Історія справи

Ухвала КАС ВП від 22.03.2020 року у справі №826/748/15
Ухвала КАС ВП від 30.07.2019 року у справі №826/748/15

ПОСТАНОВА

Іменем України

08 серпня 2019 року

Київ

справа №826/748/15

адміністративне провадження №К/9901/8334/18, К/9901/8330/18

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду: судді-доповідача - Юрченко В.П., суддів - Васильєвої І.А., Пасічник С.С., розглянувши у порядку письмового провадження касаційні скарги Товариства з обмеженою відповідальністю «Рентал Груп» та Державної податкової інспекції у Святошинському районі Головного управління ДФС у м. Києві на постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 9 квітня 2015 року (суддя Клочкова Н.В.) та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 2 червня 2015 року (колегія у складі суддів: Василенка Я.М., Кузьменка В.В., Шурка О.І) у справі № 826/748/15 за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Рентал Груп» до Державної податкової інспекції у Святошинському районі Головного управління ДФС у м. Києві про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень -

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю «Рентал Груп» (надалі позивач, Товариство) звернулось до Окружного адміністративного суду м. Києва із позовом до Державної податкової інспекції у Святошинському районі Головного управління Міндоходів у м. Києві (після реорганізації Державної податкової інспекції у Святошинському районі Головного управління ДФС у м. Києві) (надалі відповідач, податковий орган) про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень, якими збільшено суму грошового зобов`язання з податку на прибуток та з податку на додану вартість, зменшено суму від`ємного значення об`єкта оподаткування податком на прибуток.

В обґрунтування позовних вимог посилається на те, що податковий орган грубо порушив вимоги Податкового кодексу України.

Постановою Окружного адміністративного суду м. Києва від 9 квітня 2015 року, залишеною без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 2 червня 2015 року, позов задоволено частково. Визнано протиправним та скасовано податкове повідомлення-рішення податкового органу від 15 серпня 2014 року № 0003532201 в частині збільшення суми грошового зобов`язання в розмірі 56 862,50 грн, з якої за основним платежем - 45 490,00 грн, за штрафними (фінансовими) санкціями - 11 372,50 грн. Визнано протиправним та скасовано податкове повідомлення-рішення податкового органу від 15 серпня 2014 року № 0003542201 в частині збільшення суми грошового зобов`язання в розмірі 20 465,00 грн, з якої: за основним платежем - 16 372,00 грн, за штрафними (фінансовими) санкціями - 4 093,00 грн. В іншій частині позовних вимог відмовлено.

Приймаючи рішення, суд першої інстанції, с доводами якого погодився суд апеляційної інстанції, виходив з того, що податковий орган дійшов частково вірного висновку про те, що взаємовідносини між Товариством та ТОВ «Сервіслюкс» не спричиняють реального настання правових наслідків, укладений позивачем з ТОВ «Сервіслюкс» договір та інші первинні документи не мають юридичної сили первинних документів, що унеможливлює їх відображення в регістрах бухгалтерського та податкового обліку, у податковій звітності. В той же час встановлено, що податковий орган на основі припущень дійшов хибного висновку про нікчемність правочину, укладеного між Товариством та ПрАТ «Атолл Холдінг», згідно договору на супровід та обслуговування програмно-інформаційної системи від 1 січня 2009 року № 11208-13, оскільки відповідач не надав суду жодних доказів, які б підтверджували фіктивність даних господарських операцій.

Не погодившись з рішеннями судів попередніх інстанцій, позивач подав касаційну скаргу, в якій посилаючись на порушення судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального права, помилку в оцінці доказів, просить скасувати рішення судів першої та апеляційної інстанцій в частині відмови у задоволенні позову та ухвалити нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги.

Не погодившись з рішеннями судів попередніх інстанцій, податковий орган подав касаційну скаргу, в якій посилаючись на порушення судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального права, просить скасувати рішення судів першої та апеляційної інстанцій та ухвалити нове рішення, яким відмовити у задоволенні позову. Доводи касаційної скарги дослівно повторюють доводи апеляційної скарги.

Відзиви на касаційні скарги до Верховного Суду не надходили, що не перешкоджає перегляду рішення судів першої та апеляційної інстанцій.

Переглянувши судові рішення в межах доводів касаційних скарг, перевіривши повноту встановлення судовими інстанціями фактичних обставин справи та правильність застосування ними норм матеріального та процесуального права, Верховний Суд дійшов висновку про наявність підстав для часткового задоволення касаційних скарг, з таких підстав.

Судами першої та апеляційної інстанції встановлено, що податковим органом проведено планову виїзну перевірку Товариства з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 1 липня 2011 року по 31 грудня 2013 року, за результатом якої складено акт перевірки від 1 серпня 2014 року № 362/26-57-22-01/35081565.

