Історія справи

Ухвала КАС ВП від 05.03.2019 року у справі №814/2950/16

ПОСТАНОВА

Іменем України

Київ

05 березня 2019 року

справа №814/2950/16

адміністративне провадження №К/9901/41951/18

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

головуючого - Ханової Р.Ф. (суддя-доповідач),

суддів: Гончарової І.А., Олендера І.Я.,

розглянувши у попередньому судовому засіданні касаційну скаргу Баштанської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління ДФС у Миколаївській області

на постанову Миколаївського окружного адміністративного суду від 06 квітня 2017 року у складі судді Гордієнко Т.О.

та ухвалу Одеського апеляційного адміністративного суду від 13 вересня 2017 року у складі суддів Зуєвої Л.Є., Шевчук О.А., Федусика А.Г.

у справі № 814/2950/16

за позовом Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1

до Баштанської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління ДФС у Миколаївській області

про визнання протиправними та скасування рішень,

У С Т А Н О В И В :

30 грудня 2016 року Фізична особа-підприємець ОСОБА_1 (далі Підприємець, платник податків, позивач у справі) звернувся до Миколаївського окружного адміністративного суду з позовною заявою до Баштанської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління ДФС у Миколаївській області (далі - податковий орган, відповідач у справі), в якій просив визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення про збільшення суми податку на доходи та військового збору, рішення про застосування штрафних санкцій та вимогу про сплату боргу зі сплати недоїмки зі сплати єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, з мотивів безпідставності їх прийняття.

6 квітня 2017 року Миколаївський окружний адміністративний суд постановою, залишеною без змін ухвалою Одеського апеляційного адміністративного суду від 13 вересня 2017 року, позовні вимоги задовольнив частково, визнав протиправним та скасував в частині податкове повідомлення-рішення № 0007761700, рішення про застосування штрафних санкцій та вимогу про сплату боргу. Податкове повідомлення-рішення № 0007771700 скасовано повністю. Приймаючи рішення, суд виходив з того, що у позивача як на момент перевірки, так і під час судового розгляду були в наявності всі податкові накладні та первинні бухгалтерські документи, посилання податкового органу на порушення норм податкового законодавства в обґрунтування своєї позиції є недоведеними.

У жовтні 2017 року відповідач подав касаційну скаргу, в який, посилаючись на порушення судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального права, не надання належної оцінки фактичним обставинам справи, просить скасувати постанову судів першої та апеляційної інстанцій та прийняти нову, якою у задоволенні позову відмовити у повному обсязі. Доводи касаційної скарги повторюють доводи, викладені в апеляційній скарзі.

Позивач у листопаді 2017 року надав Суду заперечення на касаційну скаргу в якому викладає доводи, аналогічні викладеним у судовому рішенні, просить залишити касаційну скаргу без задоволення.

Згідно з частиною третьою статті 3 Кодексу адміністративного судочинства України провадження в адміністративних справах здійснюється відповідно до закону, чинного на час вчинення окремої процесуальної дії, розгляду і вирішення справи.

Касаційний розгляд справи здійснюється в попередньому судовому засіданні відповідно до статті 343 Кодексу адміністративного судочинства України.

Верховний Суд, переглянувши рішення судів першої та апеляційної інстанцій в межах доводів та вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи, перевіривши правильність застосування судами норм матеріального та процесуального права, не вбачає підстав для задоволення касаційної скарги.

Відповідно до частин першої, другої, третьої статті 242 Кодексу адміністративного судочинства України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

Зазначеним вимогам закону рішення суіву першої та апеляційної інстанцій відповідають.

Суди першої та апеляційної інстанцій установили, що актом від 18 листопада 2016 року № 14/13-00/НОМЕР_3 встановлено:

- порушення позивачем пункту 177.2 статті 177, підпункту 177.4.1 пункту 177.4 статті 177 Податкового кодексу України в результаті завищення валових витрат на загальну суму 623 508,24 грн., встановлено заниження чистого доходу в результаті чого збільшено податок на доходи фізичних осіб від здійснення підприємницької діяльності в сумі 91 950,30 грн.,

- порушення пункту 2 частини 1 статті 7, пункту 11 статті 8 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове соціальне страхування», а саме в результаті завищення валових витрат на суму 623 508,24 встановлено заниження чистого доходу, в результаті чого збільшено єдиний соціальний внесок в сумі 200 272,77 грн.,

- порушення підпункту 1.3 пункту 161 підрозділу 10 розділу ХХ Податкового Кодексу України, а саме в результаті завищення валових витрат на загальну суму 291 973,68 грн. за 2015 рік встановлено заниження чистого доходу в результаті збільшено військовий збір за 2015 рік в сумі 4 150,71 грн.

