Історія справи

ПОСТАНОВА

Іменем України

09 липня 2018 року

Київ

справа №806/897/17

адміністративне провадження №К/9901/21753/18

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

судді-доповідача Шарапи В.М.,

суддів Бевзенка В.М., Данилевич Н.А.,

розглянувши у попередньому судовому засіданні касаційну скаргу ОСОБА_2 на постанову Житомирського окружного адміністративного суду від 14 червня 2017 року у складі судді Липи В.А. та ухвалу Житомирського апеляційного адміністративного суду від 6 листопада 2017 року у складі колегії суддів: Бучик А.Ю. (головуючий), суддів: Капустинського М.М., Моніча Б.С. у справі за позовом ОСОБА_2 до Державної судової адміністрації України, Апеляційного суду Житомирської області про визнання відмови неправомірною, стягнення коштів та зобов'язання вчинити дії, -

УСТАНОВИВ:

У березні 2017 року ОСОБА_2 звернулась до суду з зазначеним позовом, у якому просила: визнати неправомірною відмову відповідача у нарахуванні та виплаті їй вихідної допомоги судді у зв'язку з відставкою; зобов'язати відповідача нарахувати та виплатити їй вихідну допомогу судді у зв'язку з відставкою, у розмірі 10 місячних заробітних плат за останньою посадою.

Свої вимоги обґрунтувала тим, що відповідач відмовляючи їй у нарахуванні та виплаті вихідної допомоги з посиланням на положення Закону України від 27 березня 2014 року № 1166-VII «Про запобігання фінансової катастрофи та створення передумов для економічного зростання в Україні» (далі - Закон № 1166-VII), яким виключено статтю 136 Закону України від 7 липня 2010 року № 2453-VI «Про судоустрій і статус суддів» (чинного на час виникнення спірних відносин; далі - Закон № 2453-VI) та Закону України від 12 лютого 2015 року № 192-VIII «Про забезпечення права на справедливий суд» діяв протиправно, оскільки правовідносини між ними виникли до прийняття зазначених законів.

Житомирський окружний адміністративний суд постановою від 14 червня 2017 року, залишеною без змін ухвалою Житомирського апеляційного адміністративного суду від 6 листопада 2017 року відмовив у задоволенні позову.

При цьому суди виходили з того, що при вирішенні питання щодо наявності у судді, який пішов у відставку, права на отримання вихідної допомоги, слід керуватися нормами закону, який врегульовує спірні відносини, у редакції, чинній на дату прийняття рішення про звільнення судді у відставку. Станом на дату звільнення позивача з посади були відсутні передбачені Законом № 2453-VI підстави для виплати вихідної допомоги у зв'язку з виходом у відставку, тому суд першої інстанції, з висновком якого погодився апеляційний суд, відмовив у задоволенні позову.

Не погоджуючись із рішеннями судів попередніх інстанцій, ОСОБА_2 просить їх скасувати та прийняти нове, яким задовольнити позов. На обґрунтування касаційної скарги посилається на те, що відповідно до статті 47 Закону № 2453-VI при прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів не допускається звуження змісту та обсягу визначених Конституцією України гарантій незалежності судді. Очікувана вихідна допомога, що була гарантована державою у статті 136 Закону № 2453-VI, відповідно до практики Європейського суду з прав людини, є правомірними (законними) очікуваннями в розумінні статті 1 Першого протоколу до Конвенції.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що ОСОБА_2 з 3 березня 1995 року по 21 вересня 2016 року працювала на посаді судді Олевського районного суду Житомирської області та Апеляційного суду Житомирської області. За наявності стажу роботи на посаді судді більш 20 років, позивач звернулася із заявою про відставку.

Постановою Верховної Ради України від 8 вересня 2016 року № 1515-VIII ОСОБА_2 було звільнено з посади судді у зв'язку з поданням заяви про відставку.

Наказом голови Апеляційного суду Житомирської області від 21 вересня 2016 року № 189 вона звільнена з посади судді Апеляційного суду Житомирської області.

ОСОБА_2 звернулася до відповідача із заявою про нарахування та виплату вихідної допомоги згідно частини першої статті 136 Закону № 2453-VI у розмірі 10 місячних заробітних плат.

Проте, Апеляційний суд Житомирської області відмовив у задоволенні її заяви з підстав відсутності правової норми, яка б передбачала виплату вихідної допомоги при виході судді у відставку.

