Історія справи

Ухвала КАС ВП від 16.09.2018 року у справі №821/2089/17

ПОСТАНОВА

Іменем України

09 серпня 2019 року

м. Київ

справа № 821/2089/17

адміністративне провадження № К/9901/62142/18

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

судді-доповідача - Яковенка М. М.,

суддів - Дашутіна І. В., Шишова О. О.,

розглянувши у порядку письмового провадження в касаційній інстанції адміністративну справу № 821/2089/17

за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Відділу примусового виконання рішень Департаменту Державної виконавчої служби Міністерства юстиції України про визнання постанови протиправною та її скасування,

за касаційною скаргою Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України на постанову Одеського апеляційного адміністративного суду (у складі колегії суддів: Єщенко О. В., Бойко А. В., Осіпов Ю. В.) від 19 липня 2018 року,

ВСТАНОВИВ:

І. РУХ СПРАВИ

1. У грудні 2017 року ОСОБА_1 звернувся до суду з адміністративним позовом до Відділу примусового виконання рішень Департаменту Державної виконавчої служби Міністерства юстиції України, в якому просив:

- визнати протиправною та скасувати постанову державного виконавця Відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України від 20 травня 2016 року ВП № 48969491 про стягнення виконавчого збору.

2. Вимоги адміністративного позову мотивовано тим, що висновки державного виконавця про не виконання позивачем у добровільному порядку виконавчого документа є необґрунтованими та безпідставними. Позивач не повідомлявся про відкриття виконавчого провадження належним чином, у зв`язку із чим був позбавлений можливості виконати вимоги виконавця щодо самостійного погашення заборгованості у визначені строки. Зазначені обставини свідчать про те, що у державного виконавця не було достатніх підстав розпочинати примусове виконання виконавчого документа із стягненням відповідного збору з позивача.

3. Рішенням Херсонського окружного адміністративного суду від 12 лютого 2018 року відмовлено у задоволенні адміністративного позову.

4. Постановою Одеського апеляційного адміністративного суду від 19 липня 2018 року задоволено апеляційну скаргу ОСОБА_1

Скасовано рішення Херсонського окружного адміністративного суду від 12 лютого 2018 року та ухвалено нове судове рішення, яким задоволено адміністративний позов ОСОБА_1 до Відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України про визнання постанови протиправною та її скасування.

Визнано протиправною та скасовано постанову державного виконавця Відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України від 20 травня 2016 року ВП № 48969491 про стягнення виконавчого збору.

5. Не погоджуючись з рішенням суду апеляційної інстанції, 24 вересня 2018 року Департамент державної виконавчої служби Міністерства юстиції України звернувся до Верховного Суду з касаційною скаргою, в якій просить скасувати постанову Одеського апеляційного адміністративного суду від 19 липня 2018 року, а рішення суду першої інстанції залишити в силі.

6. Згідно протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 24 вересня 2018 року, визначено склад колегії суддів: Стрелець Т. Г. - головуючий суддя, Білоус О. В., Желтобрюх І. Л.

7. Ухвалою Верховного Суду від 01 жовтня 2018 року поновлено строк на касаційне оскарження та відкрито провадження за касаційною скаргою Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України та установлено строк до 01 листопада 2018 року для подання відзиву на касаційну скаргу.

8. На підставі розпорядження заступника керівника апарату Верховного Суду - керівника секретаріату Касаційного адміністративного суду № 658/0/78-19 від 07 червня 2019 року призначено повторний автоматизований розподіл цієї справи, у зв`язку зі зміною спеціалізації та введенням до іншої судової палати судді-доповідача Стрелець Т. Г., що унеможливлює її участь у розгляді касаційної скарги.

9. Згідно протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 07 червня 2019 року, визначено склад колегії суддів: Яковенко М. М. - головуючий суддя, Дашутін І. В., Шишов О. О.

10. Ухвалою Верховного Суду від 07 серпня 2019 року справу прийнято до провадження, закінчено підготовку даної справи до касаційного розгляду та призначено її касаційний розгляд в порядку письмового провадження.

11. Станом на 09 серпня 2019 року відзив на касаційну скаргу до Верховного Суду не надходив.

