Історія справи

Ухвала КАС ВП від 10.01.2019 року у справі №809/1108/14

ПОСТАНОВА

Іменем України

05 лютого 2019 року

Київ

справа №809/1108/14

адміністративне провадження №К/9901/7868/18

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду: судді-доповідача Берназюка Я.О., судді Гриціва М.І., судді Коваленко Н.В., розглянувши у письмовому провадженні у касаційному порядку адміністративну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Х-АДВАНС» до Реєстраційної служби Івано-Франківського міського управління юстиції Івано-Франківської області, треті особи: Гаражний кооператив «Соколи», ОСОБА_2 про визнання недійсним і скасування рішення, зобов'язання вчинити дії за касаційною скаргою Гаражного кооперативу «Соколи» на постанову Івано-Франківського окружного адміністративного суду у складі судді Кишинського М.І. від 26 жовтня 2015 року та ухвалу Львівського апеляційного адміністративного суду у складі колегії суддів: Гуляка В.В., Коваля Р.Й., Судової-Хомюк Н.М. від 18 травня 2016 року,

В С Т А Н О В И В :

ІСТОРІЯ СПРАВИ

Короткий зміст позовних вимог

У квітні 2014 року Товариство з обмеженою відповідальністю «Х-АДВАНС» (далі - ТОВ «Х-АДВАНС», позивач) звернулося до суду із адміністративним позовом до Реєстраційної служби Івано-Франківського МУЮ Івано-Франківської області (далі - Реєстраційна служба, відповідач), треті особи: Гаражний кооператив «Соколи», ОСОБА_2 (далі - треті особи), в якому просило:

- визнати недійсним та скасувати рішення № 2763209 від 31 травня 2013 року державного реєстратора прав на нерухоме майно Реєстраційної служби Івано-Франківського МУЮ Івано-Франківської області Лозової Христини Олексіївни про проведення державної реєстрації прав власності, форма власності: приватна, розмір частки: 1/1 на гараж, що розташований за адресою: АДРЕСА_1 (реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна - 72293426101) за суб'єктом: ОСОБА_2;

- зобов'язати Реєстраційну службу Івано-Франківського МУЮ Івано-Франківської області забезпечити внесення до Державного реєстру прав на нерухоме майно відповідного запису про скасування державної реєстрації речових прав на гараж, що розташований за адресою: АДРЕСА_1 (реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна - 72293426101) за ОСОБА_2.

В обґрунтування позовних вимог зазначено, що рішення про державну реєстрацію прав власності третіх осіб на об'єкти, які встановлені без відповідної на те дозвільної документації (відведення для цієї цілі земельної ділянки та дозволів на будівництво чи реєстрації декларацій на початок будівельних робіт) на належній ТОВ «Х-АДВАНС» земельній ділянці, яка ніколи не виділялася для забудови а ні заявникам, а ні гаражному кооперативу «Соколи», порушує права ТОВ «Х-АДВАНС» як землевласника, здійснена в супереч Порядку державної реєстрації прав на нерухоме майно та їх обтяжень, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 22 червня 2011 року N 703 (далі - Порядок № 703) та Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень».

Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій

Постановою Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 26 жовтня 2015 року, залишеною без змін ухвалою Львівського апеляційного адміністративного суду від 18 травня 2016 року, позов задоволено.

Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції, з висновками якого погодився апеляційний суд, виходив з того, що реєстратором було прийнято документи від особи не уповноваженої на те належним чином і у супереч пунктам 4, 9, 12,42-48 Порядку № 703, не було витребувано у заявника жодного з первинних та основних документів на новобудову права на яку реєструвалися, а саме: документ, що відповідно до вимог законодавства засвідчує прийняття в експлуатацію закінченого будівництвом об'єкта; документ, що посвідчує речове право на земельну ділянку; витяг з Державного земельного кадастру про земельну ділянку (у разі, коли в документі, що посвідчує речове право на земельну ділянку, відсутні відомості про її кадастровий номер) документ, що підтверджує викуп членом кооперативу гаража.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

Не погоджуючись з рішеннями судів попередніх інстанцій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права і порушення норм процесуального права, Гаражний кооператив «Соколи» звернулося із касаційною скаргою до Вищого адміністративного суду України, у якій просив скасувати рішення судів першої та апеляційної інстанцій та направити справу на новий розгляд до суду першої інстанції.

