Історія справи

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

09 лютого 2023 року

м. Київ

справа №620/4148/20

адміністративне провадження № К/9901/23002/21

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

судді-доповідача Стрелець Т.Г.,

суддів: Берназюка Я.О., Стеценка С.Г.,

розглянувши у порядку письмового провадження у касаційній інстанції адміністративну справу № 620/4148/20

за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Чернігівській області про визнання протиправними дій та зобов`язання вчинити певні дії, провадження у якій відкрито

за касаційною скаргою Головного управління Пенсійного фонду України в Чернігівській області на рішення Чернігівського окружного адміністративного суду від 02 грудня 2020 року року (прийняте у складі головуючого судді Лобана Д.В.) та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 13 травня 2021 року (ухвалену у складі колегії суддів: головуючого - судді Федотова І.В., суддів: Єгорової Н.М., Чаку Є.В.)

ІСТОРІЯ СПРАВИ

Короткий зміст позовних вимог

1. У вересні 2020 року ОСОБА_1 (далі - ОСОБА_1 , позивач) звернувся до Чернігівського окружного адміністративного суду з позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Чернігівській області (далі - ГУ ПФУ в Чернігівській області, відповідач), в якому просив:

- визнати протиправними дії ГУ ПФУ в Чернігівській області щодо розрахунку розміру та перерахунку пенсії ОСОБА_1 в частині обмеження її максимального розміру, а також відмову у здійсненні перерахунку пенсії, викладену листі - відповіді від 07.09.2020 № 3117-3280/К-02/8-2500/20;

- зобов`язати ГУ ПФУ в Чернігівській області провести перерахунок призначеної ОСОБА_1 пенсії, без обмеження максимальним розміром, з дня призначення - з 07.12.2019 та здійснити виплату (доплату) різниці між перерахованою та виплаченою пенсією за минулий час.

2. Позовні вимоги обґрунтовані тим, що оскільки Рішенням Конституційного Суду України від 20.12.2016 № 7-рп/2016 визнано неконституційною норму, яка передбачала обмеження максимальним розміром пенсії військовослужбовців, відповідач протиправно виплачує пенсію ОСОБА_1 в розмірі обмеженому десятьма прожитковими мінімумами, установлених для осіб, які втратили працездатність.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

3. Рішенням Чернігівського окружного адміністративного суду від 02 грудня 2020 року позов задоволено повністю.

Визнано протиправними дії ГУ ПФУ в Чернігівській області щодо розрахунку розміру та перерахунку пенсії ОСОБА_1 в частині обмеження її максимального розміру, а також відмову у здійсненні перерахунку пенсії, викладену листі-відповіді від 07 вересня 2020 року № 3117-3280/К-02/8-2500/20.

Зобов`язано ГУ ПФУ в Чернігівській області провести перерахунок призначеної ОСОБА_1 пенсії, без обмеження максимальним розміром, з дня призначення - з 07 грудня 2019 року та здійснити виплату (доплату) різниці між перерахованою та виплаченою пенсією за минулий час.

4. Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що у цій справі застосуванню підлягають норми Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» від 09.04.1992 № 2262-ХІІ (далі - Закон №2262-ХІІ) з урахуванням Рішення Конституційного Суду України від 20.12.2016 №7-рп/2016, а не норми Закону України «Про заходи щодо законодавчого забезпечення реформування пенсійної системи» від 08.07.2011 № 3668-VІ (далі - Закон № 3668-VІ).

Короткий зміст рішення суду апеляційної інстанції

5. Постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 13 травня 2021 року апеляційну скаргу ГУ ПФУ в Чернігівській області - задоволено частково.

Рішення Чернігівського окружного адміністративного суду від 02 грудня 2020 року в частині зобов`язання ГУ ПФУ в Чернігівській області провести перерахунок призначеної ОСОБА_1 пенсії, без обмеження максимальним розміром, з дня призначення - 07 грудня 2019 року по 27 березня 2020 року та здійснити виплату (доплату) різниці між перерахованою та виплаченою пенсією за минулий час скасувати, та ухвалити в цій частині нове судове рішення, яким адміністративний позов залишено без розгляду.

В іншій частині рішення Чернігівського окружного адміністративного суду від 02 грудня 2020 року залишено без змін.

6. Суд апеляційної інстанції погодився з висновком суду першої інстанції, що в спірних правовідносинах на пенсію позивача не розповсюджуються обмеження десятьма прожитковими мінімумами, установлених для осіб, які втратили працездатність.

