Історія справи

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

07 грудня 2023 року

м. Київ

справа № 160/16601/20

адміністративне провадження № К/990/33164/22

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

судді-доповідача Юрченко В.П.,

суддів: Гімона М.М., Васильєвої І.А.,

розглянувши в письмовому провадженні в касаційній інстанції адміністративну справу № 160/16601/20

за позовом фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 до Головного управління ДПС у Дніпропетровській області, третя особа - Дніпровська міська рада, про визнання дій протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення, провадження по якій відкрито

за касаційною скаргою фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 на рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 28 квітня 2021 (суддя Ніколайчук С.В.) та постанову Третього апеляційного адміністративного суду від 29 вересня 2021 (головуючий суддя Панченко О.М., судді: Іванов С.М., Чередниченко В.Є.),

В С Т А Н О В И В:

У грудні 2020 року фізична особа-підприємець ОСОБА_1 (далі також - позивач) звернувся до суду з позовом до Головного управління ДПС у Дніпропетровській області (далі також - відповідач, контролюючий орган), третя особа - Дніпровська міська рада, в якому просив визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення №06595-5250-0463 від 21 березня 2019 року та №27473-5140-0463 від 24 квітня 2020 року.

Обґрунтовуючи позовні вимоги, вказує на безпідставність прийняття контролюючим органом спірних податкових повідомлень-рішень, оскільки позивач є фізичною особою-підприємцем, має статус платника єдиного податку та використовує належне йому на праві власності нежитлове приміщення в господарській діяльності, що у відповідності до вимог пп. 4 п. 297.1 статті 297 Податкового кодексу України (далі також - ПК України) звільняє останнього від обов`язку сплати земельного податку. Крім того, посилається на порушення процедури направлення податкових повідомлень-рішень, а саме направлення їх не за зареєстрованою адресою позивача.

Рішенням Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 28 квітня 2021 року, залишеним без змін постановою Третього апеляційного адміністративного суду від 29 вересня 2021 року, в задоволенні позову відмовлено.

Так, в ході розгляду справи судами попередніх інстанцій встановлено, що фізична особа-підприємець ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) зареєстрований суб`єктом підприємницької діяльності 22 жовтня 2019 року та згідно витягу з реєстру платників єдиного внеску №2034 від 28 жовтня 2019 року є платником єдиного податку 3 групи зі ставкою 5% без ПДВ.

Видами діяльності за КВЕД є: 56.10 Діяльність ресторанів, надання послуг мобільного харчування (основний); 68.20 Надання в оренду й експлуатацію власного чи орендованого нерухомого майна; 47.99 Інші види роздрібної торгівлі поза магазинами; 77.33 Надання в оренду офісних машин і устаткування, у тому числі комп`ютерів; 56.30 Обслуговування напоями; 56.21 Постачання готових страв для подій; 82.30 Організування конгресів і торговельних виставок; 96.01 Прання та хімічне чищення текстильних і хутряних виробів; 56.29 Постачання інших готових страв; 47.11 Роздрібна торгівля в неспеціалізованих магазинах переважно продуктами харчування, напоями та тютюновими виробами; 55.10 Діяльність готелів і подібних засобів тимчасового розміщування

Позивач є власником наступного нерухомого майна:

- на підставі договору купівлі-продажу нерухомого майна, посвідченого 31 липня 2018 року приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Юдіним М.А. та зареєстрованого в реєстрі за №599 - частини будівлі ресторану «МАЯК» літ. А-6, приміщення І поверху поз. 1-67, І-V, загальною площею 1060,4 кв.м., II поверху поз. 1-56, І-V загальною площею 910,4 кв.м., III поверху поз. 1-23, І,II загальною площею 237,3 кв.м., рампа з навісом літ.а, сходи літ.а1, приямок літ. а2, ганок літ.а;

- на підставі договору купівлі-продажу нерухомого майна, посвідченого 31 липня 2018 року приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Юдіним М.А. та зареєстрованого в реєстрі за №600 - нежилого приміщення V поверху поз. 1-7, 9-15, І-VІ загальною площею 322,9 кв.м. у будівлі ресторану « МАЯК », літ. А-6;

- на підставі договору купівлі-продажу нерухомого майна, посвідченого 31 липня 2018 року приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Юдіним М.А. та зареєстрованого в реєстрі за №601 - приміщення VI поверху поз. 1-16, І-VІ загальною площею 330,3 кв.м. у будівлі ресторану «МАЯК», літ. А-6.

