Історія справи

Ухвала КАС ВП від 26.04.2018 року у справі №826/12686/16

ПОСТАНОВА

Іменем України

08 травня 2018 року

Київ

справа №826/12686/16

адміністративне провадження №К/9901/8384/18

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду: Хохуляка В.В. (суддя-доповідач), Бившевої Л.І., Шипуліної Т.М. розглянув у порядку письмового провадження справу № 826/12686/16 за позовом приватного акціонерного товариства (далі - ПАТ) «Українська страхова компанія «Княжа Вієнна Іншуранс Груп» до Офісу великих платників податків Державної фіскальної служби про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень,

В С Т А Н О В И В:

ПАТ «Українська страхова компанія «Княжа Вієнна Іншуранс Груп» звернулось до Міжрегіонального Головного управління ДФС - Центрального офісу з обслуговування великих платників, в якому просило визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення Міжрегіонального головного управління ДФС - Центрального офісу з обслуговування великих платників від 08.06.2016:

- № 0000564302, форма «Д» про донарахування за податковим зобов'язанням 12019217,68 грн;

- № 0000574302 форма «Д» про донарахування за податковим зобов'язанням 601 433,96 грн;

- № 0000594303 форма «Р» про донарахування за податковим зобов'язанням 5954338,73 грн.

В обґрунтування позову ПАТ «Українська страхова компанія «Княжа Вієнна Іншуранс Груп» зазначило, що оскаржувані податкові повідомлення-рішення винесені контролюючим органом із порушенням чинного законодавства України, ґрунтуються на неправильному застосуванні норм податкового законодавства, а тому, підлягають скасуванню.

Суди встановили, що ПАТ «Українська страхова компанія «Княжа Вієнна Іншуранс Груп» є юридичною особою та перебуває на податковому обліку Офісу великих платників податків Державної фіскальної служби.

Між позивачем і рядом фізичних осіб-підприємців було укладено договори доручення, предметом яких є рекламувати, пропонувати страхові послуги Довірителя; проводити консультаційну та роз'яснювальну роботу серед потенційних споживачів страхових послуг, проводити ідентифікацію, верифікацію та вивчення клієнтів до укладення договору страхування у відповідності до вимог законодавства, проводити роботу, пов'язану з укладанням договорів страхування (полісів); підписувати договори страхування (поліси) в межах повноважень, наданих договором, виконувати роботу по підготовці пакету документів, пов'язану із здійснення страхових виплат та страхових відшкодувань, а довіритель зобов'язаний сплатити Повіреному винагороду за вчинення ним вказаних вище дій.

Розрахунки між сторонами здійснені на підставі зведених звітів, складених у відповідності до постанови Кабінету Міністрів України від 18.12.1996 № 1523 «Про порядок провадження діяльності страховими посередниками та передбачений в договорі доручення», та актів виконаних робіт.

Виплати, проведені позивачем на користь повірених, які є фізичними особами-підприємцями (далі - ФОП), за вказаними договорами доручення, були включені ним до складу витрат та відображені при визначенні його фінансового результату.

Відповідачем було проведено документальну планову виїзну перевірку ПАТ «Українська страхова компанія «Княжа Вієнна Іншуранс Груп» з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства, правильності нарахування, обчислення і сплати єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування за період з 01.01.2013 по 31.12.2015, за результатами якої складено акт від 23.05.2016 № 689/28-10-43-20/24175269.

Висновки акту перевірки обґрунтовані тим, що позивач не надав до перевірки первинних документів, що підтверджують фактичне надання вказаними в акті перевірки ФОП послуг у частині укладання договорів страхування від імені та за рахунок позивача, винагороди що перераховані за такі послуги не стосуються фактичної діяльності позивача та не можуть бути враховані при визначенні фінансового результату до оподаткування, що визначається відповідно до стандартів фінансової звітності, і таким чином позивач не нарахував, не утримав та не сплатив податок на доходи фізичних осіб із виплаченої на користь фізичних осіб-підприємців винагороди та не сплатив військовий збір; позивач невірно визначив фінансовий результат до оподаткування, що призвело до заниження податку на прибуток від діяльності іншої, ніж страхова; позивач не включив виплачені страхувальникам суми нормативних витрат на ведення справи до складу їх оподаткованого доходу, не утримав податок за ставкою визначеними ПК України та не сплатив військовий збір.

