Історія справи

Постанова КАС ВП від 06.12.2023 року у справі №806/3147/17
Ухвала КАС ВП від 03.01.2019 року у справі №806/3147/17

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

06 грудня 2023 року

м. Київ

справа № 806/3147/17

касаційне провадження № К/9901/69117/18

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

судді-доповідача Бившевої Л.І.,

суддів: Юрченко В.П., Хохуляка В.В.,

розглянув у попередньому судовому засіданні касаційну скаргу Головного управління ДФС у Житомирській області на рішення Житомирського окружного адміністративного суду від 14.03.2018 (суддя - Романченко Є.Ю.) та постанову Сьомого апеляційного адміністративного суду від 23.11.2018 (головуючий суддя - Мацький Є.М., судді - Капустинський М.М., Охрімчук І.Г.) у справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Б.С.К. Україна» до Головного управління ДФС у Житомирській області про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень,

УСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю "Б.С.К. Україна" (далі - Товариство, позивач, платник) звернулось до суду з позовом до Головного управління ДФС у Житомирській області (далі - Управління, відповідач, контролюючий орган), в якому просило визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення від 10.11.2017 №0022781401, №0022791401, №0022801401.

Обґрунтовуючи вимоги, позивач послався на невідповідність висновків акту перевірки, які слугували підставою для прийняття оскаржуваних податкових повідомлень-рішень, фактичним даним бухгалтерського обліку і реальній діяльності Товариства. На думку позивача, операція Товариства з донарахування податкових зобов`язань з податку на додану вартість у сумі перевищення собівартості над ціною реалізації продукції (товарів, робіт, послуг) повністю відповідає визначенню «витрат», передбаченому пунктом 3 Національного положення (стандарту) бухгалтерського обліку 1 «Загальні вимоги до фінансової звітності», затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 07.02.2013 №73, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України від 28.02.2013 №336/22868 (далі - П(С)БО 1, у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин), оскільки призводить до зменшення економічних вигід підприємства у вигляді збільшення податкових зобов`язань з податку на додану вартість, який підлягає сплаті до державного бюджету. Позивач доводить, що метод амортизації обирається підприємством самостійно з урахуванням очікуваного способу отримання економічних вигод від його використання, у зв`язку з чим, враховуючи інтенсивність використання легкових автомобілів, значну втрату їх ринкової вартості у перші роки експлуатації, платником правомірно прийнято рішення про застосування при нарахуванні амортизації методу прискореного зменшення залишкової вартості, що закріплено відповідними наказами. Платник стверджує про невідповідність висновків контролюючого органу щодо здійснення Товариством реалізації продукції за ціною, нижче її собівартості. Позивач вважає правомірним формування податкового кредиту з податку на додану вартість за наслідками господарських операцій з оренди складських приміщень у ТОВ «Світанок» та придбання товару (з відтермінуванням його поставки) у ТОВ «Гор-Агро», оскільки такі операції фактично відбулись і підтверджені належними первинними документами. Також позивач зазначає, що: списання кукурудзи відбулось в межах норм природного убутку, а тому у позивача не було жодного правового обов`язку включати 5133,00 грн до складу податкового зобов`язання за червень 2016 року; понесені позивачем у листопаді та грудні 2016 року витрати на ремонт орендованих автомобілів, згідно актів виконаних робіт, пов`язані з видами діяльності, якими займається платник.

Житомирський окружний адміністративний суд рішенням від 14.03.2018, залишеним без змін постановою Сьомого апеляційного адміністративного суду від 23.11.2018, позов задовольнив частково: визнав протиправними та скасував податкові повідомлення-рішення Управління від 10.11.2017 №0022781401, №0022791401, №0022801401 в частині зменшення Товариству розміру від`ємного значення суми податку на додану вартість за грудень 2016 року на 2040968,00 грн. У задоволенні решти позовних вимог відмовив.

Частково задовольняючи позовні вимоги, суди попередніх інстанцій виходили з того, що операція з донарахування податкових зобов`язань з податку на додану вартість у сумі перевищення собівартості над ціною реалізації продукції (товарів, робіт, послуг) відповідає визначенню «витрат» відповідно до пункту 3 П(С)БО 1, оскільки призводить до зменшення економічних вигід підприємства у вигляді збільшення податкових зобов`язань з податку на додану вартість, що підлягає сплаті до державного бюджету, відтак, відображення Товариством у фінансовій звітності, зокрема, звіті про фінансові результати за 2015 та 2016 роки самостійно донарахованих сум податку на додану вартість у зв`язку з реалізацією товарів та готової продукції нижче їх собівартості в рядку «Інші операційні витрати» узгоджується з нормами податкового законодавства.

Суди зазначили про помилковість твердження відповідача про: завищення позивачем інших витрат внаслідок нарахування позивачем у спірний період амортизації автомобілів по методу прискореного зменшення залишку; непідтвердження заниження податкового зобов`язання з податку на додану вартість за грудень 2015 року по взаємовідносинам з ТОВ «Юнайтед Кемікалс», оскільки платником не здійснювалась реалізація товарів за ціною, меншою від собівартості виготовлених товарів; правомірність включення до складу витрат витрати, понесені позивачем на ремонт орендованих вантажних автомобілів у ТОВ "Юнайтед Проперті Менеджмент", оскільки такі витрати пов`язані з господарською діяльністю підприємства і є виправданими.

Також, суди дійшли висновку про правомірність формування платником податкового кредиту з податку на додану вартість за господарськими операціями із ТОВ «Гор-Агро», оскільки такі операції підтверджені належними первинними документами, відбулися реальні зміни майнового стану платника податків, господарські операції спричинили зміни в структурі активів і зобов`язань платника податків, сприяли отриманню доходу, а відтак зазначені податкові повідомлення рішення підлягають скасуванню в частині.

Не погоджуючись з рішеннями судів першої та апеляційної інстанції, відповідач подав касаційну скаргу, у якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального та процесуального права, просить скасувати судові рішення попередніх інстанцій та прийняти нове рішення, яким у задоволенні позову відмовити в повному обсязі.

У доводах касаційної скарги відповідач цитує норми матеріального та процесуального права, зазначає, що суди залишили поза увагою доводи контролюючого органу стосовно: реалізації платником товарів за ціною, меншою від собівартості виготовлених товарів; завищення суми розрахованої амортизації на придбані у 2016 році легкові автомобілі; безпідставного включення до складу витрат витрати, понесені позивачем на ремонт орендованих вантажних автомобілів.

Скаржник доводить, що судами залишено поза увагою непідтвердження господарських операцій між позивачем та ТОВ «Гор-Агро» з підстав: непідтвердження господарських взаємовідносин належними первинними документами; перерахування Товариством передоплати за товар, який у подальшому не був поставлений позивачу, а кошти, направлені на адресу зазначеного контрагента були перераховані іншому суб`єкту господарювання (ТзОВ «Юнайтед Кемікалс») у якості повернення раніше отриманої позивачем фінансової допомоги у ТзОВ «Юнайтед Кемікалс».