Як констатовано судами та не заперечується позивачем, 04 грудня 2020 року останнім було отримано податкові повідомлення-рішення №6595-5250-0463 від 21 березня 2019 року та №27473-5140-0463 від 24 квітня 2020 року, якими контролюючим органом визначено позивачеві податкове зобов`язання зі сплати земельного податку з фізичних осіб за 2019 рік у сумі 305740,81 грн та 2020 рік у сумі 305740,81 грн відповідно.

Не погоджуючись із вказаними податковими повідомленнями-рішеннями, позивач звернувся до суду з цим позовом.

Відмовляючи в задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції, позицію якого підтримав й апеляційний суд, посилаючись на вимоги пункту 286.1. статті 286, пункту 287.6 статті 287 Податкового кодексу України, а також вимоги частин 1, 2 статті 120 Земельного кодексу України дійшов висновку, що особа, яка придбала будівлю має сплачувати земельний податок на загальних підставах за земельну ділянку, на якій розташовано таку будівлю, з дати державної реєстрації права власності на нерухоме майно. Перебування ж на спрощеній системі оподаткування не звільняє суб`єкта господарювання від виконання податкових зобов`язань зі сплати податків, встановлених у пункті 297.1 статті 297 ПК України, а запроваджує інші умови, порядок та механізм їх сплати, а також встановлює можливість відновлення їх сплати на загальних підставах у разі недотримання умов оподаткування за спрощеною системою. При цьому, суд врахував правову позицію, викладену у постанові Верховного Суду України від 24 листопада 2015 року (справа №826/14703/13-а), підтриману згодом Верховним Судом у постановах, зокрема, але не виключно, від 07 серпня 2018 року (справа №826/8490/17), від 05 листопада 2021 року (справа №826/10983/18) від 23 жовтня 2023 року (справа № 826/16458/16). Крім того, судами стверджено про недоведення позивачем використання спірної земельної ділянки для провадження господарської діяльності. Щодо направлення спірних рішень не за зареєстрованою адресою позивача, то судами зазначено, що допущені помилки при направленні податкового повідомлення-рішення не можуть бути підставою для звільнення платника податку від обов`язку щодо своєчасної сплати суми податку, враховуючи водночас, що у даному випадку такі рішення були отримані позивачем особисто під підпис.

Суд апеляційної інстанції додатково вказав, що земельний податок за 2019-2020 роки розраховано контролюючим органом у відповідності до нормативно-грошової оцінки вартості земельної ділянки (інформація Дніпропетровської регіональної філії Центру ДЗК щодо суб`єкта та об`єкта земельних відносин на 2019 рік від 05.03.2019 №10019) та встановленого Дніпровською міською радою розміру земельного податку за користування земельними ділянками державної та комунальної форми власності.

З такими рішеннями судів першої та апеляційної інстанцій не погодився позивач та подав касаційну скаргу, в якій, посилаючись на неправильне застосування норм матеріального права, просить їх скасувати та ухвалити нове - про задоволення позову.

Обґрунтовуючи вимоги касаційної скарги, позивач посилається на те, що він не є платником земельного податку в розумінні вимог податкового законодавства, оскільки договір оренди щодо користування земельною ділянкою під придбаним ним нерухомим майном не укладався, право власності на таку земельну ділянку за ним не зареєстровано, що, у свою чергу, вказує на відсутність у позивача обов`язку сплачувати земельний податок. Зазначає про недотримання контролюючим органом вимог п.286.1 ст.286 ПК України, який передбачає, що підставою для нарахування земельного податку є дані державного земельного кадастру, однак, такі дані щодо права власності позивача на спірну земельну ділянку відсутні. Крім того, позивач звертає увагу суду, що у 2021 році йому також було нараховано земельний податок за відповідну земельну ділянку у сумі 338797, 29 грн, однак рішенням ДПС України про результати розгляду скарги податкове повідомлення-рішення контролюючого органу про нарахування земельного податку за 2021 рік скасовано. В рішенні ДПС України зазначено про недотримання контролюючим органом вимог п.286.1 ст.286 ПК України.

