Історія справи

Ухвала КАС ВП від 27.08.2018 року у справі №800/423/16

ПОСТАНОВА

Іменем України

06 вересня 2018 року

Київ

справа №800/423/16

провадження №А/9901/109/18

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду: судді-доповідача Коваленко Н.В., судді Берназюка Я.О., судді Бучик А.Ю., розглянувши в письмовому провадженні заяву Вищої кваліфікаційної комісії суддів України про перегляд Верховним Судом України судового рішення в адміністративній справі за позовом ОСОБА_2 до Вищої кваліфікаційної комісії суддів України про визнання незаконним та скасування рішення,

УСТАНОВИВ:

ОСОБА_2 звернулась до Вищого адміністративного суду України з позовом, в якому просила визнати незаконним і скасувати рішення Вищої кваліфікаційної комісії суддів України від 04.07.2016 року №1328/дп-16 про направлення рекомендації до Вищої ради юстиції для вирішення питання щодо внесення подання про звільнення з посади судді з підстав, передбачених пунктом 5 частини п'ятої статті 126 Конституції України (за порушення присяги).

В обґрунтування заявлених вимог зазначила, що при прийнятті як слідчим суддею ухвали від 19.02.2014 року нею було взято до уваги характер та ступінь тяжкості кримінального правопорушення, у вчиненні якого підозрювався ОСОБА_3; викладені в клопотанні слідчим обставини у своїй сукупності дали підстави вважати обґрунтованими доводи про існування ризиків, передбачених статтею 177 Кримінального процесуального кодексу України, а саме: можливість переховуватись від органів досудового розслідування та суду, вчиняти інші правопорушення, а також те, що менш суворі запобіжні заходи не в змозі запобігти вищевказаним ризикам.

ОСОБА_2 пояснила, що ухвалюючи рішення про застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою ОСОБА_3, вона не допустила будь-яких порушень норм права, провела всі необхідні дії, передбачені Конституцією України, Кримінальним процесуальним кодексом України, Законом України «Про судоустрій і статус суддів» та іншими нормативно-правовими актами, розглянула клопотання протягом строку, встановленого законом, не порушувала вимог щодо неупередженого розгляду клопотання, розглядала його у відкритому судовому засіданні за участю прокурора, підозрюваного, захисників, з роз'ясненням прав, вислухала всі пояснення, доводи та міркування, розглянула клопотання, керуючись загальними засадами кримінального судочинства щодо змагальності сторін, дослідження матеріалів, доданих до клопотання та інших матеріалів кримінального провадження в їх сукупності, з видаленням до нарадчої кімнати для постановлення ухвали, а також її проголошенням в залі суду та роз'ясненням можливості апеляційного оскарження рішення, жодним чином не порушувала суддівської етики, присяги судді, що б могло підірвати авторитет правосуддя, не розголошувала таємниць, які охороняються законом.

Постановою Вищого адміністративного суду України від 24 травня 2017 року адміністративний позов задоволено. Визнано незаконним та скасовано рішення Вищої кваліфікаційної комісії суддів України від 04.07.2016 року №1328/дп-16 про направлення рекомендації до Вищої ради юстиції для вирішення питання щодо внесення подання про звільнення судді Святошинського районного суду м. Києва ОСОБА_2 з підстав, передбачених пунктом 5 частини п'ятої статті 126 Конституції України (за порушення присяги).

Не погоджуючись із зазначеним судовим рішенням Вища кваліфікаційна комісія суддів України, в порядку глави 3 розділу 4 Кодексу адміністративного судочинства України (в редакції, чинній на момент подачі заяви), подала до Верховного Суду України заяву про перегляд постанови Вищого адміністративного суду України від 24 травня 2017 року.

Ухвалою Верховного Суду України від 21 липня 2017 року відкрито провадження у справі за позовом ОСОБА_2 до Вищої кваліфікаційної комісії суддів України про визнання незаконним та скасування рішення.

15 грудня 2017 року набув чинності Закон України від 03 жовтня 2017 року №2147-VIII «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів».

У зв'язку з наведеним, зазначена заява в порядку підпункту 1 пункту 1 Розділу VIII «;Перехідні положення» Кодексу адміністративного судочинства України (в редакції Закону України від 03 жовтня 2017 року № 2147-VIII) передана на розгляд Верховного Суду.

Протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 12 січня 2018 року вказану заяву передано колегії суддів у складі: судді-доповідача Коваленко Н.В., судді Берназюка Я.О., судді Гриціва М.І.

Ухвалою Верховного Суду від 27 серпня 2018 року справу прийнято до провадження.

Ухвалою Верховного Суду від 04 вересня 2018 року задоволено заяву судді Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду Гриціва М.І. про самовідвід в адміністративній справі №800/423/16 за позовом ОСОБА_2 до Вищої кваліфікаційної комісії суддів України про визнання незаконним та скасування рішення. Відведено суддю Гриціва М.І. від розгляду справи №800/423/16.

