Історія справи

Ухвала КАС ВП від 03.12.2018 року у справі №812/1299/16

ПОСТАНОВА

Іменем України

Київ

04 грудня 2018 року

справа №812/1299/16

адміністративне провадження №К/9901/15498/18

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

головуючого - Ханової Р.Ф.(суддя-доповідач),

суддів: Гончарової І.А., Олендера І.Я.,

розглянувши у порядку письмового провадження касаційну скаргу фізичної особи-підприємця ОСОБА_1

на постанову Донецького апеляційного адміністративного суду

від 26 липня 2017 року у складі суддів Сухарька М.Г., Блохіна А.А., Гаврищук Т.Г.

у справі №812/1299/16

за позовом фізичної особи-підприємця ОСОБА_1

до Новоайдарського відділення Старобільської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Державної фіскальної служби у Луганській області,

Старобільської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Державної фіскальної служби у Луганській області,

Словьяносербської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Державної фіскальної служби у Луганській області

про визнання протиправною та скасування вимоги від 17 серпня 2015 року №Ф-9,

У С Т А Н О В И В :

25 жовтня 2016 року фізична особа-підприємець ОСОБА_1 (далі - підприємець, позивач у справі) звернувся до суду з позовом до Новоайдарського відділення Старобільської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Державної фіскальної служби у Луганській області (перший відповідач у справі) Старобільської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Державної фіскальної служби у Луганській області (другий відповідач у справі) Словьяносербської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Державної фіскальної служби у Луганській області (третій відповідач у справі) про скасування вимоги про сплату боргу про визнання протиправною та скасування вимоги від 17 серпня 2015 року № Ф-9 про сплату боргу (недоїмки) зі сплати єдиного внеску у сумі 21331,18 грн., з мотивів безпідставності її прийняття.

22 травня 2017 року постановою Луганського окружного адміністративного суду позов фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 задоволено частково, визнано протиправною та скасовано вимогу Старобільської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління ДФС у Луганській області від 17 серпня 2015 року № Ф-9 про сплату боргу (недоїмки) в частині зобов'язання фізичної особи-підприємця сплатити недоїмку зі сплати єдиного внеску за період з ІІ кварталу 2014 року по ІІ квартал 2015 року в сумі 6339,75 грн. У задоволенні решти позовних вимог відмовлено.

26 липня 2017 року ухвалою Донецького апеляційного адміністративного суду скасовано постанову Луганського окружного адміністративного суду від 22 травня 2017 року, прийнято нову постанову, якою відмовлено у задоволені позовних вимог фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 до податкових органів про визнання протиправною та скасування вимоги від 17 серпня 2015 року № Ф-9, висновуючись на помилковому застосуванні судом першої інстанції підпункту 9-3 (9-4) розділу VIII «Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 2464-VI та Розпорядження Кабінету Міністрів України від 30 жовтня 2014 року № 1053-р й від 02 грудня 2015 року № 1275-р, як підстав скасування спірної вимоги в частині.

За позицією суду апеляційної інстанції незалежно від розповсюдження на позивача положень зазначених нормативних актів, ці приписи не звільняють органи доходів і зборів від виконання обов'язку щодо формування вимог про сплату недоїмки на підставі наданої платниками звітності.

21 серпня 2017 року позивачем подана касаційна скарга до Вищого адміністративного суду України, в якій він посилаючись на порушення судом апеляційної інстанцій норм матеріального, а саме статей 6 та 7 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування» від 8 липня 2014 року № 2464, та пункту 9-4 Розділу 7 «Прикінцеві та перехідні положення» цього Закону, просить скасувати рішення Донецького апеляційного адміністративного суду від 26 липня 2017 року та залишити в силі судове рішення суду першої інстанції.

19 жовтня 2017 року ухвалою Вищого адміністративного суду України відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою позивача та витребувано з Луганського окружного адміністративного суду справу №812/1299/16.

14 листопада 2017 року справа №812/1299/16 надійшла на адресу Вищого адміністративного суду України.

05 лютого 2018 року справа №812/1299/16 та матеріали касаційного провадження К/9901/15498/18 передані до Верховного Суду.

