ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

06 серпня 2021 року

м. Київ

справа № 640/18984/18

адміністративне провадження № К/9901/3407/20

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

Головуючої судді - Желтобрюх І. Л.,

суддів: Білоуса О. В., Блажівської Н. Є.,

розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін касаційну скаргу Головного управління ДФС у Миколаївській області на рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 24 квітня 2019 року (суддя:

Пащенко К. С. ) та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 03 жовтня 2019 року (судді: Федотов І. В., Єгорова Н. М., Сорочко Є. О.) у справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Баштанська птахофабрика" до Державної фіскальної служби України, Головного управління ДФС у Миколаївській області про визнання протиправними та скасування рішень,

встановив:

Товариство з обмеженою відповідальністю "Баштанська птахофабрика" (далі - ТОВ "Баштанська птахофабрика", позивач) звернулося до суду з позовом до Державної фіскальної служби України (далі - ДФС України, відповідач 1) та Головного управління ДФС у Миколаївській області (далі - ГУ ДФС у Миколаївській області, відповідач 2), у якому, з урахуванням заяви про уточнення позовних вимог, просило:

- визнати протиправним та скасувати рішення відповідача 1 від 23.10.2018 №34348/6/99-99-11-01-01-25 в частині залишення без змін податкових повідомлень-рішень від 10.08.2018 № 00068071402 форми "Р" та № 00068091402 форми "ПН";

- визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення від
10.08.2018 № 00068071402 форми "Р " та № 00068091402 форми "ПН".

Рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 24 квітня 2019 року, залишеним без змін постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 03 жовтня 2019 року, позов було задоволено частково: визнано протиправними та скасовано податкові повідомлення-рішення від 10.08.2018 № 00068071402 форми "Р" та № 00068091402 форми "ПН". В задоволенні решти позовних вимог відмовлено.

Не погоджуючись із такими судовими рішеннями в частині задоволення позовних вимог ГУ ДФС у Миколаївській області подало касаційну скаргу, в якій просить їх скасувати в означеній частині та ухвалити нове, яким в задоволенні позовних вимог ТОВ "Баштанська птахофабрика" відмовити повністю. В обґрунтування вимог касаційної скарги посилається на те, що судами неповно з'ясовано та не доведено обставини, що мають значення для справи, а висновки, викладені в оскаржуваних рішеннях, не відповідають обставинам справи.

Відзиву на касаційну скаргу до суду не надходило.

Судами попередніх інстанцій було встановлено, що ГУ ДФС у Миколаївській області проведено документальну планову виїзну перевірку позивача з питань дотримання вимог податкового законодавства за період з 01.07.2015 по 31.03.2018, валютного та іншого законодавства, контроль за додержанням якого покладено на контролюючі органи, за період з 01.07.2015 по 31.03.2018, правильності нарахування, обчислення та сплати єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування за період з 01.07.2015 по 31.03.2018, за результатами якої складено Акт від 02.07.2018 №1586/14-29-14-02/36074464.

Висновками вказаного акта перевірки встановлено порушення позивачем:

- підпункту 14.1.36 пункту 14.1 статті 14, пункту 44.1 статті 44, пункту 85.2 статті 85, пункту 188.1 статті 188, пункту 198.1, пункту 198.3, підпункту "г" пункту 198.5 статті 198, підпункту 192.1.1 пункту 192.1 статті 192, пункту 200.1 статті 200 Податкового кодексу України (далі - ПК України), в результаті чого занижено податок на додану вартість в періоді, що перевірявся, на загальну суму 214407 грн за березень 2018 року; завищено від'ємне значення різниці між сумою податкових зобов'язань та податкового кредиту в періоді, що перевірявся, на загальну суму 99034,00 грн за березень 2018 року;

