Історія справи

Ухвала КАС ВП від 06.06.2018 року у справі №809/1684/17

ПОСТАНОВА

Іменем України

04 березня 2020 року

Київ

справа №809/1684/17

адміністративне провадження №К/9901/52138/18

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

судді-доповідача - Калашнікової О.В.,

суддів: Білак М.В., Губської О.А.,

розглянувши у попередньому судовому засіданні у касаційній інстанції адміністративну справу №809/1684/17

за позовом судді Івано-Франківського міського суду Івано-Франківської області ОСОБА_1 до Територіального управління Державної судової адміністрації України в Івано-Франківській області, з участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача - Головного управління Державної казначейської служби України в Івано-Франківській області, про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання до вчинення дій, провадження по якій відкрито

за касаційною скаргою судді Івано-Франківського міського суду Івано-Франківської області ОСОБА_1 на постанову Львівського апеляційного адміністративного суду від 19 квітня 2018 року (прийняту у складі колегії суддів: головуючого судді - Глушка І.В., суддів: Большакової О.О., Макарика В.Я.)

У С Т А Н О В И В :

І. Суть спору

1. 08 грудня 2017 року суддя Івано-Франківського міського суду Івано-Франківської області ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Територіального управління Державної судової адміністрації України в Івано-Франківській області, з участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача - Головного управління Державної казначейської служби України в Івано-Франківській області, в якому просив:

1.1. визнати протиправною бездіяльність щодо нездійснення нарахування суддівської винагороди, виходячи з розміру заробітної плати, визначеної Законом України «Про державний бюджет на 2017 рік»;

1.2. стягнути недоплачену суддівську винагороду за період з 01 січня 2017 року по 31 жовтня 2017 року в сумі 160763,03 грн.

2. Позовні вимоги обґрунтовано тим, що всупереч нормам, встановленим статтею 133 Закону України «Про судоустрій та статус суддів» від 07 липня 2010 року №2453-VI, відповідачем нараховано та виплачено суддівську винагороду із застосуванням розрахункової величини для визначення посадового окладу - 1600 грн.

ІІ. Встановлені судами фактичні обставини справи

3. Указом Президента України від 20 квітня 2011 року за №488/2011 ОСОБА_1 призначено на посаду судді Івано-Франківського міського суду Івано-Франківської області строком на п`ять років.

3.1. Наказом голови Івано-Франківського міського суду Івано-Франківської області від 16 червня 2011 року №244 ОСОБА_1 зараховано на посаду судді Івано-Франківського міського суду Івано-Франківської області з 16 червня 2011 року з посадовим окладом згідно штатного розпису.

3.2. У період з січня по жовтень 2017 позивачу суддівська винагорода виплачувалась з розрахунку посадового окладу судді місцевого суду у розмірі 16000,00 гривень, що підтверджується довідкою Територіального управління Державної судової адміністрації України в Івано-Франківській області від 27 листопада 2017 року №340.

3.3. Згідно з вказаною довідкою, ОСОБА_1 нараховано і виплачено суддівську винагороду в загальному розмірі 159236,97 грн.

3.4. На час спірних правовідносин позивач кваліфікаційне оцінювання не проходив, оскільки був призначений на посаду судді до набрання чинності Законом України «Про судоустрій і статус суддів» від 02 червня 2016 року №1402-VIII (далі - Закон № 1402).

3.5. ОСОБА_1 , вважаючи, що виплачена у січні-жовтні 2017 року суддівська винагорода не відповідає розміру, встановленому Законом України «Про судоустрій та статус суддів», звернувся з даним позовом до суду.

ІІІ. Рішення судів першої та апеляційної інстанцій і мотиви їх ухвалення

4. Рішенням Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 15 січня 2018 року позов задоволено.

4.1. Задовольняючи позовні вимоги суд першої інстанції виходив з того, що відповідачем порушено право позивача на передбачений Законом України "Про судоустрій і статус суддів" розмір суддівської винагороди, виходячи з посадового окладу в 10 мінімальних заробітних плат, визначених статтею 8 Закону України "Про Державний бюджет України на 2017 рік".

4.2. Застосування відповідачем пункту 3 розділу ІІ Прикінцеві та перехідні положення Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України» від 06 грудня 2016 року №1774-VIII звужує зміст та обсяг визначених Конституцією України та законом гарантій незалежності суддів.

5. Постановою Львівського апеляційного адміністративного суду від 19 квітня 2018 року скасовано рішення Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 15 січня 2018 року та прийнято нову постанову, якою в задоволенні позову відмовлено.

5.1. Приймаючи вказане рішення, суд апеляційної інстанції виходив з безпідставності позову з огляду на правомірність застосування пункту 3 розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України від 06 грудня 2016 року № 1774-VIII «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України» (далі - Закон № 1774-VIII) при обчисленні виплачуваної позивачеві суддівської винагороди.

IV. Касаційне оскарження

6. У касаційній скарзі позивач, посилаючись на порушення судом апеляційної інстанції норм матеріального та процесуального права, просить скасувати оскаржуване судове рішення та залишити в силі рішення суду першої інстанції.

