Історія справи

Ухвала КАС ВП від 07.11.2018 року у справі №820/3145/16

ПОСТАНОВА

Іменем України

08 листопада 2018 року

Київ

справа №820/3145/16

провадження №К/9901/10508/18

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

головуючого - Стрелець Т.Г.,

суддів: Білоуса О.В., Желтобрюх І.Л.,

розглянувши в письмовому провадженні у касаційній інстанції адміністративну справу №820/3145/16

за позовом ОСОБА_1 до Управління інформаційного забезпечення Головного управління Національної поліції в Харківській області про визнання протиправними дій та зобов'язання вчинити певні дії, провадження по якій відкрито

за касаційною скаргою ОСОБА_1 на постанову Харківського окружного адміністративного суду (прийняту у складі: головуючого судді - Спірідонова М.О.) від 24 червня 2016 року та ухвалу Харківського апеляційного адміністративного суду (постановлену у складі колегії суддів: головуючого судді - Калиновського В.А., суддів: Бенедик А.П., Філатова Ю.М.) від 15 серпня 2016 року,

у с т а н о в и в :

ІСТОРІЯ СПРАВИ

Короткий зміст позовних вимог

1. ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом, в якому, з урахуванням уточнень, просив:

- визнати протиправними дії відповідача щодо видачі довідки серії РАХ №1391278, в якій не відображено дані щодо відсутності у позивача - ОСОБА_1 судимостей на території України та неперебування у розшуку;

- зобов'язати відповідача видати довідку, в якій зазначити, що станом на дату видачі довідки ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1, уродженець м.Кохтла-Ярге Естонія на території України не знятої чи непогашеної судимості не має, у розшуку не перебуває.

2. Позовні вимоги обґрунтовано тим, що Управлінням інформаційного забезпечення МВС України позивачу була видана довідка серії РАХ№1391278, згідно з якою ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1, уродженець м.Кохтла-Ярге Естонія на території України станом на 02.06.2016 є особою, стосовно якої Донецьким МУ ГУ МВС України в Донецькій області 28.05.2013 розпочато кримінальне провадження №42013050010000059 за ознаками злочину, передбаченого ст. 366 ч. 1, ст. 191 ч.5 КК України. 19.06.2014 провадження направлено до суду з обвинувальним актом. Довідка надана для оформлення візи для виїзду за кордон. В примітках зазначено, що за обліком ГУ МВС України в Донецькій та Луганській областях інформація надається станом на 04.09.2014.

Позивач з зазначеною довідкою УІЗ МВС України серії РАХ№1391278 не погоджується, та вважає, що дана довідка за формою та змістом не відповідає Інструкції про порядок формування, ведення та використання оперативно-довідкового і дактилоскопічного обліку в органах внутрішніх справ та органах (установах) кримінально-виконавчої системи України, затвердженою наказом Міністерства внутрішніх справ від 23.08.2002 року №823/188.

Короткий зміст рішення суду І інстанції

3. 24 червня 2016 року Харківський окружний адміністративний суд вирішив:

Адміністративний позов ОСОБА_1 до Управління інформаційного забезпечення Головного управління Національної поліції в Харківській області про визнання протиправними дій та зобов'язання вчинити певні дії - задовольнити частково.

Зобов'язати Управління інформаційного забезпечення Головного управління Національної поліції в Харківській області видати довідку ОСОБА_1, в якій зазначити лише дані щодо наявності чи відсутності на території України не знятої чи непогашеної судимості у ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1, уродженця м. Кохтла-Ярге Естонія, з зазначенням чи знаходиться ОСОБА_1 у розшуку, а також даних щодо притягнення чи не притягнення ОСОБА_1 до кримінальної відповідальності.

В іншій частині задоволення позовних вимог відмовити.

4. Задовольняючи частково позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що Управлінням інформаційного забезпечення Головного управління Національної поліції в Харківській області, при видачі вказаної довідки серії РАХ№1391278, не зазначено безпосередньо запитуваної інформації про факт відсутності (наявності) судимості, проте зазначено про наявність щодо позивача кримінального провадження, щодо якого відсутня інформація про винесення судового рішення. Тобто, відповідачем при складенні довідки до неї включено всю наявну інформацію, що є об'єктом оперативно-довідкового і дактилоскопічного обліку щодо позивача як особи, яка обвинувачується у вчиненні злочинів, що є порушенням вимог п.9.9 Інструкції.

