Правова позиція : Підстави та порядок виплати винагороди державному виконавцю

Аналіз статті 30 Закону України «Про виконавче провадження» та пунктів 3, 4, 8, 9, Порядку виплати та розмірів винагород державному виконавцю №126 свідчить про те, що обов`язок перевірити інформацію подану в заяві покладено на керівника, у тому числі щодо стягнення виконавчого збору та витрат пов`язаних із здійсненням виконавчих дій. У разі затвердження (погодження) керівником такої заяви у державного виконавця виникає право на отримання такої винагороди, а в подальшому відповідальність за прийняття рішення щодо погодження заяви несе керівник, який затвердив таку заяву.

Історія справи

Ухвала КАС ВП від 17.06.2019 року у справі №817/1550/16
Постанова КАС ВП від 08.12.2022 року у справі №817/1550/16

ф

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

08 грудня 2022 року

м. Київ

справа № 817/1550/16

адміністративне провадження № К/9901/32146/21

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

судді-доповідача - Загороднюка А.Г.,

суддів: Єресько Л.О., Соколова В.М.,

розглянувши у попередньому судовому засіданні касаційну скаргу Головного територіального управління юстиції у Рівненській області на рішення Рівненського окружного адміністративного суду від 26 серпня 2020 року (суддя Дудар О.М.) і постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 29 квітня 2021 року (судді: Шинкар Т.І., Обрізко І.М., Кухтей Р.В.) у справі №817/1550/16 за позовом начальника Відділу примусового виконання рішень управління державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Рівненській області ОСОБА_1 до Головного територіального управління юстиції у Рівненській області, начальника Головного територіального управління юстиції у Рівненській області Смачило Іванни Василівни про визнання протиправною бездіяльності, стягнення винагороди, стягнення матеріальної та моральної шкоди,

УСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог та їх обґрунтування

ОСОБА_1 (далі - позивачка, ОСОБА_1 ) звернулася з позовом до Головного територіального управління юстиції у Рівненській області (далі - відповідач-1, ГТУЮ у Рівненській області), начальника Головного територіального управління юстиції у Рівненській області Смачило Іванни Василівни (далі - відповідач-2) про визнання протиправною бездіяльності, стягнення винагороди, стягнення матеріальної та моральної шкоди.

Позивачка, з урахуванням заяв про зміну позовних вимог, просила суд:

-визнати протиправною бездіяльність відповідача-2 щодо виконання нею вимог Порядку виплати та розмірів винагород державному виконавцю, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 11 березня 2015 року №126 та виплати позивачу винагороди державного виконавця в сумі 84515,22 грн;

-стягнути з відповідача-1 невиплачену позивачу винагороду державного виконавця за забезпечення своєчасного виконання виконавчих документів в повному обсязі в сумі 84515,22 грн;

-стягнути з відповідача-1 матеріальні збитки, завдані невиплатою заробітку (винагороди державного виконавця), який підлягає до включення в розрахунок допомоги по вагітності та пологах, в сумі 44556,12 грн;

-стягнути з відповідача-2 моральну шкоду в сумі 50000,00 грн.

Позов обґрунтовано тим, що позивачка з 27 липня 2012 року перебувала на посаді начальника відділу примусового виконання рішень управління державної виконавчої служби Головного управління юстиції у Рівненській області та з 11 лютого 2015 року на неї покладено виконання обов`язків начальника відділу примусового виконання рішень управління державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Рівненській області. Позивачка входила до складу виконавчої групи з виконання зведеного виконавчого провадження про стягнення заборгованості з Державного підприємства "Рівненський автомобільний ремонтний завод" і протягом 2015 року подавала заяви про виплату винагороди учасникам виконавчої групи. Однак, всупереч вимог Порядку виплати та розмірів винагород державному виконавцю, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 11 березня 2015 року №126, Інструкції з організації примусового виконання рішень, затвердженої наказом Міністерства юстиції України від 02 квітня 2012 року №512/5, начальник Головного територіального управління юстиції у Рівненській області Смачило І.В. у визначені законодавством строки не видала наказу про розмір винагороди позивача і не здійснила таку виплату. При цьому, виплату такої винагороди здійснено решті учасникам виконавчої групи, що на думку позивачки, свідчить про упереджене ставлення до неї.

