Історія справи

Ухвала КАС ВП від 12.02.2019 року у справі №826/10302/15

ПОСТАНОВА

Іменем України

04 березня 2019 року

Київ

справа №826/10302/15

адміністративне провадження №К/9901/25125/18

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

судді-доповідача - Пасічник С.С.,

суддів: Васильєвої І.А., Юрченко В.П.,

розглянувши в порядку письмового провадження касаційну скаргу Державного підприємства матеріально-технічного забезпечення залізничного транспорту України "Укрзалізничпостач" на постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 08 лютого 2016 року (суддя Качур І.А.) та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 26 травня 2016 року (головуючий суддя Коротких А.Ю., судді: Ганечко О.М., Літвіна Н.М.) у справі за адміністративним позовом Державного підприємства матеріально-технічного забезпечення залізничного транспорту України "Укрзалізничпостач" до Міжрегіонального головного управління ДФС - Центральний офіс з обслуговування великих платників про визнання протиправними та скасування вимоги про сплату боргу та рішення про застосування штрафних санкцій,

В С Т А Н О В И В:

В травні 2015 року Державне підприємство матеріально-технічного забезпечення залізничного транспорту України "Укрзалізничпостач" (далі - Підприємство, позивач) звернулось до суду з позовом до Міжрегіонального головного управління ДФС - Центральний офіс з обслуговування великих платників (далі - Офіс, відповідач) про визнання протиправними та скасування вимоги від 25 березня 2015 року №Ю-5 №0000314201 про сплату боргу (недоїмки) та рішення від 08 квітня 2015 року №0000474201 про застосування штрафних санкцій за донарахування територіальним органом доходів і зборів або платником своєчасно не нарахованого єдиного внеску.

Обґрунтовуючи позовну заяву, вказувало, що кошти, які однією юридичною особою перераховуються іншій юридичній особі згідно з укладеними угодами, не відносяться до бази нарахування єдиного внеску, не підпадають під дію Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування» від 08 липня 2010 року №2464-VI (далі - Закон №2464) та не враховуються при визначені фонду оплати праці в розумінні постанови Кабінету Міністрів України від 22 грудня 2010 року №1170 «Про затвердження переліку видів виплат, що здійснюються за рахунок коштів роботодавців, на які не нараховується єдиний внесок на загальнообов'язкове державне соціальне страхування» (далі - Перелік №1170) та Інструкції зі статистики заробітної плати, затвердженої Державним комітетом статистики України від 13 січня 2004 року №5 та зареєстрованої в Міністерстві юстиції України 27 січня 2004 року за №114/8713 (далі - Інструкція); крім того в самому акті перевірки встановлено, що Первинною профспілковою організацією при видачі путівок працівникам проведено декларування доходів фізичних осіб, отримувачів додаткового блага у вигляді наданих путівок, із зазначенням відповідного коду доходів та ідентифікаційного коду особи; до того ж відповідно до підпункту 165.1.35 пункту 165.1 статті 165 Податкового кодексу України (далі - ПК України) до загального місячного (річного) оподатковуваного доходу платника податку не включається, зокрема, вартість путівок на відпочинок, оздоровлення та лікування, у тому числі на реабілітацію інвалідів, на території України платника податку та/або його дітей віком до 18 років, які надаються йому безоплатно або із знижкою (у розмірі такої знижки) професійною спілкою, до якої зараховуються профспілкові внески платника податку члена такої професійної спілки, створеної відповідно до законодавства України, або за рахунок коштів відповідного фонду загальнообов'язкового державного соціального страхування; за наведеного, вимога та рішення про застування штрафних санкцій є протиправними і підлягають скасуванню.

Постановою Окружного адміністративного суду міста Києва від 08 лютого 2016 року, залишеною без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 26 травня 2016 року, в задоволенні позовних вимог відмовлено.

Приймаючи таке рішення, суди, проаналізувавши положення Закону №2464, Переліку №1170 та Інструкції, прийшли до висновку, що вартість путівок працівникам та вартість проїзних квитків входить до фонду заробітної плати (додаткової) Підприємства, а отже підпадає під визначення бази нарахування єдиного соціального внеску.

Не погоджуючись з рішеннями судів, позивач подав касаційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення ними норм матеріального та процесуального права, просив їх скасувати з мотивів, наведених в позовній заяві, та прийняти нове рішення про задоволення позовних вимог.

