Історія справи

ПОСТАНОВА

Іменем України

06 червня 2018 року

Київ

справа №825/238/16

провадження №К/9901/12980/18

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

головуючого - Смоковича М. І.,

суддів: Білоуса О. В., Стрелець Т. Г.,

розглянувши у письмовому провадженні у касаційній інстанції адміністративну справу № 825/238/16

за позовом ОСОБА_1 до Відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України, Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України про визнання протиправною та скасування постанови, провадження в якій відкрито

за касаційною скаргою ОСОБА_1 на постанову Київського апеляційного адміністративного суду, прийняту 24 березня 2016 року у складі колегії суддів: головуючого - Троян Н.М., суддів: Бужак Н.П., Твердохліб В.А.,

в с т а н о в и в :

У лютому 2016 року ОСОБА_1 (далі також - позивач) звернулася до суду з адміністративним позовом до Відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України, Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України про визнання протиправною та скасування постанови головного державного виконавця відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України Рубель І.В. про повернення виконавчого документа стягувачеві від 29 вересня 2015 року ВП № 43628267.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначила, що оскаржувана постанова про повернення виконавчого документа стягувачеві є незаконною, оскільки державний виконавець не перевірив причини неявки стягувача та помилково кваліфікував неявку стягувача як перешкоджання проведенню виконавчих дій.

Чернігівський окружний адміністративний суд постановою від 11 лютого 2016 року, позов задовольнив.

Визнав протиправною та скасував постанову головного державного виконавця відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України Рубель І.В. про повернення виконавчого документа стягувачеві від 29 вересня 2015 року ВП № 43628267.

Київський апеляційний адміністративний суд постановою від 24 березня 2016 року постанову Чернігівського окружного адміністративного суду від 11 лютого 2016 року скасував та прийняв нову, якою у задоволенні позову відмовив повністю.

Статтею 327 Кодексу адміністративного судочинства України в редакції Закону України від 03 жовтня 2017 року № 2147-VIII «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів», що набув чинності 15 грудня 2017 року (далі - КАС України), обумовлено, що судом касаційної інстанції в адміністративних справах є Верховний Суд.

За правилами частини третьої статті 3 КАС України провадження в адміністративних справах здійснюється відповідно до закону, чинного на час вчинення окремої процесуальної дії, розгляду і вирішення справи.

Відповідно до підпункту 4 пункту 1 розділу VII «Перехідні положення» КАС України касаційні скарги (подання) на судові рішення в адміністративних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного адміністративного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

31 січня 2018 року касаційна скарга ОСОБА_1 надійшла до Верховного Суду як суду касаційної інстанції в адміністративних справах, яка ухвалою судді-доповідача від 1 лютого 2018 року прийнята до провадження.

У касаційній скарзі позивач, посилаючись на порушення судом апеляційної інстанції норм матеріального та процесуального права, просить скасувати його рішення та залишити в силі рішення суду першої інстанції.

Позивач зазначає, що 25 вересня 2015 року на адресу відповідача була направлена заява в якій повідомлялось, що представник позивача з'явитись для отримання вкладки до посвідчення не може в зв'язку з перебуванням його на навчальній сесії, однак державний виконавець не з'ясувавши обставини причини неявки виніс постанову про повернення виконавчого документа.

Касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення з таких підстав.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що 10 червня 2014 року постановою головного державного виконавця відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України Каращук К.Л. відкрито виконавче провадження №43628267 з виконання виконавчого листа №825/659/14, виданого 07 травня 2014 року Чернігівським окружним адміністративним судом про зобов'язання Чернігівську обласну державну адміністрацію видати вкладку до посвідчення ОСОБА_1 від 12 червня 2006 року (категорія 1, НОМЕР_1).

11 червня 2014 року державним виконавцем на адресу боржника у виконавчому проваджені направлено вимогу щодо виконання рішення суду.

Листом від 18 червня 2014 року Чернігівська ОДА повідомила про видачу ОСОБА_1 вкладки до посвідчення особи, яка постраждала внаслідок Чорнобильської катастрофи категорії 1, НОМЕР_1 та надано копію відповідної вкладки.

