Історія справи

Ухвала КАС ВП від 24.07.2018 року у справі №826/1150/17

ПОСТАНОВА

Іменем України

07 жовтня 2019 року

Київ

справа №826/1150/17

адміністративне провадження №К/9901/56532/18

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

Соколова В. М., Єресько Л. О., Загороднюка А. Г., розглянувши в порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Окружного адміністративного суду міста Києва від 17 квітня 2018 року (суддя Мазур А. С. ) та постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 21 червня 2018 року (судді Коротких А. Ю., Файдюк В. В., Чаку Є. В. ) у справі № 826/1150/17 за позовом офіцера відділу проведення службових розслідувань у сфері економічних відносин управління службових розслідувань Головного управління Військової служби правопорядку Збройних Сил України майора ОСОБА_1 до Генерального штабу Збройних Сил України, т. в. о. начальника Військової служби правопорядку у Збройних Силах України - начальника Головного управління Військової служби правопорядку Збройних Сил України генерал-майора Криштуна Ігоря Леонідовича (далі - начальник ГУ Військової служби правопорядку ЗСУ генерал-майор Криштун І. Л. ) про визнання протиправними та скасування наказів, стягнення моральної шкоди,

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог та їх обґрунтування

У січні 2017 року ОСОБА_1 (надалі - позивач) звернулася до Окружного адміністративного суду міста Києва з позовом до відповідачів, в якому, з урахуванням останніх уточнень позовних вимог, просила:

- визнати протиправними та скасувати наказ т. в. о. начальника Військової служби правопорядку у Збройних Силах України - начальника ГУ Військової служби правопорядку ЗСУ генерал-майор Криштуна І. Л. від 09 серпня 2016 року № 209, що полягає у притягненні ОСОБА_1 до дисциплінарної відповідальності та накладенні дисциплінарного стягнення - попередження про неповну службову відповідність;

- визнати протиправним та скасувати наказ т. в. о. начальника Військової служби правопорядку у Збройних Силах України - начальника ГУ Військової служби правопорядку ЗСУ генерал-майор Криштуна І. Л. від 29 серпня 2016 року № 222, що полягає у притягненні ОСОБА_1 до дисциплінарної відповідальності та накладенні дисциплінарного стягнення - догани;

- визнати протиправними та скасувати накази Генерального штабу Збройних Сил України від 20 жовтня 2016 року № 391 та від 08 листопада 2016 року № 495, що полягають у притягненні ОСОБА_1 до дисциплінарної відповідальності та накладенні дисциплінарного стягнення - пониження у військовому званні на один ступінь;

- визнати протиправним та скасувати наказ Генерального штабу Збройних Сил України від 31 січня 2017 року № 35, що полягає у притягненні ОСОБА_1 до дисциплінарної відповідальності та накладенню дисциплінарного стягнення - звільнення з військової служби за службовою невідповідністю;

- за вчинення дій, що принижують честь, гідність та ділову репутацію ОСОБА_1, стягнути з відповідачів на її користь кошти у розмірі 100 000,00 (сто тисяч)
гривень на відшкодування моральної шкоди, заподіяної протиправними рішеннями.

Позовні вимоги мотивовані тим, що 19 травня 2016 року ОСОБА_1 призначено на посаду офіцера відділу проведення службових розслідувань у сфері економічних відносин управління службових розслідувань ГУ Військової служби правопорядку ЗСУ, де начальником на той час був генерал-майор Криштун І. Л. Однак, стосунки позивача з керівництвом не склалися, через що на неї почав здійснюватися психологічний та моральний тиск, та в результаті чого, в подальшому, були видані численні накази про притягнення ОСОБА_1 до дисциплінарної відповідальності.

Позивач вважає, що підстави, на яких ґрунтуються оскаржувані накази, порушують її честь та гідність, а самі накази є неправомірними та підлягають скасуванню.

Короткий зміст рішень судів попередніх інстанцій

Окружний адміністративний суд міста Києва ухвалою від 17 квітня 2018 року, залишеною без змін постановою Київського апеляційного адміністративного суду від 21 червня 2018 року, визнав неповажними причини пропуску строку звернення ОСОБА_1 до адміністративного суду. Позовну заяву ОСОБА_1 залишив без розгляду.