Висновками акта перевірки встановлено порушення:

- підпункту 14.1.27, підпункту 14.1.228 пункту 14.1 статті 14, пункту 138.1, пункту 138.2, пункту 138.4, пункту 138.8 статті 138, пункту 139.1.9 пункту 139.1 статті 139 Податкового кодексу України, в результаті чого занижено податок на прибуток на загальну суму 219 084,00 грн та завищено від`ємне значення об`єкта оподаткування на загальну суму 277 790,00 грн;

- пункту 198.1, пункту 198.3, пункту 198.6 статті 198, пункту 200.1 статті 200 Податкового кодексу України, в результаті чого занижено податок на додану вартість на загальну суму 237 659,00 грн.

На підставі акта перевірки податковим органом винесені податкові повідомлення-рішення від 15 серпня 2014 року:

- № 0003532201, яким збільшено суму грошового зобов`язання в розмірі 297 073,00 грн, з якої за основним платежем - 237 659,00 грн, за штрафними (фінансовими) санкціями - 59 414,75 грн за платежем податок на додану вартість;

- № 0003542201, яким збільшено суму грошового зобов`язання в розмірі 273 855,00 грн, з якої за основним платежем - 219 084,00 грн, за штрафними (фінансовими) санкціями - 54771,00 грн. за платежем податок на прибуток підприємств;

- № 0003522201, яким зменшено суму від`ємного значення об`єкта оподаткування податком на прибуток в розмірі 277 790,00 грн..

Судами попередніх інстанцій встановлено та підтверджено доводами касаційної скарги податкового органу, що підставою для прийняття відповідачем оскаржуваних податкових повідомлень - рішень стали висновки про порушення позивачем норм податкового законодавства під час декларування валових витрат та податкового кредиту по господарських операцій між Товариством та ПрАТ «Атолл Холдінг», ТОВ «Сервіслюкс».

Між Товариством (замовник) та ПрАТ «Атолл Холдінг» (виконавець) укладено договір на супровід та обслуговування програмно-інформаційної системи від 1 січня 2009 року № 11208-13. Згідно умов даного договору замовник доручає, а виконавець зобов`язується власними силами та на власний ризик здійснювати надання послуг з супроводу та обслуговування (надалі - послуг) програмно-інформаційної системи замовника на базі 1С Підприємство 7.7.

На підтвердження реальності господарських операцій за вищезазначеним договором позивачем надано до суду: додаткові угоди № 1, № 1-1, № 2, № 3, № 4, додаток № 1 (порядок визначення щомісячної вартості послуг), акти приймання - передачі наданих послуг.

Оцінивши наявні в матеріалах справи копії первинних документів, суди першої та апеляційної інстанцій дійшли висновку, що зазначені документи не мають дефекту форми, змісту або походження, які в силу частини 2 статті 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність», пункту 2.4 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24 травня 1995 року № 88, спричиняють втрату первинними документами юридичної сили і доказовості.

В касаційній скарзі податковим органом не зазначено про будь-які дефекти первинних документів, наданих Товариством.

Враховуючи зазначене, Суд погоджується з висновком судів попередніх інстанцій щодо відсутності доказів проведення позивачем фіктивних господарських операцій з вказаним контрагентом.

Між Товариством (замовник) та ТОВ «Сервіслюкс» (виконавець) укладено договір про надання послуг (виконання робіт) від 15 травня 2012 року № 0515/01. Згідно умов даного договору, виконавець на завдання замовника зобов`язується надати послуги по автомийці автотранспорту замовника, а замовник зобов`язується прийняти надані послуги та оплати їх у відповідності з умовами даного договору

Судами попередніх інстанцій встановлено, що договір та акти від імені ТОВ «Сервіслюкс» підписані директором ОСОБА_1 , в той час як відповідно до протоколу допиту свідка ОСОБА_1 , останній стверджував, що у січні 2012 року погодився зареєструвати ТОВ «Сервіслюкс» на своє ім`я за грошову винагороду в розмірі 3000,00 грн./щомісяця без мети зайняття підприємницькою діяльністю. Крім того, ОСОБА_1 повідомив, що документи фінансово-господарської діяльності товариства не підписував та нікого не уповноважував на такі дії.

На підставі зазначеного суди першої та апеляційної інстанції дійшли висновку, що враховуючи, що договір та акти від імені ТОВ «Сервіслюкс» підписані невідомою особою, оскільки ОСОБА_1 спростовує своє відношення до фінансово-господарської діяльності ТОВ «Сервіслюкс», то первинні документи не підтверджують правомірність формування позивачем податкового кредиту та валових витрат по взаємовідносинах з ТОВ «Сервіслюкс», позивачем не доведено факт реального виконання умов договору, укладеного з ТОВ «Сервіслюкс», що надало б йому право на формування податкового кредиту.

Суд не погоджується з такими висновками судів попередніх інстанцій з огляду на наступне.

Оскільки у справі, яка розглядається, містяться відомості, що посадова особа контрагента позивача заперечує свою участь у створенні та діяльності цього товариства, зокрема й у підписанні будь-яких первинних документів, то перевірка та встановлення таких обставин має значення для правильного вирішення спору.

