Історія справи

Ухвала КАС ВП від 01.07.2018 року у справі №826/26519/15

ф

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

05 березня 2020 року

Київ

справа №826/26519/15

адміністративне провадження №К/9901/53943/18

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

судді-доповідача - Загороднюка А.Г.,

суддів - Єресько Л.О., Соколова В.М.,

розглянувши у попередньому судовому засіданні касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 17 січня 2018 року (судді: Арсірій Р.О., Костенко Д.А., Шрамко Ю.Т.) та постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 30 травня 2018 року (судді: Кучма А.Ю., Василенко Я.М., Безименна Н.В.) у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Міністерства внутрішніх справ України, третя особа - Національна поліція України про визнання протиправним та скасування наказу, поновлення на посаді,

УСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог та їх обґрунтування.

ОСОБА_1 (далі - позивач, ОСОБА_1 ) звернувся до суду з позовом до Міністерства внутрішніх справ України (далі - відповідач, МВС України), за участі третьої особи, що не заявляє самостійних вимог на предмет спору - Національної поліції України в якому просив суд визнати протиправним та скасувати наказ від 06 листопада 2015 року №2338 о/с «По особовому складу» в частині звільнення полковника міліції, заступника начальника управління розслідування особливо важливих кримінальних проваджень - начальника 1-го відділу Головного слідчого управління ОСОБА_1 з органів внутрішніх справ України; поновити позивача на службі в органах внутрішніх справ з 06 листопада 2015 року та перевести в Національну поліцію на рівнозначну посаду з 07 листопада 2015 року; зобов`язати відповідача виплатити позивачу середній заробіток за час вимушеного прогулу за період з 06 листопада 2015 року по день поновлення на службі.

Позовні вимоги обґрунтовані протиправністю прийняття оскаржуваного рішення, оскільки спірний наказ прийнято всупереч чинного трудового законодавства, зокрема порушено ст.ст. 42 та 49 - 2 Кодексу законів про працю України.

Рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 17 січня 2018 року позовні вимоги задоволено частково визнано протиправним та скасовано наказ Міністерства внутрішніх справ України від 06 листопада 2015 року 2338 о/с «По особовому складу» в частині звільнення ОСОБА_1 полковника міліції, заступника начальника управління розслідування особливо важливих кримінальних проваджень - начальника 1-го відділу Головного слідчого управління з органів внутрішніх справ. Поновлено ОСОБА_1 на посаді заступника начальника управління розслідування особливо важливих кримінальних проваджень - начальника 1-го відділу Головного слідчого управління Міністерства внутрішніх справ України. Поновлено право ОСОБА_1 щодо переведення до органів поліції у відповідності до пункту 9 Розділу ХІ Прикінцевих та перехідних положень Закону України «Про Національну поліцію». Стягнуто з Міністерства внутрішніх справ України середній заробіток за час вимушеного прогулу з 07 листопада 2015 року по 17 січня 2018 року у розмірі 217 992,50 грн. У задоволенні решти позовних вимог відмовлено.

Суд першої інстанції дійшов висновку, що позивач обрав не належний спосіб захисту своїх прав та врахувавши норми частини другої статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України, з метою повного захисту прав позивача вирішив, що порушене право позивача підлягає захисту шляхом поновлення його на посаді заступника начальника управління розслідування особливо важливих кримінальних проваджень - начальника 1-го відділу Головного слідчого управління Міністерства внутрішніх справ України та надання можливості позивачу реалізувати право щодо переведення до органів поліції у відповідності до пункту 9 Розділу XI «Прикінцеві та перехідні положення» Закону №580-VIІI. Тривалість вимушеного прогулу з 06 листопада 2015 року по 17 січня 2017 року склала 550 робочих днів. У зв`язку з чим розмір належного до стягнення грошового забезпечення за час вимушеного прогулу за вказаний період складає 217 992,50 грн. (396,35 х 550).

