ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

08 вересня 2021 року

м. Київ

справа № 320/14048/20

адміністративне провадження № К/9901/17030/21

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

судді-доповідача - Мельник-Томенко Ж. М.,

суддів - Єресько Л. О., Жука А. В.,

розглянувши в порядку письмового провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до приватного виконавця виконавчого округу міста Києва Павелків Тетяни Леонідівни про визнання протиправною та скасування постанови, провадження в якій відкрито

за касаційною скаргою приватного виконавця виконавчого округу міста Києва Павелків Тетяни Леонідівни на рішення Київського окружного адміністративного суду від 13.01.2021 (суддя - Лисенко В. І.) та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 10.03.2021 (колегія суддів у складі: Кузьмишиної О.

М., Пилипенко О. Є., Собківа Я. М. ),

УСТАНОВИЛ:

Короткий зміст позовних вимог та їхнє обґрунтування

У грудні 2020 року ОСОБА_1 звернувся до суду з адміністративним позовом до приватного виконавця виконавчого округу міста Києва Павелків Т. Л. про визнання протиправною та скасування постанови про відкриття виконавчого провадження від
10.12.2020 ВП № 63891140.

На обґрунтування позову зазначено, що у приватного виконавця Павелків Т. Л. були відсутні підстави для відкриття виконавчого провадження, оскільки місце проживання боржника не відноситься до виконавчого органу, на території якого приватний виконавець здійснює діяльність та відомості щодо якого внесені та містяться у Єдиному реєстрі приватних виконавців України, а виконавчий документ у виконавчому провадженні № 63891140 прийнято до виконання відповідачем не за місцем виконання.

Установлені судами попередніх інстанцій обставини справи

Приватний виконавець Павелків Т. Л. здійснює примусове виконання рішень у виконавчому окрузі міста Києва.

Постановою приватного виконавця виконавчого округу міста Києва Павелків Т. Л. від 10.12.2020 відкрито виконавче провадження № 63891140 з примусового виконання виконавчого напису приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Буждиганчук Є. Ю. про стягнення з боржника, яким є ОСОБА_1, на користь Акціонерного товариства "Банк Форвард" заборгованості в розмірі 41 053,23 грн.

У виконавчому написі зазначено адресу реєстрації фізичної особи ОСОБА_1: АДРЕСА_1.

Не погоджуючись з правомірністю вказаної постанови позивач оскаржив її в судовому порядку.

Короткий зміст рішень судів попередніх інстанцій

Рішенням Київського окружного адміністративного суду від 13.01.2021, яке залишено без змін постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від
10.03.2021, позов задоволено: визнано протиправною та скасовано постанову приватного виконавця виконавчого округу міста Києва Павелків Т. Л. від
10.12.2020 про відкриття виконавчого провадження ВП № 63891140.

Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції, з висновками якого погодився й суд апеляційної інстанції, виходив з того, що місце реєстрації боржника не відноситься до виконавчого округу, на території якого приватний виконавець Павелків Т. Л. здійснює діяльність та відомості щодо якого внесені та містяться у Єдиному реєстрі приватних виконавців України, а виконавчий документ у виконавчому провадженні № 63891140 прийнято до виконання відповідачем не за місцем реєстрації/перебування боржника - фізичної особи. Крім того, з матеріалів виконавчого провадження суд встановив, що стягувач на підтвердження знаходження майна боржника у м. Києві, а саме: банківського рахунку, надав лист, у якому вказано, що у клієнта ОСОБА_1 відкрито рахунок № НОМЕР_1 від 01.03.2018 у валюті гривня у АТ "Банк Форвард". В той же час, суд встановив, що належних доказів щодо наявності грошових коштів (майна) на вказаному рахунку, або ж щодо здійснення приватним виконавцем відповідно до вимог абзацу 1 частини 7 статті 26 Закону України "Про виконавче провадження" звернення стягнення на кошти на цьому рахунку до суду надано не було. Отже, суд дійшов висновку, що наявність самого рахунку в банку, за відсутності на ньому коштів чи цінностей не породжує цивільні права та обов'язки. Сам рахунок, без наявності на ньому коштів не може бути власністю громадянина, оскільки призначений для зберігання грошових коштів і здійснення розрахунково-касових операцій за допомогою платіжних інструментів. Тільки матеріальні цінності, майно, кошти можуть бути об'єктом стягнення, а не рахунки у банку, отже наявність у боржника банківських рахунків не є тотожним наявному у боржника майну в такому банку. За таких обставин, суд дійшов висновку, що оскаржувана постанова про відкриття виконавчого провадження від 10.12.2020 ВП № 63891140 прийнята відповідачем з порушенням приписів частини 2 статті 24 Закону України "Про виконавче провадження".

