Історія справи

Ухвала КАС ВП від 05.03.2019 року у справі №814/1561/14

ПОСТАНОВА

Іменем України

Київ

05 березня 2019 року

справа №814/1561/14

адміністративне провадження №К/9901/19461/18

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

головуючого - Ханової Р.Ф. (суддя-доповідач),

суддів: Гончарової І.А., Олендера І.Я.,

розглянувши у порядку письмового провадження касаційну скаргу Очаківської об'єднаної податкової інспекції Головного управління ДФС у Миколаївській області

на постанову Миколаївського окружного адміністративного суду від 28 жовтня 2014 року у складі судді Лісовської Н.В.

та ухвалу Одеського апеляційного адміністративного суду від 26 листопада 2015 року у складі суддів Турецької І.О., Стас Л.В., Косцової І.П.

у справі № 814/1561/14

за позовом Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1

до Очаківської об'єднаної податкової інспекції Головного управління ДФС у Миколаївській області

про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень,

У С Т А Н О В И В :

У червні 2014 року Фізична особа-підприємець ОСОБА_1 (далі - Підприємець, платник податків, позивач у справі) звернувся до Миколаївського окружного адміністративного суду з позовною заявою до Вознесенської об'єднаної державної податкової інспекції Миколаївської області Головного управління Міндоходів у Миколаївській області (після реорганізації Очаківської об'єднаної податкової інспекції Головного управління ДФС у Миколаївській області) (далі - податковий орган, відповідач у справі), в якому просив визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення, якими визначено грошове зобов'язання з податку на додану вартість, з єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, з податку на доходи, з мотивів безпідставності їх прийняття.

28 жовтня 2014 року Миколаївський окружний адміністративний суд постановою, залишеною без змін ухвалою Одеського апеляційного адміністративного суду від 26 листопада 2015 року, задовольнив позов та скасував податкові повідомлення-рішення від 22 травня 2014 року № 0002381700, № 0002411700, № 0002421700.

Задовольняючи позов, суд першої інстанції, з мотивами якого погодився суд апеляційної інстанції, виходив з доведеності матеріалами справи безпідставності висновків відповідача щодо нереального характеру взаємовідносин позивача з контрагентами.

У листопаді 2016 року відповідач подав касаційну скаргу, в якій податковий орган, посилаючись на порушення судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального права, просить скасувати постанову суду першої інстанції та ухвалу суду апеляційної інстанції, прийняти нову постанову, якою у задоволенні позову відмовити.

У грудні 2016 року позивач надав заперечення на касаційну скаргу, в якому зазначає, що вважає скаргу необґрунтованою та такою, що не спростовує висновків судів, викладених в рішеннях, просить залишити касаційну скаргу без задоволення.

Згідно з частиною третьою статті 3 Кодексу адміністративного судочинства України провадження в адміністративних справах здійснюється відповідно до закону, чинного на час вчинення окремої процесуальної дії, розгляду і вирішення справи.

Касаційний розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження відповідно до статті 345 Кодексу адміністративного судочинства України.

Верховний Суд, переглянувши судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій в межах доводів та вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи, перевіривши правильність застосування судами норм матеріального та процесуального права, вбачає підстави для часткового задоволення касаційної скарги.

Відповідно до частин першої, другої, третьої статті 242 Кодексу адміністративного судочинства України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

Зазначеним вимогам закону оскаржувані судові рішення не відповідають.

Суди першої та апеляційної інстанцій установили, що у квітні 2014 року податковим органом проведено документальну планову невиїзну перевірку позивача щодо своєчасності, достовірності, повноти нарахування та сплати податків і зборів за період з 1 січня 2011 року по 31 грудня 2013 року, дотримання законодавства щодо укладення трудового договору, оформлення трудових відносин з працівниками, правильності нарахування, обчислення та сплати єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, виконання вимог валютного та іншого законодавства за період з 01 січня 2011 року по 31 грудня 2013 року, за результатами якої 12 травня 2014 року складено акт № 36/1700/2873306296, у висновках якого зазначено про порушення вимог податкового законодавства, а саме:

- пункту 198.6 статті 198 Податкового кодексу України, що призвело до заниження податкових зобов'язань з податку на додану вартість на суму 40 874,20 грн.;

- пункту 2 статті 7 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування», в результаті чого відбулося заниження зобов'язання з єдиного соціального внеску за період з 1 січня 2011 року по 31 грудня 2013 року на суму 18 488,16 грн.

