Історія справи

ПОСТАНОВА

Іменем України

06 березня 2019 року

Київ

справа №826/16293/16

провадження №К/9901/21932/18

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

головуючого - Смоковича М. І.,

суддів: Білоуса О. В., Стрелець Т. Г.,

розглянув у попередньому судовому засіданні у касаційній інстанції адміністративну справу

за позовом ОСОБА_1 до Державної фіскальної служби України про скасування наказу про звільнення, поновлення на посаді, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу,

за касаційною скаргою Державної фіскальної служби України на постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 06 травня 2017 року, постановлену у складі колегії суддів: головуючого - Твердохліб В.А., суддів: Костюк Л.О., Троян Н.М.

І. Суть спору

1. У жовтні 2016 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до Державної фіскальної служби України, в якому просить:

1.1. поновити її на попередній роботі в Державній фіскальній службі;

1.2. стягнути з відповідача на її користь заробітну плату за час вимушеного прогулу, починаючи 21 вересня 2016 року до дня поновлення на роботі.

2. В обґрунтування позову позивач зазначає, що її звільнено з посади головного державного ревізора - інспектора відділу планування та координації контрольно-перевірочної роботи управління планування та інформаційного забезпечення Департаменту податкового та митного аудиту, у зв`язку із зміною організаційної структури та скорочення штатної чисельності працівників на підставі п. 1 ст. 40 КЗпП України.

2.1. Вважає, що у порівнянні з іншими ревізорами - інспекторами, які залишилися працювати у Департаменті аудиту ДФС, вона має переважне право займати відповідну посаду у Департаменті, оскільки має більш високу кваліфікацію та безперервний стаж роботи в органах податкової служби. Надані відповідачем пропозиції щодо вільних посад, переважно були тимчасово вакантними, оскільки, працівники, які обіймали ці посади, перебували у відпустках по догляду за дитиною та серед переліку запропонованих вакансій були й такі, які вже не були вакантними та на них або були переведені інші співробітники, або перебували у стані працевлаштування. Крім того, позивач вказує на те, що у переліку наданих відповідачем пропозицій значаться вакансії, які не відповідають її кваліфікації, не відносяться до посад державного службовця із значно меншим посадовим окладом.

ІІ. Встановлені судами фактичні обставини справи

3. Наказом Міністерства доходів і зборів України від 02 квітня 2013 року №57-о «Про призначення працівників» ОСОБА_1 призначено на посаду головного державного ревізора - інспектора відділу перевірок якості податкового та митного аудиту управління планування та інформаційного забезпечення Департаменту податкового та митного аудиту.

4. 20 травня 2016 року ОСОБА_1 отримала попередження про наступне вивільнення із займаної посади головного державного ревізора-інспектора відділу планування та координації контрольно-перевірочної роботи управління планування та інформаційного забезпечення Департаменту податкового та митного аудиту Державної фіскальної служби України з 20 липня 2016 року згідно пункту 1 статті 40 КЗпП України та пункту 1 частини 1 статті 87 Закону України «Про державну службу», у зв`язку зі зміною організаційної структури та скороченням штатної чисельності Державної фіскальної служби України. При цьому, разом з отриманим попередженням, робота за відповідною професією чи спеціальністю позивачу не пропонувалася, у зв'язку з відсутністю вакантних посад.

5. 19 вересня 2016 року ОСОБА_1 було запропоновано наступні наявні посади відповідно до штатного розпису Державної фіскальної служби України:

- головного державного інспектора відділу обліку об`єктів оподаткування управління реєстрації та обліку платників Департаменту обслуговування платників на період відпустки для догляду за дитиною ОСОБА_3, та відпустки для догляду за дитиною ОСОБА_4;

- провідного інспектора відділу документообігу вхідної кореспонденції управління організації документування і роботи з документами Департаменту матеріального забезпечення та розвитку інфраструктури;

- провідного інспектора відділу документообігу та архіву управління організації документування і роботи з документами Департаменту матеріального забезпечення та розвитку інфраструктури;

- провідного інженера відділу організації будівництва управління організації будівництва, експлуатації та управління майном Департаменту матеріального забезпечення та розвитку інфраструктури;

