Правова позиція : Наявність дискреції у повноваженнях Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини щодо притягнення до адміністративної відповідальності

Повноваження Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини щодо притягнення до адміністративної відповідальності, є його дискреційними повноваженнями та доцільність їх реалізації визначається у кожному окремому випадку та за наявності порушень прав людини з метою їх відновлення.

Історія справи

Ухвала КАС ВП від 07.06.2021 року у справі №160/10360/20
Постанова КАС ВП від 08.12.2022 року у справі №160/10360/20

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

08 грудня 2022 року

м. Київ

справа № 160/10360/20

адміністративне провадження № К/9901/18803/21

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

головуючого судді: Губської О.А.,

суддів: Загороднюка А.Г., Мартинюк Н.М.,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження у касаційній інстанції адміністративну справу № 160/10360/20

за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини про визнання протиправними та скасування рішень, зобов`язання вчинити певні дії, стягнення моральної шкоди, провадження у якій відкрито

за касаційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 01 жовтня 2020 року та постанову Третього апеляційного адміністративного суду від 13 квітня 2021 року (колегія суддів: головуючий суддя Бишевська Н.А., судді Добродняк І.Ю., Семененко Я.В.),

ВСТАНОВИВ:

І. Суть спору

1. Позивач звернулася до суду з позовом до Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини, у якому просила:

1.1. визнати протиправним та скасувати рішення Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини, викладене у листі № 14428.4/П-6943.3/20/30.2 від 01.06.20 р., в частині відмови у прийнятті до розгляду її звернень від 10.05.20 р. стосовно посадових осіб Національної поліції України за ненадання відповідей на скарги від 27.03.20 р. на бездіяльність слідчих СВ Печерського УП ГУНП у м. Києві при проведенні досудового розслідування (ЄРДР № 12017100060002647 від 08.06.17 р. та № 42017101060000095 від 16.05.17 р.);

1.2. визнати протиправним та скасувати рішення Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини, викладене у листі № 23814.4/П-12463.3/20/30.2 від 21.08.20 р., в частині відмови у задоволенні її заяв від 28.07.2020 про поновлення провадження за заявами від 10.05.20 р. про адміністративне правопорушення за ст. 212-3 КУпАП, стосовно посадових осіб Національної поліції (ЄРДР 12017100060002647 та 42017101060000095);

1.3. зобов`язати Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини відкрити провадження за її заявами від 10.05.20 р. стосовно посадових осіб Національної поліції України за ненадання відповідей на скарги від 27.03.20 р. на бездіяльність слідчих СВ Печерського УП ГУНП у м. Києві при проведенні досудового розслідування (ЄРДР № 12017100060002647 від 08.06.17 р. та № 42017101060000095 від 16.05.17 р.);

1.4. стягнути з Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини на її користь відшкодування моральної шкоди за протиправні рішення - відмову у прийнятті до розгляду заяви від 10.05.20 р. та відмову у поновленні та відкритті провадження за заявою від 28.07.20 р. (щодо кримінального провадження 12017100060002647) 5 000,00 грн;

1.5. стягнути з Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини на її користь відшкодування моральної шкоди за протиправні рішення - відмову у прийнятті до розгляду заяви від 10.05.20 р. та відмову у поновленні та відкритті провадження за заявою від 28.07.20 р. (щодо кримінального провадження 42017101060000095) 5 000,00 грн.

1.6. В обґрунтування позову зазначено, що 27.03.2020 року Національна поліція України отримала звернення-скаргу на бездіяльність СВ Печерського УП ГУНП у м. Києві при проведенні досудового розслідування (ЄРДР № 12017100060002647 від 08.06.2017 року) з проханням повідомити на електронну адресу позивача про розгляд скарг, оскільки, Печерське УП ГУНП у м. Києві не повідомило про розгляд клопотання.

1.7. У зв`язку з відсутністю відповіді від Національної поліції України, 10.05.2020 року позивачем подано заяву до Уповноваженого Верховної Ради з прав людини про адміністративне правопорушення за ст. 212-3 КУпАП з проханням поновити право і скласти протокол про правопорушення за ч. 7 ст. 212-3 КУпАП відносно посадових осіб Національної поліції України, які відповідали за розгляд скарги на бездіяльність слідчих СВ Печерського УП ГУНП у м. Києві при проведенні досудового розслідування (ЄРДР № 12017100060002647 від 08.06.2017 року).

