Історія справи

ВЕРХОВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

07.02.2018 Київ К/9901/2109/17 814/183/17 Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

судді-доповідача Шарапи В.М.,

суддів Бевзенка В.М., Данилевич Н.А.,

розглянувши у письмовому провадженні в касаційній інстанції справу за позовом:

ОСОБА_2

до Головного управління Національної поліції в Миколаївській області

про визнання протиправним і скасування наказу, поновлення на посаді та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу,

касаційне провадження у якій відкрито за касаційною скаргою Головного управління Національної поліції в Миколаївській області на постанову Миколаївського окружного адміністративного суду в складі судді Марича Є.В. від 16.03.2017 та ухвалу Одеського апеляційного адміністративного суду в складі колегії суддів: Золотнікова О.С. (головуючого), суддів Осіпова Ю.В.., Скрипченка В.О. від 20.09.2017,-

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_2 звернулася до суду з адміністративним позовом до Головного управління Національної поліції в Миколаївській області, в якому просила:

- визнати протиправним та скасувати наказ Головного управління Національної поліції в Миколаївській області №1 о/с від 03.01.2017 в частині звільнення майора поліції, старшого інспектора Центрального відділу поліції Головного управління Національної поліції України в Миколаївській області за ст. 77 ч. 1 п. 4 Закону України "Про Національну поліцію України" (у зв'язку із скороченням або проведенням організаційних заходів).

- поновити позивача на посаді старшого інспектора Центрального відділу поліції Головного управління Національної поліції в Миколаївській області.

- стягнути з Головного управління Національної поліції в Миколаївській області на користь позивача заробітну плату за час вимушеного прогулу.

Постановою Миколаївського окружного адміністративного суду від 16.03.2017, яку залишено без змін ухвалою Одеського апеляційного адміністративного суду від 20.09.2017, позов задоволено.

Судами першої та апеляційної інстанції було встановлено, що ОСОБА_2 з 2007 по 06.11.2015 проходила службу в органах внутрішніх справ, на час звільнення мала спеціальне звання майора міліції. 07.11.2015 наказом начальника ГУНП у Миколаївській області №6 о/с "По особовому складу" відповідно до пунктів 9 та 12 розділу XI Закону України "Про Національну поліцію" позивач була призначена на посаду старшого інспектора Центрального відділу поліції Головного управління Національної поліції в Миколаївській області з присвоєнням звання майора поліції. Відповідно до наказу №148 о/с від 01.07.2016 ОСОБА_2 звільнено зі служби в поліції за ст. 77 ч. 1 п. 5 Закону України "Про Національну поліцію" (через службову невідповідність). Постановою Миколаївського окружного адміністративного суду від 20.10.2016 скасовано наказ №148 від 01.07.2016 та поновлено позивача на посаді старшого інспектора Центрального відділу поліції Головного управління Національної поліції в Миколаївській області. Наказом ГУ НП в Миколаївській області №302 о/с від 03.11.2016 ОСОБА_2 поновлено на службі в поліції. 07.11.2016 позивачу під підпис вручено попередження про можливе наступне звільнення зі служби в поліції в зв'язку з скороченням займаної посади. 03.11.2017 відповідно до наказу ГУ НП в Миколаївській області №1 о/с позивача звільнено з посади старшого інспектора Центрального відділу поліції Головного управління Національної поліції в Миколаївській області за ч. І п.4 ст. 77 Закону України "Про Національну поліцію" у зв'язку зі скороченням штатів.

Суди попередніх інстанцій, задовольняючи позовні вимоги прийшли до висновку, що в структурі Головного управління Національної поліції в Миколаївській області не відбулось реорганізації, штат управління ГУ НП в Миколаївській області не скоротився, посаду, яку обіймала позивач, не було скорочено. Відповідачем не було дотримано встановленого законодавством порядку звільнення працівника за скороченням штату. Судами зазначено також, що порядок (процедура) звільнення працівника через скорочення штатів не визначений спеціальним законом, тому до правовідносин слід застосовувати загальні положення норм трудового законодавства.

Відповідач оскаржив в касаційному порядку вказані судові рішення, просить їх скасувати, ухвалити нове рішення про відмову в задоволенні позову. Вказує, що висновки суду не відповідають обставинам справи, що призвело до ухвалення незаконних судових рішень.

Аргументами на підтвердження вимог скарги зазначає, що судами попередніх інстанцій не враховано, що порядок призначення поліцейських на посади під час здійснення реорганізації передбачений статтею 68 Закону «Про Національну поліцію», що є нормами спеціального Закону. При вирішенні питань працевлаштування позивача на посаду постійного штату було виконано норми Закону в повному обсязі та враховано висновок атестаційної комісії про службову невідповідність позивача, визначений у протоколі ОП №15.00004401.0021517 від 04.03.2016, попередній досвід та відношення до службової дисципліни. Скаржник вказує також на неправильність застосування судами пункту 9 Порядку та умов виплати грошового забезпечення поліцейським Національної поліції, затвердженого Наказом МВС України №260 від 06.04.2016, оскільки зазначена норма регулює порядок оплати при відпрацюванні неповного місяця.

