ПОСТАНОВА

Іменем України

05 березня 2019 року

Київ

справа №360/2334/17

адміністративне провадження №К/9901/69327/18

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду: судді-доповідача Берназюка Я.О., судді Гімона М.М., судді Коваленко Н.В., розглянувши в письмовому провадженні у касаційному порядку адміністративну справу № 360/2334/17

за позовом ОСОБА_3

до Клавдієво-Тарасівської селищної ради Бородянського району Київської області,

треті особи: ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_7, ОСОБА_8, ОСОБА_9, ОСОБА_10

про визнання незаконними рішень,

за касаційною скаргою ОСОБА_3

на рішення Бородянського районного суду Київської області від 25 травня 2018 року (у складі судді Міланіч А.М.) та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 27 листопада 2018 року (у складі колегії суддів Шелест С.Б., Кузьмишиної О.М., Мєзєнцева Є.І.),

В С Т А Н О В И В :

ІСТОРІЯ СПРАВИ

Короткий зміст позовних вимог

У листопаді 2017 року ОСОБА_3 (далі - ОСОБА_3, позивач) звернувся до суду з позовом до Клавдієво-Тарасівської селищної ради Бородянського району Київської області (далі також - відповідач) про визнання незаконними рішень відповідача щодо надання третім особам дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельних ділянок у власність.

З урахування ухвали Бородянського районного суду Київської області від 26 березня 2018 року про закриття провадження у частині, предметом спору є визнання незаконними рішень Клавдієво-Тарасівської селищної ради Бородянського району Київської області 42 сесії 6 скликання від 14 липня 2015 року № 2140, № 2141, № 2142, № 2143, № 2162, № 2166 про надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність для будівництва та обслуговування житлового будинку та господарських споруд ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_11, ОСОБА_7, ОСОБА_8, ОСОБА_9

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначає, що він є учасником бойових дій, який брав участь в антитерористичній операції.

26 червня 2015 року позивач подав до Клавдієво-Тарасівської селищної ради Бородянського району Київської області заяву про надання йому, як учаснику антитерористичної операції, дозволу на розробку проекту із землеустрою щодо відведення земельної ділянки, площею 0,15 га для будівництва і обслуговування жилого будинку.

01 липня 2016 року позивач повторно звернувся до Клавдієво-Тарасівської селищної ради із заявою про надання йому дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки площею 0,10 га для ведення індивідуального дачного будівництва.

29 серпня 2016 року на 11-й сесії 7-го скликання Клавдієво-Тарасівською селищною радою Бородянського району Київської області було прийнято рішення про відкладення питання надання земельної ділянки з подальшою передачею у власність для ведення індивідуального дачного будівництва та житлового будівництва.

Постановою Бородянського районного суду від 20 червня 2017 року було визнано неправомірною бездіяльність відповідача щодо нерозгляду звернень позивача від 26 червня 2015 року та 01 липня 2016 року про надання дозволів на розробку проектів відведення у власність земельних ділянок та зобов'язано Клавдієво-Тарасівську селищну раду розглянути зазначені звернення і прийняти рішення у відповідності до вимог діючого законодавства.

Таким чином його заяву від 26 червня 2015 року протиправно не було винесено на розгляд сесії селищної ради, яка відбулася 14 липня 2015 року та на якій було розглянуто заяви третіх осіб по справі ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_11, ОСОБА_7, ОСОБА_8, ОСОБА_9 та надано їм дозвіл на виготовлення проектної документації щодо відведення у власність земельних ділянок.

Вважав, що даним рішенням було порушено його право на першочергове виділення земельної ділянки для будівництва жилого будинку.

Про те, що на сесії селищної ради були розглянуті заяви третіх осіб позивач дізнався лише в серпні 2017 року.

Тому просив визнати незаконними рішення Клавдієво-Тарасівської селищної ради від 14 липня 2015 року щодо надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність для будівництва та обслуговування житлового будинку та господарських споруд ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_11, ОСОБА_7, ОСОБА_8, ОСОБА_9

Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій

Рішенням Бородянського районного суду Київської області від 25 травня 2018 року у задоволенні адміністративного позову відмовлено.

