Історія справи

Ухвала КАС ВП від 30.01.2018 року у справі №810/3107/15

ПОСТАНОВА

Іменем України

05 вересня 2019 року

Київ

справа №810/3107/15

адміністративне провадження №К/9901/7057/18

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

головуючого судді (судді-доповідача) - Данилевич Н. А.,

суддів - Бевзенка В. М.,

Радишевської О. Р.,

розглянувши в попередньому судовому засіданні

касаційну скаргу Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України на окрему ухвалу Київського окружного адміністративного суду від 20 листопада 2015 року (головуючий - суддя Волков А. С. ) та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 23 лютого 2016 року (головуючий - суддя Грищенко Т. М., судді - Мацедонська В. Е., Лічевецький І. О.) у справі

за позовом ОСОБА_1

до Міністерства екології та природних ресурсів України

про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити певні дії,

встановив:

І. ІСТОРІЯ СПРАВИ

До Київського окружного адміністративного суду звернувся ОСОБА_1 із заявою про виправлення помилки у виконавчому листі, виданому в адміністративній справі за позовом ОСОБА_1 до Міністерства екології та природних ресурсів України про визнання протиправною бездіяльності, що виявилась у ненаданні відповіді на питання, порушені в інформаційному запиті від 17.06.2015, а також про зобов'язання відповідача надати відповіді на питання, порушені в зазначеному інформаційному запиті.

Постановою Київського окружного адміністративного суду від 17.09.2015 позов задоволено. Суд, зокрема, зобов'язав Міністерство екології та природних ресурсів України надати ОСОБА_1 відповідь на його запит на інформацію від 17.06.2015 у строк, визначений частиною 2 статті 20 Закону України "Про доступ до публічної інформації" (упродовж 48 годин з дня отримання копії постанови), а також стягнув з Державного бюджету України за рахунок асигнувань Міністерства екології та природних ресурсів України на користь ОСОБА_1 судові витрати у сумі 73,08 грн.

20 жовтня 2015 року з метою забезпечення виконання вказаної постанови Київський окружний адміністративний суд видав два виконавчих листа (про зобов'язання Міністерство екології та природних ресурсів України надати ОСОБА_1 відповідь на його інформаційний запит та про стягнення з Державного бюджету України на користь ОСОБА_1 судових витрат). Оскільки на момент розгляду і вирішення адміністративної справи в суду були відсутні відомості про індивідуальний ідентифікаційний номер стягувача, при виготовленні виконавчих листів у них не було відображено індивідуальний ідентифікаційний номер ОСОБА_1

20 листопада 2015 року судом першої інстанції було винесено ухвалу про доповнення відомостей у виконавчому листі, а саме: доповнено відомостями "індивідуальний ідентифікаційний номер стягувача-НОМЕР_1".

Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 20 листопада 2015 року постановлено окрему ухвалу, копію якої направлено до Міністерства юстиції України для вирішення питання про притягнення до передбаченої законом відповідальності головного державного виконавця відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України Кузьменка Олексія Степановича, а також вжиття заходів для попередження фактів незаконної відмови у відкритті виконавчих проваджень за заявами громадян у майбутньому.

Суд, постановляючи вказану ухвалу, виходив з того, що виданий судом виконавчий лист містить достатньо відомостей, що необхідні для ідентифікації особи стягувача (прізвище, ім'я та по батькові, місце проживання), ураховуючи те, що стягувач особисто з'явився до відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України з документами, що посвідчують його особу, суд дійшов висновку, що в діях головного державного виконавця відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України Кузьменка Олексія Степановича, які виявились у навмисному невиконанні судового рішення, убачаються ознаки дисциплінарного проступку, який дискредитує авторитет Державної виконавчої служби України як органу держаної влади. Водночас такі дії призводять до порушення Україною пункту 1 статті 6 та статті 13 Конвенції про захист прав і основоположних свобод (право на справедливий судовий розгляд та право на ефективний засіб правового захисту).

Ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 23 лютого 2016 року було залишено без змін окрему ухвалу Київського окружного адміністративного суду від 20 листопада 2015 року.

