Історія справи

Ухвала КАС ВП від 17.04.2018 року у справі №826/8490/17

ПОСТАНОВА

Іменем України

07 серпня 2018 року

Київ

справа №826/8490/17

адміністративне провадження №К/9901/47129/18

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

судді-доповідача - Хохуляка В.В.,

суддів - Бившевої Л.І., Шипуліної Т.М.,

розглянувши в попередньому судовому засіданні касаційну скаргу ОСОБА_2 на постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 28.02.2018 (головуючий суддя - Кузьмишина О.М., судді - Глущенко Я.Б., Пилипенко О.Є.) у справі № 826/8490/17 за її позовом до Головного управління ДФС у м. Києві про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення, -

встановив:

ОСОБА_2 звернулася до окружного адміністративного суду міста Києва з позовом, в якому просила визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення рішення Головного управління ДФС у м. Києві від 03.05.2017 № 44753-1305.

Постановою окружного адміністративного суду міста Києва від 09.11.2017 позов задоволено повністю.

Постановою Київського апеляційного адміністративного суду від 28.02.2018 рішення суду першої інстанції скасовано, прийнято нове рішення, яким у задоволенні позову відмовлено.

Не погодившись з висновками суду апеляційної інстанції ОСОБА_2 оскаржила їх у касаційному порядку.

У касаційній скарзі позивач просить скасувати постанову суду апеляційної інстанції, рішення суду першої інстанції залишити в силі.

В доводах касаційної скарги ОСОБА_2, серед іншого, зазначає, що вона є платником єдиного податку третьої групи та використовує власне нежитлове приміщення та земельну ділянку, на якій воно знаходиться, у своїй господарській діяльності зі здавання в оренду власного нерухомого майна, в зв'язку з чим від сплати податку звільнена. Також позивач наголошує на неправомірності здійсненого розрахунку земельного податку.

У наданому суду відзиві на касаційну скаргу Головне управління ДФС у м. Києві посилається на те, що надання в найм (оренду) нежилого приміщення не означає, що механічно (автоматично) разом з майном наймачу передається й обов'язок сплати податку за земельну ділянку, на якій воно розташоване.

Переглядаючи оскаржуване судове рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги, перевіряючи дотримання судом апеляційної інстанції норм процесуального права при встановленні фактичних обставин у справі та правильність застосування ним норм матеріального права, Верховний Суд дійшов висновку, що касаційна скарга задоволенню не підлягає з огляду на наступне.

Як з'ясовано судами попередніх інстанцій, ОСОБА_2 є власником нежитлового приміщення АДРЕСА_1 що підтверджується витягом про державну реєстрацію прав, виданого Київським міським бюро технічної інвентаризації та реєстрації права власності на об'єкти нерухомого майна від 03.08.2012 №35058799.

Позивач зареєстрована як фізична особа-підприємець та провадить господарську діяльність на спрощеній системі оподаткування, обліку та звітності про що свідчить свідоцтво платника єдиного податку від 04.09.2012 серії НОМЕР_1, а одним із видів її господарської діяльності за КВЕД-2010 є 68.20 "Надання в оренду й експлуатацію власного чи орендованого нерухомого майна». Здійснення позивачем вказаного виду господарської діяльності підтверджується довідкою Головного управління статистики у місті Києві від 18.02.2014 №204.

Також, позивачем надано докази передачі нежилого приміщення загальною площею 52,60 м2 за адресою: АДРЕСА_1, літера А в оренду, що підтвердженно договорами від 10.10.2016 № 7/7 та від 01.04.2017 № 1/4/17.

Таким чином, належне позивачу нежитлове приміщення загальною площею 52,60 м2 за адресою: АДРЕСА_1, літера А, використовується позивачем, як фізичною особою - підприємцем, для провадження господарської діяльності зі здавання в оренду власного нерухомого майна.

03.05.2016 відповідачем прийнято податкове повідомлення-рішення № 44753-1305, яким, відповідно до підпункту 54.3.3 пункту 54.3 статті 54, пункту 286.5 статті 286 Податкового кодексу України (далі - ПК України), позивачу визначено суму податкового зобов'язання за платежем: земельний податок з фізичних осіб в розмірі 4240,52 грн.

Вважаючи зазначене податкове повідомлення-рішення протиправним позивач звернувся з даним позовом до суду.

Задовольняючи позов суд першої інстанції виходив із того, що позивачем доведено, що вона, як фізична особа-підприємець, використовує у процесі своєї господарської діяльності належну їй на праві приватної власності нежитлову будівлю, розташовану за адресою: АДРЕСА_1, літера А для провадження особистої господарської діяльності, в зв'язку з чим вона звільнена від сплати земельного податку. Також суд вказав на помилковість здійсненого контролюючим органом нарахування розміру грошового зобов'язання зі сплати податку на землю.

