Історія справи

Постанова КАС ВП від 06.03.2019 року у справі №814/1068/16
Ухвала КАС ВП від 05.03.2019 року у справі №814/1068/16

ПОСТАНОВА

Іменем України

Київ

05 березня 2019 року

справа №814/1068/16

адміністративне провадження №К/9901/33030/18, №К/9901/33032/18

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

головуючого - Ханової Р.Ф.(суддя-доповідач)

суддів: Гончарової І.А., Олендера І.Я.,

розглянувши у попередньому судовому засіданні касаційні скарги Державної фіскальної служби України та Міністерства економічного розвитку і торгівлі України

на постанову Миколаївського окружного адміністративного суду від 08 вересня 2016 року у складі суддів Біоносенка В.В., Гордієнко Т.О., Середи О.Ф.,

та ухвалу Одеського апеляційного адміністративного суду від 25 січня 2017 року у складі суддів Шляхтицького О.І., Запорожана Д.В., Романішина В.Л.,

у справі № 814/1068/16

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Артіль ЛТД"

до Міністерства економічного розвитку і торгівлі України, Державної фіскальної служби України

про визнання протиправними дій та скасування наказу,

У С Т А Н О В И В:

У квітні 2015 року Товариство з обмеженою відповідальністю «Артіль» ЛТД (далі - Товариство, суб'єкт зовнішньоекономічної діяльності, позивач у справі) звернулося до суду з адміністративним позовом до Міністерства економічного розвитку і торгівлі України (далі - Міністерство, Мінекономрозвитку, перший відповідач у справі), Державної фіскальної служби України (далі - податковий орган, другий відповідач у справі), в якому просило визнати протиправними дії органів податкового органу щодо формування та направлення на адресу Мінекономрозвитку України подання на застосування спеціальної санкції; скасувати наказ Мінекономрозвитку України від 27 лютого 2015 року № 189 в частині застосування до ТОВ «Артіль ЛТД» спеціальної санкції індивідуального режиму ліцензування зовнішньоекономічної діяльності; визнати протиправними дії Мінекономрозвитку України стосовно несвоєчасного розгляду клопотання Товариства про скасування дії спеціальної санкції.

15 червня 2015 року постановою Миколаївського окружного адміністративного суду, залишеною без змін ухвалою Одеського апеляційного адміністративного суду від 25 листопада 2015 року, позов задоволено в повному обсязі.

19 квітня 2016 року ухвалою Вищого адміністративного суду України рішення судів попередніх інстанцій скасовано, а справу направлено на новий розгляд.

Підставами направлення справи на новий розгляд судом касаційної інстанції визначено необхідність дослідження доводів відповідачів щодо фактичної наявності заборгованості за експортним зовнішньоекономічним контрактом та не зарахування зустрічних однорідних вимог.

08 вересня 2016 року постановою Миколаївського окружного адміністративного суду, залишеною без змін ухвалою Одеського апеляційного адміністративного суду від 25 січня 2017 року, адміністративний позов за наслідком нового розгляду задоволено.

17 лютого 2017 року податковим органом подано до Вищого адміністративного суду України касаційну скаргу, в якій другий відповідач, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права, а саме вимог статті 37 Закону України "Про зовнішньоекономічну діяльність" від 16 квітня 1991 року № 959-ХІІ (далі - Закон № 959), пункту 1.10 Інструкції про порядок здійснення контролю за експортними, імпортними операціями, затвердженою постановою Правління Національного банку України від 24 березня 1999 року, вказує на наявність у Товариства протермінованої дебіторської заборгованості як підстави для застосування спеціальної санкції - індивідуального режиму ліцензування зовнішньоекономічної діяльності. У зв'язку із зазначеним другий відповідач просить скасувати оскаржувані судові рішення та прийняти нове рішення, яким відмовити Товариству у задоволенні позовних вимог у повному обсязі.

27 лютого 2017 року Міністерством до Вищого адміністративного суду України подано касаційну скаргу, в якій вказується, що судами при здійснення нового розгляду справи не виконано вказівок суду касаційної інстанції та не досліджено документів, яким обґрунтовується зарахування зустрічних вимог.