Також суд дійшов висновку, що позовні вимоги за період з 07 грудня 2019 року по 27 березня 2020 року підлягають залишенню без розгляду на підставі частини третьої статті 123 КАС, оскільки позивачем пропущено строк звернення до адміністративного суду.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

7. 24 січня 2020 року до Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду надійшла касаційна скарга ГУ ПФУ в Чернігівській області.

У касаційній скарзі відповідач просить скасувати рішення Чернігівського окружного адміністративного суду від 02 грудня 2020 року року та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 13 травня 2021 року, ухвалити нове судове рішення про відмову у задоволенні позовних вимог.

Касаційна скарга обґрунтована тим, що суди попередніх інстанцій не взяли до уваги положеннями частини сьомої статті 43 Закону № 2262 та статті 2 Закону № 3668-VІ передбачено, що максимальний розмір пенсії призначеної (перерахованої) відповідно до Закону № 2262, не може перевищувати десяти прожиткових мінімумів, установлених для осіб, які втратили працездатність.

Відповідач зазначив, що Верховний Суд у постановах від 03 квітня 2018 року у справі № 361/4922/17, від 29 серпня 2018 року у справі 359/6255/17 та від 24 червня 2020 року у справі № 580/234/19 дійшов висновку, що норми норми законодавства щодо обмеження максимального розміру пенсії неконституційними не визнані, а тому підлягають застосуванню всіма юридичними та фізичними особами.

8. Згідно протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 24 червня 2021 року сформовано колегію суддів у складі: головуючого судді Стрелець Т.Г., суддів Берназюка Я.О., Стеценко С.Г.

9. Ухвалою Верховного Суду від 16 серпня 2021 року відкрито касаційне провадження за цією скаргою.

07 вересня 2021 року до Верховного Суду від ОСОБА_1 надійшов відзив на касаційну скаргу. Позивач просить суд відмовити в задоволенні касаційної скарги та залишити без змін рішення суду першої інстанції.

11. Верховний Суд ухвалою від 08 лютого 2023 року призначив касаційну скаргу до розгляду в порядку письмового провадження з 09 лютого 2023 року.

II. ФАКТИЧНІ ОБСТАВИНИ СПРАВИ

12. Як було встановлено судами попередніх інстанцій, ОСОБА_1 перебуває на обліку у ГУ ПФУ в Чернігівській області з 07 грудня 2019 року та відповідно до Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» з 07 грудня 2019 року по 23 червня 2020 року отримував пенсію за вислугою років.

Після перерахунку пенсії позивача в розмірі 80% грошового забезпечення, її розмір за вислугою з 07 грудня 2019 року відповідачем визначено у сумі 16928,42 грн та обмежено максимальним розміром у сумі 16380 грн.

Згідно з протоколу ГУ ПФУ в Чернігівській області від 23 червня 2020 року позивачу призначено пенсію по інвалідності з 23 червня 2020 року в сумі 24 276,11 грн. Після обмеження її максимальним розміром вона склала дорівнювати 17 120 грн., яку він отримує по даний час.

05 серпня 2020 року ОСОБА_1 звернувся до відповідача із заявою, в якій просив провести перерахунок його пенсії без обмеження її максимальним розміром та здійснити її доплату з урахуванням раніше проведених виплат.

З листа ГУ ПФУ в Чернігівській області від 07 вересня 2020 року № 3117-3280/К-02/8-2500/20 позивач дізнався про відмову у проведенні перерахунку та доплати пенсії.

Не погоджуючись з обмеженням розміру призначеної пенсії, ОСОБА_1 звернувся до суду з цим позовом.

ІІІ. ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ

13. Суд касаційної інстанції наголошує на тому, що перевірка законності судових рішень судів першої та апеляційної інстанції, згідно зі статтею 341 КАС України, здійснюється в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи у частині застосування норм матеріального та процесуального права.

Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.

Вирішуючи питання про обґрунтованість поданої касаційної скарги, Верховний Суд виходить з наступного.

14. Спірним питанням у цій справі є правомірність обмеження максимальним розміром пенсії, призначеної на підставі Закону № 2262-XII.

Законом № 3668-VI, який набрав законної сили 01 жовтня 2011 року вперше введено в дію обмеження граничного розміру пенсії, призначеної на підставі Закону № 2262-XII, десятьма прожитковими мінімумами, установленими для осіб, які втратили працездатність.

