Історія справи
Ухвала КАС ВП від 28.08.2018 року у справі №752/9930/17
ПОСТАНОВА
Іменем України
09 квітня 2019 року
Київ
справа №752/9930/17
адміністративне провадження №К/9901/58160/18
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
головуючого Гриціва М.І.,
суддів: Берназюка Я.О., Коваленко Н.В., -
розглянув у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на постанову Голосіївського районного суду міста Києва від 10 жовтня 2017 року (суддя Хоменко О.Л.) та постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 21 червня 2018 року (судді Кузьменко В.В., Василенко Я.М., Степанюк А.Г.) у справі № 752/9930/17 за її позовом до Правобережного об'єднаного управління Пенсійного фонду України в місті Києві (далі - управління ПФУ) про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити дії, -
встановив:
Позивачка звернулася до суду з позовом, в якому просила визнати незаконними дії управління ПФУ з невиплати їй недоотриманої пенсії за віком за період з 01 березня 2014 року по 31 грудня 2016 року; зобов'язати відповідача виплатити недоотриману пенсію за віком за указаний період.
На обґрунтування вимог указала, що вона є внутрішньо переміщеною особою з Автономної Республіки Крим, перемістилась з тимчасово окупованої території до м. Києва у листопаді 2014 року.
З 2009 року їй було призначено пенсію за віком органами Пенсійного фонду України м. Севастополя. З того часу до 01 березня 2014 року вона отримувала пенсію в м. Севастополі. У грудні 2014 року вона звернулась до управління Пенсійного фонду України в Оболонському районі м. Києва за місцем свого проживання для поновлення пенсійних виплат. Однак з грудня 2014 року до липня 2016 року пенсійні виплати їй не було поновлено.
У липні 2016 року вона зареєструвала місце проживання в Святошинському районі м. Києва та звернулась до управління ПФУ за місцем нового проживання за поновленням пенсійних виплат.
Проте відповідач листом від 17 лютого 2017 року повідомив про відсутність підстав для виплати пенсії в період з 01 березня 2014 року по 31 грудня 2016 року, посилаючись на те, що виплата їй пенсії в окупованому Криму проведена по грудень 2016 року включно.
Вважає дії відповідача щодо невиплати їй недоотриманої пенсії за віком за період з 01 березня 2014 року по 31 грудня 2016 року неправомірними, оскільки відмова відповідача ґрунтується на матеріалах витребуваної ним пенсійної справи з Пенсійного фонду Російської Федерації, хоча відповідно до пункту 6 постанови Кабінету Міністрів України від 08 червня 2016 року № 365, якою затверджено Порядок призначення (відновлення) соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам (далі - Порядок), запит про отримання електронної справи отримувача соціальної виплати надсилається до державного підприємства «Інформаційно-обчислювальний центр Міністерства соціальної політики України», який протягом п'яти робочих днів з дня отримання запиту надсилає відповідну електронну справу до структурного підрозділу з питань соціального захисту населення, який протягом трьох робочих днів з дня отримання електронної справи вносить на розгляд комісій з питань призначення (відновлення) соціальних виплат подання про призначення (відновлення) або про відмову в призначенні (відновленні) відповідної соціальної виплати, до якого додається акт обстеження матеріально-побутових умов сім'ї.
Отже, наявність чинних норм, які дозволяють призначити пенсію без звернення до органів окупаційної влади в Криму або до влади держави-агресора, робить відмову у виплаті пенсії незаконною.
Голосіївський районний суд м. Києва постановою від 10 жовтня 2017 року в задоволені позову відмовив.
Київський апеляційний адміністративний суд постановою від 21 червня 2018 року постанову суду першої інстанції залишив без змін.
Суди попередніх інстанцій зазначили, що позивачка, маючи статус тимчасово переміщеної з окупованої території особи, 06 липня 2016 року звернулась до відповідача із заявою про витребування пенсійної справи з Ленінського району м. Севастополя, додавши до заяви копію паспорта, копію пенсійного посвідчення, копію трудової книжки.
У матеріалах пенсійної справи позивачки, оглянутої судом, відсутня її заява про відновлення соціальних виплат.
Поряд з тим, саме подання такої заяви є підставою для вчинення відповідним органом дій щодо запиту електронної справи відповідно до пункту 6 Порядку.
Фактично позивачка оскаржила дії відповідача щодо порядку витребування її пенсійної справи.