Скасовуючи рішення суду першої інстанції, суд апеляційної інстанції виходив із того, що платником земельного податку є особа, яка володіє відповідним речовим правом на земельну ділянку (правом власності або правом користування), відповідно з моменту набуття права власності на об'єкт нерухомого майна (нежитлового приміщення), обов'язок зі сплати податку за земельну ділянку, на якій розміщений такий об'єкт, покладається на особу, яка набула право власності на жилий будинок, будівлю або споруду.

Апеляційний суд дійшов висновку, що спрощена система оподаткування не звільняє суб'єкта господарювання від виконання податкових зобов'язань зі сплати податків, встановлених у пункті 297.1 частини 297 ПК України, а запроваджує інші умови, порядок та механізм їх сплати, а також встановлює можливість відновлення їх сплати на загальних підставах у разі недотримання умов оподаткування за спрощеною системою. Умовою несплати земельного податку за зазначеною системою оподаткування є те, що суб'єкт господарювання, який є власником чи користувачем земельної ділянки, використовує цю землю для проведення господарської діяльності. Можливість звільнення від сплати цього податку за інших умов, наприклад, коли окремо надається в найм будівля, її частина чи нежиле приміщення без земельної ділянки, на якій розміщена перелічена нерухомість, не встановлена.

Надаючи оцінку обставинам у справі Верховний Суд виходить з наступного.

Відповідно до статті 269 ПК України платниками земельного податку є власники земельних ділянок, земельних часток (паїв) та землекористувачі.

Статтею 270 вказаного Кодексу визначено, що об'єктами оподаткування є земельні ділянки, які перебувають у власності або користуванні, та земельні частки (паї), які перебувають у власності.

За змістом пункту 286.1 статті 286 ПК України закріплено, що підставою для нарахування земельного податку є дані державного земельного кадастру.

Згідно пункту 287.1 статті 287 ПК України власники землі та землекористувачі сплачують плату за землю з дня виникнення права власності або права користування земельною ділянкою.

Пунктом 287.6 статті 287 ПК України встановлено, що при переході права власності на будівлю, споруду (їх частину) податок за земельні ділянки, на яких розташовані такі будівлі, споруди (їх частини), з урахуванням прибудинкової території сплачується на загальних підставах з дати державної реєстрації права власності на нерухоме майно.

Тобто, фізична особа-власник нежилого приміщення (його частини) є платником земельного податку з дати державної реєстрації права власності на нерухоме майно.

Відповідно до пункту 269.2 статті 269 ПК України суб'єкти господарювання, які застосовують спрощену систему оподаткування, обліку та звітності, сплачують земельний податок в особливому порядку, передбаченому главою 1 розділу XIV цього Кодексу (за спрощеною системою оподаткування, обліку та звітності).

Так, відповідно до підпункту 4 пункту 297.1 статті 297 ПК України, платники єдиного податку звільняються від обов'язку нарахування, сплати та подання податкової звітності з таких податків і зборів, зокрема, податку на майно (в частині земельного податку), крім земельного податку за земельні ділянки, що не використовуються платниками єдиного податку першої - третьої груп для провадження господарської діяльності та платниками єдиного податку четвертої групи для ведення сільськогосподарського товаровиробництва.

У значенні наведених норм права спрощена система оподаткування не звільняє суб'єкта господарювання від виконання податкових зобов'язань зі сплати податків, встановлених у пункті 297.1 частини 297 ПК України, а запроваджує інші умови, порядок та механізм їх сплати, а також встановлює можливість відновлення їх сплати на загальних підставах у разі недотримання умов оподаткування за спрощеною системою.

Умовою несплати земельного податку за зазначеною системою оподаткування є те, що суб'єкт господарювання, який є власником чи користувачем земельної ділянки, використовує цю землю для проведення господарської діяльності. Можливість звільнення від сплати цього податку за інших умов, наприклад, коли окремо надається в найм будівля, її частина чи нежиле приміщення без земельної ділянки, на якій розміщена перелічена нерухомість, не встановлена.

Із встановлених обставин справи випливає, що ОСОБА_2 є власником нежитлової будівлі загальною площею 52,60 м2, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1, літера А, а також є користувачем земельної ділянки, на якій розташоване це приміщення.

Будівлю на земельній ділянці, що розташована за адресою: АДРЕСА_1, літера А, позивач використовує для провадження власної господарської діяльності, а саме надання в оренду, що підтверджено договорами від 10.10.2016 № 7/7 та від 01.04.2017 № 1/4/17.

В той же час, ОСОБА_2 зареєстрована в якості платника єдиного внеску, види господарської діяльності: 68.20 «Надання в оренду й експлуатацію власного чи орендованого нерухомого майна».