Постановою Київського апеляційного адміністративного суду від 30 травня 2018 року рішення Окружного адміністративного суду міста Києві від 17 січня 2018 року -скасовано, та прийнято нове рішення, яким у задоволенні адміністративного позову ОСОБА_1 до Міністерства внутрішніх справ України, третя особа - Національна поліція України про визнання протиправним та скасування наказу, поновлення на посаді відмовлено.

Рішення суду апеляційної інстанції мотивовано тим, що позивач не скористався своїм правом на переведення до органів поліції, у відповідача станом на 06 листопада 2015 року були відсутні підстави для звільнення ОСОБА_1 за п.63 «з» (у зв`язку із переходом у встановленому порядку на роботу (службу) в інші міністерства, центральні органи виконавчої влади, установи, організації) Положення про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ України. При цьому, у відповідача виникли усі законні підстави для звільнення позивача з органів внутрішніх справ відповідно до п.64 «г» Положення (через скорочення штатів), оскільки питання щодо подальшого проходження позивачем служби в органах поліції не було вирішено в порядку п.9-10 Прикінцевих та перехідних положень Закону України «Про Національну поліцію». Стосовно обов`язку щодо пропонування позивачу інших посад в системі МВС у зв`язку із скороченням штатів, колегія суддів дійшла висновку, що із набранням чинності Законом України «Про Національну поліцію» всі підрозділи, а відповідно і посади в них, підлягали скороченню, тому запропонувати іншу вакансію для проходження служби ОСОБА_1 можливості не було.

Короткий зміст та обґрунтування вимог касаційної скарги.

У касаційній скарзі скаржник вказує на порушення судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, просить скасувати постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 30 травня 2018 року, скасувати рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 17 січня 2018 року в частині стягнення з МВС України середнього заробітку за час вимушеного прогулу за період з 07 листопада 2015 року по 17 січня 2018 року у розмірі 217 992,50 грн. Скасувати рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 17 січня 2018 року в частині допущення негайного виконання постанови суду в частині поновлення ОСОБА_1 на посаді заступника начальника управління розслідування особливо важливих кримінальних проваджень - начальника 1-го відділу Головного слідчого управління Міністерства внутрішніх справ України та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу за один місяць у розмірі - 8 719,80 грн. Змінити рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 17 січня 2018 року, стягнувши з МВС України середній заробіток за час вимушеного прогулу за 07 листопада 2015 року по 17 січня 2018 року у розмірі 445 247,00 грн. Змінити рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 17 січня 2018 року, допустивши виконання рішення суду в частині стягнення з МВС України на його користь середнього заробітку за час вимушеного прогулу за один місяць у розмірі 17 809,80 грн.

На переконання скаржника, апеляційний суд невірно застосував норми Закону України «Про Національну поліцію» щодо ліквідації ОВС, не застосовано статтю 49-2 КЗпП України, яка підлягала обов`язковому застосуванню.

Скаржник вважає, що судом апеляційної інстанції не застосовано статті 1,4, 7, 9-10 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань».

Скаржник зазначив, що внаслідок надання неповної (недостовірної) інформації суд невірно нарахував йому суму середнього заробітку за час вимушеного прогулу.

Позиція інших учасників справи.

Від відповідача до суду надійшов відзив на касаційну скаргу, в якому він просить відмовити у задоволенні касаційної скарги позивача, а рішення суду апеляційної інстанції залишити без змін.

Рух касаційної скарги.

Ухвалою Верховного Суду від 27 червня 2018 року відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 17 січня 2018 року та постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 30 травня 2018 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Міністерства внутрішніх справ України, третя особа - Національна поліція України про визнання протиправним та скасування наказу, поновлення на посаді.

Протоколом передачі судової справи раніше визначеному складу суду, касаційне провадження №К/9901/53943/18 (адміністративна справа №826/26519/15) визначено колегію суддів Верховного Суду у складі Касаційного адміністративного суду для розгляду даної касаційної скарги у наступному складі: судді - доповідача - Желтобрюх І.Л, суддів: Білоуса О.В., Стрелець Т.Г.

Розпорядженням заступника керівника апарату Верховного Суду - керівника секретаріату Касаційного адміністративного суду від 06 червня 2019 року № 641/0/78-19 призначено повторний автоматизований розподіл, у зв`язку зі зміною спеціалізації та введенням до іншої судової палати судді-доповідача Желтобрюх І.Л.