Мотиви, з яких суди попередніх інстанцій дійшли таких висновків, ґрунтуються на тому, що позовну заяву подано позивачем після закінчення строку, встановленого Кодексом адміністративного судочинства України (далі - КАС України), а із матеріалів справи не вбачається підстав для визнання поважними причин пропуску строку звернення до адміністративного суду.

Короткий зміст та обґрунтування вимог касаційної скарги

На ухвалу Окружного адміністративного суду міста Києва від 17 квітня 2018 року та постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 21 червня 2018 року позивач подав касаційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення норм матеріального права, просить скасувати вказані судові рішення та направити справу до суду першої інстанції для продовження розгляду.

Вимоги касаційної скарги ОСОБА_1 аргументує тим, що про існування оскаржуваних наказів дізналася 23 грудня 2016 року під час ознайомлення з службовою карткою.

До того, з наказами вона не ознайомлювалася та їх копії не отримувала. З позовом позивачка звернулася 12 січня 2017 року, тобто, у визначений процесуальним законом місячний строк. Таким чином, позивачем подано даний позов з дотриманням вимог частини 5 статті 122 КАС України. Скаржник зазначає, що твердження відповідача про доведення до відома ОСОБА_1 спірних наказів не ґрунтуються на доказах.

Крім зазначеного, позивачка стверджує, що й про існування наказу Генерального штабу ЗСУ від 31 січня 2017 року № 35 вона дізналася лише 17 лютого 2017 року, після чергового ознайомлення з службовою карткою. Копія цього наказу їй не вручалася та з самим наказом її не ознайомлювали.

Про вказані обставини позивач неодноразово наголошувала в судах першої та апеляційної інстанцій, проте судами не надано їм правової оцінки. Так само, судом апеляційної інстанції проігноровано посилання ОСОБА_1 щодо положення наказу Генерального штабу ЗСУ від 16 вересня 2013 року № 200 "Про затвердження Інструкції діловодства в Збройних Силах України".

На думку позивача, судами попередніх інстанцій не повно з'ясовані обставини, що мають значення для правильного вирішення справи, та прийнято незаконну ухвалу про залишення позову без розгляду, яка перешкоджає подальшому провадженню у справі.

Позиція інших учасників справи

У відзиві на касаційну скаргу представник відповідачів - Генерального штабу ЗСУ та ГУ Військової служби правопорядку ЗСУ просить касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, а судові рішення без змін.

Зазначає, що відповідно до статей 97,98 Дисциплінарного статуту ЗСУ офіцерському складу дисциплінарне стягнення оголошується особисто, на нараді або перед строєм чи в наказі (розпорядженні). Також під час оголошення дисциплінарного стягнення до відома військовослужбовця доводиться, в чому полягає порушення ним військової дисципліни чи громадського порядку, що і було зроблено. Зауважує, що немає жодного нормативного документу, який би зобов'язував доводити не дисциплінарне стягнення, а сам наказ. Вважає необґрунтованими посилання скаржника на пункт 2.10.1.8 Інструкції з діловодства в ЗСУ, оскільки цей пункт описує механізм доведення наказів, якщо таке доведення відбувається, але механізм не несе імперативної норми.

Натомість, позивач фактично стверджує, що після опитування, проведення бесіди, оголошення дисциплінарного стягнення, невиплати більшої частини грошового забезпечення, ознайомлення з службовою карткою вона не знала про факт притягнення її до дисциплінарної відповідальності.

Рух касаційної скарги

Ухвалою від 25 вересня 2018 року Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду: Желтобрюх І. Л. (суддя-доповідач), Білоуса О. В., Бевзенка В. М. відкрив касаційне провадження за скаргою ОСОБА_1

12 червня 2019 року відповідно до протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями, який здійснено на підставі розпорядження від 11 червня 2019 року № 690/0/78-19, у зв'язку зі зміною спеціалізації та введенням до іншої судової палати судді-доповідача Желтобрюх І. Л. (рішення зборів суддів Верховного Суду в Касаційному адміністративному суді від 20 травня 2019 року № 14), визначено новий склад суду: Соколов В. М. - головуючий суддя (суддя-доповідач), Єресько Л. О., Загороднюк А. Г.