На підставі та на виконання цього акту перевірки контролюючим органом винесено податкові повідомлення-рішення від 08.06.2016:

- № 0000564302, форма «Д» про донарахування за податковим зобов'язанням 12019217,68 грн;

- № 0000574302 форма «Д» про донарахування за податковим зобов'язанням 601 433,96 грн;

- № 0000594303 форма «Р» про донарахування за податковим зобов'язанням 5954338,73 грн.

Зазначені податкові повідомлення-рішення були оскаржені позивачем в адміністративному досудовому порядку до ДФС України, якою за результатом розгляду скарги ПАТ «Українська страхова компанія «Княжа Вієнна Іншуранс Груп» було прийнято рішення від 05.08.2016 № 16980/6/99-99-11-02-01-15, яким частково скасовано одне з оскаржуваних податкових повідомлень-рішень, а саме рішення від 08.06.2016 № 0005944303 в частині застосування до позивача штрафної санкції в розмірі 1488584,68 грн та в частині донарахувань по операціях за період 2015 року, щодо яких контролюючим органом підтверджено здійснення оплати скаржником. В іншій частині ДФС України зазначене податкове повідомлення-рішення було залишено без змін, а також залишено без змін всі інші оскаржувані податкові повідомлення-рішення.

Станом на 20.09.2016 на підставі вищезазначеного рішення ДФС України відповідачем не було прийнято нове податкові повідомлення-рішення, як того вимагає ПК України і податкове повідомлення-рішення від 08.06.2016 №0005944303 залишилося невідкликаним.

Таким чином, вважаючи податкові повідомлення-рішення від 08.06.2016 №№ 0000564302, 0000574302, 0000594303 протиправними ПАТ «Українська страхова компанія «Княжа Вієнна Іншуранс Груп» звернулась до суду з даним адміністративним позовом.

Постановою окружного адміністративного суду міста Києва від 20.09.2016, залишеною без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 16.11.2016, позов задоволено повністю.

Ухвалою Вищого адміністративного суду України від 21.03.2017 рішення судів попередніх інстанцій залишено без змін.

Не погоджуючись з рішенням суду касаційної інстанції Офіс великих платників податків ДФС звернувся до Верховного Суду України із заявою про його перегляд з підстави, встановленої пунктом 1 частини першої статті 237 Кодексу адміністративного судочинства України. Просить ухвалені у справі рішення судів першої, апеляційної та касаційної інстанцій скасувати, у задоволенні позову відмовити.

Заяву про перегляд ухвали Вищого адміністративного суду України від 21.03.2017 Офіс великих платників податків ДФС мотивує тим, що суд касаційної інстанції неоднаково застосував норми матеріального права, а саме: підпункту 164.2.20 пункту 164.2 статті 164, підпункту 168.1.1 пункту 168.1 статті 168, пункту 177.6 статті 177 ПК України.

У заяві, серед іншого, Офіс великих платників податків Державної фіскальної служби зазначає, що позивач уклав з 37-ми ФОП типові договори доручення для того, щоб останні надавали позивачу послуги з пошуку клієнтів та укладали з ними договори страхування від імені ПАТ «УСК «Княжа». При цьому ФОП зобов'язаний зазначити в договорі страхування, що він уповноважений діяти віт імені ПАТ «УСК «Княжа» на підставі договору доручення та вказати реквізити такого договору. Але перевіркою встановлено, що в договорах відсутня будь-яка згадка про участь в їх укладанні фізичних осіб-підприємців. Це свідчить про фактичне невиконання такими особами умов агентських договорів та неучасть фізичних осіб-підприємців в укладенні договорів страхування, а отже виплачені винагороди таким особам не є винагородами за агентськими договорами, а є іншими доходами фізичних осіб.

На підтвердження своїх доводів надав копії рішень Вищого адміністративного суду України від 26.07.2017 та 05.07.2017 (справи №№ К/800/12304/14, К/800/23094/16 відповідно), в яких, на думку заявника, суд правильно застосував зазначені норми права.