Протоколом повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 05 вересня 2018 року для розгляду вказаної заяви визначено колегію суддів у складі: судді-доповідача Коваленко Н.В., судді Берназюка Я.О., судді Бучик А.Ю.

За приписами частини третьої статті 3 Кодексу адміністративного судочинства України провадження в адміністративних справах здійснюється відповідно до закону, чинного на час вчинення окремої процесуальної дії, розгляду і вирішення справи.

Водночас відповідно до підпункту 1 пункту першого Розділу VІІ «Перехідні положення» Кодексу адміністративного судочинства України (у редакції Закону 2147-VIII) заяви про перегляд судових рішень Верховним Судом України в адміністративних справах, які подані та розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного адміністративного суду та розглядаються спочатку колегією у складі трьох або більшої непарної кількості суддів за правилами, що діяли до набрання чинності цією редакцією Кодексу. Такі заяви розглядаються без повідомлення та виклику учасників справи, за винятком випадку, коли суд з огляду на обставини справи ухвалить рішення про інше.

Отже, розгляд Касаційним адміністративним судом у складі Верховного Суду заяв про перегляд Верховним Судом України судових рішень здійснюються за правилами Кодексу адміністративного судочинства України, які були чинними до 15 грудня 2017 року, тобто до внесення Законом №2147-VIII змін до цього Кодексу.

У заяві про перегляд судових рішень з підстави, передбаченої пунктом 4 частини першої статті 237 Кодексу адміністративного судочинства України, Вища кваліфікаційна комісія суддів України просить скасувати постанову Вищого адміністративного суду України від 24 травня 2017 року у справі №800/423/16 та ухвалити нове судове рішення по цій справі, яким відмовити в задоволенні позову ОСОБА_2

Перевіривши наведені у заяві доводи, колегія суддів Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду дійшла висновку, що заява не підлягає задоволенню з таких підстав.

З матеріалів справи вбачається, що ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_1, Указом Президента України від 04.03.1998 року №164/98 призначена на посаду судді Радянського районного суду м. Києва. Згідно із записом, занесеним до трудової книжки, 09.03.1998 року позивачем прийнято присягу судді.

Указом Президента України від 23.10.2001 року №1004/2001 ОСОБА_2 переведена на посаду судді новоутвореного Святошинського районного суду м. Києва.

Постановою Верховної Ради України від 20.02.2003 року №570-VI позивача обрано на посаду судді Святошинського районного суду м. Києва безстроково.

19.02.2014 року ОСОБА_2 як слідчим суддею задоволено клопотання старшого слідчого слідчого відділу Святошинського районного управління Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в м. Києві Єльцова А.В. та застосовано стосовно підозрюваного ОСОБА_3 запобіжний захід у вигляді тримання під вартою строком на 60 днів - до 18.04.2014 року включно.

В березні 2014 року та лютому 2016 року до Вищої кваліфікаційної комісії суддів України з Комітету з питань верховенства права та правосуддя Верховної Ради України, а також із Вищої ради юстиції (відповідно до рішення Вищої ради юстиції від 10.12.2015 року №1003/0/15-15) надійшли звернення народного депутата України VII скликання ОСОБА_5 в інтересах ОСОБА_3

У зверненнях йшлось про порушення суддею Святошинського районного суду м. Києва ОСОБА_2 законодавства України під час постановлення ухвали про обрання запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою стосовно громадянина ОСОБА_3, який був учасником масових акцій протесту.

Автор звернень зазначив, що позивач під час розгляду клопотання старшого слідчого слідчого відділу Святошинського районного управління Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в м. Києві Єльцова А.В. про застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою стосовно ОСОБА_3 допустила порушення посадових обов'язків і присяги судді. Крім того, суддя без обґрунтування підстав відмовила у задоволенні заяви ОСОБА_5 про взяття ОСОБА_3 на поруки.

На переконання депутата України VII скликання ОСОБА_5 в ухвалі від 19.02.2014 року відсутнє обґрунтування виняткової необхідності застосування тримання під вартою як запобіжного заходу стосовно ОСОБА_3, оскільки застосовано його було лише на підставі матеріалів (протокол затримання, протокол огляду місця події та рапорт), наданих слідчим.

З урахуванням викладених обставин, заявник просив відповідача направити рекомендацію до Вищої ради юстиції для вирішення питання щодо внесення подання про звільнення судді ОСОБА_2 з посади у зв'язку з порушенням нею присяги судді при здійсненні правосуддя.