Ухвалюючи рішення про відмову у задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з того, що позивачем не було надано до своєї заяви графічні матеріали на яких зазначено бажане місце розташування земельної ділянки, а тому не можна вважати, що надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення спірних земельних ділянок порушує право позивача; рішення щодо надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельних ділянок у власність ОСОБА_4 та ОСОБА_5 вичерпали свою дію, оскільки на ці земельні ділянки зареєстровано право власності.

Не погоджуючись з вказаним рішенням, позивач подав апеляційну скаргу, у якій просив суд скасувати рішення з мотивів порушення судом норм матеріального та процесуального права та ухвалити нове рішення про задоволення адміністративного позову.

Постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 27 листопада 2018 року апеляційну скаргу ОСОБА_3 на рішення Бородянського районного суду Київської області від 25 травня 2018 року залишено без задоволення. Рішення Бородянського районного суду Київської області від 25 травня 2018 року в частині щодо позовних вимог про визнання незаконними рішення Клавдієво-Тарасівської селищної ради Бородянського району Київської області 42 сесії 6 скликання від 14 липня 2015 року № 2140 та № 2141 скасовано та провадження у справі у цій частині - закрито. У решті рішення Бородянського районного суду Київської області від 25 травня 2018 року залишено без змін.

Постановляючи це рішення, суд апеляційної інстанції погодився із висновком суду першої інстанції щодо відсутності правових підстав для задоволення позову, втім вважає, що провадження в частині позовних вимог про визнання незаконними рішень відповідача від 14 липня 2015 року № 2140 та № 2141 підлягає закриттю.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

Не погоджуючись з рішеннями судів першої та апеляційної інстанцій, посилаючись на неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права, позивач звернулася із касаційною скаргою до Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду, в якій просить скасувати рішення судів попередніх інстанцій і прийняти нове рішення, яким задовольнити позов в повному обсязі.

ПРОЦЕСУАЛЬНІ ДІЇ У СПРАВІ ТА КЛОПОТАННЯ УЧАСНИКІВ СПРАВИ

Касаційна скарга надійшла до суду 27 грудня 2018 року.

Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 08 січня 2019 року для розгляду цієї справи визначено склад колегії суддів, а саме: суддю-доповідача Берназюка Я.О., суддів Гімона М.М. та Коваленко Н.В.

Ухвалою Верховного Суду від 17 січня 2019 року відкрито касаційне провадження у справі № 360/2334/17, витребувано адміністративну справу та запропоновано сторонам надати відзив на касаційну скаргу.

Ухвалою Верховного Суду від 04 березня 2019 року справу призначено до розгляду в порядку письмового провадження за наявними матеріалами без повідомлення та виклику учасників справи колегією у складі трьох суддів на 05 березня 2019 року.

Одночасно з касаційною скаргою було заявлено клопотання про розгляд справи в судовому засіданні, в задоволенні якого було відмовлено ухвалою Верховного Суду від 05 березня 2019 року.

СТИСЛИЙ ВИКЛАД ОБСТАВИН СПРАВИ, ВСТАНОВЛЕНИХ СУДАМИ ПЕРШОЇ ТА АПЕЛЯЦІЙНОЇ ІНСТАНЦІЙ

Судами попередніх інстанцій, на підставі наявних у матеріалах справи доказів встановлено, що позивач 26 червня 2015 року звернувся до відповідача із заявою про надання йому, як учаснику антитерористичної операції, дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність для будівництва та обслуговування житлового будинку, прибудинкових споруд орієнтованою площею 0,15 га, яка розташована у межах Клавдієво-Тарасівської селищної ради.