ПРОЦЕСУАЛЬНІ ДІЇ У СПРАВІ ТА КЛОПОТАННЯ УЧАСНИКІВ СПРАВИ

Касаційну скаргу подано 01 червня 2016 року.

Ухвалою Вищого адміністративного суду України від 02 червня 2016 року відкрито касаційне провадження у справі № 809/1108/14, витребувано адміністративну справу та запропоновано сторонам надати заперечення на касаційну скаргу, однак, розгляд справи цим судом не був закінчений.

Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 23 січня 2018 року для розгляду цієї справи визначено новий склад колегії суддів, а саме: судді-доповідача Берназюка Я.О., суддів Гриціва М.І. та Коваленко Н.В.

Ухвалою Верховного Суду від 09 січня 2019 року прийнято до свого провадження справу № 809/1108/14 та запропоновано сторонам надати відзиви на касаційну скаргу.

Разом з касаційною скаргою Гаражний кооператив «Соколи» подав клопотання про участь у судовому засіданні при розгляді справи у касаційному порядку, у задоволенні якого було відмовлено ухвалою Верховного Суду від 04 лютого 2019 року.

СТИСЛИЙ ВИКЛАД ОБСТАВИН СПРАВИ, ВСТАНОВЛЕНИХ СУДАМИ ПЕРШОЇ ТА АПЕЛЯЦІЙНОЇ ІНСТАНЦІЙ

Судами попередніх інстанцій на підставі наявних у матеріалах справи доказів встановлено, що відповідно до витягу з інформаційної довідки № 10597512 з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, щодо об'єкта нерухомого майна від 10 жовтня 2013 року державним реєстратором Лозовою Х.О. 30 травня 2013 року проведено державну реєстрацію права власності на об'єкт нерухомого майна: гараж, адреса: АДРЕСА_1, форма власності: приватна, розмір частки: 1/1, власник: ОСОБА_2

Реєстраційні дії проводилися на підставі документів, відображених у картці прийому заяви № 2700519: заяви про державну реєстрацію прав та їх обтяжень № 1364846 від 30 травня 2013 року; технічного паспорта від 25 квітня 2013 року, виданого ОКП «Івано-Франківське» обласне бюро технічної інвентаризації; довідки про право власності на гараж № 68/01-04 від 22 квітня 2013 року, виданої ГК «Соколи»; витягу із протоколу № 7 від 31 березня 2013 року ГК «Соколи»; копії паспорта громадянина України НОМЕР_2, виданого 11 березня 1998 року; копії довідки про присвоєння ідентифікаційного номера ОСОБА_2; витягу з угоди про надання послуг адвокатом від 22 квітня 2013 року, укладеної між адвокатом ОСОБА_7 та клієнтом ОСОБА_2; копії паспорта громадянина України НОМЕР_3, виданого 13 грудня 2005 року на ім'я ОСОБА_7; копії картки фізичної особи-платника податків ОСОБА_7 Окрім вищенаведених документів, у справі є наявними копія договору оренди землі від 16 березня 2006 року, квитанції про сплату державного мита за реєстрацію права власності і за видачу витягу з державного реєстру, проте ці документи не відображені в картці прийому заяви.