Протоколом повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями визначено наступний склад суду: судді - доповідача Загороднюка А. Г., суддів: Єресько Л. О., Соколова В. М.

Касаційний адміністративний суд у складі Верховного Суду ухвалою від 04 березня 2020 року зазначену адміністративну справу призначив до розгляду.

Установлені судами попередніх інстанцій обставини справи.

ОСОБА_1 перебував на службі в органах внутрішніх справ з 1991 року.

Наказом Міністерства внутрішніх справ України №2338 о/с від 06 листопада 2015 року «По особовому складу» згідно з п. 10 та 11 розділу ХІ Закону України «Про Національну поліцію» та відповідно до п. 64 «г» (через скорочення штатів) Положення про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ полковника міліції ОСОБА_1 (М-048031), заступника начальника управління розслідування особливо важливих кримінальних проваджень - начальника 1-го відділу Головного слідчого управління звільнено з 06 листопада 2015 року у запас Збройних Сил.

Позивач вважаючи звільнення із займаної посади незаконним та необґрунтованим, звернувся з даним адміністративним позовом до суду.

Релевантні джерела права та акти їх застосування.

Приписами частини другої статті 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Частиною п`ятою статті 43 Конституції України визначено, що громадянам гарантується захист від незаконного звільнення.

Відповідно до статті 51 Кодексу Законів про працю України (далі - КЗпП України) держава гарантує працездатним громадянам, які постійно проживають на території України, у тому числі, правовий захист від необґрунтованої відмови у прийнятті на роботу і незаконного звільнення, а також сприяння у збереженні роботи.

Частинами першою та другою статті 47 КЗпП України передбачено, що власник або уповноважений ним орган зобов`язаний в день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу. У разі звільнення працівника з ініціативи власника або уповноваженого ним органу він зобов`язаний також у день звільнення видати йому копію наказу про звільнення з роботи. В інших випадках звільнення копія наказу видається на вимогу працівника.

Згідно зі статтею 235 КЗпП України у разі звільнення без законної підстави або незаконного переведення на іншу роботу, у тому числі у зв`язку з повідомленням про порушення вимог Закону України "Про запобігання корупції" іншою особою, працівник повинен бути поновлений на попередній роботі органом, який розглядає трудовий спір. При винесенні рішення про поновлення на роботі орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу або різниці в заробітку за час виконання нижче оплачуваної роботи, але не більш як за один рік. Якщо заява про поновлення на роботі розглядається більше одного року, не з вини працівника, орган, який розглядає трудовий спір, виносить рішення про виплату середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу. Рішення про поновлення на роботі незаконно звільненого або переведеного на іншу роботу працівника, прийняте органом, який розглядає трудовий спір, підлягає негайному виконанню.

Порядок проходження служби особами рядового і начальницького складу органів внутрішніх справ, їх права і обов`язки регулюється Законом України від 20 грудня 1990 року № 565-XII "Про міліцію", в редакції чинній на момент виникнення правовідносин.

Положення про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ, затверджене Постановою Кабінету Міністрів УРСР від 29 липня 1991 року № 114 (надалі - Положення №114):

Пунктом 10 встановлено, що особи рядового і начальницького складу органів внутрішніх справ користуються всіма соціально-економічними, політичними та особистими правами і свободами, виконують усі обов`язки громадян, передбачені Конституцією та іншими законодавчими актами, а їх права, обов`язки і відповідальність, що випливають з умов служби, визначаються законодавством, Присягою, статутами органів внутрішніх справ і цим Положенням.

Згідно із пунктом 24 у разі незаконного звільнення або переведення на іншу посаду особи рядового, начальницького складу органів внутрішніх справ підлягають поновленню на попередній посаді з виплатою грошового забезпечення за час вимушеного прогулу або різниці в грошовому забезпеченні за час виконання службових обов`язків, але не більш як за один рік.

