Головна Сервіси для юристів ... База рішень" Протокол " Ухвала КАС ВП від 03.05.2018 року у справі №818/1383/16 Ухвала КАС ВП від 03.05.2018 року у справі №818/13...
print
Друк
search Пошук

КОМЕНТАР від ресурсу "ПРОТОКОЛ":

Історія справи

Ухвала КАС ВП від 03.05.2018 року у справі №818/1383/16
Ухвала КАС ВП від 03.05.2018 року у справі №818/1383/16

Державний герб України

ПОСТАНОВА

Іменем України

08 травня 2018 року

Київ

справа №818/1383/16

адміністративне провадження №К/9901/38035/18, К/9901/38037/18

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

судді - доповідача - Олендера І.Я.,

суддів: Гончарової І.А., Ханової Р.Ф.,

розглянув в порядку письмового провадження касаційні скарги Охтирської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Державної фіскальної служби у Сумській області, ОСОБА_1 на постанову Сумського окружного адміністративного суду від 14 грудня 2016 року ( суддя - Кунець О.М.) та постанову Харківського апеляційного адміністративного суду від 16 березня 2017 року (судді: Перцова Т.С. (головуючий), Дюкарєва С.В., Жигилій С.П.) у справі №818/1383/16 за позовом ОСОБА_1 до Охтирської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Державної фіскальної служби у Сумській області про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень, зобов'язання вчинити певні дії,

У С Т А Н О В И В:

ОСОБА_1 (далі - позивач, ОСОБА_1) звернувся до суду з позовом до Головного управління Державної фіскальної служби у Рівненській області (далі - відповідач, контролюючий орган) про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення №9975-17 від 25 червня 2015 року, визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення №27995-13 від 30 червня 2016 року; зобов'язання відповідача скласти висновок про повернення позивачу помилково сплаченого у 2015 році транспортного податку у розмірі 25 000,00 грн та подати його для виконання до Охтирського управління Державної казначейської служби України Сумської області.

В обґрунтування позовних вимог ОСОБА_1 зазначив, що виходячи із особливостей правого регулювання застосування контролюючим органом статті 267 Податкового кодексу України, оподаткування транспортним податком не може мати місце у 2015 році, так як рішення ради про визначення такого податку офіційно оприлюднені з порушенням строку. Крім того, легковий автомобіль не є базою для нарахування транспортного податку за 2016 рік, оскільки одним із чинників по визначенню його вартості понад 750 розмірів мінімальної заробітної плати, встановленої законом на 1 січня податкового (звітного) року, мала бути інформація щодо фактичного пробігу автомобіля, яка не запитувалась відповідачем.

Постановою Сумського окружного адміністративного суду від 14 грудня 2016 року задоволено адміністративний позов частково. Визнано протиправними та скасовано податкові повідомлення-рішення № 9975-17 від 25 червня 2015 року та №27995-13 від 30 червня 2016 року. В задоволенні іншої частини позовних вимог - відмовлено.

Постановою Харківського апеляційного адміністративного суду від 16 березня 2017 року, рішення суду першої інстанції скасовано у частині задоволення позовних вимог про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення від 25 червня 2015 року № 9975-17 та прийнято в цій частині нове рішення, яким в задоволенні позовних вимог відмовлено. В іншій частині рішення суду першої інстанції залишено без змін.

Задовольняючи частково позовні вимоги суд першої інстанції, дійшов висновку, що оскаржуване податкове повідомлення-рішення, яким позивачу визначено податкове зобов'язання із транспортного податку за 2015 рік, не ґрунтується на вимогах чинного законодавства, а тому таке підлягає скасуванню. Щодо нарахованого відповідачем транспортного податку за 2016 рік суд зауважив про те, що відповідачем не доведено, що належний позивачу автомобіль є об'єктом оподаткування у відповідності до статті 267 Податкового кодексу України, зважаючи на те, що відсутність розрахунку податкового зобов'язання унеможливлює перевірку правильності нарахування податкового зобов'язання.

Суд апеляційної інстанції скасовуючи рішення суду першої інстанцій у частині позовних вимог щодо визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення про нарахування позивачу транспортного податку за 2015 рік, виходив з того, що порушення органом місцевого самоврядування порядку прийняття рішень про встановлення місцевих податків та зборів не може слугувати підставою для звільнення платника податку від передбаченого податковим законодавством обов'язку щодо його сплати у розмірах, визначених пунктом 267.4 статті 267 Податкового кодексу України.