27 червня 2014 року державним виконавцем на підставі п. 8 частини першої статті 49 Закону України «Про виконавче провадження» винесено постанову про закінчення виконавчого провадження у зв'язку фактичним виконанням рішення суду в повному обсязі.

05 серпня 2014 року державним виконавцем винесено постанову про відновлення виконавчого провадження, у зв'язку зі скасуванням постановою в.о. начальника відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України від 04 серпня 2014 року постанови про закінчення виконавчого провадження від 27 червня 2014 року.

В подальшому, 11 серпня 2014 року державним виконавцем на адресу сторін виконавчого провадження, а також представника стягувача у виконавчому провадженні, направлено вимогу № Г-8135/2 щодо виконання рішення суду.

Листом від 18 серпня 2014 року Чернігівська обласна державна адміністрація повідомила, що вкладку 13 травня 2014 року передано до УПСЗН Деснянської районної у м. Чернігові ради для видачі її ОСОБА_1, а також зазначено, що 16 травня 2014 року представник стягувача - ОСОБА_4 відмовився отримувати вкладку, про що 16 травня 2014 року складено відповідний акт.

04 вересня 2014 року державним виконавцем на адресу стягувача та представника стягувача у виконавчому провадженні, направлено вимогу №Г-43628267/2 щодо надання пояснень причин неотримання вкладки.

08 грудня 2014 року та 22 грудня 2014 року державним виконавцем на адресу стягувача та представника стягувача у виконавчому проваджені, направлено повторні вимоги щодо надання пояснень причин неотримання вкладки.

15 січня 2015 року державним виконавцем до Чернігівського окружного адміністративного суду направлено подання щодо встановлення способу і порядку виконання постанови Чернігівського окружного адміністративного суду від 12 березня 2014 року по справі № 825/659/14.

Того ж дня, 15 січня 2015 року державним виконавцем винесено постанову про зупинення виконавчого провадження.

Ухвалою Чернігівського окружного адміністративного суду від 28 січня 2015 року в задоволенні подання головного державного виконавця відділу примусового виконання рішень Державної виконавчої служби України відмовлено.

03 лютого 2015 року державним виконавцем винесено постанову про поновлення виконавчого провадження.

05 лютого 2015 року державним виконавцем на адресу сторін виконавчого провадження, а також представника стягувача у виконавчому проваджені, направлено вимогу №Г-43628267/2 щодо виконання рішення суду.

Листом від 11 лютого 2015 року боржником повідомлено про виконання рішення суду та відмову представника стягувача від отримання вкладки. Також боржник, зазначив, що листами від 04 грудня 2014 року № 02-05/5075 та від 03 лютого 2015 року № 02-05/419 стягувача повідомлено щодо отримання вкладки, про що надано копії відповідних листів.

Листом від 11 серпня 2015 представник стягувача ОСОБА_4 повідомив відділ примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України, що рішення суду станом на 11 серпня 2015 року не виконано.

У подальшому, 14 вересня 2015 року державним виконавцем надіслано стягувачу та боржнику вимогу №70/8-Г про необхідність з'явитися до відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України 29 вересня 2015 року о 10 год. 50 хв. за адресою: м. Київ, вул. Артема, 73 для виконання вимог виконавчого документа, а саме: передачі вкладки до посвідчення.

29 вересня 2015 року головним державним виконавцем відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України Рубель І.В. складено акт, яким зафіксовано, що стягувач за викликом державного виконавця не з'явився, причини неявки не повідомив.

29 вересня 2015 року головним державним виконавцем відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України Рубель І.В. винесено постанову про повернення виконавчого документа стягувачеві відповідно до пункту 4 частини першої статті 47 Закону України «Про виконавче провадження».

30 вересня 2015 року за вх. № Г-20543 на адресу відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України надійшла заява позивача від 25 вересня 2015 року про неможливість з'явлення представника стягувача 29 вересня 2015 року для отримання вкладки до посвідчення у зв'язку з перебуванням представника позивача на навчальній сесії.