Установлені судами попередніх інстанцій обставини справи

З листопада 2015 року позивачка проходила військову службу за контрактом у ЗСУ на посаді помічника начальника управління сил спеціальних операцій з економічних питань, а з травня 2016 року на посаді офіцера відділу проведення службових розслідувань у сфері економічних відносин управління службових розслідувань ГУ Військової служби правопорядку ЗСУ.

Наказом т. в. о. начальника Військової служби правопорядку у Збройних Силах України - начальника ГУ Військової служби правопорядку ЗСУ генерал-майор Криштуна І. Л. від 09 серпня 2016 року № 209 за перебування на службі з ознаками алкогольного сп'яніння, що призвело до невиконання визначених завдань та функціональних обов'язків за посадою, на підполковника ОСОБА_1 накладено дисциплінарне стягнення у вигляді попередження про неповну службову відповідність.

Наказом т. в. о. начальника Військової служби правопорядку у Збройних Силах України - начальника ГУ Військової служби правопорядку ЗСУ генерал-майор Криштуна І. Л. від 29 серпня 2016 року № 222 за порушення вимог статті 13 Статуту внутрішньої служби ЗСУ щодо повсякденного підвищення фізичної загартованості тренованості на підполковника ОСОБА_1 накладено дисциплінарне стягнення у вигляді догани.

Наказами Генерального штабу Збройних Сил України від 20 жовтня 2016 року № 391 та від 08 листопада 2016 року № 495 за порушення вимог статей 11,12,16 Статуту внутрішньої служби ЗСУ, статті 4 Дисциплінарного статуту ЗСУ та неналежне виконання службових обов'язків на підполковника ОСОБА_1 накладено дисциплінарне стягнення у вигляді пониження у військовому званні на один ступінь.

Наказом Генерального штабу Збройних Сил України від 31 січня 2017 року № 35 за порушення вимог статей 11,12,14,16, абзацу другого статті 30, статей 241,254 Статуту внутрішньої служби ЗСУ, абзацу другого та шостого статті 4 Дисциплінарного статуту ЗСУ, пункту 1 наказу начальника Військової служби правопорядку у ЗСУ від 25 грудня 2015 року № 330 "Про організацію службової діяльності Головного управління Військової служби правопорядку ЗСУ у 2016 навчальному році" та неналежне виконання функціональних обов'язків на майора ОСОБА_1 накладено дисциплінарне стягнення у вигляді звільнення з військової служби за службовою невідповідністю".

Не погодившись з такими рішеннями суб'єктів владних повноважень, ОСОБА_1 звернулася до суду з даним позовом.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

В силу частини 2 статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Пунктом 15 статті 3 КАС України (у редакції, чинній на час звернення позивача до суду) публічна служба - діяльність на державних політичних посадах, професійна діяльність суддів, прокурорів, військова служба, альтернативна (невійськова) служба, дипломатична служба, інша державна служба, служба в органах влади Автономної Республіки Крим, органах місцевого самоврядування.

Аналогічні приписи закріплені у пункті 17 статті 4 КАС України (у редакції після 15 грудня 2017 року).

Положеннями частини 1 статті 99 КАС України (тут і далі - у редакції, чинній на час звернення позивача до суду) передбачено, що адміністративний позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого частини 1 статті 99 КАС України або іншими законами.

Для захисту прав, свобод та інтересів особи частини 1 статті 99 КАС України та іншими законами можуть встановлюватися інші строки для звернення до адміністративного суду, які, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів. Для звернення до суду у справах щодо прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби встановлюється місячний строк (частини 1 статті 99 КАС України).

Зазначені приписи кореспондуються з положеннями статті 122 КАС України в редакції, чинній з 15 грудня 2017 року.

Отже, для звернення до адміністративного суду з публічно-правовим спором, який пов'язаний із прийняттям громадян на публічну службу, її проходженням, звільненням з публічної служби процесуальним законом визначений спеціальний строк.

