Історія справи

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

04 квітня 2023 року

м. Київ

справа № 420/13078/21

адміністративне провадження № К/990/16741/22

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

судді-доповідача Олендера І.Я.,

суддів: Гончарової І.А., Пасічник С.С.,

розглянувши в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами касаційну скаргу Головного управління ДПС в Одеській області, утвореного на правах відокремленого підрозділу ДПС України на рішення Одеського окружного адміністративного суду від 21.01.2022 (суддя Потоцька Н.В.) та постанову П`ятого апеляційного адміністративного суду від 02.06.2022 (судді: Яковлєв О.В. (головуючий), Єщенко О.В., Крусян А.В.) у справі №420/13078/21 за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «ЮГТРАНС-ТЕРМІНАЛ» до Головного управління ДПС в Одеській області про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення,

У С Т А Н О В И В:

ІСТОРІЯ СПРАВИ

Короткий зміст позовних вимог

1. Товариство з обмеженою відповідальністю «ЮГТРАНС-ТЕРМІНАЛ» (далі - позивач, Товариство) звернулось до суду з позовом до Головного управління ДПС в Одеській області, утвореного на правах відокремленого підрозділу ДПС України (далі - відповідач, контролюючий орган) про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення - рішення від 15.06.2021 №0143910705 в частині збільшення грошового зобов`язання з податку на додану вартість (ПДВ) в сумі 52841057,00 грн та штрафних (фінансових) санкцій в сумі 13210264,25 грн.

2. Позовні вимоги обґрунтовані тим, що оскаржуване податкове повідомлення - рішення в частині контролюючим органом прийнято безпідставно, оскільки висновки контролюючого органу про порушення Товариством вимог податкового законодавства є не обґрунтованими та базуються виключно на припущеннях, натомість у позивача наявні всі первинні документи, які підтверджують здійснення господарських операцій з контрагентами та свідчать про відсутність порушень податкового законодавства з боку позивача.

Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій

3. Рішенням Одеського окружного адміністративного суду від 21.01.2022, залишеним без змін постановою П`ятого апеляційного адміністративного суду від 02.06.2022, позов задоволено, визнано протиправним та скасовано податкове повідомлення-рішення від 15.06.2021 №0143910705 в частині збільшення грошового зобов`язання за платежем на податок на додану вартість на 52841057,00 грн та нарахування штрафу у розмірі 13210264,25 грн.

4. Задовольняючи позов суди попередніх інстанцій виходили з того, що господарські операції позивача з контрагентами є реальними, що підтверджено первинними документами, натомість висновки контролюючого органу ґрунтуються виключно на припущеннях, та не підтверджені належними доказами. Відповідачем не надано належних доказів на підтвердження недобросовісності позивача чи його контрагентів, як і не наведено будь-яких доводів щодо здійснення позивачем господарських операцій за відсутності розумних економічних причин (ділової мети) та наміру отримати виключно неправомірну податкову вигоду у вигляді безпідставного формування податкового кредиту. Також, суди виходили з того, що основним підґрунтям доводів контролюючого органу, які стали підставою для прийняття спірного податкового повідомлення-рішення в частині, фактично було непідтвердження здійснення господарських операцій з надання робіт (послуг) та поставки товарів по ланцюгу їх постачання, відсутність трудових ресурсів та основних засобів у контрагентів, проте такі доводи не підтверджені належними, допустимими та достовірними доказами. Вказані обставини обґрунтовано виключно податковою інформацією, отриманою в результаті аналізу даних, наявних в інформаційно-аналітичних ресурсах ДПС.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

5. Не погодившись із рішеннями судів першої та апеляційної інстанцій, контролюючий орган подав касаційну скаргу, де посилаючись на порушення судами норм матеріального та процесуального права, просить скасувати рішення Одеського окружного адміністративного суду від 21.01.2022, постанову П`ятого апеляційного адміністративного суду від 02.06.2022 та прийняти нове рішення про відмову у задоволенні позовних вимог Товариства в повному обсязі.

6. Касаційний розгляд справи проведено в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами відповідно до пункту другого частини першої статті 345 Кодексу адміністративного судочинства України (неприбуття жодного з учасників справи у судове засідання). Учасники справи належним чином повідомлені про дату, час і місце судового засідання.