Згідно з частиною третьою статті 3 Кодексу адміністративного судочинства України провадження в адміністративних справах здійснюється відповідно до закону, чинного на час вчинення окремої процесуальної дії, розгляду і вирішення справи.

Верховний Суд, переглянувши судове рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи, перевіривши правильність застосування судом норм матеріального та процесуального права, вбачає підстави для задоволення касаційної скарги.

Відповідно до частин першої, другої, третьої статті 242 Кодексу адміністративного судочинства України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

Зазначеним вимогам закону судове рішення не відповідає.

Суди першої та апеляційної інстанцій установили, що ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1) 01 грудня 2009 року зареєстрований як фізична особа-підприємець Новоайдарською районною державною адміністрацією Луганської області за номером запису в ЄДРПОУ 23710000000001025, з 01 грудня 2009 року по 24 лютого 2016 року перебував на податковому обліку в Новоайдарському відділенні Старобільської ОДПІ, з 24 лютого 2016 року перебуває на податковому обліку в Новоадарському відділенні Слов'яносербської ОДПІ, є платником єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування.

Станом на 31 липня 2015 року заборгованість ОСОБА_1 за даними картки особового рахунку платника зі сплати єдиного внеску складає 21331,18 грн., яка утворилася за період з 01 січня 2012 року по 30 вересня 2013 року у сумі 11310,78 грн. за даними управлінням Пенсійного фонду України в Новоайдарському районі Луганської області, 21 жовтня 2013 року позивачем нарахована до сплати сума єдиного внеску у розмірі 1194,03 грн. за ІІІ квартал 2013 року, що підтверджено даними картки особового рахунку платника за 2013 рік, за даними картки особового рахунку платника за 2014 рік позивачем протягом 2014 року до сплати нараховано єдиний внесок у таких розмірах: 20.01.2014 - 1218,67 грн. за ІV квартал 2013 року; 22.04.2014 - 1267,95 грн. за І квартал 2014 року; 21.07.2014 - 1267,95 грн. за ІІ квартал 2014 року; 20.10.2014 - 1267,95 грн. за ІІІ квартал 2014 року, за даними картки особового рахунку платника за 2015 рік позивачем до 31 липня 2015 року до сплати нараховано єдиний внесок у таких розмірах: 20.01.2015 - 1267,95 грн. за ІV квартал 2014 року; 20.04.2015 - 1267,95 грн. за І квартал 2015 року; 20.07.2015 - 1267,95 грн. за ІІ квартал 2015 року.

17 серпня 2015 року Старобільською ОДПІ сформовано та направлено позивачу вимогу про сплату боргу № Ф-9, у якій зазначено що загальна сума боргу ОСОБА_1 станом на 31 липня 2015 року становить 21331,18 грн.

06 червня 2016 року позивач звернувся до Новоайдарсього відділення Слов'яносербської ОДПІ із заявою про звільнення від сплати єдиного внеску з 14 квітня 2014 року.

Правові та організаційні засади забезпечення збору та обліку єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, умови та порядок його нарахування і сплати та повноваження органу, що здійснює його збір та ведення обліку визначаються Законом України від 08 липня 2010 року № 2464-VI «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування» (далі - Закон № 2464) (тут і надалі положення Закону № 2464 наведені у редакції чинній на час виникнення спірних відносин між сторонами).

Судами попередніх інстанцій проведений системний аналіз положень цього Закону, а саме пункту 2 частини першої статті 1, частини другої статті 6, частини 5, 7,8 статті 9, пункту 1 частини десятої статті 9, частини 4 статті 25 Закону № 2464, з якого суди дійшли до висновку про те, що за загальними правилами орган доходів і зборів, у разі наявності недоїмки у платника єдиного внеску, надсилає такому платнику вимогу про сплату боргу. Саме висновуючись на застосуванні загальних правил суд апеляційної інстанції здійснив апеляційний перегляд.

Суд першої інстанції оцінюючи спірні правовідносини визначив, що особливістю даної справи є те, що на час виникнення спірних правовідносин - серпень 2015 року, позивач перебував на обліку в органах доходів і зборів, розташованих на території проведення антитерористичної операції, а тому норми Закону № 2464 необхідно застосовувати з урахуванням норм Закону України № 1669-VII від 02 вересня 2014 року «Про тимчасові заходи на період проведення антитерористичної операції» (далі - Закон № 1669).