- пункту 177.2 статті 177 Податкового кодексу України, що призвело до заниження сукупного оподатковуваного доходу за період з 1 січня 2011 року по 31 грудня 2013 року на суму 204 371,00 грн.

Висновки податкового органу ґрунтуються на тому, що за результатами опрацювання відхилень сум податкового кредиту з податку на додану вартість, виявлених системою автоматизованого співставлення податкових зобов'язань і податкового кредиту в розрізі контрагентів на рівні Міндоходів України, встановлено завищення сум податкового кредиту.

На підставі висновків акту перевірки податковим органом 22 травня 2014 року прийнято податкові повідомлення-рішення:

- № 0002381700, яким визначено грошове зобов'язання з податку на додану вартість в сумі 51 092,75 грн., у тому числі за основним платежем в сумі 40 874,20 грн. та за штрафними санкціями в сумі 10 218,55 грн.

- № 0002411700, яким визначено грошове зобов'язання для фізичних осіб підприємців у т.ч. які обрали спрощену систему оподаткування та осіб, які проводять незалежну професійну діяльність в сумі 19 412,57 грн., у тому числі за основним платежем в сумі 18 488,16 грн. та за штрафними санкціями в сумі 924,41 грн.

- № 0002421700, яким визначено грошове зобов'язання з податку на доходи фізичних осіб, що сплачуються фізичними особами за результатами річного декларування в сумі 42 638,60 грн., у тому числі за основним платежем в сумі 34 110,87 грн. та за штрафними санкціями в сумі 8 527,73 грн.

Відповідно до частини першої статті 341 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

Частиною першою статті 79 Кодексу адміністративного судочинства України (в редакції, що діяла на момент прийняття рішення судом першої інстанції) встановлено, що письмовими доказами є документи (у тому числі електронні документи), акти, листи, телеграми, будь-які інші письмові записи, що містять в собі відомості про обставини, які мають значення для справи.

Приписами частини четвертої статті 79 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що оригінали письмових доказів, що є у справі, повертаються судом після їх дослідження, якщо це можливо без шкоди для розгляду справи, або після набрання законної сили судовим рішенням у справі за клопотанням осіб, які їх надали. У справі залишається засвідчена суддею копія письмового доказу.

Тобто, належним письмовим доказом, на підставі якого суд здійснює розгляд справи, є оригінал документу, або його копія, засвідчена суддею.

В матеріалах справи відсутні оригінали документів, жодна копія, яка є в наявності, не засвідчена суддею.

Статтею 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» від 16 липня 1999 року № 996-XIV (надалі Закон 996) встановлено, що первинний документ це документ, що містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення і повинен мати такі обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Статтею 1 Закону України 996 визначено, що первинний документ - це документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

Для підтвердження даних податкового обліку можуть братися до уваги лише ті первинні документи, які складені в разі фактичного здійснення господарської операції.

Згідно зі статтею 1 Закону 996 господарською операцією є дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов'язань, власному капіталі підприємства.

Судами першої та апеляційної інстанцій не досліджено первинні документи на їх відповідність вимогам статті 9 Закону 996. Не встановлено наявність обов'язкових реквізитів, зокрема, печаток підприємств, наявність підпису або інших даних, що дають змогу ідентифікувати особу. Не встановлено, чи зареєстровані податкові накладні в Єдиному реєстрі податкових накладних.

Суд погоджується з доводом суду першої інстанції стосовно того, що відсутність товарно-транспортних накладних, а тим більше довіреностей, паспортів якості, сертифікатів, журналів обліку нафтопродуктів, не є беззаперечним доказом безтоварності операцій із контрагентами. Але, в кожному конкретному випадку слід дослідити господарську операцію у повному обсязі, перевірити, чи всі етапи підтверджено належними первинними документами.

Зокрема, судами встановлено, що позивачем придбано паливно-мастильні матеріали, дизельне паливо, паливо моторне, скраплений газ тощо. В запереченні на позов відповідачем вказано про відсутність товарно-транспортних накладних та їх обов'язковість. Проте судами першої та апеляційної інстанції це питання не досліджено.

Інструкція про порядок приймання, транспортування, зберігання, відпуску та обліку нафти і нафтопродуктів на підприємства і організаціях України (надалі Інструкція) затверджена наказом Міністерства палива та енергетики України, Міністерства економіки України, Міністерства транспорту та зв'язку України, Державного комітету України з питань технічного регулювання та споживчої політики від 20 травня 2008 року № 281/171/578/155, зареєстрована в Міністерстві юстиції України 2 вересня 2008 року за № 805/15496 та є нормативно-правовим актом в розумінні статті 117 Конституції України та підлягала застосуванню за правилами статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України (в редакції до 15 грудня 2017 року).

