Історія справи

Постанова КАС ВП від 07.12.2023 року у справі №420/6152/21
Постанова КАС ВП від 07.12.2023 року у справі №420/6152/21

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

07 грудня 2023 року

м. Київ

справа № 420/6152/21

провадження № К/990/8390/22

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

судді-доповідача - Жука А.В.,

суддів - Мартинюк Н.М., Мельник Томенко Ж.М.,

розглянувши в порядку письмового провадження справу за позовом ОСОБА_1 до Територіального управління Державного бюро розслідувань, розташованого у місті Миколаєві про визнання протиправним та скасування наказу про звільнення, поновлення на посаді, стягнення заробітку за час вимушеного прогулу, провадження у якій відкрито

за касаційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Одеського окружного адміністративного суду від 21 вересня 2021 року (головуючий суддя (суддя-доповідач) Бутенко А.В.) та постанову П`ятого апеляційного адміністративного суду від 08 грудня 2021 року (колегія суддів у складі головуючого судді (судді доповідача) Градовського Ю.М., суддів - Крусяна А.В., Яковлєва О.В.),

УСТАНОВИВ:

І. Історія справи

1. У квітні 2021 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом, у якому просив:

- визнати протиправним та скасувати наказ Територіального управління Державного бюро розслідувань, розташованого у місті Миколаєві (далі - ТУ ДБР у м. Миколаєві) від 19 березня 2021 року №78-ос «Про звільнення ОСОБА_1 »;

- поновити ОСОБА_1 на посаді рівнозначній посаді слідчого Першого слідчого відділу (відділу з розслідування злочинів у сфері службової діяльності та корупції) Слідчого управління ТУ ДБР у м. Миколаєві з 20 березня 2021 року;

- стягнути з ТУ ДБР у м. Миколаєві на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу за період з 19 березня 2021 року (включно) до дня ухвалення рішення.

2. Наведені позивачем на обґрунтування цих вимог доводи зводяться до того, що зміни статусу Державного бюро розслідувань (далі - ДБР) та реального скорочення посади, яку обіймав позивач, не відбулося. На думку позивача, положення Закону України від 10 грудня 2015 року №889«Про державну службу» (далі - Закон №889) не підлягають застосуванню до слідчих ДБР. Крім цього, вважає, що звільнення слідчих у зв`язку зі зміною структури та штатного розпису або скорочення штату державних службовців з огляду на необхідність заміщення цих посад особами рядового і начальницького складу суперечить підпунктам 3, 4 пункту 3 розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України від 03 грудня 2019 року №305«Про внесення змін до деяких законів України щодо удосконалення діяльності Державного бюро розслідувань» (далі - Закон №305). Позивач також зазначив, що всупереч вимогам чинного законодавства, йому не було запропоновано іншої рівнозначної або нижчої вакантної посади, не враховано, що він мав переважне право залишитися на роботі оскільки мав доступ до інформації зі ступенем «таємно» та «цілком таємно», до того ж, оспорюваний наказ підписано неповноважною особою та у ньому зазначено одночасно дві підстави з числа кількох альтернативних нормативних підстав, передбачених пунктом 1 частини першої статті 87 Закону №889.

Короткий зміст судових рішень першої та апеляційної інстанцій

3. Рішенням Одеського окружного адміністративного суду від 21 вересня 2021 року, залишеним без змін постановою П`ятого апеляційного адміністративного суду від 08 грудня 2021 року, в задоволені позову відмовлено.

4. Суд першої інстанції, з яким погодився апеляційний суд, мотивував свої висновки тим, що позивача правомірно звільнено з державної служби у зв`язку із скороченням займаної ним посади, а тому немає правових підстав для скасування оскаржуваного наказу. Оскільки решта позовних вимог є похідними, то вони також задоволенню не підлягають. За висновком суду, спірні правовідносини у розглядуваному випадку врегульовано положеннями Закону №889, які є спеціальними, натомість норми Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП України) щодо переважного права на залишення на роботі та пропозиції іншої посади не поширюються на державних службовців, яким є позивач в межах спірних правовідносин.

Короткий зміст вимог касаційної скарги та відзиву на неї

5. У касаційній скарзі ОСОБА_1 просить скасувати рішення Одеського окружного адміністративного суду від 21 вересня 2021 року і постанову П`ятого апеляційного адміністративного суду від 08 грудня 2021 року, та ухвалити нове судове рішення, яким позов задовольнити повністю.

6. Підставами касаційного оскарження судових рішень скаржник зазначає пункти 1 та 3 частини четвертої статі 328 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України).

7. Обґрунтовуючи свої доводи за пунктом 1 частини четвертої статі 328 КАС України, ОСОБА_1 посилається на те, що суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду від 13 жовтня 2021 року у справі №240/10996/20 щодо звільнення державних службовців за пунктом 1 частини першої статті 87 Закону №889, зі змінами, внесеними Законом України від 19 вересня 2019 року №117«Про внесення змін до деяких законів України щодо перезавантаження влади» (далі - Закон №117). Також скаржник послався на застосування апеляційним судом норми права без урахування висновку щодо її застосування у подібних правовідносинах, викладеного у постановах Верховного Суду від 06 та 29 липня 2021 року у справах №640/3456/20 та №640/6399/20 щодо застосування положень статті 49-2 КЗпП України, які стосуються обов`язку роботодавця одночасно з попередженням про звільнення у зв`язку зі змінами в організації виробництва і праці запропонувати працівнику іншу роботу на тому самому підприємстві, установі, організації до посад, на які встановлюється конкурсна процедура.