6.1. В обґрунтування касаційної скарги вказує, що розмір суддівської винагороди за 2017 рік для суддів, які не пройшли кваліфікаційне оцінювання повинен обраховуватись виходячи із розміру 10 мінімальних заробітних плат (10*3200) і дорівнювати 32000,00 грн.

6.2. Також позивач зазначає, що розмір суддівської винагороди судді визначається лише спеціальним законом і не може регулюватися іншими законами України.

7. У відзиві на касаційну скаргу відповідач посилається на те, що оскаржуване рішення суду апеляційної інстанції є законним та обґрунтованим, прийнятим з дотриманням норм процесуального права, на підставі повно та всебічно з`ясованих обставинах справи, а тому не підлягає скасуванню.

V. Релевантні джерела права й акти їх застосування

8. За приписами частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

9. Відповідно до статті 130 Конституції України держава забезпечує фінансування та належні умови для функціонування судів і діяльності суддів. У Державному бюджеті України окремо визначаються видатки на утримання судів з урахуванням пропозицій Вищої ради правосуддя. Розмір винагороди судді встановлюється законом про судоустрій.

10. Приписами частини першої статті 341 КАС України визначено, що суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

11. Згідно з частиною першої статті 135 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" від 02 червня 2016 року № 1402-VIII (далі - Закон № 1402-VIII) суддівська винагорода регулюється цим Законом та не може визначатися іншими нормативно-правовими актами.

12. Відповідно до пункту 22 Розділу XII "Прикінцевих та перехідних положень" Закону № 1402-VIII право на отримання суддівської винагороди у розмірах, визначених цим Законом, мають судді, які за результатами кваліфікаційного оцінювання підтвердили відповідність займаній посаді (здатність здійснювати правосуддя у відповідному суді) або призначені на посаду за результатами конкурсу, проведеного після набрання чинності цим Законом.

13. За правилами пункту 23 наведеного Розділу до проходження кваліфікаційного оцінювання суддя отримує суддівську винагороду, визначену відповідно до положень Закону України "Про судоустрій і статус суддів" від 07 липня 2010 року № 2453-VІ (далі - Закон № 2453-VІ).

14. Частиною третьою статті 133 Закону № 2453-VI обумовлено, що посадовий оклад судді місцевого суду встановлюється в розмірі 10 мінімальних заробітних плат.

15. Статтею 8 Закону України "Про Державний бюджет України на 2017 рік" від 21 грудня 2016 року № 1801-VIII встановлено, що у 2017 році мінімальна заробітна плата у місячному розмірі з 1 січня складає 3200 гривень.

16. В той же час, пункт 3 розділу II "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України від 06 грудня 2016 року № 1774-VIII "Про внесених змін до деяких законодавчих актів України", який набрав чинності 01 січня 2017 року, встановлює, що мінімальна заробітна плата не застосовується як розрахункова величина для визначення посадових окладів та заробітної плати працівників та інших виплат, а до внесення змін до законів України щодо незастосування мінімальної заробітної плати як розрахункової величини вона застосовується в розмірі 1600,00 гривень.

VI. Позиція Верховного Суду

17. 08 лютого 2020 року набув чинності Закон України від 15 січня 2020 року N 460-IX «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ» (далі - Закон N 460-IX).

18. Згідно з пунктом 2 Прикінцевих та перехідних положень Закону N 460-IX, касаційний розгляд справи буде здійснюватися в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом.

19. Суд касаційної інстанції наголошує на тому, що перевірка законності судових рішень судів першої та апеляційної інстанції, згідно зі статтею 341 КАС України, здійснюється виключно у частині застосування норм матеріального та процесуального права.

20. Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази (частина друга статті 341 КАС України).

21. Вирішуючи питання про обґрунтованість поданої касаційної скарги, Верховний Суд виходить з такого.

22. Абзацом 1 статті 22 розділу ХІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про судоустрій і статус суддів» від 02 червня 2016 року визначено, що право на отримання суддівської винагороди у розмірах, визначених цим Законом, мають судді, які за результатами кваліфікаційного оцінювання підтвердили відповідність займаній посаді (здатність здійснювати правосуддя у відповідному суді) або призначені на посаду за результатами конкурсу, проведеного після набрання чинності цим Законом.

23. Судом апеляційної інстанції встановлено, що позивача призначено на посаду судді до набрання чинності Законом № 1402-VIII. При цьому, кваліфікаційне оцінювання у відповідності до вимог законодавства позивач не проходив.

24. Враховуючи приписи пункту 23 Розділу XII "Прикінцевих та перехідних положень" Закону № 1402-VIII, в якому визначено, що до проходження кваліфікаційного оцінювання суддя отримує суддівську винагороду, визначену відповідно до положень Закону № 2453-VІ, Верховний Суд дійшов висновку, що позивачу повинна нараховуватись суддівська винагорода відповідно до Закону № 2453-VІ.