Обґрунтовуючи наявність порушення норм матеріального права, перший відповідач зауважує, що позбавлений можливості не застосувати спеціальну санкцію у разі надходження відповідного подання податкового органу. Крім того, Міністерство вважає, що Товариство протиправно відмовило податковому органу у наданні документів та допуску до проведення перевірки. Перший відповідач також зазначає про безпідставність задоволення позовних вимог в частині визнання протиправною бездіяльності Мінекономрозвитку України щодо несвоєчасного розгляду клопотання Товариства про скасування дії спеціальної санкції.

Ухвалами Вищого адміністративного суду України, відповідно, від 20 лютого 2017 року та від 01 березня 2017 року касаційні скарги обох відповідачів залишено без руху та надано тридцятиденний строк з моменту отримання вказаних ухвал для усунення недоліків касаційних скарг (суддя Вербицька О. В.).

17 березня 2017 року ухвалою Вищого адміністративного суду України продовжено Державній фіскальній службі України строк для усунення недоліків до 17 квітня 2017 року.

07 квітня 2017 року ухвалою Вищого адміністративного суду України відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою Міністерства економічного розвитку і торгівлі України, а також витребувано з Миколаївського окружного адміністративного суду справу № 814/1068/16

24 травня 2017 року ухвалою Вищого адміністративного суду України відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою Державної фіскальної служби України.

16 травня 2017 року справа № 814/1068/16 надійшла до Вищого адміністративного суду України.

03 травня 2017 року Вищим адміністративним судом України зареєстровано заперечення Товариства на касаційну скаргу Міністерства, в яких суб'єкт зовнішньоекономічної діяльності спростовує доводи касаційної скарги, просить залишити касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін.

Згідно з частиною третьою статті 3 Кодексу адміністративного судочинства України провадження в адміністративних справах здійснюється відповідно до закону, чинного на час вчинення окремої процесуальної дії, розгляду і вирішення справи.

Касаційний розгляд справи здійснюється у попередньому судовому засіданні, відповідно до статті 343 Кодексу адміністративного судочинства України.

Верховний Суд, переглянувши постанову суду першої інстанції та ухвалу суду апеляційної інстанції в межах доводів та вимог касаційних скарг та на підставі встановлених фактичних обставин справи, перевіривши правильність застосування судами норм матеріального та процесуального права, не вбачає підстав для задоволення касаційних скарг.

Відповідно до частин першої, другої, третьої статті 242 Кодексу адміністративного судочинства України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

Зазначеним вимогам закону оскаржувані судові рішення відповідають.

Суди першої та апеляційної інстанцій установили, що наказом Мінекономрозвитку України від 27 лютого 2015 року №189 до суб'єкта зовнішньоекономічної діяльності Товариства з обмеженою відповідальністю «Артіль» ЛТД застосовано спеціальну санкцію у вигляді індивідуального режиму ліцензування зовнішньоекономічної діяльності за порушення статті 1 Закону України «Про порядок здійснення розрахунків в іноземній валюті» від 23 вересня 1994 року № 185/94-ВР (далі - Закон № 185/94-ВР).

Підставою застосування спеціальної санкції стало подання податкового органу від 29 вересня 2014 року за № 3881/5/99-99-22-04-02-16, в якому зазначено про наявність простроченої дебіторської заборгованості Товариства з обмеженою відповідальністю «Артрос» (Росія) перед позивачем у сумі 2 890 221 рос. рублів за експортним контрактом від 15 квітня 2013 року №62, яка встановлена актом документальної позапланової виїзної перевірки від 25 липня 2014 року №559/14-03-22-05/13857386.

Як встановлено судами попередніх інстанцій за наслідком судових розглядів, 01 серпня 2014 року позивачем вжиті практичні заходи для погашення цієї заборгованості - проведено залік однорідних зустрічних вимог, наслідком чого стало повне погашення цієї заборгованості.

08 серпня 2014 року контролюючим банком, на адресу ДПІ у Центральному районі м. Миколаєва направлено лист за № 0-145-25901 БТ, в якому зазначено про надходження до банку додаткової угоди від 09 вересня 2013 року № 3 до контракту від 15 квітня 2013 року № 62 сума заборгованості Товариства з обмеженою відповідальністю «Артрос» перед Товариством з обмеженою відповідальністю «Артіль ЛТД» перейшла до третьої сторони, а саме: Gesong Enterprises CO., LTD, Тайвань.

