Історія справи

Постанова КАС ВП від 04.02.2026 року у справі №560/656/25

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

04 лютого 2026 року

м. Київ

справа № 560/656/25

адміністративне провадження № К/990/48397/25

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

Судді-доповідача - Желтобрюх І.Л.,

суддів: Білоуса О.В., Блажівської Н.Є.,

розглянувши у попередньому судовому засіданні касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "ПРОКАР" на рішення Хмельницького окружного адміністративного суду від 12 травня 2025 року (суддя: Блонський В.К.) та постанову Сьомого апеляційного адміністративного суду від 27 жовтня 2025 року (судді: Боровицький О.А., Курко О.П., Ватаманюк Р.В.) у справі за адміністративним позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "ПРОКАР" в особі керівника Осипішина В.В. до Головного управління ДПС у Хмельницькій області про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинити дії, -

установив:

Товариство з обмеженою відповідальністю "ПРОКАР" (далі - ТОВ "ПРОКАР", позивач) звернулося до суду з позовом до Головного управління ДПС у Хмельницькій області (далі - ГУ ДПС у Хмельницькій області, відповідач), в якому просило визнати протиправним та скасувати рішення про відмову у видачі ліцензії на право роздрібної торгівлі від 16.10.2024 року №15565/6/22-01-09-03-07, зобов`язавши ГУ ДПС у Хмельницькій області видати ліцензію ТОВ «ПРОКАР» на право роздрібної торгівлі пальним за адресою здійснення діяльності: АДРЕСА_1.

Рішенням Хмельницького окружного адміністративного суду від 12 травня 2025 року, залишеним без змін постановою Сьомого апеляційного адміністративного суду від 27 жовтня 2025 року, у задоволенні позову відмовлено.

Не погоджуючись з рішеннями судів першої та апеляційної інстанцій, вважаючи, що вони прийняті внаслідок неправильного застосування норм матеріального права, з порушенням норм процесуального права, позивач звернувся із касаційною скаргою, у якій просить скасувати ухвалені судами рішення й прийняти нове, яким позов задовольнити.

Як підставу для касаційного оскарження позивач зазначив пункт 2 частини п`ятої статті 328 КАС України, з посиланням на те, що суд першої інстанції помилково відніс вказану справу до категорії справ незначної складності, оскільки у зв`язку із відмовою ГУ ДПС у Хмельницькій області видати ТОВ «ПРОКАР» ліцензію на право роздрібної торгівлі пальним, товариство фактично позбавляється права на здійснення господарської діяльності, втрачається право найманих працівників на отримання заробітної плати, а держава втрачає платника податків. Обґрунтовуючи порушення принципу змагальності зазначає, що внаслідок розгляду справи у порядку спрощеного позовного провадження був позбавлений права висловлювати свою позицію у суді першої інстанції, брати участь у розгляді справи безпосередньо в судових засіданнях, поданні додаткових пояснень та можливих доказів на спростування позиції відповідача.

На обґрунтування вимог касаційної скарги позивач зазначає, що кіоск (диспетчерська-операторна) є пересувним виробом заводського виготовлення, встановлюється без фундаменту, а, отже, такий не відносяться до об`єктів, що підлягають прийняттю в експлуатацію. Наполягає, що ним було подано повний перелік документів, визначених статтею 15 Закону України «Про державне регулювання виробництва і обігу спирту етилового, коньячного і плодового, алкогольних напоїв, тютюнових виробів та пального», для отримання ліцензії на право роздрібної торгівлі пальним.

У відзиві на касаційну скаргу відповідач просить залишити її без задоволення, а рішення судів попередніх інстанцій - без змін, оскільки вважає доводи позивача безпідставними, а оскаржувані рішення - ухваленими із дотриманням норм матеріального та процесуального права.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши доводи касаційної скарги, матеріали справи, судові рішення, колегія суддів Верховного Суду дійшла висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню, з огляду на таке.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що з метою отримання ліцензії на право роздрібної торгівлі пальним, ТОВ «ПРОКАР» звернулось до ГУ ДПС у Хмельницькій області із письмовою заявою та додатками до неї, в якій просило видати ліцензію на право роздрібної торгівлі пальним за адресою здійснення діяльності: АДРЕСА_1.

Однак, за результатами розгляду заяви та доданих до неї документів ГУ ДПС у Хмельницькій області прийняло рішення про відмову у видачі ліцензії на право роздрібної торгівлі пальним від 16.10.2024 №15565/6/22-01-09-03-07.

Вважаючи таку відмову протиправною позивач звернувся до суду з цим адміністративним позовом.