Відповідно до положень статті 2 Закону № 3668-VI максимальний розмір пенсії (крім пенсійних виплат, що здійснюються з Накопичувального пенсійного фонду) або щомісячного довічного грошового утримання (з урахуванням надбавок, підвищень, додаткової пенсії, цільової грошової допомоги, пенсії за особливі заслуги перед Україною, індексації та інших доплат до пенсії, встановлених законодавством, крім доплати до надбавок окремим категоріям осіб, які мають особливі заслуги перед Батьківщиною), призначених (перерахованих) відповідно до Митного кодексу України, законів України "Про державну службу", "Про прокуратуру", "Про статус народного депутата України", "Про Національний банк України", "Про Кабінет Міністрів України", "Про дипломатичну службу", "Про службу в органах місцевого самоврядування", "Про судову експертизу", "Про статус і соціальний захист громадян, як постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи", "Про державну підтримку засобів масової інформації та соціальний захист журналістів", "Про наукову і науково-технічну діяльність", "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб", "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування", "Про пенсійне забезпечення", "Про судоустрій і статус суддів", Постанови Верховної Ради України від 13 жовтня 1995 року "Про затвердження Положення про помічника-консультанта народного депутата України", не може перевищувати десяти прожиткових мінімумів, установлених для осіб, які втратили працездатність.

Законом № 3668-VI внесено зміни у статтю 43 Закону № 2262-XII, яку викладено в редакції Закону № 3668-VI, а саме: максимальний розмір пенсії (з урахуванням надбавок, підвищень, додаткової пенсії, цільової грошової допомоги, пенсії за особливі заслуги перед Україною, індексації та інших доплат до пенсії, встановлених законодавством, крім доплати до надбавок окремим категоріям осіб, які мають особливі заслуги перед Батьківщиною) не може перевищувати десяти прожиткових мінімумів, установлених для осіб, які втратили працездатність.

Зазначені обмеження граничного розміру пенсії, призначеної на підставі Закону № 2262-XII введено в дію Законом № 3668-VI.

15. Тобто, положення частини сьомої статті 43 Закону № 2262-XII та положення частини першої статті 2 Закону № 3668-VІ (у частині поширення її дії на Закон № 2262-ХІІ), прийняті одночасно для регулювання одних і тих самих правовідносин (обмеження максимальним розміром пенсій, призначених відповідно до Закону № 2262-XII) та є однаковими за змістом.

16. Рішенням Конституційного Суду України від 20 грудня 2016 року № 7-рп/2016 визнано такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними), положення частини сьомої статті 43 Закону № 2262-XII.

Згідно пункту 2 резолютивної частини вказаного Рішення, положення частини сьомої статті 43 Закону № 2262-XII, які визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України цього Рішення, тобто 20 грудня 2016 року.

Приймаючи це рішення Конституційний Суд України виходив із того, що норми-принципи частини п`ятої статті 17 Конституції України щодо забезпечення державою соціального захисту громадян України, які перебувають на службі у Збройних Силах України та в інших військових формуваннях, а також членів їхніх сімей є пріоритетними та мають безумовний характер. Тобто заходи, спрямовані на забезпечення державою соціального захисту вказаної категорії осіб, зокрема у зв`язку з економічною доцільністю, соціально-економічними обставинами не можуть бути скасовані чи звужені. Конституційний Суд України зазначив, що обмеження максимального розміру пенсії, призначеної особам, яким право на пенсійне забезпечення встановлене Законом № 2262-ХІІ, порушує суть конституційних гарантій щодо безумовного забезпечення соціального захисту осіб, передбачених частиною п`ятою статті 17 Конституції України, які зобов`язані захищати суверенітет, територіальну цілісність і недоторканність України.

Отже, Конституційний Суд України у Рішенні від 20 грудня 2016 року № 7-рп/2016 надав оцінку правовому регулюванню спірних правовідносин (обмеження максимальним розміром пенсії військовослужбовців) та визнав такими, що не відповідають статті 17 Конституції України положення частини сьомої статті 43 Закону № 2262-XII.

При цьому положення статті 2 Закону № 3668-VI (у частині поширення її дії на Закон № 2262-XII), які дублюють зміст частини сьомої статті 43 Закону № 2262-XII, тобто є однопредметними правовими нормами, які прийняті одночасно для регулювання спірних правовідносин - змін не зазнали та передбачали обмеження максимальним розміром пенсії військовослужбовців.

17. З огляду на зазначене вбачається, що на момент виникнення спірних правовідносин була наявна колізія між Законом № 2262-XII з урахуванням Рішення Конституційного Суду України від 20 грудня 2016 року № 7-рп/2016 та Законом № 3668-VI - у частині обмеження максимальним розміром пенсії військовослужбовців.

