Історія справи

Постанова КАС ВП від 12.01.2022 року у справі №640/25185/19
Ухвала КАС ВП від 05.04.2021 року у справі №640/25185/19

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

12 січня 2022 року

м. Київ

справа № 640/25185/19

адміністративне провадження № К/9901/9180/21

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

Головуючої судді - Желтобрюх І. Л.,

суддів: Білоуса О. В., Блажівської Н. Є.,

за участю:

секретаря судового засідання - Вітковської К. М.,

представника позивача - Гоцка Р. М.,

представника відповідача - Норця В. М.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Центрального міжрегіонального управління Державної податкової служби по роботі з великими платниками податків на рішення Окружного адміністративного суду м. Києва від 15 жовтня 2020 року (головуючий суддя Катющенко В. П. ) та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 18 лютого 2021 року (колегія суддів у складі: головуючий суддя - Лічевецький І. О., судді - Мельничук В. П., Оксененко О. М. ) у справі за позовом Публічного акціонерного товариства "Аграрний фонд" до Офісу великих платників податків Державної податкової служби про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень,

установив:

У грудні 2019 року Публічне акціонерне товариство "Аграрний фонд" (далі - ПАТ "Аграрний фонд", Товариство) звернулось до суду з позовом Офісу великих платників податків Державної податкової служби (далі - Офіс ВПП ДПС), правонаступником якого є Центральне міжрегіональне управління Державної податкової служби по роботі з великими платниками податків, в якому просило визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення від 17 вересня 2019 року №0003714201 року та №0003704201.

Рішенням Окружного адміністративного суду м. Києва від 15 жовтня 2020 року, залишеним без змін постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 18 лютого 2021 року, позов задоволено в повному обсязі.

Не погоджуючись з рішеннями судів першої та апеляційної інстанцій, Центральне міжрегіональне управління Державної податкової служби по роботі з великими платниками податків (правонаступник відповідача), звернулося із касаційною скаргою, у якій просить скасувати ухвалені судами рішення й постановити нове, яким у задоволенні позову відмовити повністю.

Підставою касаційного оскарження судових рішень у цій справі скаржником зазначено неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права у випадку, передбаченому пунктом 1 частини 4 статті 328 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України), а саме - суди застосували норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду від 18 березня 2020 року у справі №826/8114/15, де касаційний суд констатував, що платник податків при виборі контрагента та укладенні з ним договорів має керуватись і належною обачністю, оскільки від цього залежить подальше фактичне виконання таких договорів, отримання прибутку та права на отримання певних преференцій, зокрема формування податкового кредиту з податку на додану вартість, та постанові від 24 січня 2018 року у справі №2а-19379/11/2670, у якій наведено перелік обставин, які свідчать про необґрунтованість податкової вигоди.

У вимірі заявленої підстави касаційного оскарження відповідач звертає увагу на відсутність у контрагентів позивача податкових накладних на придбання послуг із зберігання та перевезення товару; під час перевірки позивачем не надано карток аналізу придбаного майна або посвідчень на їх придбання; перевіркою не встановлено походження придбаної позивачем сільськогосподарської продукції.

У відзиві на касаційну скаргу позивач просить залишити оскаржувані рішення судів без змін як законні й обґрунтовані, а скаргу відповідача - без задоволення.

Позивач стверджує про наявність у нього усіх первинних документів, необхідних для формування витрат та податкового кредиту, за наслідками господарських операцій з контрагентами, а доводи відповідача, якими той обґрунтовує свою касаційну скаргу, вважає надуманими й такими, ґрунтуються виключно на припущеннях.

Представник позивача в судовому засіданні повністю підтримав доводи та аргументи, наведені ним в судах попередніх інстанцій, поділяючи мотиви, з яких виходили суди при вирішенні спору, просив залишити касаційну скаргу без задоволення.

Представник відповідача в судовому засіданні підтримав свою правову позицію, викладену в поданій ним касаційній скарзі, наполягав на скасуванні оскаржуваних рішень судів першої та апеляційної інстанцій.

