Історія справи

Ухвала КАС ВП від 06.10.2019 року у справі №826/7546/16

ПОСТАНОВА

Іменем України

07 жовтня 2019 року

Київ

справа №826/7546/16

адміністративне провадження №К/9901/39073/18

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

судді-доповідача - Стрелець Т. Г.,

суддів: Рибачука А. І., Стеценка С. Г.,

розглянувши у судовому засіданні в порядку спрощеного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами адміністративну справу №826/7546/16

за позовом ОСОБА_1 до Міністерства юстиції України, Міністра юстиції України Петренка Павла Дмитровича, третя особа: ОСОБА_2 про визнання протиправними дій та зобов'язання вчинити дії, провадження по якій відкрито

за касаційною скаргою ОСОБА_1 на постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 24 травня 2017 року (колегія суддів у складі: головуючого судді - Шрамко Ю. Т., суддів: Вєкуа Н. Г., Костенка Д. А.,) та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 05 вересня 2017 року (колегія суддів у складі: головуючого судді - Шелест С. Б., судді: Кузьмишина О. М., Пилипенко О. Є.)

ІСТОРІЯ СПРАВИ

Короткий зміст позовних вимог

1. ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Міністерства юстиції України, Міністра юстиції України Петренка Павла Дмитровича, третя особа: ОСОБА_2, у якому просив:

1.1. визнати протиправними дії Мін'юсту з розгляду скарги адвоката Тарасуна Володимира Григоровича в інтересах ОСОБА_2 від 15.02.16р., зареєстрованої в Мін'юсті 17.02.16 р. за №5221-0-33-16;

1.2. скасувати наказ Міністра юстиції України від 21.04.16р. №1184/5 "Про задоволення скарги Тарасуна В. Г. в інтересах ОСОБА_2 від 15 лютого 2016 року".

Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій

2. Постановою Окружного адміністративного суду м. Києва від 24 травня 2017 року, залишеною без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 05 вересня 2017 року, адміністративний позов задоволено частково. Визнано протиправними дії Міністерства юстиції України під час розгляду скарги адвоката Тарасуна Володимира Григоровича в інтересах ОСОБА_2 від 15.02.16р., зареєстрованої в Міністерстві юстиції України 17.02.16р. за №5221-0-33-16, в частині несвоєчасного повідомлення ОСОБА_1 про призначення розгляду вказаної скарги на 01.04.16р. та в частині несвоєчасного надіслання ОСОБА_1 копії наказу Міністерства юстиції України "Про задоволення скарги Тарасуна В. Г. в інтересах ОСОБА_2 від 15.02.16р." від 21.04.16р. №1184/5.

У задоволенні решти позовних вимог відмовлено.

3. Рішення судів мотивовані тим, що Мін'юст під час розгляду скарги №5221-0-33-16 несвоєчасно повідомив позивача про її розгляд скарги 01 квітня 2016 року та в частині несвоєчасного надіслання позивачу копії наказу №1184/5 від 21.04.2016 р. При цьому, виходячи з того, що позивачем під час розгляду скарги №5221-0-33-16 подавались до Мін'юсту власні письмові заперечення на вказану скаргу разом із доказами на їх обґрунтування, а також не зазначено жодних інших обставин та доказів в обґрунтування таких заперечень, які позивач у зв'язку із несвоєчасним повідомленням про дату розгляду скарги, був позбавлений можливості подати, суд приходить до висновку про відсутність правових підстав для визнання протиправним та скасування наказу №1184/5.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

4. Не погоджуючись з ухваленими по справі рішеннями, ОСОБА_1 звернувся до Вищого адміністративного суду України із касаційною скаргою, в якій просить їх скасувати та направити справу на новий розгляд до суду першої інстанції.

5. Касаційна скарга аргументована тим, що судами безпідставно не враховано, що оспорюваний наказ прийнято без врахування істотних обставин у справі, а рішення реєстратора про державну реєстрацію за Позивачем права власності на об'єкт нерухомого майна не порушує прав третьої особи у справі.

6. Ухвалою Вищого адміністративного суду України від 11 жовтня 2017 року відкрито провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1 на постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 24 травня 2017 року та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 05 вересня 2017 року.