31 травня 2013 року за результатами розгляду заяви та доданих документів державним реєстратором Реєстраційної служби Івано-Франківського МУЮ Івано-Франківської області Лозовою Х.О. прийнято рішення № 2763209 про державну реєстрацію права власності, форма власності: приватна, розмір частки: 1/1 на гараж, що розташований: АДРЕСА_1 за суб'єктом: ОСОБА_2, податковий номер НОМЕР_1. На підставі цього рішення видано свідоцтво про право власності, індексний номер 4230152 від 31 травня 2013 року та витяг з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності № 4230850 від 31 травня 2013 року.

ДОВОДИ УЧАСНИКІВ СПРАВИ

У касаційній скарзі скаржник зазначає, що суди попередніх інстанцій не встановили дійсний характер правовідносин, що склалися між сторонами, не дослідили всі наявні у матеріалах справи докази, зокрема: копію списку членів гаражного кооперативу «Соколи», які зареєстрували право власності на гаражі до 01 січня 2013 року; копію договору № 1 оренди земельної ділянки від 12 серпня 2014 року; копію витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію іншого речового права. Вважає, що неповне встановлення обставин справи та не дослідження всіх доказів призвело до ухвалення незаконного рішення.

Від ТОВ «Х-Адванс» надійшло заперечення на касаційну скаргу Гаражного кооперативу «Соколи», у якому зазначається, що наведені у касаційній скарзі незначні процесуальні порушення не можуть бути підставою для скасування законних по суті рішень судів першої та апеляційної інстанцій, просить залишити їх без змін, а касаційну скаргу - без задоволення.

ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ

Надаючи правову оцінку встановленим обставинам справи та доводам касаційної скарги, а також виходячи з меж касаційного перегляду справи, визначених статтею 341 КАС України, колегія суддів зазначає наступне.

Згідно з положенням частини третьої статті 211 КАС України (у редакції, чинній на момент прийняття оскаржуваних рішень) та частини четвертої статті 328 КАС України (у редакції, чинній на момент винесення цієї постанови) підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Відповідно до частин першої, другої та третьої статті 159 КАС України (у редакції, чинній на момент прийняття оскаржуваних рішень) та частин першої, другої та третьої статті 242 КАС України (у редакції, чинній на момент винесення цієї постанови) судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Крім того, стаття 2 та частина четверта статті 242 КАС України (у редакції, чинній на момент винесення цієї постанови) встановлюють, що судове рішення має відповідати завданню адміністративного судочинства, а саме бути справедливим та неупередженим, своєчасно вирішувати спір у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.

Зазначеним вимогам процесуального закону постанова Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 26 жовтня 2015 року та ухвала Львівського апеляційного адміністративного суду від 18 травня 2016 року не відповідають, а вимоги касаційної скарги є частково обґрунтованими з огляду на наступне.

Вирішуючи спір у цій справі по суті, суди першої та апеляційної інстанцій дійшли до висновку, що такий спір є публічно-правовим та має вирішуватися за правилами адміністративного судочинства. Однак, колегія суддів вважає такий висновок передчасним з огляду на наступне.

За правилами частини першої статті 19 КАС України юрисдикція адміністративних судів поширюється на правовідносини, що виникають у зв'язку зі здійсненням суб'єктом владних повноважень владних управлінських функцій, зокрема на спори фізичних чи юридичних осіб із суб'єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи правових актів індивідуальної дії), дій чи бездіяльності.

Вжитий у цій процесуальній нормі термін «суб'єкт владних повноважень» позначає орган державної влади, орган місцевого самоврядування, їхню посадову чи службову особу, іншого суб'єкта при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, у тому числі на виконання делегованих повноважень (пункт 7 частини першої статті 4 КАС України).

Таким чином, визначальною ознакою справи адміністративної юрисдикції є наявність публічно-правового спору, тобто спору, у якому хоча б одна сторона здійснює публічно-владні управлінські функції, який виник у зв'язку з виконанням або невиконанням такою стороною зазначених функцій і вирішення якого безпосередньо не віднесено до юрисдикції інших судів.