8. Мотиви щодо пункту 3 частини четвертої статі 328 КАС України скаржник обґрунтовує відсутністю висновку Верховного Суду стосовно питання застосування частин першої та третьої статті 87 Закону №889(у редакції після внесення змін згідно із Законом №117-ІХ) та частин першої, другої статті 40, статті 49-2 КЗпП України у взаємозв`язку зі статтями 8 22 43 Конституції України (в редакції після внесення змін Законом України від 12 грудня 2019 року №378-IX «Про внесення змін до Кодексу законів про працю України»). Також зазначає про відсутність висновку Верховного Суду щодо застосування частини третьої статті 87 Закону №889у випадку звільнення державного службовця під час дії Закону №889зі змінами, внесеними Законом України від 23 лютого 2021 року №1285-ІХ «Про внесення змін до деяких законів України щодо відновлення проведення конкурсів на зайняття посад державної служби та інших питань державної служби» (далі - Закон №1285-ІХ), за умови його попередження під час дії Закону №889 VIII у редакції Закону №117. Крім цього, скаржник посилається на відсутність висновку Верховного Суду щодо застосування підпункту 4 пункту 3 розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону №305 ІХ.

9. Від ТУ ДБР у м. Миколаєві надійшов відзив на касаційну скаргу ОСОБА_1 , у якому відповідач просить залишити цю скаргу без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін.

10. Відповідач вважає необґрунтованими доводи скаржника щодо наявності у розглядуваному випадку обов`язку роботодавця працевлаштувати працівника, який вивільняється та запропонувати йому іншу посаду, зокрема, стверджує про помилковість його доводів щодо потреби застосування до спірних правовідносин положень частини третьої статті 87 Закону №889у редакції зі змінами, внесеними Законом №1285-ІХ, який набрав чинності 06 березня 2021 року. Зауважує, що позивача фактично було звільнено наказом від 24 лютого 2021 року №19-ос, тобто до набрання чинності згаданим Законом, водночас наказом від 19 березня 2021 року, на який посилається скаржник, було лише визначено дату припинення позивачем державної служби на виконання наказу від 24 лютого 2021 року (зі змінами) з огляду на перебування ОСОБА_1 у стані тимчасової непрацездатності. Крім цього, на думку відповідача, висновки Верховного Суду, викладені у постановах на які посилається скаржник, є нерелевантними з огляду на неподібність правовідносин у цих справах порівняно зі справою №420/6152/21. Також вважає помилковими твердження скаржника щодо порушення підпункту 4 пункту 3 розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону №305 ІХ, оскільки у цій нормі не йдеться про соціально-трудові гарантії, натомість з її змісту слідує лише, що слідчі та оперуповноважені після набрання чинності цим Законом продовжують здійснювати свої повноваження до дня їх звільнення або припинення повноважень на посаді, у тому числі і у разі визначення цих посад посадами рядового і начальницького складу.

Рух адміністративної справи в суді касаційної інстанції

11. 08 квітня 2022 року до Верховного Суду надійшла касаційна скарга позивача на рішення Одеського окружного адміністративного суду від 21 вересня 2021 року і постанову П`ятого апеляційного адміністративного суду від 08 грудня 2021 року.

12. Протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями визначено склад колегії суддів: головуючий суддя Жук А.В., судді Мартинюк Н.М., Мельник Томенко Ж.М.

13. Ухвалою Верховного Суду від 18 квітня 2022 року задоволено клопотання скаржника про поновлення строку на касаційне оскарження, визнано причини його пропуску поважними, поновлено цей строк та відкрито провадження за поданою ним касаційною скаргою з підстав, передбачених пунктами 1 та 3 частини четвертої статті 328 КАС України.

14. Ухвалою Верховного Суду від 06.12.2023 закінчено підготовчі дії у цій справі та призначено її до касаційного розгляду у порядку письмового провадження у суді касаційної інстанції за наявними у справі матеріалами.

ІІ. Установлені судами фактичні обставини справи

15. Наказом ТУ ДБР у м. Миколаєві від 23 листопада 2018 року №25-ос ОСОБА_1 призначено на посаду слідчого Першого слідчого відділу (відділу з розслідування злочинів у сфері службової діяльності та корупції) ТУ ДБР у м. Миколаєві, за результатами конкурсу з 27 листопада 2018 року, з випробуванням строком п`ять місяців (т.1, а.с.78).

16. Відповідно до наказу ТУ ДБР у м. Миколаєві від 28 листопада 2018 року №29-ос позивача переведено на посаду слідчого Першого слідчого відділу (відділу з розслідування злочинів у сфері службової діяльності та корупції) Слідчого управління ТУ ДБР у м. Миколаєві, з 28 листопада 2018 року, з випробуванням строком п`ять місяців (т.1, а.с. 79).

17. Наказом ТУ ДБР у м. Миколаєві від 22 жовтня 2020 року №156-ос «Про попередження працівників» наказано Сектору кадрової роботи та державної служби ТУ ДБР у м. Миколаєві персонально попередити працівників цього територіального управління, посади яких з 01 грудня 2020 року, з 23 грудня 2020 року, з 04 січня 2021 року та з 01 лютого 2021 року скорочуються, про наступне вивільнення. Серед зазначених працівників у додатку 4 міститься й ОСОБА_1 (т.1, а.с. 80-82).

18. З попередженням про наступне вивільнення у зв`язку зі скороченням посади з 01 лютого 2021 року внаслідок реорганізації, зміни структури та штатного розпису ТУ ДБР у м. Миколаєві позивача ознайомлено 22 жовтня 2020 року (т.1, а.с. 83).

19. Наказом ТУ ДБР у м. Миколаєві від 08 січня 2021 року №7-ос «Про попередження працівників» наказано Відділу кадрової роботи та державної служби ТУ ДБР у м. Миколаєві персонально попередити працівників Слідчого управління цього територіального управління ДБР, посади яких з 01 березня 2021 року скорочуються, про наступне вивільнення» (т.1, а.с.84).