IІ. ОБСТАВИНИ СПРАВИ

12. Судами попередніх інстанцій встановлено, що на виконані у Відділі примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України перебувало виконавче провадження № ВП № 48969491 з виконання виконавчого листа № 668/147287/14-ц виданого Суворовським районним судом м. Херсона про стягнення з ОСОБА_1 на користь ПАТ «Банк Форум» боргу в сумі 11616853,53 грн.

13. 12 жовтня 2015 року постановою головного державного виконавця Відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України Артеменком Т. В. на підставі заяви ПАТ «Банк Форум» відкрито виконавче провадження.

Відповідно до п. 2 постанови про відкриття виконавчого провадження, боржнику - ОСОБА_1 встановлено самостійно виконати вимоги виконавчого документа у строк до семи днів з моменту винесення постанови.

Згідно п. 3 зазначеної постанови, боржника попереджено, що в разі не виконання в зазначений строк виконавчого документа, виконання проводитиметься в примусовому порядку зі стягненням виконавчого збору та витрат за організацію та проведення виконавчих дій.

14. Постанова про відкриття виконавчого провадження направлена ОСОБА_1 19 жовтня 2015 року рекомендованим листом з повідомленням про вручення. 23 листопада 2015 року поштове відправлення повернуто у зв`язку із закінченням терміну зберігання.

15. 20 травня 2016 року державним виконавцем винесено постанову ВП № 48969491 про стягнення з ОСОБА_1 виконавчого збору у розмірі 1161685,35 грн. Підставою для винесення зазначеної постанови стало невиконання боржником рішення суду у строк наданий для самостійного виконання.

16. Вважаючи протиправною постанову державного виконавця про стягнення виконавчого збору, позивач звернувся до суду з адміністративним позовом.

IІІ. ОЦІНКА СУДІВ ПЕРШОЇ ТА АПЕЛЯЦІЙНОЇ ІНСТАНЦІЙ

17. Суд першої інстанції, відмовляючи у задоволенні позовних вимог, виходив з того, що з аналізу положень Закону України «Про виконавче провадження» та встановлених обставин справи, оскаржувана постанова про стягнення виконавчого збору не є протиправною та ґрунтується на вимогах закону.

18. Суд першої інстанції також зазначив, що несвоєчасне направлення постанови про відкриття не є обставиною, що створює перешкоди чи позбавляє боржника можливості добровільно виконати рішення суду на будь-якій стадії виконавчого провадження та подати державному виконавцю докази такого виконання.

19. Неотримання поштової кореспонденції (постанови) та її повернення відправнику, суд першої інстанції розцінив як відмову боржника від отримання поштового повідомлення, що унеможливило добровільне виконання рішення суду, як при своєчасному направленні постанови про відкриття виконавчого провадження, так і при несвоєчасному.

20. Крім того, суд першої інстанції зазначив, що у разі отримання постанови та її добровільному виконанні, з урахуванням вимог ч. 3 ст. 27 Закону України «Про виконавче провадження», позивач має право на правомірні очікування та підстави вимагати від державного виконавця звільнення від сплати виконавчого збору. Саме докази несвоєчасного направлення постанови про відкриття провадження, чи вручення її у спосіб, не передбачений законом є належним обґрунтуванням для захисту права боржника на звільнення від сплати виконавчого збору, при умові добровільного виконання судового рішення. Оскільки рішення суду не виконано, ані в примусовому порядку, ані в добровільному, відтак відсутні підстави для задоволення позовних вимог.

21. Суд апеляційної інстанції, скасовуючи рішення суду першої інстанції та задовольняючи позовні вимоги, виходив з того, що згідно положень Закону України «Про виконавче провадження» перед тим, як застосовувати засоби і способи примусу, державний виконавець повинен пересвідчитися, чи отримав боржник копію постанови про відкриття виконавчого провадження, яка має бути направлена на зазначену у виконавчому документі адресу боржника та встановити факт отримання боржником копії цієї постанови, якою встановлено строк для добровільного виконання рішення.

22. Також, апеляційний суд дійшов висновку, що у разі з`ясування факту неодержання боржником копії постанови про відкриття виконавчого провадження державний виконавець не вправі вчиняти виконавчі дії.