1.8. Крім того, за поясненням позивача, 27.03.2020 року Національна поліція України отримала звернення-скаргу на бездіяльність слідчих СВ Печерського УП ГУНП у м. Києві при проведенні досудового розслідування (ЄРДР № 42017101060000095 від 16.05.2017 року) з проханням повідомити на електронну адресу позивача про розгляд скарги, оскільки, Печерське УП ГУНП у м. Києві не повідомило про розгляд клопотання від 26.02.2020 року.

1.9. У зв`язку з відсутністю відповіді від Національної поліції України, 10.05.2020 року позивачем також подано заяву до Уповноваженого Верховної Ради з прав людини про адміністративне правопорушення за ст. 212-3 КУпАП з проханням поновити право і скласти протокол про правопорушення за ч. 7 ст. 212-3 КУпАП відносно посадових осіб Національної поліції України, які відповідали за розгляд скарги на бездіяльність слідчих СВ Печерського УП ГУНП у м. Києві при проведенні досудового розслідування(ЄРДР № 12017100060002647 від 08.06.2017 року) і направлення відповіді позивачеві, за ненадання.

1.10. 12.06.2020 року позивач отримала від відповідача відповідь № 14428.4/П-6943.3/20/30.2 від 01.06.2020 року, відповідно до якої відсутні підстави для застосування заходів реагування, в тому числі за заявами від 10.05.2020 року, оскільки, порядок розгляду скарг від 27.03.2020 року щодо бездіяльності слідчих при проведенні досудового розслідування у кримінальних провадженнях за № 12017100060002647 від 08.06.2017 року та № 12017100060002647 від 08.06.2017 року регулюється КПК України, а не Законом України «Про звернення громадян».

1.11. Позивач не погодилась з вказаною відповіддю Уповноваженого Верховної Ради з прав людини, вважає її протиправною.

1.12. Також позивач вважає протиправним рішення Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини, викладене у листі № 23814.4/П-12463.3/20/30.2 від 21.08.20 р. в частині відмови у задоволенні її заяв від 28.07.20 про поновлення провадження за заявами від 10.05.20 р. про адміністративне правопорушення за ст. 212-3 КУпАП відносно посадових осіб Національної поліції (ЄРДР 12017100060002647 та 42017101060000095).

1.13. Крім того, позивач вважає, що має право на компенсацію моральної шкоди за невиконання обов`язків відповідачем, у розмірі 10 000,00 грн.

ІІ. Рішення судів першої та апеляційної інстанцій і мотиви їх ухвалення

2.1. Рішенням Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 01 жовтня 2020 року, залишеним без змін постановою Третього апеляційного адміністративного суду від 13 квітня 2021 року, відмовлено у задоволенні позову.

2.2. Відмовляючи у задоволенні позову суд першої інстанції, з висновком якого погодився суд апеляційної інстанції, виходив з того, що суд не встановив протиправної бездіяльності Уповноваженої особи за результатами звернень позивачки, а також зазначив, що вирішення питання щодо порушення процедури притягнення особи до адміністративної відповідальності, зокрема складання відповідного протоколу, належить до дискреційних повноважень відповідача.

ІІІ. Касаційне оскарження

3. Не погоджуючись з такими рішеннями судів першої та апеляційної інстанцій, позивач звернулася із касаційною скаргою, у якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм процесуального та матеріального права, просить скасувати ці судові рішення та ухвалити нове, яким позов задовольнити повністю.

3.1. Підставою звернення з касаційною скаргою скаржник вказує на підпункт «а» та «в» пункту 2 частини п`ятої статті 328 КАС України, а саме: касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики; справа становить значний суспільний інтерес або має виняткове значення для учасника справи, який подає касаційну скаргу.

3.2. Підставами оскарження зазначає, що судами першої та апеляційної інстанції неправильно застосовано наступну норму права, а саме: не застосовано закон, який підлягав застосуванню: ч. 1 ст. 20 Закону України «Про звернення громадян», ч. 7 ст. 212-3, ст. 254, п. 8-1 ч. 1 ст. 255 Кодексу України про адміністративні правопорушення, ст. 3, 14 Закону України «Про Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини», та застосовано закон, який не підлягав застосуванню - Кримінальний процесуальний кодекс України, у зв`язку з чим ухвалено незаконне судове рішення.