20. Відповідно до додатку 1 до цього наказу ОСОБА_1 29 січня 2021 року ознайомлено зі скороченням посад (т.1, а.с. 85)

21. 29 січня 2021 року позивача ознайомлено з попередженням про наступне вивільнення від 29 січня 2021 року №01/12.1/1637, у якому зазначено, що у зв`язку зі скороченням чисельності або штату державних службовців, скороченням посади державної служби внаслідок зміни структури або штатного розпису державного органу без скорочення чисельності або штату державних службовців, реорганізації державного органу, внаслідок змін до штатного розпису на 2021 рік №1 Територіального управління Державного бюро розслідувань, розташованого у місті Миколаєві, затверджених наказом Державного бюро розслідувань від 25 січня 2021 року №45дск «Про затвердження та введення в дію штатного розпису Територіального управління Державного бюро розслідувань, розташованого у місті Миколаєві на 2021 рік» та відповідно до наказу ТУ ДБР у м. Миколаєві від 28 січня 2021 року №7-ос «Про попередження працівників» позивач попереджається про наступне скорочення посади слідчого Першого слідчого відділу (відділу з розслідування злочинів у сфері службової діяльності та корупції) Слідчого управління ТУ ДБР у м. Миколаєві, яку він обіймає, після закінченню 30 календарних днів з моменту вручення цього попередження. Крім цього зазначено, що підставою звільнення є пункт 1 частини першої статті 87 Закону №889, а також, що буде здійснено виплату згідно з частиною четвертою цієї статті вихідної допомоги у розмірі двох середньомісячних заробітних плат» (т.1, а.с.87).

22. Судами встановлено, що відповідно до виписки з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, ОСОБА_2 є керівником ТУ ДБР у м. Миколаєві.

23. Наказом директора ТУ ДБР у м. Миколаєві від 24 лютого 2021 року №19-ос «Про звільнення ОСОБА_1 », відповідно до пунктів 2, 5 частини третьої статті 13, частини п`ятої статті 14 Закону України від 12 листопада 2015 року №794-VIII «Про державне бюро розслідувань» (далі - Закон №794-VIII), статті 83, пункту 1 частини першої та частини четвертої статті 87, статті 89 Закону №889, у зв`язку зі зміною структури та штатного розпису ТУ ДБР у м. Миколаєві звільнено державного службовця 8 (восьмого) рангу ОСОБА_1 з посади слідчого Першого слідчого відділу (відділу з розслідування злочинів у сфері службової діяльності та корупції) Слідчого управління ТУ ДБР у м. Миколаєві та припинено його державну службу 01 березня 2021 року на підставі пункту 1 частини першої статті 87 Закону №889, у зв`язку зі скороченням штату державних службовців.

Підставою для видачі наказу зазначено: наказ ДБР від 15 жовтня 2020 року №581 «Про затвердження структури та штатної чисельності територіальних управлінь Державного бюро розслідувань», наказ ДБР від 25 січня 2021 року №5дск «Про затвердження та введення в дію штатного розпису Територіального управління Державного бюро розслідувань, розташованого у місті Миколаєві на 2021 рік» (т.1, а.с.88, 89).

24. Наказом ТУ ДБР у м. Миколаєві від 01 березня 2021 року №69-ос внесено зміни до пункту 1 наказу ТУ ДБР у м. Миколаєві від 24 лютого 2021 року №19-ос «Про звільнення ОСОБА_1 », шляхом викладення його в такій редакції: «Звільнити державного службовця 8 (восьмого) рангу ОСОБА_1 з посади слідчого Першого слідчого відділу (відділу з розслідування злочинів у сфері службової діяльності та корупції) Слідчого управління Територіального управління Державного бюро розслідувань, розташованого у місті Миколаєві та припинити його державну службу у перший робочий день, наступний за днем закінчення тимчасової непрацездатності, зазначений у документі про тимчасову непрацездатність, на підставі пункту 1 частини 1 статті 87 Закону України «Про державну службу», у зв`язку зі скороченням штату державних службовців» (т.1, а.с. 90).

25. Наказом ТУ ДБР у м. Миколаєві від 19 березня 2021 року №78-ос позивача звільнено з посади слідчого Першого слідчого відділу (відділу з розслідування злочинів у сфері службової діяльності та корупції) Слідчого управління ТУ ДБР у м. Миколаєві та припинено його державну службу 19 березня 2021 року на підставі пункту 1 частини 1 статті 87 Закону №889, у зв`язку зі скороченням штату державних службовців (т.1, а.с.91-92).

ІІІ. Позиція Верховного Суду

26. За правилами частин першої та другої статті 341 КАС України суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.

27. Надаючи оцінку спірним правовідносинам у межах підстав касаційного оскарження, з яких було відкрито касаційне провадження у цій справі, колегія суддів зазначає таке.

28. Правові основи організації та діяльності ДБР визначено Законом №794.

29. З прийняттям Закону України від 19 вересня 2019 року №117-IX «Про внесення змін до деяких законів України щодо перезавантаження влади» (далі - Закон №117-IX) в рамках комплексних заходів щодо реформування існуючої системи державної служби, з метою удосконалення правових основ організації та діяльності ДБР, внесено зміни до Закону №794-VIII відповідно до Закону №305 ІХ, який набрав чинності з 27 грудня 2019 року, внаслідок чого ДБР набуло статусу державного правоохоронного органу.

30. Таким чином, відповідно до статті 1 Закону №794-VIII в редакції змін, внесених Законом №305 ІХ, ДБР є державним правоохоронним органом, на який покладаються завдання щодо запобігання, виявлення, припинення, розкриття та розслідування кримінальних правопорушень, віднесених до його компетенції.

31. Приписами частини першої статті 9 Закону №794-VIII встановлено, що організаційна структура ДБР визначається Президентом України.

32. Отже, з 27 грудня 2019 року змінився не лише правовий статус ДБР, але й порядок визначення організаційної структури ДБР (до внесення вищевказаних змін організаційна структура ДБР затверджувалася Директором ДБР за погодженням з Кабінетом Міністрів України).