04.07.2016 року на засіданні Вищої кваліфікаційної комісії суддів України прийнято рішення №1328/дп-16 про направлення рекомендації до Вищої ради юстиції для вирішення питання щодо внесення подання про звільнення судді Святошинського районного суду м. Києва ОСОБА_2 з підстав, передбачених пунктом 5 частини п'ятої статті 126 Конституції України (за порушення присяги).

В названому рішенні, зокрема, зазначено, що 19.02.2014 року до Святошинського районного суду м. Києва надійшло клопотання старшого слідчого слідчого відділу Святошинського районного управління Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в м. Києві Єльцова А.В., погоджене з прокурором прокуратури Святошинського району м. Києва Кокошею М.М. про обрання запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою стосовно ОСОБА_3 в рамках кримінального провадження №12014100000000373, внесеного до Єдиного реєстру досудових розслідувань 19.02.2014 року за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого частиною другою статті 294 Кримінального кодексу України.

Клопотання мотивовано тим, що 18.02.2014 року приблизно о 9 години ранку невстановлені досудовим розслідуванням особи у кількості приблизно від 2000 до 5000 чоловік, до складу яких увійшов ОСОБА_3, організували натовп для вчинення масових заворушень поряд із будівлею Верховної Ради України, що супроводжувались насильством над особою, знищенням майна, опором представникам влади із застосуванням предметів, які були заздалегідь підготовлені для нанесення тілесних ушкоджень.

Перебуваючи поряд із будівлею Верховної Ради України, ОСОБА_3, діючи спільно із невстановленими особами, вчинив дії, направлені на досягнення своєї злочинної мети, шляхом вчинення насильства над працівниками правоохоронних органів та внутрішніх військ Міністерства внутрішніх справ України: завдання ударів битками, кийками, палицями, ціпками, розпилення сльозогіннго газу, кидання каміння тощо.

Вказаними діями ОСОБА_3 та інші невстановлені особи спричинили працівникам правоохоронних органів (загальною кількістю приблизно 160 осіб) тілесні ушкодження різного ступеня тяжкості. При цьому для приховування власних облич з метою уникнення відповідальності за вчинювані діяння використали маски, шоломи, марлеві пов'язки та інші засоби.

Також у клопотанні зазначається, що 18.02.2014 року о 23 год. 10 хв. ОСОБА_3 затримано в порядку статті 208 Кримінального процесуального кодексу України та повідомлено про підозру у вчиненні злочину, передбаченого частиною другою статті 294 Кримінального кодексу України, а наявність обґрунтованої підозри у вчиненні цього злочину повністю підтверджується зібраними в кримінальному провадженні доказами.

При цьому в клопотанні наголошено, що злочин, у вчиненні якого підозрюється ОСОБА_3, належить до категорії особливо тяжких, підозрюваний ніде не працює, в м. Києві та Київській області не зареєстрований та не має постійного місця проживання, може переховуватись від органів досудового розслідування, незаконно впливати на свідків та вчинити інше кримінальне правопорушення, що свідчить про неможливість запобігання наведеним ризикам застосуванням більш м'яких запобіжних заходів.

Зазначене кримінальне провадження №759/2805/14-к в порядку автоматизованого розподілу передано на розгляд слідчому судді Святошинського районного суду м. Києва ОСОБА_2

За результатами розгляду клопотання слідчого ухвалою слідчого судді ОСОБА_2 від 19.02.2014 року застосовано до підозрюваного ОСОБА_3 запобіжний захід у вигляді тримання під вартою строком на 60 днів - до 18.04.2014 року включно.

Як вбачається з тексту ухвали, суддя ОСОБА_2, застосовуючи запобіжний захід у вигляді тримання під вартою, виходила з того, що наявність обґрунтованої підозри у вчиненні ОСОБА_3 інкримінованого йому кримінального правопорушення, передбаченого частиною другою статті 294 Кримінального кодексу України, повністю підтверджується зібраними у кримінальному провадженні доказами, а саме:

- рапортом від 18.02.2014 року командира взводу №1 роти №4 ПКСМ Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в м. Києві лейтенанта міліції Конечного В.Я.;

- протоколом затримання особи, підозрюваної у вчиненні злочину, від 18.02.2014 року;

- протоколом огляду місця події від 18.02.2014 року.

Крім того, суддя дійшла висновку, що у зв'язку з тим, що ОСОБА_3 підозрюється у вчиненні умисного особливо тяжкого злочину, за який передбачено покарання у вигляді позбавлення волі на строк до п'ятнадцяти років, може переховуватись від органів досудового розслідування та вчиняти інші правопорушення, то менш суворі запобіжні заходи не достатні для запобігання вказаним ризикам.