Частиною 1 статті 69 Кодексу адміністративного судочинства України (в редакції, яка діяла на момент прийняття рішення судами попередніх інстанцій) встановлено, що доказами в адміністративному судочинстві є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення осіб, які беруть участь у справі, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються судом на підставі пояснень сторін, третіх осіб та їхніх представників, показань свідків, письмових і речових доказів, висновків експертів.

Як зазначено у частині 4 статті 70 Кодексу адміністративного судочинства України обставини, які за законом повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися ніякими іншими засобами доказування, крім випадків, коли щодо таких обставин не виникає спору.

За приписами частини 1 статті 72 Кодексу адміністративного судочинства України обставини, встановлені судовим рішенням в адміністративній, цивільній або господарській справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини.

Судами попередніх інстанцій не встановлено, чи є судове рішення, яким встановлено обставини здійснення ОСОБА_1 керівництва ТОВ «Сервіслюкс» та чи набрало таке рішення, за наявності, законної сили.

За відсутності такого рішення суд може використати показання ОСОБА_1 , допитавши його як свідка.

Суд першої інстанції прийняв як доказ показання ОСОБА_1 , якого допитано в якості свідка невстановленою особою. Протокол допиту в матеріалах справи відсутній і лише цитується в акті перевірки.

Суд апеляційної інстанцій помилку не виправив, обмежившись повторенням доводів податкового органу.

Крім того, судами попередніх інстанцій не надано оцінку жодному доводу позивача, не встановлено виконання договорів між позивачем та контрагентами на підставі первинних документів, не встановлено, чи використовував позивач в своєї господарській діяльності придбані у контрагентів послуги (чи товарно-матеріальні цінності) та чим це підтверджено.

За таких обставин, Суд не погоджується з висновком судів першої та апеляційної інстанції щодо недоведеності позивачем своїх вимог, з огляду на його передчасність.

Касаційний суд, розглядаючи касаційну скаргу позивача в межах її доводів, вважає висновки суду першої та апеляційної інстанцій передчасними, та такими, що зроблені без повного з`ясування обставин, що мають значення для вирішення справи, а відтак такі судові рішення не є такими, що відповідають вимогам законності та обґрунтованості, що встановлені статтею 242 Кодексу адміністративного судочинства України.

Верховний Суд вважає за необхідне зазначити, що у відповідності до приписів статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України (в редакції чинної на період розгляду судами попередніх інстанцій даної справи) завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб`єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, шляхом справедливого, неупередженого та своєчасного розгляду адміністративних справ.

Не встановлення та ненадання правової оцінки обставинам, які мають суттєве значення у справі, свідчить про недотримання судами першої та апеляційної інстанцій норм процесуального права при розгляді справи.

Як встановлено частиною 1 статті 242 статтею 242 Кодексу адміністративного судочинства України в чинній редакції, рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Згідно з частиною 4 статті 9 статтею 242 Кодексу адміністративного судочинства України на суд покладається обов`язок вживати визначених законом заходів, необхідних для з`ясування всіх обставин у справі, у тому числі щодо виявлення та витребування доказів з власної ініціативи.

За правилами статті 341 статтею 242 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права. Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.

Відповідно до частини четвертої статті 353 Кодексу адміністративного судочинства України справа направляється до суду апеляційної інстанції для продовження розгляду або на новий розгляд, якщо порушення допущені тільки цим судом. В усіх інших випадках справа направляється до суду першої інстанції.

Верховний Суд вважає, що вище встановлені порушення, допущені як судом апеляційної, так і судом першої інстанцій, відтак справа підлягає направленню на новий розгляд до суду першої інстанції.

Під час нового розгляду справи необхідно врахувати викладене, всебічно і повно з`ясувати всі фактичні обставини справи з перевіркою їх належними та допустимими доказами та прийняти обґрунтоване і законне судове рішення.

Відповідно до частини другої статті 353 Кодексу адміністративного судочинства України підставою для скасування судових рішень судів першої та (або) апеляційної інстанцій і направлення справи на новий судовий розгляд є порушення норм процесуального права, яке унеможливило встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи.

Отже Суд приходить до висновку, що суди першої та апеляційної інстанцій допустили порушення норм процесуального права, не встановив фактичні обставини, що мають значення для справи, що є підставою для часткового задоволення касаційної скарги та направлення справи на новий розгляд до суду першої інстанції.

Керуючись статтями 341, 345, 349, 353, 355, 356 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

ПОСТАНОВИВ:

1. Касаційні скарги Товариства з обмеженою відповідальністю «Рентал Груп» та Державної податкової інспекції у Святошинському районі Головного управління ДФС у м. Києві задовольнити частково.

2. Постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 9 квітня 2015 року та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 2 червня 2015 року у справі № 826/748/15 скасувати та направити справу на новий розгляд до Окружного адміністративного суду м. Києва.

3. Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

...........................

...........................

...........................

В.П. Юрченко

І.А. Васильєва

С.С. Пасічник ,

Судді Верховного Суду