Історія справи

ПОСТАНОВА

Іменем України

Київ

09 квітня 2019 року

справа №815/4399/15

адміністративне провадження №К/9901/24963/18

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

головуючого - Ханової Р.Ф. (суддя-доповідач),

суддів: Гончарової І.А., Олендера І.Я.,

розглянувши у попередньому судовому засіданні касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Малиновському районі міста Одеси Головного управління ДФС в Одеській області

на постанову Одеського окружного адміністративного суду від 14 вересня 2015 року у складі судді Балан Я.В.

та ухвалу Одеського апеляційного адміністративного суду від 16 грудня 2015 року у складі суддів Крусяна А.В., Джабурія О.В., Шляхтицького О.І.

у справі № 815/4399/15

за позовом Фізичної особи-підприємця ОСОБА_2

до Державної податкової інспекції у Малиновському районі міста Одеси Головного управління ДФС в Одеській області

про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення,

У С Т А Н О В И В :

У серпні 2015 року Фізична особа-підприємець ОСОБА_2 (далі - Підприємець, платник податків, позивач у справі) звернувся до Одеського окружного адміністративного суду з позовною заявою до Державної податкової інспекції у Малиновському районі міста Одеси Головного управління ДФС в Одеській області (далі - податковий орган, відповідач у справі), в якій просив суд визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення, яким до нього застосовано суму штрафних санкцій, з мотивів безпідставності його прийняття.

Постановою Одеського окружного адміністративного суду від 14 вересня 2015 року, залишеною без змін ухвалою Одеського апеляційного адміністративного суду від 16 грудня 2015 року позов задоволений. Визнано протиправним та скасовано податкове повідомлення-рішення № 0019111701 від 21 липня 2015 року. Суд першої інстанції дійшов висновку що відповідачем не доведено правомірності застосування до Підприємця на підставі статті 20 Закону України «Про застосування реєстраторів розрахункових операцій в сфері торгівлі, громадського харчування та послуг» фінансової санкції в подвійній вартості необлікованих товарів, які не обліковані за місцем реалізації та зберігання, за цінами реалізації, оскільки викладені відповідачем доводи стосовно встановлених порушень були спростовані позивачем у ході судового розгляду справи.

У жовтні 2016 року податковий орган подав касаційну скаргу, в якій посилаючись на порушення судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, просить скасувати рішення суду першої та апеляційної інстанцій та прийняти нове рішення, яким відмовити у задоволені позовних вимог.

Відзив на касаційну скаргу від позивача до Верховного Суду не надходив, що не перешкоджає перегляду рішення судів першої та апеляційної інстанцій.

Згідно з частиною третьою статті 3 Кодексу адміністративного судочинства України провадження в адміністративних справах здійснюється відповідно до закону, чинного на час вчинення окремої процесуальної дії, розгляду і вирішення справи.

Касаційний розгляд справи здійснюється в попередньому судовому засіданні відповідно до статті 343 Кодексу адміністративного судочинства України.

Верховний Суд, переглянувши рішення судів першої та апеляційної інстанцій в межах доводів та вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи, перевіривши правильність застосування судами норм матеріального та процесуального права, не вбачає підстав для задоволення касаційної скарги.

Відповідно до частин першої, другої, третьої статті 242 Кодексу адміністративного судочинства України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

Зазначеним вимогам закону рішення судів попередніх інстанцій відповідають.

Суди першої та апеляційної інстанцій встановили, що податковим органом проведено документальну планову виїзну перевірку діяльності позивача з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 1 січня 2013 року по 31 грудня 2014 року, за результатами якої складено акт від 6 липня 2015 року №3803/15-52-17-01/2624314712.

Висновками акта перевірки встановлено порушення пункту 12 статті 3, статті 6 Закону України «Про застосування реєстраторів розрахункових операцій в сфері торгівлі, громадського харчування та послуг», а саме позивач не здійснював належного обліку товарних запасів, так як у книзі обліку доходів і витрат наданій до перевірки, відсутня інформація про сплату, кількість та найменування товару, отриманого для його продажу, тобто не обліковані товарні запаси у порядку, встановленому законодавством на загальну суму 263 799 грн 09 коп.

На підставі вказаного вище акта перевірки, податковим органом прийнято податкове повідомлення-рішення № 0019111701 від 21 липня 2015 року, яким застосовано суму штрафних (фінансових) санкцій (штрафу) у розмірі 527598 грн 18 коп. за порушення пункту 12 статті 3, статті 6, статті 20 Закону України «Про застосування реєстраторів розрахункових операцій у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг».

Відповідно до частин першої та другої статті 341 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.

При вирішенні питання щодо правильності застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального права до спірних правовідносин, Суд виходить з наступного.

Пунктом 12 статті 3 Закону України «Про застосування реєстраторів розрахункових операцій у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг» визначено, що суб'єкти господарювання, які здійснюють розрахункові операції в готівковій та/або в безготівковій формі із застосуванням платіжних карток, платіжних чеків, жетонів тощо) при продажу товарів (наданні послуг) у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг, а також операції з приймання готівки для подальшого її переказу зобов'язані вести в порядку, встановленому законодавством, облік товарних запасів на складах та/або за місцем їх реалізації, здійснювати продаж лише тих товарів (послуг), що відображені в такому обліку.