Із тих самих підстав слідчим суддею ОСОБА_2 залишено без задоволення звернення сільського голови та громади АДРЕСА_1 (місце реєстрації та проживання ОСОБА_3) та заяви народних депутатів ОСОБА_9, ОСОБА_10, ОСОБА_5 про взяття на поруки ОСОБА_3

В апеляційному порядку ухвалу слідчого судді Святошинського районного суду м. Києва ОСОБА_2 від 19.02.2014 року оскаржено не було, оскільки 22.02.2014 року ухвалою іншого слідчого судді Святошинського районного суду м. Києва Макаренка В.В. задоволено клопотання старшого слідчого слідчого відділу Святошинського районного управління Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в м. Києві Єльцова А.В. та змінено підозрюваному ОСОБА_3 раніше обраний запобіжний захід у вигляді тримання під вартою на особисте зобов'язання.

В оскаржуваному рішенні Вищої кваліфікаційної комісії суддів України від 04.07.2016 року №1328/дп-16 підставою для притягнення позивача до дисциплінарної відповідальності визначено те, що вона не встановила, чи доводять надані стороною обвинувачення докази обставини, які свідчать про наявність достатніх підстав вважати, що існує хоча б один з ризиків, передбачених статтею 177 Кримінального процесуального кодексу України, а також, чи доводять надані стороною обвинувачення докази обставини, які свідчать про недостатність застосування більш м'яких запобіжних заходів для запобігання ризику або ризикам, зазначеним у клопотанні, чим порушила вимоги пунктів 2, 3 частини першої статті 194 Кримінального процесуального кодексу України.

Як зазначено в спірному рішенні Вищої кваліфікаційної комісії суддів України, ОСОБА_2 не врахувала особу підозрюваного ОСОБА_3, який має реєстрацію та постійне місце проживання, позитивно характеризується, має на утриманні стареньку бабусю, яка потребує догляду та допомоги, а також міцність соціальних зв'язків, що в сукупності свідчить на користь зменшення ризиків неналежної процесуальної поведінки.

Крім того, у матеріалах кримінального провадження наявні клопотання народних депутатів України ОСОБА_9, ОСОБА_10, ОСОБА_5 та звернення громади АДРЕСА_1 (місце реєстрації та проживання ОСОБА_3) про взяття підозрюваного на особисту поруку, які також не були взяті до уваги слідчим суддею ОСОБА_2 без наведення в ухвалі мотивів відхилення зазначених клопотань.

Відповідач вважає, що позивачем не вчинено дій, які сприяють виконанню завдань кримінального провадження та цілям положення статті 5 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, а саме: не забезпечено належної охорони прав, свобод та законних інтересів підозрюваного, не забезпечено повного та неупередженого судового розгляду з тим, щоб жодна особа не була піддана необґрунтованому процесуальному примусу та не була піддана арешту або затриманню, здійсненого всупереч положенням статті 5 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року.

З огляду на викладене, Вища кваліфікаційна комісія суддів України дійшла висновку, що, ухвалюючи 19.02.2014 року рішення про обрання запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою стосовно ОСОБА_3, суддя ОСОБА_2 не забезпечила дотримання приписів Конституції України, Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року та Кримінального процесуального кодексу України, не виконала покладених на неї професійних обов'язків під час гострого соціального конфлікту в Україні в період з 21.11.2013 року по 22.02.2014 року, сприяла поширенню суспільно небезпечних посягань на правосуддя, не забезпечила в межах своїх повноважень дотримання принципів самостійності судів і незалежності суддів, конституційних засад судочинства. Допущені, на переконання відповідача, порушення позивачем закону порочать звання судді, викликають сумнів у її об'єктивності та неупередженості, що є порушенням присяги судді та, як наслідок, підставою для направлення рекомендації до Вищої ради юстиції для вирішення питання щодо внесення подання про звільнення ОСОБА_2 з посади судді з підстав, передбачених пунктом 5 частини п'ятої статті 126 Конституції України (за порушення присяги).

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд виходить з наступного.

Відповідно до частини першої статті 177 Кримінального процесуального кодексу України метою застосування запобіжного заходу є забезпечення виконання підозрюваним, обвинуваченим покладених на нього процесуальних обов'язків, а також запобігання спробам: переховуватися від органів досудового розслідування та/або суду; знищити, сховати або спотворити будь-яку із речей чи документів, які мають істотне значення для встановлення обставин кримінального правопорушення; незаконно впливати на потерпілого, свідка, іншого підозрюваного, обвинуваченого, експерта, спеціаліста у цьому ж кримінальному провадженні; перешкоджати кримінальному провадженню іншим чином; вчинити інше кримінальне правопорушення чи продовжити кримінальне правопорушення, у якому підозрюється, обвинувачується.

Частиною другою статті 177 Кримінального процесуального кодексу України передбачено, що підставою застосування запобіжного заходу є наявність обґрунтованої підозри у вчиненні особою кримінального правопорушення, а також наявність ризиків, які дають достатні підстави слідчому судді, суду вважати, що підозрюваний, обвинувачений, засуджений може здійснити дії, передбачені частиною першою цієї статті. Слідчий, прокурор не мають права ініціювати застосування запобіжного заходу без наявності для цього підстав, передбачених цим Кодексом.