23. Крім того, суд зазначив, що сплив строку, наданого для добровільного виконання рішення суду, сам по собі не є тією достатньою підставою, з якою законодавець пов`язує стягнення виконавчого збору з боржника. Виконавчий збір стягується на підставі постанови державного виконавця, якщо боржником в установлений для цього строк рішення добровільно не виконано, і державним виконавцем вчинено дії, спрямовані на примусове виконання. На момент спливу строку, наданого для добровільного виконання виконавчого документа, позивач не отримав відповідну постанову державного виконавця. Не одержання позивачем постанови про відкриття виконавчого провадження мало місце і на момент вирішення державним виконавцем питання про стягнення виконавчого збору.

24. Отже, апеляційний суд дійшов висновку, що стягнення виконавчого збору з боржника відбулось без належної перевірки виконавцем забезпечення боржника можливістю виконати виконавчий документ в добровільному порядку та за відсутності фактичних заходів під час його примусового виконання, відтак адміністративний позов підлягає задоволенню.

IV. ДОВОДИ КАСАЦІЙНОЇ СКАРГИ

25. Скаржник у своїй касаційній скарзі не погоджується з висновками суду апеляційної інстанції, вважає їх необґрунтованими та такими, що підлягають скасуванню, оскільки судом неправильно застосовано норми матеріального права та порушено норми процесуального права, що призвело до ухвалення незаконного судового рішення у справі.

26. Зокрема, скаржник зазначив, що державним виконавцем вчинено дії щодо направлення постанови про відкриття виконавчого провадження у спосіб визначений Законом України «Про виконавче провадження», порушень вимог закону у цій частині виконавчого провадження відповідачем не допущено. Законом не встановлено заборон щодо вчинення виконавчих дій, у разі не пересвідчення отримання боржником постанови про відкриття виконавчого провадження.

27. Постанова про відкриття виконавчого провадження ОСОБА_1 у встановленому законом порядку не оскаржувалася. Крім того, від сторін виконавчого провадження заяв, про наявність обставин, що перешкоджають проведенню виконавчих дій, або в разі несвоєчасного отримання сторонами документів виконавчого провадження, внаслідок чого вони були позбавлені можливості скористатися своїми правами, до відділу не надходило.

28. Також, скаржник зазначив, що суд апеляційної інстанції не врахував, що відповідно до ст. 28 Закону України «Про виконавче провадження» виконавчий збір стягується незалежно від вчинення державним виконавцем заходів примусового виконання, передбачених цим законом.

29. Крім того, скаржник зазначив, що під час примусового виконання рішення суду у виконавчому провадженні № 48969491 до Відділу примусового виконання рішень Департаменту виконавчої служби Міністерства юстиції України надходили заяви ОСОБА_1 та ОСОБА_2 від 12 березня 2016 року про зупинення зазначеного виконавчого провадження, а також заява ОСОБА_1 в особі представника ОСОБА_3 від 02 березня 2017 року щодо перевірки відповідності постанови про стягнення виконавчого збору від 20 травня 2016 року. Отже, ОСОБА_1 був обізнаний про відкриття виконавчого провадження та винесення постанови про стягнення виконавчого збору, проте не скористався своїми правами, наданими Законом України «Про виконавче провадження» для оскарження зазначених постанов у строки та порядку визначених законом.

V. ОЦІНКА ВЕРХОВНОГО СУДУ

30. Верховний Суд, переглянувши оскаржуване судове рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги, на підставі встановлених фактичних обставин справи, перевіривши правильність застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права у спірних правовідносинах, у відповідності до ч. 1 ст. 341 КАС України, виходить з наступного.

31. Предметом спору у цій справі є законність постанови державного виконавця про стягнення виконавчого збору, з підстав її невідповідності вимогам Закону України «Про виконавче провадження».

32. Відповідно до ч. 1 ст. 13 КАС України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення.

33. Згідно ст. 43 КАС України здатність мати процесуальні права та обов`язки в адміністративному судочинстві (адміністративна процесуальна правоздатність) визнається за громадянами України, іноземцями, особами без громадянства, органами державної влади, іншими державними органами, органами влади Автономної Республіки Крим, органами місцевого самоврядування, їх посадовими і службовими особами, підприємствами, установами, організаціями (юридичними особами).

Здатність особисто здійснювати свої адміністративні процесуальні права та обов`язки, у тому числі доручати ведення справи представникові (адміністративна процесуальна дієздатність), належить фізичним особам, які досягли повноліття і не визнані судом недієздатними, а також фізичним особам до досягнення цього віку у спорах з приводу публічно-правових відносин, у яких вони відповідно до законодавства можуть самостійно брати участь.