Не погоджуючись з відмовою у виплаті вихідної допомоги, вважаючи її протиправною ОСОБА_2 звернулася до суду з зазначеним позовом.

Переглянувши судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги на підставі встановлених фактичних обставин справи, перевіривши правильність застосування судом першої та апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права, суд приходить до висновку, що касаційну скаргу необхідно залишити без задоволення, а судові рішення ? без змін.

Відповідно пункту 4 частини п'ятої статті 126 Конституції України однією із підстав для звільнення судді є подання заяви про відставку.

Згідно частини першої статті 100 Закону № 2453-VI суддя суду загальної юрисдикції звільняється з посади органом, який його обрав або призначив, виключно з підстав, передбачених частиною п'ятою статті 126 Конституції України, за поданням Вищої ради юстиції.

Частиною 1 статті 136 Закону № 2453-VI було передбачено, що судді, який вийшов у відставку, виплачується вихідна допомога у розмірі 10 місячних заробітних плат за останньою посадою.

Законом № 1166-VII внесено зміни до Закону № 2453-VI та виключено статтю 136 Закону (пункт 28 розділу ІІ №1166-VII).

Згідно з Прикінцевими положеннями Закону № 1166-VII зміни, передбачені Розділом II, набирають чинності з 1 квітня 2014 року.

У рішенні Конституційного Суду України від 9 лютого 1999 року № 1-рп/99 зазначено, що за загальновизнаним принципом права закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі. Цей принцип закріплений у частині першій статті 58 Конституції України, за якою дію нормативно-правового акта в часі треба розуміти так, що вона починається з моменту набрання цим актом чинності і припиняється з втратою ним чинності, тобто до події, факту застосовується той закон або інший нормативно-правовий акт, під час дії якого вони настали або мали місце.

Внесені Законом № 1166-VII зміни до Закону № 2453-VI в частині скасування положень статті 136 цього Закону є чинними, неконституційними не визнавались.

Таким чином, у даному випадку до спірних правовідносин слід застосовувати положення нормативно-правових актів, які діяли на час прийняття Верховною Радою України постанови про звільнення позивача (8 вересня 2016 року).

Щодо посилань позивача на звуження змісту та обсягу визначених Конституцією України гарантій незалежності судді в частині позбавлення права на отримання вихідної допомоги при виході у відставку, колегія суддів зазначає, що згідно з рішенням Конституційного Суду України від 19 листопада 2013 року № 10-рп/2013, за своєю правовою природою вихідна допомога є разовою формою матеріальної винагороди при виході судді у відставку. Вона виплачується з метою забезпечення йому належних соціально-побутових умов, а також для стимулювання осіб, які перебувають на посаді судді, до довгострокового виконання ними професійних обов'язків. Вихідна допомога не належить до таких конституційних гарантій незалежності суддів, як суддівська винагорода чи довічне грошове утримання, оскільки не є основним джерелом матеріального забезпечення суддів, не має постійного характеру та не покриває соціальних ризиків, пов'язаних, зокрема, із хворобою, інвалідністю, старістю.

Ураховуючи наведене, суди попередніх інстанцій обґрунтовано дійшли висновку, з яким погоджується колегія суддів, що підстав для виплати такої допомоги позивач немає.

Згідно з частиною першою статті 350 Кодексу адміністративного судочинства України, суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили неправильного застосування норм матеріального права або порушень норм процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.

За таких обставин доводи касаційної скарги ґрунтуються на невірному трактуванні фактичних обставин справи, не спростовують висновків судів попередніх інстанцій. Висновки судів першої та апеляційної інстанції ґрунтуються на правильному застосуванні норм матеріального та процесуального права, тому у задоволенні касаційної скарги позивача слід відмовити.

Керуючись статтями 343, 349, 350, 356, 359 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_2 залишити без задоволення.

Постанову Житомирського окружного адміністративного суду від 14 червня 2017 року та ухвалу Житомирського апеляційного адміністративного суду від 6 листопада 2017 року по справі № 806/897/17 за позовом ОСОБА_2 до Державної судової адміністрації України, Апеляційного суду Житомирської області про визнання відмови неправомірною, стягнення коштів та зобов'язання вчинити дії залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття.

...........................

...........................

...........................

В.М. Шарапа

В.М. Бевзенко

Н.А. Данилевич,

Судді Верховного Суду