Позивачка уважає безпідставними посилання відповідачів на обставину відсутності бюджетних коштів для виплати винагороди державного виконавця, оскільки Порядок виплати та розмірів винагород державному виконавцю, затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 11 березня 2015 року №126, не ставить в залежність здійснення виплати до необхідності врахування наявності бюджетних асигнувань. У зв`язку з цим уважає наявними підстави для стягнення в судовому порядку невиплаченої винагороди державного виконавця в сумі 84515,22 грн та, окрім того, указує на завдання їй матеріальних збитків у сумі 44556,12 грн внаслідок неврахування цієї винагороди при розрахунку допомоги по вагітності та пологах та моральної шкоди, яку оцінює на суму 50000,00 грн.

Також зазначає, що правомірність створення виконавчої групи, до якої входила позивачка та підстави виплати їй винагороди державного виконавця не оспорюються відповідачами. Крім того, станом на час допущення оспорюваної бездіяльності у начальника управління будь-які зауваження з приводу цих обставин були відсутні. З приводу порушень строків здійснення виконавчих проваджень указувала, що жодних порушень нею допущено не було, враховуючи, що виконавче провадження було зведене і строки його здійснення обраховувались з моменту приєднання кожного з виконавчих документів. Звернула увагу на те, що у разі відсутності бюджетних асигнувань на виплату такої винагороди остання не могла виплачуватись іншим учасникам виконавчої групи. Також, на переконання позивачки, фактично, кошти на виплату винагороди державним виконавцям передбачені кошторисом управління, а в разі їх відсутності начальник управління могла звернутися до розпорядника бюджетних коштів із бюджетним запитом.

Стосовно завданих позивачці матеріальних та моральних збитків пояснила, що про її вагітність начальнику управління було відомо, а невиплата винагороди державного виконавця суттєво вплинула на розрахунок їй допомоги по вагітності та пологах. Через проблеми зі здоров`ям позивачка змушена була звертатися за медичною допомогою до Національного інституту серцево-судинної хірургії імені М.М. Амосова НАМН України та Інституту педіатрії, акушерства та гінекології, якими рекомендовано оперативне хірургічне втручання, проте, внаслідок відсутність коштів, необхідну медичну допомогу позивачка не отримала.

Короткий зміст рішень судів попередніх інстанцій

Постановою Рівненського окружного адміністративного суду від 30 травня 2017 року позов задоволено частково: визнано протиправною бездіяльність начальника Головного територіального управління юстиції у Рівненській області Смачило Іванни Василівни щодо невиконання нею вимог Порядку виплати та розмірів винагород державному виконавцю, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 11 березня 2015 року №126 та невиплати начальнику відділу примусового виконання рішень управління державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Рівненській області ОСОБА_1 у порядку, визначеному постановою Кабінету Міністрів України від 11 березня 2015 року №126, винагороди державного виконавця у загальній сумі 84515,22грн; стягнуто з Головного територіального управління юстиції у Рівненській області на користь начальника відділу примусового виконання рішень управління державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Рівненській області ОСОБА_1. винагороду державного виконавця у загальній сумі 84515,22 грн; присуджено на користь начальника відділу примусового виконання рішень управління державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Рівненській області ОСОБА_1 за рахунок Головного територіального управління юстиції у Рівненській області моральну шкоду в розмірі 1000,00 грн.

Ухвалою Житомирського апеляційного адміністративного суду 08 листопада 2017 року постанову Рівненського окружного адміністративного суду від 30 травня 2017 року залишено без змін.

Постановою Верховного Суду від 25 листопада 2019 року касаційну скаргу Головного територіального управління юстиції у Рівненській області задоволено частково. Постанову Рівненського окружного адміністративного суду від 30 травня 2017 року та ухвалу Житомирського апеляційного адміністративного суду від 08 листопада 2017 року скасовано, справу направлено на новий судовий розгляд до суду першої інстанції.

Рішенням Рівненського окружного адміністративного суду від 26 серпня 2020 року, залишеним без змін постановою Восьмого апеляційного адміністративного суду від 29 квітня 2021 року позовні вимоги задоволено частково. Визнано протиправною бездіяльність начальника Головного територіального управління юстиції у Рівненській області Смачило Іванни Василівни щодо невиконання нею вимог Порядку виплати та розмірів винагород державному виконавцю, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 11 березня 2015 року №126 та невиплати начальнику відділу примусового виконання рішень управління державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Рівненській області ОСОБА_1 у порядку, визначеному Постановою Кабінету Міністрів України від 11 березня 2015 року №126, винагороди державного виконавця у загальній сумі 78292,04 грн.