Короткий зміст та обґрунтування вимог касаційної скарги

У касаційній скарзі відповідач просить скасувати судові рішення судів попередніх інстанцій та ухвалити нове рішення, яким відмовити в задоволенні позову.

На обґрунтування наявності підстав касаційного оскарження відповідач зазначає, що касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики, на підтвердження чого зазначає про рішення судів апеляційної інстанції у справах № 280/3071/20, № 160/3508/20, № 340/3793/20, які ухвалені на користь боржника щодо неможливості відкриття виконавчого провадження за місцем знаходження майна боржника, на підставі документу, який підтверджує, що таке майно знаходиться у межах виконавчого округу приватного виконавця, та рішення у справах № 400/3414/20, № 420/1348/20 № 280/6607/20, ухвалених на користь приватних виконавців, у яких суди дійшли висновку, що відкритий рахунок у банку та наявні на такому рахунку грошові кошти є достатньою підставою для відкриття виконавчого провадження за місцем знаходження майна.

У касаційній скарзі відповідачем зазначено, що вона подана на підставі пунктів 3, 4 частини 4 статті 328 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України).

На обґрунтування наявності підстав для касаційного оскарження, визначених пунктами 3, 4 частини 4 статті 328 КАС України, відповідач указує, що наразі відсутній висновок Верховного Суду щодо застосування статті 24 Закону України "Про виконавче провадження" та вирішення питання про відкриття приватним виконавцем виконавчого провадження за місцем знаходження майна боржника після внесення змін до пункту 3 розділу ІІІ Інструкції з організації примусового виконання рішень Наказом Міністерства юстиції № 1825/5 від 01.06.2020, відповідно до яких приватний виконавець має правові підстави для відкриття виконавчого провадження за місцем знаходження майна боржника на підставі документа, який підтверджує, що майно боржника перебуває в межах виконавчого округу приватного виконавця.

Відповідач посилається на те, що суди попередніх інстанцій не надали належної оцінки виписці по рахунку, з якої встановлено, що на момент відкриття приватним виконавцем провадження у боржника було наявне майно у межах виконавчого округу приватного виконавця.

Позиція інших учасників справи

Відсутність відзиву на касаційну скаргу не перешкоджає перегляду рішень судів першої та апеляційної інстанцій.

Рух касаційної скарги

11.05.2021 до Верховного Суду надійшла касаційна скарга відповідача, в якій скаржник просить скасувати рішення Київського окружного адміністративного суду від 13.01.2021 та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від
10.03.2021 й ухвалити нове рішення, яким відмовити в задоволенні позову.

Протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 11.05.2021 визначено склад колегії суддів, а саме: головуючого суддю (суддю-доповідача) Мельник-Томенко Ж. М., суддів Єресько Л. О., Мартинюк Н. М. для розгляду судової справи № 320/14048/20.

Розпорядженням заступника керівника апарату Верховного Суду - керівника секретаріату Касаційного адміністративного суду від 25.06.2021 № 1150/0/78-21 призначено повторний автоматизований розподіл судової справи № 320/14048/20 у зв'язку з відпусткою судді Мартинюк Н. М., яка входить до складу постійної колегії суддів, з метою дотримання строків розгляду справи.

Протоколом повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від
25.06.2021 визначено склад колегії суддів, а саме: головуючого суддю (суддю-доповідача) Мельник-Томенко Ж. М., суддів Єресько Л. О., Жука А. В. для розгляду судової справи № 320/14048/20.

Ухвалою Верховного Суду від 29.06.2021 відкрито касаційне провадження за скаргою приватного виконавця виконавчого округу міста Києва Павелків Т. Л. на рішення на рішення Київського окружного адміністративного суду від 13.01.2021 та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 10.03.2021.

Зі змісту даної ухвали встановлено, що провадження у справі відкрито з підстав, визначених пунктом 3 частини 4 статті 328 КАС України, а саме: якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах.