Наведене узгоджується з положеннями статей 2, 4, 19 КАС України, які закріплюють завдання адміністративного судочинства, визначення понять публічно-правового спору та суб'єкта владних повноважень, а також межі юрисдикції адміністративних судів.

Публічно-правовий спір має особливий суб'єктний склад. Участь суб'єкта владних повноважень є обов'язковою ознакою для того, щоб класифікувати спір як публічно-правовий. Однак, сама по собі участь у спорі суб'єкта владних повноважень не дає підстав ототожнювати спір з публічно-правовим та відносити його до справ адміністративної юрисдикції. Визначальною ознакою справи адміністративної юрисдикції є суть (зміст, характер) спору. Публічно-правовий спір, на який поширюється юрисдикція адміністративних судів, є спором між учасниками публічно-правових відносин і стосується саме цих відносин.

У свою чергу, приватноправові відносини вирізняються наявністю майнового чи немайнового, особистого інтересу учасника. Спір має приватноправовий характер, якщо він, головним чином, обумовлений порушенням або загрозою порушення приватного права чи інтересу конкретного суб'єкта, що підлягає захисту в спосіб, передбачений законодавством для сфери приватноправових відносин, навіть якщо позивач намагається захистити своє порушене приватне право шляхом оскарження управлінських дій суб'єктів владних повноважень.

Аналогічна правова позиція міститься, зокрема, у постановах Великої Палати Верховного Суду від 05 червня 2018 року у справі № 805/4506/16-а, від 27 червня 2018 року у справі № 815/6945/16.

Під час визначення предметної юрисдикції справ суди повинні виходити із суті права та/або інтересу, за захистом якого звернулася особа, заявлених вимог, характеру спірних правовідносин, змісту та юридичної природи обставин у справі.

Як установлено матеріалами справи, ТОВ «Х-Адванс» звернулося до суду з позовом до Реєстраційної служби про скасування рішення, яким проведено державну реєстрацію за ОСОБА_2 права власності на об'єкт нерухомого майна - гараж АДРЕСА_1 та на підставі якого третій особі видано свідоцтво про право власності на цей об'єкт.

При цьому підставою для звернення з позовом є те, що внаслідок прийняття рішення про державну реєстрацію за ОСОБА_2 права власності на вказаний гараж порушується право позивача на володіння, користування та розпорядження земельною ділянкою, оскільки ділянка, на якій збудовано гараж, належить на праві приватної власності ТОВ «Х-Адванс».

Отже, виникнення спірних правовідносин обумовлено незгодою позивача з правомірністю набуття третьою особою у справі права власності на об'єкт нерухомого майна, що стало підставою для оскарження реєстрації права власності на це майно. Тобто предметом розгляду в цій справі є законність набуття особою права власності на нерухоме майно, що свідчить про приватноправовий, а не публічно-правовий характер спірних правовідносин.

Критеріями відмежування справ цивільної (господарської) юрисдикції від інших є, по-перше, наявність у них спору про право цивільне (справи за позовами, що виникають з будь-яких правовідносин, крім випадків, коли розгляд таких справ проводиться за правилами іншого судочинства), по-друге, суб'єктний склад такого спору.

За правилами пункту 1 частини першої статті 15 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України) у редакції, чинній на час постановлення судами першої та апеляційної інстанцій рішень, суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи щодо захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів, що виникають із цивільних, житлових, земельних, сімейних, трудових відносин.

Оскільки позовні вимоги заявлено ТОВ «Х-Адванс» на захист порушеного, на його думку, права власності на земельну ділянку, а на підставі оскаржуваного рішення суб'єкта владних повноважень у третьої особи виникло речове право, правомірність набуття якого оспорюється позивачем, то цей спір стосується приватноправових відносин і не підлягає розгляду в порядку адміністративного судочинства, а має вирішуватися судами за правилами ЦПК України.

