Історія справи

Ухвала КАС ВП від 18.04.2018 року у справі №826/16051/16

ПОСТАНОВА

Іменем України

05 лютого 2021 року

Київ

справа №826/16051/16

адміністративне провадження №К/9901/50439/18

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

головуючого судді - Гімона М. М. (суддя-доповідач),

суддів: Гусака М. Б., Усенко Є. А.,

розглянувши в порядку письмового провадження як суд касаційної інстанції справу № 826/16051/16 за позовом ОСОБА_1 до Державної податкової інспекції у Деснянському районі Головного управління ДФС у м. Києві про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення, провадження у якій відкрито за касаційною скаргою Державної податкової інспекції у Деснянському районі Головного управління ДФС у м. Києві на постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 11 грудня 2017 року (суддя Каракашьян С. К. ) та постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 2 квітня 2018 року (головуючий суддя - Мєзєнцев Є. І., судді: Файдюк В. В., Чаку Є. В. ), -

ВСТАНОВИВ:

У жовтні 2016 року ОСОБА_1 (далі за текстом - позивач) звернувся до суду з позовом до Державної податкової інспекції у Деснянському районі Головного управління ДФС у м. Києві (далі за текстом - відповідач, ДПІ), в якому просив визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення від 8 квітня 2016 року №694188-1305.

Позов вмотивовано тим, що позивач зареєстрований як фізична особа-підприємець та є платником єдиного податку. На земельній ділянці, вказаній у спірному податковому повідомленні-рішенні, розташовані нежилі приміщення, які здаються позивачем в оренду, тобто використовуються у господарській діяльності.

Враховуючи викладене, ОСОБА_1 вважає, що він як платник єдиного податку 1-3 групи звільнений від сплати земельного податку. Крім того, позивач в обґрунтування підстав позову вказував на те, що за ним не оформлене право власності на земельну ділянку.

Постановою Окружного адміністративного суду міста Києва від 11 грудня 2017 року, залишеною без змін постановою Київського апеляційного адміністративного суду від 2 квітня 2018 року, позов задоволено.

Вирішуючи спір, суди встановили, що відповідно до витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців, свідоцтва про державну реєстрацію фізичної особи-підприємця, ОСОБА_1 зареєстрований як фізична особа-підприємець з 30 червня 2005 року.

Відповідно до витягу з Реєстру платників єдиного податку від 11 жовтня 2016 року №1626543409611, ОСОБА_1 з 1 січня 2016 року є платником єдиного податку 3 групи за ставкою 5%.

Позивач має у спільній сумісній власності на підставі договору купівлі-продажу нежилих приміщень від 30 листопада 2006 року нежилі приміщення загальною площею 98,60 кв. м, з АДРЕСА_1.

Указані приміщення позивач здає в оренду відповідно до договору від 2 лютого 2015 року. Згідно з пунктом 2 указаного договору оренда здійснюється з метою використання нежилих приміщень під перукарню.

8 квітня 2016 року відповідач прийняв податкове повідомлення-рішення форми "Ф" від №694188-1305, яким ОСОБА_1 нараховано грошове зобов'язання із сплати земельного податку з фізичних осіб у розмірі 7067,20 грн.

Задовольняючи вимоги адміністративного позову, суди попередніх інстанцій відхилили доводи позивача про відсутність реєстрації за ним права власності чи користування на земельну ділянку під належним йому на праві власності нежитловим приміщенням, оскільки, виходячи з пріоритетності норм Податкового кодексу України (далі - ПК України) над нормами інших актів у разі їх суперечності, який закріплений у пункті 5.2 статті 5 ПК України, обов'язок із сплати земельного податку виник у позивача з дати державної реєстрації права власності на нерухоме майно, про що також вказував і Верховний Суд України в постанові від 7 липня 2015 року (справа №21-775а15).

Водночас суди визнали підтвердженими доводи позивача про використання належних йому на праві власності нежилих приміщень у господарській діяльності, тому останній як платник єдиного податку звільнений від обов'язку нарахування, сплати та подання податкової звітності із земельного податку згідно з приписами підпункту 4 пункту 297.1 статті 297 ПК України. Крім того, суди за наслідками перевірки правильності здійсненого відповідачем розрахунку спірної суми земельного податку вказали, що з указаного розрахунку неможливо встановити, чи правильно було визначено площу земельної ділянки, з якої було проведено нарахування.

Не погодившись з рішеннями судів, ДПІ подало касаційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судами норм матеріального і процесуального права, просить скасувати вказані судові рішення із прийняттям нового про відмову в задоволенні позову в повному обсязі.