Заслухавши суддю-доповідача, учасників справи, перевіривши доводи касаційної скарги, матеріали справи, судові рішення, колегія суддів Верховного Суду дійшла висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню, з огляду на таке.

Суди попередніх інстанцій встановили, що у період з 12 липня по 15 серпня 2019 року посадовими особами Офісу ВПП ДПС проведено документальну позапланову виїзну перевірку ПАТ "Аграрний фонд" з питань дотримання вимог податкового законодавства за наслідками взаємовідносин з ПП "Агротекс-2004" у липні 2016 року, ТОВ "Філіпс де Трейд" у серпні 2016 року, ТОВ "Сім Інвестторг" (перереєстровано в подальшому на ТОВ "Крамат ЛТД") у квітні 2016 року та ТОВ "Крона-8" у листопаді 2018 року.

За наслідками перевірки 21 серпня 2019 року посадовими особами відповідача складено акт, яким встановлено порушення позивачем вимог: підпункту 134.1.1 пункту 134.1 статті 134 Податкового кодексу України (далі - ПК України), в результаті встановлено заниження податку на прибуток підприємств у сумі 4' 470' 090,00 грн (у тому числі у 2016 році - 2' 864' 685,00 грн, у 2018 році - 1' 605' 405,00 грн); підпункту "а" пункту 198.1 та абзаців першого і другого пунктів
198.1, 198.2, 198.3, 198.6 статті 198, пункту 201.10 статті 201, пункту 200.4 статті 200 ПК України, в результаті чого встановлено завищення від'ємного значення, що зараховується до складу податкового кредиту наступного звітного (податкового) періоду, на суму ПДВ 5' 772' 950,00 грн за періоди: травень 2016 року - 2' 529' 167,00 грн; липень 2016 року - 810' 000,00 грн; жовтень 2016 року - 650' 000,00 грн; листопад 2018 року - 1' 783' 783,00 грн.

На підставі встановлених перевіркою порушень 17 вересня 2019 року Офісом ВПП ДПС прийнято податкові повідомлення-рішення: №0003704201, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з податку на прибуток за податковими зобов'язаннями на 4' 470' 090,00 грн та 2' 235' 045,00 грн - за штрафними (фінансовими) санкціями; №0003714201, яким позивачу зменшено суму від'ємного значення, що зараховується до складу податкового кредиту наступного звітного періоду, на 5' 772' 950,00 грн.

За наслідками процедури адміністративного оскарження означені вище податкові повідомлення-рішення залишені державною податковою службою України без змін, після чого позивач оскаржив їх до суду.

Приймаючи рішення про задоволення позову суд першої інстанції, з висновком якого повною мірою погодився й апеляційний суд, виходив з того, що у позивача наявні всі необхідні документи, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами бухгалтерського та податкового обліку, для формування витрат та податкового кредиту, й аналіз таких документів свідчить про дотримання ним спеціальних вимог щодо документального підтвердження сум податкового кредиту за господарськими операціями з ПП "Агротекс-2004 ", ТОВ "Філіпс де Трейд", ТОВ "Сім Інвестторг", ТОВ "Крона-8".

Згідно з частиною 1 статті 341 КАС України суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

Перевіряючи правильність застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального і процесуального права на підставі встановлених ними фактичних обставин справи, колегія суддів КАС ВС виходить з наступного.

Відповідно до підпункту 14.1.181 пункту 14.1 статті 14 ПК України під податковим кредитом розуміється сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V підпункту 14.1.181 пункту 14.1 статті 14 ПК України.

Згідно з пунктом 198.1 статті 198 ПК України до податкового кредиту відносяться суми податку, сплачені/нараховані у разі, зокрема, здійснення операцій з придбання або виготовлення товарів та послуг (пункт "а").

Датою віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг (пункт 198.2 статті 198 ПК України).

Відповідно до пункту 198.3 статті 198 ПК України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пункту 198.3 статті 198 ПК України, протягом такого звітного періоду у зв'язку з придбанням або виготовленням товарів та наданням послуг (пункт "а").