Короткий зміст рішення суду апеляційної інстанції

5. 15 серпня 2016 року Харківський апеляційний адміністративний суд вирішив:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Постанову Харківського окружного адміністративного суду від 24.06.2016р. по справі № 820/3145/16 залишити без змін.

6. Апеляційний суд мотивував своє рішення тим, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

7. 05 вересня 2016 року до Вищого адміністративного суду України надійшла касаційна скарга ОСОБА_1.

8. У касаційній скарзі скаржник просить постанову Харківського окружного адміністративного суду від 24 червня 2016 року та ухвалу Харківського апеляційного адміністративного суду від 15 серпня 2016 року скасувати та прийняти нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити у повному обсязі.

9. Ухвалою Вищого адміністративного суду України від 07 жовтня 2016 року відкрито касаційне провадження за скаргою ОСОБА_1 на постанову Харківського окружного адміністративного суду від 24 червня 2016 року та ухвалу Харківського апеляційного адміністративного суду від 15 серпня 2016 року.

10. 29 січня 2018 року вказана касаційна скарга ОСОБА_1 надійшла до Верховного Суду як суду касаційної інстанції в адміністративних справах.

11. Заперечення на касаційну скаргу до суду не надходили.

II. АРГУМЕНТИ СТОРІН

А. Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

12. Касаційна скарга обґрунтована тим, що рішення судів першої та апеляційної інстанції винесенні з порушенням норм матеріального та процесуального права, а тому підлягають скасуванню. Скаржник зазначає, що суди безпідставно вийшли за межі позовних вимог зобов'язавши Управління інформаційного забезпечення Головного управління Національної поліції в Харківській області видати довідку ОСОБА_1 із зазначенням даних щодо притягнення чи не притягнення ОСОБА_1 до кримінальної відповідальності.

IІI. ФАКТИЧНІ ОБСТАВИНИ СПРАВИ

13. ОСОБА_1 був зареєстрований та постійно мешкав у м. Донецьку за адресою: АДРЕСА_1, що відносилось до Ворошилівського району м. Донецьку.

У зв'язку з подіями, що сталися в Україні і в м. Донецьку зокрема, позивач вимушений був виїхати з міста Донецька.

Для оформлення документів для виїзду за кордон ОСОБА_1 звернувся із заявою та відповідним пакетом документів до Управління інформаційного забезпечення Головного управління Національної поліції в Харківській області з метою отримання довідки на підтвердження відсутності у позивача не знятої чи непогашеної судимості та не перебуванні у розшуку на території України.

Управлінням інформаційного забезпечення Головного управління Національної поліції в Харківській області позивачу була видана довідка серії РАХ№1391278, згідно з якою ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1, уродженець м. Кохтла-Ярге Естонія на території України станом на 02.06.2016 є особою, стосовно якої Донецьким МУ ГУ МВС України в Донецькій області 28.05.2013 розпочато кримінальне провадження №42013050010000059 за ознаками злочину, передбаченого ст. 366 ч. 1, ст. 191 ч.5 КК України. 19.06.2014 провадження направлено до суду з обвинувальним актом. Довідка надана для оформлення візи для виїзду за кордон. В примітках зазначено, що за обліком ГУ МВС України в Донецькій та Луганській областях інформація надається станом на 04.09.2014 (а.с. 9).

Не погодившись з інформацією у довідці ОСОБА_1 звернувся до суду.

IV. РЕЛЕВАНТНІ ДЖЕРЕЛА ПРАВА

Й АКТИ ЇХ ЗАСТОСУВАННЯ

14. Конституція України

14.1. Частина 2 статті 3. Права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Держава відповідає перед людиною за свою діяльність. Утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов'язком держави.

14.2. Частина 2 статті 19. Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

14.3. Частина 1 статті 32. Ніхто не може зазнавати втручання в його особисте і сімейне життя, крім випадків, передбачених Конституцією України.

14.4. Частина 2 статті 32. Не допускається збирання, зберігання, використання та поширення конфіденційної інформації про особу без її згоди, крім випадків, визначених законом, і лише в інтересах національної безпеки, економічного добробуту та прав людини.