Заява позивача на черговий розгляд сесії не внесена, тобто не була розглянута. Позивач 01 липня 2016 року повторно звернувся до відповідача із заявою про надання йому дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність, однак така заява також не була розглянута селищною радою. Бездіяльність Відповідача щодо нерозгляду заяв була предметом судового спору, за результатами вирішення якого згідно постанови Бородянського районного суду Київської області від 20 червня 2017 року у справі № 360/316/17-а адміністративний позов задоволено:

визнано неправомірною бездіяльність Клавдієво-Тарасівського селищного голови щодо не включення у місячний термін до порядку денного сесій селищної ради звернень ОСОБА_3 від 26 червня 2015 року та від 01 липня 2016 року про надання дозволів на розробку проектів відведення у власність земельних ділянок;

визнано неправомірною бездіяльність Клавдієво-Тарасівської селищної ради Бородянського району Київської області щодо нерозгляду звернень ОСОБА_3 від 26 червня 2015 року та від 01 липня 2016 року про надання дозволів на розробку проектів відведення у власність земельних ділянок;

зобов'язано Клавдієво-Тарасівську селищну раду Бородянського району Київської області протягом місячного терміну з моменту набрання даним рішенням чинності розглянути звернення ОСОБА_3 від 26 червня 2015 року та від 01 липня 2016 року про надання дозволів на розробку проектів відведення земельних ділянок у власність та прийняти рішення у відповідності до вимог діючого законодавства.

скасовано рішення чотирнадцятої сесії сьомого скликання Клавдієво-Тарасівської селищної ради Бородянського району Київської області від 5 грудня 2016 року № 449 в частині подачі заяви ОСОБА_3 на розгляд сесії після затвердження проекту землеустрою щодо встановлення (зміни) меж та після виготовлення плану зонування або детального плану території зонування смт Клавдієво-Тарасове Бородянського району Київської області.

14 липня 2015 року Клавдієво-Тарасівською селищною радою Бородянського району Київської області 42 сесії 6 скликання за результатами розгляду питань з надання ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_11, ОСОБА_7, ОСОБА_8, ОСОБА_9 у власність земельних ділянок, прийняті наступні рішення:

№ 2140, яким вирішено надати дозвіл на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність громадянину ОСОБА_4 площею 0,1000 га для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд в АДРЕСА_1;

№ 2141, яким вирішено надати дозвіл на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність громадянину ОСОБА_5 площею 0,1000 га для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд в АДРЕСА_2;

№ 2142, яким вирішено надати дозвіл на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність громадянину ОСОБА_11 площею 0,1000 га для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд в с. Пороскотень на території Клавдієво-Тарасівської селищної ради;

№ 2143, яким вирішено надати дозвіл на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність громадянину ОСОБА_7 площею 0,1050 га для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд в АДРЕСА_3;

№ 2162, яким вирішено внести зміни до рішення 40-ї сесії 6 скликання Клавдієво-Тарасівської селищної ради від 16 квітня 2015 року № 1977, виклавши в новій редакції: надати дозвіл на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність громадянину ОСОБА_8 площею 0,1700 га для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд в АДРЕСА_4;

№ 2166, яким вирішено внести зміни до рішення 31-ї сесії 6 скликання Клавдієво-Тарасівської селищної ради від 11 квітня 2014 року № 1479, виклавши в новій редакції: надати дозвіл на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність громадянину ОСОБА_9 площею 0,1500 га для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд в АДРЕСА_5

Вважаючи зазначені рішення такими, які порушують право позивача на позачергове отримання ним земельної ділянки у власність, позивач звернувся з позовом до суду.

ДОВОДИ УЧАСНИКІВ СПРАВИ

Касаційну скаргу позивач обґрунтовує тим, що судами першої та апеляційної інстанцій незаконно, з неправильним застосуванням норм матеріального права відмовлено в задоволенні його вимог. Зазначає, що надаючи третім особам дозвіл на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність, відповідач порушив першочергове право позивача, як учасника бойових дій, на відведення земельної ділянки; відповідачем неправомірно були розглянуті заяви третіх осіб із прийняттям відповідних рішень, у той час як заяви позивача безпідставно не були винесені на розгляд сесії та не розглянуті, що стало предметом судового розгляду у іншій справі.

Позивач в касаційні скарзі вказує на те, що відповідно до статті 77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Вважає, що відповідачем не доведено правомірності винесення рішень № 2140, № 2141, № 2142, № 2143, № 2162, № 2166, а судами зроблені поверхневі висновки, без встановлення фактичних обставин порушення права позивача на першочергове відведення земельної ділянки для індивідуального житлового будівництва.