Зокрема, судом першої інстанції враховано, що підпунктом «б» пункту 8 статті 14-1 Закону № 1669 розділ VIII «Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 2464 доповнено пунктом 9-3 наступного змісту: «Платники єдиного внеску, визначені статтею 4 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування», які перебувають на обліку в органах доходів і зборів, розташованих на території населених пунктів, визначених переліком, зазначеним у статті 2 Закону України «Про тимчасові заходи на період проведення антитерористичної операції», де проводилася антитерористична операція, розпочата відповідно до Указу Президента України «Про рішення Ради національної безпеки і оборони України від 13 квітня 2014 року «Про невідкладні заходи щодо подолання терористичної загрози і збереження територіальної цілісності України» від 14 квітня 2014 року № 405/2014, звільняються від виконання своїх обов'язків, визначених частиною другою статті 6 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування», на період з 14 квітня 2014 року до закінчення антитерористичної операції або військового чи надзвичайного стану.

Підставою для такого звільнення є заява платника єдиного внеску, яка подається ним до органу доходів і зборів за основним місцем обліку або за місцем його тимчасового проживання у довільній формі не пізніше тридцяти календарних днів, наступних за днем закінчення антитерористичної операції.

Відповідальність, штрафні та фінансові санкції, передбачені цим Законом за невиконання обов'язків платника єдиного внеску в період з 14 квітня 2014 року до закінчення антитерористичної операції, до платників єдиного внеску, зазначених у цьому пункті, не застосовуються».

Статтею першою Закону № 1669 період проведення антитерористичної операції передбачений, як час між датою набрання чинності Указом Президента України «Про рішення Ради національної безпеки і оборони України від 13 квітня 2014 року «Про невідкладні заходи щодо подолання терористичної загрози і збереження територіальної цілісності України» від 14 квітня 2014 року № 405/2014 та датою набрання чинності Указом Президента України про завершення проведення антитерористичної операції або військових дій на території України.

Розпорядженням Кабінету Міністрів України від 30 жовтня 2014 року № 1053 «Про затвердження переліку населених пунктів, на території яких здійснювалася антитерористична операція» на виконання положень абзацу 3 пункту 5 статті 11 Прикінцевих та перехідних положень Закону № 1669, затверджено перелік населених пунктів, на території яких здійснювалася антитерористична операція, до яких, зокрема, віднесено Новоайдарський район.

Судом першої інстанції встановлено, що у спірному періоді позивач був платником єдиного внеску, який перебуває на обліку в органі доходів і зборів, розташованому на території проведення антитерористичної операції, та подав відповідну заяву до органу доходів і зборів про звільнення від виконання обов'язків платника єдиного внеску, а отже є суб'єктом правовідносин, до яких необхідно застосувати положення п. 9-4 розділу «Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 2464.

Суд погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що позивач звільнявся від виконання обов'язків платника єдиного внеску, встановлених частини другої статті 6 Закону № 2464, починаючи з 14 квітня 2014 року до закінчення антитерористичної операції.

Суд першої інстанції враховуючи те, що вимога від 17 серпня 2015 року № Ф-9 про сплату боргу (недоїмки) частково охоплює період, у якому позивач звільнявся від виконання обов'язків платника єдиного внеску, а саме: з ІІ кварталу 2014 року по ІІ квартал 2015 року. Відповідно за цей період орган доходів і зборів не мав повноважень формувати та направляти позивачу вимогу про сплату боргу.

Оцінюючи спірні відносини суд першої інстанції здійснив буквальний аналіз статті 25 Закону № 2464, абзацом 2 частини 1 якої визначено, що положення цієї статті поширюються лише на тих платників, які відповідно до цього Закону зобов'язані нараховувати, обчислювати і сплачувати єдиний внесок та дійшов обґрунтованого висновку про те, що оскільки, позивач у періоді з ІІ кварталу 2014 року по ІІ квартал 2015 року за законом був звільнений від обов'язків платника єдиного внеску, орган доходів і зборів позбавлений можливості застосовувати заходи впливу та стягнення до такого платника за період його звільнення від виконання обов'язків, встановлених частиною 2 статті 6 Закону № 2464.