В касаційній скарзі не вказано, в чому саме полягає неправильне застосування судами норм матеріального права, контролюючий орган фактично викладає обставини, якими він керувався під час прийняття оскаржуваних податкових повідомлень-рішень та з оцінкою яких він не погоджується.

Позивач у відзиві на касаційну скарг, посилаючись на законність і обґрунтованість судових рішень попередніх інстанцій, просить залишити їх без змін, а касаційну скаргу відповідача залишити без задоволення.

Верховний Суд у складі Касаційного адміністративного суду ухвалою від 28.12.2018 відкрив касаційне провадження за касаційною скаргою відповідача та ухвалою від 05.12.2023 призначив справу до касаційного розгляду в попередньому судовому засіданні на 06.12.2023.

Верховний Суд у складі Касаційного адміністративного суду перевірив наведені у касаційній скарзі доводи відповідача та дійшов висновку, що касаційна скарга задоволенню не підлягає, з огляду на наступне.

Судами попередніх інстанцій установлено, що контролюючим органом проведена документальна планова виїзна перевірка Товариства з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період діяльності з 01.01.2014 по 31.12.2016, та з питань дотримання вимог законодавства по єдиному соціальному внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування за період діяльності 01.10.2013 по 31.12.2016, за результатами якої складено акт від 25.10.2017 № 754/06-30-14-01/38953584 (далі - акт перевірки), яким встановлено порушення платником вимог:

пункту 138.2 Податкового кодексу України (далі - ПК України, у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин), пункту 7 Положення (стандарт) бухгалтерського обліку 16 «Витрати», затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 31.12.1999 №318, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 19.01.2000 за №27/4248, пункту 9 Положення (стандарт) бухгалтерського обліку 3 «Звіт про фінансові результати», затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 31.03.1999 №87, зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 21.06.1999 за №397/3690, в результаті чого платником занижено податок на прибуток на загальну суму 20028,00 грн, в тому числі: за 2015 рік в сумі 426,00 грн; за 2016 рік в сумі 19602,00 грн;

пункту 44.1 статті 44, пункту 187.1 статті 187, пункту 188.1 статті 188, пункту 189.1 статті 189, пунктів 198.1, 198.2, 198.3, 198.5 статті 198 ПК України, статті 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», пункту 1.2, підпунктів 2.1, 2.2 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24.05.1995 №88, зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 05.06.1995 за №168/704, пункту 5 Положення (стандарту) бухгалтерського обліку 10 «Дебіторська заборгованість», затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 08.10.1999 №237, зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 25.10.1999 за №725/4018, абзацу другого розділу І Інструкції про застосування Плану рахунків бухгалтерського обліку активів, капіталу, зобов`язань і господарських операцій підприємств і організацій, затвердженої наказом Міністерства фінансів України від 30.11.99 № 291, зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 21.12.1999 за №893/4186, в результаті чого платником занижено податок на додану вартість за грудень 2015 року на загальну суму 6297,00 грн та завищення суми від`ємного значення що зараховується до складу податкового кредиту наступного звітного (податкового) періоду за грудень 2016 року на суму 2058101,00 грн.

На підставі висновків акта перевірки контролюючим органом прийняті податкові повідомлення-рішення від 10.11.2017:

№0022781401, яким платнику збільшено суму грошового зобов`язання з податку на прибуток приватних підприємств на 24929,00 грн, з яких, за податковим зобов`язанням в сумі 20028,00 грн, за штрафними (фінансовими) санкціями у розмірі 4901,00 грн;

№0022791401, яким платнику збільшено суму грошового зобов`язання з податку на додану вартість на 7871,00 грн, з яких, за податковим зобов`язанням в сумі 6297,00 грн, за штрафними (фінансовими) санкціями у розмірі 1574,00 грн;

№0022801401, яким платнику зменшено розмір від`ємного значення суми податку на додану вартість за грудень 2016 року на 2058101,00 грн.

Надаючи оцінку правомірності прийняття відповідачем оскаржуваних податкових повідомлень-рішень у визначеній відповідачем у касаційній скарзі частині, Верховний Суд виходить із такого.

Як установлено судами попередніх інстанцій, збільшення суми грошового зобов`язання з податку на прибуток приватних підприємств на загальну суму 24929,00 грн за податковим повідомленням-рішенням від 10.11.17 №0022781401 здійснено контролюючим органом у зв`язку з висновками акту перевірки про:

неправомірне завищення платником витрат на суму включеного до їх складу податку на додану вартість, що підприємством самостійно нараховано на реалізацію товару нижче собівартості у 2015 - 2016 роках, в тому числі за 2015 рік на суму 426,00 грн, за 2016 рік на суму 2933,00 грн;

заниження податкових різниць, що збільшують фінансовий результат, в наслідок завищення суми розрахованої амортизації основних засобів за 2016 рік на 16669,00 грн.

За висновками акта перевірки Товариством завищено інші витрати, в результаті чого занижено фінансовий результат до оподаткування (прибуток), визначений у фінансовій звітності відповідно до Національного положення (стандартів) бухгалтерського обліку на загальну суму 18662,00 грн, у тому числі: за 2015 рік в сумі 2366,00 грн; за 2016 рік в сумі 16296,00 грн, оскільки до інших витрат (рядок 2270 Звіту про фінансові результати (Форма № 2)) включено податок на додану вартість в сумі 18662,00 грн, які платником нараховані самостійно у зв`язку з реалізацією товарів та готової продукції нижче їх собівартості.

Відповідач доводить, що оскільки, доходів та економічних вигод у зв`язку з нарахуванням підприємством податкових зобов`язань з податку на додану вартість за операціями з реалізацією готової продукції та товарів нижче їх собівартості платник не отримував, такі суми не можуть бути визнані витратами в даних періодах та не відображаються у звіті про фінансові результати та, відповідно, у податковій декларації з податку на прибуток.

Проведеною перевіркою відображеного показника різниці, які виникають відповідно до Податкового кодексу України, за період з 01.01.2015 по 31.12.2016 в загальній сумі "-" 17120,00 грн встановлено його заниження на суму 92603,00 грн, в тому числі: за 2016 рік на суму 92603,00 грн за рахунок завищення суми розрахованої амортизації основних засобів відповідно до пункту 138.3 статті 138 розділу ІІ ПК України. На підставі наданих для перевірки документів (актів вводу в експлуатацію основних засобів, актів вибуття, актів на списання матеріалів, запчастин, комплектуючих, журналів - ордерів по рахунку 10 "Основні засоби", 13 "Знос необоротних активів", 15 "Капітальне будівництво", розрахунків амортизаційних відрахувань, даних журналу "Головна книга") відповідачем установлено нарахування амортизації на деякі основні засоби по методу прискореного зменшення залишку, що суперечить наказу про облікову політику підприємства та наказу про внесення змін до наказу про облікову політику підприємства.

Також відповідач доводить, що підприємством не доведено отримання економічної вигоди від використання для придбаних легкових автомобілів методу нарахування амортизації по методу прискореного зменшення залишку.

Відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів, регулює ПК України, який, зокрема, визначає вичерпний перелік податків та зборів, що справляються в Україні, та порядок їх адміністрування, платників податків та зборів, їх права та обов`язки, компетенцію контролюючих органів, повноваження і обов`язки їх посадових осіб під час здійснення податкового контролю, а також відповідальність за порушення податкового законодавства.

Відповідно до абзаців першого та другого пункту 44.1 статті 44 ПК України для цілей оподаткування платники податків зобов`язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов`язаних з визначенням об`єктів оподаткування та/або податкових зобов`язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов`язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством.

Платникам податків забороняється формування показників податкової звітності, митних декларацій на підставі даних, не підтверджених документами, що визначені абзацом першим цього пункту.

Підпунктом 134.1.1 пункту 134.1 статті 134 ПК України визначено, що об`єктом оподаткування (податок на прибуток підприємств) є прибуток із джерелом походження з України та за її межами, який визначається шляхом коригування (збільшення або зменшення) фінансового результату до оподаткування (прибутку або збитку), визначеного у фінансовій звітності підприємства відповідно до національних положень (стандартів) бухгалтерського обліку або міжнародних стандартів фінансової звітності, на різниці, які виникають відповідно до положень цього розділу.

За правилами пункту 138.2 статті 138 ПК України фінансовий результат до оподаткування зменшується: на суму розрахованої амортизації основних засобів або нематеріальних активів відповідно до пункту 138.3 цієї статті; на суму залишкової вартості окремого об`єкта основних засобів або нематеріальних активів, визначеної з урахуванням положень цієї статті Кодексу, у разі ліквідації або продажу такого об`єкта; на суму дооцінки та вигід від відновлення корисності основних засобів або нематеріальних активів в межах попередньо віднесених до витрат уцінки та втрат від зменшення корисності основних засобів або нематеріальних активів відповідно до національних положень (стандартів) бухгалтерського обліку або міжнародних стандартів фінансової звітності.

Пунктами 8, 9 П(С)БО 1 передбачено, що у звіті про фінансові результати розкривається інформація про доходи, витрати, прибутки і збитки, інший сукупний дохід та сукупний дохід підприємства за звітний період. У звіті про рух грошових коштів наводяться дані про рух грошових коштів протягом звітного періоду в результаті операційної, інвестиційної та фінансової діяльності. При складанні фінансової звітності та консолідованої фінансової звітності підприємства можуть обрати спосіб складання звіту про рух грошових коштів за прямим або непрямим методом із застосуванням відповідної форми звіту. Підприємство розгорнуто наводить суми надходжень та видатків, що виникають у результаті операційної, інвестиційної та фінансової діяльності. Якщо рух грошових коштів у результаті однієї операції включає суми, які належать до різних видів діяльності, то ці суми наводяться окремо у складі відповідних видів діяльності. Внутрішні зміни у складі грошових коштів до звіту про рух грошових коштів не включаються. Негрошові операції (отримання активів шляхом фінансової оренди; бартерні операції; придбання активів шляхом емісії акцій тощо) не включаються до звіту про рух грошових коштів.

Пунктом 3 П(С)БО 1 визначено, що витрати - зменшення економічних вигод у вигляді вибуття активів або збільшення зобов`язань, які призводять до зменшення власного капіталу (за винятком зменшення капіталу за рахунок його вилучення або розподілення власниками).

Методологічні засади формування в бухгалтерському обліку інформації про витрати підприємства та її розкриття в фінансовій звітності визначає Положення (стандарт) бухгалтерського обліку 16 "Витрати", затверджене наказом Міністерства фінансів України від 31.12.1999 N318, зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 19.01.2000 за N 27/4248 (далі - П(С)БО №16).

Так, відповідно до положень пунктів 5 - 9 П(С)БО № 16, витрати відображаються в бухгалтерському обліку одночасно зі зменшенням активів або збільшенням зобов`язань. Витратами звітного періоду визнаються або зменшення активів, або збільшення зобов`язань, що призводить до зменшення власного капіталу підприємства (за винятком зменшення капіталу внаслідок його вилучення або розподілу власниками), за умови, що ці витрати можуть бути достовірно оцінені. Витрати визнаються витратами певного періоду одночасно з визнанням доходу, для отримання якого вони здійснені. Витрати, які неможливо прямо пов`язати з доходом певного періоду, відображаються у складі витрат того звітного періоду, в якому вони були здійснені.

Якщо актив забезпечує одержання економічних вигод протягом кількох звітних періодів, то витрати визнаються шляхом систематичного розподілу його вартості (наприклад, у вигляді амортизації) між відповідними звітними періодами.

Не визнаються витратами й не включаються до звіту про фінансові результати: платежі за договорами комісії, агентськими угодами та іншими аналогічними договорами на користь комітента, принципала тощо; попередня (авансова) оплата запасів, робіт, послуг; погашення одержаних позик; інші зменшення активів або збільшення зобов`язань, що не відповідають ознакам, наведеним у пункті 6 цього Положення (стандарту); витрати, які відображаються зменшенням власного капіталу відповідно до положень (стандартів) бухгалтерського обліку; балансова вартість валюти.

Витрати, пов`язані з операційною діяльністю, які не включаються в собівартість реалізованої продукції, включають: собівартість реалізованих товарів, продукції (робіт, послуг); адміністративні витрати (загальногосподарські витрати, спрямовані на обслуговування та управління підприємством); витрати на збут, які включають такі витрати, пов`язані з реалізацією (збутом) продукції (товарів, робіт, послуг); інші операційні витрати (підпункт 10-20 П(С)БО №16).

До інших операційних витрат включаються: витрати на дослідження та розробки відповідно до Положення (стандарту) бухгалтерського обліку 8 "Нематеріальні активи"; собівартість реалізованих виробничих запасів, яка для цілей бухгалтерського обліку складається з їх облікової вартості та витрат, пов`язаних з їх реалізацією; сума безнадійної дебіторської заборгованості та відрахування до резерву сумнівних боргів; втрати від операційної курсової різниці (тобто від зміни курсу валюти за операціями, активами і зобов`язаннями, що пов`язані з операційною діяльністю підприємства); втрати від знецінення запасів; нестачі й втрати від псування цінностей; визнані штрафи, пеня, неустойка; витрати на утримання об`єктів соціально-культурного призначення; інші витрати операційної діяльності (пункт 20 П(С)БО №16).

Як установлено судами першої та апеляційної інстанцій, позивачем у листопаді 2015 року та у 2016 році було реалізовано продукцію та товар за ціною нижче виробничої собівартості, а саме: в листопаді 2015 року покупцю - ТОВ «Юнайтед Кемікалс» реалізовано готової продукції із отриманням чистого доходу від реалізації в сумі 313560,00 грн при собівартості реалізованої продукції - 325390,00 грн, різниця «-» 11830,00 грн; у 2016 році ТОВ «Юнайтед Кемікалс» реалізовано готової продукції із отриманням чистого доходу від реалізації в сумі 1386666,67 грн при собівартості реалізованої продукції - 1440220,08 грн, різниця «-» 53553,41 грн; ПАТ «Ічнянський молочно - консервний комбінат» реалізовано готової продукції із отриманням чистого доходу від реалізації в загальній сумі 630976,31 грн при собівартості реалізованої продукції - 658852,67 грн, різниця «-» 27876,36 грн.