Відмовляючи в вимогах апеляційної скарги Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України та залишаючи без змін ухвалу Київського окружного адміністративного суду від 20 листопада 2015 року, суд апеляційної інстанції зазначив, що на державного виконавця законом покладено обов'язок уживати усіх заходів, що необхідні для виконання судового рішення. Невиконання таких вимог має наслідком притягнення державного виконавця до передбаченої законом відповідальності (дисциплінарної або кримінальної).

Короткий зміст вимог касаційної скарги та відзиву (заперечень)

21 березня 2016 року Департамент державної виконавчої служби Міністерства юстиції України звернувся до Вищого адміністративного суду України з касаційною скаргою на ухвалу Київського окружного адміністративного суду від 20 листопада 2015 року та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 23 лютого 2016 року, в якій просив їх скасувати.

На обґрунтування поданої касаційної скарги скаржник зазначив, що відповідно до пункту 3 чистини 1 статті 18 Закону України "Про виконавче провадження" у виконавчому документі зазначаються, зокрема, ім'я (прізвище, власне ім'я та по батькові) стягувача і боржника, їх місцезнаходження (для юридичних осіб) або місце проживання чи перебування (для фізичних осіб), ідентифікаційний код суб'єкта господарської діяльності стягувача та боржника (для юридичних осіб), індивідуальний ідентифікаційний номер стягувача та боржника (для фізичних осіб - платників податків) або номер і серія паспорта стягувача та боржника для фізичних осіб - громадян України, які через свої релігійні або інші переконання відмовилися від прийняття ідентифікаційного номера, офіційно повідомили про це відповідні органи державної влади та мають відмітку в паспорті громадянина України, а також інші дані, якщо вони відомі суду чи іншому органу, що видав виконавчий документ, які ідентифікують стягувача та боржника чи можуть сприяти примусовому виконанню. Скаржник вказав, що викладений перелік вимог до виконавчого документу є обов'язковим при вирішенні державним виконавцем питання щодо відкриття виконавчого провадження. Крім того вказав, що 20 листопада 2015 року судом першої інстанції було винесено ухвалу про доповнення відомостей у виконавчому листі, а саме доповнено такими відомостями "індивідуальний ідентифікаційний номер стягувача-НОМЕР_1". Отже, судом було приведено виконавчий лист до вимог ст.18 Закону України "Про виконавче провадження", який у подальшому може бути пред'явлений стягувачем до виконання.

Позивачем до Суду не надані заперечення на касаційну скаргу, що не перешкоджає її розгляду по суті.

Ухвалою Верховного Суду від 04 вересня 2019 року зазначену адміністративну справу призначено до розгляду в попередньому судовому засіданні.

ІІІ. ДЖЕРАЛА ПРАВОВОГО РЕГУЛЮВАННЯ (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин).

У силу статті 14 Кодексу адміністративного судочинства України (у редакції, чинній на час прийняття судом оскаржуваного рішення) постанови та ухвали суду в адміністративних справах, що набрали законної сили, є обов'язковими до виконання на всій території України. Невиконання судових рішень тягне за собою відповідальність, встановлену законом.

Статтею 2 Закону України "Про виконавче провадження" передбачено, що примусове виконання рішень покладається на державну виконавчу службу, яка входить до системи органів Міністерства юстиції України.

Відповідно до статті 11 Закону України "Про виконавче провадження" державний виконавець зобов'язаний вживати передбачених статті 11 Закону України "Про виконавче провадження" заходів примусового виконання рішень, неупереджено, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії.

Відповідно до пункту 3 чистини 1 статті 18 Закону України "Про виконавче провадження" у виконавчому документі зазначаються, зокрема, ім'я (прізвище, власне ім'я та по батькові) стягувача і боржника, їх місцезнаходження (для юридичних осіб) або місце проживання чи перебування (для фізичних осіб), ідентифікаційний код суб'єкта господарської діяльності стягувача та боржника (для юридичних осіб), індивідуальний ідентифікаційний номер стягувача та боржника (для фізичних осіб - платників податків) або номер і серія паспорта стягувача та боржника для фізичних осіб - громадян України, які через свої релігійні або інші переконання відмовилися від прийняття ідентифікаційного номера, офіційно повідомили про це відповідні органи державної влади та мають відмітку в паспорті громадянина України, а також інші дані, якщо вони відомі суду чи іншому органу, що видав виконавчий документ, які ідентифікують стягувача та боржника чи можуть сприяти примусовому виконанню

Відповідно до статті 166 Кодексу адміністративного судочинства України (в редакції, чинній на час прийняття судом оскаржуваного рішення) суд, виявивши під час розгляду справи порушення закону, може постановити окрему ухвалу і направити її відповідним суб'єктам владних повноважень для вжиття заходів щодо усунення причин та умов, що сприяли порушенню закону. Про вжиті заходи суд повідомляється не пізніше одного місяця після надходження окремої ухвали.

