Історія справи

Ухвала КАС ВП від 04.11.2020 року у справі №750/6790/17

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

04 листопада 2020 року

м. Київ

справа № 750/6790/17

адміністративне провадження № К/9901/20645/18

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

судді-доповідача Данилевич Н. А.,

суддів: Смоковича М. І., Шевцової Н. В.,

розглянув у попередньому судовому засіданні як суд касаційної інстанції справу за позовом Чернігівського об'єднаного управління Пенсійного фонду України до Управління державної виконавчої служби Головного управління юстиції у Чернігівській області, провадження у якій відкрито за касаційною скаргою Чернігівського об'єднаного управління Пенсійного фонду України на постанову Деснянського районного суду м. Чернігова від 04 серпня 2017 року (суддя - Коверзнев В. О.) та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 04 жовтня 2017 року (головуючий суддя - Карпушова О. В., судді Епель О. В., Кобаль М. І.) у справі № 750/6790/17.

встановив:

І. ІСТОРІЯ СПРАВИ

Короткий зміст позовних вимог

17.07.2017 року Чернігівське об'єднане управління Пенсійного фонду України звернулося до суду з позовом до Управління державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Чернігівській області про скасування постанови старшого державного виконавця про стягнення витрати на проведення виконавчих дій в розмірі 66 грн. 40 коп.

Позовні вимоги були обґрунтовані тим, що постанова про стягнення витрат виконавчого провадження є необґрунтованою, а фактичне здійснення витрат по виконавчому провадженню № 52699545 відповідачем документально не підтверджено.

Позивач також стверджує, що фактично судове рішення було виконано ним в добровільному порядку до відкриття виконавчого провадження, що взагалі виключає можливість здійснення відповідачем виконавчих дій.

Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій

Постановою Деснянського районного суду м. Чернігова від 04 серпня 2017 року, яка була залишена без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 04 жовтня 2017 року, у задоволенні позову Чернігівського об'єднаного управління Пенсійного фонду України було відмовлено.

Відмовляючи в позовних вимогах, суди попередніх інстанцій виходили з того, що мотивувальна частина оскаржуваної постанови містить детальний розрахунок здійснених відповідачем витрат із зазначенням обсягу та розміру усіх складових загальної суми витрат виконавчого провадження, який затверджено наказом Міністерства юстиції України від 29.09.2016 № 2830/5, при статтями 139, 341, 343, 344, 345, 349, 350, 351, 352, 353, 354, 355, 356, 359 Кодексу адміністративного судочинства України не покладає на державного або приватного виконавця обов'язок документально фіксувати здійснення всіх витрат виконавчого провадження та надсилати докази їх здійснення сторонам виконавчого провадження. Також, суди вказали, що відповідно до вимог законодавства, якщо виконавче провадження відкрито, то витрати виконавчого провадження підлягають стягненню з боржника в незалежності на якій стадії примусового виконання боржником виконано було рішення суду.

Короткий зміст вимог касаційної скарги та відзиву (заперечень)

23 жовтня 2017 року позивач звернувся до Вищого адміністративного суду України з касаційною скаргою на постанову Деснянського районного суду м. Чернігова від 04 серпня 2017 року та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 04 жовтня 2017 року, в якій просив їх скасувати та ухвалити нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги позивача.

В обґрунтування поданої касаційної скарги скаржник зазначив, що фактично судове рішення було виконано ним в добровільному порядку 10.10.2016, тобто до відкриття виконавчого провадження, яке відбулось 20.10.2016, про що було повідомлено відповідача листом від 01.11.2016, що в свою чергу, взагалі виключає можливість здійснення відповідачем виконавчих дій. Крім того, фактичне здійснення витрат по виконавчому провадженню № 52699545 відповідачем документально не підтверджено.

Відповідачем до Суду не були надані заперечення на касаційну скаргу, що не перешкоджає її розгляду по суті вимог.

Ухвалою Верховного Суду від 03 листопада 2020 року зазначену адміністративну справу призначено до розгляду в попередньому судовому засіданні.

II. ФАКТИЧНІ ОБСТАВИНИ СПРАВИ

20.10.2016 старшим державним виконавцем управління державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Чернігівській відкрито виконавче провадження ВП № 52699545 щодо примусового виконання виконавчого листа № 750/5461/16-а, виданий Деснянським районним судом м. Чернігова про зобов'язання Чернігівського об'єднаного управління Пенсійного фонду України призначити ОСОБА_1 пенсію за віком на пільгових умовах за Списком № 2 з 23.05.201р.

Підставою для відкриття виконавчого провадження була заява ОСОБА_1 про прийняття виконавчого листа № 750/5461/16-а на примусове виконання, вказана постанова державного виконавця була отримана Чернігівським об'єднаним управлінням Пенсійного фонду України.