Ухвалюючи рішення за результатами розгляду клопотання про застосування до підозрюваного, обвинуваченого запобіжного заходу, слідчий суддя зобов'язаний враховувати підстави та обставини, передбачені статтями 177 та 178 Кримінального процесуального кодексу України, та навести їх у мотивувальній частині ухвали.

Статтею 183 Кримінального процесуального кодексу України визначено, що тримання особи під вартою є винятковим запобіжним заходом, який застосовується виключно у разі, якщо прокурор доведе, що жоден із більш м'яких запобіжних заходів не зможе запобігти ризикам, передбаченим статтею 177 Кримінального процесуального кодексу України.

Відповідно до статті 194 Кримінального процесуального кодексу України під час розгляду клопотання про застосування запобіжного заходу слідчий суддя зобов'язаний встановити, чи доводять надані сторонами кримінального провадження докази обставини, які свідчать про:

1) наявність обґрунтованої підозри у вчиненні підозрюваним кримінального правопорушення;

2) наявність достатніх підстав вважати, що існує хоча б один із ризиків, передбачених статтею 177 Кримінального процесуального кодексу України, і на які вказує слідчий, прокурор;

3) недостатність застосування більш м'яких запобіжних заходів для запобігання ризику або ризикам, зазначеним у клопотанні.

В рішенні Європейського суду з прав людини у справі «K. F. проти Німеччини» зазначено, що обґрунтованість підозри, наявність якої має служити підставою для арешту, є невід'ємним елементом запобіжної гарантії проти свавільного арешту й затримання і що це передбачено підпунктом «с» пункту 1 статті 5 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року. Наявність «обґрунтованої підозри» означає, що вже існують факти або інформація, які спроможні переконати об'єктивного спостерігача у тому, що відповідна особа, ймовірно, вчинила правопорушення (див. рішення у справі «Фокс, Кембелл і Хартлі проти Сполученого Королівства» від 30.08.1990 року, серія А, №182, с. 16, п. 32). Однак факти, які породжують підозру, не обов'язково мають такий саме рівень з'ясовності, який потребується на пізнішому етапі кримінального розслідування (рішення у справі «Мюррей проти Сполученого Королівства» від 28.10.1994 року, серія A, №300-A, с. 27, п. 55).

Пункт 10 Постанови Пленуму Верховного суду України від 25.04.2003 року №4 «Про практику застосування судами запобіжного заходу у вигляді взяття під варту та продовження строків тримання під вартою на стадіях дізнання і досудового слідства» вказує на те, що при розгляді подання про взяття під варту суддя не вправі досліджувати докази, давати їм оцінку, в інший спосіб перевіряти доведеність вини підозрюваного, обвинуваченого, розглядати й вирішувати ті питання, які повинен вирішувати суд під час розгляду кримінальної справи по суті.

З огляду на викладені вище правові норми, суд погоджується з висновком Вищого адміністративного суду України, що виключно до сфери дискреційних повноважень слідчого судді віднесено питання встановлення обґрунтованої підозри та застосування запобіжних заходів у кримінальному провадженні.

Слідчий суддя під час розгляду клопотання про обрання щодо підозрюваного міри запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою наділений повноваженнями тлумачити закон, оцінювати факти та докази.

Тлумачення закону, оцінювання фактів і доказів, які здійснюють судді для вирішення справи, не повинні бути приводом для цивільної або дисциплінарної відповідальності, за винятком випадків злочинного наміру або грубої недбалості (п. 66 Рекомендацій СМ/Rec (2010) 12 Комітету Міністрів ради Європи державам-членам щодо суддів: незалежність, ефективність та обов'язки, ухвалених 17.11.2010 року).

Обмеження суду в цьому свідчитиме про порушення статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, якою встановлено, що кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.

Відповідно до статті 47 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» (у редакції, чинній на час постановлення ухвали від 19.02.2014 року) суддя у своїй діяльності щодо здійснення правосуддя є незалежним від будь-якого незаконного впливу, тиску або втручання. Суддя здійснює правосуддя на основі Конституції і законів України, керуючись при цьому принципом верховенства права. Втручання в діяльність судді щодо здійснення правосуддя забороняється і тягне за собою відповідальність, установлену законом.

Незалежність судді, серед іншого, забезпечується порядком здійснення судочинства, визначеним процесуальним законом, таємницею ухвалення судового рішення; забороною втручання у здійснення правосуддя; відповідальністю за неповагу до суду чи судді.