33. Вказані зміни запроваджено з метою удосконалення правових основ організації та діяльності ДБР шляхом реформування цього органу задля цілей удосконалення законодавчого регулювання питань, пов`язаних з діяльністю територіальних управлінь ДБР, проходженням служби особами рядового та начальницького складу ДБР, конкурсними відборами та переведенням працівників ДБР тощо.

34. На виконання вимог частини першої статті 9 Закону №794-VIII Указом Президента України від 05 лютого 2020 року №41/2020 затверджено нову організаційну структуру ДБР. За цим Указом вона включає в себе, зокрема, ТУ ДБР у м. Миколаєві, що поширює свою діяльність на Кіровоградську, Миколаївську, Одеську області.

35. Затвердження нової структури зумовило необхідність прийняття змін до штатного розпису як центрального апарату так і територіальних органів ДБР.

36. За приписами частини п`ятої статті 14 Закону №794-VIII (у редакції Закону № 305), трудові відносини працівників ДБР регулюються цим Законом (у частині переведення працівників ДБР на нижчі або рівнозначні посади та звільнення осіб рядового та начальницького складу), законодавством про працю, державну службу та укладеними трудовими договорами (контрактами). На державних службовців ДБР поширюється дія Закону №889. Посади державних службовців ДБР відносяться до відповідних категорій посад державної служби в порядку, встановленому законодавством.

37. Таким чином законодавець при регулюванні трудових відносин при проходженні та припинені державної служби згідно із Законом №889та державної служби особливого характеру, згідно із Законом №794-VIII, встановив відмінності у правовому статусі осіб, які належать до різних за родом і умовами діяльності категорій службовців (державних службовців та осіб рядового і начальницького складу), та введено особливості щодо проходження служби та реалізації повноважень службовців ДБР.

38. Законом №305 ІХ доповнено Закон №794-VIII статтею 14 3, якою врегульовано порядок переведення працівників ДБР.

За правилами цієї норми державні службовці можуть бути переведені у системі ДБР за їхньою згодою без обов`язкового проведення конкурсу на іншу нижчу або рівнозначну вакантну або тимчасово вакантну посаду, за умови їх відповідності кваліфікаційним вимогам та критеріям професійної придатності для відповідної посади, у порядку, визначеному Законом України «Про державну службу».

Особи рядового і начальницького складу можуть бути переведені у системі ДБР, у тому числі з територіального управління до центрального апарату ДБР, за їхньою згодою без обов`язкового проведення конкурсу на іншу нижчу або рівнозначну вакантну або тимчасово вакантну посаду, за умови їх відповідності кваліфікаційним вимогам та критеріям професійної придатності для відповідної посади.

Переведення осіб рядового і начальницького складу може здійснюватися за їхньою ініціативою, ініціативою прямих керівників (начальників), керівників інших закладів, установ системи ДБР, які порушили питання про переведення.

39. З огляду на зміст цієї норми слід дійти висновку, що законодавець не передбачив механізму переведення особи, що займає посаду державної служби, на посаду, яка підлягає заміщенню рядовим та начальницьким складом.

40. Розглядаючи справу, суди попередніх інстанцій дослідили зміни, які відбулися у штатному розписі ТУ ДБР у м. Миколаєві з огляду на реалізацію положень Закону №794-VIII зі змінами, що набрали чинності 27 грудня 2019 року, Указу Президента України від 05 лютого 2020 року №41/2020, а також прийнятих на виконання зазначених нормативно-правових актів наказів ДБР з грифом «для службового користування» та установили, що у ДБР відбулися зміни організаційної структури, структури та штатного розпису, зокрема, слідче управління, до якого входив слідчий відділ з посадою державної служби, яку обіймав позивач, було виведено зі складу структурних підрозділів ТУ ДБР у м. Миколаєві.

41. Враховуючи зміну правового статусу ДБР з центрального органу виконавчої влади на державний правоохоронний орган та зважаючи на положення цитованої вище статті 14 3 Закону №794-VIII, Верховний Суд зазначає, що переведення працівників ДБР з посад державної служби на посади рядового і начальницького складу не передбачено. Відповідні працівники ДБР після набрання чинності Законом №305-IX не продовжують здійснювати свої повноваження навіть у разі визначення відповідної посади, яку вони обіймали, як посади рядового і начальницького складу, а лише здійснюють свої повноваження до дня їх звільнення або припинення повноважень на посаді, а зайняття посади особи рядового і начальницького складу в ДБР здійснюється за результатом відповідного конкурсу.

42. Аналогічний висновок щодо тлумачення частини п`ятої статті 14 та статті 14 3 Закону №794неодноразово викладався Верховним Судом, зокрема у постановах від 01 вересня, 03 листопада, 29 грудня 2022 року у справах №160/4335/21, №240/20237/20, №380/9230/21, і колегія суддів не вбачає підстав для відступу від нього.

43. Пунктом 4 частини першої статті 83 Закону №889визначено, що державна служба припиняється за ініціативою суб`єкта призначення. Підстави для припинення державної служби за ініціативою суб`єкта призначення наведені у статті 87 цього Закону.

44. За загальним правилом пріоритетними є норми спеціального законодавства, а трудове законодавство підлягає застосуванню у випадках, якщо нормами спеціального законодавства не врегульовані спірні правовідносини.

45. Згідно із частиною третьою статті 87 Закону №889(в редакції до набрання чинності Законом №117-IX), процедура вивільнення державних службовців на підставі пункту 1 частини першої цієї статті визначалась законодавством про працю. Звільнення на підставі пункту 1 частини першої цієї статті допускалось лише у разі, якщо державного службовця не може бути переведено на іншу посаду відповідно до його кваліфікації або якщо він відмовляється від такого переведення.