Великою Палатою Верховного Суду вже сформульовано правову позицію у справах за позовом ТОВ «Х-Адванс» до державного реєстратора, за участю третіх осіб - Гаражного кооперативу «Соколи» та фізичної особи, реєстрація права власності на яку є предметом оскарження у справі, відповідно до якої справи даної категорії не належить розглядати у порядку адміністративного судочинства (постанови від 30 жовтня 2018 року у справі № 809/973/14, від 13 листопада 2018 року у справі № 809/649/14, від 05 грудня 2018 року у справі № 809/971/14).

У справі, що розглядається, спір не обмежується оскарженням рішення, дії чи бездіяльності державного реєстратора, оскільки в його основі лежить спір щодо права власності на земельну ділянку, який з урахуванням особливості справи не може бути вирішений в адміністративному суді, що обмежений при вирішенні таких спорів вимогами процесуального закону.

Розгляд цієї справи за правилами адміністративного судочинства не відповідав би принципу ефективного судочинства як важливому елементу верховенства права.

Намагання сторін вирішити спір про речове право на об'єкти нерухомого майна та виконання договірних зобов'язань, використовуючи систему адміністративних судів, або розгляд адміністративними судами такого спору в порядку КАС України є помилковим.

Саме завдання Верховного Суду як найвищого суду в системі судоустрою України, що забезпечує сталість та єдність судової практики (статті 17 та 36 Закону України «Про судоустрій і статус суддів») полягає у виправлені відповідних помилок.

Аналогічний висновок міститься, зокрема, у постанові Верховного Суду від 09 листопада 2018 року у справі № 823/217/17.

Колегія суддів також враховує, що у рішенні від 14 грудня 2011 року № 19-рп/2011 Конституційний Суд України встановив, що положення частини другої статті 55 Конституції України необхідно розуміти так, що конституційне право на оскарження в суді будь-яких рішень, дій чи бездіяльності всіх органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб гарантовано кожному; реалізація цього права забезпечується у відповідному виді судочинства і в порядку, визначеному процесуальним законом.

Таким чином, конституційне право особи на звернення до суду кореспондується з її обов`язком дотримуватися встановлених процесуальним законом механізмів (процедур).

Згідно з висновками Конституційного Суду України, що сформовані у рішенні від 09 вересня 2010 року № 19-рп/2010, забезпечення прав і свобод потребує, зокрема, законодавчого закріплення механізмів (процедур), які створюють реальні можливості для здійснення кожним громадянином прав і свобод (абзац четвертий підпункту 3.2 пункту 3 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 24 грудня 2004 року № 22-рп/2004). До таких механізмів належить структурована система судів і види судового провадження, встановлені державою. Судовий захист вважається найбільш дієвою гарантією відновлення порушених прав і свобод людини і громадянина.

В Україні систему судів утворено згідно з положеннями статей 6, 124, 125 Конституції України із застосуванням принципу спеціалізації з метою забезпечення найбільш ефективних механізмів захисту прав і свобод людини у відповідних правовідносинах.

Законом України «Про судоустрій і статус суддів» передбачено, що судова влада реалізується шляхом здійснення правосуддя у рамках відповідних судових процедур (частина перша статті 5); суди спеціалізуються на розгляді цивільних, кримінальних, господарських, адміністративних справ, а також справ про адміністративні правопорушення (частини перша статті 18). Головними критеріями судової спеціалізації визнається предмет спірних правовідносин і властива для його розгляду процедура. Процесуальними кодексами України встановлено неоднакову процедуру судового провадження щодо різних правовідносин.

На підставі положень Конституції України про судову спеціалізацію (частина перша статті 125) і про гарантування кожному права на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб (частина друга статті 55) в Україні утворено окрему систему судів адміністративної юрисдикції. Захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб'єктів владних повноважень визначено як безпосереднє завдання адміністративного судочинства (частина перша статті 2 КАС України). Адміністративне судочинство як спеціалізований вид судової діяльності стало тим конституційно і законодавчо закріпленим механізмом, що збільшив можливості людини для здійснення права на судовий захист від протиправних рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень.

