Історія справи

Постанова КАС ВП від 08.01.2026 року у справі №140/844/25

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

08 січня 2026 року

м. Київ

справа № 140/844/25

адміністративне провадження № К/990/50834/25

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

судді-доповідача Дашутіна І. В.,

суддів Шишова О. О., Яковенка М. М.,

розглянув у порядку письмового провадження касаційну скаргу фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 на постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 04.11.2025, ухвалену колегією суддів у складі Бруновської Н. В., Хобор Р. Б., Шавеля Р. М., у справі № 140/844/25 за позовом фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 до Головного управління ДПС у Волинській області, третя особа, яка не заявляє позовних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача - Головне управління ДПС в Івано-Франківській області, про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення,

ОПИСОВА ЧАСТИНА

Короткий зміст позовних вимог і рішень судів першої та апеляційної інстанцій:

До Волинського окружного адміністративного суду звернулася фізична особа-підприємець ОСОБА_1 з позовною заявою до Головного управління ДПС у Волинській області, в якій просила визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення від 29.10.2024 № 0299890705, яким застосовано штрафні (фінансові) санкції у розмірі 970398,94 грн за порушення порядку ведення обліку товарних запасів за місцем їх реалізації, здійснення продажу товарів, які не обліковані у встановленому порядку.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що оскаржуване податкове повідомлення-рішення є протиправним та безпідставним, оскільки прийняте за результатами фактичної перевірки, призначеної з порушенням вимог податкового законодавства.

Зокрема, позивачка зазначає, що у наказі контролюючого органу про призначення фактичної перевірки наведено лише посилання на відповідну норму Податкового кодексу України (далі - ПК України) як правову підставу її проведення, однак не зазначено фактичних обставин, які б свідчили про наявність інформації щодо можливих порушень нею вимог податкового законодавства.

На думку позивачки, відсутність у наказі про призначення перевірки конкретних відомостей щодо фактичної підстави її проведення свідчить про порушення процедури призначення перевірки, що, у свою чергу, виключає правомірність її проведення та зумовлює протиправність прийнятого за її результатами податкового повідомлення-рішення.

Окрім наведеного, позивачка також не погоджується із висновками контролюючого органу щодо наявності з її боку податкових правопорушень, встановлених за результатами фактичної перевірки.

На обґрунтування своєї позиції позивачка зазначає, що під час проведення фактичної перевірки нею не було допущено жодних порушень вимог податкового чи іншого законодавства. Під час перевірки контролюючому органу за місцем реалізації товару були надані первинні документи, які підтверджують його походження, зокрема копії договору комісії, актів приймання-передачі товару, а також документи щодо ведення обліку товарних запасів.

Водночас, позивачка вказує, що чинним законодавством не визначено вичерпного переліку первинних документів, які мають зберігатися безпосередньо у місці продажу товару, у зв`язку з чим наданий нею під час перевірки пакет документів є достатнім для підтвердження походження товару та дотримання вимог законодавства.

Волинський окружний адміністративний суд рішенням від 12.05.2025 позовні вимоги задовольнив.

Роблячи висновок про невідповідність оскаржуваного податкового повідомлення-рішення вимогам чинного законодавства, суд першої інстанції виходив з того, що під час фактичної перевірки позивачем були надані документи, які підтверджують походження та облік товарів, що перебували у місці продажу, а факт ненадання будь-яких документів контролюючим органом належним чином зафіксований не був.

Суд встановив, що між позивачем та іншим суб`єктом господарювання був укладений договір комісії, відповідно до умов якого позивач діяла як комісіонер та не набувала право власності на товар, а його передання здійснювалося за актами приймання-передачі. Такі акти, разом із формою обліку товарних запасів, були надані під час перевірки та підтверджували походження товару, що знаходився в реалізації.

При цьому суд зазначив, що контролюючий орган не надав правової оцінки поданим документам та не конкретизував, які саме первинні документи були відсутні на момент проведення перевірки. Суд також звернув увагу на те, що акт про ненадання документів не складався.