На суми різниць між собівартістю реалізованої продукції (товарів) та чистим доходом Товариством самостійно донараховано податок на додану вартість у 2015 року в сумі 2366,00 грн, у 2016 році в сумі 16296,00 грн. Зазначені суми відображені у рядку 2180 «Інші операційні витрати» Звіту про фінансові результати (Форма № 2) за 2015 та 2016 роки. Зазначені операції відображені у бухгалтерському обліку.

Ураховуючи зазначене, колегія суддів погоджується з висновками судів попередніх інстанцій про правомірність відображення платником у фінансовій звітності самостійно донарахованих сум податку на додану вартість у зв`язку з реалізацією товарів та готової продукції нижче їх собівартості в рядку «Інші операційні витрати».

Стосовно доводів скаржника про заниження платником податкових різниць, що збільшують фінансовий результат, в наслідок завищення суми розрахованої амортизації основних засобів за 2016 рік на 16669,00 грн колегія суддів зазначає про таке.

Підпунктом 14.1.3 пункту 14.1 статті 14 ПК України визначено, що амортизація - систематичний розподіл вартості основних засобів, інших необоротних та нематеріальних активів, що амортизується, протягом строку їх корисного використання (експлуатації).

Порядок розрахунку амортизації основних засобів або нематеріальних активів для визначення об`єкта оподаткування передбачений пунктом 138.3 статті 138 ПК України.

Так, підпунктами 138.3.1, 138.3.2 пункту 138.3 статті 138 ПК України передбачено, що розрахунок амортизації основних засобів або нематеріальних активів здійснюється відповідно до національних положень (стандартів) бухгалтерського обліку або міжнародних стандартів фінансової звітності з урахуванням обмежень, встановлених підпунктом 14.1.138 пункту 14.1 статті 14 розділу I цього Кодексу, підпунктами 138.3.2-138.3.4 цього пункту. При такому розрахунку застосовуються методи нарахування амортизації, передбачені національними положеннями (стандартами) бухгалтерського обліку, крім "виробничого" методу. Не підлягають амортизації та проводяться за рахунок відповідних джерел фінансування: вартість гудвілу; витрати на придбання/самостійне виготовлення та ремонт, а також на реконструкцію, модернізацію або інші поліпшення невиробничих основних засобів.

Групи основних засобів та інших необоротних активі, мінімально допустимі строки їх амортизації, а також обумовлені особливості щодо врахування при розрахунку амортизації строків корисного використання (експлуатації) об`єкта основних засобів в бухгалтерському обліку визначені у підпунктів 138.3.3 пункту 138.3 статті 138 ПК України.

Методологічні засади формування в бухгалтерському обліку інформації про основні засоби, інші необоротні матеріальні активи та незавершені капітальні інвестиції в необоротні матеріальні активи (далі - основні засоби), а також розкриття інформації про них у фінансовій звітності визначає Положення (стандарт) бухгалтерського обліку 7 "Основні засоби", затверджене наказом Міністерства фінансів України від 27.04.2000 № 92, зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 18.05.2000 за N288/4509 (далі - П(С)БО 7).

Згідно з пунктом 26 П(С)БО 7 амортизація основних засобів (крім інших необоротних матеріальних активів) нараховується із застосуванням таких методів: 1) прямолінійного, за яким річна сума амортизації визначається діленням вартості, яка амортизується, на строк корисного використання об`єкта основних засобів; 2) зменшення залишкової вартості, за яким річна сума амортизації визначається як добуток залишкової вартості об`єкта на початок звітного року або первісної вартості на дату початку нарахування амортизації та річної норми амортизації. Річна норма амортизації (у відсотках) обчислюється як різниця між одиницею та результатом кореня ступеня кількості років корисного використання об`єкта з результату від ділення ліквідаційної вартості об`єкта на його первісну вартість; 3) прискореного зменшення залишкової вартості, за яким річна сума амортизації визначається як добуток залишкової вартості об`єкта на початок звітного року або первісної вартості на дату початку нарахування амортизації та річної норми амортизації, яка обчислюється, виходячи із строку корисного використання об`єкта, і подвоюється; 4) кумулятивного, за яким річна сума амортизації визначається як добуток вартості, яка амортизується, та кумулятивного коефіцієнта. Кумулятивний коефіцієнт розраховується діленням кількості років, що залишаються до кінця строку корисного використання об`єкта основних засобів, на суму числа років його корисного використання; 5) виробничого, за яким місячна сума амортизації визначається як добуток фактичного місячного обсягу продукції (робіт, послуг) та виробничої ставки амортизації. Виробнича ставка амортизації обчислюється діленням вартості, яка амортизується, на загальний обсяг продукції (робіт, послуг), який підприємство очікує виробити (виконати) з використанням об`єкта основних засобів.

Нарахування амортизації може здійснюватися з урахуванням мінімально допустимих строків корисного використання основних засобів, встановлених податковим законодавством (крім випадку застосування виробничого методу).

Пунктом 28 П(С)БО 7 визначено, що метод амортизації обирається підприємством самостійно з урахуванням очікуваного способу отримання економічних вигод від його використання. Метод амортизації об`єкта основних засобів переглядається у разі зміни очікуваного способу отримання економічних вигод від його використання. Нарахування амортизації за новим методом починається з місяця, наступного за місяцем прийняття рішення про зміну методу амортизації.

Відповідно до пунктів 29, 30 П(С)БО 7 нарахування амортизації проводиться щомісячно. Суму нарахованої амортизації всі підприємства/установи відображають збільшенням суми витрат підприємства/установи і зносу основних засобів.

Таким чином, суб`єкт господарювання (платник податку) самостійно має право обирати метод амортизації, які передбачені пунктом 26 П(С)БО 7.

Судами попередніх інстанцій установлено, що у серпні - грудні 2016 року Товариством встановлено та здійснено нарахування амортизації на придбані у 2016 році легкові автомобілі: VW Новий Polo sedan Life 1.6 MP-2 шт., VW Нова Jetta Trendine 1.6 TDI-1 шт., VW Golf Star Team 1.4 TSIBM-1 шт., за методом прискореного зменшення залишку.

Скаржник у касаційній скарзі доводить, що позивачем завищено суму розрахованої амортизації основних засобів, посилаючись на те, що метод прискореного зменшення залишку не міг використовуватись Товариством, оскільки згідно з наказом про облікову політику підприємства амортизація повинна нараховуватись прямолінійним методом, виходячи із мінімального строку корисного використання, встановленого ПК України (для транспортних засобів - 5 років).