Крім того, відповідно до ухвали Верховного Суду від 29.06.2021 суд не взяв до уваги посилання скаржника на пункт 4 частини 4 статті 328 КАС України, з огляду на те, що пункт 4 частини 4 статті 328 КАС України є відсильною нормою, обґрунтування необхідності касаційного оскарження таким пунктом можливе лише у взаємозв'язку із посиланням на відповідний підпункт та частину статті 353 КАС України.

Ухвалою Верховного Суду від 07.09.2021 закінчено підготовку даної справи до касаційного розгляду та призначено її касаційний розгляд в порядку письмового провадження.

ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ

Релевантні джерела права й акти їхнього застосування

Згідно з частиною 2 статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до статті 1 Закону України від 02.06.2016 № 1404-VIII "Про виконавче провадження" (у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) - сукупність дій визначених у статті 1 Закону України від 02.06.2016 № 1404-VIII "Про виконавче провадження" органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, статті 1 Закону України від 02.06.2016 № 1404-VIII "Про виконавче провадження", іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до статті 1 Закону України від 02.06.2016 № 1404-VIII "Про виконавче провадження", а також рішеннями, які відповідно до статті 1 Закону України від 02.06.2016 № 1404-VIII "Про виконавче провадження" підлягають примусовому виконанню.

Відповідно до пункту 3 частини 1 статті 3 Закону України "Про виконавче провадження" примусовому виконанню підлягають рішення на підставі виконавчих написів нотаріусів.

Частиною 1 статті 4 Закону України "Про виконавче провадження" визначено вимоги до виконавчого документа, зокрема, у виконавчому документі зазначаються адреса місця проживання чи перебування (для фізичних осіб). У виконавчому документі можуть зазначатися інші дані (якщо вони відомі суду чи іншому органу (посадовій особі), що видав виконавчий документ), які ідентифікують стягувача та боржника чи можуть сприяти примусовому виконанню рішення, зокрема місце роботи боржника - фізичної особи, місцезнаходження майна боржника, реквізити рахунків стягувача і боржника, номери їх засобів зв'язку та адреси електронної пошти.

Пунктом 10 частини 4 статті 4 Закону України "Про виконавче провадження" встановлено, що виконавчий документ повертається стягувачу органом державної виконавчої служби, приватним виконавцем без прийняття до виконання протягом трьох робочих днів з дня його пред'явлення, якщо виконавчий документ пред'явлено не за місцем виконання або не за підвідомчістю.

Частинами 1 статті 5 Закону України "Про виконавче провадження" передбачено, що примусове виконання рішень покладається на органи державної виконавчої служби (державних виконавців) та у передбачених Частинами 1 статті 5 Закону України "Про виконавче провадження" випадках на приватних виконавців, правовий статус та організація діяльності яких встановлюються Законом України "Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів".

Частиною 1 статті 18 Закону України "Про виконавче провадження" встановлено, що виконавець зобов'язаний вживати передбачених Частиною 1 статті 18 Закону України "Про виконавче провадження" заходів щодо примусового виконання рішень, неупереджено, ефективно, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії.

Згідно з пунктом 1 частини 2 статті 18 Закону України "Про виконавче провадження" виконавець зобов'язаний здійснювати заходи примусового виконання рішень у спосіб та в порядку, які встановлені виконавчим документом і пунктом 1 частини 2 статті 18 Закону України "Про виконавче провадження".

Відповідно до частин 1 та 2 статті 24 Закону України "Про виконавче провадження" виконавчі дії провадяться державним виконавцем за місцем проживання, перебування, роботи боржника або за місцезнаходженням його майна.

Право вибору місця відкриття виконавчого провадження між кількома органами державної виконавчої служби, що можуть вчиняти виконавчі дії щодо виконання рішення на території, на яку поширюються їхні функції, належить стягувачу.

Приватний виконавець приймає до виконання виконавчі документи за місцем проживання, перебування боржника - фізичної особи, за місцезнаходженням боржника - юридичної особи або за місцезнаходженням майна боржника.