Суд дійшов висновку, що вимоги законодавства покладають на платника податків обов`язок зберігати у місці продажу документи, які підтверджують облік і походження саме тих товарів, що на момент перевірки знаходяться у реалізації, а не товарів, які вибули з такого місця.

Водночас контролюючим органом не було встановлено та зафіксовано, які саме товари на момент перевірки вважалися необлікованими, не складено їх опис та не проведено інвентаризацію товарно-матеріальних цінностей, що, на переконання суду, унеможливлює застосування відповідальності.

Разом з тим, суд першої інстанції дійшов висновку, що доводи позивачки щодо неправомірності призначення та проведення фактичної перевірки не знайшли свого підтвердження. Суд зазначив, що контролюючим органом не було допущено порушень вимог податкового законодавства щодо наявності підстав та дотримання процедури проведення фактичної перевірки, які вплинули або об`єктивно могли вплинути на правильність висновків, викладених у акті перевірки.

Суд вказав, що зазначення у наказі про призначення фактичної перевірки посилання на відповідний підпункт статті 80 ПК України без розкриття його змісту та без детальної конкретизації обставин не є істотним недоліком такого наказу та саме по собі не може свідчити про його протиправність.

При цьому суд також врахував, що підставою для видання наказу про призначення фактичної перевірки стала доповідна записка відповідного структурного підрозділу контролюючого органу, із змісту якої, на переконання суду, вбачалося наявність інформації, що могла свідчити про можливі порушення платником податків вимог податкового законодавства та слугувати підставою для призначення такої перевірки.

Восьмий апеляційний адміністративний суд постановою від 04.11.2025 скасував зазначене вище рішення суду першої інстанції та ухвалив нову постанову, якою у задоволенні позову відмовив.

Суд апеляційної інстанції погодився з висновками суду першої інстанції про відсутність істотних порушень процедури призначення та проведення фактичної перевірки, однак не погодився з його висновками щодо відсутності підстав для застосування до позивачки фінансових санкцій.

Апеляційний суд виходив з того, що на початок проведення фактичної перевірки позивачкою не було надано первинних документів, які підтверджують облік товарів, що перебували у місці продажу. Надані позивачкою договір комісії, акти приймання-передачі товарів та форма обліку товарних запасів, на переконання суду, не є первинними документами у розумінні законодавства про бухгалтерський облік та не можуть самі по собі підтверджувати належний облік і походження товарів.

Суд апеляційної інстанції зазначив, що підставою для внесення записів до форми обліку товарних запасів мають бути первинні документи, зокрема накладні, транспортні документи, митні декларації, акти закупки, фіскальні або товарні чеки, які позивачкою під час перевірки та розгляду справи не надані.

Крім того, апеляційний суд звернув увагу на те, що позивачка здійснює реалізацію технічно складних побутових товарів, які підлягають гарантійному ремонту, а отже, на неї поширюються вимоги щодо обов`язкового ведення обліку товарних запасів за місцем їх реалізації незалежно від обраної системи оподаткування.

Суд також виходив з того, що позивачкою не надано супровідних документів, передбачених правилами комісійної торгівлі непродовольчими товарами, зокрема квитанцій, товарних ярликів та товарних звітів, які підтверджують прийняття товарів на комісію.

Суди попередніх інстанцій під час розгляду справи встановили:

Головне управління ДПС в Івано-Франківській області провело фактичну перевірку магазину « ІНФОРМАЦІЯ_1 », за адресою: АДРЕСА_1 , де здійснює господарську діяльність позивачка.

За результатами перевірки Головне управління ДПС в Івано-Франківській області склало акт від 13.09.2024 № 091077 (реєстраційний № 16228/09/17/РРО/3543800806 від 13.09.2024), яким зокрема встановлено порушення пункту 12 статті 3 Закону України «Про застосування реєстраторів розрахункових операцій у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг» (далі - Закон про РРО), а саме: порушення встановленого законодавством порядку ведення обліку товарних запасів за місцем їх реалізації, продаж товарів, що не відображені в такому обліку на загальну суму 970 398,94 грн.

