Історія справи

Ухвала КАС ВП від 28.01.2018 року у справі №814/3934/15

ПОСТАНОВА

Іменем України

04 квітня 2018 року

Київ

справа №814/3934/15

провадження №К/9901/7149/18

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

судді-доповідача - Смоковича М.І.,

суддів: Білоуса О.В., Данилевич Н.А.,

розглянувши у письмовому провадженні у касаційній інстанції адміністративну справу

за позовом ОСОБА_2 до прокуратури Миколаївської області про визнання протиправними та скасування рішень, зобов'язання вчинити певні дії, провадження по якій відкрито

за касаційною скаргою прокуратури Миколаївської області на постанову Одеського апеляційного адміністративного суду від 2 серпня 2016 року, прийняту у складі колегії суддів: головуючого - Яковлєва О. В., суддів: Бойка А. В., Танасогло Т. М.,

у с т а н о в и в :

У жовтні 2015 року ОСОБА_2 звернувсь до суду з позовом до прокуратури Миколаївської області, в якому просив:

визнати протиправним рішення комісії прокуратури Миколаївської області від 27 червня 2015 року в частині визначення ОСОБА_2 як особи, яка підлягає звільненню у зв'язку із змінами у організації виробництва і праці, зі скороченням чисельності та штату працівників органів прокуратури та скасувати його в цій частині;

визнати протиправним та скасувати наказ прокурора Миколаївської області від 28 вересня 2015 року № 1585у про звільнення ОСОБА_2 з посади заступника начальника відділу нагляду у кримінальному проваджені у сфері транспорту прокуратури Миколаївської області та з органів прокуратури Миколаївської області у зв'язку із реорганізацією та скороченням кількості прокурорів Миколаївської області;

зобов'язати відповідача поновити ОСОБА_2 з 28 вересня 2015 року на посаді, рівнозначній із тою, яку він обіймав до звільнення (заступник начальника відділу нагляду у кримінальному провадженні у сфері транспорту прокуратури Миколаївської області);

зобов'язати відповідача провести нарахування на користь ОСОБА_2 та виплатити йому середній заробіток за весь час вимушеного прогулу.

Позов мотивований протиправністю звільнення позивача як такого, що відбулося з порушенням трудового законодавства, зокрема, без урахування його переважного права на залишення на роботі.

Миколаївський окружний адміністративний суд (головуючий суддя Фульга А. П.) постановою від 17 лютого 2016 року в позові відмовив.

Одеський апеляційний адміністративний суд постановою від 2 серпня 2016 року скасував постанову Миколаївського окружного адміністративного суду від 17 лютого 2016 року та ухвалив рішення про часткове задоволення позову, яким:

визнав протиправним та скасував наказ прокурора Миколаївської області від 28 вересня 2015 року № 1585у в частині звільнення ОСОБА_2 з посади заступника начальника відділу нагляду у кримінальному провадженні у сфері транспорту прокуратури Миколаївської області та органів прокуратури Миколаївської області;

поновив ОСОБА_2 на посаді заступника начальника відділу нагляду у кримінальному провадженні у сфері транспорту прокуратури Миколаївської області та органах прокуратури Миколаївської області з 28 вересня 2015 року;

зобов'язав прокуратуру Миколаївської області здійснити нарахування та виплату ОСОБА_2 середній заробіток за час вимушеного прогулу за період з 28 вересня 2015 року по 2 серпня 2016 року;

в задоволенні решти позовних вимог відмовив.

У касаційній скарзі прокуратура Миколаївської області, посилаючись на порушення судом апеляційної інстанції норм матеріального та процесуального права при ухваленні рішення в частині задоволення позовних вимог, просить скасувати його рішення та залишити в силі рішення суду першої інстанції.

Позивач подав заперечення на касаційну скаргу, в яких, із посиланням на необґрунтованість останньої, просить залишити її без задоволення, а оскаржуване судове рішення - без змін.

Касаційна скарга підлягає задоволенню з таких підстав.

Суди встановили, що ОСОБА_2 працював в органах прокуратури України з 10 жовтня 1995 року, в тому числі з 11 червня 2015 року на посаді заступника начальника відділу нагляду у кримінальному провадженні у сфері транспорту прокуратури Миколаївської області.

