Історія справи

Ухвала КАС ВП від 10.04.2019 року у справі №826/12960/16

ПОСТАНОВА

Іменем України

09 квітня 2019 року

Київ

справа №826/12960/16

адміністративне провадження №К/9901/41905/18

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

судді - доповідача - Олендера І.Я.,

суддів: Гончарової І.А., Ханової Р.Ф.,

розглянувши у попередньому судовому засіданні касаційну скаргу Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 на постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 26.06.2017 року (судді: Ісаєнко Ю.А. (головуючий), Губська Л.В., Федотова І.В.) у справі №826/12960/16 за позовом Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 до Державної податкової інспекції у Печерському районі Головного управління Державної фіскальної служби у м. Києві про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення,

У С Т А Н О В И В:

ІСТОРІЯ СПРАВИ

Короткий зміст позовних вимог

1. Фізична особа-підприємець ОСОБА_1 (далі - позивач, ФОП ОСОБА_1.) звернулась до суду з позовом до Державної податкової інспекції у Печерському районі Головного управління Державної фіскальної служби у м. Києві (далі - відповідач, контролюючий орган) про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення від 08.06.2016 №2975-1305.

2. Позовні вимоги обґрунтовані тим, що спірне рішення є протиправним, оскільки позивач зареєстрований як фізична особа підприємець, перебуває на спрощеній системі оподаткування, використовує земельну ділянку у власній господарській діяльності, тому у нього відсутній обов'язок сплати земельного податку.

Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій

3. Постановою Окружного адміністративного суду міста Києва від 22 листопада 2016 року, задоволено адміністративний позов. Визнано протиправним та скасовано податкове повідомлення-рішення від 08.06.2016 №2975-1305. Стягнуто на користь позивача судові витрати в розмірі 551,20 грн.

Постановою Київського апеляційного адміністративного суду від 26.06.2017 скасовано рішення суду першої інстанції та прийнято нове, яким відмовлено у задоволенні позовних вимог.

Суд першої інстанції, дійшов висновку про протиправність нарахування позивачу земельного податку, зважаючи на те, що платник єдиного податку звільняється від сплати земельного податку в разі провадження діяльності, що спрямована на отримання доходу, та з огляду на встановлення судом обставини використання нежитлових приміщень з метою провадження господарської діяльності позивачем, донарахування відповідачем сум грошового зобов'язання зі сплати земельного податку є безпідставним.

Скасовуючи рішення суду першої інстанції та відмовляючи у задоволенні позовних вимог, суд апеляційної інстанції виходив з того, що правове відношення між власністю на земельну ділянку чи користування нею та обов'язком сплати земельного податку не припиняється у разі набуття власником чи користувачем земельної ділянки статусу суб'єкта господарювання та обрання ним виду економічної діяльності і системи оподаткування, які не передбачають використання земельної ділянки в господарській діяльності. Тобто, з набуттям ознак (якості) суб'єкта господарювання фізична особа, яка ним стала, не перестає бути власником чи користувачем земельної ділянки і не звільняється від обов'язку сплати земельного податку. Надання в найм (оренду) нежилого приміщення не означає, що механічно (автоматично) разом з майном наймачу передається й обов'язок сплати податку за земельну ділянку, на якій воно розташоване.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

5. Не погодившись із рішенням суду апеляційної інстанції, позивач подав касаційну скаргу, де посилаючись на порушення судом норм матеріального права, просить скасувати постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 26.06.2017 та залишити в силі постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 22.11.2016.

Касаційний розгляд справи проведено у попередньому судовому засіданні, відповідно до статті 343 Кодексу адміністративного судочинства України.

СТИСЛИЙ ВИКЛАД ОБСТАВИН СПРАВИ, ВСТАНОВЛЕНИХ СУДАМИ ПЕРШОЇ ТА АПЕЛЯЦІЙНОЇ ІНСТАНЦІЙ

6. Судами попередніх інстанцій встановлено, що фактичною підставою для збільшення суми грошового зобов'язання згідно оскаржуваного податкового повідомлення-рішення, з приводу правомірності якого виник спір у цій справі, стали висновки контролюючого органу щодо наявності обов'язку сплати позивачем земельного податку у зв'язку з належністю йому на праві власності нежилих приміщень з №1 по №16 (групи приміщень №1), розташованих за адресою: АДРЕСА_1 (літера В), загальною площею 315,40 кв. м, про що свідчить свідоцтвом про право власності від 01.08.2005 НОМЕР_1.

На підставі пункту 286.5 статті 286 Податкового кодексу України, контролюючим органом прийнято податкове повідомлення-рішення від 08 червня 2016 року №2975-1305, яким позивачу визначено суму податкового зобов'язання за платежем: земельний податок з фізичних осіб у розмірі 54 917, 32 грн.