Позивач відзив на касаційну скаргу не надала. Учасники справи не заявили про розгляд справи за їх участю.

Переглянувши судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги на підставі встановлених фактичних обставин справи, перевіривши правильність застосування судом першої та апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права, суд приходить до таких висновків.

Згідно зі статтею 68 Закону України «Про Національну поліцію» від 02.07.2015 №580-VIII (далі - Закон), поліцейський, посада якого скорочена, може бути призначений за його згодою з урахуванням досвіду роботи, освітнього рівня, стану здоров'я, ставлення до виконання службових обов'язків на іншу посаду в будь-якому органі (закладі, установі) поліції до закінчення двомісячного строку з дня його персонального попередження про можливе подальше звільнення зі служби в поліції. Поліцейський, посада якого була скорочена і якого не призначено на іншу посаду в поліції відповідно до частини другої цієї статті, після закінчення двомісячного строку з дня попередження про можливе подальше звільнення зі служби в поліції має бути звільнений зі служби в поліції на підставі пункту 4 частини першої статті 77 цього Закону. Переважне право на залишення на службі в поліції при реорганізації надається поліцейським з більш високими кваліфікацією та досягненнями у службовій діяльності. За рівних умов щодо кваліфікації та досягнень у службовій діяльності перевага в залишенні на службі надається особам, які мають таке право відповідно до вимог законодавства. Поліцейський, посада якого була скорочена, до дня його призначення на іншу посаду в поліції або звільнення зі служби в поліції зобов'язаний виконувати обов'язки за останньою посадою, яку він займав, якщо керівник органу (закладу, установи) поліції не покладе на нього інші обов'язки.

Згідно з пунктом 4 частини 1 статті 77 Закону, поліцейський звільняється зі служби в поліції, а служба в поліції припиняється у зв'язку із скороченням штатів або проведенням організаційних заходів.

Отже, Законом передбачено, що гарантії захисту від незаконного звільнення розповсюджуються на поліцейських та полягають у тому, що в разі скорочення штатів або проведення організаційних заходів, звільненню підлягають не усі поліцейські, а лише ті, посади яких скорочені.

Водночас, у випадку перетворення одного структурного підрозділу юридичної особи публічного права в інший або при його перепрофілюванні, звільнення з публічної служби, зміна її істотних умов можуть мати місце, якщо це супроводжується скороченням чисельності чи штату працівників, змінами у їх складі за посадами, спеціальністю, кваліфікацією, професіями тощо.

При цьому, саме по собі перетворення одного структурного підрозділу юридичної особи публічного права в інший без скорочення штату не є підставою для звільнення з публічної служби чи зміни істотних умов її проходження. Скорочення штату встановлюється шляхом порівняння штатних розписів до і після реорганізації.

Суди попередніх інстанцій на основі досліджених під час розгляду справи доказів дійшли вірного висновку про те, що у Головному управлінні Національної поліції в Миколаївській області не відбулось реорганізації, пов'язаної зі скороченням посад.

Відповідно до частин 2-3 статті 68 Закону, поліцейський, посада якого скорочена, може бути призначений за його згодою з урахуванням досвіду роботи, освітнього рівня, стану здоров'я, ставлення до виконання службових обов'язків на іншу посаду в будь-якому органі (закладі, установі) поліції до закінчення двомісячного строку з дня його персонального попередження про можливе подальше звільнення зі служби в поліції відповідно до частини першої цієї статті.

Згідно з пунктом 4 розділу ХІ "Прикінцеві та перехідні положення" Закону, до приведення законодавства України у відповідність із цим Законом акти законодавства застосовуються в частині, що не суперечить цьому Закону.

Пунктом 8 Положення про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ, що затверджене Постановою Кабінету Міністрів УРСР від 29.07.1991 №114, встановлено, що дострокове звільнення зі служби осіб середнього, старшого і вищого начальницького складу, які не досягли граничного віку перебування на службі в органах внутрішніх справ, провадиться у зв'язку із скороченням штатів - у разі відсутності можливості використання на службі.

Таким чином, нормами спеціального законодавства, а саме статті 68 Закону №580-VIII, Положення про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів УРСР від 29.07.1991 №114, передбачено, що призначення поліцейського, посада якого скорочується, на іншу посаду в будь-якому органі (закладі, установі) поліції здійснюється за умови можливості його подальшого використання на службі та з урахуванням його досвіду роботи, освітнього рівня, стану здоров'я, ставлення до виконання службових обов'язків.

Відтак, наведеними нормами врегульовано процедуру призначення поліцейського, посада якого скорочується, на іншу посаду, а також порядок пропонування такої посади.

При цьому, судами попередніх інстанцій вірно враховано, що позивачу взагалі не пропонувались вакантні посади, які були наявні у Головному управлінні Національної поліції в Миколаївській області і питання можливості його подальшого використання на службі в поліції жодним чином не вирішувалось.