Відповідно до посвідчення серії НОМЕР_1, виданого 11 грудня 1997 року, позивач має статус учасника бойових дій.

Станом на 14 липня 2015 року відповідно до структури та штатного розпису прокуратури Миколаївської області штат відділу нагляду у кримінальному провадженні у сфері транспорту прокуратури Миколаївської області складався із 5 штатних одиниць: 1 посада начальника відділу, 1 посада заступника начальника відділу та 3 посади прокурора відділу.

У зв'язку з набранням чинності 15 липня 2015 року Закону України від 14 жовтня 2014 року № 1697-VII «Про прокуратуру» (далі - Закон України «Про прокуратуру») наказом Генерального прокурора України від 15 липня 2015 року № 50ш у структурі та штатному розкладі прокуратури Миколаївської області ліквідовано всі структурні підрозділи, у тому числі й прокуратури районів, також і відділ нагляду у кримінальному провадженні у сфері транспорту прокуратури Миколаївської області, а працівники з відповідним фондом заробітної плати зараховані до резерву Генеральної прокуратури України.

Зазначеним наказом у структурі та штатному розкладі прокуратури Миколаївської області за рахунок резерву Генеральної прокуратури України утворено: відділ організаційного та правового забезпечення (у складі 3 штатних одиниць), відділ організації прийому громадян, розгляду звернень та запитів (у складі 3 штатних одиниць), відділ нагляду за додержанням законів органами, які ведуть боротьбу з організованою злочинністю і корупцією та процесуального керівництва (у складі 7 штатних одиниць), відділ процесуального керівництва у кримінальних провадженнях слідчих прокуратури області (у складі 8 штатних одиниць), відділ ювенальної юстиції (у складі 3 штатних одиниць), відділ підтримання державного обвинувачення в суді (у складі 6 штатних одиниць), відділ нагляду за додержанням законів органами внутрішніх справ при провадженні оперативно-розшукової діяльності, досудового розслідування та підтримання державного обвинувачення (у складі 9 штатних одиниць), відділ нагляду за додержанням законів органами СБУ, державної митної служби, державної прикордонної служби та з міжнародно-правових доручень (у складі 3 штатних одиниць), відділ нагляду за додержанням законів органами фіскальної служби (у складі 3 штатних одиниць), відділ представництва інтересів громадян і держави в судах при виконанні судових рішень (у складі 10 штатних одиниць).

У зв'язку з вищевказаним, прокурором Миколаївської області скеровано листа заступникам прокурора області та керівникам самостійних структурних підрозділів прокуратури області від 20 липня 2015 року № 11/1-4290вн-15, яким доручено не пізніше 18:00 годин 21 липня 2015 року надати до відділу роботи з кадрами прокуратури області обґрунтовані пропозиції з рекомендаціями про призначення на відповідні посади працівників ліквідованих структурних підрозділів прокуратури області. Цим же листом на виконання розпорядження прокурора області від 20 липня 2015 року № 77 доручено не пізніше 09:00 години 23 липня 2015 року надати до відділу роботи з кадрами прокуратури області обґрунтовані пропозиції щодо кандидатур працівників, які підлягають звільненню із займаних посад у зв'язку із скороченням.

27 та 28 липня 2015 на засіданнях комісії прокуратури області щодо визначення працівників, які підлягають скороченню, рекомендовано керівнику прокуратури Миколаївської області кандидатуру ОСОБА_2 як особи, яка підлягає скороченню.

При цьому судами досліджено та підтверджено матеріалами справи, що при визначенні кандидатур працівників, які підлягали звільненню на підставі пункту 1 частини першої статті 40 Кодексу законів про працю України, з'ясовувалося питання наявності переважного права працівника на залишення на роботі, передбаченого частиною першою статті 42 цього Кодексу, а саме більш висока кваліфікація та продуктивність праці.

При визначенні кандидатур працівників, які підлягали звільненню, враховувалася продуктивність праці та кваліфікаційний рівень працівників, рівень виконання службових обов'язків, у тому числі у порівнянні з іншими працівниками, здатність виконувати своєчасно та якісно роботу з більшим обсягом та навантаженням, у тому числі й за іншими напрямками прокурорської діяльності та інші дані, які характеризують морально-ділові якості працівників.