Здатність особисто здійснювати свої адміністративні процесуальні права та обов`язки, у тому числі доручати ведення справи представникові (адміністративна процесуальна дієздатність), належить органам державної влади, іншим державним органам, органам влади Автономної Республіки Крим, органам місцевого самоврядування, їх посадовим і службовим особам, підприємствам, установам, організаціям (юридичним особам).

34. Відповідно до ч. 3 ст. 46 КАС України відповідачем в адміністративній справі є суб`єкт владних повноважень, якщо інше не встановлено цим Кодексом.

35. Згідно ч. 3 ст. 287 КАС України визначено, що відповідачем у справах з приводу рішень, дій або бездіяльності державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби є відповідний орган державної виконавчої служби, а у справах з приводу рішень, дій або бездіяльності приватного виконавця - приватний виконавець.

36. Відповідно до Положення про Державну виконавчу службу України, затвердженого постановою КМУ № 229 від 02 липня 2014 року, Державна виконавча служба України є центральним органом виконавчої влади, який реалізує державну політику у сфері організації примусового виконання рішень судів та інших органів відповідно до закону.

37. З 07 квітня 2015 року вищевказане Положення втратило чинність у зв`язку із прийняттям постанови Кабінету Міністрів України № 150 від 31 березня 2015 року, якою погоджено пропозицією Міністерства юстиції щодо можливості забезпечення здійснення покладених на Міністерство постановою Кабінету Міністрів України від 21 січня 2015 року № 17 «Питання оптимізації діяльності центральних органів виконавчої влади системи юстиції» функцій і повноважень Державної реєстраційної служби та Державної виконавчої служби, які припинені.

38. Відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 21 січня 2015 року № 17 ліквідовано Державну реєстраційну службу та Державну виконавчу службу, поклавши на Міністерство юстиції завдання і функції з реалізації державної політики у сфері організації примусового виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), з питань державної реєстрації актів цивільного стану, речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень, юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців, договорів комерційної концесії (субконцесії), з питань реєстрації (легалізації) об`єднань громадян, інших громадських формувань, статутів фондів загальнообов`язкового державного соціального страхування, якщо їх реєстрація передбачена законами, статуту територіальної громади м. Києва, державної реєстрації друкованих засобів масової інформації та інформаційних агентств як суб`єктів інформаційної діяльності. Крім того, пунктом 2 встановлено, що Міністерство юстиції є правонаступником Державної реєстраційної служби та Державної виконавчої служби, що ліквідуються, в частині реалізації державної політики у сферах, зазначених у пункті 1 цієї постанови.

39. Згідно ст. 6 Закону України «Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів» систему органів примусового виконання рішень становлять:

1) Міністерство юстиції України;

2) органи державної виконавчої служби, утворені Міністерством юстиції України в установленому законодавством порядку.

40. Відповідно до п. 3 Інструкції з організації примусового виконання рішень затвердженої Наказом Міністерства юстиції України від 29 вересня 2016 року № 2832/5 «Про внесення змін до деяких наказів Міністерства юстиції України», який зареєстрований в Міністерстві юстиції України 30 вересня 2016 року за № 1302/29432, органами державної виконавчої служби є:

Департамент державної виконавчої служби Міністерства юстиції України, до якого входить відділ примусового виконання рішень;

управління державної виконавчої служби головних територіальних управлінь юстиції Міністерства юстиції України в Автономній Республіці Крим, областях, містах Києві та Севастополі (далі - управління державної виконавчої служби), до складу яких входять відділи примусового виконання рішень;

районні, районні в містах, міські (міст обласного значення), міськрайонні, міжрайонні відділи державної виконавчої служби відповідних територіальних управлінь юстиції (далі - відділи державної виконавчої служби).

41. Наказом Міністерства юстиції від 20 квітня 2016 року № 1183/5 затверджено Типове положення про управління державної виконавчої служби головних територіальних управлінь юстиції Міністерства юстиції України в Автономній Республіці Крим, в областях, містах Києві та Севастополі.

42. Відповідно до п. 1 зазначеного Типового положення управління державної виконавчої служби головних територіальних управлінь юстиції Міністерства юстиції України в Автономній Республіці Крим, в областях, містах Києві та Севастополі (далі - Управління) є органом державної виконавчої служби, який входить до системи органів Міністерства юстиції України, підпорядковується Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України (далі - Департамент) та є структурним підрозділом головних територіальних управлінь юстиції Міністерства юстиції України в Автономній Республіці Крим, в областях, містах Києві та Севастополі (далі - головне територіальне управління юстиції). До складу Управління входить відділ примусового виконання рішень.