- підпункту 14.1.36 пункту 14.1 статті 14, пункту 44.1 статті 44, пункту 85.2 статті 85, пункту 188.1 статті 188, пункту 198.1, пункту 198.3, підпункту "г" пункту 198.5, пункту 198.6 статті 198, підпункту 192.1.1 пункту 192.1 статті 192, пункту 200.1 статті 200, пункту 209.2 статті 209 ПК України, в результаті чого занижено податок на додану вартість в періоді, що перевірявся, по скороченій декларації (спеціальний режим оподаткування ПДВ) на загальну суму 221522,00 грн, в тому числі: позитивне значення різниці між сумою податкових зобов'язань та сумою податкового кредиту, яке сплачується до державного бюджету, на суму 94797,00 грн; позитивне значення різниці між сумою податкових зобов'язань та сумою податкового кредиту, яке спрямовується на спеціальний рахунок суб'єкта спеціального режиму оподаткування, на суму 126725,00 грн;

- пункту 201.10 статті 201 ПК України, в результаті чого не було складено та, відповідно, не здійснено реєстрацію податкових накладних в Єдиному реєстрі податкових накладних, а саме: не нараховано та не закларовано в податковій звітності з податку на додану вартість сум податкових зобов'язань у розмірі 177796,00 грн.

10 серпня 2018 року на підставі вищеозначеного акта перевірки ГУ ДФС у Миколаївській області було прийнято наступні податкові повідомлення-рішення:

- № 00068071402, яким позивачу збільшено грошове зобов'язання з податку на додану вартість в розмірі 653894,00 грн, у тому числі 309204,00 грн - основний платіж та 344690,00 грн - штрафна (фінансова) санкція;

- № 00068091402, яким до позивача застосовано штраф у розмірі 88898,00 грн.

Незгода з такими податковими повідомленнями-рішеннями обумовила звернення позивача до суду із відповідним адміністративним позовом.

В силу приписів частини 1 статті 341 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) предметом касаційного перегляду є лише вимоги, які були задоволені судами попередніх інстанцій та стали підставою до звернення скаржника з даною касаційною скаргою.

Так, задовольняючи позовні вимоги в оскаржуваній частині суд першої інстанції, з висновком якого погодився суд апеляційної інстанції, виходив з того, що фактичні обставини справи свідчать про необґрунтованість висновків контролюючого органу про порушення позивачем пункту 188.1 статті 188, пункту 198.1, пункту 198.3, підпункту "г" пункту 198.5 статті 198, підпункту 192.1.1 пункту 192.1 статті 192, пункту 200.1 статті 200, пункту 201.10 статті 201 ПК України, а, відтак, податкові повідомлення-рішення від 10.08.2018 №00068071402 та № 00068091402 є протиправними та підлягають скасуванню.

Переглянувши судові рішення в межах доводів касаційної скарги, перевіривши повноту встановлення судовими інстанціями фактичних обставин справи та правильність застосування ними норм матеріального та процесуального права, Верховний Суд дійшов висновку про наявність підстав для часткового задоволення касаційної скарги, з огляду на наступне.

Відповідно до п. 198.3 ст. 198 ПК України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою п. 198.3 ст. 198 ПК України, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів та наданням послуг; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи); ввезенням товарів та/або необоротних активів на митну територію України.

Нарахування податкового кредиту здійснюється незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах провадження господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

За змістом положень п. 198.6 ст. 198 ПК України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені зареєстрованими в Єдиному реєстрі податкових накладних податковими накладними/розрахунками коригування до таких податкових накладних чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими п. 198.6 ст. 198 ПК України.

У разі коли на момент перевірки платника податку контролюючим органом суми податку, попередньо включені до складу податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим пунктом документами, платник податку несе відповідальність відповідно до п. 198.6 ст. 198 ПК України.

Відповідно до пункту 201.1 статті 201 ПК України на дату виникнення податкових зобов'язань платник податку зобов'язаний скласти податкову накладну в електронній формі з дотриманням умови щодо реєстрації у порядку, визначеному законодавством, електронного підпису уповноваженої платником особи та зареєструвати її в Єдиному реєстрі податкових накладних у встановлений пункту 201.1 статті 201 ПК України термін.