28 липня 2015 року за результатами заслуховування комісією керівників структурних підрозділів прокуратури області, працівників, кандидатури яких подано на звільнення, вивчення кандидатур працівників апарату прокуратури області прокурор Миколаївської області вручив позивачу письмове попередження про звільнення із займаної посади у зв'язку із змінами в організації виробництва і праці з 28 вересня 2015 року, а саме у зв'язку із ліквідацією у структурі та штатному розписі прокуратури Миколаївської області відділу нагляду у кримінальному провадженні у сфері транспорту прокуратури Миколаївської області відповідно до наказу Генерального прокурора України від 15 липня 2015 року № 50ш.

Аналогічні попередження вручені ще 27 працівникам апарату прокуратури області.

Прокуратурою області проведено звільнення працівників у зв'язку із змінами в організації виробництва і праці з наданням гарантій, пільг і компенсацій, передбачених главою ІІІ-А Кодексу законів про працю України та вжито заходів щодо забезпечення соціального захисту прав працівників, яких попереджено на наступне звільнення, про заплановане вивільнення працівників 28 липня 2015 року повідомлено державну службу зайнятості.

Досліджуючи питання наявності вакантних посад у прокуратурі області, суди встановили, що на початку серпня 2015 року у відділі нагляду за додержанням законів органами внутрішніх справ при провадженні оперативно-розшукової діяльності, досудового розслідування та підтриманням державного обвинувачення управління нагляду за додержанням законів у кримінальному провадженні прокуратури Миколаївської області вакантною була лише 1 посада прокурора відділу та 1 тимчасово вільна посада прокурора відділу (на час відпустки основного працівника для догляду за дитиною).

Зазначені посади 7 серпня 2015 року укомплектовано двома працівниками, яких 28 липня 2015 року також попереджено про звільнення у зв'язку із змінами в організації виробництва і праці, із скороченням штату - скороченням кількості прокурорів прокуратури Миколаївської області, а саме прокурорами ліквідованого відділу нагляду у кримінальному провадженні у сфері транспорту прокуратури області ОСОБА_3 і ОСОБА_4

Перевагу у працевлаштуванні вказаних вище працівників надано через їх морально-ділові якості, вищий професійний рівень на напрямку здійснення процесуального керівництва досудовим розслідуванням та участі у кримінальному провадженні в суді, здатність на належному рівні виконувати будь-яку доручену їм роботу, у тому числі й з більшим обсягом та підвищеним навантаженням.

Установлено, що зв'язку зі змінами в організації виробництва і праці тривало суттєве скорочення штатної чисельності працівників органів прокуратури Миколаївської області, вакантні посад, які би могли бути запропоновані позивачу з урахуванням його професійної підготовки, ділової кваліфікації та морально-ділових якостей, були відсутні. У зв'язку із чим позивачу запропоновано згідно з пунктом 5 розділу Прикінцевих положень Закону України «Про прокуратуру» взяти участь у конкурсному відборі на зайняття посади керівника, першого заступника та заступника керівника відповідної місцевої прокуратури.

Наказом прокурора Миколаївської області від 28 вересня 2015 року № 1585у ОСОБА_2 звільнено з посади заступника начальника відділу нагляду у кримінальному провадженні у сфері транспорту прокуратури Миколаївської області та з органів прокуратури Миколаївської області у зв'язку із реорганізацією та скороченням кількості прокурорів прокуратури Миколаївської області, що й зумовило звернення до суду з цим позовом.

Відмовляючи в позові, суд першої інстанції виходив із того, що в спірних правовідносинах роботодавцем дотримано встановлений законом порядок звільнення позивача, зокрема, належним чином досліджено питання переважного права на залишення на роботі при вивільненні працівників у зв'язку із змінами в організації виробництва і праці.

Скасовуючи рішення суду першої інстанції та частково задовольняючи позов, апеляційний суд дійшов висновку про те, що роботодавцем порушено вимоги трудового законодавства в частині визначення переважного права на залишення на роботі при вивільненні працівників у зв'язку із змінами в організації виробництва і праці, оскільки не враховано, що позивач має статус учасника бойових дій.