3.3. Вказує, що ні суд першої інстанції, ні апеляційної інстанції не звернули увагу на те, що відповіді на два звернення позивача від 27.03.20 до Національної поліції до цього часу не отримано, при цьому постановами Третього апеляційного адміністративного суду у справах № 160/10361/20 та №160/10362/20 зазначено, що відповідачі - Національна поліція України та Головне Управління Національної поліції у м. Києві повинні були розглянути скарги від 27.03.20 (це ті ж самі звернення, у зв`язку з ненаданням відповіді на які Уповноваженому Верховної Ради України з прав людини 10.05.20 направлено заяви про адміністративне правопорушення за ст. 212-3 КУпАП, відсутність реакції на які спричинило подання адміністративного позову у справі № 160/10360/20) у порядку, передбаченому Законом України «Про звернення громадян», а не у порядку, передбаченому КПК.

3.4. Наполягає, що порушення ч. 1 ст. 20 Закону України «Про звернення громадян, згідно з якою звернення розглядаються і вирішуються у термін не більше одного місяця від дня їх надходження (відсутні відповіді на звернення від 27.03.20 як на день звернення до Уповноваженого Верховної ради України з прав людини, так і на день винесення незаконних рішень, викладених у листах № 14428.4/П-6943.3/20/30.2 від 01.06.20 та № 23814.4/П-12463.3/20/30.2 від 21.08.20, так і на сьогоднішній день) є адміністративним правопорушенням, відповідно є підстави для складення протоколу у відповідності до ст. 254 КУпАП. Встановивши адміністративне правопорушення, Уповноважений Верховної Ради України мав право скласти протокол, але не зробив цього, як він не цього і в усіх інших випадках. Однак, ні суд першої інстанції, ні суд апеляційної інстанції, помилково не застосували цю норму закону.

3.5. Враховуючи викладене позивач вважає, що Уповноважений Верховної Ради України з прав людини у випадку нескладання протоколу про адміністративне правопорушення не виконує своїх повноважень, передбачених Кодексом України про адміністративні правопорушення, що надає можливість посадовим особам державних органів влади в подальшому порушувати права громадян.

4. Також скаржник вказує, про відсутність висновку Верховного Суду щодо дискреційних відносин Уповноваженого Верховної Ради України або іншого органу, який має право притягувати до адміністративної відповідальності згідно з Кодексом України про адміністративні правопорушення та застосовувати адміністративні стягнення.

5. Відповідач подав відзив на касаційну скаргу, за змістом якого висловив свої доводи, якими заперечив проти висловлених у скарзі обґрунтувань щодо помилковості висновків судів першої та апеляційної інстанцій по суті вирішення спору, та просив залишити оскаржувані судові рішення без змін, а скаргу - без задоволення.

IV. Установлені судами фактичні обставини справи

6. 27.03.2020 року позивачка звернулась до Національної Поліції України зі скаргою на бездіяльність слідчих Печерського УП ГУНП у м. Києві при проведенні досудового розслідування (ЄРДР № 42017101060000095 від 16.05.2017 року) та зі скаргою на бездіяльність слідчих Печерського УП ГУНП у м. Києві при проведенні досудового розслідування (ЄРДР № 12017100060002647 від 08.06.2017 року)

7. У зв`язку з ненаданням Національною поліцією України відповіді на ці скарги, позивачка звернулася до Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини з заявами від 10.05.2020 року про адміністративне правопорушення за ст. 212-3 КУпАП, в якій просила скласти протокол про адміністративне правопорушення за ч. 7 ст. 212-3 КУпАП відносно посадових осіб Національної поліції України, що відповідали за подані нею скарги.

8. Листом Представника Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини від 01.06.2020 № 14428.4/П-6943.3/20/30.2 позивачку повідомлено, зокрема, що порядок розгляду скарг щодо бездіяльності слідчих при проведенні досудового розслідування у кримінальних провадженнях за №№ 12017100060002647 та 42017101060000095 регулюється КПК України, а не Законом України «Про звернення громадян».