Податкова накладна складається на кожне повне або часткове постачання товарів/послуг, а також на суму коштів, що надійшли на поточний рахунок як попередня оплата (аванс) (п.201.7 ст.201 ПК України).

Згідно п.201.10 ст.201 ПК України при здійсненні операцій з постачання товарів/послуг платник податку - продавець товарів/послуг зобов'язаний в установлені терміни скласти податкову накладну, зареєструвати її в Єдиному реєстрі податкових накладних та надати покупцю за його вимогою.

Відповідно до частини 1 статті 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.

Аналізуючи правомірність податкового повідомлення-рішення № 00068071402, яким позивачу збільшено грошове зобов'язання з податку на додану вартість в розмірі 653894,00 грн, суди встановили, що однією із підстав для прийняття відповідачем означеного податкового повідомлення-рішення стало невизнання останнім реальності господарських операцій позивача з ТОВ "Фрутіко Захід" та ТОВ "Оланд Сторм".

Так, у період, що перевірявся, між ТОВ "Баштанська птахофабрика" (покупець) та ТОВ "Фрутіко Захід" (постачальник) укладено договір поставки від 20.04.2017 №20/04/2017, відповідно до умов якого постачальник зобов'язується передавати у встановлений строк у власність покупця товар (яйце), вільний від будь-яких прав та претензій на нього третіх осіб, про які на момент укладення Договору постачальник знав чи повинен був знати, а покупець зобов'язується приймати та оплачувати товар на умовах даного Договору.

Також 01.09.2015 аналогічний за змістом договір поставки було укладено позивачем з ТОВ "Оланд Сторм" за № 090101, предметом якого була поставка монокальційфосфату (підкорм для свійських тварин та птиці).

На підтвердження реального здійснення спірних господарських операцій та правомірності формування податкового кредиту за такими операціями позивачем були надані: видаткові накладні, податкові накладні, декларації виробника (посвідчення про якість), товарно-транспортні накладні та платіжні доручення.

Всі вищеозначені документи не мають дефектів форми, змісту або походження, котрі в силу ст.9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні", п.2.4 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку спричиняють втрату первинними документами юридичної сили і доказовості.

Предмет вказаних господарських операцій позивача відповідає видам його господарської діяльності, що підтверджується аналізом господарських операцій з придбання товарів та послуг і їх подальшого використання у власній господарській діяльності з метою отримання прибутку.

Судами також було встановлено, що на момент здійснення господарських операцій позивача з ТОВ "Фрутіко Захід" та ТОВ "Оланд Сторм", останні не були визнані банкрутами, відомості про них були наявні в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців та такі підприємства були зареєстровані платниками податку на додану вартість. Таким чином, зазначені підприємства не мали дефектів у своєму правовому статусі та мали право укладати правочини та вчиняти інші юридично значимі дії.

При цьому судові інстанції цілком об'єктивно визнали необґрунтованим посилання контролюючого органу на наявну в нього податкову інформацію (результати здійснених контрольних заходів щодо постачальників позивача) як на підставу для відмови в задоволенні позову, оскільки податкове законодавство не ставить у залежність податковий облік (стан) певного платника податку від дотримання його контрагентами податкової дисципліни та правильності ведення ними податкового або бухгалтерського обліку.

Тобто, у разі підтвердження реального характеру здійснених поставок, як у даній ситуації, платник не може відповідати за порушення, допущені його контрагентами, якщо не буде доведено його безпосередньої участі у зловживаннях цих осіб. Проте, відповідачем під час здійснення перевірки таких фактів не встановлено.

В контексті викладеного колегія суддів також зазначає, що допущені попередніми постачальниками у ланцюгу постачання товару певні порушення податкового законодавства тягнуть негативні наслідки саме для таких постачальників та не впливають на право позивача (добросовісного платника податку) на віднесення до складу податкового кредиту сплаченого податку на додану вартість постачальникам товару та заявлення до бюджетного відшкодування від'ємного значення з податку на додану вартість.