На підставі вказаного акта Головне управління ДПС у Волинській області прийняло податкове повідомлення-рішення № 0299890705, яким за встановлені порушення на підставі підпункту 54.3.3 пункту 54.3 статті 54 ПК України, статті 20 Закону про РРО до позивача застосовано штрафні (фінансові) санкції в сумі 970 398,94 грн.

Не погодившись із прийнятим податковим повідомленням-рішенням, позивачка оскаржила його в адміністративному порядку, направивши скаргу до Державної податкової служби України, яка рішенням від 10.01.2025 № 753/6/99-00-06-03-02-06 залишила скаргу без задоволення, а відповідне податкове повідомлення-рішення - без змін

Короткий зміст вимог та узагальнені доводи касаційної скарги:

Позивачка, посилаючись на неправильне застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального права та порушення норм процесуального права, звернулася до суду з касаційною скаргою, у якій просить скасувати постанову апеляційного суду та залишити в силі рішення суду першої інстанції.

Підставою касаційного оскарження визначає пункти 1 та 4 частини четвертої статті 328 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України).

Обґрунтовуючи касаційну скаргу, позивачка зазначає, що суд апеляційної інстанції застосував статтю 20 Закону про РРО без урахування висновків щодо застосування цієї норми права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду від 11.01.2024 у справі № 420/12275/22, від 09.09.2025 у справі № 600/5677/24-а та від 30.07.2025 у справі № 380/6314/24.

Позивачка вказує, що з урахуванням правового висновку Верховного Суду, сформованого у постанові від 09.09.2025 у справі № 600/5677/24-а, суд апеляційної інстанції безпідставно застосував до спірних правовідносин положення Інструкції та Правил комісійної торгівлі непродовольчими товарами, оскільки зазначені нормативно-правові акти не регламентують порядок ведення обліку товарних запасів фізичними особами-підприємцями, тоді як санкція, передбачена статтею 20 Закону про РРО, застосовується саме за порушення порядку обліку товарів.

Крім того, позивачка зазначає, що під час проведення фактичної перевірки контролюючим органом не вимагалися документи, складання яких передбачено Правилами комісійної торгівлі та відповідною Інструкцією.

Також скаржниця стверджує, що встановивши зміст порушення, за яке до неї застосовано штрафну (фінансову) санкцію, визначеного в акті фактичної перевірки як порушення порядку ведення обліку товарних запасів за місцем їх реалізації, суд апеляційної інстанції повинен був застосувати статтю 20 Закону про РРО з урахуванням висновку щодо застосування норми права, викладеного у постанові Верховного Суду від 30.07.2025 у справі № 380/6314/24, та дійти висновку про відсутність підстав для притягнення позивачки до відповідальності.

Відповідач заперечив проти доводів касаційної скарги. У відзиві на касаційну скаргу відповідач зазначає, що суд апеляційної інстанції правильно встановив обставини справи, дослідив всі надані докази, надав їм належну правову оцінку та ухвалив постанову з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Відповідач стверджує, що позивачка здійснює діяльність з реалізації технічно складних побутових товарів, які підлягають гарантійному ремонту, у зв`язку з чим зобов`язана на початок проведення фактичної перевірки надати контролюючому органу документи (у паперовій або електронній формі), що підтверджують облік та походження товарних запасів, які на момент перевірки знаходяться у місці продажу (господарському об`єкті).

Вказує, що сукупне застосування положень абзацу другого пункту 12 статті 3 Закону про РРО та пункту 85.2 статті 85 ПК України покладає на платника податків обов`язок надавати під час фактичної перевірки документи, які підтверджують облік та походження товарів, без необхідності пред`явлення окремої письмової вимоги контролюючого органу.

При цьому відповідач наголошує, що форма ведення обліку товарних запасів має містити відомості про відповідні первинні документи, які є невід`ємною складовою такого обліку. Натомість, акти приймання-передачі товарів до договору комісії, надані позивачкою, містять відомості про вартість товарів, однак не підтверджені первинними документами, які б засвідчували формування такої вартості щодо кожної одиниці товару.