Не погодившись із рішеннями судів першої та апеляційної інстанцій, відповідач подав касаційну скаргу, де посилаючись на порушення судами норм матеріального та процесуального права, просить скасувати постанову Сумського окружного адміністративного суду від 14 грудня 2016 року та постанову Харківського апеляційного адміністративного суду від 16 березня 2017 року у частині задоволення позовних вимог та прийняти нове рішення, яким відмовити у задоволенні адміністративного позову ОСОБА_1 повністю.

У доводах касаційної скарги контролюючий орган посилається на невідповідність висновків суду апеляційної інстанції обставинам справи, зважаючи на те, що транспортний засіб, який зареєстрований на позивача, є об'єктом оподаткування транспортним податком за 2016 рік, тому позивач є платником вказаного податку.

Не погодившись із рішенням суду апеляційної інстанцій, позивач подав касаційну скаргу, де посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, просить скасувати постанову Харківського апеляційного адміністративного суду від 16 березня 2017 року та залишити в силі рішення суду першої інстанції.

У доводах касаційної скарги позивач посилається на прийняття оскаржуваного рішення з порушенням норм матеріального та процесуального права, без повного, належного та всебічного дослідження матеріалів справи, оскільки рішення Охтирської міської ради №1468-МР від 23.06.2015р. "Про встановлення транспортного податку", яким введено транспортний податок, набирає законної сили та застосовується з початку бюджетного періоду, що настає після його оприлюднення, тобто не раніше 2016 року, що свідчить про відсутність у позивача сплачувати транспортний податок у 2015 році.

Касаційний розгляд справи проведено в порядку письмового провадження, відповідно до пункту першого частини першої статті 345 Кодексу адміністративного судочинства України (у редакції Закону від 3 жовтня 2017 року №2147-VІІІ, що діє з 15 грудня 2017 року).

Суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права (частина перша статті 341 Кодексу адміністративного судочинства України).

Переглянувши судові рішення в межах касаційної скарги, перевіривши повноту встановлення судовими інстанціями фактичних обставин справи та правильність застосування ними норм матеріального та процесуального права, Верховний Суд дійшов висновку, що зазначені касаційні скарги позивача та відповідача підлягають частковому задоволенню, виходячи з наступних мотивів.

Судами першої та апеляційної інстанцій встановлено, що ОСОБА_1 є власником автомобіля марки VOLKSWAGEN модель Touareg 4.2, 2013 року випуску, з об'ємом двигуна 4134 куб. см.

Контролюючим органом прийнято податкове повідомлення-рішення від 25 червня 2015 року №9975-1, яким позивачу визначено суму податкового зобов'язання з транспортного податку з фізичних осіб за 2015 рік у сумі 25 000,00 грн та податкове повідомлення-рішення від 30 червня 2016 року №27995-13 про визначення суми податкового зобов'язання з транспортного податку з фізичних осіб за 2016 рік у сумі 25 000 грн.

Законом України від 28 грудня 2014 року №71-VIII "Про внесення змін до Податкового кодексу України та деяких законодавчих актів України щодо податкової реформи" (далі - Закон №71-VIII) було запроваджено новий місцевий податок, а саме податок на майно, який складається з трьох різновидів: транспортний податок, податок на майно, відмінне від земельної ділянки та плата за землю.

Згідно із пунктом 10.2 статті 10 Податкового кодексу України, у редакції Закону №71-VIII, місцеві ради обов'язково установлюють єдиний податок та податок на майно (в частині транспортного податку та плати за землю).

Відповідно до пункту 12.3 статті 12 Податкового кодексу України сільські, селищні, міські ради та ради об'єднаних територіальних громад, що створені згідно із законом та перспективним планом формування територій громад, в межах своїх повноважень приймають рішення про встановлення місцевих податків та зборів.

Отже, встановлення податку на майно, зокрема в частині транспортного податку, є безумовним обов'язком місцевої ради, який повинен бути виконаний шляхом прийняття відповідного рішення.