В обґрунтування вимог касаційної скарги скаржник вказує, що площа земельної ділянки, з якої було проведено нарахування земельного податку позивачу, була вирахувана на підставі інформації, отриманої від районної державної адміністрації у Деснянському районі м. Києва, відповідно до якої загальна площа багатоповерхового житлового будинку за адресою: АДРЕСА_1, становить 10609,40 кв. м.

Також відповідач зазначає, що перебування на спрощеній системі оподаткування не звільняє суб'єкта господарювання від виконання податкових зобов'язань із сплати податків, встановлених пунктом 297.1 статті 297 ПК України, а запроваджує інші умови, порядок та механізм їх сплати, а також встановлює можливість відновлення їх сплати на загальних підставах у разі недотримання умов оподаткування за спрощеною системою. Умовою несплати земельного податку за зазначеною системою оподаткування є те, що суб'єкт господарювання, який є власником чи користувачем земельної ділянки використовує цю земельну ділянку для проведення господарської діяльності. У підтвердження своєї позиції скаржник наводить висновки, викладені в постановах Верховного Суду від 27 лютого 2018 року (справи №826/1715/13-а, №826/8675/17), Верховного Суду України від 24 листопада 2015 року (справа №21-2352а15).

У відзиві на касаційну скаргу позивач просив залишити її без задоволення, а судові рішення - без змін як законні та обґрунтовані. Зазначено, що у Публічній кадастровій карті відсутні відомості щодо земельної ділянки, розташованої за адресою: АДРЕСА_1, тому неможливо сформувати витяг з Державного земельного кадастру щодо неї. Позивач наголошує, що відповідно до договору оренди нежитлові приміщення, власником яких він є, в межах здійснюваної ним господарської діяльності передані у користування іншій особі, що включає в себе і надання права на користування і земельною ділянкою, на якій розташовані ці приміщення.

Вказане, на думку позивача, доводить факт використання земельної ділянки у межах господарської діяльності. Крім того, ОСОБА_1 як власник нежитлового приміщення, яке знаходиться у межах багатоквартирного будинку, звільняється від сплати земельного податку та не повинен відповідати за податкові зобов'язання третіх осіб. За позицією позивача, він сплачує такий податок у складі витрат за утримання будинку та прибудинкової території.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, обговоривши доводи касаційної скарги та відзиву на неї, перевіривши правильність застосування апеляційним судом норм матеріального та процесуального права, колегія суддів вважає, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з огляду на таке.

Відповідно до пункту 2 розділу ІІ "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України від 15 січня 2020 року № 460-IX "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ" ця касаційна скарга розглядається в порядку, що діяв до набрання чинності Закону України від 15 січня 2020 року № 460-IX "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ" (до 8 лютого 2020 року).

Спірні правовідносини врегульовані положеннями Податкового кодексу України та Земельного кодексу України.

За підпунктами 14.1.72 і 14.1.73 пункту 14.1 статті 14 ПК України земельним податком визнається обов'язковий платіж, що справляється з власників земельних ділянок та земельних часток (паїв), а також постійних землекористувачів.

Землекористувачами можуть бути юридичні та фізичні особи (резиденти і нерезиденти), яким відповідно до закону надані у користування земельні ділянки державної та комунальної власності, у тому числі на умовах оренди.

Відповідно до підпунктів 269.1.1 і 269.1.2 пункту 269.1 статті 269 ПК України платниками земельного податку є власники земельних ділянок, земельних часток (паїв) та землекористувачі.

Згідно з підпунктом 270.1.1 пункту 270.1 статті 270 ПК України об'єктами оподаткування є земельні ділянки, які перебувають у власності або користуванні.

Відповідно до пункту 286.1 статті 286 ПК України підставою для нарахування земельного податку є дані державного земельного кадастру.

За пунктом 287.7 статті 287 ПК України у разі надання в оренду земельних ділянок (у межах населених пунктів), окремих будівель (споруд) або їх частин власниками та землекористувачами, податок за площі, що надаються в оренду, обчислюється з дати укладення договору оренди земельної ділянки або з дати укладення договору оренди будівель (їх частин).

Згідно з пунктом 287.8 цієї ж статті власник нежилого приміщення (його частини) у багатоквартирному жилому будинку сплачує до бюджету податок за площі під такими приміщеннями (їх частинами) з урахуванням пропорційної частки прибудинкової території з дати державної реєстрації права власності на нерухоме майно.