Видів економічної діяльності, які передбачають використання землі, у свідоцтві платника єдиного податку серії НОМЕР_1 не зазначено.

У розумінні положень підпунктів 14.1.72, 14.1.73 пункту 14.1 статті 14, підпунктів 269.1.1, 269.1.2 пункту 269.1, пункту 269.2 статті 269, підпунктів 270.1.1, 270.1.2 пункту 270.1 статті 270, пункту 291.2 статті 291, підпункту 4 пункту 297.1 статті 297 ПК України платником земельного податку є власник земельної ділянки або землекористувач, якими може бути фізична чи юридична особа. Обов'язок сплати цього податку для його платника виникає з моменту набуття (переходу) в установленому законом порядку права власності на земельну ділянку чи права користування нею і триває до моменту припинення (переходу) цього права.

Правове відношення між власністю на земельну ділянку чи користування нею та обов'язком сплати земельного податку не припиняється у разі набуття власником чи користувачем земельної ділянки статусу суб'єкта господарювання та обрання ним виду економічної діяльності і системи оподаткування, які не передбачають використання земельної ділянки в господарській діяльності. Тобто, з набуттям ознак (якості) суб'єкта господарювання фізична особа, яка ним стала, не перестає бути власником чи користувачем земельної ділянки і не звільняється від обов'язку сплати земельного податку.

Аналогічна правова позиція щодо застосування зазначених норм матеріального права вже була висловлена Верховним Судом України у постанові від 24.11.2015 (справа №826/14703/13-а).

Колегія суддів також погоджується з висновками суду апеляційної інстанції щодо правомірності здійсненого розрахунку земельного податку у розмірі 4240,52 грн.

Згідно розрахунку відповідача сума земельного податку на 2017 рік за спірну земельну ділянку становить: 17,91 кв.м. х 4159,95 грн.х 2,0 х 1,5 х 1,433 х 1,249 х 1,06 Х 1%, де:

-17,91кв.м частина земельної ділянки, на яку нараховувався податок; -4159,95 грн. базова вартість 1 кв.м землі (згідно рішення Київської міської Ради від 26.07.2007 № 43/1877 «Про затвердження технічної документації з нормативно грошової оцінки земель міста Києва та Порядку її визначення» зі змінами від 03.07.2014 № 23/23 «Про затвердження технічної документації з нормативної грошової оцінки земель міста Києва»; -2,0 коефіцієнт на функціональне виконання землі (на підставі Порядку нормативної оцінки земель сільськогосподарського призначення та населених пунктів (зареєстрованих в Мінюстиції України за № 388/12262 від 05.04.2006); -1,5 узагальнюючий локальний коефіцієнт на місцезнаходження земельної ділянки у межах економіко - планувальної зони; -1,249 коефіцієнт індексації грошової оцінки, до Податкового кодексу України, ст. 289, Лист Держземагенства № 6-28-0 22-215/2-15 від 14.01.2015; -1,433 коефіцієнт індексації грошової оцінки (відповідно до порядку проведення індексації грошової оцінки земель, затвердженого витягом з листа Державної служби України з питань геодезії, картографії та кадастру «Про індексацію нормативної грошової оцінки земель» № 6-28-0.22-201/2-16 від 11.01.2016; -1,06 коефіцієнти індексації грошової оцінки (відповідно до порядку проведення індексації грошової оцінки земель, затвердженого витягом з листа Державної служби України з питань геодезії, картографії та кадастру «Про індексацію нормативної грошової оцінки земель» № 6-28-0.22-201/2-16 від 11.01.2016; -1% ставка податку за земельні (згідно рішення Київської міської Ради №57/57 від 22.12.2015).

Таким чином, суд апеляційної інстанції дійшов обґрунтованого висновку про правомірність прийнятого Головним управлінням ДФС у м. Києві податкового повідомлення-рішення від 03.05.2017 № 44753-1305.

З огляду на викладене та враховуючи, що за правилами частини другої статті 341 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази, судом апеляційної інстанції виконано всі вимоги процесуального законодавства, всебічно перевірено обставини справи, вирішено справу у відповідності з нормами матеріального права, постановлено обґрунтоване рішення, в якому повно відображені обставини, що мають значення для справи. Висновки апеляційного суду про встановлені обставини і правові наслідки є вичерпними, відповідають дійсності, а тому підстав для його перегляду з мотивів, викладених в касаційній скарзі, не вбачається.

Керуючись статтями 341, 343, 349, 350, 355, 356, 359 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

постановив:

Касаційну скаргу ОСОБА_2 залишити без задоволення.

Постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 28.02.2018 залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та оскарженню не підлягає.

В.В. Хохуляк

Л.І. Бившева

Т.М. Шипуліна

Судді Верховного Суду