Суд погоджується висновком суду першої інстанції про те, що наявність заборони у застосуванні до позивача заходів впливу та стягнення, визначених статті 25 Закону № 2464, за невиконання обов'язків платника єдиного внеску у ІІ кварталі 2014 року - ІІ кварталі 2015 року, унеможливлює формування та направлення позивачу вимоги про сплату боргу за відповідний період.

Судом першої інстанції встановлено, що вимога про сплату боргу від 17 серпня 2015 року № Ф-9 є частково протиправною та підлягає скасуванню в частині визначення позивачу недоїмки зі сплати єдиного внеску за період ІІ квартал 2014 року - ІІ квартал 2015 року в сумі 6339,75 грн, а саме: за ІІ квартал 2014 року у сумі 1267,95 грн., за ІІІ квартал 2014 року - 1267,95 грн, за ІV квартал 2014 року - 1267,95 грн, за І квартал 2015 року - 1267,95 грн, за ІІ квартал 2015 року - 1267,95 грн. В іншій частині вимога про сплату боргу у повній мірі відповідає законодавству, тому в цій частині позовних вимог судом відмовлено.

Суд зазначає, що саме факт перебування платників єдиного внеску на обліку в органі доходів і зборів, розташованому на території населеного пункту, де проводилася антитерористична операція є підставою для зупинення застосування до таких платників, зокрема заходів впливу за порушення Закону № 2464-VІ, якою є спірна вимога.

Суд погоджується з висновком суду першої інстанції, що відсутність (відстрочення в силу закону) у позивача обов'язку своєчасної сплати внесків унеможливлює складання відповідачем та направлення позивачу спірної вимоги на момент її складання, а саме станом на 31 травня 2016 року.

Відтак, формування спірної Вимоги про сплату недоїмки та застосування наслідків такої несплати є протиправним.

Суд вважає неприйнятною позицію податкового органу, погоджену судом апеляційної інстанції щодо неможливості застосування у межах спірних відносин пункту 9-4 розділу VIII Закону №2464-VІ, оскільки норми цього пункту є діючими на теперішній час, зміни безпосередньо до Закону № 2464-VІ щодо виключення (або викладення в новій редакції тощо) цього пункту внесено не було.

Суд відзначає, що підпунктом 8 пункту 5 розділу ІІІ «Прикінцеві положення» Закону України «Про створення вільної економічної зони «Крим» та про особливості здійснення економічної діяльності на тимчасово окупованій території України» від 12 серпня 2014 року № 1636-VII (далі - Закон № 1636) внесені зміни до Закону № 2464, а саме розділ VIII «Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 2464 доповнено пунктом 9-3 такого змісту:

« 9-3 Тимчасово на період дії особливого правового режиму, визначеного Законом України «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України», зупиняється застосування до платників єдиного внеску із місцезнаходженням (місцем проживання) на тимчасово окупованій території України норм статей 25 і 26 цього Закону.

Податкова інформація про суми недоїмки платників єдиного внеску, визначених абзацом першим цього пункту, зберігається та опрацьовується в інформаційних базах контролюючих органів в окремому (позабалансовому) порядку».

Внаслідок цього зміни до Закону № 2464, внесені на підставі підпункту «б» підпункту 8 пункту 4 статті 11 Закону № 1669, включені до розділу VIII «Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 2464 як пункт 9-4.

Суд визнає, що судом апеляційної інстанції скасовано судове рішення, яке відповідає закону, внаслідок чого є наявними підстави для задоволення касаційної скарги, скасування постанови суду апеляційної інстанції і залишення в силі рішення суду першої інстанції.

Керуючись статтями 341, 345, 349, 352, 355, 356, 359 Кодексу адміністративного судочинства України, Суд

П О С Т А Н О В И В :

Касаційну скаргу фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 задовольнити.

Постанову (ухвалу) Донецького апеляційного адміністративного суду від 26 липня 2017 року у справі №812/1299/16 скасувати.

Постанову Луганського окружного адміністративного суду від 22 травня 2017 року залишити в силі.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий Р.Ф. Ханова

Судді: І.А. Гончарова

І.Я. Олендер