Підпунктом 12.3.4 пункту 12.3 статті 12 Податкового кодексу України визначено порядок опублікування та застосування рішень місцевої ради про встановлення місцевих податків. Рішення про встановлення місцевих податків та зборів офіційно оприлюднюється відповідним органом місцевого самоврядування до 15 липня року, що передує бюджетному періоду, в якому планується застосовування встановлюваних місцевих податків та зборів або змін (плановий період). В іншому разі норми відповідних рішень застосовуються не раніше початку бюджетного періоду, що настає за плановим періодом

Наведеною нормою передбачено обов'язок місцевої ради опублікувати рішення про встановлення місцевого податку, а також наслідки несвоєчасного опублікування відповідного рішення. Причому норма розрізняє період опублікування рішення ради (це період, який передує плановому), плановий період (у якому планується встановити місцевий податок) і наступний період, (тобто період, який є наступним за плановим).

Кожен із цих періодів має самостійне правове значення. При цьому такі періоди не можуть співпадати в часі. Зокрема, не може бути плановим період, у якому було прийняте та опубліковане відповідне рішення ради. Плановим у будь-якому разі може бути лише той період, який є наступним після періоду опублікування рішення ради.

Якщо таке рішення не буде опубліковано до 15 липня року, що передує бюджетному періоду, в якому підлягає застосуванню відповідний податок, таке рішення застосовується з початку наступного бюджетного періоду за тим, у якому планувалося запровадити відповідний податок.

У даному випадку із запровадженням транспортного податку на 2015 рік відповідні норми Закону №71-VIII набрали чинності з 1 січня 2015 року. Отже, лише в 2015 році місцеві ради отримали повноваження і одночасно набули обов'язку щодо встановлення транспортного податку. Відповідно, лише після цієї дати місцеві ради мали юридичні підстави для прийняття рішення про встановлення транспортного податку.

При цьому, виходячи з неможливості збігу між періодом опублікування рішення та плановим періодом, в 2015 році не можна було визначити плановим періодом 2015 рік.

Плановим відповідно до норми підпункту 12.3.4 пункту 12.3 статті 12 Податкового кодексу України є період після того, в якому приймається відповідне рішення ради.

Рішення місцевих рад щодо транспортного податку, прийняті у 2015 році, могли встановлювати плановим лише 2016 рік.

З урахуванням норми підпункту 12.3.4 пункту 12.3 статті 12 Податкового кодексу України рішення місцевих рад стосовно транспортного податку, прийняті та опубліковані протягом 2015 року, не могли бути застосовані в 2015 році. Такі рішення могли передбачати плановим лише 2016 рік, і саме з цього періоду транспортний податок міг вважатися встановленим місцевою радою.

Факт прийняття Верховною Радою України і набрання чинності Закону №71-VIII, а так само обов'язковість для місцевих рад впровадити транспортний податок, не може заперечувати необхідність встановлення цього податку саме рішенням місцевих рад, оскільки встановлення місцевих податків є виключною компетенцією саме місцевих рад, як це визначено пунктом 10.2 статті 10 Податкового кодексу України.

Верховна Рада України не може підміняти власними повноваженнями компетенцію місцевих рад щодо встановлення місцевих податків.

Вказане вбачається також з пункту 4 Прикінцевих положень Закону №71-VIII, в якому органам місцевого самоврядування було рекомендовано у місячний термін з дня опублікування цього Закону переглянути рішення щодо встановлення на 2015 рік податку на майно (в частині податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки) для об'єктів житлової нерухомості, а також прийняти та оприлюднити рішення щодо встановлення у 2015 році податку на майно (в частині податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки) для об'єктів нежитлової нерухомості, податку на майно (в частині транспортного податку) та акцизного податку з реалізації суб'єктами господарювання роздрібної торгівлі підакцизних товарів.

Прикінцеві положення Закону №71-VIII рекомендували встановити місцевим радам транспортний податок на 2015 рік у 2015 році. Проте така рекомендація не може розглядатися як скасування чинної норми підпункту 12.3.4 пункту 12.3 статті 12 Податкового кодексу України, яка імперативно врегульовує порядок опублікування і застосування рішення місцевої ради про встановлення місцевого податку.