Чернігівське об'єднане управління Пенсійного фонду України листом від 01.11.2016 повідомило державну виконавчу службу про фактичне виконання рішення суду, що підтверджується протоколом від 10.10.2016.

05.07.2017 державним виконавцем прийнята постанова про стягнення з боржника витрат виконавчого провадження у розмірі 66,40 грн.

ІІІ. ДЖЕРЕЛА ПРАВОВОГО РЕГУЛЮВАННЯ (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин)

Відповідно до частини 5 статті 124 Конституції України судові рішення ухвалюються судами іменем України і є обов'язковими до виконання на всій території України.

Згідно ст. 1 Закону України "Про виконавче провадження" (далі-Закон № 1404-VIII), виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) (далі - рішення) - сукупність дій визначених у ст. 1 Закону України "Про виконавче провадження" (далі-Закон № 1404-VIII органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, ст. 1 Закону України "Про виконавче провадження" (далі-Закон № 1404-VIII, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до ст. 1 Закону України "Про виконавче провадження" (далі-Закон № 1404-VIII, а також рішеннями, які відповідно до ст. 1 Закону України "Про виконавче провадження" (далі-Закон № 1404-VIII підлягають примусовому виконанню.

Згідно із ст. 1 Закону України "Про виконавче провадження" (далі-Закон № 1404-VIII, виконавець не пізніше наступного робочого дня з дня надходження до нього виконавчого документа виносить постанову про відкриття виконавчого провадження, в якій зазначає про обов'язок боржника подати декларацію про доходи та майно боржника, попереджає боржника про відповідальність за неподання такої декларації або внесення до неї завідомо неправдивих відомостей. У постанові про відкриття виконавчого провадження за рішенням, примусове виконання якого передбачає справляння виконавчого збору, державний виконавець зазначає про стягнення з боржника виконавчого збору в розмірі, встановленому ст. 1 Закону України "Про виконавче провадження" (далі-Закон № 1404-VIII.

~law20~ передбачено, що за рішенням немайнового характеру виконавець у постанові про відкриття виконавчого провадження зазначає про необхідність виконання боржником рішення протягом 10 робочих днів (крім рішень, що підлягають негайному виконанню).

Згідно ~law21~ коштами виконавчого провадження є кошти: 1) виконавчого збору, стягнутого з боржника в порядку, встановленому ~law22~, або основної винагороди приватного виконавця; 2) авансового внеску стягувача; 3) стягнутих з боржника коштів на витрати виконавчого провадження.

Витрати органів державної виконавчої служби та приватного виконавця, пов'язані з організацією та проведенням виконавчих дій щодо забезпечення примусового виконання рішень, є витратами виконавчого провадження.

Витрати виконавчого провадження органів державної виконавчої служби здійснюються за рахунок коштів Державного бюджету України та коштів виконавчого провадження, зазначених у пунктах 2 і 3 частини першої цієї статті.

Витрати виконавчого провадження приватних виконавців здійснюються за рахунок авансового внеску стягувача, стягнутих з боржника коштів на витрати виконавчого провадження. Витрати виконавчого провадження можуть здійснюватися приватним виконавцем за рахунок власних коштів.

Розмір та види витрат виконавчого провадження встановлюються Міністерством юстиції України.

На стадії розподілу стягнутих з боржника грошових сум згідно з вимогами ~law23~ або у випадку повернення виконавчого документа стягувачу чи закінчення виконавчого провадження у разі необхідності примусового стягнення з боржника витрат виконавчого провадження виконавцем виноситься постанова про їх стягнення.

Наказом Міністерства юстиції України від 29.09.2016 № 2830/5 встановлені види та розміри витрат виконавчого провадження: зокрема виготовлення документів виконавчого провадження: папір; копіювання, друк документів; канцтовари; пересилання документів виконавчого провадження: конверти; знаки поштової оплати (марки); послуги маркувальної машини; послуги поштового зв'язку, тощо.

Порядок виконання рішень, за якими боржник зобов'язаний вчинити певні дії або утриматися від їх вчинення передбачений у ~law24~.

Так, згідно ~law25~, за рішеннями, за якими боржник зобов'язаний особисто вчинити певні дії або утриматися від їх вчинення, виконавець наступного робочого дня після закінчення строку, визначеного ~law26~, перевіряє виконання рішення боржником. Якщо рішення підлягає негайному виконанню, виконавець перевіряє виконання рішення не пізніш як на третій робочий день після відкриття виконавчого провадження.

Згідно статті 69 КАС України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення осіб, які беруть участь у справі, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.

Ці дані встановлюються судом на підставі пояснень сторін, третіх осіб та їхніх представників, показань свідків, письмових і речових доказів, висновків експертів.