Стягнуто з Головного територіального управління юстиції у Рівненській області на користь ОСОБА_1 винагороду державного виконавця у загальній сумі 78292,04 грн.

Стягнуто з Головного територіального управління юстиції у Рівненській області на користь ОСОБА_1 матеріальні шкоду у сумі 6391,42грн.

Стягнуто з Головного територіального управління юстиції у Рівненській області на користь ОСОБА_1 моральну шкоду в сумі 10000,00 грн.

Стягнуто на користь ОСОБА_1 за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, Головного територіального управління юстиції у Рівненській області судові витрати зі сплати судового збору у сумі 1082,85 грн.

Суд першої інстанції дійшов висновку, з яким погодився суд першої інстанції про те, що винагорода державного виконавця, яка виплачувалася на підставі статті 46 Закону України «Про виконавче провадження», залежить від якості, результативності праці, тому, така не може вважатися одноразовою виплатою, а відтак, є складовою оплати праці у вигляді додаткової заробітної плати та належить до структури заробітної плати. Суд першої інстанції зазначив, що посилання відповідача-1 на відсутність бюджетних коштів, як на причину неможливості виплати позивачу винагороди державного виконавця, є безпідставними та вказав, що з наданих відповідачем доказів у справі слідує, що іншим державним виконавцям, у тому числі й тим, що входили до складу виконавчої групи з виконання виконавчого провадження про стягнення заборгованості з Державного підприємства «Рівненський автомобільний ремонтний завод», виплачувалася винагорода на основі поданих ними у ті ж періоди заяв. Суди зазначили, що у цій справі повноваження щодо погодження заяви державного виконавця для виплати винагороди або, за відсутності підстав для виплати, повернення заяви державному виконавцю регламентовано Порядком №126.

Короткий зміст та обґрунтування вимог касаційної скарги

У поданій касаційній скарзі відповідач з посиланням на неправильне застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати оскаржувані рішення та ухвалити нове рішення, яким відмовити у задоволенні позовних вимог повністю.

Підставою касаційного оскарження рішення Рівненського окружного адміністративного суду від 26 серпня 2020 року і постанови Восьмого апеляційного адміністративного суду від 29 квітня 2021 року є пункт 3 частини четвертої статті 328 КАС України.

Відповідно до пункту 3 частини четвертої статті 328 КАС України підставою касаційного оскарження судових рішень, зазначених у частині першій цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права у випадку якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах.

Обґрунтовуючи пункт 3 частини четвертої статті 328 КАС України, як підставу касаційного оскарження позивач вказує на те, що на цей час відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норм права у подібних правовідносинах, а саме застосування статті 30 Закону України «Про виконавче провадження» та пункту 3 Порядку виплати та розмірів винагород державному виконавцю, який затверджено постановою Кабінету Міністрів України від 11 березня 2015 року №126 щодо порушення строків із стягнення у повному обсязі виконавчого збору.

Позиція інших учасників справи

Від позивачки до суду надійшов відзив на касаційну скаргу відповідача, в якому вона просить залишити без задоволення касаційну скаргу відповідача, а рішення судів попередніх інстанції без змін.

Рух касаційної скарги

Ухвалою Верховного Суду від 16 вересня 2021 року відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою Головного територіального управління юстиції у Рівненській області на рішення Рівненського окружного адміністративного суду від 26 серпня 2020 року і постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 29 квітня 2021 року.

Касаційний адміністративний суд у складі Верховного Суду ухвалою від 07 грудня 2022 року зазначену адміністративну справу призначив до розгляду.

Установлені судами попередніх інстанцій обставини справи

Позивачка призначена на посаду начальника відділу примусового виконання рішень управління державної виконавчої служби Головного управління юстиції у Рівненській області наказом Головного управління юстиції у Рівненській області від 27 квітня 2012 року №324/к.

Наказом Головного територіального управління юстиції у Рівненській області від 11 лютого 2015 року №97/04/к на позивачку покладено виконання обов`язків начальника відділу примусового виконання рішень управління державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Рівненській області.

На підставі постанови від 03 січня 2013 року утворено виконавчу групу з виконання виконавчого провадження про стягнення заборгованості з Державного підприємства "Рівненський автомобільний ремонтний завод", до якої увійшли ОСОБА_1 , як керівник виконавчої групи, та ОСОБА_2 і ОСОБА_3 , як члени виконавчої групи.