Так, відповідно до статті 18 вказаного Закону, порядок та умови проходження служби в міліції регламентується Положенням № 114, згідно з пунктом 8 якого дострокове звільнення зі служби осіб середнього, старшого і вищого начальницького складу, які не досягли граничного віку перебування на службі в органах внутрішніх справ, провадиться, зокрема у зв`язку зі скороченням штатів - у разі відсутності можливості використання на службі.

Пунктом 9 розділу XI Прикінцевих та перехідних положень Закону України "Про Національну поліцію" передбачено, що працівники міліції, які виявили бажання проходити службу в поліції, за умови відповідності вимогам до поліцейських, визначеним цим Законом, упродовж трьох місяців з дня опублікування цього Закону можуть бути прийняті на службу до поліції шляхом видання наказів про призначення за їх згодою чи проходження конкурсу на посади, що заміщуються поліцейськими, у будь-якому орган (закладі, установі) поліції. Посади, що пропонуються особам, зазначеним у цьому пункті, можуть бути рівнозначними, вищими або нижчими щодо посад, які ці особи обіймали під час проходження служби в міліції.

Пунктом 10 розділу XI Прикінцевих та перехідних положень Закону України "Про Національну поліцію" працівники міліції, які відмовилися від проходження служби в поліції та/або не прийняті на службу до поліції в тримісячний термін з моменту попередження про наступне вивільнення, звільняються зі служби в органах внутрішніх справ через скорочення штатів.

Указані в цьому пункті особи можуть бути звільнені зі служби в органах внутрішніх справ до настання зазначеного в цьому пункті терміну на підставах, визначених Положенням про проходження служби рядовим та начальницьким складом органів внутрішніх справ.

Пунктом 11 розділу XI Прикінцевих та перехідних положень Закону України "Про Національну поліцію" визначено, що перебування працівників міліції на лікарняному чи у відпустці не є перешкодою для їх звільнення зі служби в органах внутрішніх справ відповідно до "Прикінцевих та перехідних положень" цього Закону.

08 лютого 2020 року набрав чинності Закон України від 15 січня 2020 року №460-XI «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ» (далі - Закон №460-XI), яким до окремих положень Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) унесені зміни.

Водночас пунктом 2 розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону №460-XI передбачено, що касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом.

Оцінка висновків судів, рішення яких переглядаються, та аргументів учасників справи.

З метою визначення меж розгляду справи Верховним Судом підлягають застосуванню правила статті 341 КАС України, відповідно до яких під час розгляду справи в касаційному порядку суд в межах доводів та вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права. При цьому, суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази. У суді касаційної інстанції не приймаються і не розглядаються вимоги, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.

Згідно частини 4 статті 328 КАС України (в редакції чинній після 15 грудня 2017 року) підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Критерії оцінки правомірності оскаржуваних рішень визначаються статтею 242 КАС України (в редакції чинній після 15 грудня 2017 року), відповідно до якої рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

Неправильним застосуванням норм матеріального права вважається: неправильне тлумачення закону або застосування закону, який не підлягає застосуванню, або незастосування закону, який підлягав застосуванню.

З матеріалів справи вбачається, що ОСОБА_1 проходив службу в органах внутрішніх справ на посаді заступника начальника управління розслідування особливо важливих кримінальних проваджень - начальника 1-го відділу Головного слідчого управління.

Наказом від 06 листопада 2015 року №2338 о/с «По особовому складу» полковника міліції ОСОБА_1 звільнено у зв`язку з тим, що скорочено всі штатні посади органів МВС України.

Згідно із пунктом 1 Розділу XI «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про Національну поліцію», цей Закон набирає чинності через три місяці з дня, наступного за днем його опублікування.

Відповідно до пункту 8 розділу XI Прикінцевих та перехідних положень Закону України «Про Національну поліцію», з дня опублікування цього Закону всі працівники міліції (особи рядового і начальницького складу органів внутрішніх справ), а також інші працівники Міністерства внутрішніх справ України, його територіальних органів, закладів та установ вважаються такими, що попереджені у визначеному порядку про можливе майбутнє звільнення через скорочення штатів.

06 серпня 2015 року Закону України «Про Національну поліцію» опубліковано в газеті «Голос України» №141-142.