СТИСЛИЙ ВИКЛАД ОБСТАВИН СПРАВИ, ВСТАНОВЛЕНИХ СУДАМИ ПЕРШОЇ ТА АПЕЛЯЦІЙНОЇ ІНСТАНЦІЙ

7. Судами попередніх інстанцій встановлено, що фактичною підставою для збільшення позивачу суми грошового зобов`язання з ПДВ та застосування штрафних (фінансових) санкцій стали висновки контролюючого органу викладені в акті перевірки від 14.04.2021 № 7532/15-32-07-14/35304198, оформленого за результатами проведеної документальної позапланової виїзної перевірки ТОВ «ЮГТРАНС-ТЕРМІНАЛ» з питань дотримання податкового законодавства за період жовтень-грудень 2019 року, січень-грудень 2020 року, під час якої було виявлено порушення позивачем вимог, зокрема п.44.1 ст. 44, п. 185.1 ст. 185, п. 187.1 ст. 187, пп. 192.1.1 п. 192.1 ст. 192, п. 198.1, п. 198.2, п. 198.3 ст. 198, п. 201.1, п. 201.10 ст. 201 Податкового кодексу України, ст. 1, п. 2 ст. 3, п. 2 ст. 9 Закону України «Про бухгалтерський облік і фінансову звітність в Україні», п.5 Порядку заповнення і подання податкової звітності з податку на додану вартість, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 28 січня 2016 року № 21, п.2.1, п. 2.4, п. 2.7 ст. 2 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24 травня 1995 року № 88, в результаті чого занижено зобов`язання з податку на додану вартість, на загальну суму 57 522 816,00 грн.

Висновки фахівців контролюючого органу про порушення позивачем вимог податкового законодавства в акті перевірки вмотивовано тим, що господарські операції з контрагентами ТОВ «ГЕЛІАНС», ТОВ «БЛЕЙТЕР», TOB «ТРІ-ЛОГС», ТОВ «ЛЕНТІС», TOB «КРІТС», ТОВ «БУДІВЕЛЬНА КОМПАНІЯ ЕКО-БУД», ТОВ «МЕТАЛСТРОЙ ПЛЮС», ТОВ «ПАРК-ІНВЕСТ», ТОВ «ТЕРАПАЮС», TOB «СТІМАКС», ТОВ «ОЛИВИН», ТОВ «ПРО-ТРІПЛ», ТОВ «ГАРАНТ-ДЕВЕЛОПМЕНТ», ТОВ «ЛІДЕР-ГРУПП», ТОВ «КЛІНСЕРВІС» не спричинили настання реальних правових наслідків, з огляду на те, що такі операції, на думку контролюючого органу, фактично не відбувались та мають формальний характер, оскільки за результатами аналізу даних наявних в інформаційно - аналітичних ресурсах ДПС було встановлено відсутність у вказаних контрагентів та контрагентів по «ймовірному» ланцюгу постачання трудових та матеріальних ресурсів (складських приміщень, транспортних засобів, основних засобів) для проведення відповідних господарських операцій, не звітування господарюючих суб`єктів до контролюючих органів, віддаленість розташування контрагентів від об`єктів надання послуг. Також контролюючий орган вказував на ненадання позивачем документів, які свідчать про транспортування товарно - матеріальних цінностей, доказів перебування робітників контрагентів на об`єктах виконання робіт (надання послуг), а також зазначав про те, що акти виконаних будівельних робіт не відповідають визначенню первинних документів.

На підставі акту перевірки та вказаних висновків контролюючим органом прийнято податкове повідомлення-рішення від 15.06.2021 № 0143910705, яким позивачу збільшено грошове зобов`язання з ПДВ на суму 57 522 816,00 грн та застосовано штрафні (фінансові) санкції у сумі 14 380 704,00 грн. Вказане податкове повідомлення рішення Товариством оскаржується в частині збільшення грошового зобов`язання з ПДВ на суму 52841057,00 грн та штрафних (фінансових) санкцій на суму 13210264,25 грн.