На ім`я начальника Головного територіального управління юстиції у Рівненській області подано заяви про виплату винагороди членам вказаної виконавчої групи, які затверджені ОСОБА_1 та погоджені в.о. начальника управління державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Рівненській області Дмитрієнко С.В., а саме: від 15 квітня 2015 року на суму 4512,58 грн (вх. №6375/07-32/31 від 25 травня 2015 року); від 15 квітня 2015 року на суму 4347,20 грн (вх. №6374/07-32/31 від 25 травня 2015 року); від 17 квітня 2015 року на суму 5297,66 грн (вх. №6372/07-32/31 від 25 травня 2015 року); від 17 квітня 2015 року на суму 3239,30 грн (вх. №6373/07-32/31 від 25 травня 2015 року); від 20 квітня 2015 року на суму 4022,39 грн (вх. №6369/07-32/31 від 25 травня 2015 року); від 07 травня 2015 року на суму 1852,86 грн (зареєстрована 15 травня 2015 року); від 07 травня 2015 року на суму 4409,79 грн (зареєстрована 15 травня 2015 року); від 07 травня 2015 року на суму 4127,28 грн (зареєстрована 15 травня 2015 року); від 08 травня 2015 року на суму 4376,52 грн (зареєстрована 15 травня 2015 року); від 08 травня 2015 року на суму 3934,86 грн (зареєстрована 15 травня 2015 року); від 08 травня 2015 року на суму 4310,62 грн (зареєстрована 15 травня 2015 року); від 08 травня 2015 року на суму 3793,34 грн (зареєстрована 15 травня 2015 року); від 08 травня 2015 року на суму 4335,17 грн (зареєстрована 15 травня 2015 року); від 12 травня 2015 року на суму 4175,98 грн (зареєстрована 15 травня 2015 року); від 12 травня 2015 року на суму 4891,34 грн (зареєстрована 15 травня 2015 року); від 12 травня 2015 року на суму 3793,34 грн (зареєстрована 15 травня 2015 року); від 12 травня 2015 року на суму 4539,73 грн (зареєстрована 15 травня 2015 року); від 13 травня 2015 року на суму 4631,06 грн (зареєстрована 15 травня 2015 року); від 14 травня 2015 року на суму 4589,02 грн (зареєстрована 15 травня 2015 року); від 14 травня 2015 року на суму 4302,60 грн (зареєстрована 15 травня 2015 року); від 15 травня 2015 року на суму 808,58 грн (зареєстрована 15 травня 2015 року); від 15 травня 2015 року на суму 67,72 грн (зареєстрована 15 травня 2015 року); від 01 липня 2015 року на суму 3949,62 грн (погоджена начальником управління державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Рівненській області Кайданович І.М.), на загальну суму 84515,22 грн.

Листом від 18 грудня 2015 року за №12863/02-11/29 за підписом начальника Головного територіального управління юстиції у Рівненській області в.о. начальника відділу примусового виконання рішень управління державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Рівненській області позивачу повідомлено, що станом на 18 грудня 2015 року в Управлінні державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Рівненській області залишаються невиплаченими на її користь 25 заяв про виплату винагороди державного виконавця на загальну суму 97517,15 грн.

Релевантні джерела права й акти їх застосування

Згідно з частиною другою статті 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Статтею 2 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

У справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

За приписами статті 11 КАС України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Згідно з частиною першою статті 6 Закону України "Про державну виконавчу службу" від 24 березня 1998 року №202/98-ВР (що був чинним станом на час виникнення спірних правовідносин), працівники органів державної виконавчої служби (державні виконавці, керівні працівники і спеціалісти Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України, управлінь державної виконавчої служби Головного управління юстиції Міністерства юстиції України в Автономній Республіці Крим, головних управлінь юстиції в областях, містах Києві та Севастополі, районних, районних у містах, міських (міст обласного значення), міськрайонних відділів державної виконавчої служби відповідних управлінь юстиції) є державними службовцями.

Відповідно до статті 17 Закону України "Про державну виконавчу службу" №202/98-ВР заробітна плата працівника органу державної виконавчої служби, зазначеного у частині першій статті 6 цього Закону, складається з посадового окладу, премії, доплати за ранг та надбавки за вислугу років, а також інших надбавок згідно із законодавством. За забезпечення реального, своєчасного і законного виконання виконавчого документа державні виконавці одержують винагороду в порядку, встановленому Законом України "Про виконавче провадження".