Від відповідача відзиву або заперечень на касаційну скаргу позивача не надходило, що відповідно до статті 338 КАС України не перешкоджає касаційному перегляду справи.

ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ

Оцінка доводів учасників справи і висновків суду першої та апеляційної інстанції

Надаючи правову оцінку встановленим обставинам справи та доводам касаційної скарги, а також виходячи з меж касаційного перегляду справи, визначених статтею 341 КАС України, колегія суддів зазначає наступне.

Згідно з положенням частини четвертої статті 328 КАС України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Згідно до частин першої, другої та третьої статті 242 КАС України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Крім того, стаття 2 та частина четверта статті 242 КАС України встановлюють, що судове рішення має відповідати завданню адміністративного судочинства, а саме бути справедливим та неупередженим, своєчасно вирішувати спір у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Зазначеним вимогам процесуального закону рішення Бородянського районного суду Київської області від 25 травня 2018 року та постанова Шостого апеляційного адміністративного суду від 27 листопада 2018 року відповідають, а вимоги касаційної скарги є необґрунтованими з огляду на наступне.

Відповідно до статті 19 Конституції України органи державної влади та місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, у межах повноважень та способом, передбаченими Конституцією та законами України.

Відповідно до частини третьої статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Норми матеріального права, в цій справі, суд застосовує в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин.

Згідно частини першої статті 3 Земельного кодексу України (далі - ЗК України) земельні відносини регулюються Конституцією України, цим Кодексом, а також прийнятими відповідно до них нормативно-правовими актами.

Відповідно до пункту б) частини першої статті 12 ЗК України до повноважень сільських, селищних, міських рад у галузі земельних відносин на території сіл, селищ, міст належить передача земельних ділянок комунальної власності у власність громадян та юридичних осіб відповідно до цього Кодексу.

За змістом статті 116 Земельного кодексу України, громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом, або за результатами аукціону.

Набуття права на землю громадянами та юридичними особами здійснюється шляхом передачі земельних ділянок у власність або надання їх у користування.

Безоплатна передача земельних ділянок у власність громадян провадиться у разі: а) приватизації земельних ділянок, які перебувають у користуванні громадян; б) одержання земельних ділянок внаслідок приватизації державних і комунальних сільськогосподарських підприємств, установ та організацій; в) одержання земельних ділянок із земель державної і комунальної власності в межах норм безоплатної приватизації, визначених цим Кодексом.

Передача земельних ділянок безоплатно у власність громадян у межах норм, визначених цим Кодексом, провадиться один раз по кожному виду використання.

Відповідно до пункту «г» частини першої статті 121 ЗК України, громадяни України мають право на безоплатну передачу їм земельних ділянок із земель державної або комунальної власності для будівництва і обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка) у селах - не більше 0,25 гектара, в селищах - не більше 0,15 гектара, в містах - не більше 0,10 гектара.

Повноваження відповідних органів виконавчої влади щодо передачі земельних ділянок у власність або користування та порядок надання земельних ділянок державної або комунальної власності у користування встановлені статтями 118, 122, 123 ЗК України.

Відповідно до частини шостої статті 118 ЗК України громадяни, зацікавлені в одержанні безоплатно у власність земельної ділянки із земель державної або комунальної власності для ведення фермерського господарства, ведення особистого селянського господарства, ведення садівництва, будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибної ділянки), індивідуального дачного будівництва, будівництва індивідуальних гаражів у межах норм безоплатної приватизації, подають клопотання до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу. У клопотанні зазначаються цільове призначення земельної ділянки та її орієнтовні розміри.

До клопотання додаються графічні матеріали, на яких зазначено бажане місце розташування земельної ділянки, погодження землекористувача (у разі вилучення земельної ділянки, що перебуває у користуванні інших осіб) та документи, що підтверджують досвід роботи у сільському господарстві або наявність освіти, здобутої в аграрному навчальному закладі (у разі надання земельної ділянки для ведення фермерського господарства). У разі якщо земельна ділянка державної власності розташована за межами населених пунктів і не входить до складу певного району, заява подається до Ради міністрів Автономної Республіки Крим. Верховній Раді Автономної Республіки Крим, Раді міністрів Автономної Республіки Крим, органам виконавчої влади або органам місцевого самоврядування, які передають земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, забороняється вимагати додаткові матеріали та документи, не передбачені цією статтею.