Судами досліджено, що в новому штатному розкладі було затверджено штат в кількості 3272 штатних одиниць, з яких поліцейські 2877, 2191 посад середнього складу поліції. Крім того, посаду позивача - старшого інспектора, яка є рівноцінною посаді, яку займав позивач до звільнення, було збережено, що підтверджується звітом про добір на службу та рух кадрів в ГУНВП в Миколаївській області. В свою чергу, на час звільнення позивача не було зайнято 506 посад, з яких 68 посад саме старших інспекторів.

Тому, суд касаційної інстанції відхиляє аргументи скаржника щодо відсутності вакантних робочих місць, які б могли пропонуватись позивачу.

Колегія суддів касаційного суду погоджується також з висновками судів першої та апеляційної інстанцій щодо неможливості врахування відповідачем при вирішенні питання про призначення позивача на посаду у постійному штаті Головного управління Національної поліції в Миколаївській області висновків атестаційної комісії №6 про його службову невідповідність, оскільки протиправність даного висновку була встановлена у постанові Миколаївського окружного адміністративного суду від 29.06.2016 по справі №814/613/16, яка набрала законної сили.

Згідно з пунктом 2 Постанови Кабінету Міністрів України від 11.11.2015 року №988 "Про грошове забезпечення поліцейських Національної поліції", виплата грошового забезпечення поліцейським Національної поліції та курсантам вищих навчальних закладів Міністерства внутрішніх справ із специфічними умовами навчання здійснюється в порядку, що затверджується Міністерством внутрішніх справ.

Пунктом 6 розділу ІІІ Порядку та умов виплати грошового забезпечення поліцейським Національної поліції та курсантам вищих навчальних закладів МВС із специфічними умовами навчання, затвердженого Наказом Міністерства внутрішніх справ України 06.04.2016 №260, що зареєстрований в Міністерстві юстиції України 29.04.2016 за №669/28799 (далі - Порядок), передбачено, що поліцейським, звільненим зі служби в поліції, а потім поновленим на службі у зв'язку з визнанням звільнення незаконним, за час вимушеного прогулу з дня звільнення виплачуються всі види грошового забезпечення (в тому числі премія), які були їм визначені на день звільнення. Підставою для нарахування та виплати грошового забезпечення є наказ керівника органу поліції про поновлення особи на службі або скасування наказу про його звільнення.

Пунктом 9 розділу І Порядку встановлено, що при виплаті поліцейським грошового забезпечення за неповний місяць розмір виплати за кожний календарний день визначається шляхом ділення суми грошового забезпечення за повний місяць на кількість календарних днів у місяці, за який здійснюється виплата.

Зі змісту Порядку, який є спеціальним для вирішення даних спірних правовідносин, вбачається, що грошове забезпечення поліцейських обраховується та виплачується з розрахунку календарних днів відповідного місяця їх служби.

У свою чергу, пунктом 8 Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 року №100, визначено, що нарахування виплат, які обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період.

Суди попередніх інстанцій при визначенні розміру середнього заробітку за час вимушеного прогулу, який підлягав присудженню на користь позивача з відповідача, правильно застосували до спірних правовідносин наведені норми, а також брали до уваги кількість календарних днів для обрахунку грошового забезпечення лише за неповні місяці. При обрахунку грошового забезпечення, що належало до виплати за повний місяць вимушеного прогулу, судами враховувався його середньомісячний розмір, самостійно визначений відповідачем у наданій для суду довідці. Тому, аргументи касаційної скарги в цій частині є безпідставними.

Суд звертає увагу, що застосування частини 2 статті 40, статті 49-2, частини 2 статті 235 Кодексу законів про працю України є зайвим, оскільки спірні правовідносини врегульовано нормами спеціального законодавства.

Відповідно до частин 1-2 статті 341 КАС України, суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права. Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.

Таким чином, доводи касаційної скарги не дають підстав для висновків щодо неправильного застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального права або порушення ними норм процесуального права при ухваленні оскаржуваних судових рішень.

Згідно з частиною 1 статті 350 КАС України, суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили неправильного застосування норм матеріального права або порушень норм процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.

З огляду на наведене, касаційна скарга Головного управління Національної поліції у Миколаївській області підлягає залишенню без задоволення, а постанова Миколаївського окружного адміністративного суду від 16.03.2017 та ухвалу Одеського апеляційного адміністративного суду від 20.09.2017 - без змін.

Керуючись статтями 341,342, 350, 355-356, 359 КАС України, суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Головного управління Національної поліції у Миколаївській області залишити без задоволення.

Постанову Миколаївського окружного адміністративного суду від 16.03.2017 та ухвалу Одеського апеляційного адміністративного суду від 20.09.2017 у справі за адміністративним позовом ОСОБА_2 до Головного управління Національної поліції в Миколаївській області про визнання протиправним і скасування наказу, поновлення на посаді та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття.

Суддя-доповідач В.М. Шарапа

Судді В.М. Бевзенко

Н.А. Данилевич