Статтею 46 Закону України "Про виконавче провадження" від 21 квітня 1999 року №606-XIV (що був чинним станом на час існування спірних правовідносин), передбачено, що за сумлінне виконання державним виконавцем своїх обов`язків під час проведення виконавчих дій він має право на винагороду, яка виплачується за рахунок виконавчого збору. Порядок виплати, розмір винагороди та критерії оцінки роботи державного виконавця встановлюються Кабінетом Міністрів України.

Відповідно до пункту 2 Порядку виплати та розмірів винагород державному виконавцю, що затверджений Постановою Кабінету Міністрів України від 11 березня 2015 року №126, державний виконавець, який забезпечив фактичне виконання в повному обсязі виконавчого документа майнового характеру, одержує винагороду в розмірі 5 відсотків стягнутої ним суми або вартості майна, але не більше двохсот п`ятдесяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, а за виконавчим документом немайнового характеру, за яким боржником є фізична особа, - в розмірі двадцяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян та за виконавчим документом немайнового характеру, за яким боржником є юридична особа, - в розмірі сорока неоподатковуваних мінімумів доходів громадян. Державний виконавець, який забезпечив фактичне виконання в повному обсязі виконавчого документа майнового характеру, під час виконання якого здійснювалася реалізація майна боржника, отримує винагороду в розмірі 5 відсотків стягнутої ним суми або вартості майна, але не більше п`ятисот неоподатковуваних мінімумів доходів громадян (крім іпотечного майна).

Згідно з пунктом 3 Порядку № 126, фактичним виконанням виконавчого документа в повному обсязі вважається виконання виконавчого документа в установлені статтею 30 Закону України "Про виконавче провадження" строки із стягненням у повному обсязі виконавчого збору за таким виконавчим документом, а також витрат, пов`язаних з організацією та проведенням виконавчих дій (у разі винесення державним виконавцем постанови про стягнення витрат, пов`язаних з організацією та проведенням виконавчих дій). Для виплати винагороди державний виконавець подає заяву, в якій зазначаються: реквізити виконавчого документа; номер виконавчого провадження в Єдиному державному реєстрі виконавчих проваджень; повне найменування (для юридичних осіб) або ім`я (прізвище, власне ім`я та по батькові) (для фізичних осіб) стягувача і боржника; розмір стягнутого виконавчого збору, витрат, пов`язаних з організацією та проведенням виконавчих дій, реквізити відповідних постанов державного виконавця; перелік виконавчих дій та строки їх проведення. До заяви про виплату винагороди додаються копії постанов про відкриття виконавчого провадження та про закінчення виконавчого провадження.

Відповідно до пунктів 4 - 7 Порядку №126, для виплати винагороди державний виконавець подає заяву, в якій зазначаються: реквізити виконавчого документа; номер виконавчого провадження в Єдиному державному реєстрі виконавчих проваджень; повне найменування (для юридичних осіб) або ім`я (прізвище, власне ім`я та по батькові) (для фізичних осіб) стягувача і боржника; розмір стягнутого виконавчого збору, витрат, пов`язаних з організацією та проведенням виконавчих дій, реквізити відповідних постанов державного виконавця; перелік виконавчих дій та строки їх проведення. До заяви про виплату винагороди додаються копії постанов про відкриття виконавчого провадження та про закінчення виконавчого провадження. В заяві про виплату винагороди державний виконавець визначає розрахунок розміру належної до виплати винагороди. У разі коли виконання виконавчого документа було забезпечено виконавчою групою, заява про виплату винагороди подається керівником виконавчої групи особі, яка прийняла рішення про утворення виконавчої групи. У заяві визначається розрахунок (розподіл) цієї винагороди між усіма членами виконавчої групи. При цьому сума винагороди всій виконавчій групі не повинна перевищувати розміру винагороди, встановленого пунктом 2 цього Порядку. У рамках зведеного виконавчого провадження винагорода виплачується за кожним окремим виконавчим документом за виконавчим провадженням, яке входить до складу зведеного, за наявності підстав, передбачених пунктом 3 цього Порядку.

Згідно з пунктом 8 Порядку №126, встановлено, що заява про виплату винагороди розглядається керівником державного виконавця протягом двох робочих днів з дати її отримання та за наявності підстав, передбачених пунктом 3 цього Порядку, погоджується ним і скріплюється печаткою із зазначенням дати погодження. За відсутності підстав для виплати винагороди зазначена заява протягом двох робочих днів з дати її отримання повертається державному виконавцю з обґрунтуванням підстав для відмови.