Ухвалою Вищого адміністративного суду України від 22 серпня 2016 року відкрито касаційне провадження за вказаною касаційною скаргою.

В письмових запереченнях (відзиві) на касаційну скаргу контролюючий орган проти доводів та вимог останньої заперечив, вважаючи їх безпідставними, а рішення судів попередніх інстанцій, які він просив залишити без змін, - обґрунтованими та законними.

В подальшому справа передана до Верховного Суду як суду касаційної інстанції в адміністративних справах відповідно до підпункту 4 пункту 1 Розділу VІІ "Перехідні положення" Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України).

Переглянувши судові рішення та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіривши правильність застосування норм матеріального і процесуального права, Верховний Суд приходить до висновку про наявність підстав для часткового задоволення касаційної скарги.

Так, судами попередніх інстанцій встановлено, що Офісом проведено планову виїзну перевірку Підприємства, за результатами якої складено акт планової перевірки від 25 березня 2015 року №258/28-10-42-10/19014832.

Перевіркою встановлено, що Підприємством відповідно до умов колективного договору перераховувались профспілковій організації кошти для придбання та видачі працівникам, членам їх сімей і пенсіонерам підприємства путівок на оздоровлення, лікування та відпочинок, а також надавався безкоштовний проїзд на залізничному транспорті працівникам, їх дітям та пенсіонерам Підприємства.

Таким чином відповідачем встановлено порушення позивачем пункту 1 частини 1 статті 4 Закону №2464, з огляду на що винесено вимогу від 25 березня 2015 року №Ю-5 №0000314201 про сплату боргу (недоїмки), якою донараховано зобов'язання зі сплати єдиного внеску в сумі 472340,70 грн.

08 квітня 2015 року Офісом прийнято рішення №0000474201 про застосування штрафних санкцій за донарахування територіальним органом доходів і зборів або платником своєчасно не нарахованого внеску, відповідно до якого застосовано до позивача штрафні санкції в розмірі 236227,62 грн.

В частині 2 статті 19 Конституції України закріплено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Правові та організаційні засади забезпечення збору та обліку єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, умови та порядок його нарахування і сплати та повноваження органу, що здійснює його збір та ведення обліку, визначає Закон №2464, відповідно до пункту 2 частини 1 статті 1 якого єдиний внесок на загальнообов'язкове державне соціальне страхування (далі - єдиний внесок) - консолідований страховий внесок, збір якого здійснюється до системи загальнообов'язкового державного соціального страхування в обов'язковому порядку та на регулярній основі з метою забезпечення захисту у випадках, передбачених законодавством, прав застрахованих осіб на отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов'язкового державного соціального страхування.

За змістом пункту 1 частини 1 статті 4 Закону №2464 платниками єдиного внеску є - роботодавці - підприємства, установи та організації, інші юридичні особи, утворені відповідно до законодавства України, незалежно від форми власності, виду діяльності та господарювання, які використовують працю фізичних осіб на умовах трудового договору (контракту) або на інших умовах, передбачених законодавством, чи за цивільно-правовими договорами (крім цивільно-правового договору, укладеного з фізичною особою - підприємцем, якщо виконувані роботи (надавані послуги) відповідають видам діяльності, відповідно до відомостей з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців), у тому числі філії, представництва, відділення та інші відокремлені підрозділи зазначених підприємств, установ і організацій, інших юридичних осіб, які мають окремий баланс і самостійно ведуть розрахунки із застрахованими особами.

Облік осіб, зазначених у пунктах 1, 4, 5 частини 1 статті 4 цього Закону, ведеться в порядку, встановленому центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну податкову і митну політику, за погодженням з Пенсійним фондом та фондами загальнообов'язкового державного соціального страхування, а щодо застрахованих осіб, які є учасниками накопичувальної системи загальнообов'язкового державного пенсійного страхування (далі - учасниками накопичувальної пенсійної системи), - з національною комісією, що здійснює державне регулювання у сфері ринків фінансових послуг, центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сферах трудових відносин, соціального захисту населення, та Пенсійним фондом (частина 1 статті 5 Закону №2464).

