Історія справи

Ухвала КАС ВП від 13.03.2018 року у справі №820/4707/16

ПОСТАНОВА

Іменем України

07 серпня 2018 року

Київ

справа №820/4707/16

адміністративне провадження №К/9901/29085/18

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

судді-доповідача - Хохуляка В.В.,

суддів - Бившевої Л.І., Шипуліної Т.М.,

розглянувши в попередньому судовому засіданні касаційну скаргу Київської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління ДФС у Харківській області на постанову Харківського окружного адміністративного суду від 05.12.2016 (суддя - Мельников Р.В.) та ухвалу Харківського апеляційного адміністративного суду від 01.02.2017 (головуючий суддя - Калитка О.М., судді - Бондар В.О., Кононенко З.О. ) у справі № 820/4707/16 за позовом ОСОБА_2 до Київської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління ДФС у Харківській області, третя особа: Харківська міська рада, про скасування податкового повідомлення-рішення, -

встановив:

ОСОБА_2 звернувся до Харківського окружного адміністративного суду з позовом, в якому просив скасувати податкове повідомлення-рішення державної податкової інспекції у Київському районі м. Харкова Головного управління ДФС у Харківській області від 11.05.2016 № 379-1303.

Постановою Харківського окружного адміністративного суду від 05.12.2016, залишеною без змін ухвалою Харківського апеляційного адміністративного суду від 01.02.2017, позов задоволено повністю.

Не погодившись з висновками судів першої та апеляційної інстанцій Київська об'єднана державна податкова інспекція Головного управління ДФС у Харківській області (далі - Київська ОДПІ) оскаржила їх у касаційному порядку.

У касаційній скарзі відповідач просить скасувати рішення судів першої та апеляційної інстанцій, у задоволенні позову відмовити.

В обґрунтування своїх вимог Київська ОДПІ посилається на те, що підставою для нарахування орендної плати за земельну ділянку є договір оренди такої земельної ділянки.

У письмових поясненнях на касаційну скаргу Харківська міська рада касаційну скаргу підтримала, вказала, що дія договору оренди між позивачем та міською радою не припинена, в зв'язку з чим орендодавець має право вимагати від орендаря своєчасної сплати орендної плати.

У наданих суду письмових запереченнях на касаційну скаргу ОСОБА_2 зазначає, що договір оренди земельної ділянки принив свою дію за ініціативою орендодавця, поновити або укласти новий договір Харківська міська рада відмовляється, а тому будь-які підстави для нарахування та сплати орендної плати відсутні. Разом з тим, позивач як добросовісний користувач, в повному обсязі та своєчасно сплачує земельний податок відповідно до умов договору оренди.

Переглядаючи оскаржуване судове рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги, перевіряючи дотримання судом апеляційної інстанції норм процесуального права при встановленні фактичних обставин у справі та правильність застосування ним норм матеріального права, Верховний Суд дійшов висновку, що касаційна скарга задоволенню не підлягає з огляду на наступне.

Судами попередніх інстанцій з'ясовано, що між ОСОБА_2 та Харківською міською радою (орендодавець) укладено договір оренди землі від 15.06.2011 строком до 01.02.2013, відповідно до якого орендар приймає у строкове платне користування земельну ділянку несільськогосподарського призначення - землі житлової та громадської забудови, нежитлове приміщення НОМЕР_1 нежитлова будівля літ «Б-1» площею 0, 00077 га, яка знаходиться за адресою: АДРЕСА_1

Факт виконання умов вищезазначеного договору підтверджується актом приймання - передачі земельної ділянки від 24.11.2011 № 251/11.

В подальшому, позивач неодноразово (23.10.2012, 02.06.2014, 16.10.2014 та 08.02.2016) звертався до Харківської міської ради з проханням продовжити дію вказаного договору оренди земельної ділянки від 15.06.2011.

Листами від 20.06.2014 № Ш-5-9975/1-14.08-39, від 06.11.2014 № Ш-5-19794/1-14.08-39 та від 03.03.2016 № Ш-5-5005/1-16.08-39, Харківською міською радою повідомлено ОСОБА_2 про недоцільність розгляду вказаного питання.

Поряд з цим, листом Департамента земельних відносин Виконавчого комітету Харківської міської ради від 30.09.2016 року № 6741/0/225-16 повідомлено ОСОБА_2, що дія договору оренди землі від 15.06.2011 станом на 29.09.2016 належним чином не припинена.

Департамент земельних відносин Виконавчого комітету Харківської міської ради не продовжив дію договору оренди землі від 15.06.2011, укладеного з позивачем. Разом з тим, ОСОБА_2 продовжував користуватися земельною ділянкою після закінчення строку вищезазначеного договору оренди (тобто після 2013 року). Відповідно до вимог Закону України «Про оренду землі», у разі відсутності протягом одного місяця після закінчення строку договору листа-повідомлення орендодавця про заперечення у поновленні договору оренди землі, такий договір є поновленим на той самий строк і на тих самих умовах, які були передбачені договором.