Відповідно до пункту 9 цього Порядку, при розгляді заяви про виплату винагороди державному виконавцю перевіряються своєчасність та повнота вчинених виконавчих дій, а також достовірність викладених у заяві відомостей.

Згідно з пунктом 11 Порядку №126, погоджена безпосереднім керівником заява про виплату винагороди державному виконавцю структурного підрозділу територіального органу Мін`юсту, що забезпечує здійснення повноважень у сфері організації примусового виконання рішень, не пізніше ніж протягом наступного робочого дня передається на погодження керівнику структурного підрозділу відповідного Головного територіального управління юстиції Мін`юсту в Автономній Республіці Крим, в області, мм. Києві та Севастополі, що забезпечує здійснення повноважень у сфері організації примусового виконання рішень.

Відповідно до пункту 12 Порядку №126, за достатністю та обґрунтованістю підстав для виплати державному виконавцю винагороди посадові особи, зазначені у пункті 11 цього Порядку, зобов`язані погодити заяву про виплату винагороди державному виконавцю протягом п`яти робочих днів з дати її отримання. За відсутності підстав для виплати винагороди зазначена заява протягом п`яти робочих днів з дати її отримання повертається державному виконавцю з обґрунтуванням підстав для відмови.

Пунктом 13 Порядку №126 встановлено, що рішення відповідної посадової особи про відмову у виплаті винагороди або бездіяльність відповідної посадової особи щодо прийняття рішення про виплату винагороди державний виконавець має право оскаржити до керівника вищого рівня.

Згідно з пунктом 14 Порядку №126, погоджена керівником структурного підрозділу відповідного Головного територіального управління юстиції Мін`юсту в Автономній Республіці Крим, в області, м. Києві та Севастополі, що забезпечує здійснення повноважень у сфері організації примусового виконання рішень, або керівником Департаменту державної виконавчої служби Мін`юсту в установленому порядку заява про виплату винагороди державному виконавцю не пізніше ніж протягом наступного робочого дня після погодження надсилається (подається) відповідному Головному територіальному управлінню юстиції Мін`юсту в Автономній Республіці Крим, в області, мм. Києві та Севастополі (уповноваженому структурному підрозділу Мін`юсту) та є підставою для видачі протягом п`яти робочих днів з дня отримання погодженої заяви відповідного наказу із зазначенням у ньому розміру винагороди.

Пунктом 16 Порядку №126, встановлено, що державний виконавець одержує винагороду одночасно з виплатою заробітної плати.

Позиція Верховного Суду

Суд касаційної інстанції наголошує на тому, що перевірка законності судових рішень судів першої та апеляційної інстанції, згідно зі статтею 341 КАС України, здійснюється виключно у частині застосування норм матеріального та процесуального права.

Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази (частина друга статті 341 КАС України).

Переглядаючи судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій, вирішуючи питання щодо правильності застосування судами норм чинного законодавства, а також щодо обґрунтованості поданої касаційної скарги, Верховний Суд виходить з такого.

Відповідно до ухвали Верховного Суду від 16 вересня 2021 року касаційне провадження у цій справі відкрито відповідно до вимог пункту 3 частини четвертої статті 328 КАС України.

Обґрунтовуючи пункт 3 частини четвертої статті 328 КАС України, як підставу касаційного оскарження позивач вказує на те, що на цей час відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норм права у подібних правовідносинах, а саме застосування статті 30 Закону України «Про виконавче провадження» та пункту 3 Порядку виплати та розмірів винагород державному виконавцю, який затверджено постановою Кабінету Міністрів України від 11 березня 2015 року №126 щодо порушення строків із стягнення у повному обсязі виконавчого збору.

Верховний Суд зазначає, що винагорода державного виконавця є частиною його оплати праці. Введення інституту винагороди державного виконавця мало на меті стимулювання своєчасного виконання рішень судів та інших компетентних органів, що сприяє підвищенню авторитету правосуддя, дотриманню принципу законності як складової верховенства права. Право на винагороду у державного виконавця виникає у зв`язку з повним фактичним виконанням виконавчого документу, стягненням виконавчого збору та витрат на проведення виконавчих дій.

Таким чином, винагорода державному виконавцю відноситься до виплат, що належать до фонду оплати праці, вказана виплата не включена до переліку виплат, що не враховуються при обчисленні середньої заробітної плати у всіх випадках її збереження згідно з чинним законодавством, наведеному у пункті 4 Порядку №100.

