Історія справи

ПОСТАНОВА

Іменем України

07 вересня 2018 року

Київ

справа №815/6130/14

адміністративне провадження №К/9901/8538/18

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду: судді-доповідача - Юрченко В.П., суддів - Васильєвої І.А., Пасічник С.С., розглянувши у порядку письмового провадженнякасаційну скаргуДержавної податкової інспекції у Приморському районі м. Одеси Головного управління Міндоходів в Одеській областіна постановуОдеського окружного адміністративного суду від 22 грудня 2014 року (суддя Е.Б. Катаєва)та ухвалуОдеського апеляційного адміністративного суду від 08 квітня 2015 року (колегія у складі суддів: О.С. Золотніков, Ю.В. Осіпов, В.О. Скрипченко)у справі№ 815/6130/14за позовомТовариства з обмеженою відповідальністю «Спецелеваторбуд»доДержавної податкової інспекції у Приморському районі м. Одеси Головного управління Міндоходів в Одеській областіпровизнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень, ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю «Спецелеваторбуд» (далі - ТОВ «Спецелеваторбуд») звернулось до суду із адміністративним позовом, в якому просило визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у Приморському районі м. Одеси Головного управління Міндоходів в Одеській області від 08 серпня 2014 року № 0000742203, яким збільшено суму грошового зобов'язання з податку на прибуток у розмірі 419138,00 грн. та №0000732203, яким збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість у розмірі 441197,00 грн.

Позовні вимоги мотивовані тим, що висновки, викладені в акті перевірки, є протиправними, оскільки реальність виконання господарських операцій зі спірним контрагентом підтверджується оформленими належним чином первинними документами.

Постановою Одеського окружного адміністративного суду від 22 грудня 2014 року, залишеною без змін ухвалою Одеського апеляційного адміністративного суду від 08 квітня 2015 року, позов задоволено. Визнано протиправними та скасовано податкові повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у Приморському районі м. Одеси Головного управління Міндоходів в Одеській області від 08 серпня 2014 року №0000742203 (форми Р), яким збільшено суму грошового зобов'язання з податку на прибуток у розмірі 419138,00 грн. (279425,00 грн. за основним платежем, 139713,00 грн. за штрафними (фінансовими) санкціями), №0000732203 (форми Р), збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість у розмірі 441197,00 грн. (294131,00 грн. за основним платежем, 147066 грн. за штрафними (фінансовими) санкціями).

Задовольняючи позов, суд першої інстанції, з чим погодився суд апеляційної інстанції, виходив з необґрунтованості висновків відповідача про порушення позивачем вимог податкового законодавства, оскільки реальність господарських операцій, проведених позивачем з контрагентом - ТОВ «БІ-ПРОМ» підтверджується первинними документами.

Не погоджуючись з рішеннями судів попередніх інстанцій, відповідач подав касаційну скаргу, в якій просить їх скасувати та прийняти нове рішення, яким відмовити у задоволенні позову, посилаючись на порушення норм процесуального права та неповне з'ясування обставин справи, а також на неврахування судами безпідставності формування позивачем витрат, що враховуються при визначенні об'єкта оподаткування з податку на прибуток та податкового кредиту за наслідками господарських операцій з контрагентом.

У письмових запереченнях на касаційну скаргу позивач, посилаючись на те, що вимоги касаційної скарги є необґрунтовані та не можуть бути задоволені, просить в задоволенні касаційної скарги відмовити, а рішення судів першої та апеляційної інстанцій залишити без змін.

Переглянувши судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги, перевіривши повноту встановлення судовими інстанціями фактичних обставин справи та правильність застосування ними норм матеріального та процесуального права, Верховний Суд дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення касаційної скарги, з огляду на наступне.

Судами першої та апеляційної інстанцій встановлено, що з 16 по 22 липня 2014 року відповідачем проведено позапланову невиїзну документальну перевірку ТОВ «Спецелеваторбуд» щодо підтвердження взаємовідносин з ТОВ «БІ-ПРОМ» за період листопад 2013 року, за результатами якої складено акт від 24 липня 2014 року № 4213/15-5322-03/32190411, яким зафіксовано порушення позивачем п. 138.2, ст. 138, пп. 139.1.9 п. 139.1 ст. 139 Податкового кодексу України, внаслідок чого позивачем занижено податок на прибуток на 279425,00 грн., а також п. 198.1, 198.2, 198.6 ст. 198 Податкового кодексу України, що призвело до заниження суми податку на додану вартість на 294131,60 грн. за листопад 2013 року.

Виявлені порушення відповідач пов'язує з тим, що

позивачем не доведена реальність господарських операцій з ТОВ «БІ-ПРОМ», відповідно відсутні законні підстави для віднесення до складу витрат, що враховуються при визначені об'єкта оподаткування, вартості послуг, придбаних. Підставою для вказаного висновку став акт ДПІ в Оболонському районі ГУ Міндоходів у місті Києві від 07 червня 2014 року № 704/26-54-22-02/38556623 щодо перевірки контрагента позивача ТОВ «БІ-ПРОМ», в якому зазначено про наявність ознак відсутності фактів реального здійснення названим підприємством господарських операцій.

На підставі акта перевірки від 24 липня 2014 року № 4213/15-5322-03/32190411 відповідачем прийнято податкові повідомлення-рішення від 08 серпня 2014 року № 0000742203, яким ТОВ «Спецелеваторбуд» визначено суму грошового зобов'язання з податку на прибуток за основним платежем 279425,00 грн. та за штрафними (фінансовими) санкціями в розмірі 139713,00 грн., а також № 0000732203, яким позивачу визначено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість за основним платежем в 294131,00 грн. та за штрафними (фінансовими) санкціями в розмірі 147066,00 грн.