Частинами 4 , 5 статті 24 Закону України "Про виконавче провадження" встановлено, що виконавець має право вчиняти виконавчі дії щодо звернення стягнення на доходи боржника, виявлення та звернення стягнення на кошти, що перебувають на рахунках боржника у банках чи інших фінансових установах, на рахунки в цінних паперах у депозитарних установах на території, на яку поширюється юрисдикція України. У разі необхідності проведення перевірки інформації про наявність боржника чи його майна або про місце роботи на території, на яку не поширюється компетенція державного виконавця, державний виконавець доручає проведення перевірки або здійснення опису та арешту майна відповідному органу державної виконавчої служби. Порядок надання доручень, підстави та порядок вчинення виконавчих дій на території, на яку поширюється компетенція іншого органу державної виконавчої служби, передачі виконавчих проваджень від одного органу державної виконавчої служби до іншого, від одного державного виконавця до іншого визначаються Міністерством юстиції України. Для проведення перевірки інформації про наявність боржника чи його майна або про місце роботи в іншому виконавчому окрузі приватний виконавець має право вчиняти такі дії самостійно або залучати іншого приватного виконавця на підставі договору про уповноваження на вчинення окремих виконавчих дій, типова форма якого затверджується Міністерством юстиції України.

Відповідно до пункту 1 частини 1 статті 26 Закону України "Про виконавче провадження" виконавець розпочинає примусове виконання рішення на підставі виконавчого документа, зазначеного у пункту 1 частини 1 статті 26 Закону України "Про виконавче провадження" за заявою стягувача про примусове виконання рішення.

Згідно з частиною 3 статті 26 Закону України "Про виконавче провадження" у заяві про примусове виконання рішення стягувач має право зазначити відомості, що ідентифікують боржника чи можуть сприяти примусовому виконанню рішення (рахунок боржника, місце роботи чи отримання ним інших доходів, конкретне майно боржника та його місцезнаходження тощо), рахунки в банківських установах для отримання ним коштів, стягнутих з боржника, а також зазначає суму, яка частково сплачена боржником за виконавчим документом, за наявності часткової сплати.

Частинами 5 , 7 статті 26 Закону України "Про виконавче провадження" передбачено, що виконавець не пізніше наступного робочого дня з дня надходження до нього виконавчого документа виносить постанову про відкриття виконавчого провадження, в якій зазначає про обов'язок боржника подати декларацію про доходи та майно боржника, попереджає боржника про відповідальність за неподання такої декларації або внесення до неї завідомо неправдивих відомостей. У постанові про відкриття виконавчого провадження за рішенням, примусове виконання якого передбачає справляння виконавчого збору, державний виконавець зазначає про стягнення з боржника виконавчого збору в розмірі, встановленому Частинами 5 , 7 статті 26 Закону України "Про виконавче провадження". У разі якщо в заяві стягувача зазначено рахунки боржника у банках, інших фінансових установах, виконавець негайно після відкриття виконавчого провадження накладає арешт на кошти боржника. У разі якщо в заяві стягувача зазначено конкретне майно боржника, виконавець негайно після відкриття виконавчого провадження перевіряє в електронних державних базах даних та реєстрах наявність права власності або іншого майнового права боржника на таке майно та накладає на нього арешт. На інше майно боржника виконавець накладає арешт в порядку, визначеному Частинами 5 , 7 статті 26 Закону України "Про виконавче провадження".

Статтею 3 Закону України від 02.06.2016 № 1403-VIII "Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів" (у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) визначено, що завданням органів державної виконавчої служби та приватних виконавців є своєчасне, повне і неупереджене виконання рішень, примусове виконання яких передбачено законом.

Згідно з частиною 2 статті 4 Закону України "Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів" державний виконавець та приватний виконавець повинні здійснювати свою професійну діяльність сумлінно, не розголошувати в будь-який спосіб професійну таємницю, поважати інтереси стягувачів, боржників, третіх осіб, не принижувати їхню гідність.

Відповідно до частин 1 , 2 і 6 статті 25 Закону України "Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів" виконавчим округом є територія Автономної Республіки Крим, області, міста Києва чи Севастополя. Приватний виконавець має право приймати до виконання виконавчі документи, місце виконання яких відповідно до Закону України "Про виконавче провадження" знаходиться у межах Автономної Республіки Крим, області або міста Києва чи Севастополя, у яких розташований його виконавчий округ.

Виконавчі дії у виконавчих провадженнях, відкритих приватним виконавцем у виконавчому окрузі, можуть вчинятися ним на всій території України.