43. Отже, у цій категорії справ відповідачами можуть бути лише перераховані органи державної виконавчої служби. У зв`язку з тим, що структурні підрозділи органів державної виконавчої служби: відділ примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України, відділи примусового виконання рішень Управління державної виконавчої служби головних територіальних управлінь юстиції Міністерства юстиції України в Автономній Республіці Крим, областях, містах Києві та Севастополі не визначені як самостійні органи державної виконавчої служби, це виключає можливість їхньої участі як відповідачів у таких справах.

44. Враховуючи те, що наведений перелік органів державної виконавчої служби є вичерпним, у разі подання позовної заяви до відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України, відділів примусового виконання рішень Управління державної виконавчої служби головних територіальних управлінь юстиції Міністерства юстиції України в Автономній Республіці Крим, областях, містах Києві та Севастополі, необхідно за правилами ст. 48 КАС України здійснювати заміну неналежного відповідача на належного.

45. Згідно ч. 3 ст. 48 КАС України якщо позов подано не до тієї особи, яка повинна відповідати за позовом, суд до ухвалення рішення у справі за згодою позивача замінює первісного відповідача належним відповідачем, не закриваючи провадження у справі, якщо це не потягне за собою зміни підсудності адміністративної справи. Суд має право за клопотанням позивача до ухвалення рішення у справі залучити до участі у ній співвідповідача.

46. З аналізу ст. 48 КАС України слідує, що заміна первинного позивача або відповідача належним позивачем або відповідачем належить до повноважень суду першої інстанції.

47. Виходячи із зазначених положень закону, а також предмету позовних вимог, Верховний Суд дійшов висновку, що під час розгляду справи суд першої інстанції не врахував, що у цій справі позивач звернувся до неналежного відповідача та не допустив його заміну, чим допустив порушення норм процесуального законодавства.

48. Враховуючи те, що позовні вимоги пред`явлено до неналежного відповідача, судом першої інстанції порушені норми процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи. Суд апеляційної інстанції здійснюючи перегляд рішення суду першої інстанції на зазначені обставини уваги не звернув.

49. Крім цього, Суд вважає за необхідне зазначити, що судом першої та апеляційної інстанції порушено норми процесуального права, зокрема, ч. 4 ст. 9, п. 1 ч. 1 ст. 244 КАС України, згідно з якими суд вживає визначені законом заходи, необхідні для з`ясування всіх обставин у справі, у тому числі щодо виявлення та витребування доказів з власної ініціативи. Під час ухвалення рішення суд вирішує чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються.

50. Не зважаючи на те, що у межах цієї справи не можливо встановити наявність або відсутність підстав для задоволення чи відмови позовних вимог без дослідження матеріалів виконавчого провадження № 48966491, суди попередніх інстанцій, не запропонували особам, які беруть участь у справі, подати докази або з власної ініціативи витребувати докази, яких не вистачає та які впливають на вирішення справи по суті. Відтак, суди попередніх інстанцій не виконали обов`язку щодо вжиття всіх передбачених законом заходів, необхідних для з`ясування обставин справи та дійшли передчасних висновків про відсутність або наявність підстав для задоволення адміністративного позову.

51. Відтак, Верховний Суд констатує, що оскаржувані судові рішення постановлені з порушенням норм процесуального права.

52. Отже, зважаючи на вимоги ст. 353 КАС України, касаційну скаргу необхідно задовольнити частково, оскаржувані судові рішення скасувати, а справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції.

53. Відповідно до ч. 6 ст. 139 КАС України, судові витрати розподілу не підлягають.

Керуючись ст. 341, 344, 349, 353, 355, 356, 359 КАС України, Суд

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України задовольнити частково.

Постанову Одеського апеляційного адміністративного суду від 19 липня 2018 року та рішення Херсонського окружного адміністративного суду від 12 лютого 2018 року у справі № 821/2089/17 скасувати.

Справу направити на новий судовий розгляд до суду першої інстанції.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий суддя-доповідач М. М. Яковенко

Судді І. В. Дашутін

О. О. Шишов