Також відповідач зазначає, що правові висновки Верховного Суду, на які посилається скаржниця, не є релевантними до спірних правовідносин.

МОТИВУВАЛЬНА ЧАСТИНА

Норми права, якими керувався суд касаційної інстанції, та висновки суду за результатами розгляду касаційної скарги:

Правові засади застосування реєстраторів розрахункових операцій та програмних реєстраторів розрахункових операцій у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг визначає Закон про РРО. Дія цього закону поширюється на усіх суб`єктів господарювання, їх господарські одиниці та представників (уповноважених осіб) суб`єктів господарювання, які здійснюють розрахункові операції у готівковій та/або безготівковій формі.

Статтею 3 Закону про РРО встановлені обов`язки суб`єктів господарювання, які здійснюють розрахункові операції в готівковій та/або в безготівковій формі (із застосуванням електронних платіжних засобів, платіжних чеків, жетонів тощо) при продажу товарів (наданні послуг) у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг, а також операції з приймання готівки для подальшого її переказу, до яких, зокрема, належить обов`язок вести в порядку, встановленому законодавством, облік товарних запасів, здійснювати продаж лише тих товарів (послуг), що відображені в такому обліку (пункт 12 цієї статті).

У цьому пункті зазначено також, що суб`єкт господарювання зобов`язаний надати контролюючим органам на початок проведення перевірки документи (у паперовій або електронній формі), що підтверджують облік та походження товарних запасів (зокрема, але не виключно, документи щодо інвентаризації товарних запасів, документи про отримання товарів від інших суб`єктів господарювання та/або документи на внутрішнє переміщення товарів), які на момент перевірки знаходяться у місці продажу (господарському об`єкті).

Відповідно до статті 20 Закону № 265/95-ВР до суб`єктів господарювання, що здійснюють реалізацію товарів, які не обліковані у встановленому порядку, та/або не надали під час проведення перевірки документи, які підтверджують облік товарів, що знаходяться у місці продажу (господарському об`єкті), за рішенням контролюючих органів застосовується фінансова санкція у розмірі вартості таких товарів, які не обліковані у встановленому порядку, за цінами реалізації, але не менше десяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.

Окремо у цій статті зауважується, що такі вимоги не поширюються на фізичних осіб - підприємців, які є платниками єдиного податку та не зареєстровані платниками податку на додану вартість (крім тих, які здійснюють діяльність з реалізації технічно складних побутових товарів, що підлягають гарантійному ремонту, а також лікарських засобів та виробів медичного призначення, ювелірних та побутових виробів з дорогоцінних металів, дорогоцінного каміння, дорогоцінного каміння органогенного утворення та напівдорогоцінного каміння).

Отже, диспозиція норми статті 20 Закону про РРО передбачає, що до суб`єкта господарювання застосовується відповідна фінансова санкція за:

- здійснення реалізації товарів, які не обліковані у встановленому порядку, та/або

- ненадання під час перевірки документів, які підтверджують облік товарів, що знаходяться у місці продажу (господарському об`єкті).

У першому випадку підставою для притягнення до відповідальності є встановлення факту реалізації товару, який не був облікований належним чином.

У другому випадку необхідно звернути увагу на ключовий елемент норми пункту 12 статті 3 Закону про РРО (щодо обов`язку суб`єкта господарювання надати облікові документи) та статті 20 цього Закону (щодо відповідальності за ненадання таких документів), а саме - словосполучення «товарів, які на момент перевірки знаходяться у місці продажу», яке міститься у кожній з цих норм.

З урахуванням цього словосполучення, платник податків зобов`язаний надати на початку перевірки облікові документи лише щодо товарів, які безпосередньо на момент перевірки знаходяться у місці продажу, а не за весь період, що охоплений перевіркою.

Такий висновок кореспондується також із положеннями підзаконних нормативно-правових актів, зокрема Порядку ведення обліку товарних запасів для фізичних осіб-підприємців, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 03.09.2021 № 496 (далі - Порядок ведення обліку).