Судами встановлено, що позивач мав взаємовідносини з контрагентами ТОВ «ГЕЛІАНС», ТОВ «БЛЕЙТЕР», TOB «ТРІ-ЛОГС», ТОВ «ЛЕНТІС», TOB «КРІТС», ТОВ «БУДІВЕЛЬНА КОМПАНІЯ ЕКО-БУД», ТОВ «МЕТАЛСТРОЙ ПЛЮС», ТОВ «ПАРК-ІНВЕСТ», ТОВ «ТЕРАПАЮС», TOB «СТІМАКС», ТОВ «ОЛИВИН», ТОВ «ПРО-ТРІПЛ», ТОВ «ГАРАНТ-ДЕВЕЛОПМЕНТ», ТОВ «ЛІДЕР-ГРУПП», ТОВ «КЛІНСЕРВІС» на підставі договорів поставки, підряду, договорів на виконання робіт, надання послуг.

Згідно умов укладених договорів контрагенти (підрядники, виконавці) зобов`язуються виконати власними або залученими силами з використанням своїх матеріалів, а також з матеріалів замовника (позивача), роботи по ремонту об`єктів.

Судами також встановлено, що позивачем в підтвердження реальності здійснення господарських операцій було надано копії документів, зокрема, договори, акти приймання-передачі фронту робіт, відомості ресурсів для локального кошторису, відомості витрачених ресурсів фактичних витрат підрядника, акти виконаних робіт (типова форма КБ-2в), довідки про вартість виконаних будівельних робіт та витрат (типова форма КБ-3), акти здачі-прийняття робіт (надання послуг), платіжні доручення, податкові накладні, видаткові накладні.

Всі вищевказані господарські операції узгоджуються з господарською діяльністю позивача, а надані первинні документи в повному обсязі розкривають зміст проведених операцій.

Також судами при прийнятті рішень враховано висновок експертного економічного дослідження від 27.05.2021 № 21-2823/2824 Одеського науково-дослідного інституту судових експертиз Міністерства юстиції України, за результатом якого експертом зроблено висновок, що ТОВ «ЮГТРАНС-ТЕРМІНАЛ» за наслідком проведення спірних господарських операцій з вищевказаними контрагентами правомірно сформовано суми податкового кредиту.

ДОВОДИ УЧАСНИКІВ СПРАВИ

8. Підставою касаційного оскарження рішень судів першої та апеляційної інстанцій контролюючий орган зазначив неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, зокрема пункту 1 частини четвертої статті 328 Кодексу адміністративного судочинства України - якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку.

Свої вимоги скаржник обґрунтовує тим, що суд апеляційної інстанції при прийнятті рішення не врахував відповідних висновків, викладених у постановах Верховного Суду від 28.05.2021 у справі №819/357/16, від 31.05.2021 у справі № 802/2103/15-а, від 20.05.2021 у справі № 826/16627/18, від 26.06.2018 у справі № 826/24815/15, що свідчить про неправильне застосування норми ст. 1 та ст. 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», п. 44.1 ст. 44, п. 134.1 ст. 134, п.185.1 ст. 185, п. 198.1, п. 198.2, п. 198.3, п. 198.5 ст. 198 Податкового кодексу України. Зокрема, відповідач вказує, що всупереч висновкам Верховного Суду судом апеляційної інстанції не враховано, що на підтвердження фактичного здійснення господарських операцій платник повинен мати відповідні первинні документи, які в сукупності з встановленими обставинами справи, зокрема, і щодо можливостей здійснення господарюючими суб`єктами відповідних операцій з урахуванням часу, місця знаходження майна, обсягу матеріальних та трудових ресурсів, економічно необхідних для виконання умов, обумовлених договорами, мають свідчити про факт реального вчинення господарських операцій, що і є підставою для формування платником податкового обліку. Проте судом не враховано доводи контролюючого органу щодо, неможливості надання послуг та постачання товару контрагентами в силу відсутності в них трудових та матеріальних ресурсів, не декларування та не придбання контрагентами послуг з транспортування, зберігання, навантаження-розвантаження, ненадання позивачем всіх первинних документів (зокрема, журналів обліку відвідування на об`єктах), акти виконаних будівельних робіт не відповідають визначенню первинних документів, ненадання доказів, які б свідчили про виявлену позивачем належну обачність при виборі контрагентів, тощо.