Згідно з пунктами 1 та 2 частини 2 статті 6 Закону №2464 платник єдиного внеску зобов'язаний своєчасно та в повному обсязі нараховувати, обчислювати і сплачувати єдиний внесок, а також вести облік виплат (доходу) застрахованої особи та нарахування єдиного внеску за кожним календарним місяцем і календарним роком, зберігати такі відомості в порядку, передбаченому законодавством.

База нарахування єдиного внеску встановлена статтею 7 Закону №2464 й відповідно до пункту 1 частини 1 цієї статті єдиний внесок нараховується для платників, зазначених у пунктах 1 (крім абзацу сьомого), 2, 3, 6, 7 і 8 частини 1 статті 4 цього Закону, - на суму нарахованої кожній застрахованій особі заробітної плати за видами виплат, які включають основну та додаткову заробітну плату, інші заохочувальні та компенсаційні виплати, у тому числі в натуральній формі, що визначаються відповідно до Закону України "Про оплату праці", та суму винагороди фізичним особам за виконання робіт (надання послуг) за цивільно-правовими договорами.

В той же час перелік видів виплат, на які не нараховується єдиний внесок, затверджується Кабінетом Міністрів України (частина 7 статті 7 Закону №2464).

Відповідно до частин 1, 4, пункту 2 частини 11, частин 14, 15, 16 статті 25 Закону №2464 рішення, прийняті органами доходів і зборів та органами Пенсійного фонду з питань, що належать до їх компетенції відповідно до цього Закону, є обов'язковими до виконання платниками єдиного внеску, посадовими особами і застрахованими особами. Орган доходів і зборів у порядку, за формою та у строки, встановлені центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну податкову і митну політику, надсилає платникам єдиного внеску, які мають недоїмку, вимогу про її сплату. Вимога про сплату недоїмки є виконавчим документом. Платник єдиного внеску зобов'язаний протягом десяти календарних днів з дня надходження вимоги про сплату недоїмки сплатити суми недоїмки та штрафів разом з нарахованою пенею. У разі незгоди з розрахунком суми недоїмки платник єдиного внеску узгоджує її з органом доходів і зборів шляхом оскарження вимоги про сплату єдиного внеску в адміністративному або судовому порядку. Орган доходів і зборів застосовує до платника єдиного внеску такі штрафні санкції за несплату (неперерахування) або несвоєчасну сплату (несвоєчасне перерахування) єдиного внеску накладається штраф у розмірі 20 відсотків (до 01 січня 2015 року - 10 відсотків) своєчасно не сплачених сум. Про нарахування пені та застосування штрафів, передбачених цим Законом, посадова особа органу доходів і зборів у порядку, встановленому центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну податкову і митну політику, за погодженням з Пенсійним фондом, приймає рішення, яке протягом трьох робочих днів надсилається платнику єдиного внеску. Суми пені та штрафів, передбачених цим Законом, підлягають сплаті платником єдиного внеску протягом десяти календарних днів після надходження відповідного рішення. Зазначені суми зараховуються на рахунки органів доходів і зборів, відкриті в центральному органі виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів, для зарахування єдиного внеску. При цьому платник у зазначений строк має право оскаржити таке рішення до органу доходів і зборів вищого рівня або до суду з одночасним обов'язковим письмовим повідомленням про це територіального органу доходів і зборів, яким прийнято це рішення. Рішення органу доходів і зборів про нарахування пені та/або застосування штрафів, передбачених частинами одинадцятою і дванадцятою цієї статті, є виконавчим документом. Строк давності щодо нарахування, застосування та стягнення сум недоїмки, штрафів та нарахованої пені не застосовується.

Як вже вказувалось в цій постанові, приймаючи рішення у справі, суди попередніх інстанцій виходили з того, що вартість путівок працівникам та вартість проїзних квитків входить до фонду заробітної плати (додаткової) Підприємства, а отже підпадає під визначення бази нарахування єдиного внеску.

Статтею 159 КАС України (в редакції, чинній на час прийняття рішення судами) було передбачено, що судове рішення повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Згідно з частиною 1 статті 138 КАС України предметом доказування є обставини, якими обґрунтовуються позовні вимоги чи заперечення або які мають інше значення для вирішення справи та які належить установити при ухваленні судового рішення у справі.

За змістом пункту 3 частини 1 статті 163 КАС України у мотивувальній частині постанови зазначаються обставини, встановлені судом із посиланням на докази, мотиви неврахування окремих доказів, а також мотиви, з яких суд виходив при ухваленні рішення, і положення закону, якими він керувався.