Суди дійшли висновку, що не підлягають задоволенню позовні вимоги про визнання неправомірними дій відповідача з невиплати позивачці недоотриманої пенсії за віком за період з 01 березня 2014 року по 31 грудня 2016 року та зобов'язання виплатити пенсію, оскільки виплату пенсії позивачці відновлено з січня 2017 року після її звернення на Урядову гарячу лінію та отримання матеріалів пенсійної справи.
Не погодившись з такими рішеннями судів попередніх інстанцій ОСОБА_1 звернулась з касаційною скаргою про їх скасування та ухвалення нового рішення про задоволення її позовних вимог.
Зазначає про помилковість висновків судів попередніх інстанцій щодо залежності від змісту та форми заяви, з якою вона звернулась до пенсійного органу про витребування її пенсійної справи, поновлення її конституційного права на соціальне забезпечення, оскільки очевидним є її бажання відновлення пенсійних виплат.
Покликається на не застосування судами норм матеріального права, які підлягають застосуванню, за якими мають бути відновлені всі соціальні виплати позивачки як внутрішньо переміщеній особі, а держава в особі пенсійного органу - сприяти цьому.
Верховний Суд переглянув судові рішення судів попередніх інстанцій у межах касаційної скарги, з'ясував повноту фактичних обставин, встановлених судами, та правильність застосування норм матеріального та процесуального права і дійшов висновку про таке.
Суди у цій справі встановили, що згідно з довідкою від 26 листопада 2014 року № 3005/4555 виданої управлінням праці та соціального захисту населення Оболонської районної в місті Києві державної адміністрації, позивачка взята на облік як особа, переміщена з тимчасово окупованої території України (м. Севастополь, Крим).
Орган Пенсійного фонду України м. Севастополя позивачці призначив пенсію за віком з жовтня 2009 року.
06 липня 2016 року ОСОБА_1 звернулась до відповідача із заявою про витребування пенсійної справи з Ленінського району м. Севастополя.
За запитом відповідача Головне управління Пенсійного фонду України в м. Києві витребувало пенсійну справу позивачки з Пенсійного фонду Російської Федерації по Краснодарському краю, надану відділом Пенсійного фонду в Ленінському районі м. Севастополя.
Як убачається із супровідного листа Пенсійного фонду в Ленінському районі м. Севастополя, ОСОБА_1 була виплачена пенсія по 31 грудня 2016 року.
Отже, суди попередніх інстанцій, встановивши, що ОСОБА_1 є внутрішньо переміщеною особою, вважають, що на неї поширюється дія Закону України 15 квітня 2014 року № 1207-VII «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України» (далі - Закон № 1207-VII).
За статтею 2 цього Закону статус території України, тимчасово окупованої внаслідок збройної агресії Російської Федерації, встановлює особливий правовий режим на цій території, визначає особливості діяльності державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ і організацій в умовах цього режиму, додержання та захисту прав і свобод людини і громадянина, а також прав і законних інтересів юридичних осіб.
Відповідно до частини другої статті 7 Закону № 1207-VII виплата пенсій громадянам України, які проживають на тимчасово окупованій території і не отримують пенсій та інших соціальних виплат від уповноважених органів Російської Федерації, здійснюється в порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України.
Механізм виплати пенсії та надання соціальних послуг громадянам України, які проживають на території Автономної Республіки Крим та м. Севастополя і не отримують пенсії та соціальні послуги від Пенсійного Фонду Російської Федерації або інших міністерств та відомств, що здійснюють пенсійне забезпечення у Російській Федерації визначений Порядком виплати пенсії та надання соціальних послуг громадянам України, які проживають на території Автономної Республіки Крим та міста Севастополя, затвердженим постановою Кабінету міністрів України від 2 липня 2014 року № 234.
Згідно з пунктами 3, 4 зазначеного Порядку особи подають територіальному органові заяву про отримання пенсії відповідно до законодавства України із зазначенням місця проживання (реєстрації) та паспорт громадянина України (паспорт громадянина України для виїзду за кордон).
Територіальний орган на підставі поданих документів надсилає запит щодо витребування пенсійної справи до органів Російської Федерації, зазначених у пункті 1 цього Порядку.
Виплата пенсії після надходження пенсійної справи разом з документами про припинення виплати пенсії поновлюється з дати припинення виплати за місцем попереднього отримання пенсії.
Беручи до уваги наведені положення, слід зазначити, що наведений порядок забезпечення реалізації, зокрема, права на пенсійне забезпечення стосується осіб, які проживають на тимчасово окупованій території.