Водночас, як установлено судовими інстанціями, Товариство впродовж спірного періоду, з метою дотримання єдиної методики відображення господарських операцій та забезпечення своєчасного надання достовірної інформації користувачам фінансової звітності, користувалося наказами від 02.01.2014 №4 "Про облікову політику підприємства", від 03.08.2015 №7 "Про внесення змін до наказу про облікову політику", якими встановлено, що до основних засобів відносити матеріальні активи, які підприємство утримує з метою використання їх у процесі виробництва або постачання товарів, надання послуг, здавання в оренду іншим особам або для здійснення адміністративних і соціально - культурних функцій, очікуваний строк корисного використання (експлуатації) яких більше одного року та вартість яких перевищує 6000 гривень. Встановлено такі методи нарахування амортизації для: інших необоротних матеріальних активів - прямолінійний метод; малоцінних необоротних активів і бібліотечних фондів - у розмірі 100 % їх вартості в першому місяці використання об`єкта. Визначено застосовувати при нарахуванні амортизації основних засобів методи амортизації, строк корисного використання та ліквідаційну вартість, установлені і затверджені наказом по підприємству, за результатами місяця, в якому такий нематеріальний актив введений в експлуатацію. За відсутності окремого розпорядження керівника підприємства нарахування амортизації основних засобів та інших необоротних матеріальних активів здійснювати за прямолінійним методом виходячи із мінімального строку корисного використання встановленого ПК України.

Легкові автомобілі позивача: VW Новий Polo sedan Life 1.6 MPI, VW Новий Polo sedan Life 1.6 MPI, VW Нова Jetta Trendine 1.6 TDI WVWZZZ1, VW Golf Star Team 1.4, VW Нова Jetta Trendine 1.6 TDI WVWZZZ1, введені в експлуатацію відповідними наказами Генерального директора Товариства, якими визначено: відкрити та вести облік необоротних активів; включити вище перераховані необоротні активи до 5 групи «транспортні засоби» зі строком корисного використання 5 років; амортизацію нараховувати методом прискореного зменшення залишкової вартості виходячи із строку корисного використання.

Ураховуючи встановлені судами обставини у даній справі, колегія суддів не може погодитись з доводами скаржника про неправомірне завищення позивачем інших витрат на загальну суму 18662 грн і заниження показників рядка 03 Декларації «Різниці, які виникають відповідно до Податкового кодексу України» на загальну суму 92603 грн, за рахунок завищення суми розрахованої амортизації основних засобів по методу прискореного зменшення залишку.

Збільшення суми грошового зобов`язання з податку на додану вартість на загальну суму 7871,00 грн за податковим повідомленням-рішенням від 10.11.17 №0022791401 обумовлено ненарахуванням позивачем податку на додану вартість на обсяг реалізації нижче собівартості за грудень 2015 року в сумі 6297,00 грн.

Зменшення розміру від`ємного значення з податку на додану вартість за грудень 2016 року на суму 2058101,00 грн за податковим повідомленням-рішенням від 10.11.2017 №0022801401 відбулось за висновками акта перевірки про:

ненарахування податку на додану вартість на вартість послуг, які не пов`язані з господарською діяльністю платника (послуги оренди приміщення, що не використовується в діяльності) в сумі 12000,00 грн;

ненарахування податку на додану вартість на вартість товарів, що використані не в господарській діяльності (вартість встановленої недостачі товарів) у сумі 5133,00 грн;

ненарахування податку на додану вартість на вартість товарів (робіт, послуг), що використані не в господарській діяльності (ремонти орендованих авто мають проводитись орендодавцям згідно договору оренди, а не орендарем) у розмірі 40968,00 грн;

завищення податкового кредиту з податку на додану вартість на суму 2000000,00 грн за наслідками попередньої оплати ТОВ «Гор-Агро» за товари, які фактично повернулись до позивача в якості фінансової допомоги і, які включено цим контрагентом до декларації сільгоспвиробника.

Підпунктом «а» пункту 185.1 статті 185 ПК України визначено, що об`єктом оподаткування (ПДВ) є операції платників податку з постачання товарів, місце постачання яких розташоване на митній території України, відповідно до статті 186 цього Кодексу, у тому числі операції з передачі права власності на об`єкти застави позичальнику (кредитору), на товари, що передаються на умовах товарного кредиту, а також з передачі об`єкта фінансового лізингу в користування лізингоотримувачу/орендарю; постачання послуг, місце постачання яких розташоване на митній території України, відповідно до статті 186 цього Кодексу; ввезення товарів на митну територію України.

За правилами пункту 187.1 статті 187 ПК України датою виникнення податкових зобов`язань з постачання товарів/послуг вважається дата, яка припадає на податковий період, протягом якого відбувається будь-яка з подій, що сталася раніше: а) дата зарахування коштів від покупця/замовника на банківський рахунок платника податку як оплата товарів/послуг, що підлягають постачанню, а в разі постачання товарів/послуг за готівку - дата оприбуткування коштів у касі платника податку, а в разі відсутності такої - дата інкасації готівки у банківській установі, що обслуговує платника податку; б) дата відвантаження товарів, а в разі експорту товарів - дата оформлення митної декларації, що засвідчує факт перетинання митного кордону України, оформлена відповідно до вимог митного законодавства, а для послуг - дата оформлення документа, що засвідчує факт постачання послуг платником податку.

База оподаткування операцій з постачання товарів/послуг визначається виходячи з їх договірної вартості з урахуванням загальнодержавних податків та зборів (крім збору на обов`язкове державне пенсійне страхування, що справляється з вартості послуг стільникового рухомого зв`язку, податку на додану вартість та акцизного податку на спирт етиловий, що використовується виробниками - суб`єктами господарювання для виробництва лікарських засобів, у тому числі компонентів крові і вироблених з них препаратів (крім лікарських засобів у вигляді бальзамів та еліксирів). При цьому база оподаткування операцій з постачання товарів/послуг не може бути нижче ціни придбання таких товарів/послуг, база оподаткування операцій з постачання самостійно виготовлених товарів/послуг не може бути нижче їх собівартості, а база оподаткування операцій з постачання необоротних активів не може бути нижче балансової (залишкової) вартості за даними бухгалтерського обліку, що склалася станом на початок звітного (податкового) періоду, протягом якого здійснюються такі операції (у разі відсутності обліку необоротних активів - виходячи із звичайної ціни), за винятком: товарів (послуг), ціни на які підлягають державному регулюванню; газу, який постачається для потреб населення (пункт 188.1 статті 188 ПК України).

Пунктом 198.5 статті 198 ПК України визначено, що платник податку зобов`язаний нарахувати податкові зобов`язання виходячи з бази оподаткування, визначеної відповідно до пункту 189.1 статті 189 цього Кодексу, та скласти не пізніше останнього дня звітного (податкового) періоду і зареєструвати в Єдиному реєстрі податкових накладних в терміни, встановлені цим Кодексом для такої реєстрації, зведену податкову накладну за товарами/послугами, необоротними активами (для товарів/послуг, необоротних активів, придбаних або виготовлених до 1 липня 2015 року, - у разі, якщо під час такого придбання або виготовлення суми податку були включені до складу податкового кредиту), у разі якщо такі товари/послуги, необоротні активи призначаються для їх використання або починають використовуватися:

а) в операціях, що не є об`єктом оподаткування відповідно до статті 196 цього Кодексу (крім випадків проведення операцій, передбачених підпунктом 196.1.7 пункту 196.1 статті 196 цього Кодексу) та місце постачання яких розташоване за межами митної території України;

б) в операціях, звільнених від оподаткування відповідно до статті 197, підрозділу 2 розділу XX цього Кодексу, міжнародних договорів (угод) (крім випадків проведення операцій, передбачених підпунктом 197.1.28 пункту 197.1 статті 197 цього Кодексу та операцій, передбачених пунктом 197.11 статті 197 цього Кодексу);

в) в операціях, що здійснюються платником податку в межах балансу платника податку, у тому числі передача для невиробничого використання, переведення виробничих необоротних активів до складу невиробничих необоротних активів;

г) в операціях, що не є господарською діяльністю платника податку.