Судами встановлено, що позивач провадить господарську діяльність на спрощеній системі оподаткування, обліку та звітності з 01.01.2012, є платником єдиного податку третьої групи. Основним видом діяльності позивача є надання в оренду й експлуатацію власного чи орендованого нерухомого майна.

ДОВОДИ УЧАСНИКІВ СПРАВИ

7. У доводах касаційної скарги позивач вказує на те, що податковим законодавством не передбачено обов'язок сплати земельного податку за земельні ділянки на яких розташовані об'єкти нерухомого майна фізичними особами-підприємцями, які є платниками єдиного податку та використовують належні їм приміщення (об'єкти нерухомого майна) у власній господарській діяльності, вважає дії податкового органу щодо нарахування земельного податку неправомірними та такими, що суперечать підпункту 297.1.4 пункту 297.1 статті 297 Податкового кодексу України.

9. Контролюючий орган відзиву (заперечень) на касаційну скаргу позивача до суду касаційної інстанції не надав.

ДЖЕРЕЛА ПРАВА Й АКТИ ЇХ ЗАСТОСУВАННЯ

10. Земельний кодекс України (у редакції чинній на момент виникнення спірних правовідносин).

10.1 Стаття 120

У разі набуття права власності на жилий будинок, будівлю або споруду, що перебувають у власності, користуванні іншої особи, припиняється право власності, право користування земельною ділянкою, на якій розташовані ці об'єкти. До особи, яка набула право власності на жилий будинок, будівлю або споруду, розміщені на земельній ділянці, що перебуває у власності іншої особи, переходить право власності на земельну ділянку або її частину, на якій вони розміщені, без зміни її цільового призначення.

11. Податковий кодекс України (у редакції чинній на момент виникнення спірних правовідносин).

11.1. Стаття 269

11.1.1 Пункт 269.1

Платниками земельного податку є власники земельних ділянок, земельних часток (паїв) та землекористувачі.

11.1 Пункт 269.2

Особливості справляння податку суб'єктами господарювання, які застосовують спрощену систему оподаткування, обліку та звітності, встановлюються главою 1 розділу XIV цього Кодексу.

11.2 . Стаття 270

Об'єктами оподаткування є земельні ділянки, які перебувають у власності або користуванні, та земельні частки (паї), які перебувають у власності.

11.3 Стаття 286

11.3.1 Пункт 286.1

Підставою для нарахування земельного податку є дані державного земельного кадастру.

11.4 Стаття 287

11.4.1 Пункт 287.1

Власники землі та землекористувачі сплачують плату за землю з дня виникнення права власності або права користування земельною ділянкою.

11.5 Стаття 287

11.5.1 Пункт 287.7

У разі надання в оренду земельних ділянок (у межах населених пунктів), окремих будівель (споруд) або їх частин власниками та землекористувачами, податок за площі, що надаються в оренду, обчислюється з дати укладення договору оренди земельної ділянки або з дати укладення договору оренди будівель (їх частин).

11.5.2 Пункт 287.8

Власник нежилого приміщення (його частини) у багатоквартирному жилому будинку сплачує до бюджету податок за площі під такими приміщеннями (їх частинами) з урахуванням пропорційної частки прибудинкової території з дати державної реєстрації права власності на нерухоме майно.

11.6 Стаття 291

11.6.1. Пункт 291.2

Спрощена система оподаткування, обліку та звітності - особливий механізм справляння податків і зборів, що встановлює заміну сплати окремих податків і зборів, встановлених пунктом 297.1 статті 297 цього Кодексу, на сплату єдиного податку в порядку та на умовах, визначених цією главою, з одночасним веденням спрощеного обліку та звітності.

11.7 Стаття 297

11.7.1 Пункт 297.1

11.7.1.1 Підпункт 4

Платники єдиного податку звільняються від обов'язку нарахування, сплати та подання податкової звітності з податку на майно (в частині земельного податку), крім земельного податку за земельні ділянки, що не використовуються платниками єдиного податку першої - третьої груп для провадження господарської діяльності та платниками єдиного податку четвертої групи для ведення сільськогосподарського товаровиробництва.

ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ

12. У межах даних правовідносин спірним є питання застосування положень підпункту 4 пункту 297.1 статті 297 Податкового кодексу України щодо звільнення позивача від обов'язку нарахування, сплати та подання податкової звітності з податку на майно (в частині земельного податку).

13. У значенні наведених норм права спрощена система оподаткування не звільняє суб'єкта господарювання від виконання податкових зобов'язань зі сплати податків, встановлених у пункті 297.1 частини 297 Податкового кодексу України, а запроваджує інші умови, порядок та механізм їх сплати, а також встановлює можливість відновлення їх сплати на загальних підставах у разі недотримання умов оподаткування за спрощеною системою.