За поновленням пенсійних виплат та виплатою недоотриманої пенсії позивачка звернулась як внутрішньо переміщена особа, а не як особа, яка проживає на території Автономної Республіки Крим та м. Севастополя і не отримує пенсії та соціальні послуги від Пенсійного фонду Російської Федерації або інших міністерств та відомств, що здійснюють пенсійне забезпечення у Російській Федерації.
До заяви ОСОБА_1 додала довідку, яка підтверджує факт внутрішнього переміщення і взяття на облік внутрішньо переміщеної особи.
Гарантії дотримання прав, свобод та законних інтересів внутрішньо переміщених осіб встановлює Закон України від 20 жовтня 2014 року № 1706-VII «Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб» (далі - Закон № 1706-VII).
Відповідно до частини 1 статті 1 Закону № 1706-VII внутрішньо переміщеною особою є громадянин України, іноземець або особа без громадянства, яка перебуває на території України на законних підставах та має право на постійне проживання в Україні, яку змусили залишити або покинути своє місце проживання у результаті або з метою уникнення негативних наслідків збройного конфлікту, тимчасової окупації, повсюдних проявів насильства, порушень прав людини та надзвичайних ситуацій природного чи техногенного характеру.
За статтею 4 Закон України № 1706-VII факт внутрішнього переміщення підтверджується довідкою про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи, що діє безстроково, крім випадків, передбачених статтею 12 цього закону.
Для отримання довідки про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи така особа звертається із заявою до структурного підрозділу з питань соціального захисту населення районних, районних у місті Києві державних адміністрацій, виконавчих органів міських, районних у містах (у разі утворення) рад за місцем проживання у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.
Форма заяви затверджується центральним органом виконавчої влади з формування та забезпечення реалізації державної політики у сферах зайнятості населення та трудової міграції, трудових відносин, соціального захисту, соціального обслуговування населення, волонтерської діяльності, з питань сім'ї та дітей, оздоровлення та відпочинку дітей, а також захисту прав депортованих за національною ознакою осіб, які повернулися в Україну.
Відповідно до частини першої статті 5 Закону №1706-VII довідка про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи засвідчує місце проживання внутрішньо переміщеної особи на період наявності підстав, зазначених у статті 1 цього Закону.
За частиною другою статті 7 Закону № 1706-VII Україна вживає всіх можливих заходів, спрямованих на розв'язання проблем, пов'язаних із соціальним захистом, зокрема відновленням усіх соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам.
Згідно з частинами першою, третьою статті 7 Закону № 1706-VII для взятої на облік внутрішньо переміщеної особи реалізація прав на зайнятість, пенсійне забезпечення, загальнообов'язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття, у зв'язку з тимчасовою втратою працездатності, від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності, на отримання соціальних послуг здійснюється відповідно до законодавства України.
Громадянин пенсійного віку, особа з інвалідністю, дитина з інвалідністю та інша особа, яка перебуває у складних життєвих обставинах, яких зареєстровано внутрішньо переміщеними особами, мають право на отримання соціальних послуг відповідно до законодавства України за місцем реєстрації фактичного місця проживання такої внутрішньо переміщеної особи.
Відповідно до пункту 1 постанови Кабінету Міністрів України від 05 листопада 2014 року № 637 «Про здійснення соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам» зі змінами, внесеними постановою Кабінету Міністрів України від 12 серпня 2015 року № 615 призначення та продовження виплати пенсій (щомісячного довічного грошового утримання), довічних державних стипендій, усіх видів соціальної допомоги та компенсацій, матеріального забезпечення, надання соціальних послуг за рахунок коштів державного бюджету та фондів загальнообов'язкового державного соціального страхування внутрішньо переміщеним особам здійснюється за місцем перебування таких осіб на обліку, що підтверджується довідкою, виданою згідно з Порядком оформлення і видачі довідки про взяття на облік особи, яка переміщується з тимчасово окупованої території України або району проведення антитерористичної операції, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 01 жовтня 2014 року № 509.
Згідно з пунктом 5 Порядку призначення (відновлення) соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України № 365 від 08 червня 2016 року (далі - Порядок № 365), для призначення (відновлення) виплат особа, а у визначених законодавством випадках - її законний представник подає відповідну заяву до органу, що здійснює соціальні виплати на території, де зазначена особа перебуває на обліку за місцем її фактичного проживання (перебування), незалежно від факту реєстрації місця проживання (перебування). До заяви додається копія довідки про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи та пред'являється оригінал такої довідки.