7. Верховний Суд ухвалою від 04 жовтня 2019 року прийняв до провадження вищезазначену касаційну скаргу.

8. Третя особа надала відзив на касаційну скаргу, в якому просила залишити ї без задоволення. А рішення судів попередніх інстанцій - без змін.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ

9.15.02.16р. адвокат Тарасун Володимир Григорович в інтересах ОСОБА_2 звернувся до Мін'юсту зі скаргою №5221-0-33-16, у якій просив: скасувати рішення державного реєстратора - приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Кошель Ірини Анатоліївни про державну реєстрацію прав та їх обтяжень від
18.01.16р. на ОСОБА_1, індексний номер 27844518 від 18.01.16р. 10:45:37, реєстраційний номер об'єкту нерухомого майна 269752280000.

10. За результатами розгляду скарги №5221-0-33-16, Комісією з питань розгляду скарг у сфері державної реєстрації складено висновок від 01.04.16р., згідно з яким рекомендовано задовольнити скаргу - скасувати рішення приватного нотаріуса Кошель І. А. від 18.01.16р. №27844518 про державну реєстрацію прав та їх обтяжень; внести до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно запис про скасування запису про право власності №12943631.

11. Такий висновок ґрунтується на тому, що таке рішення було прийнято з порушенням вимог законодавства у сфері державної реєстрації, а саме приватним нотаріусом Кошель І. А. не було перевірено відповідність відомостей про речові права на нерухоме майно та їх обтяження, що містяться в Державному реєстрі прав, відомостям, що містяться у поданих документах, оскільки нею 18.01.16р. було проведено державну реєстрацію переходу права власності від ОСОБА_4, як попереднього власника, до правонабувача ОСОБА_1 за відсутності запису про державну реєстрацію права власності ОСОБА_4, який на момент такої дії було скасовано - 14.01.16р.

12. На підставі висновку Комісії, Мін'юстом 21.04.16р. прийнято наказ №1184/5, згідно з яким скаргу №5221-0-33-16 задоволено, скасовано рішення приватного нотаріуса Кошель І. А. від 18.01.16р. №27844518 про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, вирішено внести до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно запис про скасування запису про право власності №12943631.

ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ

13. Суд касаційної інстанції наголошує на тому, що перевірка законності судових рішень судів першої та апеляційної інстанції, згідно зі статтею 341 КАС України, здійснюється виключно у частині застосування норм матеріального та процесуального права.

14. Аналізуючи доводи, викладені у касаційній скарзі, колегія суддів приходить до висновку про наявність підстав для її часткового задоволення з огляду на наступне.

Підставою для звернення до суду з даним позовом стало те, що оскаржуваним наказом Міністра юстиції України від 21.04.16р. №1184/5 "Про задоволення скарги Тарасуна В. Г. в інтересах ОСОБА_2 від 15 лютого 2016 року" порушено право власності ОСОБА_1 на об'єкт нерухомого майна за адресою АДРЕСА_1 літ "В" загальною площею 50 кв. м., який на підставі нотаріально посвідченого договору купівлі-продажу від 12.01.16р., укладеного між Позивачем та ОСОБА_4, був зареєстрована на праві власності відповідно до рішення приватного нотаріуса Кошель І. А. від 18.01.16р. №27844518.

З цього приводу суди встановили, що рішенням Ружинського районного суду Житомирської області від 06.12.13р. у справі №2/291/638/13р. позов ОСОБА_4 до ОСОБА_5 задоволено: визнано дійсним договір купівлі-продажу нежитлової будівлі, яка розташована за адресою: АДРЕСА_1, літ "В" загальною площею 50 кв. м., укладеного 04.04.12р. між ОСОБА_4 та ОСОБА_5; визнано за ОСОБА_4 право власності на нежитлову будівлю, яка розташована за адресою: АДРЕСА_1 літ "В" загальною площею 50 кв. м.

На підставі цього рішення суду державним реєстратором РС ГУ юстиції у м. Києві Малишевим М. С. було зареєстровано за ОСОБА_4 право власності на об'єкт нерухомого мана, про що зроблено відповідний реєстраційний запис №4295499 від
15.01.14р.