14. Умовою несплати земельного податку за зазначеною системою оподаткування є те, що суб'єкт господарювання, який є власником чи користувачем земельної ділянки, використовує цю землю для проведення господарської діяльності.

15. Правове відношення між власністю на земельну ділянку чи користування нею та обов'язком сплати земельного податку не припиняється у разі набуття власником чи користувачем земельної ділянки статусу суб'єкта господарювання та обрання ним виду економічної діяльності і системи оподаткування, які не передбачають використання земельної ділянки в господарській діяльності.

Тобто з набуттям ознак (якості) суб'єкта господарювання фізична особа, яка ним стала, не перестає бути власником чи користувачем земельної ділянки і не звільняється від обов'язку сплати земельного податку.

Надання в найм (оренду) нежилого приміщення не означає, що механічно (автоматично) разом з майном наймачу передається й обов'язок сплати податку за земельну ділянку, на якій воно розташоване.

Аналогічна правова позиція щодо застосування зазначених норм матеріального права була висловлена Верховним Судом України у постанові від 24 листопада 2015 року (справа №21-2352а15), а також Верховним Судом у постановах від 13 червня 2018 року у справі №826/14615/16, від 15 лютого 2019 року у справі №826/9948/16.

Оцінка доводів учасників справи і висновків судів першої та апеляційної інстанції

14. Суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права (частина перша статті 341 Кодексу адміністративного судочинства України).

15. Судам попередніх інстанцій встановлено, що згідно витягу з реєстру платників єдиного податку від 27.01.2016 №106/265512-02 позивач є платником єдиного податку з 01 січня 2012 року (3 група); основні види господарської діяльності, зокрема надання в оренду й експлуатацію власного чи орендованого нерухомого майна (код згідно КВЕД 68.20); управління нерухомим майном за винагороду або на основі контракту (код згідно КВЕД 68.32).

Згідно свідоцтва про право власності від 01 серпня 2005 року НОМЕР_1, позивачу на праві приватної власності належать нежилі приміщення з №1 по 16 (групи приміщень №1) адміністративно - господарської споруди палацу спорту з готельними номерами, площею 315,40 м2, які знаходяться з адресою АДРЕСА_1 (Літера В).

Згідно договору оренди нежитлового приміщення від 05 січня 2015 року, позивачем (орендодавець) передано у строкове платне користування фізичній особі - підприємцю ОСОБА_6 нежитлове приміщення, що знаходяться в будинку АДРЕСА_1, загальною площею 149,0 м2.

Відтак, право землекористувача виникло в позивача у момент реєстрації права власності на будівлі та споруди, що знаходяться на земельній ділянці розташованій за адресою: АДРЕСА_1.

При цьому в розумінні наведених вище норм обов'язок зі сплати земельного податку для фізичної особи-власника чи користувача земельної ділянки залишається незмінним незалежно від набуття нею статусу суб'єкта господарювання, діяльність якого пов'язана з використанням земельної ділянки.

16. Судом апеляційної інстанцій в повній мірі встановлено фактичні обставини справи та надано об'єктивний та обґрунтований їх аналіз з урахуванням доводів наведених позивачем, у зв'язку з чим, відсутні підстави вважати, що обставини справи встановлено не повно чи неправильно, а отже і наведені скаржником доводи в касаційній скарзі не спростовують правильних по суті висновків суду попередньої інстанції.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

17. Переглянувши судове рішення в межах касаційної скарги, перевіривши повноту встановлення судами фактичних обставин справи та правильність застосування ними норм матеріального права, Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду, враховуючи вимоги статей 269, 270, 286, 287, 291, 297 Податкового кодексу України, дійшов висновку, що при ухваленні оскаржуваного судового рішення, судом апеляційної інстанції не допущено неправильного застосування норм матеріального права або порушень норм процесуального права, які могли б бути підставою для скасування судових рішень, а тому касаційну скаргу Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 на постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 26.06.2017 слід залишити без задоволення.

18. Відповідно до пункту 1 частини першої статті 349 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції за наслідками розгляду касаційної скарги має право залишити судові рішення судів першої та (або) апеляційної інстанцій без змін, а скаргу без задоволення.

19. Суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили неправильного застосування норм матеріального права або порушень норм процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій (частина перша статті 350 Кодексу адміністративного судочинства України).

Керуючись статтями 341, 343, 349, 350, 355, 356, 359 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,

П О С Т А Н О В И В:

Касаційну скаргу Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 залишити без задоволення, а постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 26.06.2017 року у справі №826/12960/16 залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

.......................

..........................

..........................

І.Я.Олендер

І.А. Гончарова

Р.Ф. Ханова ,

Судді Верховного Суду