14.5. Частина 3 статті 32. Кожний громадянин має право знайомитися в органах державної влади, органах місцевого самоврядування, установах і організаціях з відомостями про себе, які не є державною або іншою захищеною законом таємницею.

15. Кодекс адміністративного судочинства України (в редакції, чинній до 15.12.2017 року)

15.1. Частина 3 статті 2. У справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5)добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

16. Закон України «Про інформацію» від 02 жовтня 1992 року № 2657-ХІІ (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин)

16.1. Стаття 2. Основними принципами інформаційних відносин є: гарантованість права на інформацію; відкритість, доступність інформації, свобода обміну інформацією; достовірність і повнота інформації; свобода вираження поглядів і переконань; правомірність одержання, використання, поширення, зберігання та захисту інформації; захищеність особи від втручання в її особисте та сімейне життя.

16.2. Стаття 4. Суб'єктами інформаційних відносин є фізичні особи, юридичні особи, об'єднання громадян, суб'єкти владних повноважень.

Об'єктом цих відносин є інформація.

16.3. Стаття 5. Кожен має право на інформацію, що передбачає можливість вільного одержання, використання, поширення, зберігання та захисту інформації, необхідної для реалізації своїх прав, свобод і законних інтересів.

Реалізація права на інформацію не повинна порушувати громадські, політичні, економічні, соціальні, духовні, екологічні та інші права, свободи і законні інтереси інших громадян, права та інтереси юридичних осіб.

16.4. Частина 2 статті 6. Право на інформацію може бути обмежене законом в інтересах національної безпеки, територіальної цілісності або громадського порядку, з метою запобігання заворушенням чи злочинам, для охорони здоров'я населення, для захисту репутації або прав інших людей, для запобігання розголошенню інформації, одержаної конфіденційно, або для підтримання авторитету і неупередженості правосуддя.

16.5. Частина 1 статті 7. Право на інформацію охороняється законом. Держава гарантує всім суб'єктам інформаційних відносин рівні права і можливості доступу до інформації.

16.6. Частина 2 статті 7. Ніхто не може обмежувати права особи у виборі форм і джерел одержання інформації, за винятком випадків, передбачених законом.

Суб'єкт інформаційних відносин може вимагати усунення будь-яких порушень його права на інформацію.

16.7. Стаття 9. Основними видами інформаційної діяльності є створення, збирання, одержання, зберігання, використання, поширення, охорона та захист інформації.

16.8. Стаття 11. Інформація про фізичну особу (персональні дані) - відомості чи сукупність відомостей про фізичну особу, яка ідентифікована або може бути конкретно ідентифікована.

Не допускаються збирання, зберігання, використання та поширення конфіденційної інформації про особу без її згоди, крім випадків, визначених законом, і лише в інтересах національної безпеки, економічного добробуту та захисту прав людини. До конфіденційної інформації про фізичну особу належать, зокрема, дані про її національність, освіту, сімейний стан, релігійні переконання, стан здоров'я, а також адреса, дата і місце народження.

Кожному забезпечується вільний доступ до інформації, яка стосується його особисто, крім випадків, передбачених законом.

16.9. Стаття 20. За порядком доступу інформація поділяється на відкриту інформацію та інформацію з обмеженим доступом.

Будь-яка інформація є відкритою, крім тієї, що віднесена законом до інформації з обмеженим доступом.

16.10. Частина 1 статті 21.Інформацією з обмеженим доступом є конфіденційна, таємна та службова інформація.

16.11. Частина 2 статті 21. Конфіденційною є інформація про фізичну особу, а також інформація, доступ до якої обмежено фізичною або юридичною особою, крім суб'єктів владних повноважень. Конфіденційна інформація може поширюватися за бажанням (згодою) відповідної особи у визначеному нею порядку відповідно до передбачених нею умов, а також в інших випадках, визначених законом.

17. Інструкція про порядок формування, ведення та використання оперативно-довідкового і дактилоскопічного обліку в органах внутрішніх справ та органах (установах) кримінально-виконавчої системи України, затверджена наказом МВС України та ДДУПВП від 23.08.2002 р. №823/188

17.1. Пункт 1.1. Інструкція визначає порядок формування, ведення та використання оперативно-довідкового і дактилоскопічного обліку в органах внутрішніх справ та органах (установах) кримінально-виконавчої системи України.