9. Крім того, позивачка також звернулася до Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини із заявами від 28.07.2020 року про поновлення провадження за заявою від 10.05.2020 року про адміністративне порушення за ст. 212-3 КУпАП відносно посадових осіб Національної поліції України (ЄРДР № 42017101060000095), у зв`язку з закриттям 08.11.2019 року кримінального провадження №42017101060000095 від 16.05.2017 року та у рамках ЄРДР № 12017100060002647, у зв`язку з закриттям 19.12.2019 року кримінального провадження № 12017100060002647 від 08.06.2017 року.

10. Листом Представника Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини від 21.08.2020 року № 23814.4/П-12463.3/20/30.2 позивача повідомлено, що за результатами розгляду її численних звернень неодноразово зазначалося, що порядок оскарження рішень, дій або бездіяльності, зокрема, слідчого, прокурора під час досудового розслідування регулюється виключно Кримінально-процесуальним кодексом, а не Законом України «Про звернення громадян», при цьому, що нею попущено строк подання відповідних скарг.

11. Не погоджуючись з бездіяльністю відповідача щодо не притягнення до адміністративної відповідальності за ст. 212-3 КУпАП посадових осіб Національної поліції України, які відповідали за розгляд її звернень і направлення позивачці відповіді, вона звернулась до суду з цим позовом.

V. Релевантні джерела права й акти їхнього застосування

12. Згідно з частиною другою статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

13. Статтею 2 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

14. У справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

15. В силу вимог частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

16. Статтею 1 Закону України «Про Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини» від 23.12.1997 № 776/97-ВР (далі - Закон № 776) регламентовано, що парламентський контроль за додержанням конституційних прав і свобод людини і громадянина та захист прав кожного на території України і в межах її юрисдикції на постійній основі здійснює Уповноважений Верховної Ради України з прав людини (далі - Уповноважений), який у своїй діяльності керується Конституцією України, законами України, чинними міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України.

17. Відповідно до статті 17 Закону № 776 Уповноважений приймає та розглядає звернення громадян України, іноземців, осіб без громадянства або осіб, які діють в їхніх інтересах, відповідно до Закону України «Про звернення громадян».

18. При розгляді звернення Уповноважений: 1) відкриває провадження у справі про порушення прав і свобод людини і громадянина; 2) роз`яснює заходи, що їх має вжити особа, яка подала звернення Уповноваженому; 3) направляє звернення за належністю в орган, до компетенції якого належить розгляд справи, та контролює розгляд цього звернення; 4) відмовляє в розгляді звернення (частина третя статті 17 вказаного Закону).

19. Статтею 188-40 КУпАП передбачено адміністративну відповідальність за невиконання законних вимог Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини.

20. Таким чином, складення протоколу є механізмом, необхідність застосування якого визначають уповноважені особи Секретаріату Уповноваженого або представники Уповноваженого, враховуючи обставини справи в кожному конкретному випадку окремо.

21. Згідно з Рекомендацією Комітету Міністрів Ради Європи № 11(80)2 стосовно здійснення адміністративними органами влади дискреційних повноважень, прийнятої 11.03.1980 на 316-й нараді, під дискреційним повноваженням слід розуміти повноваження, яке адміністративний орган, приймаючи рішення, може здійснювати з певною свободою розсуду - тобто, коли такий орган може обирати з кількох юридично допустимих рішень те, яке він вважає найкращим за даних обставин.

22. Межі дискреційних повноважень суб`єкта владних повноважень висвітлено у науковому висновку Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду (https://cutt.ly/MytovXC). Так, дискреційне повноваження може полягати у виборі діяти, чи бездіяти, а якщо діяти, то у виборі варіанту рішення чи дії серед варіантів, що прямо або опосередковано закріплені у законі. Важливою ознакою такого вибору є те, що він здійснюється без необхідності узгодження варіанту вибору із будь-ким.

23. Отже, застосування відповідних заходів реагування, зокрема у вигляді складання протоколу про адміністративне правопорушення, є правом, а не обов`язком Уповноваженого, а визначення ним найбільш доцільного та ефективного заходу реагування в конкретній ситуації належить безпосередньо до його дискреційних повноважень, що реалізуються Уповноваженим на власний розсуд шляхом обрання з кількох юридично допустимих заходів саме того, яке він вважає найкращим за певних обставин.