На адресу Верховного Суду від позивача надійшли доповнення до касаційної скарги, в яких останній вказує на скасування рішенням ДПС України податкового повідомлення-рішення, яким позивачеві нараховано земельний податок за земельну ділянку ( АДРЕСА_1 ) за 2022 рік, з посиланням на порушення вимог п.286.1 ст.286 ПК України. Крім того, в ході розгляду скарги з`ясовано, що земельна ділянка належить територіальній громаді м.Дніпра та надана в оренду ОСОБА_2 . Зазначені факти, на думку позивача, свідчать про недотримання контролюючим органом норм податкового законодавства й при прийнятті податкових повідомлень-рішень, якими позивачеві нараховано земельний податок за 2019 та 2020 роки, що є предметом розгляду у цій справі.

За змістом касаційної скарги підставою касаційного оскарження вказано пункт 1 частини четвертої статті 328 КАС України.

На переконання скаржника, при вирішенні цього спору суди попередніх інстанцій неправильно застосували підпункти 269.1.1., 269.1.2. пункту 269.1 статті 269, підпункт 270.1.1. пункту 270.1 статті 270, пункт 286.1 статті 286 та пункт 287.7 статті 287 ПК України, а саме, застосовуючи наведені норми права, суди попередніх інстанцій помилково не врахували висновки Верховного Суду, викладені в постановах від 22 травня 2018 року (справа №826/14642/16) та від 13 лютого 2018 року (справа №805/1221/17-а).

Верховний Суд ухвалою від 14 грудня 2022 року відкрив касаційне провадження за касаційною скаргою фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 з метою перевірки доводів щодо неправильного застосування судом норм матеріального права у випадку, передбаченому пунктом 1 частини четвертої статті 328 КАС України.

Відповідач та третя особа у відзивах на касаційну скаргу просять останню залишити без задоволення, а рішення судів першої та апеляційної інстанцій - без змін.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, обговоривши доводи касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіривши правильність застосування судами норм матеріального та процесуального права, колегія суддів вважає, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з огляду на таке.

Відповідно до частини першої статті 341 КАС України (в редакції, чинній з 08 лютого 2020 року) суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанцій норм матеріального і процесуального права.

Відповідно до статті 67 Конституції України кожен зобов`язаний сплачувати податки і збори в порядку і розмірах, встановлених законом.

Згідно статті 206 Земельного кодексу України (далі - ЗК України у редакції, чинній на дату виникнення спірних правовідносин) використання землі в Україні є платним. Об`єктом плати за землю є земельна ділянка. Плата за землю справляється відповідно до закону.

Відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів, регулює ПК України, який, зокрема, визначає вичерпний перелік податків та зборів, що справляються в Україні, та порядок їх адміністрування, платників податків та зборів, їх права та обов`язки, компетенцію контролюючих органів, повноваження і обов`язки їх посадових осіб під час здійснення податкового контролю, а також відповідальність за порушення податкового законодавства.

Підпунктом 14.1.147 пункту 14.1 статті 14 ПК України визначено, що плата за землю - обов`язковий платіж у складі податку на майно, що справляється у формі земельного податку та орендної плати за земельні ділянки державної і комунальної власності.

Згідно з підпунктом 16.1.4 пункту 16.1 статті 16 ПК України платник податків зобов`язаний сплачувати податки та збори в строки та у розмірах, установлених цим Кодексом та законами з питань митної справи.

Справляння плати за землю здійснюється відповідно до положень розділу ХIII ПК України.