Відповідно до Закону України "Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів", Закону України "Про виконавче провадження", інших законодавчих актів України та нормативно-правових актів Міністерства юстиції України і визначає окремі питання організації виконання судових рішень і рішень інших органів (посадових осіб), що відповідно до Закону підлягають примусовому виконанню, розроблено Інструкцію затверджено наказом Міністерства юстиції України від 02.04.2012 № 512/5 (у редакції наказу Міністерства юстиції України від 29.09.2016 № 2832/5; зареєстровано в Міністерстві юстиції України 30.09.2016 за № 1302/29432; далі - Інструкція).

Відповідно до пунктів 6,7 розділу І Інструкції під час здійснення виконавчого провадження виконавець приймає рішення шляхом, зокрема, винесення постанов.

Постанова як окремий документ містить, зокрема, мотивувальну частину із зазначенням мотивів, з яких виконавець прийняв відповідне рішення (дійшов певних висновків), і посилання на норму закону, на підставі якого винесено постанову.

Пунктом 3 розділу ІІІ Інструкції визначено, що заява про примусове виконання рішення подається до органу державної виконавчої служби або приватного виконавця у письмовій формі разом із оригіналом (дублікатом) виконавчого документа. У заяві про примусове виконання рішення зазначаються такі відомості: назва і дата видачі виконавчого документа; прізвище, ім'я та (за наявності) по батькові стягувача; дата народження та адреса місця проживання чи перебування стягувача; реєстраційний номер облікової картки платника податків або серія та номер паспорта (для фізичних осіб, які через свої релігійні переконання в установленому порядку відмовилися від прийняття реєстраційного номера облікової картки платника податків та повідомили про це відповідний контролюючий орган і мають відмітку в паспорті) стягувача; номер телефону стягувача; спосіб перерахування стягнутих з боржника грошових сум (у разі виконання рішення про стягнення коштів); реквізити рахунку, відкритого у банку або в іншій фінансовій установі, для отримання стягнутих з боржника грошових сум (за наявності). У заяві про примусове виконання рішення стягувач має право зазначити відомості, що ідентифікують боржника чи можуть сприяти примусовому виконанню рішення (рахунок боржника, місце роботи чи отримання ним інших доходів, конкретне майно боржника та його місцезнаходження тощо).

Згідно з пунктом 10 розділу ІІІ Інструкції місце виконання рішення визначається відповідно до вимог, встановлених статтею 24 Закону.

Оцінка висновків судів, рішення яких переглядаються, та аргументів учасників справи

Згідно з частинами 1 , 2 статті 341 КАС України суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судами першої чи апеляційної інстанцій норм матеріального і процесуального права. Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.

Зі змісту ухвали Верховного Суду від 29.06.2021 встановлено, що провадження у справі відкрито з підстав, визначених пунктом 3 частини 4 статті 328 КАС України, а саме якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах.

На обґрунтування наявності підстави касаційного оскарження, передбаченої пунктом 3 частини 4 статті 328 КАС України, скаржник зазначає, що наразі відсутній висновок Верховного Суду щодо застосування статті 24 Закону України "Про виконавче провадження" та вирішення питання про відкриття приватним виконавцем виконавчого провадження за місцем знаходження майна боржника після внесення змін до пункту 3 розділу ІІІ Інструкції з організації примусового виконання рішень Наказом Міністерства юстиції № 1825/5 від 01.06.2020, відповідно до яких приватний виконавець має правові підстави для відкриття виконавчого провадження за місцем знаходження майна боржника на підставі документа, який підтверджує, що майно боржника перебуває в межах виконавчого округу приватного виконавця.

Надаючи оцінку оскаржуваним судовим рішенням в межах доводів касаційної скарги за правилами статті 341 КАС України, Суд виходить із такого.

Предметом спору у даній справі є постанова приватного виконавця про відкриття виконавчого провадження за місцезнаходженням майна боржника, а саме банківського рахунку, відкритого за кредитним договором, укладеним між позивачем та ПАТ "Банк Форвард", правонаступником якого є АТ "Банк Форвард".

Верховний Суд зазначає, що банківський рахунок це власність банку, інструмент для фінансових операцій клієнта. Тому якщо на такому рахунку відсутні кошти - він не може слугувати підставою для стягнення заборгованості саме за місцем реєстрації банку.