За частиною 1 статті 103 КАС України перебіг процесуального строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов'язано його початок.

Строк звернення до суду обчислюється за загальним правилом з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів. День, коли особа дізналася про порушення свого права, - це встановлений доказами день, коли позивач дізнався про рішення, дію чи бездіяльність, внаслідок якої відбулося порушення його прав, свобод чи інтересів.

Положеннями частини 1 статті 100 КАС України передбачалося, що адміністративний позов, поданий після закінчення строків, установлених законом, залишається без розгляду, якщо суд на підставі позовної заяви та доданих до неї матеріалів не знайде підстав для визнання причин пропуску строку звернення до адміністративного суду поважними, про що постановляється ухвала.

Законодавче закріплення строків звернення з адміністративним позовом до суду є гарантією стабільності публічно правових відносин, призначенням якої є забезпечення своєчасної реалізації права на звернення до суду, забезпечення стабільної діяльності суб'єктів владних повноважень при здійсненні управлінських функцій, дисциплінування учасників адміністративного судочинства.

Інститут строків в адміністративному процесі сприяє досягненню юридичної визначеності у публічно-правових відносинах, а також стимулює учасників адміністративного процесу добросовісно ставитися до виконання своїх обов'язків.

Ці строки обмежують час, протягом якого публічно-правові відносини можуть вважатися спірними. Тому, якщо протягом законодавчо встановленого строку особа не звернулася до суду за вирішенням спору, відповідні відносини набувають ознаки стабільності.

Практика Європейського суду з прав людини свідчить про те, що право на звернення до суду не є абсолютним і може бути обмеженим, в тому числі і встановленням строків на звернення до суду за захистом порушених прав (справа "Стаббігс на інші проти Великобританії", справа "Девеер проти Бельгії").

Так, Європейський суд з прав людини у своїх рішеннях наполягає на тому, що процесуальні строки (строки позовної давності) є обов'язковими для дотримання.

Правила регулювання строків для подання скарги, безумовно, мають на меті забезпечення належного відправлення правосуддя і дотримання принципу юридичної визначеності. Зацікавлені особи повинні розраховувати на те, що ці правила будуть застосовані (див. рішення Європейського суду у справі "Перез де Рада Каванілес проти Іспанії" від 28 жовтня 1998 року, заява № 28090/95, пункт 45).

Реалізуючи пункт 1 статті 6 Конвенції, кожна держава-учасниця цієї Конвенції вправі встановлювати правила судової процедури, в тому числі й процесуальні заборони і обмеження, зміст яких - не допустити судовий процес у безладний рух.

У рішенні "Міраґаль Есколано та інші проти Іспанії" Європейський суд з прав людини встановив, що строки позовної давності, яких заявники мають дотримуватися при поданні скарг, спрямовані на те, щоб забезпечити належне здійснення правосуддя і дотримання принципів правової певності. Сторонам у провадженні слід очікувати, що ці норми будуть застосовними (рішення від 25 січня 2000 року, пункт 33).

Залишаючи без розгляду адміністративний позов ОСОБА_1, суди першої та апеляційної інстанцій зазначили, що всі оскаржувані позивачем накази доводилися до її відома, а відтак вона є належно повідомленою про їх існування. До того ж, у матеріалах справи міститься витяг із службової картки майора ОСОБА_1, з якої вбачається, що остання ознайомлювалася з інформацією про накладені на неї стягнення. Також до матеріалів справи додано копію рапорта майора ОСОБА_1 від 01 грудня 2016 року про направлення на стаціонарне лікування, з якого вбачається, що позивач вказала понижене звання - майор, що свідчить про обізнаність останньої, зокрема, з наказом від 20 жовтня 2016 року № 391 "Про пониження у військовому званні на один ступінь".

Разом з тим суди не врахували наступне.

Статтями 97,98 Дисциплінарного статуту ЗСУ визначено, що про накладені дисциплінарні стягнення оголошується офіцерському складу та військовослужбовцям військової служби за контрактом - особисто, у письмовому розпорядженні, на нараді чи перед строєм військовослужбовців, які мають військові звання (обіймають посади) не нижче за військове звання (посаду) військовослужбовця, що вчинив правопорушення. Крім того, дисциплінарні стягнення можуть оголошуватися в письмовому наказі. Оголошувати дисциплінарні стягнення командирам у присутності підлеглих заборонено.