Відповідно до пункту 269.1 статті 269 ПК України платниками податку є власники земельних ділянок, земельних часток (паїв) та землекористувачі.

Об`єктами оподаткування є земельні ділянки, які перебувають у власності або користуванні (підпункт 270.1.1 пункту 270.1 статті 270 ПК України).

Таким чином, обов`язок платника податку сплачувати плату за землю виникає у власників та землекористувачів з дня виникнення права власності або користування земельною ділянкою.

Право власності на земельну ділянку, а також право постійного користування та право оренди земельної ділянки виникають з моменту державної реєстрації цих прав (стаття 125 ЗК України).

Право власності та користування земельною ділянкою оформлюється відповідно до Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» (стаття 126 ЗК України).

За правилами пункту 286.1 статі 286 ПК України підставою для нарахування земельного податку є дані державного земельного кадастру.

При цьому, власники землі та землекористувачі сплачують плату за землю з дня виникнення права власності або права користування земельною ділянкою (пункт 287.1 статті 287 ПК України).

Питання переходу права власності на земельну ділянку у разі набуття права на житловий будинок, будівлю, споруду, що розміщені на ній, регулюються положеннями статей 120 ЗК України та 377 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України).

Цими нормами чітко встановлено, що до особи, яка набула право власності на жилий будинок, будівлю або споруду, переходить право власності або право користування на земельну ділянку, на якій вони розміщені.

Таким чином, на усіх власників чи користувачів земельними ділянками покладається обов`язок із плати за землю, зокрема у вигляді земельного податку. При цьому у разі набуття права власності чи оренди на нерухоме майно обов`язок із сплати земельного податку або орендної плати покладається на власника/орендаря нерухомого майна, незалежно від факту оформлення права власності чи користування відповідною земельною ділянкою.

У справі, яка розглядається, суди обох інстанцій встановили, що позивач є власником нежитлових приміщень, за земельну ділянку під якими контролюючим органом оскарженими податковими повідомленнями-рішеннями нараховано земельний податок. При цьому, право власності чи користування на земельну ділянку під належними йому на праві власності нежитловими приміщеннями позивачем не зареєстровано.

За таких обставин, незважаючи на те, що позивач не зареєстрував право власності чи користування земельною ділянкою під належними йому на праві власності нежитловими приміщеннями, виходячи із принципу пріоритетності норм ПК України над нормами інших актів у разі їх суперечності, який закріплений у пункті 5.2 статті 5 ПК України, обов`язок зі сплати земельного податку виник у позивача з дати державної реєстрації права власності на нерухоме майно.

Аналогічна правова позиція щодо застосування зазначених норм матеріального права неодноразово висловлювалась Верховним Судом України у постановах від 07.07.2015 у справі №826/12388/13-а, від 02.12.2015 у справі №826/3130/15 та Верховним Судом у постановах від 19.06.2018 у справі №826/8009/16, від 16.06.2020 у справі №826/11166/16, 20.02.2023 у справі 815/3972/16.

Що ж стосується доводів позивача про розповсюдження на нього пільги щодо звільнення від обов`язку нарахування, сплати та подання податкової звітності з земельного податку, передбаченої підпунктом 4 пункту 297.1 статті 297 ПК України, то колегія суддів зазначає наступне.

Відповідно до пункту 291.3 статті 291 ПК України юридична особа чи фізична особа-підприємець можуть самостійно обрати спрощену систему оподаткування, якщо така особа відповідає вимогам, встановленим цією главою, та реєструється платником єдиного податку в порядку, визначеному цією главою.

За приписами пункту 291.2 статті 291 ПК України, спрощена система оподаткування, обліку та звітності полягає в запровадженні особливого механізму справляння податків і зборів, що встановлює заміну сплати окремих податків і зборів, встановлених пунктом 297.1 статті 297 цього Кодексу, на сплату єдиного податку в порядку та на умовах, визначених цією главою, з одночасним веденням спрощеного обліку та звітності.