25. Зі спірних правовідносин, що склались у цій справі вбачається, що позивач наголошує на незастосуванні відповідачем приписів частини третьої статті 133 Закону № 2453-VI, в якій обумовлено, що посадовий оклад судді місцевого суду встановлюється в розмірі 10 мінімальних заробітних плат.

26. З цього приводу слід зазначити, що наведена норма є бланкетною, оскільки визначає лише кількість мінімальних заробітних плат для встановлення розміру посадового окладу судді, але не встановлює розмір мінімальної заробітної плати, який необхідний для цього.

27. Пунктом 3 Розділу ІІ "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України від 06 грудня 2016 року № 1774-VІІІ "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України" установлено, що мінімальна заробітна плата (3200,00 грн.) після набрання чинності цим Законом не застосовується як розрахункова величина для визначення посадових окладів та заробітної плати працівників та інших виплат.

28. Отже, таким приписом законодавець заборонив застосовувати новий розмір мінімальної заробітної плати (3200,00 грн.) як розрахункової величини для визначення посадових окладів, в тому числі й суддів.

29. Водночас вказаним пунктом передбачено: "До внесення змін до законів України щодо незастосування мінімальної заробітної плати як розрахункової величини вона застосовується у розмірі 1600,00 гривень".

30. Аналіз вказаного правового врегулювання дає підстави зробити правовий висновок, що законодавець встановив: по-перше, два види (розміри) мінімальної заробітної плати; по-друге, заборонив застосовувати для визначення розмірів посадових окладів розмір мінімальної заробітної плати 3200,00 грн.; по-третє, чітко передбачив, що для визначення посадових окладів суддів застосовується розмір мінімальної заробітної плати 1600,00 гривень.

31. Крім того, таким врегулюванням не порушено гарантії суддів як щодо розміру суддівської винагороди, так і до розміру допомоги на оздоровлення при виході у відпустку, оскільки для визначення окладу судді підлягає застосуванню розмір мінімальної заробітної плати, який не є меншим від того, що застосовувався раніше до такого врегулювання.

32. Аналогічних правових висновків Верховний Суд дійшов, зокрема, у постановах від 04 вересня 2019 року (справа № 812/266/17) та від 20 вересня 2018 року (справа № 804/2622/17).

33. За таких обставин і правового врегулювання Верховний Суд дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення позову.

34. Верховний Суд звертає також увагу на те, що Рішенням від 04 грудня 2018 року № 11-р/2018 Конституційний Суд України визнав таким, що не відповідає Конституції України (є неконституційним), зокрема, положення частини третьої статті 133 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» від 07 липня 2010 року № 2453-VI у редакції Закону України «Про забезпечення права на справедливий суд» від 12 лютого 2015 року № 192-VIII.

35. Це положення, за висновком Конституційного Суду України, підлягає застосуванню у його первинній редакції, а саме: «Посадовий оклад судді місцевого суду встановлюється у розмірі 15 мінімальних заробітних плат, визначених законом, що запроваджується поетапно: з 1 січня 2011 року - 6 мінімальних заробітних плат; з 1 січня 2012 року - 8 мінімальних заробітних плат; з 1 січня 2013 року - 10 мінімальних заробітних плат; з 1 січня 2014 року - 12 мінімальних заробітних плат; з 1 січня 2015 року - 15 мінімальних заробітних плат».

36. Відповідно до пункту 3 резолютивної частини вказаного Рішення Конституційного Суду України положення частин третьої, десятої статті 133 положень Закону України «Про судоустрій і статус суддів» від 07 липня 2010 року № 2453-VІ у редакції Закону № 192-VIII, які визнані неконституційними пунктами 1, 2 резолютивної частини цього Рішення, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України цього Рішення.

37. Зважаючи на ретроспективність касаційного розгляду та враховуючи, що рішення Конституційного Суду України мають наступну дію, його Рішення від 4 грудня 2018 року № 11-р/2018 не може бути враховано Верховним Судом при розгляді касаційної скарги.

38. Доводи, викладені у касаційній скарзі, висновків суду апеляційної інстанції не спростовують.

39. Згідно статті 350 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили неправильного застосування норм матеріального права або порушень норм процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.

40. З урахуванням викладеного, колегія суддів дійшла висновку, що судом апеляційної інстанцій винесено законне і обґрунтоване рішення, постановлене з дотриманням норм матеріального та процесуального права, підстави для скасування чи зміни оскаржуваного судового рішення відсутні.

VIІ. Судові витрати

41. З огляду на результат касаційного розгляду та відсутність документально підтверджених судових витрат, понесених учасниками справи у зв`язку з переглядом справи в суді касаційної інстанції, суд не вирішує питання щодо розподілу судових витрат.

Керуючись статтями 341, 343, 349, 350, 356, 359 Кодексу адміністративного судочинства України, Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду

п о с т а н о в и в :

1. Касаційну скаргу судді Івано-Франківського міського суду Івано-Франківської області ОСОБА_1 - залишити без задоволення.

2. Постанову Львівського апеляційного адміністративного суду від 19 квітня 2018 року - залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

...........................

...........................

...........................

О.В. Калашнікова

М.В. Білак

О.А. Губська ,

Судді Верховного Суду