Відмовляючи у задоволенні позовних вимог суд першої інстанції, з висновками якого погодився суд апеляційної інстанції, вказав на те, що розміщення тимчасової споруди для здійснення підприємницької діяльності, а саме: контейнерної або модульної АЗС, дійсно, не підлягає прийняттю в експлуатацію. Водночас суд звернув увагу на те, що ні заява позивача про видачу ліцензії, ні позовна заява, не містять інформації щодо інших об`єктів у місці роздрібної торгівлі пальним, зокрема, щодо резервуарів, колонок для видачі палива, тощо. Також суд дійшов висновку, що позивачем поданий неповний пакет документів на підтвердження права користування земельною ділянкою.

Перевіряючи правильність застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального і процесуального права на підставі встановлених ними фактичних обставин справи колегія суддів КАС ВС виходить з наступного.

Порядок ліцензування виробництва, оптової та роздрібної торгівлі пальним і зберігання пального регулюється Законом України від 19.12.1995 №481/95-ВР «Про державне регулювання виробництва і обігу спирту етилового, спиртових дистилятів, алкогольних напоїв, тютюнових виробів, рідин, що використовуються в електронних сигаретах та пального» (далі - Закон № 481/95).

Відповідно до ст. 1 Закону № 481/95 роздрібна торгівля пальним - діяльність із придбання або отримання та подальшого продажу або відпуску пального із зміною або без зміни його фізико-хімічних характеристик з автозаправної станції /автогазозаправної станції / газонаповнювальної станції / газонаповнювального пункту та інших місць роздрібної торгівлі через паливороздавальні колонки та/або оливороздавальні колонки та/або реалізація скрапленого вуглеводневого газу в балонах для побутових потреб населення та інших споживачів.

Місцем роздрібної торгівлі пальним є місце (територія), на якому розташовані споруди та/або обладнання, та/або ємності, що використовуються для роздрібної торгівлі та/або зберігання пального на праві власності або користування.

Роздрібна торгівля пальним може здійснюватися суб`єктами господарювання (у тому числі іноземними суб`єктами господарювання, які діють через свої зареєстровані постійні представництва) всіх форм власності, у тому числі їх виробниками, за наявності у них ліцензій на роздрібну торгівлю (ч. 23 ст. 15 Закону №481/95).

Суб`єкти господарювання (у тому числі іноземні суб`єкти господарювання, які діють через свої зареєстровані постійні представництва) отримують ліцензію на право роздрібної торгівлі пальним на кожне місце роздрібної торгівлі пальним (ч. 38 ст. 15 Закону №481/95).

Згідно із ч. 36 ст. 15 Закону №481/95 ліцензія на право роздрібної торгівлі пальним видається за заявою суб`єкта господарювання (у тому числі іноземного суб`єкта господарювання, який діє через своє зареєстроване постійне представництво), до якої додається документ, що підтверджує внесення річної плати за ліцензію.

У заяві про видачу ліцензії на роздрібну торгівлю пальним додатково зазначаються адреса місця торгівлі, перелік реєстраторів розрахункових операцій, програмних реєстраторів розрахункових операцій (книг обліку розрахункових операцій), які знаходяться у місці торгівлі, а також інформація про них: модель, модифікація, заводський номер, виробник, дата виготовлення, реєстраційні номери посвідчень реєстраторів розрахункових операцій (книг обліку розрахункових операцій), фіскальні номери програмних реєстраторів розрахункових операцій, які знаходяться у місці торгівлі, та дата початку їх обліку в контролюючих органах (ч. 39 ст. 15 Закону №481/95).

Відповідно до частини 42 статті 15 Закону №481/95 для отримання ліцензії на право оптової або роздрібної торгівлі пальним або на право зберігання пального разом із заявою додатково подаються завірені заявником копії таких документів:

- документи, що підтверджують право власності або право користування земельною ділянкою, або інше передбачене законодавством право землекористування на земельну ділянку, на якій розташований об`єкт оптової або роздрібної торгівлі пальним або зберігання пального, чинні на дату подання заяви та/або на дату введення такого об`єкта в експлуатацію, будь-якого цільового призначення;

- акт вводу в експлуатацію об`єкта або акт готовності об`єкта до експлуатації, або сертифікат про прийняття в експлуатацію закінчених будівництвом об`єктів, або інші документи, що підтверджують прийняття об`єктів в експлуатацію відповідно до законодавства, щодо всіх об`єктів у місці оптової або роздрібної торгівлі пальним або зберігання пального, необхідних для оптової або роздрібної торгівлі пальним або зберігання пального;

- дозвіл на виконання робіт підвищеної небезпеки та експлуатацію (застосування) машин, механізмів, устаткування підвищеної небезпеки.

Копії таких документів не подаються у разі їх наявності у відкритих державних реєстрах, якщо реквізити таких документів та назви відповідних реєстрів зазначено в заяві на видачу ліцензії на право оптової або роздрібної торгівлі пальним або на зберігання пального (ч. 43 ст. 15 Закону №481/95).

