Історія справи

ВЕРХОВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

04.04.2018 Київ К/9901/22363/18 813/3960/16

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду: головуючого судді Смоковича М.І.,

суддів Білоуса О.В., Данилевич Н.А.,

розглянувши в порядку письмового провадження справу за заявою ОСОБА_1 про перегляд Верховним Судом України ухвали Вищого адміністративного суду України від 29 травня 2017 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Державної фіскальної служби України, Головного управління ДФС у Львівській області, третя особа - Державне казначейство України, про визнання протиправною відмову, зобов'язання вчинити дії, стягнення одноразової грошової допомоги по інвалідності,

у с т а н о в и в:

У листопаді 2016 року ОСОБА_1 звернувся до Львівського окружного адміністративного суду з позовом, у якому просив:

визнати неправомірними дії Державної фіскальної служби України (далі - ДФС) щодо відмови у нарахуванні та виплаті позивачу одноразової грошової допомоги у зв'язку з інвалідністю, що настала в період проходження служби в податковій міліції;

визнати протиправним і скасувати рішення ДФС від 30 травня 2016 року № 18713/7/99-99-04-02-02-17 щодо відмови у нарахуванні та виплаті позивачу одноразової грошової допомоги у зв'язку з інвалідністю, що настала в період проходження служби в податковій міліції відповідно до Закону України «Про міліцію»;

зобов'язати ДФС та Головне управління ДФС у Львівській області здійснити нарахування і виплату позивачу одноразової грошової допомоги у зв'язку з інвалідністю у сумі 206700,00 грн;

обов'язати ДФС надати ОСОБА_1 довідку на 50-відсоткову знижку з оплати комунальних послуг, палива та електроенергії як працівнику податкової міліції, якого звільнено зі служби.

Львівський окружний адміністративний суд ухвалою від 15 листопада 2016 року повернув ОСОБА_1 його позовну заяву на підставі пункту 4 частини першої статті 18 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС; тут - в редакції, чинній до 15 грудня 2017 року) з тих мотивів, що зазначений спір, оскільки він виник з приводу призначення соціальних виплат, предметно підсудний місцевому загальному суду як адміністративному.

Львівський апеляційний адміністративний суд ухвалою від 7 лютого 2017 року залишив ухвалу суду першої інстанції без змін.

Не погодившись з такими судовими рішеннями ОСОБА_1 оскаржив їх у касаційному порядку.

У касаційній скарзі ОСОБА_1, просячи скасувати рішення судів першої та апеляційної інстанцій з направленням справи для продовження розгляду до суду першої інстанції, зазначив про те, що спір про скасування рішення ДФС повинен розглядатися окружним адміністративним судом. Крім того позивач звернув увагу на те, що за правилами частини п'ятої статті 18 КАС у разі невизначеності цим Кодексом предметної підсудності адміністративної справи така справа розглядається місцевим адміністративним судом за вибором позивача.

За наслідками розгляду касаційної скарги позивача Вищий адміністративний суд України постановив ухвалу від 29 травня 2017 року, якою залишив оскаржені судові рішення без змін.

Відтак ОСОБА_1 подав до Верховного Суду України заяву про перегляд ухвали суду касаційної інстанції з підстави, встановленої пунктом 2 частини першої статті 237 КАС, позаяк за аналогічних обставин цей суд по-іншому застосував ті ж самі норми процесуального закону.

Як приклад неоднакового правозастосування заявник послався на ухвали Вищого адміністративного суду України від 19 серпня 2017 року та від 14 червня 2017 року (№№ К/800/20258/17 та К/800/25515/16 відповідно), у яких цей суд по-іншому і, на переконання заявника, правильно застосував одні й ті ж самі норми процесуального закону у подібних правовідносинах.

В аспекті заявленого неоднакового правозастосування колегія суддів Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду дійшла висновку про таке.

У рішенні, про перегляд якого подано заяву, суд касаційної інстанції, залишаючи без змін ухвалу Львівського окружного адміністративного суду від 15 листопада 2016 року та ухвалу Львівського апеляційного адміністративного суду від 7 лютого 2017 року, погодився з тим, що спір, який виник у зв'язку з прийняттям оскарженого в цій справі рішення ДФС щодо відмови позивачу у виплаті грошової допомоги у зв'язку з інвалідністю, за правилами предметної підсудності (пункт 4 частини першої статті 18 КАС) повинен розглядати місцевий загальний суд як адміністративний.

У наданих для порівняння ухвалах від 14 червня 2017 року та від 19 серпня 2017 року (№№К/800/25515/16, К/800/20258/17 відповідно) Вищий адміністративний суд України, залишаючи, у першому випадку, без змін рішення судів попередніх інстанції, а в другому - відмовляючи у відкритті касаційного провадження, виходив з того, що при вирішенні спорів суди першої та апеляційної інстанцій (в обох справах) правильно застосували норми матеріального права і дійшли правильного висновку про наявність підстав для задоволення позовних вимог.