У частинах 1 та 2 статті 120 Земельного кодексу України встановлено, що у разі набуття права власності на жилий будинок, будівлю або споруду, що перебувають у власності, користуванні іншої особи, припиняється право власності, право користування земельною ділянкою, на якій розташовані ці об'єкти. До особи, яка набула право власності на жилий будинок, будівлю або споруду, розміщені на земельній ділянці, що перебуває у власності іншої особи, переходить право власності на земельну ділянку або її частину, на якій вони розміщені, без зміни її цільового призначення. Якщо жилий будинок, будівля або споруда розміщені на земельній ділянці, що перебуває у користуванні, то в разі набуття права власності на ці об'єкти до набувача переходить право користування земельною ділянкою, на якій вони розміщені, на тих самих умовах і в тому ж обсязі, що були у попереднього землекористувача.

За частинах 1 та 2 статті 120 Земельного кодексу України право власності на земельну ділянку, а також право постійного користування та право оренди земельної ділянки виникають з моменту державної реєстрації цих прав, яка оформляється відповідно до Закону України від 1 липня 2004 року № 1952-IV "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень".

Аналогічним чином перехід права власності на земельну ділянку до особи, яка набула право власності на житловий будинок (крім багатоквартирного), будівлю або споруду, унормовують положення статті 377 Цивільного кодексу України. За статті 377 Цивільного кодексу України право власності особи на земельну ділянку може бути припинене за рішенням суду у випадках, встановлених законом.

Враховуючи викладене, суди попередніх інстанцій дійшли правильного висновку, що, незважаючи на те, що позивач не зареєстрував право власності чи користування земельною ділянкою під належними йому на праві власності нежитловими приміщеннями, виходячи із принципу пріоритетності норм ПК над нормами інших актів у разі їх суперечності, який закріплений у пункті 5.2 статті 5 ПК, обов'язок зі сплати земельного податку виник у позивача з дати державної реєстрації права власності на нерухоме майно.

Така позиція відповідає висновку Верховного Суду України щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного в постанові від 7 липня 2015 року у справі 826/12388/13-а.

Водночас колегія суддів не погоджується із висновком судів попередніх інстанцій в частині звільнення позивача від сплати земельного податку з огляду на перебування останнього на спрощеній системі оподаткування як фізичної особи-підприємця та використання належного йому на праві власності нерухомого майна у господарській діяльності шляхом його здавання в найм.

Так, аналіз наведених вище норм права дає можливість визначити, хто саме є платником земельного податку, що є об'єктом оподаткування, з якого моменту виникає (набувається, переходить) обов'язок сплати цього податку, подію (явище), з якою припиняється його сплата, умови та підстави сплати цього платежу у разі вчинення правочинів із земельною ділянкою чи будівлею (її частиною), які на ній розташовані.

Зокрема, в розумінні зазначених норм обов'язок зі сплати земельного податку для фізичної особи - власника чи користувача земельної ділянки залишається незмінним незалежно від реалізації цією особою певних наданих їй правомочностей, як-от набуття нею статусу суб'єкта господарювання, діяльність якого пов'язана з використанням земельної ділянки або без такого.

Відповідно до пункту 291.3 статті 291 ПК України юридична особа чи фізична особа-підприємець можуть самостійно обрати спрощену систему оподаткування, якщо така особа відповідає вимогам, встановленим главою 1 розділу XIV ПК України та реєструється платником єдиного податку в порядку, визначеному цією главою.

За пунктом 291.2 статті 291 ПК України спрощена система оподаткування, обліку та звітності полягає в запровадженні особливого механізму справляння податків і зборів, що встановлює заміну сплати окремих податків і зборів, встановлених пунктом 291.2 статті 291 ПК України, на сплату єдиного податку в порядку та на умовах, визначених цією главою, з одночасним веденням спрощеного обліку та звітності.

У пункті 269.2 статті 269 ПК України також передбачено, що суб'єкти господарювання, які застосовують спрощену систему оподаткування, обліку та звітності, сплачують земельний податок в особливому порядку, передбаченому главою 1 розділу XIV пункті 269.2 статті 269 ПК України (за спрощеною системою оподаткування, обліку та звітності).

За підпунктом 4 пункту 297.1 статті 297 ПК України платники єдиного податку звільняються від обов'язку нарахування, сплати та подання податкової звітності з податку на майно (в частині земельного податку), крім земельного податку за земельні ділянки, що не використовуються платниками єдиного податку першої - третьої груп для провадження господарської діяльності та платниками єдиного податку четвертої групи для ведення сільськогосподарського товаровиробництва.