Таким чином, навіть прийняті за рекомендацією Верховної Ради України рішення місцевих рад не можуть застосовуватися інакше, ніж це передбачено підпунктом 12.3.4 пункту 12.3 статті 12 Податкового кодексу України.

Відповідно до пункту 12.5 статті 12 Податкового кодексу України офіційно оприлюднене рішення про встановлення місцевих податків та зборів є нормативно-правовим актом з питань оподаткування місцевими податками та зборами, який набирає чинності з урахуванням строків, передбачених підпунктом 12.3.4 пункту 12.3 статті 12 Податкового кодексу України, а тому рішення місцевої ради щодо встановлення місцевого податку не може набрати чинності в тому самому бюджетному періоді, в якому воно прийняте. В свою чергу, з урахуванням пункту 10.2 статті 10 Податкового кодексу України юридичний факт встановлення місцевого податку місцевою радою відповідним рішенням має передувати його справлянню.

Враховуючи вищезазначене, для конкретної правової ситуації період прийняття рішення місцевою радою щодо запровадження транспортного податку - це 2015 рік, оскільки саме цього року місцеві ради набули повноважень і одночасно обов'язку встановити транспортний податок.

Разом з тим, плановим у цьому разі залишається виключно 2016 рік, оскільки за змістом підпункту 12.3.4 пункту 12.3 статті 12 Податкового кодексу України період прийняття рішення завжди передує плановому періоду. Тобто, в 2015 році місцеві ради могли встановити транспортний податок лише на 2016 рік, а не на 2015 рік.

Таким чином транспортний податок міг справлятися не раніше 2016 року.

Виходячи з вищезазначеного, підстави для справляння транспортного податку у 2015 році відсутні. Законодавчою перешкодою для цього є приписи підпункту 12.3.4 пункту 12.3 статті 12 Податкового кодексу України.

Зазначене підтверджується також і тією обставиною, що запроваджуючи змінений транспортний податок у 2016 році законодавець обмежив дію підпункту 12.3.4 пункту 12.3 статті 12 Податкового кодексу України, передбачивши, що ця норма не поширюється на рішення місцевих рад про встановлення місцевих податків на 2016 рік.

У такий спосіб Верховною Радою України було змінено правове регулювання питання запровадження місцевих податків, і зокрема, транспортного податку. Відповідно, усі передбачені підпунктом 2.3.4 пункту 12.3 статті 12 Податкового кодексу України наслідки, у тому числі послідовність дій місцевих рад щодо прийняття та опублікування рішень про встановлення місцевих податків, не застосовуються.

Виходячи із системного аналізу вищевказаних норм права, колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції, що у контролюючого органу були відсутні правові підстави для нарахування позивачу транспортного податку за 2015 рік, оскільки запроваджені Законом України "Про внесення змін до Податкового кодексу України та деяких законодавчих актів України щодо податкової реформи" зобов'язання щодо сплати транспортного податку з фізичних осіб виникають у платників податків лише після 1 січня 2016 року.

Водночас, 24 грудня 2015 року Верховною Радою України прийнято Закон України №909-VIII «Про внесення змін до Податкового кодексу України та деяких законодавчих актів України щодо забезпечення збалансованості бюджетних надходжень у 2016 році», що набрав чинності 1 січня 2016 року (далі - Закон №909-VIII), яким внесено зміни у Податковий кодекс України щодо об'єкту оподаткування транспортним податком.

Згідно підпункту 267.2.1 пункту 267.2 статті 267 Податкового кодексу України об'єктом оподаткування є легкові автомобілі, з року випуску яких минуло не більше п'яти років (включно) та середньоринкова вартість яких становить понад 750 розмірів мінімальної заробітної плати, встановленої законом на 1 січня податкового (звітного) року.

Пунктом 4 розділу ІІ «Прикінцеві положення» Закону №909-VIII визначено, що у 2016 році до прийнятих рішень органів місцевого самоврядування про встановлення місцевих податків і зборів на 2016 рік не застосовуються вимоги, встановлені підпунктом 12.3.4 пункту 12.3 статті 12 Податкового кодексу України та Законом України «Про засади державної регуляторної політики у сфері господарської діяльності».

З 1 січня 2016 року платниками транспортного податку є власники легкових автомобілів не старше п'яти років, середньоринкова вартість яких становить понад 750 розмірів мінімальної заробітної плати.