За пунктом 6 Порядку № 365 структурний підрозділ з питань соціального захисту населення не пізніше наступного робочого дня після отримання заяви про призначення (відновлення) соціальних виплат надсилає запит про отримання електронної справи отримувача соціальної виплати до державного підприємства «Інформаційно-обчислювальний центр Міністерства соціальної політики України», який протягом п'яти робочих днів з дня отримання такого запиту надсилає відповідну електронну справу до структурного підрозділу з питань соціального захисту населення.
Згідно з пунктом 10 наведеного Порядку структурний підрозділ з питань соціального захисту населення протягом трьох робочих днів з дня отримання електронної справи отримувача соціальної виплати вносить на розгляд комісій з питань призначення (відновлення) соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам, утворених районними, районними у містах Києві і Севастополі держадміністраціями, виконавчими органами міських, районних у містах (у разі утворення) рад подання про призначення (відновлення) або про відмову в призначенні (відновленні) відповідної соціальної виплати, до якого додається акт обстеження матеріально-побутових умов сім`ї.
Необхідність надання паперової справи з тимчасово окупованої території для призначення (поновлення) соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам указаними нормами не передбачена.
Аналіз наведених норм дає підстави для висновку, що для внутрішньо переміщених осіб з окупованої території Автономної Республіки Крим не існує особливого порядку відновлення пенсійних виплат. З огляду на це, пенсійний орган, пропонуючи такій особі заповнити бланк для витребування пенсійної паперової справи, витребуючи таку справу, зокрема, від пенсійних органів Російської Федерації та врешті відновлюючи пенсійні виплати після з'ясування дати припинення виплати за місцем попереднього отримання пенсії діє неправомірно.
За запитом відповідача Головне управління Пенсійного фонду України в м. Києві витребувало пенсійну справу позивачки з Пенсійного фонду Російської Федерації по Краснодарському краю, надану відділом Пенсійного фонду в Ленінському районі м. Севастополя.
У вимірі сказаного треба ще раз наголосити, що позивачка звернулася до адміністративного суду із заявою про те, що відповідні пенсійні органи України відмовляють їй виплатити пенсії за віком за період з 01 березня 2014 року по 31 грудня 2016 року, яку вона не отримувала, як особа внутрішньо переміщена з тимчасово окупованої території України, хоча при цьому наче документально підтверджується, що вона (ОСОБА_1.) 06 липня 2016 року зверталась до відповідача із заявою витребувати пенсійну справу у пенсійному органі, який діє на тимчасово окупованій території України (Ленінського району м. Севастополя) і тим самим визначила межі своїх позовних вимог.
Поряд з цим ОСОБА_1 є громадянкою України, з жовтня 2009 року отримувала пенсії на території Автономної Республіки Крим, а після тимчасової окупації цієї території України перемістилася на її неокуповану територію і, як згадано вище, 26 листопада 2014 року взята на облік як особа, переміщена з тимчасово окупованої території України (м. Севастополь, Крим). Ці факти не заперечуються, як і не заперечується те, що упродовж 2014 - 2016 років в означені позивачкою місяці та дні, коли вона проживала і була на обліку за місцем реєстрації в місті Києві, не отримувала пенсію на території України. Немає досліджених і перевірених доказів й того, що ОСОБА_1, перебуваючи на неокупованій території України в місті Києві, отримувала чи могла отримувати пенсію та/чи соціальні послуги від Пенсійного Фонду Російської Федерації або інших міністерств та відомств, що здійснюють пенсійне забезпечення у Російській Федерації. Водночас немає підстав залишати поза увагою інформацію, що міститься у довідці пенсійного органу Російської Федерації, про виплату ОСОБА_1 пенсії по 31 грудня 2016 року.
Отже, у правовій ситуації, що склалася навколо вимог позивачки про виплату їй пенсії як внутрішньо переміщеній особі та інформації про виплату їй пенсії пенсійним органом іншої держави за період, за який вона вимагає виплати від відповідача, факт отримання/не отримання якої ОСОБА_1 не є ясним, виразним і чітким, потребує з'ясування та відповідей на питання про те, чи громадянин України, як внутрішньо переміщена з Автономної Республіки Крим особа, має право, зокрема, на пенсійне забезпечення (продовження виплати пенсії); чи залежить реалізація права внутрішньо переміщених осіб на пенсійне забезпечення від відомостей про виплату, нарахування, акумулювання тощо пенсії чи іншої соціальної допомоги пенсійними органами іншої держави; які конкретно нормативні положення регламентують (обмежують, унеможливлюють, забороняють тощо) виплату пенсії категорії внутрішньо переміщених осіб, до яких можна віднести ОСОБА_1, коли, які дії і як саме поводилася ОСОБА_1, вимагаючи поновлення права на виплату пенсії за період з 1 березня 2014 року.