У значенні наведених норм права спрощена система оподаткування не звільняє суб'єкта господарювання від виконання податкових зобов'язань зі сплати податків, встановлених у пункті 297.1 статті 297 ПК України, а запроваджує інші умови, порядок та механізм їх сплати, а також встановлює можливість відновлення їх сплати на загальних підставах у разі недотримання умов оподаткування за спрощеною системою.

Умовою несплати земельного податку за зазначеною системою оподаткування є те, що суб'єкт господарювання, який є власником чи користувачем земельної ділянки, використовує цю землю для проведення господарської діяльності. Можливість звільнення від сплати цього податку за інших умов, наприклад, коли окремо надається в найм будівля, її частина чи нежиле приміщення без земельної ділянки, на якій розміщена перелічена нерухомість, не встановлена.

Такий правовий висновок викладено у постанові Верховного Суду України від 24 листопада 2015 року у справі № 21-2352а15 ( № 826/14703/13-а), який в подальшому був підтриманий і Верховним Судом у постановах від 15 лютого 2019 року (справа №826/9948/16), від 9 квітня 2019 року (справа №826/12960/16), від 21 травня 2020 року (справа №826/10983/18) тощо. Колегія суддів не вбачає підстав для відступу від означеного висновку у цій справі.

Таким чином, надання нежилих приміщень в найм не вважається використанням земельної ділянки у господарській діяльності, а тому і не є підставою для звільнення від сплати земельного податку. Суди попередніх інстанцій всупереч приписів частини 2 статті 161 КАС України (в редакції, чинній до 15 грудня 2017 року), які кореспондують правилам частини 5 статті 242 КАС України (в редакції, чинній з 15 грудня 2017 року), вирішили цю справу без наведення відповідних мотивів неврахування вищевказаних висновків Верховного Суду України та Верховного Суду.

Висновок судів попередніх інстанцій про наявність підстав для визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення вмотивований також відсутністю у розрахунку до спірного рішення відомостей про загальну площу земельної ділянки, на якій розташований багатоквартирний будинок, з якої було визначено пропорційну частку земельної ділянки, що належна позивачу.

Колегія суддів погоджується, що відсутність таких даних не дає можливості суду перевірити дотримання відповідачем вимог пункту 286.6 статті 286, пункту 287.8 статті 287 ПК України та правильність розрахунку суми податкового зобов'язання.

У касаційній скарзі ГУ ДФС зазначає, що загальна площа багатоповерхового житлового будинку за адресою: АДРЕСА_1, відповідно до інформації, наданої районною державною адміністрацією у Деснянському районі м. Києва (КП "Дирекція") становить 10609,40 кв. м. Втім, відповідних доказів отримання цієї інформації ні суду першої, ні суду апеляційної інстанції відповідач не надав всупереч приписів частини 2 статті 77 КАС України. Обставин, які унеможливлюють надання указаної інформації, скаржник також не наводить.

З огляду на наведене, колегія суддів вважає, що суди попередніх інстанцій прийняли правильне по суті рішення щодо задоволення позовних вимог про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення від 8 квітня 2016 року №694188-1305, проте з неправильним застосуванням норм матеріального права в частині наявності підстав для звільнення платника податків від сплати земельного податку у разі перебування останнього на спрощеній системі оподаткування як фізичної особи-підприємця та використання належного йому на праві власності нерухомого майна у господарській діяльності, у зв'язку з чим суд касаційної інстанції вважає за необхідне змінити рішення судів щодо мотивів його прийняття в цій частині. В іншій частині постанова Окружного адміністративного суду міста Києва від 11 грудня 2017 року та постанова Київського апеляційного адміністративного суду від 2 квітня 2018 року підлягають залишенню без змін.

За правилами статті 351 КАС України підставами для скасування судових рішень повністю або частково і ухвалення нового рішення або зміни рішення у відповідній частині є неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права. Неправильним застосуванням норм матеріального права вважається: неправильне тлумачення закону або застосування закону, який не підлягає застосуванню, або незастосування закону, який підлягав застосуванню.

Зміна судового рішення може полягати в доповненні або зміні його мотивувальної та (або) резолютивної частин.

Керуючись статтями 341, 345, 351, 355, 356 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну Державної податкової інспекції у Деснянському районі Головного управління ДФС у м. Києві задовольнити частково.

Постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 11 грудня 2017 року та постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 2 квітня 2018 року у справі №826/16051/16 змінити, виклавши мотивувальну частину в редакції цієї постанови.

В іншій частині постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 11 грудня 2017 року та постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 2 квітня 2018 року у справі №826/16051/16 залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття і не оскаржується.

СуддіМ. М. Гімон М. Б. Гусак Є. А. Усенко