Отже, ОСОБА_1 у встановлений Законом України «Про Національну поліцію», а не Кодексом законів про працю України, попереджено про звільнення через скорочення штатів в силу Закону із моменту його опублікування за три місяці. Додаткового попередження позивача (як і інших осіб рядового і начальницького складу органів внутрішніх справ ) про наступне звільнення Законом України «Про Національну поліцію» не передбачалось.

Працівники міліції, які виявили бажання проходити службу в поліції, за умови відповідності вимогам до поліцейських, визначеним цим Законом, упродовж трьох місяців з дня опублікування цього Закону можуть бути прийняті на службу до поліції шляхом видання наказів про призначення за їх згодою чи проходження конкурсу на посади, що заміщуються поліцейськими, у будь-якому органів (закладі, установі) поліції. Посади, що пропонуються особам, зазначеним у цьому пункті можуть бути рівнозначними, вищими або нижчими щодо посад, які ці особи обіймали під час проходження служби в міліції. Працівники міліції, які відмовилися від проходження служби в поліції та/або не прийняті на службу до поліції в тримісячний термін з моменту попередження про наступне вивільнення, звільняються зі служби в органах внутрішніх справ через скорочення штатів.

Судами попередніх інстанцій під час розгляду справи встановлено, що ОСОБА_1 у період з 07 серпня 2015 року по 06 листопада 2015 року включно рапорту на ім`я керівництва Національної поліції, щодо подальшого проходження служби у підрозділах поліції не подавав. Доводи скаржника про те, що його рапорт несподівано зник не підтверджуються доказами, тому Верховний Суд не приймає їх до уваги.

Системний аналіз законодавства України, яке регулює спірні правовідносини дає підстави вважати, що єдиною законодавчо передбаченою формою волевиявлення особи щодо працевлаштування, проходження нею служби є виключно особисто написаний рапорт такої особи, що зареєстрована відповідно до п. 82,149,153 Типової інструкції з діловодства у центральних органах виконавчої влади, затвердженою постановою Кабінету Міністрів України 30 листопада 2011 року № 1242.

Тобто, для реалізації права на працевлаштування законодавчо вимагається вчинення активних індивідуальних дій особою, яка хоче бути працевлаштованою (у даному випадку позивача), звернення із рапортом у встановлені строки та у порядку встановленому законодавством. В іншому випадку, якщо протягом вказаного терміну працівник міліції не вчинив таких дій, ця обставина є достатньою і необхідною правовою підставою для його звільнення у зв`язку із скороченням штату.

Таким чином, ОСОБА_1 не скористався наданим Законом України «Про Національну поліцію» правом на подачу рапорту про прийняття на службу до поліції та не підтвердив свою згоду проходити подальшу службу в поліції.

Отже, МВС України при прийнятті оскаржуваного наказу від 06 листопада 2015 року № 2338 о/с діяло в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Верховний Суд вважає безпідставними позовні вимоги позивача про поновлення його в органах внутрішніх справ та переведення на рівнозначну посаду у Національній поліції, оскільки відповідно до статті 1 Закону № 580-VIII Національна поліція України - це центральний орган виконавчої влади, який служить суспільству шляхом забезпечення охорони прав і свобод людини, протидії злочинності, підтримання публічної безпеки і порядку. Діяльність поліції спрямовується та координується Кабінетом Міністрів України через Міністра внутрішніх справ України згідно із законом.

Повноваження Міністра внутрішніх справ України у відносинах з поліцією визначені статті 16 цього Закону, до яких вирішення питання щодо призначення осіб на посади працівників поліції не віднесено.

ГУМВС України не наділено повноваженнями щодо зобов`язання іншої юридичної особи - Національної поліції, працевлаштувати працівників.

Відповідно до вимог пункту 1 статті 22 Закону № 580-VІІІ безпосередньо керівник поліції приймає на службу та звільняє зі служби, призначає та звільняє з посад поліцейських відповідно до положень цього Закону.