У подальшому рішенням Апеляційного суду Житомирської області від 27.05.14р. рішення Ружинського районного суду Житомирської області від 07.12.13р. в частині задоволення позову скасовано та ухвалено нове рішення про відмову у задоволенні позову ОСОБА_4 до ОСОБА_5 про визнання дійсним договору кулівлі-продажу нежитлової будівлі за адресою: АДРЕСА_1 літ, "В", загальною площею 50 м. кв. від 04 квітня 2012 року та визнання права власності на вказану будівлю за ОСОБА_4.

14.01.16р. державним реєстратором РС ГУ юстиції у м. Києві на підставі рішення Апеляційного суду Житомирської області від 27.05.14р., було скасовано запис про реєстрацію за ОСОБА_4 права власності на нежитлову будівлю під літ "В" по АДРЕСА_1 (реєстраційний номер об'єкту нерухомості 269752280000. Рішення про скасування, індексний номер: 27817879 від 14,01,2016 15:24:11).

Пізніше, 18.01.16р. приватним нотаріусом Кошель І. А. на підставі заяви Позивача від 13.01.16р. про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, зареєстрованої у базі даних про реєстрацію заяв Державного реєстру прав за реєстраційним номером №15259283, було прийнято рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень №27844518 та у цей же день 18.01.16р. внесено до Державного реєстру прав запис про право власності за ОСОБА_1 на підставі нотаріально посвідченого договору купівлі-продажу від 12.01.16р. частки нежитлової будівлі за адресою: АДРЕСА_1 літ "В" загальною площею 50 кв. м., укладеного між Позивачем та ОСОБА_4

Відмовляючи у задоволенні позовних вимог в частині визнання протиправним та скасування оскаржуваного наказу Мінюсту, суди зазначили, що державним реєстратором при реєстрації за ОСОБА_1. права власності на об'єкт нерухомого майна не було перевірено відповідність відомостей про речові права на нерухоме майно, що містяться у Державному реєстрі прав, відомостям тим, які вказані у поданих документах. Про даний факт свідчить те, що 18.01.16р. було проведено державну реєстрацію переходу права власності від ОСОБА_4, як попереднього власника майна, до набувача ОСОБА_1 за відсутності запису про державну реєстрацію права власності ОСОБА_4 на спірний об'єкт, який був скасований ще
14.01.16р. на підставі рішення Апеляційного суду Житомирської області від
27.05.14р.

Суди такожвказали, що відповідно до правовстановлюючих документів, які містяться у матеріалах справи, ОСОБА_2 є власником об'єкту нерухомого майна (павільйон), за адресою: АДРЕСА_1 загальною площею 47 кв. м., згідно укладеного між ним та ФОП ОСОБА_6 договору купівлі-продажу торгівельного павільйону № 17 /11-14. Крім того, між ОСОБА_2 та Департаментом містобудування та архітектури виконавчого органу Київської міської ради було укладено договори щодо пайової участі №08746-15/3 та №08747-15-3, на підставі яких ОСОБА_2 отримав право на розміщення торгівельного павільйону за вказаною адресою.

15. Дані обставини стали підставою для висновків судів про те, що ОСОБА_2 є заінтересованою особою, права якої порушено внаслідок рішення приватного нотаріуса Кошель І. А. від 18.01.16р. №27844518 про державну реєстрацію права власності на частку нежитлової будівлі за адресою: АДРЕСА_1 літ "В" загальною площею 50 кв. м. за ОСОБА_1.

При цьому, розглядаючи справу по суті заявлених позовних вимог, суди першої та апеляційної інстанцій керувалися тим, що спір у цій справі є публічно-правовим та належить до юрисдикції адміністративних судів.

Проте такий висновок не ґрунтується на правильному застосуванні норм процесуального права.

16. Згідно зі статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 4 листопада 1950 року (далі - Конвенція) кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.

17. Критеріями розмежування судової юрисдикції, тобто передбаченими законом умовами, за яких певна справа підлягає розгляду за правилами того чи іншого виду судочинства, є суб'єктний склад спірних правовідносин, предмет спору та характер спірних матеріальних правовідносин у їх сукупності. Крім того, таким критерієм може бути пряма вказівка в законі на вид судочинства, у якому розглядається визначена категорія справ.