ІV. ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ

Вирішуючи питання про обґрунтованість поданої касаційної скарги, Верховний Суд виходить з такого.

Суд касаційної інстанції наголошує на тому, що перегляд судових рішень здійснюється в межах доводів і вимог касаційної скарги, перевірка правильності застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права - на підставі встановлених фактичних обставин справи (частина 1 статті 341 Кодексу адміністративного судочинства України).

Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази (ч. 2 ст. 341 Кодексу адміністративного судочинства України).

Колегія суддів погоджується з висновками судів попередніх інстанцій стосовно того, що відомості про індивідуальний ідентифікаційний номер стягувача зазначаються у виконавчому документі, якщо вони відомі суду, з єдиною метою ідентифікувати особу стягувача.

Одночасно, ураховуючи те, що стягувач особисто з'явився до відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України з документами, що посвідчують його особу, суди дійшли правильного висновку, що в діях головного державного виконавця відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України Кузьменка Олексія Степановича вбачаються ознаки дисциплінарного проступку, який дискредитує авторитет Державної виконавчої служби України як органу держаної влади.

Таким чином, беручи до уваги обставини справи та встановлений законодавцем обов'язок виконання рішень судів, які набрали законної сили, Суд дійшов висновку, що відмова у відкритті виконавчого провадження в цьому випадку була проявом надмірного формалізму з боку державного виконавця та правильно розцінена судами попередніх інстанцій, як обмеження особи у праві на справедливий судовий розгляд та ефективний засіб правового захисту, що, у свою чергу, може призвести до порушення пункту 1 статті 6 та статті 13 Конвенції про захист прав і основоположних свобод.

Суд не приймає до уваги доводи скаржника стосовного того, що судом першої інстанції були усунуті недоліки спірного виконавчого листа, що в подальшому не перешкоджало стягувачу звернутися до Департаменту державної виконавчої служби з метою примусового виконання рішення суду, оскільки, як вже було зазначено, відсутність у виконавчому листі певних даних про особу боржника не є підставою для відмови державним виконавцем у відкритті виконавчого провадження, отже, не спростовує протиправності дій останнього.

Також Суд зазначає, що Закон України "Про виконавче провадження" надає право державному виконавцю при здійсненні виконавчого провадження з метою захисту інтересів стягувача одержувати безоплатно від органів, установ, організацій, посадових осіб, сторін та учасників виконавчого провадження необхідні для проведення виконавчих дій пояснення, довідки та іншу інформацію, у тому числі й конфіденційну.

Оцінюючи доводи касаційної скарги, Суд виходить з того, що тверджень, які б доводили порушення судами попередніх інстанцій норм матеріального або процесуального права при винесенні оскаржуваних рішень, у касаційній скарзі не зазначено.

Частиною 1 статті 350 Кодексу адміністративного судочинства України (в чинній редакції) передбачено, що суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили неправильного застосування норм матеріального права або порушень норм процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.

Ураховуючи наведене, відповідно до частини 1 статті 350 Кодексу адміністративного судочинства України Суд касаційної інстанції вважає за необхідне залишити касаційну скаргу Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України без задоволення, а судові рішення судів попередніх інстанцій - без змін, оскільки судами не було допущено неправильного застосування норм матеріального права та порушень норм процесуального права.

Керуючись статтями 341, 343, 349, 350, 351, 352, 353, 354, 356, 359 Кодексу адміністративного судочинства України, Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду, -

постановив:

Касаційну скаргу Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України залишити без задоволення.

Ухвалу Київського окружного адміністративного суду від 20 листопада 2015 року та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 23 лютого 2016 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та не оскаржується.

Суддя-доповідач Н. А. Данилевич

Судді В. М. Бевзенко

О. Р. Радишевська