- головного державного інспектора відділу управління майном та соціального забезпечення управління організації будівництва, експлуатації та управління майном Департаменту матеріального забезпечення та розвитку інфраструктури на період відпустки для догляду за дитиною ОСОБА_5;

- головного державного інспектора відділу організації роботи територіальних органів по супроводженню податкових спорів управління супроводження судових спорів Департаменту адміністративного оскарження та судового супроводження на період відпустки для догляду за дитиною ОСОБА_6;

- головного державного ревізора - інспектора відділу координації та аналізу Департаменту внутрішнього аудиту на період відпустки для догляду за дитиною ОСОБА_7;

- головного державного інспектора відділу бюджетування підвідомчих установ і підприємств та фінансового супроводження в рамках міжнародного співробітництва управління бюджетування та методології Департаменту фінансування, бухгалтерського обліку та звітності.

6. Позивач від запропонованих посад відмовилась.

7. Наказом Державної фіскальної служби України від 20 вересня 2016 року №3196-о ОСОБА_1, звільнено з посади головного державного ревізора - інспектора відділу планування та координації контрольно-перевірочної роботи управління планування та інформаційного забезпечення Департаменту податкового та митного аудиту, у зв`язку із зміною організаційної структури та скорочення штатної чисельності працівників на підставі п.1 ст.40 Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП України).

8. Підставою для видання наказу про звільнення позивача, була зміна організаційної структури та скорочення штатної чисельності Державної фіскальної служби України, відповідно наказу Державної фіскальної служби України від 02 листопада 2015 року №834 «Про затвердження Плану заходів із скорочення штатної чисельності працівників Державної фіскальної служби» та наказу Державної фіскальної служби України від 30 грудня 2015 року №1022 «Про скорочення чисельності та введення в дію Структури апарату Державної фіскальної служби України.

ІІІ. Рішення судів першої та апеляційної інстанцій і мотиви їх ухвалення

9. Постановою Окружного адміністративного суду міста Києва від 20 січня 2017 року у задоволенні позову відмовлено.

9.1. Приймаючи рішення про відмову у задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з того, що звільнення позивача у зв'язку із зміною організаційної структури та скороченням штатної чисельності Державної фіскальної служби України відбулося з дотриманням з боку відповідачів вимог діючого законодавства України, без порушення конституційного права позивача на працю.

10. Постановою Київського апеляційного адміністративного суду від 16 травня 2017 року постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 20 січня 2017 року скасовано, адміністративний позов задоволено.

10.1. Суд апеляційної інстанції, з метою повного захисту прав та інтересів позивача, вийшов за межі позовних вимог та визнав протиправним та скасував Наказ Державної фіскальної служби України від 20 вересня 2016 року №3196-о про звільнення ОСОБА_1; поновив ОСОБА_1 на посаді головного державного ревізора - інспектора відділу планування та координації контрольно-перевірочної роботи управління планування та інформаційного забезпечення Департаменту податкового та митного аудиту Державної фіскальної служби України з 21.09.2016 року; стягнув з Державної фіскальної служби України на користь позивача середньомісячну заробітну плату за час вимушеного прогулу, починаючи з 21.09.2016 року до 16.05.2017 року в сумі 47 404,44 грн., з відрахуванням відповідних податків та зборів.

11. Приймаючи рішення про задоволення позовних вимог, суд апеляційної інстанції виходив з того, що відповідачем не було запропоновано позивачу всі вакантні посади в Державній фіскальній службі України, внаслідок чого, було порушено вимоги чинного законодавства щодо порядку вивільнення працівників.

IV. Касаційне оскарження

12. У касаційній скарзі Державна фіскальна служба України посилаючись на порушення судом апеляційної інстанції норм матеріального та процесуального права, просить скасувати рішення суду апеляційної інстанції та залишити постанову суду першої інстанції в силі.

13. Касаційну скаргу мотивує тим, що суд апеляційної інстанції дійшов невірного висновку щодо задоволення позовних вимог та не взяв до уваги інформацію, надану відповідачем про дослідження кваліфікації та продуктивності праці позивача порівняно з іншими працівниками ДФС.