Нарахування податкового кредиту здійснюється незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах провадження господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

За приписами пункту 198.6 статті 198 ПК України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені зареєстрованими в Єдиному реєстрі податкових накладних податковими накладними / розрахунками коригування до таких податкових накладних чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пункту 198.6 статті 198 ПК України. У разі коли на момент перевірки платника податку контролюючим органом суми податку, попередньо включені до складу податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними у абзаці першому цього пункту документами, платник податку несе відповідальність відповідно до пункту 198.6 статті 198 ПК України.

Відповідно до підпункту 134.1.1 пункту 134.1 статті 134 ПК України об'єктом оподаткування податком на прибуток є прибуток, який визначається шляхом коригування (збільшення або зменшення) фінансового результату до оподаткування (прибутку або збитку), визначеного у фінансовій звітності підприємства відповідно до національних положень (стандартів) бухгалтерського обліку або міжнародних стандартів фінансової звітності, на різниці, які виникають відповідно до положень підпункту 134.1.1 пункту 134.1 статті 134 ПК України.

За приписами пункту 135.1 статті 135 ПК України базою оподаткування є грошове вираження об'єкту оподаткування, визначеного згідно із пункту 135.1 статті 135 ПК України з урахуванням положень пункту 135.1 статті 135 ПК України.

Відповідно до пункту 6 Положення (стандарт) бухгалтерського обліку 16 "Витрати", затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 31 грудня 1999 року №318 та зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 19 січня 2000 року за №27/4248, витратами звітного періоду визнаються або зменшення активів, або збільшення зобов'язань, що призводить до зменшення власного капіталу підприємства (за винятком зменшення капіталу внаслідок його вилучення або розподілу власниками), за умови, що ці витрати можуть бути достовірно оцінені.

Підпунктом 14.1.36 пункту 14.1 статті 14 ПК України визначено, що господарська діяльність - це діяльність особи, що пов'язана з виробництвом (виготовленням) та/або реалізацією товарів, виконанням робіт, наданням послуг, спрямована на отримання доходу і проводиться такою особою самостійно та/або через свої відокремлені підрозділи, а також через будь-яку іншу особу, що діє на користь першої особи, зокрема за договорами комісії, доручення та агентськими договорами.

Відповідно до статті 1 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" від 16 липня 1999 року №996-XIV (далі-Закон №996-XIV) господарська операція - дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов'язань, власному капіталі підприємства; первинний документ - документ, який містить відомості про господарську операцію.

Згідно зі ~law27~ підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи. Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені у паперовій або в електронній формі та повинні мати такі обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Аналіз наведених вище положень законодавства зумовив висновок судів попередніх інстанцій про те, що витрати для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на прибуток, а також податковий кредит для визначення об'єкта оподаткування податком на додану вартість, мають бути підтверджені належним чином складеними первинними документами, що відображають реальність господарської операцій, яка є підставою для формування податкового обліку платника.

Так, у ході проведення податкової перевірки контролюючим органом з'ясовано, що відповідно до договору поставки від 2 серпня 2016 року №451-09/16 та додаткових угод до нього ТОВ "Філіпс де Трейд" зобов'язалось передати у власність ПАТ "Аграрний фонд" пшеницю 2-го класу, врожаю 2016 року, а останнє - прийняти та оплатити товар. На підставі вказаного договору між його учасниками складено акти передачі-приймання зерна та податкові накладні на суму 3' 900' 752,70 грн (у тому числі ПДВ - 650' 125,45 грн).

Перевіркою також з'ясовано, що відповідно до договорів купівлі-продажу від 8 липня 2016 року №380-09/16 та № 381-09/16, актів приймання-передачі зерна та податкових накладних позивач придбав у ПП "Агротекс-2004" пшеницю 2-го класу, врожаю 2016 року, на загальну суму 4' 860'000 грн (у тому числі ПДВ - 810' 000
грн).

Окрім того, за умовами договорів від 5 квітня 2016 року №223-09/16 та від 18 квітня 2016 року №18.04/16, актів приймання-передачі та податкових накладних ТОВ "Сім Інвестторг" здійснило поставку на адресу ПАТ "Аграрний фонд" пшениці 2-го класу на загальну суму 10' 337' 147,50 грн (у тому числі ПДВ - 1' 722' 857,91
грн).