46. Із набранням 25 вересня 2019 року чинності Законом №117-IX у частині першій статті 87 Закону №889-VIII (у редакції підпункту 53 пункту 6 розділуЗакону №117-ІХ) виокремлені дві підстави припинення державної служби за ініціативою суб`єкта призначення:

- скорочення чисельності або штату державних службовців, скорочення посади державної служби внаслідок зміни структури або штатного розпису державного органу без скорочення чисельності або штату державних службовців, реорганізація державного органу (пункт 1 частини першої статті 87 Закону №889);

- ліквідація державного органу (пункт 1-1 частини першої статті 87 Закону №889).

47. Також Законом №117-ІХ були виключені положення абзаців першого і другого частини третьої статті 87 Закону №889-VIII, які стосувалися застосування до державних службовців законодавства про працю та допускали звільнення з підстав реорганізації або ліквідації державного органу лише в разі неможливості переведення державного службовця на іншу посаду чи його відмови від такого переведення.

48. Відповідно до положень статті 83 Закону №889(згідно зі змінами, внесеними Законом №117-IX) державна служба припиняється: 1) у разі втрати права на державну службу або його обмеження (стаття 84 цього Закону); 2) у разі закінчення строку призначення на посаду державної служби (стаття 85 цього Закону); 3) за ініціативою державного службовця або за угодою сторін (стаття 86 цього Закону); 4) за ініціативою суб`єкта призначення (статті 87, 87 1 цього Закону); 5) у разі настання обставин, що склалися незалежно від волі сторін (стаття 88 цього Закону); 6) у разі незгоди державного службовця на проходження державної служби у зв`язку із зміною її істотних умов (стаття 43 цього Закону); 7) у разі досягнення державним службовцем 65-річного віку, якщо інше не передбачено законом; 8) у разі застосування заборони, передбаченої Законом України «Про очищення влади»; 9) з підстав, передбачених контрактом про проходження державної служби (у разі укладення) (стаття 88 1 цього Закону).

49. Окрім того, цим же Законом № 117-ІХ статтю 40 КЗпП України доповнено частиною п`ятою такого змісту: «Особливості звільнення окремих категорій працівників з підстав, передбачених пунктом 1 частини першої цієї статті, а також особливості застосування до них положень частини другої цієї статті, статей 42, 42 1, частин першої, другої і третьої статті 49-2, статті 74, частини третьої статті 121 цього Кодексу, встановлюються законом, що регулює їхній статус».

50. Відповідно до частини першої статті 3 Закону №889-VIII цей Закон регулює відносини, що виникають у зв`язку із вступом на державну службу, її проходженням та припиненням, визначає правовий статус державного службовця.

51. 02 лютого 2020 року набрав чинності Закон України від 12 грудня 2019 року № 378-IX «Про внесення змін до Кодексу законів про працю України» (далі - Закон №378-IX), пунктом 2 розділу І якого стаття 49 2 КЗпП України після частини п`ятої доповнена новою частиною такого змісту: «Вивільнення працівників, які мають статус державних службовців відповідно до Закону №889-VIII, здійснюється у порядку, визначеному цією статтею, з урахуванням таких особливостей:

- про наступне вивільнення працівників персонально попереджають не пізніше ніж за 30 календарних днів;

- у разі вивільнення працівників на підставі пункту 1 частини першої статті 40 цього Кодексу не застосовуються положення частини другої статті 40 цього Кодексу та положення частини другої цієї статті;

- не пізніше ніж за 30 календарних днів до запланованих звільнень первинним профспілковим організаціям надається інформація щодо цих заходів, включаючи інформацію про причини звільнень, кількість і категорії працівників, яких це може стосуватися, про терміни проведення звільнень, а також проводяться консультації з профспілками про заходи щодо запобігання звільненням чи зведенню їх кількості до мінімуму або пом`якшення несприятливих наслідків будь-яких звільнень».

У зв`язку з цим частину шосту вважати частиною сьомою.

52. 13 лютого 2020 року набрав чинності Закон України від 14 січня 2020 року № 440-IX «Про внесення змін до Митного кодексу України та деяких інших законодавчих актів України у зв`язку з проведенням адміністративної реформи» (далі - №440-IX), підпунктом «в» пункту 106 розділу І якого частину третю статті 87 доповнено новим абзацом першим такого змісту: «Суб`єкт призначення або керівник державної служби попереджає державного службовця про наступне звільнення на підставі пунктів 1 та 1-1 частини першої цієї статті у письмовій формі не пізніше ніж за 30 календарних днів. Суб`єкт призначення або керівник державної служби може пропонувати державному службовцю будь-яку вакантну посаду державної служби у тому самому державному органі (за наявності). При цьому не застосовуються положення законодавства про працю щодо обов`язку суб`єкта призначення отримання згоди виборного органу первинної профспілкової організації (профспілкового представника) на звільнення». У зв`язку з цим абзаци перший - третій вважати відповідно абзацами другим - четвертим».

53. Вищенаведені норми були чинними на момент їх застосування до спірних правовідносин.

54. Внесення таких послідовних змін до Закону № 889-VIII та КЗпП України, якими законодавець визначав особливості процедури звільнення державних службовців на підставі пунктів 1 і 1-1 частини першої статті 87 Закону № 889-VІІІ, зокрема, в частині строку попередження про наступне звільнення, пропозиції посад державної служби та визначення випадків застосування законодавства про працю, свідчить про намір законодавця обмежити дію законодавства про працю на державну службу та максимально спростити порядок звільнення державних службовців з метою швидкого та ефективного перезавантаження влади в Україні задля вирішення питання відновлення суспільної довіри до державної влади.

55. Аналогічний висновок наведено у постанові Верховного Суду від 22 листопада 2022 року у справі №440/8004/20.