При цьому суб`єктом владних повноважень у спірних правовідносинах надано перевагу найменш сприятливому для позивача підходу та застосовано положення статті 2 Закону №3668-VI.

Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) у пунктах 52, 56 рішення від 14.10.2010 у справі "Щокін проти України" (Заяви № 23759/03 та № 37943/06) зазначив, що тлумачення й застосування національного законодавства є прерогативою національних органів. Суд, однак, зобов`язаний переконатися в тому, що спосіб, у який тлумачиться й застосовується національне законодавство, призводить до наслідків, сумісних із принципами Конвенції з погляду тлумачення їх у світлі практики Суду. На думку ЄСПЛ, відсутність у національному законодавстві необхідної чіткості та точності, які передбачали можливість різного тлумачення, порушує вимогу "якості закону", передбачену Конвенцією, і не забезпечує адекватний захист від свавільного втручання публічних органів державної влади в майнові права заявника. Таким чином, у випадку існування неоднозначного або множинного тлумачення прав та обов`язків особи в національному законодавстві, органи державної влади зобов`язані застосувати підхід, який був би найбільш сприятливим для особи.

Водночас положеннями статті 6 КАС України встановлено, що суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого зокрема людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики ЄСПЛ. Звернення до адміністративного суду для захисту прав і свобод людини і громадянина безпосередньо на підставі Конституції України гарантується.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 06 листопада 2018 року у справі № 812/292/18 зазначила, що норми законодавства, які допускають неоднозначне або множинне тлумачення, завжди трактуються на користь особи.

У постанові від 13 лютого 2019 року, що винесена Великою Палатою Верховного Суду у зразковій справі № 822/524/18 із посиланням на положення статей 1 8 92 Конституції України, а також на статтю 9 Міжнародного пакту про економічні, соціальні і культурні права зроблено висновок, що у випадку існування неоднозначного або множинного тлумачення прав та обов`язків особи в національному законодавстві, наявність у національному законодавстві правових "прогалин" щодо захисту прав людини та основних свобод, зокрема, у сфері пенсійного забезпечення, органи державної влади зобов`язані застосувати підхід, який був би найбільш сприятливим для особи.

18. Враховуючи викладене колегія суддів КАС ВС погоджується з висновками судів попередніх інстанцій, що у цій справі застосуванню підлягають норми Закону №2262-XII з урахуванням Рішення Конституційного Суду України від 20.12.2016 № 7-рп/2016, а не норми Закону № 3668-VI.

Аналогічна правова позиція викладена Верховним Судом у постановах від 16 грудня 2021 року у справі №400/2085/19 та від 25 липня 2022 року у справі № 580/3451/21.

Отже, суди дійшли вірних висновків, що обмеження відповідачем максимального розміру пенсії ОСОБА_1 , право на пенсійне забезпечення якого встановлене Законом № 2262-ХІІ, є протиправним.

19. Стосовно доводу відповідача, що судами при розгляді цієї справи не було враховано висновків Верховного Суду зроблених у постановах від 03 квітня 2018 року у справі № 361/4922/17, від 29 серпня 2018 року у справі 359/6255/17 та від 24 червня 2020 року у справі № 580/234/19, що норми законодавства щодо обмеження максимального розміру пенсії неконституційними не визнані, а тому підлягають застосуванню всіма юридичними та фізичними особами, колегія суддів КАС ВС дійшла висновку, що правовідносини у наведених справах не є подібними правовідносинам у цій справі та застосуванню не підлягають.

20. Згідно статті 350 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили неправильного застосування норм матеріального права або порушень норм процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.

З огляду на викладене, переглянувши справу в межах доводів касаційної скарги, колегія суддів Верховного Суду дійшла висновку, що судові рішення першої та апеляційної інстанцій є правильними, обґрунтованими, відповідають нормам матеріального та процесуального права, підстави для скасування чи зміни їх відсутні.

Зважаючи на результат касаційного розгляду та відсутність документально підтверджених судових витрат, понесених учасниками справи у зв`язку з переглядом справи в суді касаційної інстанції, судові витрати розподілу не підлягають.

Керуючись статтями 341 345 349 350 356 359 Кодексу адміністративного судочинства України, Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду

п о с т а н о в и в :

Касаційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Чернігівській області залишити без задоволення.

Рішення Чернігівського окружного адміністративного суду від 02 грудня 2020 року року в не скасованій частині, та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 13 травня 2021 року у справі № 620/4148/20 - залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий Стрелець Т.Г.

Судді Берназюк Я.О.

Стеценко С.Г.