Також пунктом 269.2 статті 269 ПК України передбачено, що суб`єкти господарювання, які застосовують спрощену систему оподаткування, обліку та звітності, сплачують земельний податок в особливому порядку, передбаченому главою 1 розділу XIV цього Кодексу (за спрощеною системою оподаткування, обліку та звітності).

Згідно підпункту 4 пункту 297.1 статті 297 ПК України, платники єдиного податку звільняються від обов`язку нарахування, сплати та подання податкової звітності з податку на майно (в частині земельного податку), крім земельного податку за земельні ділянки, що не використовуються платниками єдиного податку першої - третьої груп для провадження господарської діяльності та платниками єдиного податку четвертої групи для ведення сільськогосподарського товаровиробництва.

У значенні наведених норм права спрощена система оподаткування не звільняє суб`єкта господарювання від виконання податкових зобов`язань зі сплати податків, встановлених у пункті 297.1 частини 297 ПК, а запроваджує інші умови, порядок та механізм їх сплати, а також встановлює можливість відновлення їх сплати на загальних підставах у разі недотримання умов оподаткування за спрощеною системою.

Умовою несплати земельного податку за зазначеною системою оподаткування є те, що суб`єкт господарювання, який є власником чи користувачем земельної ділянки, використовує цю землю для проведення господарської діяльності.

Правове відношення між власністю на земельну ділянку чи користування нею та обов`язком сплати земельного податку не припиняється у разі набуття власником чи користувачем земельної ділянки статусу суб`єкта господарювання та обрання ним виду економічної діяльності і системи оподаткування, які не передбачають використання земельної ділянки в господарській діяльності. Тобто з набуттям ознак (якості) суб`єкта господарювання фізична особа, яка ним стала, не перестає бути власником чи користувачем земельної ділянки і не звільняється від обов`язку сплати земельного податку.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду України від 24 листопада 2015 року (справа № 826/14703/13-а) та у постановах Верховного Суду від 15 лютого 2019 року (справа № 826/9948/16), від 9 квітня 2019 року (справа №826/12960/16), від 13, 19 та 26 червня 2018 року (справи №№ 826/14615/16, 814/3427/13-а та 826/10930/13-а відповідно), від 05 листопада 2021 року (справа № 826/10983/18).

Судами попередніх інстанцій констатовано, що відповідна земельна ділянка не використовується позивачем для провадження господарської діяльності. Доказів протилежного останнім не надано.

Щодо обґрунтованості розрахунку земельного податку, то колегія суддів враховує наступне.

Так, положеннями підпунктів 271.1.1, 271.1.2, п. 271.1 ст. 271 ПК України визначено, що базою оподаткування є: нормативна грошова оцінка земельних ділянок з урахуванням коефіцієнта індексації, визначеного відповідно до порядку, встановленого цим розділом; площа земельних ділянок, нормативну грошову оцінку яких не проведено.

Згідно п. 286.1 ст. 286 ПК України підставою для нарахування земельного податку є дані державного земельного кадастру.

Центральні органи виконавчої влади, що реалізують державну політику у сфері земельних відносин та у сфері державної реєстрації речових прав на нерухоме майно, у сфері будівництва, щомісяця, але не пізніше 10 числа наступного місяця, а також за запитом відповідного контролюючого органу за місцезнаходженням земельної ділянки подають інформацію, необхідну для обчислення і справляння плати за землю, у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Відповідно до пункту 4 Порядку №1051 ведення Державного земельного кадастру здійснює Держгеокадастр та його територіальні органи.

Підпунктом 14 пункту 24 вказаного Порядку визначено, що до Державного земельного кадастру вносяться відомості про значення нормативної грошової оцінки земельної ділянки, яке розраховується за допомогою програмного забезпечення Державного земельного кадастру на підставі відомостей про земельну ділянку, зазначених у цьому пункті, та відомостей про нормативну грошову оцінку земель у межах території адміністративно-територіальної одиниці згідно з підпунктом 8 пункту 22 цього Порядку; дату проведення нормативної грошової оцінки земель.