14. ОСОБА_1, подала заперечення на касаційну скаргу, яку обґрунтовує тим, що висновки суду апеляційної інстанції є обґрунтованими, рішення суду є законним, у зв'язку із чим, просила відмовити у задоволенні касаційної скарги та залишити рішення суду апеляційної інстанції без змін.

V. Релевантні джерела права й акти їх застосування

15. Пунктом 1 частини першої статті 87 Закону України «Про державну службу» визначено, що підставою для припинення державної служби за ініціативою суб'єкта призначення є скорочення чисельності або штату державних службовців, ліквідація державного органу, реорганізація державного органу у разі, коли відсутня можливість пропозиції іншої рівноцінної посади державної служби, а в разі відсутності такої пропозиції - іншої роботи (посади державної служби) у цьому державному органі.

16. Частиною третьою статті 87 Закону України «Про державну службу» встановлено, що процедура вивільнення державних службовців на підставі пункту 1 частини першої цієї статті визначається законодавством про працю.

16.1. Звільнення на підставі пункту 1 частини першої цієї статті допускається лише у разі, якщо державного службовця не може бути переведено на іншу посаду відповідно до його кваліфікації або якщо він відмовляється від такого переведення.

16.2. Державний службовець, якого звільнено на підставі пункту 1 частини першої цієї статті, у разі створення в державному органі, з якого його звільнено, нової посади чи появи вакантної посади, що відповідає кваліфікації державного службовця, протягом шести місяців з дня звільнення має право поворотного прийняття на службу за його заявою, якщо він був призначений на посаду в цьому органі за результатами конкурсу.

17. Пунктом 1 частини першої статті 40 КЗпП України трудовий договір, укладений на невизначений строк, а також строковий трудовий договір до закінчення строку його чинності можуть бути розірвані власником або уповноваженим ним органом лише у випадках, зокрема, змін в організації виробництва і праці, в тому числі ліквідації, реорганізації, банкрутства або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників.

18. Частиною другою статті 40 КЗпП України визначено, що звільнення з підстав, зазначених у пунктах 1, 2 і 6 цієї статті, допускається, якщо неможливо перевести працівника, за його згодою, на іншу роботу.

19. Положеннями статті 49-2 КЗпП України про наступне вивільнення працівників персонально попереджають не пізніше ніж за два місяці.

19.1. При вивільненні працівників у випадках змін в організації виробництва і праці враховується переважне право на залишення на роботі, передбачене законодавством.

19.2. Одночасно з попередженням про звільнення у зв'язку із змінами в організації виробництва і праці, власник або уповноважений ним орган пропонує працівникові іншу роботу на тому ж підприємстві, в установі, організації. При відсутності роботи за відповідною професією чи спеціальністю, а також у разі відмови працівника від переведення на іншу роботу на тому ж підприємстві, в установі, організації працівник, за своїм розсудом, звертається за допомогою до державної служби зайнятості або працевлаштовується самостійно. Водночас власник або уповноважений ним орган доводить до відома державної служби зайнятості про наступне вивільнення працівника із зазначенням його професії, спеціальності, кваліфікації та розміру оплати праці.

20. Відповідно пункту 19 постанови Пленуму Верховного суду України «Про практику розгляду судами трудових спорів» №9 від 06.11.1992 року передбачено, що розглядаючи трудові спори, пов'язані зі звільненням за пунктом 1 статті 40 КЗпП України, суди зобов'язані з'ясувати, чи дійсно у відповідача мали місце зміни в організації виробництва і праці, зокрема, ліквідація, реорганізація або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників, чи додержано власником або уповноваженим ним органом норм законодавства, що регулюють вивільнення працівника, які є докази щодо змін в організації виробництва і праці, про те, що працівник відмовився від переведення на іншу роботу або що власник або уповноважений ним орган не мав можливості перевести працівника з його згоди на іншу роботу на тому ж підприємстві, в установі, організації, чи не користувався вивільнюваний працівник переважним правом на залишення на роботі та чи був попереджений він за 2 місяці про наступне вивільнення. При реорганізації підприємства або при його перепрофілюванні звільнення за пунктом 1 статті 40 КЗпП України може мати місце, якщо це супроводжується скороченням чисельності або штату працівників, змінами у їх складі за посадами, спеціальністю, кваліфікацією, професіями.