Верховний Суд України ухвалою від 20.09.2017 відкрив провадження за заявою Офісу великих платників податків ДФС про перегляд ухвали Вищого адміністративного суду України від 21.03.2017 у справі № 826/12686/16.

У зв'язку з початком роботи Верховного Суду матеріали справи № 826/12686/16 передано до Верховного Суду та згідно з протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 24.01.2018 для розгляду даної справи визначено колегію суддів Верховного Суду в Касаційному адміністративному суді у складі: Хохуляка В.В. (суддя-доповідач), Бившевої Л.І., Шипуліної Т.М.

Відповідно до підпункту 1 пункту 1 Перехідних положень Кодексу адміністративного судочинства України (у редакції Закону України від 03.10.2017 №2147-VIII, який набрав чинності з 15.12.2017) заяви про перегляд судових рішень Верховним Судом України в адміністративних справах, які подані та розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного адміністративного суду та розглядаються спочатку колегією у складі трьох або більшої непарної кількості суддів за правилами, що діяли до набрання чинності цією редакцією Кодексу. Такі заяви розглядаються без повідомлення та виклику учасників справи, за винятком випадку, коли суд з огляду на обставини справи ухвалить рішення про інше.

Ухвалою Верховного Суду від 26.04.2018 заяву Офісу великих платників податків ДФС про перегляд ухвали Вищого адміністративного суду України від 24.01.2018 у справі № 826/12686/16 прийнято до провадження, справу призначено до розгляду у письмовому провадженні без повідомлення та виклику учасників справи.

Перевіривши наведені у заяві доводи, суд вважає, що заява Офісу великих платників податків ДФС не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Відповідно до частини першої статті 237 Кодексу адміністративного судочинства України судові рішення в адміністративних справах можуть бути переглянуті Верховним Судом України з мотивів неоднакового застосування судом (судами) касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, що спричинило ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах.

Аналіз рішення суду касаційної інстанції у справі, що розглядається, та рішень Вищого адміністративного суду України, копії яких надано на порівняння не дає підстав вважати, що ним було неоднаково застосовано норми матеріального права, оскільки ухвалення різних за змістом рішень судом касаційної інстанції зумовлено відмінністю фактичних обставин справи.

Так, у справі, рішення в якій оскаржується, судом вирішувалось питання правильності нарахування, обчислення та сплати єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування. Підставою для прийняття спірних податкових повідомлень-рішень в даному випадку став висновок податкового орану про заниження позивачем податку на прибуток від діяльності іншої, ніж страхова, а також невключення виплачених страхувальникам сум нормативних витрат на ведення справи до складу їх оподаткованого доходу, в результаті чого не утримано податок за ставкою, визначеною ПК України та не сплачено військовий збір.

Вищим адміністративним судом України в ухвалі від 21.03.2017 дійшов висновку, що доводи відповідача щодо фіктивності договорів доручення, укладених між позивачем і ФОП, та його посилання на те, що в договорах страхування відсутні відомості про участь в їх укладанні зазначених посередників (повірених), правомірно не прийнято судом апеляційної інстанції до уваги, оскільки у відповідності до наявних у матеріалах справи договорів страхування від імені страхувальника (позивача) при їх укладанні виступають відповідні ФОП.

Відсутність зазначення у полісах обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів на умовах міжнародної системи автомобільного страхування «зелена картка» ФОП, які у відповідності до вищенаведених договорів доручення, а також звітів та актів виконаних робіт, є повіреними (страховими агентами) позивача, пов'язана із встановленою формою таких полісів (договорів), затвердженою розпорядженням Держфінпослуг від 01.07.2010 року № 529, яким не передбачено внесення відомостей про особу повіреного (агента), що виступає від імені страховика та/або зазначення реквізитів договору доручення.

В зведених звітах вказані всі відомості щодо періоду виконання повіреними дій з укладання відповідних договорів страхування від імені позивача, їх серії та номери, а актами виконаних робіт (наданими до перевірки, наявними у матеріалах справи) підтверджується фактичне здійснення ФОП на користь та в інтересах позивача відповідних представницьких дій, передбачених договорами доручення.