Статтею 1 Інструкції передбачено, що вона встановлює єдиний порядок організації та виконання робіт, пов'язаних з прийманням, транспортуванням, зберіганням, відпуском та обліком товарної нафти (далі - нафта) і нафтопродуктів, вимоги цієї Інструкції є обов'язковими для всіх суб'єктів господарювання (підприємств, установ, організацій та фізичних осіб - підприємців), що займаються хоча б одним з таких видів економічної діяльності, як закупівля, транспортування, зберігання і реалізація нафти і нафтопродуктів на території України (далі - підприємства).

Пунктом 5.4.1 Інструкції встановлено, що перевезення нафтопродуктів автомобільним транспортом здійснюється згідно з Правилами перевезень вантажів автомобільним транспортом в Україні, затвердженими наказом Мінтрансу України від 14 жовтня 1997 року N 363, зареєстрованими в Міністерстві юстиції України 20 лютого 1998 року за N 128/2568, та ГОСТ 27352-87 "Автотранспортные средства для заправки и транспортирования нефтепродуктов. Типы, параметры и общие технические требования".

В свою чергу, пунктом 7.5.6 Інструкції зазначено, що відпуск нафти і нафтопродуктів до мір повної місткості та нафтопродуктів, розфасованих до тари, оформлюється ТТН у чотирьох примірниках, з яких:

перший - залишається у товарного оператора вантажовідправника і є первинним документом складського обліку з подальшим здаванням до бухгалтерської служби підприємства;

другий - використовується водієм як перепустка під час виїзду з підприємства, а після виїзду - залишається в охорони підприємства з подальшим здаванням до бухгалтерської служби підприємства;

третій та четвертий - засвідчені підписом представника вантажоодержувача та відміткою про час виїзду з підприємства - передаються перевізнику. При цьому третій примірник є супровідним документом вантажу і після його здавання передається вантажоодержувачу. Четвертий примірник передається експедитору (водію) і є підставою для обліку транспортної роботи.

Бланки ТТН на підприємстві є документами суворої звітності.

Отже, досліджуючи господарську операцію з купівлі-продажу нафтопродуктів, необхідно оцінити як саме здійснювалось перевезення такого товару, особливо, враховуючи великі об'єми постачання.

Судами першої та апеляційної інстанції це не досліджено.

За приписами частини другої статті 341 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.

За таких обставин, Суд позбавлений можливості встановити фактичні обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.

Під час нового розгляду справи необхідно врахувати викладене, всебічно і повно з'ясувати та перевірити всі фактичні обставини справи, об'єктивно оцінити докази, що мають юридичне значення для її розгляду і вирішенню спору по суті, і в залежності від встановленого правильно визначити норми матеріального права, що підлягають застосуванню до спірних правовідносин та прийняти обґрунтоване та законне рішення. При цьому застосувати статтю 94 Кодексу адміністративного судочинства України, яка діє після 15 грудня 2017 року, якою встановлені вимоги до письмових доказів.

Суд визнає, що судами попередніх інстанцій порушені норми процесуального права, яке унеможливлюють встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи внаслідок не дослідження зібраних у справі доказів.

Відповідно до частини четвертої статті 353 Кодексу адміністративного судочинства України справа направляється до суду апеляційної інстанції для продовження розгляду або на новий розгляд, якщо порушення допущені тільки цим судом. В усіх інших випадках справа направляється до суду першої інстанції.

Верховний Суд вважає, що вище встановлені порушення, допущені як судом апеляційної, так і судом першої інстанцій, відтак справа підлягає направленню на новий розгляд до суду першої інстанції.

Керуючись статтями 341, 345, 349, 353, 355, 356, 359 Кодексу адміністративного судочинства України, Суд

П О С Т А Н О В И В :

Касаційну скаргу Очаківської об'єднаної податкової інспекції Головного управління Державної фіскальної служби у Миколаївській області задовольнити частково.

Постанову Миколаївського окружного адміністративного суду від 28 жовтня 2014 року та ухвалу Одеського апеляційного адміністративного суду від 26 листопада 2015 року у справі № 814/1561/14 скасувати.

Адміністративну справу № 814/1561/14 направити на новий розгляд до Миколаївського окружного адміністративного суду.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий Р.Ф. Ханова

Судді: І.А. Гончарова

І.Я. Олендер