Також, відповідно до договору купівлі-продажу від 2 листопада 2018 року №441-10/18, акту приймання-передачі товару та податкової накладної ТОВ "Крона-8" реалізувало позивачу кукурудзу 3-го класу на суму 10' 702'700 грн (у тому числі ПДВ - 1' 783' 783,33 грн).

Як з'ясували суди обох інстанцій, розрахунок з контрагентами позивач здійснив шляхом безготівкового перерахунку коштів, а сплачені суми включив до складу витрат та податкового кредиту відповідних податкових періодів.

Позиція контролюючого органу за наслідками перевірки зводилась до наступного: в ході аналізу податкових розрахунків за формою №1ДФ особи, які підписали два із семи актів передачі-приймання зерна від імені ТОВ "Філіпс де Трейд", не перебували у трудових правовідносинах із вказаним підприємством; відсутні товарно-транспортні накладні про перевезення контрагентами ТОВ "Філіпс де Трейд" та ТОВ "Крона-8" товару (сільськогосподарської продукції); не видається за можливе встановити походження пшениці, що реалізовувалась ПП "Агротекс-2004", ТОВ "Сім Інвестторг", оскільки згідно зі службовою запискою ДПІ у Києво-Святошинському районі від 30 вересня 2016 року ПП "Агротекс-2004" за податковою адресою не знаходиться, фінансово-господарську діяльність не здійснює, а ТОВ "Сім Інвестторг" - не мало технічної можливості з перевезення та зберігання товару, як і не залучало для цієї мети інші підприємства; ТОВ "Крона-8" придбавало товар у суб'єктів господарської діяльності, які мають ознаки нереальності; позивачем не надано до перевірки карток аналізу зерна або посвідчення.

Наведені обставини зумовили висновок контролюючого органу про те, що ПАТ "Аграрний фонд" фактично не здійснювало операцій з придбання сільськогосподарської продукції в перелічених вище контрагентів.

Надаючи оцінку таким доводам відповідача, суди попередніх інстанцій, перш за все, виходили з того, що на підтвердження товарності укладених з контрагентами правочинів позивачем надано до суду належним чином завірені копії: договорів, актів приймання-передачі зерна, довіреностей, дозволів-довіреностей, складських квитанцій, договорів зберігання та актів надання послуг складського зберігання зерна контрагентами, податкових накладних, платіжних доручень, а також контрактів, договорів, накладних на подальшу поставку та переробку придбаного товару.

З урахуванням викладеного, суди дійшли висновку, що у ПАТ "Аграрний фонд" наявні всі необхідні документи, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами бухгалтерського та податкового обліку для формування витрат та податкового кредиту, й аналіз наданих документів свідчить про дотримання ним вимог щодо документального підтвердження сум податкового кредиту за господарськими операціями з контрагентами.

Перевіряючи доводи відповідача щодо ненадання до перевірки окремих документів, які мають в обов'язковому порядку супроводжувати операції подібного змісту, суди виходили з їх безпідставності, оскільки, за встановленими обставинами справи, у вимірі спірних правочинів відбулося лише переоформлення придбаного у контрагентів товару у місці його зберігання й послугами з перевезення його контрагенти не користувались.

Надаючи оцінку посиланням відповідача на те, що у ході перевірки не виявилося за можливе встановити походження придбаного позивачем товару, суди виходили з того, що такий висновок зроблено контролюючим органом без проведення перевірки контрагентів позивача (проведення зустрічних звірок означених платників податків, витребування від них інформації та її документального підтвердження тощо), а лише з огляду на наявну у контролюючого органу інформацію з податкових баз.

Окрім того, суди слушно зауважили, що під час дослідження факту здійснення господарської операцій оцінюватися повинні, перш за все, відносини безпосередньо між учасниками тієї операції, на підставі якої сформовані дані податкового обліку. Відносини ж між іншими учасниками поставок товарів, робіт та послуг в межах другої, третьої і т. д. ланки не мають безпосереднього впливу на дослідження факту реальності господарської операції, вчиненої між позивачем та, власне, його контрагентами, про яких йде мова у цьому спорі.