Товариством з обмеженою відповідальністю «Артіль ЛТД» надано Угоду про залік зустрічних однорідних вимог № 3, складену 01 серпня 2014 року між Товариством з обмеженою відповідальністю «Артіль ЛТД» та Gesong Enterprises CO., LTD (Тайвань) за імпортним контрактом від 01 березня 2012 року № 1 та погашена заборгованість Gesong Enterprises CO., LTD перед Товариством з обмеженою відповідальністю «Артіль ЛТД» за експортним контрактом від 15 квітня 2013 року № 62 на суму 82 003,75 дол. США, що еквівалентно 2 890 221 Російських рублів.

Відтак, станом на 01 серпня 2014 року контролюючим банком підтверджено наявність підстав для взаємозаліку та відсутність будь-якої заборгованості за експортним контрактом від 15 квітня 2013 року № 62.

Інформація щодо погашення цієї заборгованості також була надана банком-агентом валютного контролю на адресу податкового органу ще 08 серпня 2014 року, але не була врахована податковою інспекцією, що спричинило прийняття оскаржуваного наказу.

13 серпня 2014 року позивачем сплачено пеню за несвоєчасне здійснення розрахунків у розмірі, визначеному податковим органом.

25 березня 2015 року позивач звернувся до Мінекономрозвитку України з клопотанням про скасування дії санкції, проте станом на 15 травня 2015 року рішення за наслідками розгляду названого клопотання не прийнято.

За змістом статті 37 Закону № 959 за порушення цього або пов'язаних з ним законів України до суб'єктів зовнішньоекономічної діяльності або іноземних суб'єктів господарської діяльності можуть бути застосовані такі спеціальні санкції, зокрема, застосування до суб'єктів зовнішньоекономічної діяльності та іноземних суб'єктів господарської діяльності індивідуального режиму ліцензування у випадках порушення такими суб'єктами цього Закону та/або пов'язаних з ним законів України, що встановлюють певні заборони, обмеження або порядок здійснення зовнішньоекономічних операцій.

Порядок застосування до суб'єктів зовнішньоекономічної діяльності України та іноземних суб'єктів господарської діяльності спеціальних санкцій, передбачених статтею 37 Закону України «Про зовнішньоекономічну діяльність», затверджений наказом Міністерства економіки України від 17 квітня 2000 року № 52 (далі - Порядок № 52).

Пунктом 1.2 Положення № 52 визначено, що санкції застосовуються Міністерством до суб'єктів зовнішньоекономічної діяльності, які порушили Закон № 959 та пов'язані з ним закони України, зокрема, в разі порушення суб'єктами зовнішньоекономічної діяльності валютного, митного, податкового, іншого законодавства, що встановлює певні заборони, обмеження або порядок здійснення зовнішньоекономічних операцій, та в разі проведення ними дій, які можуть зашкодити інтересам національної економічної безпеки.

Згідно з пунктом 2.1 Положення № 52 індивідуальний режим ліцензування зовнішньоекономічної діяльності українських суб'єктів зовнішньоекономічної діяльності та іноземних суб'єктів господарської діяльності передбачає здійснення Міністерством економічного розвитку і торгівлі України індивідуального ліцензування кожної окремої зовнішньоекономічної операції певного виду зовнішньоекономічної діяльності, що зазначена у статті 4 Закону України "Про зовнішньоекономічну діяльність".

При цьому положеннями пункту 2.3 Положення № 52 визначено, що індивідуальний режим ліцензування діє до моменту усунення порушень законодавства України або застосування практичних заходів, що гарантують виконання Закону України "Про

зовнішньоекономічну діяльність" та/або пов'язаних з ним законів України, і скасовується Міністерством економічного розвитку і торгівлі України.

Право судового оскарження застосування спеціальних санкцій, в тому числі і індивідуального режиму ліцензування, надано суб'єктам зовнішньоекономічної діяльності на підставі пункту 1.4 Порядку № 52.

У цій справі судами попередніх інстанцій встановлено, що на момент застосування спеціальної санкції на підставі спірного наказу суб'єктом зовнішньої економічної діяльності вже було усунуто як саме валютне правопорушення, так і сплачено пеню за його вчинення.

Отже, судами обґрунтовано встановлено, що на момент прийняття спірного у цій справі акта індивідуальної дії були відсутні будь-які фактичні підстави для подання податковим органом відповідної інформації до Міністерства та застосування спеціальної санкції.