24. При вирішенні питання щодо застосування будь-яких заходів, рішення Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини в будь-якому разі має відповідати меті парламентського контролю та прийматись в межах компетенції, визначеної статтею другою Закону № 776-ВР.

25. При визначенні суті та змісту парламентського контролю Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини за дотриманням права на звернення, насамперед необхідно виходити зі змісту мети такого контролю, яка відповідно до статті 3 Закону № 776 має полягати в наступному: 1) захист прав і свобод людини і громадянина, проголошених Конституцією України, законами України та міжнародними договорами України; 2) додержання та повага до прав і свобод людини і громадянина суб`єктами, зазначеними у статті 2 цього Закону; 3) запобігання порушенням прав і свобод людини і громадянина або сприяння їх поновленню; 4) сприяння приведенню законодавства України про права і свободи людини і громадянина у відповідність з Конституцією України, міжнародними стандартами у цій галузі; 5) поліпшення і подальший розвиток міжнародного співробітництва в галузі захисту прав і свобод людини і громадянина; 6) запобігання будь-яким формам дискримінації щодо реалізації людиною своїх прав і свобод; 7) сприяння правовій інформованості населення та захист конфіденційної інформації про особу.

26. З аналізу положень вказаної норми можна дійти висновку, що діяльність Уповноваженого з прав людини перш за все пов`язана із забезпеченням культури поваги до прав та свобод людини та сприянням захисту та поновленню таких прав в цілому, а не притягненням до відповідальності окремих осіб, як того вимагала позивачка у своїй заяві до відповідача від 21.05.2019.

27. Більш того, Уповноважений Верховної Ради з прав людини та його повноваження не можуть бути інструментом адміністративного тиску на інших учасників правовідносин, пов`язаних із застосуванням Закону № 776.

28. Статтею 13 Закону № 776 визначено, що Уповноважений має право, зокрема: направляти у відповідні органи акти реагування Уповноваженого у разі виявлення порушень прав і свобод людини і громадянина для вжиття цими органами заходів; перевіряти стан додержання встановлених прав і свобод людини і громадянина відповідними державними органами, в тому числі тими, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, здійснюють виконання судових рішень, вносити в установленому порядку пропозиції щодо поліпшення діяльності таких органів у цій сфері; здійснювати інші повноваження, визначені законом.

29. Відповідно до статті 14 цього ж Закону, Уповноважений з прав людини здійснює парламентський контроль за дотриманням права на доступ до публічної інформації.

VI. Позиція Верховного Суду

30. Відповідно до частин першої та другої статті 341 КАС України суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої та/або апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

31. Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.

32. Підставою звернення з касаційною скаргою зазначено пункт 3 частини четвертої статті 328 КАС України.

33. Предметом оскарження у цій справі є рішення Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини, викладене у листі № 14428.4/П-6943.3/20/30.2 від 01.06.20 р., в частині відмови у прийнятті до розгляду її звернень від 10.05.20 р. стосовно посадових осіб Національної поліції України за ненадання відповідей на скарги; рішення Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини, викладене у листі № 23814.4/П-12463.3/20/30.2 від 21.08.20 р., в частині відмови у задоволенні її заяв від 28.07.2020 про поновлення провадження за її заявами.

34. Такі рішення оскаржуються позивачем, оскільки, на її думку, є такими, що не відповідають вимогам чинного законодавства та порушують її права.

35. Переглядаючи судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій, вирішуючи питання щодо правильності застосування цими судами норм чинного законодавства, Верховний Суд виходить з такого.

36. З аналізу наведеного законодавства вбачається, що Уповноважений ВР України з прав людини має повноваження здійснювати контроль за дотриманням прав людини на доступ до публічної інформації, для реалізації якого зазначеному суб`єкту влади надано право звертатися, зокрема, до органів державної влади із запитами про надання інформації, вживати дії для забезпечення усунення порушення відповідного права особи та притягати до адміністративної відповідальності за невиконання його законних вимог Уповноваженого.

37. Завданням Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини є захист прав і свобод людини і громадянина, проголошених Конституцією України, законами України та міжнародними договорами України.