Згідно з частиною першою статті 47 Закону України від 7 липня 2010 року № 2453-VI «Про судоустрій і статус суддів» (надалі - Закон № 2453-VI) суддя у своїй діяльності щодо здійснення правосуддя є незалежним від будь-якого незаконного впливу, тиску або втручання. Суддя здійснює правосуддя на основі Конституції і законів України, керуючись при цьому принципом верховенства права. Втручання в діяльність судді щодо здійснення правосуддя забороняється і тягне за собою відповідальність, установлену законом.

У свою чергу частиною другою статті 83 Закону № 2453-VI передбачено, що скасування або зміна судового рішення не тягне за собою дисциплінарної відповідальності судді, який брав участь у його ухваленні, крім випадків, коли порушення допущено внаслідок умисного порушення норм права чи неналежного ставлення до службових обов'язків.

В офіційному тлумаченні положень частин першої, другої статті 126 Конституції України Конституційний Суд України в Рішенні від 01.12.2004 року №19-рп/2004 року зазначив, що незалежність суддів полягає передусім в їхній самостійності, непов'язаності при здійсненні правосуддя будь-якими обставинами та іншою, крім закону, волею. Зазначений підхід щодо забезпечення незалежності суддів закріплено в Конвенції про захист прав людини та основних свобод 1950 року, ратифікованої Верховною Радою України 17.07.1997 року.

Верховний Суд України в пункті 10 постанови Пленуму від 13.06.2007 року №8 «Про незалежність судової влади» наголосив, що відповідно до частини п'ятої статті 124 Конституції України судові рішення є обов'язковими до виконання на всій території України і тому вважаються законними, доки вони не скасовані в апеляційному чи касаційному порядку або не переглянуті компетентним судом в іншому порядку, визначеному процесуальним законом, у межах провадження справи, в якій вони ухвалені.

Виключне право перевірки законності та обґрунтованості судових рішень має відповідний суд згідно з процесуальним законодавством.

Відповідно до Київських рекомендацій Організації з безпеки і співробітництва в Європі щодо незалежності судочинства у Східній Європі, на Південному Кавказі та у Середній Азії (Київ, 23-25.06.2010 року) процедура притягнення суддів до дисциплінарної відповідальності повинна стосуватись підтверджених випадків порушення правил професійної поведінки, які є значними, неприпустимими та, крім цього, ганьблять репутацію суддівства. Дисциплінарна відповідальність суддів не може бути наслідком змісту їхніх рішень або вироків, включаючи відмінності в юридичному тлумаченні між судами, наслідком прикладів суддівських помилок чи критики суддів.

Декларацією щодо принципів незалежності судової влади, прийнятою Конференцією голів Верховних судів країн Центральної та Східної Європи (о. Бріюні, Хорватія, 14.10.2015 року) закріплено принципи, які встановлюють стандарти незалежності судової влади як однієї з трьох гілок державної влади, згідно з якими жоден суддя не повинен притягатись до дисциплінарної відповідальності чи звільнятись за ухвалені ним судові рішення, крім як у разі грубої недбалості чи навмисного порушення закону.

Отже, чинним на момент виникнення спірних правовідносин законодавством встановлено, що визначальною ознакою незалежності судді під час здійснення правосуддя є те, що суддя не може нести відповідальності за ухвалене ним рішення. Законність та обґрунтованість ухвали слідчого судді може бути перевірена лише в апеляційному порядку судом апеляційної інстанції. Перевірка такого рішення будь-яким суб'єктом владних повноважень в іншому порядку законодавством не передбачена, а тому є такою, що здійснена з порушенням приписів частини другої статті 19 Конституції України. Вища кваліфікаційна комісія суддів України не наділена повноваженнями щодо перевірки правильності оцінки судом доказів у справі, законності та обґрунтованості судового рішення. Органи, які вирішують питання про дисциплінарну відповідальність та відповідальність за порушення присяги судді, не наділені повноваженнями оцінювати законність судового рішення, оцінювати обставини в судових справах, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу.

Венеціанська комісія надала роз'яснення, де вказала, що відповідальність без індивідуальної вини, доведеної судовим вироком, перешкоджає професійній свободі суддів інтерпретувати закон, оцінювати факти і зважувати докази в справах, як визнано європейськими стандартами. Відповідно до цих стандартів помилкові рішення повинні бути оскаржені через апеляційний процес, а не шляхом визнання суддів відповідальними, якщо тільки помилка не відбувається через злий умисел або грубу недбалість з боку судді (п. 79, 81 CDL-AD (2016)015 від 13.06.2016 року).

Отже, притягнення судді до відповідальності за ухвалені ним судові рішення можливе лише у разі грубої недбалості чи навмисного порушення закону.