Крім того, у вказаній заяві стягувач в обґрунтування підстав неприбуття зазначив: «У зв'язку з тим, що невідомо, яку саме вкладку планує привести боржник, нову, або стару, яка є недійсною. Враховуючи те, що боржник може привести недійсну вкладку та не взяти чистий бланк вкладки для виписання її на місці, не взяти з собою печатку, якою завірить дану вкладку та не з'явиться особисто голова Чернігівської ОДА, який повинен підписати дану вкладку» (а.с. 96-97).

Вважаючи порушенням своїх прав з боку відповідачів та з метою їх відновлення позивач звернувся за захистом до суду з даним позовом.

Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що оскільки державний виконавець не використав надані йому права та не пересвідчився у поважності неявки стягувача чи його представника на визначений ним час 29 вересня 2015 року для проведення виконавчих дій, передчасно без врахування пояснень стягувача, викладених у заяві від 25 вересня 2015 року, прийняв постанову від 29 вересня 2015 року про повернення виконавчого документа стягувачеві, тому оскаржувана постанова є протиправною та такою, що підлягає скасуванню.

Суд апеляційної інстанції з такими висновками суду першої інстанції не погодився, та дійшовши висновку, що державний виконавець діяв у межах та у спосіб наданих йому повноважень, з дотриманням Закону України «Про виконавче провадження», а тому позовні вимоги до задоволення не підлягають.

Верховний Суд висновки суду апеляційної інстанції вважає вірними та такими, що зроблені на підставі правильно застосованих норм матеріального та процесуального права.

Приписами частини другої статті 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до статті 1 Закону України 21 квітня 1999 року № 606-XIV «Про виконавче провадження» (далі - Закон № 606-XIV, тут і надалі в його редакції чинній на час виникнення спірних правовідносин) виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження та примусове виконання рішень інших органів (посадових осіб) - це сукупність дій органів і посадових осіб, визначених у цьому Законі, що спрямовані на примусове виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), які провадяться на підставах, в межах повноважень та у спосіб, визначених цим Законом, іншими нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону та інших законів, а також рішеннями, що відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню (далі - рішення).

Статтею 11 зазначеного Закону передбачено, що державний виконавець зобов'язаний вживати передбачених цим Законом заходів примусового виконання рішень, неупереджено, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії. Державний виконавець здійснює заходи, необхідні для своєчасного і в повному обсязі виконання рішення, зазначеного в документі на примусове виконання рішення (далі - виконавчий документ), у спосіб та в порядку, встановленому виконавчим документом і цим Законом.

Державний виконавець у процесі здійснення виконавчого провадження має право, зокрема, проводити перевірку виконання боржниками рішень, що підлягають виконанню відповідно до цього Закону; з метою захисту інтересів стягувача одержувати безоплатно від органів, установ, організацій, посадових осіб, сторін та учасників виконавчого провадження необхідні для проведення виконавчих дій пояснення, довідки та іншу інформацію, у тому числі конфіденційну (частина третя статті 11 Закону № 606-XIV).

Відповідно до частини першої статті 75 Закону № 606-XIV після відкриття виконавчого провадження за виконавчим документом, що зобов'язує боржника вчинити певні дії або утриматися від їх вчинення, державний виконавець перевіряє виконання рішення не пізніше ніж на наступний день після закінчення строку, встановленого частиною другою статті 25 цього Закону для самостійного виконання рішення. Якщо рішення підлягає негайному виконанню, його виконання перевіряється не пізніше наступного робочого дня після відкриття виконавчого провадження.

Згідно вимог п. 8 частини першої статті 49 Закону № 606-XIV виконавче провадження підлягає закінченню у разі фактичного виконання в повному обсязі рішення згідно з виконавчим документом.

Частиною першою статті 30 Закону № 606-XIV передбачено, що державний виконавець провадить виконавчі дії з виконання рішення до завершення виконавчого провадження у встановленому цим Законом порядку, а саме:

- закінчення виконавчого провадження - згідно із статтею 49 цього Закону;

- повернення виконавчого документа стягувачу - згідно із статтею 47 цього Закону;

- повернення виконавчого документа до суду чи іншого органу (посадовій особі), який його видав, - згідно із статтею 48 цього Закону.