Отже, наявність у боржника відкритого кредитного банківського рахунку, без власних коштів боржника, не є його майном у такому банку. Гроші банку на кредитних рахунках не можна ототожнювати із власними коштами божника.

Водночас наявність банківського рахунку в місті Києві не гарантує, що на цьому рахунку є грошові кошти, зокрема, у розмірі 0,30 грн, які належать боржнику, а не банку.

Сама по собі наявність карткового рахунку, відкритого для обліку поточної заборгованості позивача по кредитній угоді не свідчить про наявність у боржника майна у вигляді власних грошових коштів на території м. Києва.

При цьому, майном на яке може бути звернено стягнення є, зокрема, кошти, а не рахунки в банку. Відтак, наявність у боржника банківських рахунків не свідчить про наявність у боржника майна в такому банку та не є таким майном.

Відповідно до статті 190 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) майном як особливим об'єктом вважаються окрема річ, сукупність речей, а також майнові права та обов'язки. Майнові права є неспоживною річчю. Майнові права визнаються речовими правами.

Об'єктами цивільних прав є речі, у тому числі гроші та цінні папери, інше майно, майнові права, результати робіт, послуги, результати інтелектуальної, творчої діяльності, інформація, а також інші матеріальні і нематеріальні блага (стаття 177 ЦК України).

Згідно зі статтею 179 ЦК України річчю є предмет матеріального світу, щодо якого можуть виникати цивільні права та обов'язки.

Відповідно до пункту 3.1 статті 3 Закону України "Про платіжні системи та переказ коштів в Україні" кошти існують у готівковій формі (формі грошових знаків) або у безготівковій формі (формі записів на рахунках у банках).

Згідно з пунктом 7.1 статті 7 цього ж Закону, банки мають право відкривати своїм клієнтам вкладні (депозитні), поточні рахунки, рахунки умовного зберігання (ескроу) та кореспондентські рахунки.

Таким чином, у розумінні чинного законодавства майном є не рахунки, а грошові кошти, які можуть розміщатися на рахунку особи.

Водночас наявність рахунку у банку, місцезнаходження якого зареєстровано у м.

Києві, не є тотожним місцезнаходженню майна боржника.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 31.08.2021 у справі № 420/10502/20.

Надаючи оцінку доводам скаржника, суд касаційної інстанції зазначає, що підставою для відкриття виконавчого провадження за відповідним територіальним округом має бути, зокрема, наявність майна на вказаній території. Кошти, в розумінні чинного законодавства, вважаються майном особи. Проте суд вважає необґрунтованими доводи скаржника про наявність у боржника у місті Києві майна (грошових коштів) на рахунку, відкритому в АТ "Банк Форвард", оскільки вказаний рахунок не є поточним, на якому акумулюються кошти вкладника, а є рахунком, на який мають надходити кошти для погашення кредитної заборгованості, тобто такі кошти не можуть вважатися майном особи.

При цьому, Верховний Суд звертає увагу на висновки Верховного Суду, викладені у постанові від 25.06.2021 у справі № 905/2214/14/908/5734/14, відповідно до яких у виконавця є підстави для відкриття виконавчого провадження за таким критерієм як місцезнаходження майна боржника лише за наявності документального підтвердження відомостей про наявність такого майна у межах території, на яку поширюється компетенція органу державної виконавчої служби, або в межах виконавчого округу приватного виконавця. Зокрема відомостей про відкриті на ім'я боржника рахунки в банках або інших фінансових установах, розташованих в межах території, на яку поширюється компетенція органу державної виконавчої служби або у межах виконавчого округу приватного виконавця. Сама лише констатація стягувачем у заяві про примусове виконання рішення про наявність у боржника певних рахунків у банківських та / або фінансових установах, розташованих в межах території, на яку поширюється компетенція органу державної виконавчої служби, або у межах виконавчого округу приватного виконавця, за відсутності доданих до заяви доказів у підтвердження цих обставин, не є достатньою підставою для відкриття виконавчого провадження за таким критерієм як місцезнаходження майна боржника.

Таким чином, твердження відповідача про те, що виконавчий документ прийнято ним до виконання за місцезнаходженням майна боржника не підтверджені належними та допустимими доказами, а тому є безпідставними.