38. Законом №776 надані Уповноваженому різні механізми діяльності для досягнення відновлення прав і свобод людини і громадянина. Притягнення до адміністративної відповідальності є лише однією з форм сприяння відновленню порушених прав людини.

39. Вирішення питання щодо порушення процедури притягнення особи до адміністративної відповідальності, зокрема складання відповідного протоколу, належить до дискреційних повноважень Уповноваженого ВРУ з прав людини.

40. В той же час, відповідно до пункту 8-1 частини першої статті 255 КУпАП, уповноважені особи Секретаріату Уповноваженого або представники Уповноваженого мають право складати протоколи про адміністративні правопорушення за статтею 212-3 КУпАП.

41. Механізм складання уповноваженими особами Секретаріату Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини протоколів про адміністративні правопорушення врегульовано Порядком оформлення матеріалів про адміністративні правопорушення (далі - Порядок) від 16.02.2015 № 3/02-15 (зі змінами згідно з наказом Уповноваженого 14.02.2018 № 3/02-18).

42. Пунктом 3.1. Порядку визначено, що складений протокол та інші матеріали, що підтверджують факт вчинення адміністративного правопорушення, формуються уповноваженою особою у справу про адміністративне правопорушення.

43. Оригінал справи про адміністративне правопорушення разом із супровідним листом у триденний строк з моменту його складення, відповідно до пункту 3.2 Порядку, надсилається до районного, районного у місті (міського, міськрайонного) суду за місцем вчинення адміністративного правопорушення.

44. З аналізу наведених вбачається, що при вирішенні питання про притягнення особи до адміністративної відповідальності, уповноважені особи Секретаріату Уповноваженого ВР України з прав людини та представники Уповноваженого обмежені, зокрема, правом на складання протоколів, тобто формуванням справ про адміністративні правопорушення з подальшим їх направленням до суду.

45. Суди попередніх інстанцій установили, що предметом заяв позивачки від 10.05.2020 року до Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини було питання про притягнення до адміністративної відповідальності за ч. 7 ст. 212-3 КУпАП посадових осіб Національної поліції України, які відповідали за розгляд її скарги на бездіяльність слідчих СВ Печерського УП ГУНП у м. Києві при проведенні досудового розслідування (ЄРДР № 12017100060002647 від 08.06.2017 року та № 4217101060000095 від 16.05.2017 року).

46. Така бездіяльність посадових осіб Національної поліції України, на думку позивача, полягала у ненаданні відповіді на її скаргу.

47. При цьому, вказана скарга стосувалась бездіяльності слідчих при проведенні досудового розслідування.

48. Згідно з п. 3 ч. 1 ст. 303 КПК України на досудовому провадженні можуть бути оскаржені такі рішення, дії чи бездіяльність слідчого, дізнавача або прокурора, зокрема, рішення слідчого, дізнавача про закриття кримінального провадження заявником, потерпілим, його представником чи законним представником.

49. За змістом ч. 1 ст. 304 КПК України скарги на рішення, дії чи бездіяльність слідчого, дізнавача чи прокурора, передбачені частиною першою статті 303 цього Кодексу, можуть бути подані особою протягом десяти днів з моменту прийняття рішення, вчинення дії або бездіяльності. Якщо рішення слідчого, дізнавача чи прокурора оформлюється постановою, строк подання скарги починається з дня отримання особою її копії.

50. Згідно з ч. 2 ст. 304 КПК України скарга повертається, якщо, зокрема, скарга подана після закінчення строку, передбаченого частиною першою цієї статті, і особа, яка її подала, не порушує питання про поновлення цього строку або слідчий суддя за заявою особи не знайде підстав для його поновлення.

51. Зі змісту листа Слідчого управління Головного управління Національної поліції України від 14.05.2020 року № П-1977/125/23/1-20 та ухвали Печерського районного суду м. Києва від 09.07.2020 року у справі № 757/14991/20-к суди попередніх інстанцій установили, що кримінальне провадження № 12017100060002647 від 08.06.2017 року та № 4217101060000095 від 16.05.2017 року закрито відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 284 КПК України.

52. Отже, скарга позивача від 27.03.2020 є такою, що подана з пропуском строку.

53. Таким чином, скарги позивачки від 27.03.2020 року до Національної поліції України могли розглядатися відповідно до Кримінального процесуального кодексу України у разі вирішення питання про поновлення строку для оскарження.