9. Товариством надано відзив на касаційну скаргу контролюючого органу, в якому позивач вказує, що судами першої та апеляційної інстанцій надано юридично правильну оцінку обставинам, відповідно до яких підтверджуються дотримання позивачем вимог норм Податкового кодексу України при формуванні даних податкового обліку та зазначає, що фактичне здійснення операцій підтверджується наявними у справі первинними документами, складеними з дотриманням вимог чинного законодавства, натомість контролюючим органом не надано жодних доказів на підтвердження своєї позиції щодо відсутності реальних правових наслідків господарських операцій між позивачем та контрагентами, у зв`язку з чим, Товариство просить залишити касаційну скаргу контролюючого органу без задоволення, а рішення судів першої та апеляційної інстанцій просить залишити без змін.

ПОЗИЦІЯ СУДУ

Оцінка аргументів учасників справи і висновків судів першої і апеляційної інстанцій

10. Надаючи оцінку доводам скаржника у касаційні скарзі колегія суддів касаційної інстанції виходить з вимог частини першої статті 341 Кодексу адміністративного судочинства України, відповідно до якої суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

Перевіривши доводи касаційної скарги, в межах касаційного перегляду, визначених статтею 341 Кодексу адміністративного судочинства України, а також, надаючи оцінку правильності застосування судами першої та апеляційної інстанції в оскаржуваних судових рішеннях норм матеріального і процесуального права у спірних правовідносинах, Верховний Суд виходить з наступного.

Для цілей оподаткування платники податків зобов`язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов`язаних з визначенням об`єктів оподаткування та/або податкових зобов`язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов`язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством. Платникам податків забороняється формування показників податкової звітності, митних декларацій на підставі даних, не підтверджених документами, що визначені абзацом першим цього пункту (пункт 44.1 статті 44 Податкового кодексу України).

Відповідно до пункту 198.1 статті 198 Податкового кодексу України до податкового кредиту відносяться суми податку, сплачені/нараховані у разі здійснення операцій з: а) придбання або виготовлення товарів та послуг; б) придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів (у тому числі у зв`язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності); в) отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України; г) ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного або фінансового лізингу; ґ) ввезення товарів та/або необоротних активів на митну територію України.

Податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв`язку з: придбанням або виготовленням товарів та наданням послуг; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи); ввезенням товарів та/або необоротних активів на митну територію України. Нарахування податкового кредиту здійснюється незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах провадження господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду (пункт 198.3 статті 198 Податкового кодексу України).

Також пунктом 198.6 статті 198 Податкового кодексу України визначено, що не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв`язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені зареєстрованими в Єдиному реєстрі податкових накладних податковими накладними/розрахунками коригування до таких податкових накладних чи не підтверджені митними деклараціями (тимчасовими, додатковими та іншими видами митних декларацій, за якими сплачуються суми податку до бюджету при ввезенні товарів на митну територію України), іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу. У разі коли на момент перевірки платника податку контролюючим органом суми податку, попередньо включені до складу податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними у абзаці першому цього пункту документами, платник податку несе відповідальність відповідно до цього Кодексу.

З аналізу вказаних правових норм вбачається, що правові наслідки у вигляді виникнення права платника податку на формування податкового кредиту наступають лише у разі реального (фактичного) вчинення господарських операцій з придбання товарів (робіт, послуг) з метою їх використання в своїй господарській діяльності, що пов`язані з рухом активів, зміною зобов`язань чи власного капіталу платника, та відповідають економічному змісту, відображеному в укладених платником податку договорах, що має підтверджуватись належним чином оформленими первинними документами.

Зазначена правова позиція неодноразово була викладена у постановах Верховного Суду, зокрема від 28 квітня 2020 року (справа № 826/15568/16), від 10 квітня 2020 року (справа № 808/954/17), від 09 вересня 2021 року (справа №460/2315/19).

Згідно вимог статті 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які повинні мати такі обов`язкові реквізити: назву документа (форми); дату складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Встановлюючи правило щодо обов`язкового документального підтвердження сум податкового кредиту, законодавець, безумовно, передбачає, що ці документи є достовірними, тобто операції, які вони підтверджують, дійсно мали місце.

Превалювання сутності над формою (операції обліковуються відповідно до їх сутності, а не лише виходячи з юридичної форми) як принцип бухгалтерського обліку, що закріплений в статті 4 Закону Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», так само характеризує і податковий облік.

Якщо господарська операція фактично не відбулася, то первинні документи, складені для оформлення такої операції, не відповідають дійсності і не можуть бути підставою податкового обліку. Це відповідає і вимогам статті 75 Кодексу адміністративного судочинства України щодо достовірності доказів.