Підпункт 1 пункту 4 Порядку №1066 передбачає, що для здійснення контролю за надходженням до місцевих бюджетів коштів від сплати земельного податку та орендної плати за землю подаються щокварталу до 30 числа місяця наступного періоду відомості Держгеокадастром, головними управліннями Держгеокадастру в області, м. Києві - відповідним територіальним органам ДФС щодо, зокрема проведення нормативної грошової оцінки земель у межах населених пунктів у цілому по Україні та в розрізі регіонів з розподілом на міста обласного і районного значення, селища, села та земель несільськогосподарського призначення за межами населених пунктів у цілому по Україні та в розрізі регіонів з розподілом землекористувачів за категоріями земель.

Постановою Кабінету Міністрів України від 21 грудня 2011 року №1386 затверджений Порядок подання інформації про платників податків, об`єкти оподаткування та об`єкти, пов`язані з оподаткуванням, для забезпечення ведення їх обліку, а також обчислення та справляння податків і зборів (далі - Порядок №1386), пунктом 4 якого передбачено, що Держгеокадастр та Мін`юст подають щомісяця до 10 числа, а також на запит територіального органу ДФС за місцезнаходженням земельної ділянки або ДФС інформацію, необхідну для обчислення і справляння плати за землю та єдиного податку, в тому числі:

Держгеокадастр - про земельні ділянки, зокрема про кадастровий номер земельної ділянки, дату реєстрації у Державному земельному кадастрі, дату державної реєстрації земельної ділянки (відповідно до державного акта на право власності на земельну ділянку або на право постійного користування земельною ділянкою чи договору оренди), площу відповідно до правовстановлюючих документів, цільове призначення та місце розташування земельної ділянки, дату та значення нормативної грошової оцінки, частку кожного із співвласників земельної ділянки (у разі коли земельна ділянка перебуває у спільній частковій власності), а також про землевласників або землекористувачів, зокрема найменування та місцезнаходження або прізвище, ім`я, по батькові та місце проживання землевласника або землекористувача.

Зміст пункту 286.1 статті 286 ПК України у взаємозв`язку з підпунктом 1 пункту 4 Порядку №1066, пунктом 4 Порядку №1386 свідчить, що нарахування земельного податку повинно здійснюватися на підставі саме актуальних даних державного земельного кадастру. Для цього законодавець відповідним чином врегулював порядок обміну необхідною для цього інформацією між, зокрема, Держгеокадастром (його територіальними органами) і податковими органами.

Як вбачається із наявного в матеріалах справи відзиву на позовну заяву, підставою для нарахування сум земельного податку за посиланням відповідача слугувала інформація щодо суб`єкта та об`єкта земельних відносин на 2017 рік, надана Дніпропетровською регіональною філією Центру ДЗК.

Поряд з цим, суди попередніх інстанцій не вжили заходів задля витребування у відповідача розрахунку визначених у податкових повідомленнях-рішеннях зобов`язань, помилково визнавши достатніми відомості, викладені у відзиві на позов, що в сукупності не надає суду касаційної інстанції можливості перевірити правильність використаних відповідачем даних, які є базою та підставою для нарахування земельного податку, а також актуальних відомостей державного земельного кадастру щодо спірної земельної ділянки.

Водночас, колегія суддів вважає за необхідне зазначити, що ДПС України, розглянувши скарги фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 на податкові повідомлення-рішення про нарахування йому земельного податку за спірну у цій справі земельну ділянку за 2021 та 2022 роки, прийшла до висновку про недотримання контролюючим органом п.286.1 ст.286 ПК України при нарахуванні земельного податку за відповідні роки та, як наслідок, необхідність скасування останніх. Такі висновки обґрунтовано відсутність відомостей про спірну земельну ділянку у даних державного земельного кадастру. Крім того, рішення містять інформацію про перебування земельної ділянки у комунальній власності територіальної громади м.Дніпра та надання останньої в оренду іншій фізичній особі.

Перевірка вищевказаних відомостей має визначальне значення при вирішенні цього спору.