VI. Позиція Верховного Суду

21. Перевірка законності судових рішень судів першої та апеляційної інстанції, згідно зі статтею 341 КАС України, здійснюється виключно у частині застосування норм матеріального та процесуального права.

22. Переглянувши судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги на підставі встановлених фактичних обставин справи, перевіривши правильність застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права, Верховний Суд погоджується з висновком суду апеляційної інстанції, з огляду на наступне.

23. У розумінні приписів статті 49-2 КЗпП України, одночасно з попередженням про вивільнення працівника, роботодавець протягом двох місяців повинен запропонувати йому всі наявні за відповідною кваліфікацією вакантні посади.

24. Позивач працювала на посаді головного державного ревізора - інспектора відділу планування та координації контрольно-перевірочної роботи управління планування та інформаційного забезпечення Департаменту податкового та митного аудиту.

25. У зв`язку зі зміною організаційної структури та скороченням штатної чисельності Державної фіскальної служби України у штатному розписі на 2016 рік Державної фіскальної служби України було заплановано 5 посад головного державного ревізора - інспектора у відділі якості аудиту, що за функціональними обов'язками є аналогічними із займаною посадою позивача. Ця обставина відповідачем не заперечувалася.

26. Попередивши позивача про наступне вивільнення із займаної посади, у зв`язку зі зміною організаційної структури та скороченням штатної чисельності Державної фіскальної служби України та пропонуючи позивачу 19 вересня 2016 року вакантні посади в інших відділах та інші за своїми обов'язками, відповідачем не було запропоновано 2 вакантні посади, які, за функціональними обов'язками відповідають посаді позивача.

27. Так, згідно наданої відповідачем інформації, станом на 16 вересня 2016 року були наявні вакантні посади:

- у відділу Департаменту податків і зборів з фізичних осіб - «головний державний ревізор - інспектор відділу адміністрування податків із самозайнятих осіб управління адміністрування податків і зборів з фізичних осіб»;

- у відділі тематичних перевірок Департаменту внутрішнього аудиту «головний державний ревізор - інспектор відділу розгляду скарг».

28. Докази того, що вакантні посади передбачали іншу кваліфікацію, ніж була у позивача, відповідачем надано не було.

29. Таким чином, Верховний Суд погоджується з висновком суду апеляційної інстанції, що відповідачем не було запропоновано позивачу всі вільні вакансії, які за функціональними обов'язками є аналогічними із займаною посадою позивача, що призвело до порушення відповідачем вимог чинного законодавства щодо вивільнення позивача.

30. Таким чином, аналізуючи вищенаведене, Верховний Суд погоджується з висновком суду апеляційної інстанції щодо задоволення позовних вимог. Доводи касаційної скарги не спростовують висновків суду апеляційної інстанції та зводяться до переоцінки встановлених судом обставин справи.

31. Відповідно до статті 242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

32. Суд касаційної інстанції за наслідками розгляду касаційної скарги має право залишити судові рішення судів першої та (або) апеляційної інстанції без змін, а скаргу без задоволення.

33. Статтею 350 КАС України передбачено, що суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили неправильного застосування норм матеріального права або порушень норм процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.

34. З огляду на викладене, висновки суду першої та апеляційної інстанції є правильними, обґрунтованими, відповідають нормам матеріального та процесуального права, підстави для скасування чи зміни оскаржуваного судового рішення відсутні.

VII. Судові витрати

35. З огляду на результат касаційного розгляду та відсутність документально підтверджених судових витрат, понесених учасниками справи у зв'язку з переглядом справи в суді касаційної інстанції, судові витрати розподілу не підлягають.

Керуючись статтями 3, 341, 343, 349, 350, 355, 355, 359 Кодексу адміністративного судочинства України, Верховний Суд

ПОСТАНОВИВ:

1. Касаційну скаргу Державної фіскальної служби України на постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 16 травня 2017 року залишити без задоволення.

2. Постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 16 травня 2017 року у справі № 826/16293/16 залишити без змін.

3. Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Головуючий М. І. Смокович

Судді О. В. Білоус

Т. Г. Стрелець