Верховний Суд із такими висновками суду апеляційної інстанції не погоджується з таких підстав.

Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Частина шоста статті 43 Конституції України, якій кореспондує стаття 51 Кодексу законів про працю України, гарантує громадянам захист від незаконного звільнення.

Згідно з частиною другою статті 79 Закону України «Про прокуратуру» питання прийняття на роботу, звільнення з роботи, притягнення до дисциплінарної відповідальності, а також умови оплати праці працівників секретаріату, умови їх побутового забезпечення і рівень соціального захисту визначаються Кодексом законів про працю України, Законом України «Про державну службу», цим Законом, іншими нормативно-правовими актами.

За приписом пункту 9 частини першої статті 51 Закону України «Про прокуратуру» прокурор звільняється з посади у разі ліквідації чи реорганізації органу прокуратури, в якому прокурор обіймає посаду, або в разі скорочення кількості прокурорів органу прокуратури.

Відповідно до пункту 1 частини першої статті 40 Кодексу законів про працю України трудовий договір, укладений на невизначений строк, а також строковий трудовий договір до закінчення строку його чинності можуть бути розірвані власником або уповноваженим ним органом у випадку змін в організації виробництва і праці, в тому числі, ліквідації, реорганізації, банкрутства або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників.

Частиною другою статті 40 цього ж Кодексу встановлено, що звільнення з підстав, зазначених у пунктах 1, 2 і 6 цієї статті, допускається, якщо неможливо перевести працівника, за його згодою, на іншу роботу.

За правилами частин першої-третьої статті 492 Кодексу законів про працю України, про наступне вивільнення працівників персонально попереджають не пізніше ніж за два місяці.

При вивільненні працівників у випадках змін в організації виробництва і праці враховується переважне право на залишення на роботі, передбачене законодавством.

Одночасно з попередженням про звільнення у зв'язку із змінами в організації виробництва і праці власник або уповноважений ним орган пропонує працівникові іншу роботу на тому самому підприємстві, в установі, організації. При відсутності роботи за відповідною професією чи спеціальністю, а також у разі відмови працівника від переведення на іншу роботу на тому самому підприємстві, в установі, організації працівник, на власний розсуд, звертається за допомогою до державної служби зайнятості або працевлаштовується самостійно. У разі якщо вивільнення є масовим відповідно до статті 48 Закону України «Про зайнятість населення», власник або уповноважений ним орган доводить до відома державної служби зайнятості про заплановане вивільнення працівників.

Відповідно до пункту 19 постанови Пленуму Верховного Суду України від 6 листопада 1992 року № 9 «Про практику розгляду судами трудових спорів» при розгляді спорів про звільнення за пунктом 1 статті 40 Кодексу законів про працю України суди зобов'язані з'ясувати, чи дійсно у відповідача мали місце зміни в організації виробництва і праці, зокрема, ліквідація, реорганізація або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників, чи додержано власником або уповноваженим ним органом норм законодавства, що регулюють вивільнення працівника, які є докази щодо змін в організації виробництва і праці, про те, що працівник відмовився від переведення на іншу роботу або що власник або уповноважений ним орган не мав можливості перевести працівника з його згоди на іншу роботу на тому ж підприємстві, в установі, організації, чи не користувався вивільнюваний працівник переважним правом на залишення на роботі та чи попереджався він за 2 місяці про наступне вивільнення.

Таким чином, виходячи з нормативного тлумачення частини першої статті 40, частин першої та третьої статті 492 Кодексу законів про працю України вбачається, власник або уповноважений ним орган одночасно з попередженням про звільнення у зв'язку зі змінами в організації виробництва і праці зобов'язаний запропонувати працівникові всі наявні вакантні посади, які він може обіймати відповідно до своєї кваліфікації.

Оскільки обов'язок по працевлаштуванню працівника покладається на власника з дня попередження про вивільнення до дня розірвання трудового договору, за змістом частини третьої статті 492 Кодексу законів про працю України роботодавець є таким, що виконав цей обов'язок, якщо працівникові були запропоновані всі інші вакантні посади (інша робота), які з'явилися на підприємстві протягом цього періоду і які існували на день звільнення.