56. У справі №640/11024/20 Верховний Суд, розтлумачивши частину третю статті 87 Закону №889-VIIІ (зі змінами, внесеними Законом № 440-IX), дійшов висновку, що вжите у цій нормі слово «може», означає, що на суб`єкта призначення або керівника державної служби не покладається обов`язок з працевлаштування працівників, що вивільняються. Вирішення питання пропонувати державному службовцю вакантну посаду чи ні законодавець залишив на розсуд суб`єкта призначення

57. За змістом роз`яснення Національного агентства України з питань державної служби від 20 лютого 2020 року №86р/з при скороченні чисельності або штату державних службовців, скороченні посади державної служби внаслідок зміни структури або штатного розпису державного органу без скорочення чисельності або штату державних службовців, реорганізації державного органу пропонування державному службовцю вакантної посади державної служби є правом суб`єкта призначення або керівника державної служби, а не обов`язком.

58. Тож, підсумовуючи викладене, за ініціативою суб`єкта призначення, відповідно до частини першої статті 87 Закону №889, однією з підстав для припинення державної служби є, зокрема, скорочення чисельності або штату державних службовців, скорочення посади державної служби внаслідок зміни структури або штатного розпису державного органу без скорочення чисельності або штату державних службовців, реорганізація державного органу.

59. Наведене свідчить про можливість у суб`єкта призначення розірвати трудовий договір з підстав скорочення чисельності або штату державних службовців, скорочення посади державної служби внаслідок зміни структури або штатного розпису державного органу без скорочення чисельності або штату державних службовців, реорганізації державного органу з будь яким державним службовцем.

60. На момент прийняття оскаржуваного наказу про звільнення діяла редакція Закону №889ІI, якою чітко врегульована процедура звільнення державних службовців у зв`язку з припиненням державної служби за ініціативою суб`єкта призначення.

61. За змістом частини першої статті 87 Закону № 889-VIIІ скорочення посади державної служби внаслідок зміни структури або штатного розпису державного органу без скорочення чисельності або штату державних службовців є підставою для припинення державної служби за ініціативою суб`єкта призначення.

62. Отже, наведена правова норма пов`язує припинення державної служби за ініціативою суб`єкта призначення не лише зі скороченням чисельності або штату державних службовців, а й зі скороченням посади державної служби внаслідок зміни структури або штатного розпису державного органу без скорочення чисельності або штату державних службовців.

63. У касаційній скарзі основним мотивом скаржника є те, що його було звільнено наказом від 19 березня 2021 року №78-ос, тому, на його думку, до спірних правовідносин мають застосовуватися положення Закону №1285, який набрав чинності 06 березня 2021 року і відповідно до якого частину третю статті 87 Закону №889-VIII викладено в такій редакції: «Суб`єкт призначення або керівник державної служби попереджає державного службовця про наступне звільнення на підставі пунктів 1 та 1-1 частини першої цієї статті у письмовій формі не пізніше ніж за 30 календарних днів. Одночасно з попередженням про звільнення на підставі пункту 1 частини першої цієї статті суб`єкт призначення або керівник державної служби пропонує державному службовцю іншу рівнозначну посаду державної служби або, як виняток, нижчу посаду державної служби відповідно до професійної підготовки та професійних компетентностей. При цьому враховується переважне право на залишення на роботі, передбачене законодавством про працю. Державний службовець звільняється на підставі пункту 1 частини першої цієї статті у разі, коли відсутня можливість запропонувати відповідні посади, а також у разі його відмови від переведення на запропоновану посаду».

У цьому контексті скаржник посилається, зокрема, на відсутність висновку Верховного Суду щодо застосування частини третьої статті 87 Закону №889у випадку звільнення державного службовця під час дії Закону №889зі змінами, внесеними Законом №1285-ІХ, за умови його попередження під час дії Закону №889у редакції Закону №117.

64. Надаючи оцінку цим доводам, колегія суддів зазначає, що у разі скорочення посади державної служби правовідносини щодо звільнення між роботодавцем і працівником виникають з часу попередження працівника про зміну в майбутньому його становища, тобто можливого звільнення. До таких правовідносин застосовується закон, чинний на момент їхнього виникнення. Припиняються ці правовідносини з часу звільнення працівника.

65. Судами у цій справі встановлено, що наказом директора ТУ ДБР у м. Миколаєві від 24 лютого 2021 року №19-ос «Про звільнення ОСОБА_1 » позивача звільнено з посади слідчого Першого слідчого відділу (відділу з розслідування злочинів у сфері службової діяльності та корупції) Слідчого управління ТУ ДБР у м. Миколаєві та припинено його державну службу 01 березня 2021 року на підставі пункту 1 частини першої статті 87 Закону №889, у зв`язку зі скороченням штату державних службовців.

66. Згодом, до цього наказу було внесено зміни наказом ТУ ДБР у м. Миколаєві від 01 березня 2021 року №69-ос, за змістом якого, у зв`язку з тимчасовою непрацездатністю позивача на день його звільнення, пункт 1 наказу від 24 лютого 2021 року №19-ос викладено в новій редакції, зокрема зазначено, що державна служба позивача припиняється у перший робочий день, наступний за днем закінчення тимчасової непрацездатності, зазначений у документі про тимчасову непрацездатність.

67. 19 березня 2021 року ТУ ДБР у м. Миколаєві прийнято наказ №78-ос «Про звільнення ОСОБА_1 ». у якому йдеться про звільнення позивача із займаної посади та припинення його державної служби 19 березня 2021 року. Як видно зі змісту цього наказу, серед підстав його прийняття зазначено наказ ТУ ДБР у м. Миколаєві від 24 лютого 2021 року №19-ос «Про звільнення ОСОБА_1 » (зі змінами, внесеними наказом ТУ ДБР у м. Миколаєві від 01 березня 2021 року №69-ос) та відповідний листок непрацездатності.