Зокрема, в ухвалі від 14 червня 2017 року (№К/800/25515/16) Вищий адміністративний суд України, залишаючи оскаржені судові рішення без змін, погодився з висновками судів попередніх інстанцій про наявність підстав для задоволення позовних вимог щодо нарахування позивачеві одноразової грошової допомоги у зв'язку із захворюванням, отриманим під час виконання службових обов'язків, що призвело до встановлення II групи інвалідності відповідно до вимог частини шостої статті 23 Закону України «Про міліцію» (чинного на час виникнення спірних правовідносин), а також Порядку та умов призначення і виплати одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без установлення інвалідності працівника міліції, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 21 жовтня 2015 року №850, виходячи із 200-кратного прожиткового мінімуму, встановленого законом для працездатних осіб.

До такого ж висновку дійшов касаційний суд і в ухвалі від 19 серпня 2017 року (№К/800/20258/17), якою він відмовив у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою ДФС на рішення судів першої та апеляційної інстанції. З-поміж іншого, з посиланням на положення статті 356 Податкового кодексу України, статті 23 Закону України «Про міліцію», пункту 15 розділу ХІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про Національну поліцію» касаційний суд в цій справі дійшов висновку про те, що право на отримання одноразової грошової допомоги, інших виплат, передбачених Законом України «Про міліцію», зберігається і здійснюється в порядку, що діяв до набрання чинності Законом України «Про Національну поліцію». Відтак у позивача, у зв'язку зі встановленням йому інвалідності ІІ групи, виникло право на отримання одноразової грошової допомоги в розмірі 200-кратного прожиткового мінімуму, встановленого законом для працездатних осіб, у відповідності до частини шостої статті 23 Закону України «Про міліцію» в редакції, яка набрала чинності з 12 березня 2015 року та була чинна на момент виникнення у позивача такого права.

Отже, в обох справах, ухвали за наслідками касаційного перегляду судових рішень у яких позивач надав для порівняння, спірні правовідносини виникли у зв'язку з відмовою ДФС призначити позивачам одноразову грошову допомогу у зв'язку з встановленням їм інвалідності внаслідок захворювання, набутого під час виконання службових обов'язків. Касаційний суд, переглядаючи судові рішення у цих справах, виходив з того, що спір виник з публічних правовідносин, належить до компетенції адміністративного суду і за встановлених в цих справах обставин та відповідних їм правовідносин суди попередніх інстанцій в обох випадках дійшли правильних висновків про наявність підстав для задоволення позовних вимог щодо нарахування одноразової грошової виплати. Тобто, касаційний суд при постановленні ухвал, наданих для порівняння, виходив з суті спірних правовідносин і їхнього правового регулювання.

Утім, у зазначених ухвалах касаційний суд не висловлював правового висновку щодо предметної підсудності цих спорів, як і не вирішував інших процесуальних питань, рішення щодо яких, у розумінні пункту 2 частини першої статті 237 КАС, могло б слугувати підставою для перегляду ухвали Вищого адміністративного суду України від 29 травня 2017 року.

З огляду на відсутність як правозастосовного висновку, так і об'єктивної можливості для порівняння обставин справ, судові рішення у яких надано для порівняння, з обставинами справи, про перегляд ухвали касаційного суду в якій подано цю заяву, ухвали Вищого адміністративного суду України від 14 червня 2017 року та від 19 серпня 2017 року (№№К/800/25515/16, К/800/20258/17 відповідно) не можуть слугувати прикладом неоднакового застосування норм процесуального права у подібних правовідносинах.

Відповідно до частини першої статті 244 КАС відсутність неоднакового застосування касаційним судом однієї й тієї самої норми права в подібних правовідносинах, що потягло ухвалення різних за змістом судових рішень, є підставою для відмови в задоволенні заяви.

Керуючись підпунктом 1 пункту 1 Перехідних положень Кодексу адміністративного судочинства України у редакції, викладеній згідно із Законом України від 3 жовтня 2017 року №2147-VIII, статтями 241- 244 Кодексу адміністративного судочинства України у редакції, чинній до 15 грудня 2017 року, колегія суддів Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду

п о с т а н о в и л а:

у задоволенні заяви ОСОБА_1 про перегляд Верховним Судом України ухвали Вищого адміністративного суду України від 29 травня 2017 року відмовити.

Постанова є остаточною і оскарженню не підлягає, крім випадку, встановленого пунктом 3 частини першої статті 237 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий М.І. Смокович

Судді: О.В. Білоус

Н.А. Данилевич