Відповідно до частини другої статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Отже, наявність у платника податків первинних документів в підтвердження задекларованих сум податкового кредиту, є підставною для одержання податкової вигоди у вигляді податкового кредиту, якщо контролюючий орган не встановив і не довів, що відомості, які містяться в цих документах, неповні, недостовірні, суперечливі або ґрунтуються на інших документах, недійсність даних в яких установлена судом.

У разі надання контролюючим органом доказів, які в сукупності з іншими доказами у справі свідчать, що документи, на підставі яких платник податків задекларував суми податкового кредиту, містять інформацію, що не відповідає дійсності, платник податків має спростовувати ці доводи. Наведене випливає зі змісту частини першої статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України, згідно з якою кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Таким чином, на підтвердження фактичного здійснення господарських операцій, враховуючи специфіку таких операцій та договорів, що їх регламентують, Товариство повинно мати відповідні належно оформлені первинні документи, які в сукупності з встановленими обставинами мають свідчити про беззаперечний факт реального вчинення господарських операцій, що є підставою для формування платником податкового обліку.

Крім того, при вирішенні податкових спорів Суд враховує презумпцію добросовісності платника податків за якою передбачається економічна виправданість дій платника, що мають своїм наслідком отримання податкової вигоди та достовірність у бухгалтерській та податковій звітності платника.

Згідно доктрини реальності господарської операції, яка застосовується у судовій практиці Верховного Суду, наслідки для податкового обліку створює лише фактичний рух активів.

Нормами Податкового кодексу України презюмується вимога щодо реальних змін майнового стану платника податків, як обов`язкова ознака господарської операції.

Як встановлено судами та вбачається з матеріалів справи основною підставою для невизнання контролюючим органом формування позивачем податкового кредиту за господарськими операми з контрагентами слугував висновок про відсутність реальності господарських операцій з огляду на не підтвердження таких належно оформленими документами.

Так, судом апеляційної інстанції досліджено первинні документи, які згідно з пунктом 44.1 статті 44 Податкового кодексу України, є підставою для податкового обліку та встановлено, що надані позивачем документи містять достатні дані про зміст господарських операцій та їх учасників, підтверджують фактичне їх здійснення, а отже спірні господарські операції з придбання позивачем послуг (робіт) та товару є реальними. Зокрема судами досліджено акти приймання-передачі фронту робіт, відомості ресурсів для локального кошторису, відомості витрачених ресурсів фактичних витрат підрядника, акти виконаних робіт (типова форма КБ-2в), довідки про вартість виконаних будівельних робіт та витрат (типова форма КБ-3), акти здачі-прийняття робіт (надання послуг), платіжні доручення, податкові накладні, видаткові накладні.

Контролюючим органом не надано допустимих та достовірних доказів, а судами під час розгляду справи не було встановлено, що відомості, які містяться в первинних документах є неповними, недостовірними, суперечлививими або такими ґрунтуються на інших документах, недійсність даних в яких установлена судом.

Відносно посилань контролюючого на те, що акти виконаних будівельних робіт не відповідають визначенню первинних документів, то слід зазначити, що відповідачем не деталізовано в чому саме полягає така не відповідність. Зауважень щодо оформлення первинних документів (відсутність обов`язкових реквізитів, підписів, тощо) у контролюючого органу відсутні, про що свідчить, зокрема і акт перевірки.

Крім того, відповідно до абзацу дев`ятого частини другої статті 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» неістотні недоліки в документах, що містять відомості про господарську операцію, не є підставою для невизнання господарської операції, за умови, що такі недоліки не перешкоджають можливості ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції, та містять відомості про дату складання документа, назву підприємства, від імені якого складено документ, зміст та обсяг господарської операції тощо.

Також слід зазначити, що суди при прийнятті рішень врахували висновок експертного економічного дослідження від 27.05.2021 № 21-2823/2824 Одеського науково-дослідного інституту судових експертиз Міністерства юстиції України, за результатом якого, на підставі наданих позивачем первинних документів, зроблено висновок, що Товариством за наслідками проведення спірних господарських операцій з контрагентами правомірно сформовано суми податкового кредиту. При цьому контролюючий орган не ставив під сумнів висновки вказаного експертного дослідження та не вказував жодних мотивів щодо безпідставності його врахування при вирішенні спору.