Пунктом 4 частини першої статті 47 Закону № 606-XIV встановлено, що виконавчий документ, на підставі якого відкрито виконавче провадження, за яким виконання не здійснювалося або здійснено частково, повертається стягувачу у разі, якщо: стягувач перешкоджає провадженню виконавчих дій або не здійснив авансування витрат на організацію та проведення виконавчих дій, авансування яких передбачено цим Законом, незважаючи на попередження державного виконавця про повернення йому виконавчого документа.

Згідно з частиною другою вказаної статті про наявність обставин, зазначених у частині першій цієї статті, державний виконавець складає акт.

Відповідно до п. 3.17 Інструкції про проведення виконавчих дій, затвердженої Наказом Міністерства юстиції України від 02 квітня 2012 року №512/5 (далі - Інструкція №512/5) у постанові про повернення виконавчого документа стягувачу, державний виконавець зазначає підставу для цього з посиланням на відповідну норму Закону, результати виконання, а також наслідки завершення відповідного виконавчого провадження (зняття арешту тощо).

Умовою для повернення виконавчого документу на підставі обставин, у частині першій статті 47 Закону України № 606-XIV є те, що визначені вказаною частиною статті обставини повинні бути зафіксовані відповідним актом державного виконавця, складеним відповідно до приписів п. 1.5.2 Інструкції № 512/5.

Судом апеляційної інстанції встановлено, що 19 вересня 2015 року позивач засобами поштового зв'язку завчасно отримав вимогу державного виконавця від 14 вересня 2015 року щодо необхідності з'явитись 29 вересня 2015 року до відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України, а тому Верховний Суд відхиляє доводи позивача про те, що він не повідомлявся та не запрошувався до відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України для отримання вкладки до посвідчення, оскільки ці обставини спростовуються матеріалами спарви.

Згідно з частиною першою статті 5 Закону № 606-XIV вимоги державного виконавця щодо виконання рішень обов'язкові для всіх органів, організацій, посадових осіб, фізичних і юридичних осіб на території України.

Однак, стягувачем не було належним чином відреаговано на вказану вимогу державного виконавця від 14 вересня 2015 року №70/8-Г.

Лист позивача від 25 вересня 2015 року з повідомленням про можливе невиконання 29 вересня 2015 року боржником виконавчого листа №825/659/14 та зазначення причин неявки представника стягувача 29 вересня 2015 року до відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України, отримано відповідачем лише 30 вересня 2015 року.

Крім того із зазначеної заяви не вбачається поважної причини неявки самого стягувача, зазначено лише про причини не прибуття її представника.

Закон України «Про виконавче провадження» не містить норм, які б зобов'язували державного виконавця перевіряти поважність неявки стягувача на вимоги державного виконавця.

У той же час, частиною п'ятою статті 47 Закону № 606-XIV повернення виконавчого документа стягувачу з підстав, передбачених цією статтею, не позбавляє його права повторно пред'явити виконавчий документ до виконання протягом строків, встановлених статтею 22 цього Закону.

Таким чином, стягувач не позбавлений можливості повторно пред'явити виконавчий лист №825/659/14 до виконання.

Аналізуючи встановлені судом апеляційної інстанції обставини справи, Верховний Суд погоджується з висновками суду апеляційної інстанції, що оскаржувана постанова про повернення виконавчого документа стягувачу є такою, що винесена з дотриманням вимог Закону України «Про виконавче провадження».

Приписами частини першої статті 341 КАС України визначено, що суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

Відповідно до частини першої статті 350 КАС України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили неправильного застосування норм матеріального права або порушень норм процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.

З огляду на викладене, висновки суду апеляційної інстанції є правильними, обґрунтованими, відповідають нормам матеріального та процесуального права, підстави для скасування чи зміни оскаржуваного судового рішення відсутні.

Доводи, які містяться в касаційній скарзі, висновків суду та обставин справи не спростовують.

Керуючись статтями 3, 341, 345, 349, 350, 355, 356, 359 КАС України, суд

п о с т а н о в и в :

Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Постанову Київського апеляційного адміністративного суду прийняту 24 березня 2016 року у цій справі залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та оскарженню не підлягає.

Головуючий М. І. Смокович

Судді О. В. Білоус

Т. Г. Стрелець