У разі якщо такі товари/послуги, необоротні активи в подальшому починають використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності, у тому числі переведення невиробничих необоротних активів до складу виробничих необоротних активів, платник податку може зменшити суму податкових зобов`язань, що були нараховані відповідно до цього пункту, на підставі розрахунку коригування до податкової накладної, зазначеної в абзаці першому цього пункту, зареєстрованого в Єдиному реєстрі податкових накладних.

З метою застосування цього пункту податкові зобов`язання визначаються по товарах/послугах, необоротних активах: придбаних для використання в неоподатковуваних операціях - на дату їх придбання; придбаних для використання в оподатковуваних операціях, які починають використовуватися в неоподатковуваних операціях, - на дату початку їх фактичного використання, визначену в первинних документах, складених відповідно до Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні.

У разі якщо на момент перевірки платника податку контролюючим органом в акті вибіркової (часткової) інвентаризації, проведеної платником податку на вимогу такого органу, виявлено нестачу придбаних таким платником товарів (крім випадку, якщо така нестача обумовлена знищенням внаслідок дії обставин непереборної сили, що підтверджується відповідно до законодавства), для цілей розділу V цього Кодексу такі товари вважаються використаними платником податку в операціях, що не є господарською діяльністю платника податку.

Згідно з пунктом 189.1 статті 189 ПК України, у разі здійснення операцій відповідно до пункту 198.5 статті 198 цього Кодексу база оподаткування за необоротними активами визначається виходячи з балансової (залишкової) вартості, що склалася станом на початок звітного (податкового) періоду, протягом якого здійснюються такі операції (у разі відсутності обліку необоротних активів - виходячи із звичайної ціни), а за товарами/послугами - виходячи з вартості їх придбання.

Відповідно до пункту 200.1 статті 200 ПК України сума податку, що підлягає сплаті (перерахуванню) до Державного бюджету України або бюджетному відшкодуванню, визначається як різниця між сумою податкового зобов`язання звітного (податкового) періоду та сумою податкового кредиту такого звітного (податкового) періоду.

За правилами пункту 200.4 статті 200 ПК України при від`ємному значенні суми, розрахованої згідно з пунктом 200.1 цієї статті, така сума:

а) враховується у зменшення суми податкового боргу з податку, що виник за попередні звітні (податкові) періоди (у тому числі розстроченого або відстроченого відповідно до цього Кодексу) в частині, що не перевищує суму, обчислену відповідно до пункту 200-1.3 статті 200-1цього Кодексу на момент отримання контролюючим органом податкової декларації, а в разі відсутності податкового боргу -

б) або підлягає бюджетному відшкодуванню за заявою платника у сумі податку, фактично сплаченій отримувачем товарів/послуг у попередніх та звітному податкових періодах постачальникам таких товарів/послуг або до Державного бюджету України, в частині, що не перевищує суму, обчислену відповідно до пункту 200-1.3 статті 200-1 цього Кодексу на момент отримання контролюючим органом податкової декларації, на поточний рахунок платника податку та/або у рахунок сплати грошових зобов`язань або погашення податкового боргу такого платника податку з інших платежів, що сплачуються до державного бюджету;

в) та/або зараховується до складу податкового кредиту наступного звітного (податкового) періоду.

Правила формування податкового кредиту платниками податку на додану вартість визначені положеннями статті 198 ПК України.

Так, відповідно до пункту 198.3 статті 198 ПК України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв`язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті.

Згідно з абзацами першим та другим пункту 198.6 статті 198 ПК України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв`язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені зареєстрованими в Єдиному реєстрі податкових накладних податковими накладними/ розрахунками коригування до таких податкових накладних чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

Правові засади регулювання, організації, ведення бухгалтерського обліку та складання фінансової звітності в Україні визначає Закон України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» від 16.07.1999 №996-ХІV (далі - Закон №996-ХІV).

Відповідно до статті 1 цього Закону (тут і далі - у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) господарська операція - це дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов`язань, власному капіталі підприємства; первинний документ - це документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

Згідно із частиною першою статті 9 Закону №996-ХІV підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.

Частиною другою зазначеної статті передбачено, що первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов`язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Таким чином, правові наслідки у вигляді виникнення права платника податку на формування витрат, що враховуються при визначенні об`єкта оподаткування, та податкового кредиту наступають лише у разі реального (фактичного) вчинення господарських операцій з придбання товарів (робіт, послуг) з метою їх використання у власній господарській діяльності, що пов`язані з рухом активів, зміною зобов`язань чи власного капіталу платника, та відповідають економічному змісту, відображеному в укладених платником податку договорах, що має підтверджуватись належним чином оформленими первинними документами.

Аналіз реальності господарської діяльності повинен здійснюватися на підставі даних податкового, бухгалтерського обліку платника податків та відповідності їх дійсному економічному змісту. При цьому в первинних документах, які є підставою для бухгалтерського обліку, фіксуються дані лише про фактично здійснені господарські операції.

Відтак підтвердженням господарської операції виходячи з визначення Закону №996-ХІV є саме рух матеріальних активів та коштів між контрагентами, а первинна документація є відображенням такої операції.

Будь-який документ, виданий від імені суб`єкта господарювання (платника податків), що не був позбавлений відповідного статусу на час складення цього документа, має силу первинного документа та згідно зі статтею 44 ПК України та статтею 9 Закону №996-ХІV підтверджує дані податкового обліку суб`єкта господарювання та/або його контрагентів у тому разі, якщо цей документ містить, зокрема: достовірні дані про фактично здійснену господарську операцію та відображає її економічну суть; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Водночас, інший платник податків під час використання такого документа у своєму податковому обліку повинен діяти розумно, добросовісно та з належною обачністю, а також сумніву в достовірності даних, внесених до відповідного документа своїм контрагентом, у тому числі стосовно даних щодо можливих дефектів правового статусу такого контрагента, а також щодо підпису та інших засобів ідентифікації представників контрагента, які брали участь у господарській операції.