Відповідно до пункту 9 розділу XI Прикінцевих та перехідних положень Закону України "Про Національну поліцію працівники міліції» працівники міліції, які виявили бажання проходити службу в поліції, за умови відповідності вимогам до поліцейських, визначеним цим Законом, упродовж трьох місяців з дня опублікування цього Закону можуть бути прийняті на службу до поліції шляхом видання наказів про призначення за їх згодою чи проходження конкурсу на посади, що заміщуються поліцейськими, у будь-якому орган (закладі, установі) поліції.

Проте, такий рапорт упродовж трьох місяців позивач не подав. У подальшому визначено інший порядок прийняття на службу до поліції - на конкурсній основі.

Особи, які не подали відповідну заяву у визначений період часу, після його спливу вже не можуть реалізувати своє право на прийняття на службу до поліції за спеціальним порядком.

Колегія суддів Верховного Суду погоджується з висновками суду апеляційної інстанції про те, що позивач не скористався своїм правом на переведення до органів поліції, у відповідача станом на 06 листопада 2015 року були відсутні підстави для звільнення ОСОБА_1 за п.63 «з» (у зв`язку із переходом у встановленому порядку на роботу (службу) в інші міністерства, центральні органи виконавчої влади, установи, організації) Положення про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ України.

При цьому, у відповідача виникли усі законні підстави для звільнення позивача з органів внутрішніх справ відповідно до п.64 «г» Положення (через скорочення штатів), оскільки питання щодо подальшого проходження позивачем служби в органах поліції не було вирішено в порядку п.9-10 Прикінцевих та перехідних положень Закону України «Про Національну поліцію».

Колегія суддів Верховного Суду зазначає, що при прийнятті наказу №2338 о/с від 06 листопада 2015 року про звільнення позивача відповідач діяв в межах повноважень та у спосіб, що передбачені чинним законодавством України, тому даний наказ є правомірним та не підлягає скасуванню, натомість позивачем не надано належних доказів щодо дотримання норм чинного законодавства в частині звернення з відповідною заявою про подальше проходження служби чи вчинення будь-яких інших дій, які б вказували на бажання позивача і надалі перебувати на службі.

Враховуючи те, що протиправності наказу про звільнення позивача судами не встановлено, відповідно відсутні підстави для його поновлення на роботі та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу.

З огляду на викладене, висновки суду апеляційної інстанції є правильними, обґрунтованими, відповідають нормам матеріального та процесуального права, підстави для скасування чи зміни оскаржуваного судового рішення відсутні.

За таких обставин, колегія суддів Верховного Суду вважає за необхідне залишити касаційну скаргу без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін.

Висновки Верховного Суду за результатами розгляду касаційної скарги.

Згідно з пунктом 1 частини 1 статті 349 КАС України суд касаційної інстанції за наслідками розгляду касаційної скарги має право залишити судові рішення першої та (або) апеляційної інстанції без змін, а скаргу без задоволення.

Згідно з частиною 1 статті 350 КАС України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили неправильного застосування норм матеріального права або порушень норм процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.

На підставі викладеного, Верховний Суд констатує, що рішення апеляційної інстанції ґрунтується на правильно встановлених фактичних обставинах справи, яким надана належна юридична оцінка із правильним застосуванням норм матеріального права, що регулюють спірні правовідносини, а суд апеляційної інстанції під час розгляду справи не допустили порушень процесуального закону, які призвели або могли призвести до неправильного вирішення справи, відповідно підстави для скасування чи зміни оскарженого судового рішення відсутні.

Зважаючи на приписи статті 350 КАС України, касаційну скаргу необхідно залишити без задоволення, а оскаржуване судове рішення - без змін.

Висновки щодо розподілу судових витрат.

З огляду на результат касаційного розгляду та відсутність документально підтверджених судових витрат, понесених учасниками справи у зв`язку з переглядом справи в суді касаційної інстанції, суд не вирішує питання про розподіл судових витрат.

Керуючись статтями 341, 344, 349, 350, 355, 356, 359 Кодексу адміністративного судочинства України,

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 30 травня 2018 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Суддя-доповідач: А.Г. Загороднюк

Судді Л.О. Єресько

В.М Соколов