач ані у відзивах на позовну заяву, ані в апеляційній скарзі не наводив жодних обґрунтувань щодо неналежності ДФС України як відповідача у справі. Оскільки суд касаційної інстанції не має права встановлювати нові обставини і збирати нові докази, а достатніх підстав для висновку про неналежне виконання судами свого обов'язку щодо офіційного з'ясування обставин справи Верховний Суд не встановив, то вказані доводи не можуть бути підставою для скасування оскаржуваних судових рішень.

Відповідно до частини 1 статті 350 КАС України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої й апеляційної інстанцій не допустили неправильного застосування норм матеріального права або порушень норм процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.

За встановлених судами обставин, викладеного правового регулювання і практики застосування відповідних норм права Верховним Судом і Верховним Судом України, суд касаційної інстанції вважає, що оскаржувані судові рішення необхідно залишити без змін.

З огляду на результат касаційного розгляду судові витрати у зв'язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції не розподіляються.

Керуючись статтями 341, 343, 349, 350, 355, 356, 359 КАС України у редакції, чинній до 8 лютого 2020 року, Верховний Суд

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Державної фіскальної служби України залишити без задоволення.

Рішення Київського окружного адміністративного суду від 12 листопада 2018 року і постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 5 лютого 2019 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною і не може бути оскаржена...................................................

Н. М. Мартинюк

А. В. Жук

Ж. М. Мельник-Томенко Судді Верховного Суду