Як встановлено судами та вбачається з матеріалів справи, а саме з акту перевірки, контролюючий орган дійшов висновку про нереальність господарських операцій виключно на підставі аналізу зібраної та опрацьованої узагальненої податкової інформації наявної в інформаційно - аналітичних ресурсах ДПС, відповідно до якої контрагенти позивача по «ймовірному» ланцюгу постачання не мають трудових та матеріальних ресурсів для ведення відповідної господарської діяльності, не звітують до контролюючих органів, послуги з транспортування, зберігання, навантаження-розвантаження контрагентами не декларувались та не придбавались, непідтвердженість ланцюга постачання придбаного позивачем товару, віддаленість розташування контрагентів від об`єктів надання послуг.

Як вже зазначалось вище з огляду на приписи частини другої статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. Тобто саме на відповідача покладено обов`язок доказування правомірності прийняття оскаржуваних у цій справі податкових повідомлень - рішень.

При цьому на підтвердження вказаної інформації відповідачем не надано належних, допустимих та достовірних доказів, як того вимагають приписи процесуального закону.

Інформація, що міститься в інформаційних базах даних контролюючих органів носить інформативний характер та не доводить наявності порушень податкового законодавства позивачем. Доказів, які б свідчили, що наявні у контрагентів трудові ресурси та матеріально - технічне забезпечення були недостатніми для проведення господарської діяльності з надання послуг (робіт) чи поставки товару позивачу, обумовленого укладеними договорами, надано не було, як не було доведено та надано належних доказів, які б свідчили про наявність фактів, які встановлені судами, однак не були враховані під час прийняття рішень, та свідчили про протиправну поведінку як позивача так і контрагентів та злагодженості дій між ними.

Вказана позиція неодноразово була висловлена Верховним Судом, зокрема в постановах від 03.10.2019 у справі № 811/3223/14, від 16.04.2020 у справі №810/3443/18, від 30.09.2021 у справі №400/1986/19 та фактично була врахована судами під час вирішення цієї справи.

Посилання контролюючого органу на віддалене розташування контрагентів (географічне розташування) від об`єктів на яких фактично проводились роботи (надавались послуги) жодним чином не може свідчити про безтоварність (фіктивність) таких операцій. Про нереальність спірних господарських операцій не може також свідчити і не надання позивачем перепусток (журналів обліку) працівників на об`єкти проведення робіт та товарно - транспортних накладних, оскільки позивач у спірних правовідносинах є замовником, натомість виконавцями (підрядниками) є саме контрагенти, які за умовами договорів зобов`язуються виконати власними або залученими силами з використанням своїх матеріалів відповідні роботи (послуги), а тому у позивача вказаних документів може і не бути.

Перевіряючи твердження контролюючого органу про нереальність спірних операцій з огляду на непідтвердження придбання товарів (робіт, послуг) по «ймовірному» ланцюгу постачання, реалізованих контрагентами на адресу позивача, суди правильно виходили з того, що порушення певним постачальником товару у ланцюгу постачання вимог податкового законодавства чи правил ведення господарської діяльності не може бути підставою для висновку про порушення покупцем товару (робіт, послуг) податкової дисципліни, крім того, такі посилання не підтверджені жодними доказами. Згідно акту перевірки, контролюючий орган дійшов вищевказаних висновків виключно на підставі інформації наявної в інформаційних базах даних контролюючого органу, посилань на документи акт перевірки також не містить.

При цьому слід зазначити, що судами встановлена наявність правосуб`єктності сторін на час укладення та виконання спірних правочинів, зокрема, контрагенти позивача на момент укладення договорів та оформлення первинних документів, як і позивач, були належними учасниками цивільних та господарських правовідносин та були платниками ПДВ.

Отже колегія суддів зазначає, що належних, допустимих та достовірних доказів в підтвердження посилань щодо нереальності спірних господарських операцій контролюючим органом надано не було, матеріали справи таких не містять.

Контролюючим органом на виконання передбаченого частиною другою статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України обов`язку не наведено переконливих доводів, що ґрунтуються на об`єктивній інформації та спростовують факти господарської діяльності, засвідчені первинними документами, а також не надано жодних доказів на підтвердження того, що відомості, які містяться в таких документах є недостовірними.