До сказаного слід зазначити й про таке.
До того ж Верховний Суд неодноразово висловлював правовий висновок у спорах цієї категорії у подібних правовідносинах, зокрема, у постановах від 13 березня 2018 року, 05 березня 2019 року (справи №№ 235/4162/17, 425/1619/17 відповідно).
Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Частиною першою статті 46 Конституції України встановлено, що громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.
Отже, право особи на отримання пенсії, як складова права на соціальний захист, є її конституційним правом.
Принципи, засади і механізми функціонування системи загальнообов'язкового державного пенсійного страхування, призначення, перерахунку і виплати пенсій, надання соціальних послуг визначає Закон України від 09 липня 2003 року № 1058-IV «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» (у редакції, чинній на час виникнення спірних відносин; далі - Закон № 1058-IV).
Частиною третьою статті 4 Закону № 1058-IV визначено, що виключно законами про пенсійне забезпечення визначаються: види пенсійного забезпечення; умови участі в пенсійній системі чи її рівнях; пенсійний вік для чоловіків та жінок, при досягненні якого особа має право на отримання пенсійних виплат; джерела формування коштів, що спрямовуються на пенсійне забезпечення; умови, норми та порядок пенсійного забезпечення; організація та порядок здійснення управління в системі пенсійного забезпечення.
Статтею 5 Закону № 1058-IV передбачено, що дія інших нормативно-правових актів може поширюватися на ці відносини лише у випадках, передбачених цим Законом, або в частині, що не суперечить цьому Закону. Виключно цим Законом, зокрема, визначаються порядок здійснення пенсійних виплат за загальнообов'язковим державним пенсійним страхуванням; порядок використання коштів Пенсійного фонду та накопичувальної системи пенсійного страхування.
Отже, нормативно-правовим актом, яким, зокрема, визначено підстави припинення пенсійних виплат, є Закон № 1058-IV. Інші нормативно-правові акти, у сфері правовідносин врегульованих Законом № 1058-IV, можуть застосовуватися за умови, якщо вони не суперечать цьому Закону.
Питання виплати пенсій врегульовані статтею 47 Закону № 1058-IV, за якою пенсія виплачується щомісяця організаціями, що здійснюють виплату і доставку пенсій, у строк не пізніше 25 числа місяця, за який виплачується пенсія, виключно в грошовій формі за зазначеним у заяві місцем фактичного проживання пенсіонера в межах України або перераховується на визначений цією особою банківський рахунок у порядку, передбаченому законодавством.
Відповідно до частини першої статті 49 Закону № 1058-IV виплата пенсії за рішенням територіальних органів Пенсійного фонду або за рішенням суду припиняється: 1) якщо пенсія призначена на підставі документів, що містять недостовірні відомості; 2) на весь час проживання пенсіонера за кордоном, якщо інше не передбачено міжнародним договором України, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України; (положення пункту 2 частини першої статті 49 визнано такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними), згідно з Рішенням Конституційного Суду України від 07 жовтня 2009 року № 25-рп/2009) 3) у разі смерті пенсіонера; 4) у разі неотримання призначеної пенсії протягом 6 місяців підряд; 5) в інших випадках, передбачених законом.
Зазначений перелік підстав для припинення виплати пенсії розширеному тлумаченню не підлягає.
Крім того, відповідно до частини другої статті 2 Закону України від 11 грудня 2003 року № 1382-ІV «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні» реєстрація місця проживання чи місця перебування особи або її відсутність не може бути умовою реалізації прав і свобод, передбачених Конституцією, законами чи міжнародними договорами України, або підставою для їх обмеження.
Як було згадано вище, суди встановили, що згідно з довідкою від 26 листопада 2014 року № 3005/4555, виданою управлінням праці та соціального захисту населення Оболонської районної в місті Києві державної адміністрації, позивачка взята на облік як особа, переміщена з тимчасово окупованої території України (м. Севастополь, Крим).
Орган Пенсійного фонду України м. Севастополя призначив позивачці пенсію за віком з жовтня 2009 року.
06 липня 2016 року ОСОБА_1 звернулась до відповідача із заявою про витребування пенсійної справи з Ленінського району м. Севастополя.