Лише встановлення в ході судового розгляду факту узгодженості дій платника податків з недобросовісними платниками податків (постачальниками) з метою незаконного отримання податкових вигод або його обізнаності з такими діями постачальників, чи сприяння ухиленню постачальниками товару у ланцюгу постачання від виконання податкових зобов'язань може свідчити про незаконність формування податкового кредиту.

Певні недоліки первинних документів, складених за результатами проведених господарських операцій, у тому числі товарно-транспортних накладних, на що на обґрунтування своєї позиції посилається відповідач, також не тягнуть за собою втрату ними статусу належних первинних документів. Такі документи є належними і в тому разі, якщо вони заповнені з окремими недоліками, проте, як у спірному випадку, містять достатні дані про зміст господарських операцій та їх учасників, а також підтверджують фактичне здійснення таких операцій. За умови встановлення факту перевезення товару у процесі його поставки від заявленого контрагента порядок заповнення товарно-транспортних накладних не має вирішального значення для визначення податкових наслідків операцій з поставки товару.

Більш того, товарно-транспортна накладна призначена для обліку руху товарно-матеріальних цінностей та розрахунків за їх перевезення автомобільним транспортом. З урахуванням наведеного слід зазначити, що, оскільки транспортною документацією підтверджується операція з надання послуг з перевезення вантажів, а не факт придбання товару, то за наявності документів, що підтверджують фактичне отримання товару і його використання у власній господарській діяльності, неподання такого документа, як товарно-транспортна накладна, не може свідчити про відсутність реальних господарських операцій та бути єдиною підставою для позбавлення платника податку права на отримання податкового кредиту з податку на додану вартість.

Аналогічний правий висновок викладений у постанові Верховного Суду від 06 лютого 2018 року у справі № 816/166/15-а.

Враховуючи вищевикладене в сукупності, колегія суддів вважає, що позивачем виконано усі необхідні умови, передбачені податковим законодавством, які надають йому правові підстави для нарахування податкового кредиту за господарськими операціями з ТОВ "Фрутіко Захід" та ТОВ "Оланд Сторм" у період, що перевірявся, - з огляду на що погоджується з висновками судів попередніх інстанцій про протиправність та необхідність скасування оскаржуваного податкового повідомлення-рішення у відповідній частині.

Ненадання позивачем до податкової перевірки таких документів як паспорти якості продукції не спростовують правомірність висновків судів попередніх інстанції за вказаним епізодом, оскільки такі документи не є первинними бухгалтерськими документами в розумінні ~law33~, а, відтак, їх наявність або відсутність жодним чином не впливає на визначення об'єктів оподаткування та/або податкових зобов'язань.

Верховний Суд також підтримує позицію судів в частині того, що списання природного убутку товарів (в даному випадку - яйця столового) не є господарською діяльністю платника податку в розумінні пункту 198.5 статті 198 ПК України, а податкові зобов'язання з ПДВ у такому випадку підприємством не нараховуються за умови, що вартість таких товарно-матеріальних цінностей включається до вартості готової продукції, операції з постачання яких підлягають оподаткуванню.

Поряд із цим колегія суддів вважає передчасним висновок судів попередніх інстанцій в частині безпідставності донарахування контролюючим органом ТОВ "Баштанська птахофабрика" податкових зобов'язань з податку на додану вартість під час продажу дизель-генератора RP-R150 ABP ТОВ "Заваллівський Графіт", з огляду на наступне.

Так, між ТОВ "Баштанська птахофабрика" (продавець) та ТОВ "Заваллівський Графіт" (покупець) укладено договір купівлі-продажу від 15.08.2017 № 23/17, відповідно до умов якого продавець зобов'язується передати товар дизель-генератор RP-R150 з ABP у власність покупцеві, а покупець зобов'язаний прийняти товар і сплатити за нього певну суму (ціну).