Контролюючим органом зроблено відповідні висновки на підставі аналізу інформації, а не доказів, інформація (без документального підтвердження), на яку посилається відповідач, як на підставу нереальності господарських операцій, не відповідає критерію юридичної значимості та не є допустимим та достовірним доказом в розумінні процесуального Закону.

Висновки ж судів першої та апеляційної інстанцій є результатом оцінки наявних у їх розпорядженні доказів. Суд касаційної інстанції погоджується з ними, оскільки така оцінка здійснена з дотриманням вимог процесуального закону щодо повного та всебічного з`ясування всіх обстави справи на підставі належних та допустимих доказів.

11. Надаючи оцінку доводам відповідача, наведеним у касаційній скарзі, щодо неврахування судами висновків Верховного Суду, сформованих у постановах Верховного Суду від 28.05.2021 у справі № 819/357/16, від 31.05.2021 у справі №802/2103/15-а, від 20.05.2021 у справі № 826/16627/18, від 26.06.2018 у справі №826/24815/15, колегія суддів звертає увагу на наступне.

Контролюючий орган посилається на правові позиції Верховного Суду, пов`язані виключно з критеріями оцінки доказів та висновками, здійсненими за результатами їх дослідження, що не є свідченням застосування у цій справі норм права, без урахування висновків щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду.

Аналіз висновків судів попередніх інстанцій у цій справі та в наведених відповідачем рішеннях суду касаційної інстанції свідчить про те, що вони ґрунтуються на конкретних фактичних обставинах справи, результати розгляду яких залежать від їх (обставин) повноти, характеру, об`єктивності, юридичного значення. При цьому у наведених контролюючим органом постановах Верховного Суду, зокрема наголошувалось про необхідність дослідження сукупності обставин справи та первинних документів, які можуть як підтверджувати, так і спростовувати реальність господарських операцій у конкретному спірному випадку.

Таким чином, наведені скаржником судові рішення ухвалені за інших фактичних обставин справи, встановлених судами, тому посилання на те, що рішення у цій справі ухвалено без урахування висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених постановах Верховного Суду, є безпідставними.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

12. Наведене вище у сукупності дає підстави вважати, що судами першої та апеляційної інстанцій повно та всебічно встановлено фактичні обставини справи та надано об`єктивний та обґрунтований їх аналіз з урахуванням доводів сторін.

Доводи касаційної скарги не спростовують правильних по суті висновків судів першої та апеляційної інстанцій та фактично зводяться до переоцінки обставин господарських операцій позивача з контрагентами проте положення статі 341 Кодексу адміністративного судочинства України не наділяють суд касаційної інстанції повноваженнями встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.

13. Переглянувши судові рішення в межах касаційної скарги, перевіривши повноту встановлення фактичних обставин справи та правильність застосування норм матеріального права, Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду, враховуючи норми законодавства, що регулюють спірні правовідносини, дійшов висновку, що при ухваленні оскаржуваних судових рішень, суди першої та апеляційної інстанцій не допустили неправильного застосування норм матеріального права або порушень норм процесуального права, які могли б бути підставою для скасування судових рішень а тому касаційну скаргу Головного управління ДПС в Одеській області, утвореного на правах відокремленого підрозділу ДПС України на рішення Одеського окружного адміністративного суду від 21.01.2022 та постанову П`ятого апеляційного адміністративного суду від 02.06.2022 слід залишити без задоволення.

14. Відповідно до пункту 1 частини першої статті 349 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції за наслідками розгляду касаційної скарги має право залишити судові рішення судів першої та (або) апеляційної інстанцій без змін, а скаргу без задоволення.

Суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо рішення, переглянуте в передбачених статтею 341 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права (частина перша статті 350 Кодексу адміністративного судочинства України).

Керуючись статтями 341 345 349 350 355 356 359 Кодексу адміністративного судочинства України, Суд,

П О С Т А Н О В И В:

Касаційну скаргу Головного управління ДПС в Одеській області, утвореного на правах відокремленого підрозділу ДПС України залишити без задоволення, а рішення Одеського окружного адміністративного суду від 21.01.2022 та постанову П`ятого апеляційного адміністративного суду від 02.06.2022 у справі №420/13078/21 залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

СуддіІ.Я.Олендер І.А. Гончарова С.С. Пасічник