Згідно з положеннями частини сьомої наведеної статті, відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, розглядає клопотання у місячний строк і дає дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або надає мотивовану відмову у його наданні.

Підставою відмови у наданні такого дозволу може бути лише невідповідність місця розташування об'єкта вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, генеральних планів населених пунктів та іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку.

Системний аналіз наведених правових норм дає підстави зробити висновок, що ЗК України визначено вичерпний перелік підстав для відмови у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки, зокрема: невідповідність місця розташування об'єкта вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, генеральних планів населених пунктів та іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку. При цьому, чинним законодавством не передбачено право суб'єкта владних повноважень відступати від положень статті 118 ЗК України.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду України від 10 грудня 2013 року справі № 21-358а13 та в постанові Верховного Суду від 27 лютого 2018 року в справі № 545/808/17.

Відповідно до статті 118 ЗК України порядок безоплатної передачі земельних ділянок у власність громадянами передбачає реалізацію таких послідовних етапів:

- звернення громадян з клопотанням про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки;

- надання дозволу відповідним органом виконавчої влади або місцевого самоврядування;

- розробка суб'єктами господарювання за замовленням громадян проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки;

- погодження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки в порядку, передбаченому статтею 186-1 Земельного кодексу України;

- затвердження відповідним органом виконавчої влади або місцевого самоврядування проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки та надання її у власність.

Отже, передача (надання) земельної ділянки у власність відповідно до статті 118 Земельного кодексу України є завершальним етапом визначеної процедури безоплатної приватизації земельних ділянок. При цьому, отримання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки не означає позитивного рішення про надання її у користування.

Аналогічна правова позиція висловлена у постанові Верховного Суду України від 13 грудня 2016 року в справі № 815/5987/14 та постанові Верховного Суду від 27 лютого 2018 року в справі № 545/808/17.

Крім того, законодавством не визначено такого стану земельної ділянки як її перебування у стані "відведення" та не передбачає відмову у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою у зв'язку із наданням такого дозволу іншій особі.

Аналогічна правова позиція щодо застосування норм права наведена у постановах Верховного Суду України від 10 грудня 2013 року (справа №21-358а13), від 11 жовтня 2016 року (справа №806/3787/13-а), від 7 червня 2016 року (справа №820/3507/15) 19 січня 2016 року (справа №824/167/15-а), Верховного Суду від 27 лютого 2018 року у справі № 545/808/17.

Колегія суддів відхиляє доводи скаржника про те, що оспорювані рішення відповідача створюють умови правової невизначеності.

Як установлено судами попередніх інстанцій та не спростовується матеріалами справи, на момент прийняття оскаржуваних рішень спірні земельні ділянки не перебували у власності або користуванні фізичних чи юридичних осіб; рішення про затвердження проекту землеустрою та фактичне відведення земельних ділянок ОСОБА_11, ОСОБА_7, ОСОБА_8, ОСОБА_9 Відповідачем не приймались.

Завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.

Відповідно до частини першої статті 6 КАС України (у редакції, чинній на момент звернення позивача до суду) кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушені її права, свободи або інтереси.

Аналогічна норма закріплена у статті 5 КАС України, у чинній редакції, яка передбачає, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист.

З системного аналізу вказаних норм слідує, що адміністративний суд під час розгляду справи повинен встановити факт або обставини, які б свідчили про порушення прав, свобод чи інтересів позивача з боку відповідача.

Виходячи зі змісту наведених норм, судовому захисту підлягає лише порушене право особи. До адміністративного суду вправі звернутися кожна особа, яка вважає, що її право чи охоронюваний законом інтерес порушено чи оспорюється. В контексті наведених приписів КАС має значення не лише суб'єктивне рішення особи про те, що її право чи законний інтерес потребує захисту, але обов'язковою умовою здійснення такого захисту судом є наявність відповідного порушення права або законного інтересу на момент звернення до суду.