Норми податкового законодавства не ставлять у залежність достовірність даних податкового обліку платника податків від дотримання податкової дисципліни його контрагентами, якщо цей платник (покупець) мав реальні витрати у зв`язку з придбанням товарів (робіт, послуг), призначених для використання у його господарській діяльності. Порушення певними постачальниками товару (робіт, послуг) у ланцюгу постачання вимог податкового законодавства чи правил ведення господарської діяльності не може бути підставою для висновку про порушення покупцем товару (робіт, послуг) вимог закону щодо формування витрат та податкового кредиту, тому платник податків (покупець товарів (робіт, послуг)) не повинен зазнавати негативних наслідків, зокрема у вигляді позбавлення права на формування витрат чи податкового кредиту, за можливу неправомірну діяльність його контрагента за умови, якщо судом не було встановлено фактів, які свідчать про обізнаність платника податків щодо такої поведінки контрагента та злагодженості дій між ними.

При вирішенні спорів щодо правомірності формування платниками податків своїх даних податкового обліку, зокрема якщо предметом спору є достовірність первинних документів та підтвердження інших обставин реальності відображених у податковому обліку господарських операцій, необхідно враховувати, що відповідно до вимог частини другої статті 77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

У разі надання контролюючим органом доказів, які в сукупності з іншими доказами у справі свідчать про те, що документи, на підставі яких платник податків задекларував податковий кредит та сформував витрати, що враховуються при визначені об`єкта оподаткування, містять інформацію, що не відповідає дійсності, платник податків має спростовувати ці доводи. Наведене випливає зі змісту частини першої статті 77 КАС України, згідно з якою кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Виходячи з меж перегляду судом касаційної інстанції, визначених частиною першою статті 341 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України, у редакції, чинній на дату вчинення окремої процесуальної дії, розгляду і вирішення справи), якою передбачено, що суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права, колегія суддів не переглядає судові рішення попередніх інстанцій в частині позовних вимог, у задоволенні яких відмовлено, а саме в частині заниження податкових зобов`язань з податку на додану вартість за червень 2016 року на суму 5133,00 грн, за грудень 2016 року на суму 12000,00 грн, за податковим повідомленням рішенням від 10.11.2017 №0022801401.

Колегія суддів переглядає судові рішення першої та апеляційної інстанцій в частині, яка є предметом касаційного оскарження, а саме: правомірності прийняття податкового повідомлення-рішення від 10.11.2017 №0022801401 в частині заниження податкового зобов`язання з податку на додану вартість за грудень 2015 року на загальну суму 6297,00 грн в результаті здійснення реалізації продукції власного виробництва за ціною, що є нижчою за її собівартість, внаслідок чого Товариству збільшено суму грошового зобов`язання з податку на додану вартість на 7871,00 грн, з яких: за податковими зобов`язаннями в сумі 6297,00 грн, за штрафними (фінансовими) санкціями у розмірі 1574,00 грн; заниження податкових зобов`язань, які нараховуються за операціями, що не є господарською діяльністю платника податків на загальну суму 40968,00 грн, в тому числі: за листопад 2016 року на суму 25750,00 грн, за грудень 2016 року на суму 15218,00 грн; завищення податкового кредиту з податку на додану вартість за грудень 2016 року на суму 2000000,00 грн, колегія суддів виходить з наступного.

Щодо доводів скаржника про заниження суми податкового зобов`язання з податку на додану вартість за грудень 2015 року на загальну суму 6297,00 грн в результаті здійснення реалізації продукції власного виробництва за ціною, що є нижчою за її собівартість, внаслідок чого позивачу збільшено суму грошового зобов`язання з податку на додану вартість на загальну сумі 7871,00 грн, з яких за податковими зобов`язаннями в сумі 6297,00 грн, за штрафними (фінансовими) санкціями у розмірі 1574,00 грн, колегія суддів зазначає наступне.

Як встановлено судами попередніх інстанцій, в акті перевірки контролюючий орган дійшов висновку, що у грудні 2015 року позивачем реалізовано продукцію власного виробництва (продукція, виготовлена з давальницької сировини підприємства на Філії ПП "Рось" Роменський молочний комбінат") по ціні нижче собівартості покупцю - ТОВ "Юнайтед Кемікалс". При цьому, в акті зазначено, що покупцю (ТОВ "Юнайтед Кемікалс") у грудні 2015 року реалізовано згідно: видаткової накладної від 22.12.2015 РН-0000022 продукцію: масло с.с."Селянське" ж.72,5 %, на загальну суму без ПДВ 114000,00 грн, собівартість - 124329,38 грн, різниця між собівартістю та сумою реалізації 10329,37 грн, нараховано ПДВ - 2065,87 грн; видаткової накладної від 24.12.2015 РН-0000024 продукцію: масло с.с."Селянське" ж.72,5 %, на загальну суму без ПДВ 193420,00 грн, собівартість - 214575,51 грн, різниця між собівартістю та сумою реалізації 21155,51 грн, нараховано ПДВ - 4231,10 грн.

Собівартість реалізованої продукції визначена на підставі звітів Філії ПП "Рось" Роменський молочний комбінат" про кількість та вартість виготовленої продукції (масла солодко вершкового 72,5 % жирності та сухого молока) з давальницької сировини Товариства (молока коров`ячого незбираного).

Також судами встановлено, що відповідно до видаткових накладних від 22.12.2015 РН-0000022 та від 24.12.2015 РН-0000024 позивачем (продавцем) у грудні 2015 року реалізовано покупцю (ТОВ «Юнайтед Кемікалс») товар - масло солодко вершкове «Селянське» 72,5 % за ціною без ПДВ - 38,00 грн за 1 кг.

Відомостями про залишки виготовленої продукції, отриманої від Філії ПП "Рось" Роменський молочний комбінат" з давальницької сировини позивача (молока коров`ячого незбираного), наданими позивачем, підтверджено, що на момент здійснення реалізації виготовлена продукція (масло солодко вершкового 72,5 % жирності) собівартістю 38,00 грн без ПДВ була наявна у позивача в достатній кількості для здійснення операції.

Ураховуючи встановлені судами обставини, зокрема, непідтвердження доводів відповідача щодо реалізації позивачем продукції ТОВ «Юнайтед Кемікалс» за ціною, меншою від собівартості виготовлених товарів, колегія суддів не може погодитись з твердженнями скаржника про заниження платником суми податкового зобов`язання з податку на додану вартість за грудень 2015 року на суму 6296,97 грн.

Стосовно доводів скаржника про заниження позивачем податкових зобов`язань, які нараховуються за операціями, що не є господарською діяльністю платника податків на загальну суму 40968,00 грн за податковим повідомленням-рішенням від 10.11.2017 №0022801401, колегія суддів зазначає про таке.

Скаржник у касаційній скарзі доводить, що витрати, понесені Товариством на ремонт орендованих автомобілів не пов`язані з господарською діяльність підприємства, оскільки, договорами оренди транспортних засобів передбачено, що всі витрати на ремонти орендованих автомобілів несе Орендодавець.