Системний аналіз вказаних норм Конституції та законів України дає підстави стверджувати, що розмежування юрисдикційних повноважень у межах спеціалізації судів підпорядковано гарантіям права кожної людини на ефективний судовий захист.

Частиною першою статті 354 КАС України встановлено, що порушення правил юрисдикції адміністративних судів, визначених статтею 19 цього Кодексу, є обов'язковою підставою для скасування рішення із закриттям провадження незалежно від доводів касаційної скарги.

Беручи до уваги наведене й ураховуючи суть спірних правовідносин, правовий статус учасників справи, колегія суддів дійшла висновку, що цей спір не належить до юрисдикції адміністративних судів, а тому рішення судів першої та апеляційної інстанцій підлягають скасуванню, а провадження у справі закриттю, оскільки правовідносини у цій справі мають вирішуватися в порядку цивільного судочинства.

Частиною другою статті 6 КАС України передбачено, що суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.

Закон України «Про судоустрій і статус суддів» встановлює, що здійснення правосуддя в Україні функціонує на засадах верховенства права відповідно до європейських стандартів, спрямоване на забезпечення права кожного на справедливий суд.

Відповідно до статей 1 та 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують як джерело права при розгляді справ положення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та протоколів до неї, а також практику Європейського суду з прав людини та Європейської комісії з прав людини.

Відповідно до пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожен має право на справедливий розгляд його справи судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо прав та обов'язків цивільного характеру. У цьому пункті закріплене «право на суд» разом із правом на доступ до суду складають єдине ціле (див. mutatis mutandis рішення Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) у справі «Ґолдер проти Сполученого Королівства» («Golder v. the United Kingdom») від 21 лютого 1975 року, заява № 4451/70, § 36). Проте ці права не є абсолютними та можуть бути обмежені, але лише таким способом і до такої міри, що не порушує сутність вказаних прав (див. mutatis mutandis рішення Європейського суду з прав людини у справі «Станєв проти Болгарії» («Stanev v. Bulgaria») від 17 січня 2012 року, заява № 36760/06, § 230).

Під доступом до правосуддя згідно зі стандартами ЄСПЛ розуміють здатність особи безперешкодно отримати судовий захист як доступ до незалежного і безстороннього вирішення спорів за встановленою процедурою на засадах верховенства права.

Європейський суд з прав людини у пункті 44 Рішення від 25 лютого 1993 року у справі «Доббертен проти Франції» зазначив, що частина перша статті 6 Конвенції змушує держав-учасниць організувати їх судову систему в такий спосіб, щоб кожен з їх судів і трибуналів виконував функції, притаманні відповідній судовій установі (Dobbertin v. France № 88/1991/340/413).

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

За таких підстав колегія суддів дійшла висновку про те, що касаційну скаргу Гаражного кооперативу «Соколи» слід задовольнити частково, судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій скасувати, а провадження у справі закрити.

Керуючись статтями 238, 239, 341, 344, 349, 354, 355, 356, 359, пунктом 4 Перехідних положень КАС України,

П О С Т А Н О В И В:

Касаційну скаргу Гаражного кооперативу «Соколи» задовольнити частково.

Постанову Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 26 жовтня 2015 року та ухвалу Львівського апеляційного адміністративного суду від 18 травня 2016 року скасувати.

Провадження у справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Х-АДВАНС» до Реєстраційної служби Івано-Франківського міського управління юстиції Івано-Франківської області, треті особи: Гаражний кооператив «Соколи», ОСОБА_2 про визнання недійсним і скасування рішення, зобов'язання вчинити дії закрити.

Роз'яснити, що спір може бути розглянуто за правилами цивільного судочинства.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття.

Постанова є остаточною та оскарженню не підлягає.

Головуючий Я.О. Берназюк

Судді: М.І. Гриців

Н.В. Коваленко