Докази суду надають особи, які беруть участь у справі. Суд може запропонувати надати додаткові докази або витребувати додаткові докази за клопотанням осіб, які беруть участь у справі, або з власної ініціативи.

В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову (ч.2 статті 71 КАС України).

Відповідно до статті 86 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні. Ніякі докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.

ІV. ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ

Вирішуючи питання про обґрунтованість поданої касаційної скарги, Верховний Суд виходить з наступного.

08 лютого 2020 року набрали чинності зміни до Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України), внесені Законом України від 15 січня 2020 року № 460-IX, за правилом пункту 2 розділу ІІ "Прикінцеві та перехідні положення" якого касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності Законом України від 15 січня 2020 року № 460-IX, за правилом пункту 2 розділу ІІ "Прикінцеві та перехідні положення", розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності Законом України від 15 січня 2020 року № 460-IX, за правилом пункту 2 розділу ІІ "Прикінцеві та перехідні положення".

Суд касаційної інстанції наголошує на тому, що перегляд судових рішень здійснюється в межах доводів та вимог касаційної скарги, перевірка правильності застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права - на підставі встановлених фактичних обставин справи (частина 1 статті 341 КАС України).

Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази (ч. 2 ст. 341 КАС України).

Суд зазначає, що витрати виконавчого провадження це фактично понесені державним виконавцем витрати під час організації та проведення виконавчих дій (витрати на пересилку поштової кореспонденції; друк документів, тощо). Такі витрати компенсуються за рахунок боржника безвідносно до того, чи виконано рішення боржником у добровільному порядку. Скаржник помилково ототожнює виконавчий збір із витратами виконавчого провадження.

Отже, колегія суддів вважає безпідставними твердження скаржника про протиправність спірної постанови про стягнення з боржника витрат виконавчого провадження через виконання судового рішення у добровільному порядку до відкриття виконавчого провадження.

Суд погоджує висновки судів щодо того, що виконання боржником судового рішення у добровільному порядку не звільняє його від обов'язку відшкодовувати витрати, що були понесені під час виконавчого провадження з виконання виконавчого документу.

Суд зауважує, що доводи скаржника стосовно виконання рішення суду до відкриття виконавчого провадження свідчать про незгоду позивача з постановою про відкриття виконавчого провадження, однак вказана постанова не була предметом розгляду у цій справі.

Посилання позивача на необґрунтованість розрахунків витрат на виконавче провадження колегія суддів також вважає безпідставними.

Як встановлено судами, мотивувальна частина оскаржуваної постанови містить розрахунок здійснених відповідачем витрат із зазначенням обсягу та розміру усіх складових загальної суми витрат виконавчого провадження у відповідності до наказу Міністерства юстиції України від 29.09.2016 № 2830/5.

При цьому, суди попередніх інстанцій правомірно врахували, що позивач не навів обґрунтованих доводів, які б вказували на завищення таких витрат.

Крім того, Суд зазначає, що посилання скаржника на неприпустимість використання коштів Пенсійного фонду України на цілі, не передбачені Законом України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування", також не може свідчити про протиправність оскаржуваної в цій справі постанови.

Аналогічні правові висновки щодо спірних правовідносин наведено у постановах Верховного Суду від 08 серпня 2019 року у справі №751/4365/17, від 19 червня 2019 року у справі №750/7053/17, від 05 квітня 2018 року у справі №750/4352/17.

Оцінюючи доводи касаційної скарги, Суд виходить з того, що судами першої та апеляційної інстанцій було надано належну правову оцінку доводам, викладеним у позовній заяві та запереченнях проти позову, а також наведеним сторонами під час судового розгляду справи. Жодних нових доводів, які б доводили порушення норм матеріального або процесуального права при винесенні оскаржуваних судових рішень, у касаційній скарзі не зазначено.

Частиною 1 статті 350 КАС України (в чинній редакції) передбачено, що суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили неправильного застосування норм матеріального права або порушень норм процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.

Враховуючи вищенаведене, відповідно до частини 1 статті 350 КАС України Суд касаційної інстанції вважає за необхідне залишити касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення судів попередніх інстанцій - без змін, оскільки судами не було допущено неправильного застосування норм матеріального права та порушень норм процесуального права.

Керуючись статтями 139, 341, 343, 344, 345, 349, 350, 351, 352, 353, 354, 355, 356, 359 Кодексу адміністративного судочинства України, Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду,

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Чернігівського об'єднаного управління Пенсійного фонду України залишити без задоволення.

Постанову Деснянського районного суду м. Чернігова від 04 серпня 2017 року та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 04 жовтня 2017 року у справі № 750/6790/17 залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту її підписання суддями, є остаточною та не може бути оскаржена.

СуддіН. А. Данилевич М. І. Смокович Н. В. Шевцова