68. Отже, в світлі наведених скаржником аргументів, колегія суддів зазначає, що спірні правовідносини у цій справі склалися з моменту ознайомлення позивача із попередженням про наступне вивільнення та прийняття ТУ ДБР у м. Миколаєві наказу від 24 лютого 2021 року №19-ос «Про звільнення ОСОБА_1 », що й стало основою виникнення правовідносин з припинення державної служби і звільнення позивача з посади.

69. У наказ про звільнення державного службовця можуть бути внесені зміни у разі перебування останнього у стані тимчасової непрацездатності або у відпустці. Накази ТУ ДБР у м. Миколаєві від 01 березня 2021 року №69-ос «Про внесення змін до наказу «Про звільнення ОСОБА_1 » від 24.02.2021 №19-ос», а також наказ від 19 березня 2021 року №78-ос «Про звільнення ОСОБА_1 », яким, ураховуючи закінчення періоду тимчасової непрацездатності позивача, визначено дату припинення державної служби ОСОБА_1 та його звільнення з посади - 19 березня 2021 року, - є похідними від наказу ТУ ДБР у м. Миколаєві від 24 лютого 2021 року №19-ос «Про звільнення ОСОБА_1 », яким оформлено саме звільнення позивача.

70. Такого ж підходу Верховний Суд дотримувався у постановах від 15 вересня 2022 року в справі №380/10822/21 та від 29 березня 2023 року у справі №380/6745/21.

71. Таким чином, процедура звільнення державного службовця у зв`язку з припиненням державної служби за ініціативою суб`єкта призначення як на дату ознайомлення позивача із попередженням про наступне вивільнення, так і на дату видання відповідачем наказу про звільнення ОСОБА_1 (24 лютого 2021 року), в цій справі врегульована не положеннями статті 87 Закону №889-VIII в редакції Закону №1285-ІХ, який набрав чинності 06 березня 2021 року, на що помилково посилається скаржник, а нормами Закону №889-VIII в редакції зі змінами, внесеними згідно із Законами №117-IX та №440-IX, що виключає застосування до спірних правовідносин КЗпП України.

72. З огляду на викладене, колегія суддів відхиляє доводи скаржника у цій частині.

73. Разом із цим Верховний Суд зауважує, що аналіз положень Закону №889, яким визначалася підстава припинення державної служби за ініціативою суб`єкта призначення на момент прийняття наказу про звільнення позивача (24 лютого 2021 року), свідчить, що суб`єкт призначення не зобов`язаний був пропонувати позивачеві іншу рівноцінну посаду державної служби, а в разі відсутності такої - іншу роботу (посаду державної служби) у цьому державному органі.

74. Аналогічна правовий висновок викладено, зокрема, в постановах Верховного Суду від 28 липня 2021 року у справі №640/11024/20, від 02 червня, 16 вересня, 01 грудня 2022 року у справах №420/3541/20, №640/15938/20, №380/4735/21.

75. У касаційній скарзі позивач стверджує, що наказ про його звільнення прийнято всупереч підпункту 4 пункту 3 розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону №305-ІХ та про відсутність висновків Верховного Суду щодо застосування цієї правової норми.

76. Згідно з підпунктом 4 пункту 3 розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» цього Закону працівники ДБР, які перемогли у конкурсах для призначення на посади слідчих, оперуповноважених, продовжують здійснювати свої повноваження до їх звільнення з посади або припинення повноважень на посаді відповідно до Закону України «Про Державне бюро розслідувань» з урахуванням внесених цим Законом змін, у тому числі у разі визначення цих посад посадами рядового і начальницького складу ДБР.

77. Аналіз наведеної правової норми у зіставленні з викладеними у цій постанові висновками Верховного Суду щодо особливостей переведення працівників ДБР на посади, які підлягають заміщенню рядовим та начальницьким складом, а також особливостей звільнення державних службовців у цій категорії спорів на підставі частини першої статті 87 Закону №889дозволяє дійти висновку, що вона не передбачає соціально-трудових гарантій у сфері праці працівників ДБР, натомість визначає особливості виконання працівниками ДБР обов`язків за посадами слідчих, оперуповноважених ДБР, у тому числі у разі визначення цих посад посадами рядового і начальницького складу, у перехідний період - до настання обставин, з яким законодавець пов`язує звільнення таких осіб відповідно до вимог Закону №794-VIII, з урахуванням внесених Законом №305 ІХ змін.

78. Визначення слідчого міститься у пункті 17 частини першої статті 3 Кримінального процесуального кодексу України, згідно з якою слідчий є службовою особою органу Національної поліції, органу безпеки, органу, що здійснює контроль за додержанням податкового законодавства, органу Державного бюро розслідувань, Головного підрозділу детективів, підрозділу детективів, відділу детективів, підрозділу внутрішнього контролю Національного антикорупційного бюро України, уповноважена в межах компетенції, передбаченої цим Кодексом, здійснювати досудове розслідування кримінальних правопорушень.

79. Водночас чинним законодавством імперативно не встановлено, до якої категорії посад має належати посада слідчого.

80. Таким чином, слідчі ДБР після набрання чинності Законом №305 ІХ не продовжують здійснювати свої повноваження навіть у разі визначення посади слідчого як посади рядового і начальницького складу, а лише здійснюють свої повноваження до дня їх звільнення або припинення повноважень на посаді, а зайняття посади особи рядового і начальницького складу в ДБР здійснюється за результатом відповідного конкурсу.

81. Аналогічна правова позиція викладена Верховним Судом у постанові від 01 вересня 2022 року у справі №160/4335/21, від 23 лютого 2023 року у справі № 280/2412/21, від 18 травня 2023 року у справі № 380/6488/21.

82. У справі, яка переглядається, встановлено, що після набрання чинності Законом №305позивач мав статус державного службовця та виконував обов`язки за посадою слідчого Першого слідчого відділу (відділу з розслідування злочинів у сфері службової діяльності та корупції) Слідчого управління ТУ ДБР у м. Миколаєві до часу його звільнення, що не суперечить приписам підпункту 4 пункту 3 розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону №305 ІХ.