Судом встановлено, що відповідачем не доведено, що відомості, які містяться в наданих позивачем первинних документах, неповні, недостовірні та (або) суперечливі, є наслідком укладення нікчемних правочинів.

Отже, Вищий адміністративний суд України погодився з висновками судів попередніх інстанцій про те, що чинне на час виникнення спірних правовідносин законодавство не покладає на страховика відповідний обов'язок, а лише надає йому право на утримання витрат на ведення справи за умови, якщо відмова страхувальника від договору страхування не обумовлена порушенням страховиком своїх зобов'язань.

В свою чергу, повернення частини раніше сплаченого страхового платежу страховиком не є доходом фізичних осіб - страхувальників, а є частиною не використаного платежу за договором страхування, який припинив дію, тому з таких виплат не утримується ані податок з доходів фізичних осіб, ані військовий збір.

З огляду на це, доводи скаржника щодо обов'язку позивача як податкового агента утримати і перерахувати до бюджету з повернутих страхувальникам сум раніше сплачених ними страхових платежів податок з доходів фізичних осіб і військовий збір є безпідставними та такими, що не ґрунтуються на нормах закону.

Натомість, у справах, рішення в яких надані на порівняння, судом розглядалось питання щодо підстав, умов, порядку, правильності і обґрунтованості обчислення, відображення і сплати сум податкових зобов'язань з податку на прибуток, що врегульовано статтями 193, 198, 201 ПК України. Насамперед йдеться про реальність і товарність господарських операцій, на підставі яких формувалися валові витрати, а також про підтвердження/не підтвердження платниками податку товарності господарської операції належними і допустимими доказами.

Так у справі, ухвалу в якій від 26.07.2017 надано на порівняння, судами зроблено висновок про відсутність реального характеру поставки позивачу товарів та фіктивністю контрагентів. Такий висновок ґрунтується на тому , що контрагенти відсутні за своїм місцезнаходженням, відсутність основних фондів та трудових ресурсів, необхідних для здійснення господарської діяльності, неподання податкової звітності, невиконання податкового обов'язку.

В ухвалі від 05.07.2017 зроблені висновки щодо не підтвердження фактичного виконання операцій за договором підряду, господарські операції з отримання робіт з ремонту та реконструкції приміщень не мали реального характеру , оскільки позивачем не надано належних доказів щодо їх фактичного здійснення, крім того, у контрагента відсутні матеріальні та трудові ресурси для проведення відповідної господарської діяльності. При прийнятті рішення судами враховано і те, що позивачем також не було надано жодних документів, які б підтверджували господарську мету, об'єктивну необхідність та економічну доцільність проведення будівельних робіт в орендованих приміщеннях.

Суд в цих справах дійшов висновку про відсутність реального характеру відповідних господарських операцій, з огляду на недостовірність задекларованих позивачами даних податкового обліку, що відповідно, виключає право позивачів формувати податковий кредит з податку на додану вартість за такими операціями.

Таким чином, аналіз зазначених судових рішень не дає підстав для висновку про наявність неоднакового застосування судом одних і тих самих норм права.

Крім того, рішення, про перегляд якого просить заявник, не містить іншого ніж у наданих на порівняння рішеннях суду касаційної інстанції, тлумачення тих норм права, про які йдеться в заяві Офісу великих платників податків Державної фіскальної служби.

Враховуючи те, що обставини, які стали підставою для перегляду справи Верховним Судом, не підтвердилися, заява Офісу великих платників податків Державної фіскальної служби не підлягає задоволенню.

На підставі викладеного, керуючись статтями 235-242, 244 244-1 Кодексу адміністративного судочинства України та підпунктом 1 пункту 1 Перехідних положень Кодексу адміністративного судочинства України (в редакції Закону України від 03.10.2017 № 2147-VIII), суд -

ПОСТАНОВИВ:

У задоволенні заяви Офісу великих платників податків Державної фіскальної служби про перегляд ухвали Вищого адміністративного суду України від 21.03.2017 відмовити.

Постанова є остаточною і оскарженню не підлягає.

В.В.Хохуляк

Л.І.Бившева

Т.М.Шипуліна

Судді Верховного Суду