Станом на 1 січня 2016 року мінімальна заробітна плата установлена в розмірі 1 378 грн. (стаття 8 Закону України "Про Державний бюджет України на 2016 рік"). Отже, 750 розмірів мінімальної заробітної плати станом на 1 січня 2016 року складали 1 033 500,00 грн.

Таким чином, об'єктом оподаткування у 2016 році стали легкові автомобілі, середньоринкова вартість яких становить понад 1 033 500 грн. та з року випуску яких минуло не більше п'яти років (включно).

Така вартість визначається центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику економічного розвитку, за методикою, затвердженою Кабінетом Міністрів України, виходячи з марки, моделі, року випуску, типу двигуна, об'єму циліндрів двигуна, типу коробки переключення передач, пробігу легкового автомобіля, та розміщується на його офіційному веб-сайті (абзац 2 підпункту 267.2.1 пункту 267.2 статті 267 Податкового кодексу України).

Методика визначення середньоринкової вартості легкових автомобілів, затверджена постановою Кабінету Міністрів України від 18 лютого 2016 року №66, відповідно до положень пункту 2 якої середньоринкова вартість автомобіля розраховується за методом аналогії цін ідентичних автомобілів за формулою, визначеною у пункті 3 Порядку визначення середньоринкової вартості легкових автомобілів, мотоциклів, мопедів, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 10 квітня 2013 року N403 (Офіційний вісник України, 2013 р., N 44, ст. 1576), де за ціну нового транспортного засобу (Ц н) береться ціна нового автомобіля з урахуванням марки, моделі, типу двигуна, об'єму циліндрів двигуна, типу коробки переключення передач.

Пунктом 3 Порядку N 403 встановлено, що середньоринкова вартість транспортного засобу розраховується за методом аналогії цін ідентичних транспортних засобів за такою формулою: С ср = Ц н х (Г / 100) х (1 ± (Г к / 100), де Ц н - ціна нового транспортного засобу в Україні; Г - коефіцієнт коригування ринкової ціни транспортних засобів залежно від строку експлуатації згідно з додатком 1; Г к - коефіцієнт коригування ринкової ціни транспортних засобів залежно від пробігу згідно з додатком 2.

Мінекономрозвитку відповідно до цієї Методики розраховує середньоринкову вартість автомобіля та щороку до 1 лютого базового податкового (звітного) періоду подає ДФС інформацію про автомобілі, з року випуску яких минуло не більше п'яти років (включно) та середньоринкова вартість яких становить понад 750 розмірів мінімальної заробітної плати, встановленої законом на 1 січня податкового (звітного) року.

У разі відсутності на офіційному веб-сайті Мінекономрозвитку інформації про марку, модель легкового автомобіля, що має ознаки об'єкта оподаткування транспортним податком, Мінекономрозвитку за зверненням ДФС та/або власника зазначеного легкового автомобіля визначає його середньоринкову вартість, доповнює перелік, зазначений в абзаці першому цього пункту, такою інформацією та розміщує її на своєму офіційному веб-сайті. (пункт 13 Методики в редакції чинній на час спірних правовідносин).

Мінекономрозвитку забезпечує роботу офіційного веб-сайту в режимі, який дає змогу отримати інформацію про середньоринкову вартість автомобіля шляхом введення даних про їх марку, модель, рік випуску, тип двигуна, об'єм циліндрів двигуна, тип коробки переключення передач та пробіг (пункт 14 Методики в редакції чинній на час спірних правовідносин).

Аналіз наведених положень Методики та Порядку визначення середньоринкової вартості легкових автомобілів свідчить про врахування при розрахунку цієї вартості певних ознак, параметрів і характеристик транспортного засобу.

Обов'язок щодо визначення середньоринкової вартості транспортного засобу законодавець покладає на центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику економічного розвитку. Межі повноважень податкового органу полягають виключно у прийнятті податкового повідомлення-рішення на підставі отриманої від Мінекономрозвитку інформації про автомобілі, з року випуску яких минуло не більше п'яти років (включно) та середньоринкова вартість яких становить понад 750 розмірів мінімальної заробітної плати, встановленої законом на 1 січня податкового (звітного) року.