Як установлено судами, у жовтні 2016 року між позивачем (Орендар) та ТОВ "Юнайтед Проперті Менеджмент" (Орендодавець) укладені договори оренди транспортних засобів від 17.10.2016 №170-16/1, від 18.10.2016 №1810-16/1, предметом яких є оренда автотранспортних засобів, зокрема, тимчасове платне володіння та користування вантажними автомобілями для ведення господарської діяльності. За умовами зазначених договорів Орендодавець зобов`язується: надати в оренду автомобілі в технічно справному стані; протягом усього строку дії договорів підтримувати автомобілі у належному стані, включаючи проведення поточного та капітального ремонту і надання необхідного приладдя; страхувати автомобілі і відповідальність за шкоду, яку може бути заподіяно у зв`язку з їх експлуатацією; проводити технічний огляд автомобілів в ДАІ, перевірку відповідності технічного стану до вимог законодавства, оформляти та сплачувати платежі, пов`язані з проведенням зазначених заходів. Орендар зобов`язується, зокрема: забезпечувати своїми силами керування автомобілями та їх технічну експлуатацію відповідно до цілей оренди; нести витрати, що виникають у зв`язку з комерційною експлуатацією автомобіля, у тому числі витрати на оплату пального.

У листопаді-грудні 2016 року позивачем отримано послуги з технічного обслуговування та ремонту автомобілів ДАФ АІ 30-75 ЕЕ, ДАФ НОМЕР_1 та придбано запчастини для цих автомобілів, на підтвердження чого позивачем надано до суду копії видаткових накладних, рахунків, накладних, актів з надання послуг по ремонту автомобіля, замовлення-наряд, рахунок-фактура.

Понесені витрати на придбання запчастин та проведеному ремонту списані Товариством відповідно до актів списання від 30.11.2016 №СпТ-75 на загальну суму 83120,84 грн, від 31.12.2016 № СпТ-82 на загальну суму 30491,67 грн.

Реальність таких операцій та суми понесених витрат не є спірним у даних правовідносинах, однак, посилаючись на зміст договорів оренди транспортних засобів, скаржник наполягає на тому, що придбання, облік та списання даних витрат повинно проводитись у Орендодавця, а не Орендаря.

Водночас, судами установлено, що за умовами вказаних договорів обов`язок понесення витрат у зв`язку з комерційною експлуатацією автомобілів покладено на Орендаря (позивача).

З урахуванням зазначених встановлених обставин у даній справі, колегія суддів не може погодитись з доводами скаржника про не пов`язаність таких витрат з господарською діяльністю позивача, відтак, вважає правильним висновок судів попередніх інстанцій про безпідставність висновків контролюючого органу про заниження позивачем податкових зобов`язань за листопад 2016 року на суму 25750,00 грн, за грудень 2016 року на суму 15218,00 грн, разом 40968,00 грн.

Щодо доводів скаржника про завищення позивачем податкового кредиту з податку на додану вартість за грудень 2016 року на суму 2000000,00 грн колегія суддів виходить з наступного.

Судами першої та апеляційної інстанцій установлено, що між позивачем (покупець) та ТОВ «Гор-Агро» укладено договір від 22.12.2016 №22122016, предметом якого є придбання сільськогосподарської продукції (сировини), зокрема, молока коров`ячого, загальна вартість якого орієнтовно складає 12000000,00 грн.

На виконання умов зазначеного договору позивач у грудні 2016 року перерахував попередню оплату на банківський рахунок ТОВ "Гор-Агро" на загальну суму 12000000,00 грн (з ПДВ).

На підтвердження зазначених господарських взаємовідносин позивачем надано до суду платіжні доручення, податкові і видаткові накладні, регістри бухгалтерського обліку, прийомну квитанцію на закупівлю молочної сировини, товарно-транспортні накладні.

Судами попередніх інстанцій також установлено, що надані первинні документи відповідають вимогам Закону №996-ХІV та у повному обсязі відображають і підтверджують зміст господарських операцій між позивачем та його контрагентами.

Колегія суддів не може погодитися з твердженням відповідача про нереальність господарських операцій позивача із зазначеним контрагентом з підстав наявності негативної податкової інформації відносно контрагента позивача та суб`єкта господарювання, з яким мав господарські взаємовідносини контрагент позивача, зокрема, ТОВ «Гор-Агро», оскільки такі доводи досліджено судами попередніх інстанцій і надано їм оцінку, та, як зазначалось раніше, платник податків несе самостійну відповідальність за порушення правил ведення податкового обліку. Зазначена відповідальність стосується кожного окремого платника податку і не може автоматично поширюватися на третіх осіб, у тому числі на його контрагента. Якщо контрагент позивача або суб`єкти господарювання, з якими мали відносини контрагент позивача, в подальшому не дотримувалися у своїй діяльності законодавчих норм, це тягне відповідальність та негативні наслідки саме щодо них.

Зазначені обставини не є підставою для позбавлення платника податку права на формування податкового кредиту у випадку, коли останній виконав усі передбачені законом умови та має необхідні документальні на підтвердження розміру понесених витрат та свого податкового кредиту.

Приймаючи до уваги встановлення судами використання позивачем у власній господарській діяльності придбаних товарно-матеріальних цінностей, руху активів, колегія суддів не погоджується з посиланням скаржника на відсутність доказів використання товару у господарській діяльності та неправомірність формування податкового кредиту з податку на додану вартість за наведеними вище господарськими операціями. Зазначені доводи і доводи податкового органу про не підтвердження господарських операцій досліджено судами та надано їм відповідну оцінку.

За наведених обставин колегія суддів погоджується з висновками судів попередніх інстанцій про правомірність включення до складу податкового кредиту суми податку на додану вартість по господарських операціях з ТОВ «Гор-Агро», а відтак, податкове повідомлення-рішення від 10.11.2017 №0022801401, у визначеній судами попередніх інстанцій частині, є протиправним та підлягає скасуванню.

Відповідач доводами касаційної скарги не спростовує висновків судів попередніх інстанцій. Контролюючий орган касаційною скаргою не обґрунтував і не зазначив, у чому полягає неправильне застосування судами норм матеріального права.

Відповідач у касаційній скарзі фактично просить про переоцінку, додаткову оцінку доказів, що знаходиться поза межами касаційного перегляду встановленими частиною другою статті 341 КАС України, якою передбачено, що суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.

Відповідно до пункту 1 частини першої статті 349 КАС України суд касаційної інстанції за наслідками розгляду касаційної скарги має право залишити судові рішення судів першої та (або) апеляційної інстанцій без змін, а скаргу без задоволення.

Підсумовуючи викладене, Верховний Суд дійшов висновку, що судами першої та апеляційної інстанцій виконано всі вимоги процесуального законодавства, всебічно перевірено обставини справи, вирішено справу у відповідності до норм матеріального права, постановлено обґрунтоване рішення, в якому повно відображені обставини, що мають значення для справи. Порушень норм матеріального права, які могли призвести до зміни чи скасування рішень суду не встановлено.

Керуючись статтями 341 349 350 355 356 359 КАС України, суд -

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Головного управління ДФС у Житомирській області залишити без задоволення.

Рішення Житомирського окружного адміністративного суду від 14.03.2018 та постанову Сьомого апеляційного адміністративного суду від 23.11.2018 залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

СуддіЛ.І. Бившева В.П. Юрченко В.В. Хохуляк