Суд зауважує, що винагорода державному виконавцю за своєю суттю охоплюється поняттям «додаткова заробітна плата» та входить до структури заробітної плати, оскільки ця стимулююча виплата виплачується за сумлінне виконання державним виконавцем своїх обов`язків під час проведення виконавчих дій. Враховуючи те, що вказана виплата може виплачуватись неодноразово в залежності від якості та результативності праці державного виконавця, продуктивності його роботи, вона не може вважатись одноразовою грошовою виплатою.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 09 вересня 2020 року у справі №814/564/16.

Статтею 30 Закону України «Про виконавче провадження» (чинного на час виникнення спірних правовідносин), серед іншого, передбачено, що державний виконавець зобов`язаний провести виконавчі дії з виконання рішення протягом шести місяців з дня винесення постанови про відкриття виконавчого провадження, а з виконання рішення немайнового характеру - у двомісячний строк. Строк здійснення виконавчого провадження не включає час відкладення провадження виконавчих дій або зупинення виконавчого провадження на період проведення експертизи чи оцінки майна, виготовлення технічної документації на майно, реалізації майна боржника, час перебування виконавчого документа на виконанні в адміністрації підприємства, установи чи організації, фізичної особи, фізичної особи - підприємця, які здійснюють відрахування із заробітної плати (заробітку), пенсії та інших доходів боржника. Строк здійснення зведеного виконавчого провадження обчислюється з моменту приєднання до такого провадження останнього виконавчого документа.

Пунктом 3 Порядку №126 визначено, що фактичним виконанням виконавчого документа в повному обсязі вважається виконання виконавчого документа в установлені статтею 30 Закону України "Про виконавче провадження" строки із стягненням у повному обсязі виконавчого збору за таким виконавчим документом, а також витрат, пов`язаних з організацією та проведенням виконавчих дій (у разі винесення державним виконавцем постанови про стягнення витрат, пов`язаних з організацією та проведенням виконавчих дій).

Пунктом 4 Порядку №126 встановлено, що для виплати винагороди державний виконавець подає заяву, в якій зазначаються: реквізити виконавчого документа; номер виконавчого провадження в Єдиному державному реєстрі виконавчих проваджень; повне найменування (для юридичних осіб) або ім`я (прізвище, власне ім`я та по батькові) (для фізичних осіб) стягувача і боржника; розмір стягнутого виконавчого збору, витрат, пов`язаних з організацією та проведенням виконавчих дій, реквізити відповідних постанов державного виконавця; перелік виконавчих дій та строки їх проведення. До заяви про виплату винагороди додаються копії постанов про відкриття виконавчого провадження та про закінчення виконавчого провадження.

Відповідно до пунктів 8, 9 Порядку №126 заява про виплату винагороди розглядається безпосереднім керівником державного виконавця протягом двох робочих днів з дати її отримання та за наявності підстав, передбачених пунктом 3 цього Порядку, погоджується ним і скріплюється печаткою із зазначенням дати погодження. За відсутності підстав для виплати винагороди зазначена заява протягом двох робочих днів з дати її отримання повертається державному виконавцю з обґрунтуванням підстав для відмови. Під час розгляду заяви про виплату винагороди державному виконавцю перевіряються своєчасність та повнота вчинених виконавчих дій, а також достовірність викладених у заяві відомостей.

Як вбачається із матеріалів справи, позивачкою подано на ім`я начальника Головного територіального управління юстиції у Рівненській області подано заяви про виплату винагороди членам вказаної виконавчої групи, які затверджені ОСОБА_1 та погоджені в.о. начальника управління державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Рівненській області Дмитрієнко С.В.

У поданих заявах вказано, що за виконавчими документами стягнуто в повному обсязі виконавчий збір та витрати на проведення виконавчих дій по зведеному виконавчому провадженні та наведено відповідні розрахунки.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що подані позивачем заяви погоджені визначеними у Порядку №126 посадовими особами, будь-які рішення про відмову у виплаті винагороди державного виконавця за наслідками розгляду поданих позивачкою заяв не приймалися, заяви про виплату цієї винагороди не поверталися.

Аналіз статті 30 Закону України «Про виконавче провадження» та пунктів 3, 4, 8, 9, Порядку №126 свідчить про те, що обов`язок перевірити інформацію подану в заяві покладено на керівника, у тому числі щодо стягнення виконавчого збору та витрат пов`язаних із здійсненням виконавчих дій. У разі затвердження (погодження) керівником такої заяви у державного виконавця виникає право на отримання такої винагороди, а в подальшому відповідальність за прийняття рішення щодо погодження заяви несе керівник, який затвердив таку заяву.