На виконання вказівок суду касаційної інстанції судами попередніх інстанцій досліджено додаткову угоду № 1 від 29 грудня 2012 року, додаткову угода № 3 від 05 вересня 2013 року, додаткову угоду № 4 від 09 вересня 2013 року, угоду про залік зустрічних вимог № 3 від 01 серпня 2014 року, акт звірки взаєморозрахунків № 1, лист Gesong Enterprises CO. LTD, контракт № 1 від 01 березня 2012 року, контракт № 62 від 15 квітня 2013 року, бухгалтерську довідка взаємних розрахунків за період січень 2014 року - грудень 2014 року, укладений між Товариством з обмеженою відповідальністю "Артіль ЛТД" і Gesong Enterprises CO. LTD за контрактом № 1, бухгалтерську довідку взаємних розрахунків за період січень 2014 року - грудень 2014 року між Товариством з обмеженою відповідальністю "Артіль ЛТД" і ООО "АртРос" за контрактом № 62.

Суд вважає обґрунтованими посилання судів попередніх інстанцій на положення пунктів 5.8, 5.9 Інструкції про порядок здійснення контролю за експортними, імпортними операціями, затвердженою постановою Правління Національного банку України від 24 березня 1999 року № 136, які визначають повноваження банку при знятті з контролю операції резидента на підставі документів про припинення зобов'язань за цією операцією шляхом зарахування зустрічних однорідних вимог за договорами.

У цій справі судами встановлено, що відповідні документи позивачем надано до банку, банком в свою чергу знято операцію з валютного контролю та повідомлено про це податковий орган, позивачем вжито заходів, спрямованих на усунення порушення та погашення пені за недотримання строків, передбачений статтею 1 Закону № 185/94-ВР. Перевищення повноважень банком при зарахуванні зустрічних вимог податковим органом не доводиться.

Отже, Суд погоджується з висновками судів попередніх інстанцій, що на момент направлення податковим органом подання до Мінекономрозвитку України щодо застосування до позивача спеціальної санкції у вигляді індивідуального режиму ліцензування зовнішньоекономічної діяльності, контролюючим банком вже було знято зазначений експортний контракт з валютного контролю, а Товариством вжито всіх можливих заходів, спрямованих на усунення правопорушення.

З аналізу приписів статті 37 Закону № 959 та пункту 2.3 Положення № 52, можна дійти висновку, що спеціальна санкція у вигляді індивідуального режиму ліцензування зовнішньоекономічної діяльності не може бути застосована до суб'єкта зовнішньоекономічної діяльності, якщо на момент прийняття рішення про її застосування останнім усунене порушення законодавства України, оскільки відсутня безпосередня мета застосування такої санкції, що і встановлено судами у цій справі.

Доводи Міністерства, наведені у касаційній скарзі щодо дотримання строку розгляду заяви позивача, спростовуються змістом самої касаційної скарги, оскільки відповідь на звернення суб'єкта зовнішньоекономічної діяльності надана лише 15 травня 2015 року, тобто, поза межами строків, визначених частиною четвертою статті 37 Закону № 959.

Верховний Суд погоджується з висновками судів попередніх інстанцій, що у цій справі відповідачами не доведено правомірність застосування до позивача спеціальної санкції у вигляді індивідуального режиму ліцензування зовнішньоекономічної діяльності. Відповідачами не надано доказів розгляду звернення позивача про можливість скасування застосованих спеціальних санкцій та доказів надіслання відповіді на це звернення у встановлений законом строк.

За встановлених обставин Верховний Суд визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили неправильного застосування норм матеріального права чи порушень норм процесуального права при ухваленні судових рішень, внаслідок чого касаційні скарги відповідачів залишаються без задоволення, а рішення судів першої та апеляційної інстанцій - без змін.

Керуючись статтями 341, 343, 349, 350, 355, 356, 359 Кодексу адміністративного судочинства України, Суд

П О С Т А Н О В И В:

Касаційну скаргу Державної фіскальної служби України залишити без задоволення.

Касаційну скаргу Міністерства економічного розвитку і торгівлі України залишити без задоволення.

Постанову Миколаївського окружного адміністративного суду від 08 вересня 2016 року та ухвалу Одеського апеляційного адміністративного суду від 25 січня 2017 року у справі № 814/1068/16 залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий Р.Ф. Ханова

Судді: І.А. Гончарова

І.Я. Олендер