Оцінюючи встановлені перевіркою обставини щодо відсутності одного з контрагентів за юридичною адресою станом на час проведення перевірки, відсутність необхідних матеріальних, технічних, трудових ресурсів тощо, суди виходили з того, що на підтвердження господарських операцій з контрагентами-постачальниками позивачем до перевірки та до суду надано належним чином оформлені первинні та інші документи, якими зазвичай супроводжуються господарські операції такого роду (поставка сільськогосподарської продукції). Як вже зазначалося, надані позивачем документи, за висновком судів, повною мірою підтверджують, що рух товару мав реальний характер, товар поставлений та оплачений. Обґрунтованих та конкретних претензій до оформлення наданих до перевірки документів відповідач в судах попередніх інстанцій не висловлював.

Також, суди відхилили посилання відповідача на те, що два із семи актів передачі-приймання зерна від імені ТОВ "Філіпс де Трейд" підписані неуповноваженими особами, оскільки відповідачем не спростовано можливості підписання таких актів особами за довіреністю. Так само не надано відповідачем доказів вчинення певних дій (направлення запитів, листів тощо) та, відповідно, отримання інформації з метою з'ясування правового статусу вказаних осіб та наявних у них повноважень.

Резюмуючи викладене, колегія суддів вважає обґрунтованими висновки судів попередніх інстанцій про те, що відповідачем не доведено, а судом першої інстанції не встановлено обставин, які б беззаперечно свідчили про неправомірність формування покупцем витрат та податкового кредиту з податку на додану вартість.

Переглянувши судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій в межах доводів та вимог касаційної скарги, на підставі встановлених фактичних обставин справи, колегія суддів вважає, що суди правильно застосували норми матеріального права. Висновки судів інстанцій є результатом оцінки наявних у його розпорядженні доказів. Суд касаційної інстанції не може не погодитись із ними, оскільки така оцінка судами здійснена з дотриманням вимог процесуального закону щодо повного та всебічного з'ясування всіх обстави справи на підставі належних та допустимих доказів.

Натомість, доводи й аргументи заявника касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, не знайшли свого підтвердження під час касаційного перегляду справи. Не містить касаційна скарга й будь-яких інших обґрунтувань, ніж ті, які були висловлені відповідачем в судах обох інстанцій, і з урахуванням яких як суд першої, так і апеляційної інстанцій вже надавали правову оцінку встановленим у справі обставинам.

У касаційній скарзі відповідач посилається на те, що судом апеляційної інстанції ухвалено рішення з порушенням норм матеріального права та недотримання норм процесуального права, із вказівкою про незастосування висновків, викладених у постановах Верховного Суду у справах за подібними правовідносинами. Дослідивши матеріали цієї справи та встановлені судами фактичні обставини спору, Суд дійшов висновку, що, незважаючи на те, що спірні правовідносини в означених справах та у справі, що розглядається, регламентуються більшою мірою одними й тими ж нормами ПК України, обставини цих справ в кожній окремій ситуації все ж є відмінними. Наведені відповідачем цитати із вказаних судових рішень не доводять, що суди попередніх інстанцій в оскаржуваних судових рішеннях застосували норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, та не компенсують відсутність доказів на спростування встановлених судами обставин.

Суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо рішення, переглянуте в передбачених ПК України межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права (частина 1 статті 350 Кодексу адміністративного судочинства України).

У зв'язку з цим, касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а рішення судів першої та апеляційної інстанцій - без змін.

Керуючись статтями 344, 349, 350, 355, 356, 359 Кодексу адміністративного судочинства України, Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду

постановив:

Рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 15 жовтня 2020 року та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 18 лютого 2021 року залишити без змін, а касаційну скаргу Центрального міжрегіонального управління Державної податкової служби по роботі з великими платниками податків - без задоволення.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та оскарженню не підлягає.

Суддя-доповідач І. Л. Желтобрюх

Судді О. В. Білоус

Н. Є. Блажівська

Повний текст судового рішення виготовлено 17 січня 2022 року.