В мотивувальній частині рішення наводяться дані про встановлені судом обставини, що мають значення для справи, їх юридичну оцінку та визначені відповідно до них правовідносини, а також оцінка всіх доказів, з яких виходив суд при вирішенні спору; визнаючи одні і відхиляючи інші докази, суд повинен це обґрунтувати.

Аналогічні вимоги було викладено і в статтях 206, 207 КАС України, які регулюють зміст мотивувальних частин ухвал та постанов апеляційного суду.

В той же час частиною 4 статті 11 КАС України визначалось, що суд вживає передбачені законом заходи, необхідні для з'ясування всіх обставин у справі, у тому числі щодо виявлення та витребування доказів з власної ініціативи.

Отже, виходячи зі змісту зазначених норм, мотивувальна частина кожного рішення повинна мати посилання на закон та інші нормативні акти матеріального права, на підставі яких визначено права й обов'язки сторін у спірних правовідносинах, на відповідні статті КАС України та інші норми процесуального права, керуючись якими суд встановив обставини справи, права й обов'язки сторін; разом з тим саме лише посилання в мотивувальній частині на положення законодавства без належного наведення мотивів застосування певних норм права або незастосування інших норм, на які посилається сторона при обґрунтуванні своїх вимог, не може вважатися належною юридичною кваліфікацією.

Судові рішення мають в достатній мірі висвітлювати мотиви, на яких вони базуються, а відтак суди зобов'язані давати обґрунтування своїх рішень за аргументами, які сторона представила в суд, та проаналізувати позов з точки зору цих аргументів.

Разом з тим суди попередніх інстанцій залишили поза увагою та не надали правової оцінки посиланням Підприємства, наведеним останнім як в позовній заяві, так і в подальшому в апеляційній скарзі на ту обставину, що грошові кошти для подальшого придбання оздоровчих путівок та квитків на залізничний транспорт перераховувались ним іншій юридичній особі - Первинній профспілковій організації ДП "Укрзалізничпостач" на виконання умов Колективного договору та Галузевої угоди, укладеної між Державною адміністрацією залізничного транспорту України та профспілками, й надавались профспілкою її членам на власний розсуд, а відтак, на думку Підприємства, такі кошти не підпадають під визначення ані заробітної плати та інших заохочувальних і компенсаційних виплат в розумінні Закону України "Про оплату праці", ані бази нарахування єдиного внеску, встановленої статтею 7 Закону №2464.

Водночас Підприємство наголошувало й на тій обставині, якій також не було надано правової оцінки судами, що Первинною профспілковою організацією при видачі путівок працівникам як податковим агентом проведено декларування доходів фізичних осіб, отримувачів додаткового блага у вигляді наданих путівок.

До того ж, зазначаючи про правомірність прийнятих відповідачем вимоги та рішення, суди посилались на певні встановлені актом планової перевірки від 25 березня 2015 року №258/28-10-42-10/19014832 (що був підставою для прийняття останніх) обставини, втім такий акт, як і платіжні документи щодо перерахування позивачем коштів профспілковій організації, в матеріалах справи відсутні.

Як встановлено частинами 1 - 3 статті 242 КАС України (в редакції, чинній на момент ухвалення даної постанови), рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

Судове рішення має відповідати завданню адміністративного судочинства, визначеному цим Кодексом (частина 4 статті 242 КАС України).

Згідно ж із частиною 1 статті 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.

За правилами частин 1 та 2 статті 341 КАС України суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права. Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.

Враховуючи наведене, судові рішення на підставі статті 353 КАС України підлягають скасуванню, а справа - направленню на новий розгляд до суду першої інстанції.

Керуючись статтями 341, 345, 349, 353, 355, 359 КАС України, Суд

П О С Т А Н О В И В:

Касаційну скаргу Державного підприємства матеріально-технічного забезпечення залізничного транспорту України "Укрзалізничпостач" задовольнити частково.

Постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 08 лютого 2016 року та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 26 травня 2016 року скасувати, а справу направити до суду першої інстанції на новий розгляд.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття і оскарженню не підлягає.

...........................

...........................

...........................

С.С. Пасічник

І.А. Васильєва

В.П. Юрченко ,

Судді Верховного Суду