Судом встановлено, що відповідачем не спростовано доводи ОСОБА_2 про те, що оскаржуване рішення не містить вказівки та мотивів щодо будь-якої форми її вини при постановленні 19.02.2014 року ухвали про застосування запобіжного заходу щодо ОСОБА_3

Відповідно до пункту 4 частини другої статті 183 Кримінального процесуального кодексу України запобіжний захід у вигляді тримання під вартою може бути застосований до раніше не судимої особи, яка підозрюється або обвинувачується у вчиненні злочину, за який законом передбачено покарання у виді позбавлення волі на строк понад п'ять років.

У витязі з кримінального провадження №12014100000000373 та повідомленні про підозру від 18.02.2014 року зазначено правову кваліфікацію кримінального правопорушення, в якому підозрювався ОСОБА_3, - частина друга статті 294 Кримінального кодексу України - організація масових заворушень, що супроводжувались насильством над особою, погромами, підпалами, знищенням майна, захопленням будівель або споруд, насильницьким виселенням громадян, опором представникам влади із застосуванням зброї або інших предметів, які використовувались як зброя, а також активна участь у масових заворушеннях, якщо вони призвели до загибелі людей або до інших тяжких наслідків.

Санкцією частини другої статті 294 Кримінального кодексу України передбачено покарання у формі позбавлення волі на строк від восьми до п'ятнадцяти років.

Тобто в даному випадку ОСОБА_2 як слідчий суддя була наділена повноваженнями застосувати запобіжний захід у виді тримання під вартою щодо ОСОБА_3, який підозрювався у вчиненні злочину, за який законом передбачено покарання у виді позбавлення волі на строк понад п'ять років.

Згідно з частиною першою статті 197 Кримінального процесуального кодексу України строк дії ухвали слідчого судді, суду про тримання під вартою або продовження строку тримання під вартою не може перевищувати шістдесяти днів.

У спірній ситуації позивач, обираючи строк тримання ОСОБА_3 під вартою, використала передбачену статтею 197 Кримінального процесуального кодексу України можливість.

Відповідно до вимог статті 193 Кримінального процесуального кодексу України розгляд клопотання про застосування запобіжного заходу здійснюється за участю прокурора, підозрюваного, обвинуваченого, його захисника, крім випадку, коли буде доведено, що підозрюваний, обвинувачений знаходиться в розшуку.

Судом встановлено, що клопотання про застосування запобіжного заходу розглянуто слідчим суддею ОСОБА_2 з участю підозрюваного та його захисників, а також прокурора, тим самим дотримано вимоги статті 193 Кримінального процесуального кодексу України про розгляд клопотання за особистої присутності підозрюваного.

За змістом статті 55 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» (у редакції, чинній на час постановлення ухвали від 19.02.2014 року) вступаючи на посаду, суддя урочисто присягає об'єктивно, безсторонньо, неупереджено, незалежно та справедливо здійснювати правосуддя, підкоряючись лише закону та керуючись принципом верховенства права, чесно і сумлінно виконувати обов'язки судді, дотримуватися морально-етичних принципів поведінки судді, не вчиняти дій, що порочать звання судді та принижують авторитет судової влади.

Частиною другою статті 32 Закону України «Про Вищу раду юстиції» (в редакції, чинній на час постановлення ухвали від 19.02.2014 року) встановлено, що порушенням суддею присяги є: вчинення ним дій, що порочать звання судді і можуть викликати сумнів у його об'єктивності, неупередженості та незалежності, у чесності та непідкупності судових органів; недотримання суддею вимог та обмежень, встановлених Законом України «Про засади запобігання і протидії корупції»; умисне затягування суддею строків розгляду справи понад терміни, встановлені законом; порушення морально-етичних принципів поведінки судді.

Європейський суд з прав людини в Рішенні від 09.01.2013 року у справі «Олександр Волков проти України» зазначив, що положення статті 32 Закону України «Про Вищу раду юстиції» залишає дисциплінарному органу широку свободу розсуду з питання щодо змісту поняття «порушення присяги» (пункт 174 Рішення). Згадане правове регулювання відповідатиме такій вимозі до якості закону, як його передбачуваність, лише за умови напрацювання національним дисциплінарним органом та судами конкретної та послідовної практики із застосування відповідних широко сформульованих положень закону (пункти 175 - 179 Рішення від 09.01.2013 року).

Приймаючи оскаржуване рішення, відповідач виходив з того, що в діях ОСОБА_2 є ознаки порушення присяги судді, а саме - вчинення нею дій, що порочать звання судді і можуть викликати сумнів в її об'єктивності, неупередженості та незалежності, у чесності та непідкупності судових органів (абзац другий частини другої статті 32 Закону України «Про Вищу раду юстиції» (в редакції, чинній на час постановлення ухвали від 19.02.2014 року)).

Проте, відповідачем не доведено, що позивачем порушено присягу судді, оскільки не визначено всіх ознак цього складу порушення присяги, зокрема обставин, у чому полягали дії слідчого судді стосовно сумніву в чесності та непідкупності судових органів.