Відповідно до статті 6 вказаного Закону (у редакції чинній на час виникнення спірних правовідносин), облік товарних запасів фізичною особою-підприємцем ведеться у порядку, визначеному чинним законодавством, та юридичною особою (її філією, відділенням, іншим відокремленим підрозділом) - у порядку, визначеному відповідним національним положенням (стандартом) бухгалтерського обліку. Облік ведеться з урахуванням особливостей, встановлених для суб'єктів малого підприємництва. Обов'язок із ведення обліку товарних запасів не застосовується до осіб, які відповідно до законодавства оподатковуються за правилами, що не передбачають ведення обліку придбаних або проданих товарів.

Крім цього, ведення обліку товарних запасів фізичними особами підприємцями також передбачено підпунктом 3.2 пункту 3 Порядку ведення книги обліку доходів і витрат, яку ведуть фізичні особи підприємці, крім осіб, що обрали спрощену систему оподаткування, і фізичні особи, які провадять незалежну професійну діяльність, затвердженим наказом Міністерства доходів і зборів України № 481 від 16 вересня 2013 року (надалі Порядок № 481).

Відповідно до пункту 6 Порядку № 481, самозайняті особи заносять до Книги відомості в такому порядку: у графі 1 зазначається дата запису; у графі 2 відображається сума доходу, отриманого від здійснення господарської або незалежної професійної діяльності із сумарним підсумком за місяць, квартал, рік, зокрема, кошти, що надійшли на поточний рахунок, касу платника податків та/або отримано готівкою, сума заборгованості, за якою минув строк позовної давності, вартість безоплатно отриманих товарів (робіт, послуг); у графі 3 вказується сума повернутих самозайнятою особою коштів за товари (роботи та послуги) та/або повернутої передплати; графа 4 розраховується як різниця між отриманим доходом від здійснення господарської або незалежної професійної діяльності (графа 2) та сумою повернутих самозайнятою особою коштів за товари (роботи та послуги) (графа 3); у графі 5 зазначаються реквізити документа, який підтверджує понесені витрати, що безпосередньо пов'язані з отриманим доходом. Документами, які підтверджують витрати, можуть бути, зокрема, платіжне доручення, прибутковий касовий ордер, квитанція, фіскальний чек, акт закупки (виконаних робіт, наданих послуг) та інші первинні документи, що засвідчують факт оплати товарів, робіт, послуг; у графі 6 відображається сума витрат, які документально підтверджені та безпосередньо пов'язані з отриманням доходу за підсумками дня; у графі 7 відображається сума витрат на оплату праці та нарахування на оплату праці найманих осіб, понесені у звітному місяці; у графі 8 відображається сума фактично понесених інших витрат, безпосередньо пов'язаних з одержанням доходу, які не зазначені в графах 6 та 7, зокрема, витрати на сплату послуг, звязку, орендних та комунальних платежів тощо; у графі 9 зазначається сума чистого оподатковуваного доходу, яка розраховується як різниця між сумою доходу за звітний період (графа 4) та сумою понесених витрат від провадження господарської або незалежної професіональної діяльності (графи 6, 7, 8).

Саме на пункт 6 Порядку № 481 посилається податковий орган в касаційній скарзі, але перелічивши порядок заповнення всіх дев'яти граф Книги, податковий орган не зазначив, в яку саме графу, на його думку, Підприємець повинен внести найменування товарів, отриманих для продажу.

Судами першої та апеляційної інстанцій встановлено, що під час проведення перевірки позивачем відповідно до вимог пункту 177.10 статті 177 Податкового кодексу України було надано усі необхідні первинні документи, підтверджуючі походження товару та його оплату, що в свою чергу відображено й у акті перевірки та Книзі доходів і витрат.

Крім того, податковим органом у ході проведення перевірки зазначено, що позивачем в декларації з податку на доходи фізичних осіб за 2014 рік правильно визначені суми загального оподатковуваного доходу, документально підтверджених витрат та чистого оподатковуваного доходу, що є підтвердженням правильного ведення позивачем обліку доходів і витрат у спірному періоді.

З урахуванням зазначеного, Суд погоджується з висновками судів попередніх інстанцій про те, що відповідачем не доведено правомірності застосування до позивача на підставі статті 20 Закону України «Про застосування реєстраторів розрахункових операцій в сфері торгівлі, громадського харчування та послуг» фінансової санкції у розмірі подвійної вартості необлікованих товарів, які не обліковані за місцем реалізації та зберігання, за цінами реалізації, оскільки викладені відповідачем доводи стосовно встановлених порушень є безпідставними.

Доводи касаційної скарги зводяться виключно до повторення доводів апеляційної скарги, яким надано оцінку судом апеляційної інстанції, при цьому порушень норм процесуального права, які б вплинули або змінили цю оцінку, відповідачем не зазначено.

Суд визнає, що суди попередніх інстанцій не допустили неправильного застосування норм матеріального права чи порушень норм процесуального права при ухваленні судових рішень, внаслідок чого, касаційна скарга залишається без задоволення, а рішення судів першої та апеляційної інстанцій - без змін.

Керуючись статтями 341, 343, 349, 350, 355, 356, 359 Кодексу адміністративного судочинства України, Суд

П О С Т А Н О В И В :

Касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Малиновському районі міста Одеси Головного управління ДФС в Одеській області залишити без задоволення.

Постанову Одеського окружного адміністративного суду від 14 вересня 2015 року та ухвалу Одеського апеляційного адміністративного суду від 16 грудня 2015 року у справі № 815/4399/15 залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий Р.Ф. Ханова

Судді: І.А. Гончарова

І.Я. Олендер