На підставі акта перевірки відповідачем прийняті:

- податкове повідомлення-рішення № 0007761700 від 26 грудня 2016 року, яким збільшено суму грошового зобов'язання за платежем податок на доходи фізичних осіб на суму 91 950,30 грн. та 22 987,58 грн. штрафні санкції,

- податкове повідомлення-рішення № 0007771700 від 26 грудня 2016 року, яким збільшено суму грошового зобов'язання за платежем військовий збір в сумі 4 150 грн. та 1 037,68 грн. штрафні санкції,

- рішення № 0007681700 від 15 грудня 2016 року про застосування штрафних санкцій за донарахування відповідним фіскальним органом або платником своєчасно не нарахованого єдиного внеску, яким донараховано 200 272,77 грн. єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування та 50 068,19 грн. штрафних санкцій,

- вимогу про сплату боргу № Ф-0007691700 від 15 грудня 2016 року з недоїмки зі сплати єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування у сумі 200 272,77 грн.

Підставою для прийняття спірних рішень стало встановлення податковим органом завищення позивачем валових витрат у 2013 році на суму 144 416,00 грн, у 2014 році на суму 183 642,56 грн, у 2015 році на суму 291 973,68 грн.

Відповідно до частин першої та другої статті 341 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судами першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.

При вирішенні питання щодо правильності застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального права до спірних правовідносин, Суд виходить з наступного.

Статтею 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» від 16 липня 1999 року № 996-XIV (далі Закон 996) встановлено, що первинний документ це документ, що містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення і повинен мати такі обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Статтею 1 Закону України 996 визначено, що первинний документ - це документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

Для підтвердження даних податкового обліку можуть братися до уваги лише ті первинні документи, які складені в разі фактичного здійснення господарської операції.

Пунктом 177.2 статті 177 Податкового кодексу України (в редакції, що діяла у період, який перевірявся) встановлено, що об'єктом оподаткування є чистий оподатковуваний дохід, тобто різниця між загальним оподатковуваним доходом (виручка у грошовій та негрошовій формі) і документально підтвердженими витратами, пов'язаними з господарською діяльністю такої фізичної особи - підприємця.

За приписами підпункту 177.4.4 пункту 177.4 статті 177 Податкового кодексу України до переліку витрат, безпосередньо пов'язаних з отриманням доходів, належать інші витрати, до складу яких включаються витрати, що пов'язані з веденням господарської діяльності, які не зазначені в підпунктах 177.4.1 - 177.4.3 цього пункту, до яких відносяться витрати на відрядження найманих працівників, на послуги зв'язку, реклами, плати за розрахунково-касове обслуговування, на оплату оренди, ремонт та експлуатацію майна, що використовується в господарській діяльності, на транспортування готової продукції (товарів), транспортно-експедиційні та інші послуги, пов'язані з транспортуванням продукції (товарів), вартість придбаних послуг, прямо пов'язаних з виробництвом товарів, виконанням робіт, наданням послуг.

До складу валових витрат позивачем включено витрати на електроенергію та газопостачання (у 2013 році - 136 526 грн., у 2014 році - 107 468,56 грн., у 2015 році - 208 059,68 грн.). З точки зору податкового органу вказані витрати не підтверджені документально, чим порушено підпункт 177.4.4 пункту 177.4 статті 177 Податкового кодексу України. Відповідач вважає, що витрати по електроенергії приміщень, які позивач здавав в оренду, не є витратами, безпосередньо пов'язаними з діяльністю позивача.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що одним із видів діяльності позивача є (код КВЕД 68.20) надання в оренду й експлуатацію власного чи орендованого нерухомого майна. Судами досліджено договір про постачання електричної енергії від 30 листопада 2011 року № 55/232, договір поставки природного газу від 30 грудня 2012 року, які укладені з приватним підприємцем, а не фізичною особою. Оплата за електроенергію та спожитий природний газ підтверджується виписками банку, актами прийому-передачі, рахунками, актами звірки розрахунків та довідками про факт споживання електроенергії та природного газу.

Недоліків вказаних документів перевіркою не встановлено. Реальність вказаних господарських операцій не поставлена під сумнів доводами податкового органу.