Згідно з статтею 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

У таких справах суб`єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.

Відповідно до матеріалів справи, належні та допустимі докази відкликання підписів в.о. начальником управління ДВС Головного територіального управління юстиції у Рівненській області Дмитрієнко С.В. з деяких заяв, поданих позивачкою відповідачами, не надано.

Таким чином, оскільки подані позивачкою заяви погоджені в.о. начальника управління державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Рівненській області Дмитрієнком С.В. протягом двох робочих днів з дати їх отримання не повернено їй, в.о. начальника управління державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Рівненській області Дмитрієнком С.В. про несвоєчасність та неповноту вчинених позивачкою виконавчих дій не указано, тому підстав для не виплати позивачці винагороди не було.

Верховний Суд погоджується із висновками судів попередніх інстанцій про те, що покликання скаржника на висновок щодо законності і повноти вчинення виконавчих дій державними виконавцями при виконанні зведеного виконавчого провадження про стягнення заборгованості з Державного підприємства «Рівненський автомобільний ремонтний завод» за підписом в.о. начальника відділу примусового виконання рішень Управління державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Рівненській області Лопацької І.В. та постанову про результати перевірки законності виконавчого провадження від 13 лютого 2017 року, не підтверджують відсутність підстав для виплати позивачці відповідної винагороди, оскільки такі складено після звернення позивачки до суду з позовом та відкриття судом 20 жовтня 2016 року провадження в цій адміністративній справі, тобто на час виникнення спірних правовідносин такі були відсутні, тоді як належним чином погоджені заяви позивачки повернуті державному виконавцю не були.

Окрім того, відповідачами загалом заперечується фактичне здійснення позивачем виконавчих дій в межах зведеного виконавчого провадження про стягнення заборгованості з Державного підприємства «Рівненський автомобільний ремонтний завод», а описані лише окремі недоліки не можуть слугувати самостійною підставою для твердження про несумлінне виконання позивачем своїх обов`язків під час проведення виконавчих дій, що, на переконання відповідачів, є передумовою для виникнення права на виплату винагороди в розумінні статті 46 Закону №606-XIV.

В свою чергу, окремі недоліки заяви, на які покликається скаржник, за погодження таких в.о. начальником управління ДВС Головного територіального управління юстиції у Рівненській області Дмитрієнко С.В. не можуть бути підставою для не виплати позивачці відповідної винагороди.

При цьому, іншим державним виконавцям, в тому числі тим, що входили до складу виконавчої групи та іншим державним виконавця районних відділів державної виконавчої служби Головного управління юстиції у Рівненській області виплачувалась винагорода на основі поданих ними у ті ж періоди заяв.

Отже, у цій справі відповідачами не доведено належними та допустимими доказами несвоєчасність та неповноту виконання виконавчих дій.

Колегія суддів наголошує, що до повноважень Верховного Суду не входить дослідження доказів, встановлення фактичних обставин справи або їх переоцінка, тобто об`єктом перегляду касаційним судом є виключно питання застосування права.

Враховуючи наведене, Суд не встановив неправильного застосування норм матеріального права або порушень норм процесуального права при ухваленні оскаржуваних судових рішень.

Висновки Верховного Суду за результатами розгляду касаційної скарги

Відповідно до пункту 1 частини першої статті 349 КАС України суд касаційної інстанції за наслідками розгляду касаційної скарги має право залишити судові рішення першої та (або) апеляційної інстанції без змін, а скаргу без задоволення.

Згідно з частиною першої статті 350 КАС України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили неправильного застосування норм матеріального права або порушень норм процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.

Таким чином, зважаючи на приписи статті 350 КАС України, касаційну скаргу необхідно залишити без задоволення, а оскаржувані судові рішення судів попередніх інстанцій - без змін.

Висновки щодо розподілу судових витрат

З огляду на результат касаційного розгляду у зв`язку з переглядом справи в суді касаційної інстанції, судові витрати розподілу не підлягають.

Керуючись статтями 341 343 349 350 356 359 КАС України Кодексу адміністративного судочинства України,

ПОСТАНОВИВ:

1. Касаційну скаргу Головного територіального управління юстиції у Рівненській області залишити без задоволення.

2. Рішення Рівненського окружного адміністративного суду від 26 серпня 2020 року і постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 29 квітня 2021 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Суддя-доповідач А.Г. Загороднюк

судді Л.О. Єресько

В.М. Соколов