На підтвердження факту проведення господарської операції за вказаним договором позивачем надано суду копії видаткової накладної від 16.08.2017 № бЛНА-00005, виписки по рахунку № НОМЕР_1 за 16.08.2017, платіжного доручення від 16.08.2017 № 1397 та податкової накладної від 16.08.2017 № 77. Відповідно до вказаних документів вартість дизель-генератора RP-R150 з ABP складає 300000,00 грн.

Поряд із цим податковий орган наголошує, що дизель-генератор RP-R150 з ABP обліковувався позивачам на Дт. рахунку 104 "Машини та обладнання" за балансовою вартістю 379808,33 грн. За період його експлуатації був нарахований знос в сумі 12155,49грн (Дт.232 "Виробництво" Кт.131 "Знос основних засобів"), тобто залишкова вартість такого генератора на час продажу складала 357652,84 грн.

Відповідно до абз. 2 пункту 188.1 статті 188 ПК України база оподаткування операцій з постачання товарів/послуг не може бути нижче ціни придбання таких товарів/послуг, база оподаткування операцій з постачання самостійно виготовлених товарів/послуг не може бути нижче звичайних цін, а база оподаткування операцій з постачання необоротних активів не може бути нижче балансової (залишкової) вартості за даними бухгалтерського обліку, що склалася станом на початок звітного (податкового) періоду, протягом якого здійснюються такі операції (у разі відсутності обліку необоротних активів - виходячи із звичайної ціни), за винятком: товарів (послуг), ціни на які підлягають державному регулюванню; газу, який постачається для потреб населення. - норма з Акту перевірки

Підпунктом "б" п. 198.5 статті 198 ПК України визначено, що платник податку зобов'язаний нарахувати податкові зобов'язання виходячи з бази оподаткування, визначеної відповідно до п. 189.1 статті 189 ПКУ, та скласти не пізніше останнього дня звітного (податкового) періоду і зареєструвати в Єдиному реєстрі податкових накладних (далі - ЄРПН) в терміни, встановлені ПКУ для такої реєстрації, зведену податкову накладну за товарами/послугами, необоротними активами (для товарів/послуг, необоротних активів, придбаних або виготовлених до 1 липня 2015 року, - у разі, якщо під час такого придбання або виготовлення суми податку були включені до складу податкового кредиту), у разі якщо такі товари/послуги, необоротні активи призначаються для їх використання або починають використовуватися в операціях, звільнених від оподаткування відповідно до статті 197, підрозділу 2 розділу 20 ПКУ, міжнародних договорів (угод) (крім випадків проведення операцій, передбачених п.п. 197.1.28 п. 197.1 статті 197 ПКУ та операцій, передбачених п. 197.11 статті 197 ПКУ).

Таким чином, у випадку продажу платником податків необоротного активу, який був у користуванні, база оподаткування визначається виходячи з їх договірної вартості з урахуванням загальнодержавних податків та зборів, але не нижче балансової (залишкової) вартості за даними бухгалтерського обліку, що склалася станом на початок звітного (податкового) періоду, протягом якого здійснюються такі операції.

У випадку, коли договірна вартість є меншою від балансової (залишкової) вартості за даними бухгалтерського обліку, платником на суму перевищення балансової вартості над договірною повинен нарахувати податкові зобов'язання, згідно з п. п. "б" п. 198.5 статті 198 ПКУ, у вищевикладеному порядку.

Отже, досліджуючи питання правомірності формування платником податку податкового кредиту за операцією із продажу необоротного активу обов'язковому з'ясуванню підлягає балансова (залишкова) вартість такого активу, що склалася станом на початок звітного (податкового) періоду, протягом якого було здійснено його продаж.

Проте, ухвалюючи оскаржувані рішення, суди попередніх інстанцій наведеної обставини не з'ясували, а виходили виключно з доведеності факту реалізаціъ генератора за документально підтвердженою ціною.

Тобто, ключові обставини за вказаним епізодом, які підлягали обов'язковому встановленню, залишились нез'ясованими, у зв'язку з чим колегія суддів не може визнати рішення судів попередніх інстанцій в цій частині законними та обґрунтованими.