Пункту 2 розділу І Порядку ведення обліку визначає такі терміни:

- документи, які підтверджують облік та походження товарів - Форма ведення обліку товарних запасів, визначена додатком до цього Порядку (далі - форма обліку), та первинні документи;

- первинні документи - опис залишку товарів на початок обліку, накладні, транспортні документи, митні декларації, акти закупки, фіскальні чеки, товарні чеки, інші документи, що містять реквізити, які дозволяють ідентифікувати постачальника та отримувача товару (найменування суб`єкта господарювання, реєстраційний номер облікової картки платника податків (далі - РНОКПП) або код згідно з ЄДРПОУ суб`єкта господарювання, серія та номер паспорта / номер ID картки для фізичних осіб, які через свої релігійні переконання відмовились від прийняття РНОКПП та офіційно повідомили про це відповідний контролюючий орган і мають відповідну відмітку в паспорті), дату проведення операції, найменування, кількість та вартість товару.

Відповідно до пункту 10 Порядку ведення обліку форма обліку, первинні документи на товари мають зберігатись у місці продажу (господарському об`єкті) до моменту вибуття останньої одиниці товару, відображеної в таких первинних документах.

Аналіз наведених положень свідчить, що обов`язок фізичної особи-підприємця щодо ведення обліку товарних запасів та зберігання первинних документів безпосередньо пов`язаний із наявністю конкретних товарів у місці продажу (господарському об`єкті). Первинні документи та форма обліку мають зберігатися у такому місці лише до моменту вибуття останньої одиниці товару, відображеної у відповідних первинних документах.

При цьому колегія суддів враховує висновок Верховного Суду, викладений у постанові від 07.02.2024 у справі № 280/6422/22, де зазначено, що для встановлення факту ненадання документів на підтвердження обліку та походження товарів, які на момент перевірки знаходяться у місці продажу, першочергово слід встановити, який саме товар станом на момент перевірки зберігається у місці продажу.

Відповідно, лише у разі встановлення контролюючим органом, що у місці продажу на момент проведення перевірки фактично знаходився конкретний товар, який не внесений до форми обліку та щодо якого відсутні первинні документи, наявні підстави для застосування до суб`єкта господарювання фінансової санкції, передбаченої статтею 20 Закону про РРО.

Суд апеляційної інстанції, надаючи оцінку встановленому порушенню, погодився з доводами відповідача про те, що позивачка на початок проведення фактичної перевірки не надала первинних документів, які підтверджують облік товарів, що знаходяться у місці продажу.

У зв`язку з цим апеляційний суд дійшов висновку, що позивачка не довела, а судом не встановлено, що на початок проведення перевірки нею були надані первинні документи, зокрема накладні, транспортні документи, митні декларації, акти закупки, фіскальні чеки, товарні чеки чи інші документи, які містять реквізити, що підтверджують облік та походження товарів, які на момент перевірки знаходилися у місці продажу.

Водночас з акта фактичної перевірки вбачається, що контролюючим органом встановлено порушення порядку ведення обліку товарних запасів за місцем їх реалізації та здійснення продажу товарів, які не обліковані за встановленою формою. При цьому в акті перевірки також зазначено, що документи щодо походження товару для перевірки не надано, однак водночас зафіксовано факт надання позивачкою договору комісії № ОС-02-09-24-РА та актів приймання-передачі товарів до цього договору.

Суд першої інстанції, задовольняючи позовні вимоги, виходив з того, що позивачкою під час проведення перевірки були надані всі документи, обов`язковість ведення яких передбачена чинним законодавством та які підтверджують походження товарно-матеріальних цінностей, що перебували у місці реалізації.

Разом з тим, констатуючи факт подання контролюючому органу зазначених документів, отримання яких відповідачем під час фактичної перевірки не заперечується, суд першої інстанції належним чином не дослідив ці документи та не надав їм оцінки, зокрема в аспекті їх достатності для підтвердження належного обліку товарів, що перебували у реалізації.