Під час оголошення дисциплінарного стягнення до відома військовослужбовця доводять, в чому полягає порушення ним військової дисципліни чи громадського порядку.

Із наведених положень слідує, що наказ про накладення дисциплінарного стягнення оголошується офіцерському складу в письмовому розпорядженні (наказі), на нараді чи перед строєм військовослужбовців, які мають військові звання (обіймають посади) не нижче за військове звання (посаду) військовослужбовця, що вчинив правопорушення.

З матеріалів адміністративної справи слідує, що представник відповідачів наполягав на тому, що спірні накази про накладення дисциплінарних стягнень на ОСОБА_1 доводилися до її відома особисто. Крім того, позивачка була ознайомлена з службовою карткою, у якій зазначені відомості про наявні дисциплінарні стягнення.

Проте, доказів на підтвердження вказаних обставин відповідачі не надали, а суди, в свою чергу, не з'ясували дійсність таких обставин.

У справі, що розглядається, позивачка як під час звернення до суду, так і в апеляційній та касаційній скаргах зазначала, що копії спірних наказів вона не отримувала та з самими наказами її не ознайомлювали. Натомість, про накладення на неї дисциплінарних стягнень, дізналася лише 23 грудня 2016 року та 17 лютого 2017 року під час ознайомлення з службовою карткою, що підтверджується її підписами в цій картці, а копії наказів отримала після звернення до відповідача із запитом від 12 січня 2017 року.

Однак, зазначені доводи позивача судами попередніх інстанцій не були досліджені належним чином. Більше того, судами взагалі не досліджувалося питання отримання позивачем копій спірних наказів.

Тобто, в даному випадку може мати місце факт порушення прав, свобод та інтересів позивача щодо неотримання ним спірних наказів, що має триваючий характер.

Ураховуючи викладене, колегія суддів вважає передчасним висновок судів першої та апеляційної інстанцій щодо пропуску позивачем строку звернення до суду.

Одночасно з цим колегія суддів відзначає, що при вирішенні питання дотримання позивачем строку звернення до суду, суди першої та апеляційної інстанції керувалися положеннями процесуального закону в редакції, що набрала чинності після 15 грудня 2017 року, тобто, яка не була чинна на час звернення позивача до суду - 12 січня 2017 року, що свідчить про порушення судами норм процесуального права.

Відповідно до пункту 2 частини 2 статті 349 КАС України суд касаційної інстанції за наслідками розгляду касаційної скарги має право скасувати судові рішення судів першої та (або) апеляційної інстанцій повністю або частково і передати справу повністю або частково на новий розгляд, або для продовження розгляду.

Згідно з частиною 1 статті 353 КАС України підставою для скасування ухвали судів першої та (або) апеляційної інстанцій і направлення справи для продовження розгляду є неправильне застосування норм матеріального права чи порушення норм процесуального права, що призвели до постановлення незаконної ухвали суду першої інстанції та (або) постанови суду апеляційної інстанції, яка перешкоджає подальшому провадженню у справі.

За таких обставин, касаційна скарга підлягає задоволенню, а оскаржувані судові рішення - скасуванню із направленням справи для продовження до суду першої інстанції.

Висновки щодо розподілу судових витрат

З огляду на результат касаційного розгляду, витрати понесені у зв'язку з переглядом справи в суді касаційної інстанції не розподіляються.

Керуючись статтями 341, 345, 349, 353, 356, 359 КАС України, Верховний Суд

ПОСТАНОВИВ:

1. Касаційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити.

2. Ухвалу Окружного адміністративного суду міста Києва від 17 квітня 2018 року та постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 21 червня 2018 року скасувати, а справу направити на для продовження розгляду до Окружного адміністративного суду міста Києва.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та оскарженню не підлягає.........................................

В. М. Соколов

Л. О. Єресько

А. Г. Загороднюк,

Судді Верховного Суду