Київською ОДПІ, прийнято податкове повідомлення-рішення від 11.05.2016 № 379-1303, яким ОСОБА_2 визначено грошове зобов'язання з орендної плати за землю у розмірі 27413, 33 грн.

Не погоджуючись із вказаним податковим повідомленням-рішенням позивач звернувся до суду з даним позовом.

Задовольняючи позовні вимоги суд першої інстанції, дійшов висновку про те, що позивач сплачував орендну плату за землю з урахуванням мінімальної трьохвідсоткової межі річної суми платежу, проте, під час прийняття спірного повідомлення-рішення податковим органом не були враховані вказані суми сплати ОСОБА_2 орендної плати за землю. Крім того, суд вказав, що здійснений податковим органом розрахунок орендної плати за землю не відповідає вимогам діючого податкового законодавства.

Надаючи оцінку правомірності дій контролюючого органу з прийняття податкового повідомлення-рішення від 11.05.2016 № 379-1303, суд виходить з наступного.

Зі змісту Земельного кодексу України та Закону України від 6.10.1998 №161-XIV "Про оренду землі" (у редакції, чинній на час виникнення спірних відносин) убачається, що користування землею в Україні є платним.

З 01.01.2011 набрав чинності ПК України, який, відповідно до пункту 1.1 статті 1 регулює відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів, і, зокрема, визначає вичерпний перелік податків та зборів, що справляються в Україні, та порядок їх адміністрування, платників податків та зборів, їх права та обов'язки, компетенцію контролюючих органів, повноваження і обов'язки їх посадових осіб під час здійснення податкового контролю, а також відповідальність за порушення податкового законодавства.

За змістом підпункту 9.1.10 пункту 9.1 статті 9 ПК України плата за землю належить до загальнодержавних податків і зборів, яка в силу вимог підпункту 14.1.147 пункту 14.1 статті 14 цього ж Кодексу є податком і справляється у формі земельного податку та орендної плати за земельні ділянки державної і комунальної власності.

Відповідно до пункту 269.1 статті 269 ПК України платниками податку є власники земельних ділянок, земельних часток (паїв) та землекористувачі. Останні ж, як визначає зміст підпункту 14.1.73 пункту 14.1 статті 14 цього Кодексу, це особи, яким, зокрема, на умовах оренди надані у користування земельні ділянки державної та комунальної власності. Отже, ПК України визначив обов'язок й орендаря сплачувати земельний податок у формі орендної плати.

Орендна плата за земельні ділянки державної і комунальної власності - обов'язковий платіж, який орендар вносить орендодавцеві за користування земельною ділянкою (підпункт 14.1.136. пункту 14.1 статті 14 ПК України). Подібне визначення міститься й у статті 21 Закону України «Про оренду землі».

Справляння плати за землю, в тому числі й орендної плати, здійснюється відповідно до положень розділу ХIII ПК України.

Розмір та умови внесення орендної плати встановлюються у договорі оренди між орендодавцем (власником) і орендарем, а підставою для нарахування орендної плати за земельну ділянку є договір оренди такої земельної ділянки (пункт 288.1 статті 288 ПК України).

Підпунктом 288.5.1 пункту 288.5 статті 288 зазначеного Кодексу встановлено, що розмір орендної плати за земельні ділянки державної і комунальної власності встановлюється у договорі оренди, але річна сума платежу не може бути меншою: для земель сільськогосподарського призначення - розміру земельного податку, що встановлюється розділом ХIII ПК; для інших категорій земель - трикратного розміру земельного податку, що встановлюється цим розділом, та не може перевищувати, зокрема, для інших земельних ділянок, наданих в оренду, 12 % нормативної грошової оцінки (підпункт 288.5.2 зазначеного пункту).

Тобто, законодавець визначив нижню граничну межу річної суми платежу по орендній платі за земельні ділянки, незалежно від того, чи співпадає її розмір із визначеним у договорі.

Як встановлено, згідно пункту 5 договору оренди землі від 15.06.2011 нормативна грошова оцінка земельної ділянки, якою користується позивач, складає 191453 грн.

Відповідно до підпункту 16.1.4 пункту 16.1 статті 16 ПК України платник податків зобов'язаний сплачувати податки та збори в строки та у розмірах, установлених цим Кодексом та законами з питань митної справи.

Проаналізувавши наведені норми матеріального права, суд дійшов висновку, що з набранням чинності ПК України річний розмір орендної плати за земельні ділянки державної та комунальної власності, який підлягає перерахуванню до бюджету, має відповідати вимогам підпункту 288.5.1 пункту 288.5 статті 288 цього Кодексу та є підставою для перегляду встановленого розміру орендної плати.