Верховний Суд неодноразово наголошував на тому, що застосуванню норм матеріального права передує встановлення обставин у справі, підтвердження їх відповідними доказами. Тобто, застосування судом норм матеріального права повинно вирішити спір, який виник між сторонами у конкретних правовідносинах, які мають бути встановлені судами на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі.

Відомості про обставини справи, на підставі яких суд приймає відповідне рішення по суті, повинні бути достовірними, тобто відповідність доказу об`єктивній дійсності є його безсумнівність, яка обумовлена зібраними матеріалами справи; достатніми, що відображається в наявності такої системи належних, допустимих, достовірних доказів, які отримані в результаті всебічного, повного та об`єктивного дослідження обставин, пов`язаних з предметом справи та всієї сукупності зібраних у ній доказів і яка достовірно встановлює всі обставини справи; належними, тобто властивість доказу, яка характеризує зв`язок відомостей і які становлять його зміст з обставинами, які підлягають доказуванню; допустимими, тобто відповідними процесуальній формі їх одержання, єдиною загальною вимогою недопустимості доказів є виявлення порушень закону при їх збиранні.

При цьому обов`язок суду встановити дійсні обставини справи при розгляді адміністративного позову безвідносно до позиції сторін випливає з офіційного з`ясування всіх обставин справи як принципу адміністративного судочинства, закріпленого нормами статті 2 та частини четвертої статті 9 КАС України, відповідно до змісту якого суд вживає передбачені законом заходи, необхідні для з`ясування всіх обставин у справі, у тому числі щодо виявлення та витребування доказів з власної ініціативи. Тобто, цей принцип зобов`язує суд до активної ролі в судовому процесі для належного встановлення обставин у справі, що розглядається.

Враховуючи викладене, колегія суддів приходить до висновку, що суди попередніх інстанцій не в повній мірі дотримались вимог частини четвертої статті 9 КАС України, що призвело до неповного з`ясування обставин справи, які мають значення для правильного вирішення цього спору.

Відповідно до положень пункту 2 частини першої статті 349 КАС суд касаційної інстанції за наслідками розгляду касаційної скарги має право скасувати судові рішення судів першої та (або) апеляційної інстанцій повністю або частково і передати справу повністю або частково на новий розгляд.

За правилами пункту 1 частини другої статті 353 КАС підставою для скасування судових рішень судів першої та (або) апеляційної інстанцій і направлення справи на новий судовий розгляд є порушення норм процесуального права, яке унеможливило встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи, якщо суд не дослідив зібрані у справі докази.

Частиною четвертою статті 353 КАС визначено, що справа направляється до суду апеляційної інстанції для продовження розгляду або на новий розгляд, якщо порушення допущені тільки цим судом. В усіх інших випадках справа направляється до суду першої інстанції.

Оскільки суди першої та апеляційної інстанцій не дотримались норм процесуального права задля з`ясування усіх фактичних обставин справи, що мають значення для правильного її вирішення, судові рішення судів попередніх інстанцій підлягають скасуванню, а справа - направленню на новий розгляд до суду першої інстанції.

Під час нового розгляду справи суду необхідно врахувати викладене, всебічно і повно з`ясувати всі фактичні обставини справи, з урахуванням предмета доказування у цій справі, з перевіркою їх належними та допустимими доказами, надати належну правову оцінку кожному доказу окремо та у їх сукупності. Судове рішення, з урахуванням встановлених обставин та зібраних доказів, повинно містити обґрунтування, чому суд приймає або відхиляє той чи інший доказ, надавши правову оцінку усім доводам сторін в межах заявленого позову.

Оскільки справа направляється на новий розгляд, розподіл судових витрат відповідно до частини шостої статті 139 КАС України не здійснюється.

Керуючись статтями 139 341 345 353 355 356 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

П О С Т А Н О В И В :

Касаційну скаргу фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 задовольнити частково.

Рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 28 квітня 2021 року та постанову Третього апеляційного адміністративного суду від 29 вересня 2021 року скасувати, а справу № 160/16601/20 направити на новий розгляд до суду першої інстанції.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття і не оскаржується.

СуддіВ.П. Юрченко М.М. Гімон І.А. Васильєва