За таких обставин Суд погоджується з висновком судів першої та апеляційної інстанції, що відповідач необґрунтовано зменшив валові витрати позивача та нарахував позивачу податок на доходи з фізичних осіб в цій частині в 2013-2015 роках.

Крім того, судами досліджено видаткову накладну № 8963 від 25 грудня 2013 року на суму 1 223,46 грн. на придбання горілки та коньяку та товарно-транспортну накладну від 25 грудня 2013 року, яка підтверджує транспортування вказаних алкогольних напоїв від продавця - Товариства з обмеженою відповідальністю «Атлантіс». Вказані документи не поставлено під сумнів доводами касаційної скарги.

Щодо витрат на придбання тютюнових виробів на суму 75 579,77 грн., відповідач стверджує, що документи, надані позивачем, не відповідають правильності ведення бухгалтерського обліку відповідно до національних положень, чим порушено частину другу статті 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність України». Недоліком вказаних документів, як зазначено в касаційній скарзі, є те, що в них нібито не зазначено ким було придбано товар (можливо не позивачем), відсутні підписи та/або печатки сторін.

Вказані видаткові накладні досліджені судами попередніх інстанцій. В шапці видаткових накладних зазначено: продавець - Товариство з обмеженою відповідальністю «Торгова компанія «Мегаполіс-Україна», покупець - ОСОБА_1. На накладних наявні підпис та відбиток печатки продавця, зазначено прізвище водія (експедитора). Використання придбаних виробів в господарській діяльності не підставлено під сумнів ані в ході перевірки, ані доводами касаційної скарги.

Суд погоджується з висновком судів попередніх інстанцій, що вказані документи підтверджують витрати позивача на придбання товару, який використовувався в господарській діяльності.

Також податковим органом виявлено завищення валових витрат у 2014 році на суму 76 174 грн., у зв'язку з відсутністю чеків, квитанцій або накладних на придбаний товар, які б підтверджували його придбання.

Судами попередніх інстанцій досліджено видаткові накладні, товарно-транспортні накладні, податкові накладні, які спростовують доводи відповідача про відсутність таких документів у підприємця. Ані в апеляційній, ані в касаційній скаргах вказані документи не поставлені під сумнів податковим органом. Відповідач лише дослівно повторює абзац із акта перевірки, в якому вказано про відсутність документів. Інших доводів на підтримку думки про завищення валових витрат на суму 76 174 грн. у податківців немає.

Аналогічна ситуація з товарами, придбаними позивачем у 2015 році на суму 83 914 грн. Судами попередніх інстанцій досліджено видаткові накладні, товарно-транспортні накладні, податкові накладні, які спростовують доводи відповідача про відсутність таких документів у підприємця.

Податковий орган стверджує, що завищення валових витрат у 2015 році відбулось, зокрема, в результаті включення позивачем накладних на товар, який фактично не був реалізований. Відповідачем не наведено будь-яких доказів, що товар, віднесений до витрат, не був реалізований. Таких доводів не наведено і в касаційній скарзі. Висновок судів першої та апеляційної інстанцій відповідачем не спростовано.

Підсумовуючи зазначене, Суд підтримує висновок судів попередніх інстанцій про безпідставне заниження податковим органом валових витрат позивача за період 2013-2015 роки.

Суд погоджується з висновками судів попередніх інстанцій про наявність у позивача відповідних первинних документів як підстави для бухгалтерського обліку господарських операцій, якими зафіксовані факти їх здійснення, відповідно до частини першої та другої статті 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні».

Доводи касаційної скарги податкового органу зводяться виключно до повторення доводів акту перевірки та апеляційної скарги, яким надано оцінку судами першої та апеляційної інстанцій, при цьому порушень норм процесуального права, які б вплинули або змінили цю оцінку, податковим органом не зазначено.

Суд визнає, що суди попередніх інстанцій не допустили неправильного застосування норм матеріального права чи порушень норм процесуального права при ухваленні судових рішень, внаслідок чого, касаційна скарга залишається без задоволення, а рішення судів першої та апеляційної інстанцій - без змін.

Керуючись статтями 341, 343, 349, 350, 355, 356, 359 Кодексу адміністративного судочинства України, Суд

П О С Т А Н О В И В :

Касаційну скаргу Баштанської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління ДФС у Миколаївській області залишити без задоволення.

Постанову Миколаївського окружного адміністративного суду від 06 квітня 2017 року та ухвалу Одеського апеляційного адміністративного суду від 13 вересня 2017 року у справі № 814/2950/16 залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий Р.Ф. Ханова

Судді: І.А. Гончарова

І.Я. Олендер