Відтак, підставою для прийняття відповідачем податкового повідомлення-рішення є отримана від Мінекономрозвитку інформація щодо транспортних засобів, які в силу підпункту 267.2.1 пункту 267.2 статті 267 Податкового кодексу України є об'єктом оподаткування транспортним податком за 2016 рік. Таку інформацію матеріали справи не містять, а тому впевнитись у наявності підстав у податкового органу для прийняття податкового повідомлення-рішення про нарахування позивачу транспортного податку за 2016 рік неможливо.

Згідно з частинами першої, другої статті 341 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.

Суди попередніх інстанцій скасовуючи податкове повідомлення-рішення про нарахування позивачу транспортного податку за 2016 рік, виходили з того, що відповідачем не виконаний обов'язок щодо надання належних доказів в підтвердження наявності підстав для визначення податкового зобов'язання з транспортного податку за 2016 рік, при цьому, визнали неналежними докази наданні відповідачем, а саме: скриншоти з сайту Мінекономрозвитку щодо середньоринкової вартості транспортного засобу позивача, на які посилається контролюючий орган як на підтвердження належності транспортного засобу позивача до об'єкту оподаткування. При цьому, судами, в порушення принципу офіційного з'ясування всіх обставин у справі, не витребувано ані у відповідача, ані у Мінекономрозвитку, інформації, яка стала підставою для прийняття спірного податкового повідомлення-рішення.

Відтак, для встановлення фактичних обставин справи, суди попередніх інстанцій повинні були встановити чи віднесено центральним органом виконавчої влади, транспортні засоби, аналогічні тому, який перебуває у власності позивача, до об'єктів оподаткування транспортним податком за 2016 рік; чи наявна така інформація на офіційному сайті Мінекономрозвитку; та чи надавалась інформація про об'єкти оподаткування транспортним податком за 2016 рік контролюючому органу для визначення податкових зобов'язань суб'єктам оподаткування.

Відповідно до частини другої статті 353 Кодексу адміністративного судочинства України підставою для скасування судових рішень судів першої та (або) апеляційної інстанцій і направлення справи на новий судовий розгляд є порушення норм процесуального права, яке унеможливило встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи.

У зв'язку з вищенаведеним суд визнає, що суди попередніх інстанцій допустили порушення норм процесуального права, не встановив фактичні обставини, що мають значення для справи, що є підставою для часткового задоволення касаційних скарг позивача та відповідача та направлення справи на новий розгляд до суду першої інстанції у частині визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення №27995-13 від 30 червня 2016 року щодо нарахування транспортного податку за 2016 рік.

Керуючись статтями 341, 345, 349, 353, 355, 356, 359 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

П О С Т А Н О В И В :

Касаційні скарги Охтирської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Державної фіскальної служби у Сумській області та ОСОБА_1 задовольнити частково.

Постанову Харківського апеляційного адміністративного суду від 16 березня 2017 року у справі №818/1383/16 у частині відмови у задоволенні позовних вимог про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення від 25 червня 2015 року №9975-17 скасувати та залишити в силі у цій частині постанову Сумського окружного адміністративного суду від 14 грудня 2016 року.

Постанову Сумського окружного адміністративного суду від 14 грудня 2016 року, залишеною без змін постановою Харківського апеляційного адміністративного суду від 16 березня 2017 року у частині визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення від 30 червня 2015 року №27995-13 скасувати та направити справу у цій частині на новий розгляд до суду першої інстанції.

У решті позовних вимог рішення суду першої та апеляційної інстанцій залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

...........................

...........................

...........................

І.Я.Олендер

І.А. Гончарова

Р.Ф. Ханова ,

Судді Верховного Суду

logo

Юридичні застереження

Protocol.ua є власником авторських прав на інформацію, розміщену на веб - сторінках даного ресурсу, якщо не вказано інше. Під інформацією розуміються тексти, коментарі, статті, фотозображення, малюнки, ящик-шота, скани, відео, аудіо, інші матеріали. При використанні матеріалів, розміщених на веб - сторінках «Протокол» наявність гіперпосилання відкритого для індексації пошуковими системами на protocol.ua обов`язкове. Під використанням розуміється копіювання, адаптація, рерайтинг, модифікація тощо.

Повний текст

Приймаємо до оплати