При цьому, неодмінною ознакою порушення права особи є зміна стану її суб'єктивних прав та обов'язків, тобто припинення чи неможливість реалізації її права та/або виникнення додаткового обов'язку.

Отже, рішення суб'єкта владних повноважень є такими, що порушують права і свободи особи в тому разі, якщо такі рішення прийняті суб'єктом владних повноважень поза межами визначеної законом компетенції, або ж оспорюванні рішення є юридично значимими, тобто такими, що мають безпосередній вплив на суб'єктивні права та обов'язки особи шляхом позбавлення можливості реалізувати належне цій особі право або шляхом покладення на цю особу будь-якого обов'язку.

Разом з тим, рішення відповідача про надання ОСОБА_11, ОСОБА_7, ОСОБА_8 та ОСОБА_9 дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельних ділянок у власність не порушують прав та законних інтересів позивача у спірних правовідносинах, оскільки не встановлюють обмежень щодо реалізації позивачем права на отримання у встановленому законом порядку дозволу на розробку проекту землеустрою щодо цих земельних ділянок. Отже, суди попередніх інстанцій дійшли обґрунтованого висновку про відсутні підстави для задоволення позовних вимог у цій частині.

Аналогічна правова позиція щодо застосування норм права міститься у постановах Верховного Суду від 21 серпня 2018 року у справі №295/14795/16-а та від 19 червня 2018 року у справі №750/8511/17.

З приводу позовних вимог про визнання незаконними рішень Клавдієво-Тарасівської селищної ради Бородянського району Київської області від 15 липня 2015 року № 2140 та № 2141, якими надано ОСОБА_4 та ОСОБА_5 дозвіл на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельних ділянок у власність, то суд апеляційної інстанції дійшов правомірного висновку про закриття провадження у цій частині, як таке, що не належить розглядати за правилами адміністративного судочинства.

Так, судом апеляційної інстанцій встановлено та підтверджено матеріалами справи, що ОСОБА_4 та ОСОБА_5 зареєстровано у встановленому законом право власності на земельні ділянки, відведені за наявності оспорюваного дозволу згідно з рішеннями від 15 липня 2015 року № 2140 та № 2141.

За правовим висновком Великої Палати Верхового Суду, який викладений у постанові від 30 травня 2018 року у справі № 826/9417/16, якщо порушення своїх прав особа вбачає у наслідках, які спричинені рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень, які вона вважає неправомірними, і ці наслідки призвели до виникнення, зміни чи припинення цивільних правовідносин, мають майновий характер або пов'язані з реалізацією її майнових або особистих немайнових інтересів, то визнання незаконними (протиправними) таких рішень є способом захисту цивільних прав та інтересів.

За правилами Цивільного процесуального кодексу України суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають з цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства (статті 19 ЦПК).

Отже, беручи до уваги те, що визначальним принципом здійснення правосуддя в адміністративних справах є принцип офіційного з'ясування всіх обставин у справі і обов'язок суб'єкта владних повноважень доказувати правомірність своїх дій чи рішень, на відміну від визначального принципу цивільного судочинства, який полягає у змагальності сторін, суд, який розглянув справу, не віднесену до його юрисдикції, не може вважатися «судом, встановленим законом» у розумінні частини першої статті 6 Конвенції.

При цьому, суд зазначає, що порушення правил юрисдикції адміністративних судів, встановлених статтею 19 КАС України, є обов'язковою підставою для скасування рішення із закриттям провадження незалежно від доводів касаційної скарги.

Враховуючи викладене, колегія суддів Верховного Суду погоджується із висновком суду апеляційної інстанції про скасування рішення Бородянського районного суду Київської області від 25 травня 2018 року в частині щодо позовних вимог про визнання незаконними рішення Клавдієво-Тарасівської селищної ради Бородянського району Київської області від 15 липня 2015 року № 2140 та № 2141 із прийняттям у цій частині нового рішення про закриття провадження у справі.