Згідно із частиною 1 статті 2 КАС завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.

На підставі пункту 7 частини 1 статті 4 КАС суб'єктом владних повноважень є орган державної влади, орган місцевого самоврядування, їх посадова чи службова особа, інший суб'єкт при здійсненні ними публічно-владних управлінських функцій на підставі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, або наданні адміністративних послуг.

Пунктом 1 частини 1 статті 19 КАС визначено, що юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи у публічно-правових спорах, зокрема спорах фізичних чи юридичних осіб із суб'єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи індивідуальних актів), дій чи бездіяльності, крім випадків, коли для розгляду таких спорів законом установлено інший порядок судового провадження.

Отже, до компетенції адміністративних судів належать спори фізичних чи юридичних осіб з органом державної влади, органом місцевого самоврядування, їхньою посадовою або службовою особою, предметом яких є перевірка законності рішень, дій чи бездіяльності цих органів (осіб), прийнятих або вчинених ними при здійсненні владних управлінських функцій, крім спорів, для яких законом установлений інший порядок судового вирішення.

18. Публічно-правовий спір має особливий суб'єктний склад. Участь суб'єкта владних повноважень є обов'язковою ознакою для того, щоб класифікувати спір як публічно-правовий. Проте сама собою участь у спорі суб'єкта владних повноважень не дає підстав ототожнювати спір із публічно-правовим та відносити його до справ адміністративної юрисдикції.

19. Під час визначення предметної юрисдикції справ суди повинні виходити із суті права та/або інтересу, за захистом якого звернулася особа, заявлених вимог, характеру спірних правовідносин, змісту та юридичної природи обставин у справі.

20. Визначальною ознакою справи адміністративної юрисдикції є суть (зміст, характер) спору. Публічно-правовий спір, на який поширюється юрисдикція адміністративних судів, є спором між учасниками публічно-правових відносин і стосується саме цих відносин.

21. Разом з тим приватноправові відносини вирізняються наявністю майнового чи немайнового інтересу учасника. Спір має приватноправовий характер, якщо він обумовлений порушенням або загрозою порушення приватного права чи інтересу (як правило майнового) конкретного суб'єкта, що підлягає захисту в спосіб, передбачений законодавством для сфери приватноправових відносин, навіть якщо до порушення приватного права чи інтересу призвели управлінські дії суб'єктів владних повноважень.

Виникнення спірних правовідносин зумовлено незгодою позивача з наказом Міністра юстиції України від 21.04.16р. №1184/5 "Про задоволення скарги Тарасуна В. Г. в інтересах ОСОБА_2 від 15 лютого 2016 року", яким порушено його право власності на об'єкт за адресою АДРЕСА_1 з літерою "В". Тобто позовні вимоги у справі заявлено на поновлення порушеного цивільного (майнового) права позивача.

Враховуючи те, що позовні вимоги в цій справі впливають на майнові права та інтереси позивача та особи, яка звернулась зі скаргою до Міністерства юстиції України (ОСОБА_2), колегія суддів Верховного Суду, не зважаючи на участь у спорі суб'єкта владних повноважень, дійшла висновку, що цей спір не є публічно-правовим та не підлягає розгляду в порядку адміністративного судочинства.

22. Тобто предметом спору у цій справі є вирішення питання щодо права власності на об'єкт за адресою АДРЕСА_1 з літерою "В", тобто права цивільного, правовідносини, що склалися між сторонами, є цивільно-правовими та не можуть бути предметом спору в адміністративному процесі.

Відповідно до частини 1 статті 2 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК) завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

На підставі частини 1 статті 15 Цивільного кодексу України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Юрисдикція цивільних справ визначена статтею 19 ЦПК, згідно з якою суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають із цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства.

Суди розглядають у порядку цивільного судочинства також вимоги щодо реєстрації майна та майнових прав, інших реєстраційних дій, якщо такі вимоги є похідними від спору щодо такого майна або майнових прав, якщо цей спір підлягає розгляду в місцевому загальному суді і переданий на його розгляд з такими вимогами.