При цьому, виходячи із принципу пріоритетності норм ПК України над нормами інших актів у разі їх суперечності, який закріплений у пункті 5.2 статті 5 ПК України, до моменту внесення до такого договору відповідних змін розмір орендної плати в будь-якому разі не може бути меншим, ніж встановлений підпунктом 288.5.1 пункту 288.5 статті 288 ПК України.

Аналогічний правовий висновок щодо застосування зазначених вище норм матеріального права у спорах цієї категорії, міститься, зокрема, у постановах Верховного Суду України від 02.12.2014 (справа № 21-274а14), 07.04.2015 (справа №21-117а15), 14.04.2015 (справа № 21-165а15), 24.04.2015 (справа № 21-131а15).

Отже, з набранням чинності ПК України, тобто з 01.01.2011, мінімальний розмір річної орендної плати за земельні ділянки, які перебувають у державній або комунальній власності та грошову оцінку яких встановлено, становить 3% від їх грошової оцінки.

Відповідно до п. 289.2 ст. 289 ПК України, грошова оцінка земельної ділянки щороку станом на 1 січня уточнюється на коефіцієнт індексації, який розраховується за формою, вказаною у цій нормі.

Згідно з п. 289.2 ст. 289 ПК України центральний орган виконавчої влади з питань земельних ресурсів за індексом споживчих цін за попередній рік щороку розраховує величину коефіцієнта індексації нормативної грошової оцінки земель, на який індексується нормативна грошова оцінка сільськогосподарських угідь, земель населених пунктів та інших земель сільськогосподарського призначення за станом на 1 січня поточного року, що визначається за формулою: Кі = [І - 10] : 100, де І - індекс споживчих цін за попередній рік.

Разом з тим, відповідно до змісту листа Державної служби України з питань геодезії, картографії та кадастру від 11.01.2016 № 6-28-0.22-201/2-16, за інформацією Державної служби статистики України, індекс споживчих цін за 2015 рік становив 143,3 %.

Враховуючи це, коефіцієнт індексації нормативної грошової оцінки земель, на який індексується нормативна грошова оцінка земель населених пунктів та інших земель несільськогосподарського призначення, розрахований відповідно до пункту 289.2 статті 289 ПК України, станом на 01.01.2016 становить 1,433.

Відтак, мінімальна сума грошових зобов`язань з орендної плати за землю, яку має сплачувати ОСОБА_2 за 2016 рік з урахуванням нижньої межі у розмірі 3 відсотків нормативної грошової оцінки у контексті розумінні статті 288 ПК України, складає 8230, 56 грн.

Відповідно до пункту 9 договору оренди землі від 15.06.2011, річний розмір орендної плати за земельну ділянку складає 15316, 28 грн., тобто позивачем дотримано вимоги статті 288 ПК України щодо мінімальної трьохвідсоткової річної суми платежу.

Разом з тим, судами попередніх інстанцій встановлено, що ОСОБА_2 як добросовісним платником податків проведено оплату орендної плати за землю з фізичних осіб за 2014-2015 роки.

Також судом апеляційної інстанції вірно взято до уваги, що відповідач здійснював розрахунок земельного податку одночасно за 2014 та 2015 роки, що не передбачено вимогами діючого законодавства та здійснено без врахування особливостей формули розрахунку вказаного податку, що регламентовано вимогами статті 288 ПК України.

Таким чином, суди першої та апеляційної інстанцій правильно застосували норми матеріального та процесуального права і дійшли обґрунтованого висновку щодо скасування податкового повідомлення-рішення від 11.05.2016 № 379-1303.

З огляду на викладене та враховуючи, що за правилами частини другої статті 341 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази, судами першої та апеляційної інстанцій виконано всі вимоги процесуального законодавства, всебічно перевірено обставини справи, вирішено справу у відповідності з нормами матеріального права, постановлено обґрунтовані рішення, в яких повно відображені обставини, що мають значення для справи. Висновки судів першої та апеляційної інстанцій про встановлені обставини і правові наслідки є вичерпними, відповідають дійсності, а тому підстав для їх перегляду з мотивів, викладених в касаційній скарзі, не вбачається.

Керуючись статтями 341, 343, 349, 350, 355, 356, 359 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

постановив:

Касаційну скаргу Київської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління ДФС у Харківській залишити без задоволення.

Постанову Харківського окружного адміністративного суду від 05.12.2016 та ухвалу Харківського апеляційного адміністративного суду від 01.02.2017 залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та оскарженню не підлягає.

В.В. Хохуляк

Л.І. Бившева

Т.М. Шипуліна

Судді Верховного Суду