Внаслідок оскарження прийнятих відповідачем спірних рішень в адміністративному порядку, їх залишено без змін.

Судами також встановлено, що основним видом діяльності позивача є будівництво будівель, оптова торгівля будівельними матеріалами та інше. У ТОВ «Спецелеваторбуд» та у ТОВ «БІ-ПРОМ» наявні ліцензії ДАБІ України на господарську діяльність, пов'язану із створенням об'єктів архітектури.

Реальність господарських операцій ТОВ «Спецелеваторбуд» (Генпідрядник) з ТОВ «БІ-ПРОМ» (Субпідрядник) при виконанні договору від 17 червня 2013 року №17/06-13, предметом якого є виконання комплексу будівельно-монтажних робіт на будівництві елеватору ТОВ «Агро Інвест Україна» за адресою: Винницька область, м. Гнівань, вул. Привокзальна, 12, підтверджується первинними документами податкового обліку, які характерні для такого роду господарських взаємовідносин та обов'язковість ведення яких передбачена нормами законодавства України, а саме: актами приймання виконаних робіт, довідками про вартість виконаних будівельних робіт, кошторисними документами, видатковими та податковими накладними, розрахунковими документами, а також договором субпідряду з додатками до нього.

При укладенні договору сторонами було досягнуто усіх істотних умов, вони спрямовані на реальне настання правових наслідків, відповідають економічному змісту та чинному законодавству.

Приписами пункту 135.2 статті 135 та пункту 138.2 статті 138 Податкового кодексу України встановлено, що як доходи, так і витрати, визначаються на підставі первинних документів, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.

Відповідно до підпункту 139.1.9 пункту 139.1 статті 139 Податкового кодексу України не включаються до складу витрат витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку.

Відповідно до приписів підпункту «а» пункту 198.1 та пунктів 198.2, 198.3 статті 198 Податкового кодексу України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг. Датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною. Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

В силу положень пункту 201.10 статті 201 Податкового кодексу України податкова накладна видається платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, на вимогу покупця та є підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.

За вимогами пункту 198.6 статті 198 Податкового кодексу України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

Проведення господарських операцій суб'єкта господарювання, за змістом статті 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», підтверджується первинними документами, на підставі яких ведеться бухгалтерський облік. Згідно частини 2 статті 3 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» на даних бухгалтерського обліку базується фінансова, податкова, статистична та інша звітність. Таким чином первинні документи по відображенню господарчих операцій є основою для податкового обліку.

Зважаючи на вимоги вищенаведених норм попередні судові інстанції, вирішуючи спір по суті, дійшли правильного висновку, що правові наслідки у вигляді виникнення права платника податку на формування податкового кредиту та валових витрат наступають лише у разі реального (фактичного) вчинення господарської операції з придбання товарів, робіт та послуг з метою їх використання у власній господарській діяльності, що має підтверджуватись належним чином оформленими первинними документами, які містять достовірні відомості про обсяг та зміст господарської операції.

Судами попередніх інстанцій були досліджені всі первинні документи та встановлено дотримання позивачем спеціальних вимог щодо документального підтвердження сум, віднесених до податкового кредиту та валових витрат на підставі податкової накладної виданої контрагентом, який на час здійснення господарських операцій був зареєстрований у встановленому законодавством порядку.

Також, судами правильно взято до уваги, що податковий орган в обґрунтування прийняття спірних податкових повідомлень-рішень не навів обставин, які б вказували на безтоварність операцій. Висновки відповідача ґрунтуються лише на акті перевірки контрагента позивача, а не на аналізі суті та наслідків господарських операцій, які мали місце у перевіряємому періоді, що, в свою чергу, не є безумовною підставою для висновків про відсутність фактичного виконання спірної операції за умови наявності первинних документів, які спростовують такі доводи.

При цьому, Верховний суд вважає, що доводи податкового органу про недоліки заповнення податкових накладних є необґрунтованими, оскільки досліджені в процесі розгляду справи первинні документи за своєю формою та змістом не суперечать вимогам податкового законодавства та мають необхідні обов'язкові реквізити визначені законом.

Враховуючи вищенаведене, суд касаційної інстанції погоджується з висновками судів першої та апеляційної інстанцій, не спростованими доводами касаційної скарги, про те, що спірні податкові повідомлення-рішення є таким, що не ґрунтується на нормах закону, а тому вони підлягають скасуванню.

Суд касаційної інстанції визнає, що суди попередніх інстанцій не допустили неправильного застосування норм матеріального та процесуального права при вирішенні даної справи та вважає, що суди повно встановили обставини, що мають значення для правильного вирішення справи, та надали їм правову оцінку на підставі норм закону, що підлягали застосуванню до даних правовідносин.

Відповідно до статті 350 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанції не допустили порушень норм матеріального і процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.

Керуючись статтями 341, 345, 349, 350 Кодексу адміністративного судочинства України,

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Приморському районі м. Одеси Головного управління Міндоходів в Одеській області залишити без задоволення.

Постанову Одеського окружного адміністративного суду від 22 грудня 2014 року та ухвалу Одеського апеляційного адміністративного суду від 08 квітня 2015 року - залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

........................

........................

...........................

В.П.Юрченко І.А.ВасильєваС.С.Пасічник Судді Верховного Суду