23. У справі, що розглядається, позовні вимоги спрямовані на захист порушеного, на думку позивача, права власності об'єкт за адресою АДРЕСА_1 з літерою "В" внаслідок скасування раніше вчинених реєстраційних дій, відповідно до яких саме позивач вважався власником зазначеного вище об'єкту нерухомого майна - торгівельного павільйону.

24. Отже, якщо порушення своїх прав особа вбачає у наслідках, спричинених рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень, які вона вважає неправомірними, і ці наслідки призвели до виникнення, зміни чи припинення цивільних правовідносин, мають майновий характер або пов'язаний з реалізацією майнових або особистих немайнових інтересів особи, то визнання незаконними (протиправними) таких рішень є способом захисту її цивільних прав та інтересів.

Розгляду адміністративними судами підлягають спори, що мають в основі публічно-правовий характер, тобто випливають із владно-розпорядчих функцій або виконавчо-розпорядчої діяльності публічних органів. Якщо в результаті прийняття рішення особа набуває речового права на об'єкт нерухомого майна, то спір стосується цивільного права і за суб'єктним складом сторін має розглядатися за правилами цивільного судочинства.

25. Зазначена вище правова позиція відповідає висновкам Великої Палати Верховного Суду, викладеним, зокрема, у постановах від 29 травня 2019 року у справі №826/9341/17, від 21 листопада 2018 року у справі № 813/1362/16,28 листопада 2018 року у справі № 825/642/18,29 січня 2019 року у справі № 803/1589/17 під час розгляду спорів у подібних правовідносинах.

26. При цьому визначальним принципом здійснення правосуддя в адміністративних справах є принцип офіційного з'ясування всіх обставин у справі з обов'язком суб'єкта владних повноважень доказувати правомірність своїх дій, бездіяльності чи рішень, на відміну від визначального принципу цивільного судочинства, який полягає у змагальності сторін. Суд, який розглянув справу, не віднесену до його юрисдикції, не може вважатися "судом, встановленим законом" у розумінні пункту 1 статті 6 Конвенції.

За нормами частини 3 статті 3 КАС провадження в адміністративних справах здійснюється відповідно до закону, чинного на час вчинення окремої процесуальної дії, розгляду і вирішення справи.

27. Суд касаційної інстанції скасовує судові рішення в касаційному порядку повністю або частково і залишає позовну заяву без розгляду або закриває провадження у справі у відповідній частині з підстав, установлених статтями 238 240 КАС. Порушення правил юрисдикції адміністративних судів, визначених статтями 238 240 КАС, є обов'язковою підставою для скасування рішення із закриттям провадження незалежно від доводів касаційної скарги (стаття 354 КАС).

28. Пунктом 5 частини першої статті 349 цього ж Кодексу передбачено, що суд касаційної інстанції за наслідками розгляду касаційної скарги має право скасувати судові рішення судів першої та (або) апеляційної інстанцій повністю або частково і закрити провадження у справі.

29. Згідно з пунктом 1 частини 1 статті 238 КАС суд закриває провадження у справі, якщо справу не належить розглядати за правилами адміністративного судочинства.

30. Зважаючи на результат касаційного розгляду та відсутність документально підтверджених судових витрат, понесених учасниками справи у зв'язку з переглядом справи в суді касаційної інстанції, судові витрати розподілу не підлягають.

31. Керуючись статтями 238 341 344 349 356 359 Кодексу адміністративного судочинства України, Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду

постановив:

1. Касаційну скаргу ОСОБА_1 - задовольнити частково.

2. Постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 24 травня 2017 року та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 05 вересня 2017 року - скасувати.

3. Провадження у справі №826/7546/16 за позовом ОСОБА_1 до Міністерства юстиції України, Міністра юстиції України Петренка Павла Дмитровича, третя особа: ОСОБА_2 про визнання протиправними дій та зобов'язання вчинити дії - закрити.

4. Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та оскарженню не підлягає.

Головуючий Т. Г. Стрелець

Судді С. Г. Стеценко

А. І. Рибачук