17.2. Пункт 8.8. Запити, не передбачені пунктом 8.2, виконуються відповідно до статті 9 Закону України "Про інформацію", постанови Кабінету Міністрів України від 11.12.99 N 2266 "Про затвердження переліку платних послуг, які можуть надаватися інформаційними підрозділами органів внутрішніх справ України" та спільного наказу МВС України, Мінфіну України і Мінекономіки України від 15.03.2000 N 152/52/29 "Про затвердження Порядку і розміру оплати робіт та використання коштів, отриманих від послуг, пов'язаних із збиранням, пошуком, підготовкою, створенням та наданням запитуваної письмової інформації, а також з наданням інших послуг інформаційними підрозділами органів внутрішніх справ", зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 25 травня 2000 року за N 305/4525.

17.3. Пункт 9.4. Зміст та обсяг довідки, яка надається в результаті оброблення вимоги, залежать від мети перевірки.

Якщо метою перевірки є:

- притягнення до кримінальної відповідальності, реабілітації - видається повна довідка із зазначенням усіх наявних відомостей (арешт, підписка про невиїзд, судимість, переміщення, застосування актів помилування, амністій, визначень судів під час відбування покарання, мотиви звільнення, місцезнаходження);

- арешт, амністія, затримання за підозрою у бродяжництві - видається довідка, яка повинна містити перелік судимостей із зазначенням інформації про звільнення за останньою судимістю;

- розшук - вказується інформація про перебування особи в розшуку та її місцезнаходження в разі арешту чи засудження.

17.4. Пункт 9.9. Інформацію про судимість (несудимість) за особистими зверненнями громадян надають територіальні УОІ-ВОІ за місцем останнього постійного мешкання цих громадян з урахуванням вимог статей 5, 89, 108 КК України. Довідка надається на бланку встановленого зразка за підписом керівника та засвідчується печаткою підрозділу з її обов'язковою реєстрацією.

V. ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ

18. Суд касаційної інстанції наголошує на тому, що перевірка законності судових рішень судів першої та апеляційної інстанції, згідно зі статтею 341 КАС України, здійснюється виключно у частині застосування норм матеріального та процесуального права.

Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.

19. Вирішуючи питання про обґрунтованість поданої касаційної скарги, Верховний Суд виходить з наступного.

20. З аналізу наведених норм вбачається, що заявник має конституційне право на доступ до інформації, яка стосується його особисто.

Разом з тим, позивач має право на доступ до інформації, яка стосується його особисто, в тому обсязі, якій необхідний йому для реалізації його прав, свобод чи інтересів.

Ніхто не може обмежувати права особи у виборі форм і джерел одержання інформації, за винятком випадків, передбачених законом.

Суб'єкт інформаційних відносин може вимагати усунення будь-яких порушень його права на інформацію.

Водночас, Верховний Суд звертає увагу, що відповідно до статті 55 Конституції України кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб. Кожен має право будь-якими не забороненими законом засобами захищати свої права і свободи від порушень і протиправних посягань.

Завданням адміністративного судочинства згідно з частиною першою статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України (в редакції, чинній на момент звернення позивача до суду з даним позовом та розгляду справи судами попередніх інстанцій; далі - КАС України) є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, у тому числі на виконання делегованих повноважень шляхом справедливого, неупередженого та своєчасного розгляду адміністративних справ.

Статтею 6 КАС України встановлено право на судовий захист і передбачено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушені її права, свободи або інтереси.

Конституційний Суд України, вирішуючи питання, порушені в конституційному зверненні і конституційному поданні щодо тлумачення частини другої статті 55 Конституції України, в Рішенні від 14 грудня 2011 року №19-рп/2011 зазначив, що права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави (частина друга статті 3 Конституції України). Для здійснення такої діяльності органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові і службові особи наділені публічною владою, тобто мають реальну можливість на підставі повноважень, встановлених Конституцією і законами України, приймати рішення чи вчиняти певні дії. Особа, стосовно якої суб'єкт владних повноважень прийняв рішення, вчинив дію чи допустив бездіяльність, має право на захист.