Варто врахувати, що висновки щодо порушення ОСОБА_2 присяги судді, Вища кваліфікаційна комісія суддів України обґрунтовує неправильним застосуванням нею кримінального процесуального законодавства, а не неналежним виконанням посадових обов'язків. Однак як вказано вище, застосування таких норм віднесено до повноважень слідчого судді, а правильність їх застосування може бути перевірена виключно судами вищих інстанцій.

Тобто, відповідач вийшов за межі своїх повноважень, оскільки мотивація рішення стосується виключно законності та обґрунтованості судових рішень, винесених позивачем.

Втім, як свідчать матеріали справи, ухвала слідчого судді Святошинського районного суду м. Києва ОСОБА_2 від 19.02.2014 року в апеляційному порядку не оскаржувалась.

З матеріалів справи вбачається, що ні підозрюваним, ні його захисниками не заявлялись відводи слідчому судді ОСОБА_2 під час розгляду клопотання про застосування запобіжного заходу, тобто в сторін не виникло сумніву щодо неупередженості розгляду.

При цьому слід зазначити, що під час обрання виду дисциплінарного стягнення стосовно судді враховується характер правопорушення, його наслідки, особа судді, ступінь його вини, наявність непогашених дисциплінарних стягнень та інші обставини, що стосуються вчиненого суддею дисциплінарного правопорушення. Дисциплінарне стягнення застосовується з урахуванням принципів пропорційності.

Приймаючи оскаржуване рішення, Вища кваліфікаційна комісія суддів України не врахувала стаж роботи ОСОБА_2 на посаді судді, її позитивну характеристику, те, що вона як суддя не допускала свідомого та систематичного порушення законів України під час здійснення правосуддя, а також можливість застосування до позивача більш м'якого дисциплінарного стягнення, ніж звільнення.

Під час судового розгляду справи відповідачем не доведено, що ухвалюючи 19.02.2014 року рішення про обрання запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою стосовно ОСОБА_3, суддя ОСОБА_2 не забезпечила дотримання приписів Конституції України, Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року та Кримінального процесуального кодексу України та не виконала покладених на неї професійних обов'язків.

Крім того, суд вважає неналежним посилання відповідача на ухвалення ОСОБА_2 рішення під час гострого соціального конфлікту в Україні в період з 21.11.2013 року по 22.02.2014 року, оскільки судові рішення повинні відповідати законодавству та не залежати від політичної ситуації в державі, під час прийняття рішень судді повинні бути незалежними та неупередженими, керуватися виключно законами.

З огляду на встановлені в цій справі обставини та правове регулювання спірних правовідносин, Верховний Суд дійшов висновку про те, що рішення Вищої кваліфікаційної комісії суддів України від 04.07.2016 року №1328/дп-16 про направлення рекомендації до Вищої ради юстиції для вирішення питання щодо внесення подання про звільнення судді Святошинського районного суду м. Києва ОСОБА_2 з підстав, передбачених пунктом 5 частини п'ятої статті 126 Конституції України (за порушення присяги), - є незаконним та підлягає скасуванню.

Відповідно до положень частини першої статті 244 Кодексу адміністративного судочинства України (у редакції, чинній до внесення змін Законом № 2147-VIII) Верховний Суд України відмовляє у задоволенні заяви, якщо обставини, які стали підставою для перегляду справи, не підтвердилися або норма права у рішенні, про перегляд якого подана заява, застосована правильно.

Враховуючи вищенаведене, колегія суддів Касаційного адміністративного суду зазначає, що постанова Вищого адміністративного суду України від 24 травня 2017 року ухвалена у відповідності до норм матеріального та процесуального права, тому правові підстави для задоволення заяви Вищої кваліфікаційної комісії суддів України про перегляд Верховним Судом України судового рішення в адміністративній справі за позовом ОСОБА_2 до Вищої кваліфікаційної комісії суддів України про визнання незаконним та скасування рішення - відсутні.

Керуючись підпунктом 1 пункту першого Розділу VІІ «Перехідні положення» Кодексу адміністративного судочинства України (зі змінами, внесеними Законом № 2147-VIII), статтями 241, 242, 244 Кодексу адміністративного судочинства України (у редакції, чинній до внесення змін Законом № 2147-VIII),

ПОСТАНОВИВ:

Відмовити в задоволенні заяви Вищої кваліфікаційної комісії суддів України про перегляд Верховним Судом України судового рішення в адміністративній справі за позовом ОСОБА_2 до Вищої кваліфікаційної комісії суддів України про визнання незаконним та скасування рішення.

Постанова набирає законної сили з моменту її підписання, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Суддя-доповідач Н.В.Коваленко

Суддя Я.О.Берназюк

Суддя А.Ю.Бучик