Натомість суд апеляційної інстанції, дослідивши надані позивачкою документи, дійшов висновку про їх недостатність для підтвердження обліку та походження товарів, які на момент перевірки знаходилися у місці продажу, виходячи з того, що позивачкою не надано документів щодо транспортування товарів, а в актах приймання-передачі до договору комісії зазначено вартість кожного виду товару без підтвердження її формування відповідними первинними документами (накладними, митними деклараціями, актами закупки, фіскальними або товарними чеками тощо).

Водночас належної оцінки наданим позивачкою документам у контексті підтвердження або спростування походження товарів, які перебували у реалізації, судом апеляційної інстанції надано не було, хоча саме ненадання документів щодо походження товару зазначено контролюючим органом як встановлене порушення в акті фактичної перевірки.

Крім того, оцінюючи достатність поданих позивачкою документів для підтвердження належного обліку товарів, що перебували у реалізації, суди обох інстанцій не врахували специфіку господарської діяльності позивачки, а саме здійснення комісійної торгівлі, у контексті вимог законодавства щодо ведення обліку товарних запасів за місцем продажу.

Обов`язок суду встановити дійсні обставини справи при розгляді адміністративного позову випливає з такого принципу адміністративного судочинства, як офіційне з`ясування всіх обставин справи, закріпленого нормами статті 2, частини четвертої статті 9 КАС України, згідно з якими суд вживає передбачені законом заходи, необхідні для з`ясування всіх обставин у справі, у тому числі щодо виявлення та витребування доказів з власної ініціативи.

Відповідно до частини першої статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Згідно з частиною першою статті 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні.

Частинами першою-третьою статті 242 КАС України встановлено, що рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

Беручи до уваги наведені порушення судами першої та апеляційної інстанцій норм частини четвертої статті 9, частини першої статті 77, статей 90 242 КАС України, стверджувати, що суди правильно правильно встановили обставини справи, а відтак і що правильно застосували норми матеріального права, не можна.

Виходячи із меж перегляду справи судом касаційної інстанції, встановлених частинами першою, другою статті 341 КАС України, Верховний Суд, як суд права, не наділений повноваженнями на встановлення обставин у справі, без яких правильне вирішення спору неможливе.

Згідно з пунктом 1 частини другої статті 353 КАС України підставою для скасування судових рішень судів першої та (або) апеляційної інстанцій і направлення справи на новий судовий розгляд є порушення норм процесуального права, на які посилається скаржник у касаційній скарзі, яке унеможливило встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи, якщо суд не дослідив зібрані у справі докази, за умови висновку про обґрунтованість заявлених у касаційній скарзі підстав касаційного оскарження, передбачених пунктами 1, 2, 3 частини другої статті 328 цього Кодексу.

Частиною четвертою статті 353 КАС України передбачено, що справа направляється до суду апеляційної інстанції для продовження розгляду або на новий розгляд, якщо порушення допущені тільки цим судом. В усіх інших випадках справа направляється до суду першої інстанції.

Ураховуючи, що зазначені вище обставини щодо належного кваліфікування зафіксованих в акті дій чи бездіяльності позивача як правопорушення, встановлення факту реалізації необлікованого товару, встановлення наявності чи відсутності первинних документів у взаємозв`язку із наявними на час перевірки у продажу товарами не були належним чином перевірені ані судом першої інстанції, ані судом апеляційної інстанції, справу необхідно направити на новий розгляд до суду першої інстанції.

Керуючись статтями 3 341 345 349 353 355 356 359 КАС України,

УХВАЛИВ:

Касаційну скаргу фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 задовольнити частково.

Рішення Волинського окружного адміністративного суду від 12.05.2025 та постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 04.11.2025 у справі № 140/844/25 скасувати, а справу направити на новий розгляд до Волинського окружного адміністративного суду.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з дати її ухвалення.

Суддя-доповідач І. В. Дашутін

Судді О. О. Шишов

М. М. Яковенко