Як уже зазначено, судами встановлено, що у зв'язку із змінами в організації виробництва і праці тривало суттєве скорочення штатної чисельності працівників органів прокуратури Миколаївської області, вакантні посад, які би могли бути запропоновані позивачу з урахуванням його професійної підготовки, ділової кваліфікації та морально-ділових якостей, були відсутні.

У свою чергу, наявні в апараті прокуратури області посади (прокурор відділу та тимчасово вільна посада прокурора відділу нагляду за додержанням законів органами внутрішніх справ при провадженні оперативно-розшукової діяльності, досудового розслідування та підтриманням державного обвинувачення управління нагляду за додержанням законів у кримінальному провадженні прокуратури Миколаївської області) укомплектовані двома працівниками - прокурорами ліквідованого відділу нагляду у кримінальному провадженні у сфері транспорту прокуратури області ОСОБА_3 і ОСОБА_4

Надаючи оцінку висновкам судів у частині дотримання відповідачем вимог трудового законодавства в аспекті наявності у позивача переважного права на залишення на роботі, колегія суддів виходить із такого.

Положеннями частини першої статті 42 Кодексу законів про працю України передбачено, що при скороченні чисельності чи штату працівників у зв'язку із змінами в організації виробництва і праці переважне право на залишення на роботі надається працівникам з більш високою кваліфікацією і продуктивністю праці.

За правилами частини другою статті 42 Кодексу законів про працю України передбачено, що при рівних умовах продуктивності праці і кваліфікації перевага в залишенні на роботі надається:

1) сімейним - при наявності двох і більше утриманців;

2) особам, в сім'ї яких немає інших працівників з самостійним заробітком;

3) працівникам з тривалим безперервним стажем роботи на даному підприємстві, в установі, організації;

4) працівникам, які навчаються у вищих і середніх спеціальних учбових закладах без відриву від виробництва;

5) учасникам бойових дій, особам з інвалідністю внаслідок війни та особам, на яких поширюється чинність Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту»;

6) авторам винаходів, корисних моделей, промислових зразків і раціоналізаторських пропозицій;

7) працівникам, які дістали на цьому підприємстві, в установі, організації трудове каліцтво або професійне захворювання;

8) особам з числа депортованих з України, протягом п'яти років з часу повернення на постійне місце проживання до України;

9) працівникам з числа колишніх військовослужбовців строкової служби, військової служби за призовом під час мобілізації, на особливий період, військової служби за призовом осіб офіцерського складу та осіб, які проходили альтернативну (невійськову) службу, - протягом двох років з дня звільнення їх зі служби.

10) працівникам, яким залишилося менше трьох років до настання пенсійного віку, при досягненні якого особа має право на отримання пенсійних виплат.

Перевага в залишенні на роботі може надаватися й іншим категоріям працівників, якщо це передбачено законодавством України (частина третя цієї ж статті).

При цьому при проведенні вивільнення орган вправі в межах однорідних професій і посад провести перестановку (перегрупування) працівників і перевести більш кваліфікованого працівника, посада якого скорочується, за його згодою на іншу посаду, звільнивши з неї з цих підстав менш кваліфікованого працівника.

Тому при вирішенні питання про звільнення працівника роботодавець зобов'язаний перевірити наявність у працівників, посади яких скорочуються, більш високої чи більш низької кваліфікації і продуктивності праці.

Для такої перевірки повинні досліджуватись документи та інші відомості про освіту і присвоєння кваліфікаційних розрядів (класів, категорій, рангів), про підвищення кваліфікації, про навчання без відриву від виробництва, про винаходи і раціоналізаторські пропозиції, авторами яких є відповідні працівники, про тимчасове виконання обов'язків більш кваліфікованих працівників, про досвід трудової діяльності, про виконання норм виробітку (продуктивність праці), про розширення зони обслуговування, про збільшення обсягу виконуваної роботи, про суміщення професій тощо. Однією з істотних ознак більш високої продуктивності праці є дисциплінованість працівника. Тому при застосуванні положень статті 42 Кодексу законів про працю України щодо переважного права на залишення на роботі слід враховувати в тому числі і наявність дисциплінарного стягнення.