З огляду на зміст цієї заяви, суди вирішили, що позивачка звернулась до пенсійного органу саме з метою витребувати свою пенсійну справу, а не відновити соціальні виплати, бо понад те відповідну заяву вона не подавала.
Однак за описаних обставин, матеріального становища, в якому опинилася позивачка, статусу якого набула у зв'язку переміщенням на неокуповану територію України, її звернення до управління ПФУ не могло бути розцінено як звернення з іншою метою, окрім як відновлення пенсійних виплат.
ОСОБА_1 неодноразово стверджувала, що виплату пенсії їй було припинено з 01 березня 2014 року. Після переміщення з тимчасово окупованої території на її неодноразові звернення з грудня 2014 року до липня 2016 року про поновлення пенсії відповіді вона не отримала.
У той же час відповідач, на якого покладено тягар доказування правомірності своїх дій, не надав суду жодних належних доказів наявності передбачених законодавством підстав, які б перешкоджали можливості відновити позивачу виплату пенсії після його звернення.
Висновки судів попередніх інстанцій в частині визначення обсягу і меж спірних відносин не можна визнати правильним, вони є хибними, бо невиправдано і необґрунтовано звузили до дослідження фактичних обставин, пов'язаних насамперед із звернення ОСОБА_1 із заявою від 06 липня 2016 року про витребування з пенсійного органу тимчасово непідконтрольної Україні Автономної Республіки Крим, але залишили поза увагою її вимоги про відновлення виплати пенсії за означений нею відтинок часу.
Фактично визначений обсяг предмету спору не дає можливості відповісти на питання, чи має право ОСОБА_1 на поновлення виплати пенсії як внутрішньо переміщена особа з тимчасово окупованої території Автономної Республіки Крим на підставі пенсійної справи, витребуваної в пенсійного органу іншої держави; чи дотримала вона встановлений законодавством порядок і чи були умови для виплати їй пенсії; чи є законні підстави для відмови у цьому, чи має і яке правове значення для відновлення виплати пенсії внутрішньо переміщеній особі інформація про виплату цій особі пенсії пенсійними органами іншої держав; чи насправді ОСОБА_1 були нараховані (чи акумульовані), виплачена пенсія цією державою з огляду на місце її проживання до її тимчасової окупації; чи цей фактор (виплата пенсії пенсійним органом іншої держави) за законодавством України обмежує право ОСОБА_1 як внутрішньо переміщеної громадянки України з тимчасово окупованої території України отримувати пенсію; чи зверталася ОСОБА_1 упродовж 2014-2016 років із заявою про поновлення виплати пенсії, якщо так, то коли саме. З'ясування потребуватимуть й інші питання, що будуть випливати після встановлення і дослідження обставин у відповідь на порушені вище питання.
Здобути ці обставини, дати їм юридичну оцінку, застосувати норми права, розв'язати спір і захистити права особи, яка стверджує про порушення своїх конституційних прав, свобод та інтересів іншим чином, ніж через скасування рішення судів попередніх інстанцій та направлення справи на новий розгляд до суду першої інстанції, неможливо.
Без усунення описаної неповноти та прогалин судового розгляду справи касаційний суд позбавлений можливості висловитися про законність і обґрунтованість судових рішень по суті спору.
За змістом частин першої та другої статті 341 КАС суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права та не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.
Під час нового розгляду справи суду слід взяти до уваги викладене в цій постанові і встановити зазначені в ній обставини, що стосуються обсягу та змісту спірних правовідносин і охоплюються предметом доказування.
За частиною другою статті 353 КАС підставою для скасування судових рішень судів першої та (або) апеляційної інстанцій і направлення справи на новий судовий розгляд є порушення норм матеріального права, яке унеможливило встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи, якщо, зокрема, суд не дослідив зібрані у справі докази.
Керуючись статтями 341, 345, 349, 353, 355, 356, 359 Кодексу адміністративного судочинства України, Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду, -
постановив:
Касаційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.
Постанову Голосіївського районного суду міста Києва від 10 жовтня 2017 року та постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 21 червня 2018 року скасувати.
Справу № 752/9930/17 за позовом ОСОБА_1 до Правобережного об'єднаного управління Пенсійного фонду України в місті Києві про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити дії направити на новий розгляд до Голосіївського районного суду міста Києва.
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
Головуючий М.І. Гриців
Судді: Я.О. Берназюк
Н.В. Коваленко