Відповідно до матеріалів справи, позивач зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1, що підтверджується паспортом громадянина України серії НОМЕР_2.

Верховний Суд у складі судової палати з розгляду справ щодо виборчого процесу та референдуму, а також захисту політичних прав громадян Касаційного адміністративного суду у постанові від 15.07.2021 у справі № 380/9335/20 надав оцінку правильності тлумачення положень статті 24 Закону України "Про виконавче провадження" в контексті визначення місця проживання боржника та дійшов висновку, що визначення місця виконання виконавчого документа щодо позивача (як фізичної особи-боржника) має відбуватися за зареєстрованим місцем проживання боржника.

Аналізуючи положення статей 9, 18 Закону України "Про виконавче провадження", положення статті 27 Закону України "Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів", а також положення Закону України "Про Єдиний державний демографічний реєстр та документи, що підтверджують громадянство України, посвідчують особу чи її спеціальний статус", Верховний Суд у складі судової палати з розгляду справ щодо виборчого процесу та референдуму, а також захисту політичних прав громадян Касаційного адміністративного суду у постанові від 15.07.2021 у справі № 380/9335/20 дійшов висновку про те, що виконавець має реальну можливість перевірити місце знаходження боржника шляхом перевірки необхідної інформації у Єдиному демографічному реєстрі або шляхом запиту до відповідного органу реєстрації місця перебування та місця проживання особи. Такі дії відповідатимуть вимогам частини 2 статті 2 КАС України, яких приватний виконавець має дотримуватись.

Проте відповідач при відкритті виконавчого провадження всупереч статей 9, 18 Закону України "Про виконавче провадження", положення статті 27 Закону України "Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів", а також положення Закону України "Про Єдиний державний демографічний реєстр та документи, що підтверджують громадянство України, посвідчують особу чи її спеціальний статус" не перевірив перевірити місце знаходження боржника у зв'язку з чим передчасно прийняв до виконання виконавчий документ з порушенням правил територіальної діяльності приватних виконавців за наявності достовірної інформації про місце проживання та перебування боржника (позивача) в іншому виконавчому окрузі.

За встановлених в цій справі обставин і з урахуванням наведеного правового регулювання колегія суддів Верховного Суду вважає, що спірна постанова про відкриття виконавчого провадження прийнята відповідачем з порушенням приписів частини 2 статті 24 Закону України "Про виконавче провадження", оскільки приватним виконавцем виконавчий документ прийнято до виконання не за місцем проживання, перебування боржника - фізичної особи, або ж місцем знаходження майна такої особи.

З огляду на вищевикладене, Верховний Суд дійшов висновку, що оскаржувані рішення суду першої інстанції та постанова суду апеляційної інстанції у цій справі є законними та обґрунтованими і не підлягають скасуванню, оскільки суди, всебічно перевіривши обставини справи, вирішили спір у відповідності з нормами матеріального права та при дотриманні норм процесуального права, у судових рішеннях повно і всебічно з'ясовані обставини в адміністративній справі, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи у тій мірі, в якій це необхідно для правильним розумінням ухваленого судами рішення.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Згідно з пунктом 1 частини 1 статті 349 КАС України суд касаційної інстанції за наслідками розгляду касаційної скарги має право залишити судові рішення першої та (або) апеляційної інстанції без змін, а скаргу без задоволення.

Відповідно до частини 1 статті 350 КАС України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо рішення, переглянуте в передбачених частини 1 статті 350 КАС України межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Таким чином, зважаючи на приписи статті 350 КАС України, касаційну скаргу необхідно залишити без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін.

Висновки щодо розподілу судових витрат

Відповідно до частини 6 статті 139 КАС України, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не повертаючи адміністративної справи на новий розгляд, змінить судове рішення або ухвалить нове, він відповідно змінює розподіл судових витрат.

Оскільки Верховний Суд не змінює судові рішення та не ухвалює нове, розподіл судових витрат не здійснюється.

Керуючись статтями 341, 345, 349, 350, 355, 356, 359 КАС України, Верховний Суд

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу приватного виконавця виконавчого округу міста Києва Павелків Тетяни Леонідівни залишити без задоволення.

Рішення Київського окружного адміністративного суду від 13.01.2021 та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 10.03.2021 залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та не оскаржується.

СуддіЖ. М. Мельник-Томенко Л. О. Єресько А. В. Жук