Продуктивність праці і кваліфікація працівника повинні оцінюватися окремо, але в кінцевому підсумку роботодавець повинен визначити працівників, які мають більш високу кваліфікацію і продуктивність праці за сукупністю цих двох показників. При відсутності різниці у кваліфікації і продуктивності праці перевагу на залишення на роботі мають працівники, перелічені в частині другій статті 42 Кодексу законів про працю України.

Для виявлення працівників, які мають це право, роботодавець повинен зробити порівняльний аналіз продуктивності праці і кваліфікації тих працівників, які залишилися на роботі, і тих, які підлягають звільненню. Такий аналіз може бути проведений шляхом приготування довідки у довільній формі про результати порівняльного аналізу з наведенням даних, які свідчать про переважне право одного перед іншим на залишення на роботі. Тобто, ці обставини повинен з'ясовувати сам суб'єкт владних повноважень, приймаючи відповідне рішення.

Встановлені судами обставини справи, підтверджені матеріалами справи, свідчать про те, що відповідачем належним чином здійснено аналіз продуктивності праці і кваліфікації працівників, і за результатом цього аналізу перевага при залишенні на роботі надана двом іншим, ніж позивач, працівникам прокуратури області із більш високою кваліфікацією і продуктивністю праці.

За таких обставин колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що звільнення позивача згідно з наказом прокурора Миколаївської області від 28 вересня 2015 року №1585ц відбулось із дотриманням вимог трудового законодавства.

Щодо висновків суду апеляційної інстанції про наявність у позивача переважного права в залишенні на роботі, суд слід зауважити таке.

Аналіз змісту частин першої та другої наведеної вище статті 42 Кодексу законів про працю України дає підстави для висновку, що в першу чергу перевага на залишення на роботі надається особам, які мають більш високу кваліфікацію і продуктивність праці, та лише при рівних умовах продуктивності праці і кваліфікації перевага в залишенні на роботі надається, зокрема, учасникам бойових дій, особам з інвалідністю внаслідок війни та особам, на яких поширюється чинність Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» (пункт 5 частини другої статті 42 вказаного Кодексу).

Враховуючи наведене в сукупності, Верховний Суд констатує помилковість висновку суду апеляційної інстанції щодо наявності у позивача переважного права на залишення на роботі незважаючи на те, що він має статус учасника бойових дій.

Таким чином, Одеський апеляційний адміністративний суд, неправильно застосувавши норми матеріального права, помилково скасував законну постанову суду першої інстанції.

Відповідно до частини третьої статті 3 Кодексу адміністративного судочинства України в редакції Закону України від 3 жовтня 2017 року № 2147-VIII (далі - КАС України) провадження в адміністративних справах здійснюється відповідно до закону, чинного на час вчинення окремої процесуальної дії, розгляду і вирішення справи.

Приписами підпункту 4 пункту 1 розділу VII «Перехідні положення» цього Кодексу обумовлено, що касаційні скарги (подання) на судові рішення в адміністративних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного адміністративного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

За правилами частини першої статті 341 КАС України суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

Відповідно до статті 352 КАС України суд касаційної інстанції скасовує постанову суду апеляційної інстанції повністю або частково і залишає в силі судове рішення суду першої інстанції у відповідній частині, якщо встановить, що судом апеляційної інстанції скасовано судове рішення, яке відповідає закону.

З огляду на викладене, постанова суду апеляційної інстанції підлягає скасуванню, а рішення суду першої інстанції - залишенню в силі.

Керуючись статтями 3, 341, 345, 349, 352, 355, 356, 359 КАС України,

п о с т а н о в и в :

Касаційну скаргу прокуратури Миколаївської області задовольнити.

Постанову Одеського апеляційного адміністративного суду від 2 серпня 2016 року скасувати.

Постанову Миколаївського окружного адміністративного суду від 17 лютого 2016 року у цій справі залишити в силі.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та оскарженню не підлягає.

Головуючий М. І. Смокович

Судді О. В. Білоус

Н. А. Данилевич