Утвердження правової держави відповідно до приписів статті 1, другого речення частини третьої статті 8, статті 55 Основного Закону України полягає, зокрема, у гарантуванні кожному судового захисту прав і свобод, а також у запровадженні механізму такого захисту. Конституційний Суд України у своїх рішеннях послідовно підкреслював значущість положень статті 55 Конституції України щодо захисту кожним у судовому порядку своїх прав і свобод від будь-яких рішень, дій чи бездіяльності органів влади, посадових і службових осіб, а також стосовно неможливості відмови у правосудді.

Відносини, що виникають між фізичною чи юридичною особою і представниками органів влади під час здійснення ними владних повноважень, є публічно-правовими і поділяються, зокрема, на правовідносини у сфері управлінської діяльності та правовідносини у сфері охорони прав і свобод людини і громадянина, а також суспільства від злочинних посягань. Діяльність органів влади, у тому числі судів, щодо вирішення спорів, які виникають у публічно-правових відносинах, регламентується відповідними правовими актами.

Рішення, прийняті суб'єктами владних повноважень, дії, вчинені ними під час здійснення управлінських функцій, а також невиконання повноважень, встановлених законодавством (бездіяльність), можуть бути оскаржені до суду відповідно до частин першої, другої статті 55 Конституції України, статей 2, 6 КАС України.

Аналіз вищезгаданих норм права дає підстави вважати, що судовому захисту підлягають лише порушені права, свободи та інтереси позивача.

Аналогічна позиція наведена у постанові Верховного Суду України від 01.12.2015 року у справі № 800/134/15.

Задовольняючи частково позовні вимоги, суд першої інстанції, з висновками якого погодився апеляційний суд, виходив з того, що Управлінням інформаційного забезпечення Головного управління Національної поліції в Харківській області, при видачі довідки серії РАХ№1391278, не зазначено безпосередньо запитуваної інформації про факт відсутності (наявності) судимості, проте зазначено про наявність щодо позивача кримінального провадження, щодо якого відсутня інформація про винесення судового рішення. Тобто, відповідачем при складенні довідки до неї включено всю наявну інформацію, що є об'єктом оперативно-довідкового і дактилоскопічного обліку щодо позивача як особи, яка обвинувачується у вчиненні злочинів, що є порушенням вимог п.9.9 Інструкції.

У той же час, судами попередніх інстанцій не було перевірено який обсяг інформації позивач просив надати відповідача та чи відповідає зазначена відповідачем у довідці інформація обсягу, який позивач просив надати.

У матеріалах справи відсутній запит позивача, з яким він звертався до відповідача щодо надання довідки про відсутність судимості для оформлення документів для виїзду за кордон.

Отже, суди попередніх інстанцій не встановили та не перевірили чи порушуються права позивача у спірних правовідносинах.

Оскільки зазначені обставини залишилися поза межами дослідження судами першої та апеляційної інстанцій, а суд касаційної інстанції не має права досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в судовому рішенні, тому Верховний Суд не має можливості перевірити правильність висновків судів попередніх інстанцій в цілому по суті спору.

21. Зважаючи на те, що допущені судами порушення норм процесуального права не можуть бути усунуті судом касаційної інстанції, який процесуальним законом позбавлений можливості досліджувати докази і встановлювати обставини, рішення судів першої та апеляційної інстанцій підлягають скасуванню із направлення справи на новий розгляд до суду першої інстанції згідно з частиною другою статті 353 Кодексу адміністративного судочинства України.

Під час нового розгляду суду першої інстанції слід врахувати вищевикладене і прийняти обґрунтоване та законне рішення за результатами повного, всебічного й об'єктивного розгляду всіх обставин справи в їх сукупності.

22. З огляду на результат касаційного розгляду та відсутність документально підтверджених судових витрат, понесених учасниками справи у зв'язку з переглядом справи в суді касаційної інстанції, судові витрати розподілу не підлягають.

Керуючись статтями 341, 345, 349, 353, 356, 359 Кодексу адміністративного судочинства України, Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду

п о с т а н о в и в :

1. Касаційну скаргу ОСОБА_1 - задовольнити частково.

2. Постанову Харківського окружного адміністративного суду від 24 червня 2016 року та ухвалу Харківського апеляційного адміністративного суду від 15 серпня 2016 року у справі №820/3145/16 - скасувати, справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий Т. Г. Стрелець

Судді О. В. Білоус

І. Л. Желтобрюх