Також поза увагою судів залишись доводи податкового органу з приводу порушення позивачем абз.2 п. 188.1 ст. 188 розділу 5 ПК України внаслідок реалізації товариством виробленої продукції (птицї) по ціні нижче собівартості (25 сторінка Акта перевірки від 02.07.2018 №1586/14-29-14-02/36074464), незважаючи на те, що наведена обставина слугувала підставою донарахування контролюючим органом податкових зобов'язань з податку на додану вартість у сумі 140375 грн, які було включено до складу податкових зобов'язань, визначених податковим повідомленням-рішенням від 10.08.2018 № 00068071402 та, відповідно, слугували базою нарахування штрафних санкцій на підставі податкового повідомлення-рішення від 10.08.2018 № 00068091402.

Як наслідок порушення судами принципу офіційного з'ясування обставин в означеній частині унеможливило встановлення фактичних обставин справи щодо правомірності формування та відображення в податковому обліку позивачем сум податку на додану вартість за період, що перевірявся.

Обов'язок суду встановити дійсні обставини справи при розгляді адміністративного позову безвідносно до позиції сторін випливає з офіційного з'ясування всіх обставин справи як принципу адміністративного судочинства, закріпленого нормами статті 2, частини 4 статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України), відповідно до змісту якого суд вживає передбачені законом заходи, необхідні для з'ясування всіх обставин у справі, у тому числі щодо виявлення та витребування доказів з власної ініціативи.

Зважаючи на викладене, колегія суддів касаційної інстанції не може погодити або спростувати висновки судів попередніх інстанцій, оскільки ненадання правової оцінки таким обставинам, що мають істотне значення для вирішення справи та входять до предмета доказування у справі, свідчить про недотримання судами вимог процесуального закону щодо всебічного, повного та об'єктивного дослідження усіх обставин справи, невжиття належних та достатніх заходів для встановлення фактичних обставин справи, шляхом виявлення та витребування доказів, зокрема, з власної ініціативи та, відповідно, вимагає скасування прийнятих у справі судових рішень з направленням останньої на новий розгляд до суду першої інстанції для усунення вказаних недоліків шляхом дослідження усіх обставин у справі.

При цьому, враховуючи, що надані відповідачем до суду розрахунки оскаржуваних податкових повідомлень-рішень не дають змоги виокремити донарахування сум грошових зобов'язань за окремими із досліджуваних епізодів податкових порушень, колегія суддів вважає за необхідне скасувати оскаржувані рішення повністю.

Під час нового розгляду справи суду слід взяти до уваги викладене в цій постанові, встановити наведені у ній обставини, що входять до предмета доказування у даній справі, надати правильну юридичну оцінку встановленим обставинам та постановити рішення відповідно до вимог статті 242 КАС України.

За правилами пунктів 1, 2, 3 частини 2 статті 353 КАС України підставою для скасування судових рішень судів першої та (або) апеляційної інстанцій і направлення справи на новий судовий розгляд є порушення норм процесуального права, яке унеможливило встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи, якщо суд не дослідив зібрані у справі докази та встановив обставини справи на підставі неналежних доказів.

З огляду на викладене, а також враховуючи той факт, що судами попередніх інстанцій на підставі належних та допустимих доказів не було з'ясовано належним чином обставини справи, в той час як їх встановлення впливає на правильність вирішення спору, ухвалені у справі судові рішення підлягають скасуванню з направленням справи на новий розгляд до суду першої інстанції.

Керуючись статтями 345, 349, 353, 355, 356, 359 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

постановив:

Касаційну скаргу Головного управління ДФС у Миколаївській області задовольнити частково.

Рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 24 квітня 2019 року та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 03 жовтня 2019 року скасувати та направити справу на новий розгляд до суду першої інстанції.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Головуючий суддя: І. Л. Желтобрюх

Судді: О. В. Білоус

Н. Є. Блажівська