83. Аналогічна правова позиція міститься в постанові Верховного Суду від 15 вересня 2022 року у справі 380/10822/21.

84. З урахуванням наведеного, Верховний Суд дійшов висновку, що доводи скаржника, наведені на обґрунтування наявності підстави касаційного оскарження судових рішень, передбаченої пунктом 3 частини четвертої статті 328 КАС України, не знайшли свого підтвердження.

85. Надаючи оцінку наведеним у касаційній скарзі посиланням щодо застосування апеляційним судом норм права без урахування висновків щодо їх застосування у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду від 06, 29 липня та 13 жовтня 2021 року у справах №640/3456/20, №640/6399/20 та №240/10996/20, колегія суддів зазначає таке.

86. Подібність правовідносин означає, зокрема, тотожність суб`єктного складу учасників відносин, об`єкта та предмета правового регулювання, а також умов застосування правових норм (зокрема, часу, місця, підстав виникнення, припинення та зміни відповідних правовідносин). Зміст правовідносин з метою з`ясування їх подібності в різних рішеннях суду (судів) визначається обставинами кожної конкретної справи. Під судовими рішеннями в подібних правовідносинах слід розуміти такі рішення, де схожі предмет спору, підстави позову, зміст позовних вимог та установлені фактичні обставини, а також має місце однакове матеріально-правове регулювання спірних правовідносин.

87. У цій справі спірні правовідносини виникли у зв`язку зі звільненням позивача відповідно до пункту 1 частини першої статті 87 Закону №889(в редакції зі змінами, внесеними згідно із Законами №117-IX та №440-IX), з посади слідчого Першого слідчого відділу (відділу з розслідування злочинів у сфері службової діяльності та корупції) Слідчого управління ТУ ДБР у м. Миколаєві; яка відносилася до посад державної служби, у зв`язку зі скороченням посади державної служби внаслідок затвердження структури та змін до штатного розпису з припиненням державної служби, що було зумовлено зміною статусу ДБР із центрального органу виконавчої влади на державний правоохоронний орган та виведенням у зв`язку із цим зі штатного розпису відповідних територіальних управлінь посад державної служби з уведенням замість них нових посад - рядового та начальницького складу у новостворених відділах згідно з новою структурою територіального управління.

88. Разом із цим, у наведених скаржником справах №640/6399/20, 640/3456/20 та №240/10996/20, на відміну від справи, яка переглядається, оспорювані накази про звільнення було видано до 13 лютого 2020 року, тобто під час дії Закону №889у редакції до внесення змін згідно із Законом №440-IX, та за інших фактичних обставин:

у справі №240/10996/20 спірні правовідносини виникли внаслідок звільнення позивача з посади начальника відділу державного екологічного нагляду (контролю) земельних ресурсів та надр, поводження з відходами небезпечними хімічними речовинами - старшого держінспектора з охорони навколишнього природного середовища в Житомирській області Держекоінспекції у Житомирській області у зв`язку із ліквідацією державного органу;

у справі №640/3456/20 спірні правовідносини виникли у зв`язку зі звільненням особи з посади заступника начальника управління стандартизації та міжнародного співробітництва департаменту технічного регулювання - начальника відділу стандартизації Міністерства розвитку економіки, торгівлі та сільського господарства України у зв`язку із скороченням посади державної служби внаслідок зміни структури та штатного розпису Міністерства розвитку економіки, торгівлі та сільського господарства України без скорочення чисельності або штату державних службовців;

у справі №640/6399/20 спірні правовідносини виникли у зв`язку зі звільненням з посади директора Департаменту з питань судової роботи та банкрутства Міністерства юстиції України у зв`язку зі скороченням посади державного органу без скорочення чисельності або штату державних службовців з припиненням державної служби.

89. Отже, оскільки висновки, викладені у постановах Верховного Суду у справах №640/6399/20, 640/3456/20 та №240/10996/20, про які зазначає скаржник, стосуються інших фактичних обставин справи, установлених судами, та пов`язані із застосуванням інших норм права, то посилання скаржника на застосування апеляційним судом норм права без урахування висновків щодо їх застосування у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду, є необґрунтованими.

90. Інші доводи та міркування скаржника були перевірені й проаналізовані судами попередніх інстанцій під час розгляду та ухвалення рішень, які оскаржуються, і їм була надана належна правова оцінка. Жодних нових аргументів, які б доводили порушення судами норм матеріального права, у касаційній скарзі не наведено.

91. Також Верховний Суд зазначає, що позивач без будь-яких перешкод мав можливість взяти участь у конкурсі на зайняття вакантних посад рядового і начальницького складу у системі ДБР на загальних засадах, в порядку визначеному статтею 14 Закону №794-VIII.

92. Відтак, зважаючи на висловлену Верховним Судом правову позицію, колегія суддів погоджується з висновками судів попередніх інстанцій щодо відсутності правових підстав для задоволення позову.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

93. Відповідно до частини першої статті 350 КАС України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили неправильного застосування норм матеріального права або порушень норм процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.

94. Зважаючи на приписи статті 350 КАС України, касаційну скаргу необхідно залишити без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін.

IV. Висновки щодо судових витрат

95. З огляду на результат касаційного розгляду, суд не вирішує питання щодо розподілу судових витрат.

Керуючись статтями 327 341 345 349 350 355 356 КАС України, Верховний Суд

ПОСТАНОВИВ:

1. Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

2. Рішення Одеського окружного адміністративного суду від 21 вересня 2021 року та постанову П`ятого апеляційного адміністративного суду від 08 грудня 2021 року у справі №420/6152/21 залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

...........................

...........................

...........................

А. В. Жук

Н. М. Мартинюк

Ж. М. Мельник-Томенко

Судді Верховного Суду