Касаційна скарга не містить належних та обґрунтованих доводів, які б спростовували наведений висновок суду. У ній також не зазначено інших міркувань, які б не були предметом перевірки апеляційного суду та щодо яких не наведено мотивів відхилення такого аргументу.

Розглядаючи цю справу в касаційному порядку Суд також враховує, що згідно з імперативними вимогами стаття 341 КАС України суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги; на підставі встановлених фактичних обставин справи лише перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального та дотримання норм процесуального права.

Частиною другою статті 6 КАС України передбачено, що суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.

Закон України "Про судоустрій і статус суддів" встановлює, що правосуддя в Україні функціонує на засадах верховенства права відповідно до європейських стандартів та спрямоване на забезпечення права кожного на справедливий суд.

Відповідно до статті 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують як джерело права при розгляді справ положення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та протоколів до неї, а також практику Європейського суду з прав людини та Європейської комісії з прав людини.

Так, Європейський суд з прав людини у рішенні по справі «Рисовський проти України» (№ 29979/04) визнав низку порушення пункту 1 статті 6 Конвенції, статті 1 Першого протоколу до Конвенції та статті 13 Конвенції у справі, пов'язаній із земельними правовідносинами; в ній також викладено окремі стандарти діяльності суб'єктів владних повноважень, зокрема, розкрито елементи змісту принципу «доброго врядування».

Цей принцип, зокрема, передбачає, що у разі якщо справа впливає на такі основоположні права особи, як майнові права, державні органи повинні діяти вчасно та в належний і послідовний спосіб (рішення у справах «Beyeler v. Italy» № 33202/96, «Oneryildiz v. Turkey» № 48939/99, «Moskal v. Poland» № 10373/05).

Суд, у цій справі, враховує положення Висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів щодо якості судових рішень (пункти 32-41), в якому, серед іншого, звертається увага на те, що усі судові рішення повинні бути обґрунтованими, зрозумілими, викладеними чіткою і простою мовою і це є необхідною передумовою розуміння рішення сторонами та громадськістю; у викладі підстав для прийняття рішення необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави захисту; обсяг цього обов'язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення. При цьому, зазначений Висновок, крім іншого, акцентує увагу на тому, що згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах.

Суд також враховує позицію Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки аргументів учасників справи у касаційному провадженні), сформовану, зокрема у справах "Салов проти України" (заява № 65518/01; від 6 вересня 2005 року; пункт 89), "Проніна проти України" (заява № 63566/00; 18 липня 2006 року; пункт 23) та "Серявін та інші проти України" (заява № 4909/04; від 10 лютого 2010 року; пункт 58): принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" (Ruiz Torija v. Spain) серія A. 303-A; 09 грудня 1994 року, пункт 29).

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

У відповідності до частини першої статті 350 КАС України (в редакції, чинній на момент винесення цього судового рішення) суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили неправильного застосування норм матеріального права або порушень норм процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.

Враховуючи наведене, Верховний Суд не встановив неправильного застосування норм матеріального права або порушень норм процесуального права при ухваленні судових рішень і погоджується з висновками судів першої та апеляційної інстанцій у справі.

Рішення судів першої та апеляційної інстанцій у цій справі є законними та обґрунтованими і не підлягають скасуванню, оскільки суди, всебічно перевіривши обставини справи, вирішили спір у відповідності з нормами матеріального права та при дотриманні норм процесуального права, в оскаржених судових рішеннях повно і всебічно з'ясовані обставини в адміністративній справі з наданням оцінки всім аргументам учасників справи, а доводи касаційної скарги їх не спростовують.

Оскільки колегія суддів залишає в силі рішення суду першої та апеляційної інстанцій, то відповідно до статті 139 КАС України судові витрати не підлягають новому розподілу.

Керуючись статтями 341, 345, 349, 350, 355, 356, 359 КАС України,

П О С Т А Н О В И В:

Касаційну скаргу ОСОБА_3 залишити без задоволення.

Рішення Бородянського районного суду Київської області від 25 травня 2018 року та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 27 листопада 2018 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Головуючий Я.О. Берназюк

Судді: М.М. Гімон

Н.В. Коваленко