54. Крім цього, суди установили, що Національна поліція України на неодноразові скарги позивача надавала відповіді.

55. З огляду на вказане Верховний Суд наголошує, що застосування конкретного методу впливу на порушника прав людини є правом Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини, яке має бути спрямоване на досягнення мети відновлення прав людини.

56. Оскільки у спірних правовідносинах відсутні докази обставин, що свідчили б про порушення посадовими особами Національної поліції України прав позивача, тому Верховний Суд вважає правильним висновок судів попередніх інстанцій про відсутність підстав для визнання протиправною бездіяльності відповідача щодо не притягнення окремих осіб Національної поліції України до адміністративної відповідальності, оскільки такі повноваження є дискреційними повноваженнями відповідача та доцільність їх реалізації визначається у кожному окремому випадку та за наявності порушень прав людини з метою їх відновлення.

57. Також Верховний Суд погоджується з висновком судів попередніх інстанцій щодо безпідставності викладених в адресованих відповідачеві звернень вимог позивачки щодо поновлення кримінального провадження на підставі її заяв від 28.07.2020 року, у зв`язку з закриттям кримінальних проваджень.

58. Отже, Верховний Суд вважає правильним висновок судів попередніх інстанцій про те, що позовні вимоги є безпідставними та такими, що не підлягають задоволенню.

59. За цих обставин Верховний Суд констатує правильність висновку судів попередніх інстанцій про відсутність підстав для задоволення позову.

60. Отже, Верховний Суд резюмує, що оскаржувані судові рішення ґрунтуються на правильно встановлених фактичних обставинах справи, яким надана належна юридична оцінка із дотримання норм матеріального та процесуального права.

Висновок за результатами розгляду касаційної скарги.

61. Отже, доводи касаційної скарги, які були підставою відкриття касаційного провадження, не знайшли свого підтвердження під час касаційного перегляду.

62. За таких обставин, Верховний Суд дійшов висновку, що рішення судів першої та апеляційної інстанцій у цій справі є законними та обґрунтованими і не підлягають скасуванню, оскільки суди, всебічно перевіривши обставини справи, вирішили спір відповідно до норм матеріального права та при дотриманні норм процесуального права, у судових рішеннях повно і всебічно з?ясовані обставини в адміністративній справі, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи, а доводи касаційної скарги їх не спростовують.

63. Крім цього, у контексті оцінки решти доводів касаційної скарги Верховний Суд звертає увагу на позицію Європейського суду з прав людини, зокрема, у справах «Проніна проти України» (пункт 23) та «Серявін та інші проти України» (пункт 58): принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення.

64. Колегія суддів наголошує, що до повноважень Верховного Суду не входить дослідження доказів, встановлення фактичних обставин справи або їх переоцінка, оскільки за правилами Кодексу адміністративного судочинства України об?єктом перегляду касаційним судом є виключно питання застосування права.

65. Згідно з пунктом 1 частини першої статті 349 Кодексу адміністративного судочинства України, суд касаційної інстанції за наслідками розгляду касаційної скарги залишає судові рішення судів першої та (або) апеляційної інстанцій без змін, а касаційну скаргу без задоволення.

66. За змістом частини першої статті 350 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили неправильного застосування норм матеріального права або порушень норм процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.

67. Таким чином, відповідно до повноважень, наданих статтею 349 Кодексу адміністративного судочинства України, Верховний Суд вважає, що касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а оскаржуване судове рішення - без змін.

VIІ. Судові витрати

З огляду на результат касаційного розгляду та відсутність документально підтверджених судових витрат, понесених учасниками справи у зв`язку з переглядом справи в суді касаційної інстанції, судові витрати розподілу не підлягають.

Керуючись статтями 3 341 344 349 350 355 356 359 Кодексу адміністративного судочинства України, Верховний Суд

ПОСТАНОВИВ:

1. Касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 01 жовтня 2020 року та постанову Третього апеляційного адміністративного суду від 13 квітня 2021 року залишити без задоволення.

2. Рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 01 жовтня 2020 року та постанову Третього апеляційного адміністративного суду від 13 квітня 2021 року у цій справі залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Головуючий О. А. Губська

Судді А. Г. Загороднюк

Н.М. Мартинюк