Відповідальність за достовірність даних у документах, поданих разом із заявою, несе заявник. У разі якщо зазначені документи видані (оформлені) іншій особі, ніж заявник, такий заявник додатково подає документи, що підтверджують його право на використання відповідного об`єкта (ч. 44-45 ст. 15 Закону №481/95).

Згідно з ч. 49 ст. 15 Закону № 481/95-ВР вимагати представлення інших документів, крім зазначених у цьому Законі, забороняється. Зазначені в цьому Законі документи (крім документів, які подаються заявником для отримання ліцензії на право виробництва пального, оптової або роздрібної торгівлі пальним або зберігання пального) подаються в одному примірнику в копіях, засвідчених нотаріально або органом, який видав оригінал документа, або посадовою особою органу ліцензування.

Заява про видачу ліцензії та визначені цим Законом документи подаються уповноваженою особою заявника або надсилаються рекомендованим листом.

Ліцензія або рішення про відмову в її видачі видається заявнику не пізніше 10 календарних днів (щодо пального - не пізніше 20 календарних днів) з дня одержання зазначених у цьому Законі документів. У рішенні про відмову у видачі ліцензії повинна бути вказана підстава для відмови з посиланням на відповідні норми законодавства. ( ч. 51 ст. 15 Закону № 481/95-ВР).

Зі змісту наведених правових норм вбачається, що для здійснення господарської діяльності, зокрема, з роздрібної торгівлі пальним, суб`єкт господарювання має отримати ліцензію на здійснення такої діяльності. Вичерпний перелік документів, що подається разом із заявою про отримання ліцензії, визначений статтею 15 Закону № 481/95-ВР. У цьому переліку, крім іншого, визначено документи, що підтверджують право власності або право користування земельною ділянкою та акт вводу в експлуатацію об`єкта або акт готовності об`єкта до експлуатації, або сертифікат про прийняття в експлуатацію закінчених будівництвом об`єктів, або інші документи, що підтверджують прийняття об`єктів в експлуатацію відповідно до законодавства.

Судами попередніх інстанцій з`ясовано, що ТОВ «Прокар» звернулося до Головного управління ДПС у Хмельницькій області із заявою (вх. №20542/АП від 27.09.2024) щодо видачі ліцензії на право роздрібної торгівлі пальним за адресою: АДРЕСА_1, та надало копії наступних документів: договору оренди бетонних площадок від 01.01.2023; рішення Летичівської селищної ради про надання дозволу на встановлення тимчасової споруди та зобов`язання виготовити паспорт прив`язки на тимчасову споруду, відповідно до чинного законодавства від 22.08.2020 №165; листа Управління Державної архітектурно-будівельної інспекції у Хмельницькій області від 29.10.2019 №1022-1.18/3720-19; схеми розміщення тимчасової споруди кіоску площею 6,0м3 (під диспетчерську - операторну) М1:2000 та М1:500; схеми благоустрою прилеглої території тимчасової споруди кіоску площею 6,0м3 (під диспетчерську - операторну); схеми ескізу фасадів тимчасової споруди кіоску площею 6,0м3 (під диспетчерську - операторну); дозволу Управління Держпраці у Хмельницькій області від 22.08.2019 №0211.19.68 про виконання робіт підвищеної небезпеки ТОВ «Прокар»; дозволу Управління Держпраці у Хмельницькій області від 22.08.2019 №0210.19.68 про експлуатацію машин, механізмів, устаткування підвищеної небезпеки ТОВ «Прокар»; платіжного доручення від 04.03.2024 № 1280 на суму 2000,0 гривень.

За результатами розгляду заяви та поданих документів, Головним управлінням ДПС у Хмельницькій області прийнято рішення про відмову у видачі ліцензії на право роздрібної торгівлі пальним від 16.10.2024 №15565/6/22-01-09-03-07, згідно якого підставами для відмови у видачі ліцензії стало ненадавання ТОВ «Прокар»:

1) документів, що підтверджують право власності або право користування земельною ділянкою, або інше передбачене законодавством право землекористування на земельну ділянку, на якій розташований об`єкт роздрібної торгівлі пальним чинні на дату подання заяви та/або на дату введення такого об`єкта в експлуатацію, будь-якого цільового призначення;

2) акта вводу в експлуатацію об`єкта або акта готовності об`єкта до експлуатації, або сертифіката про прийняття в експлуатацію закінчених будівництвом об`єктів, або інших документів, що підтверджують прийняття об`єктів в експлуатацію відповідно до законодавства, щодо всіх об`єктів у місці роздрібної торгівлі пальним, необхідних для роздрібної торгівлі пальним.

Стосовно нененадання документів що підтверджують право власності або право користування земельною ділянкою, або інше передбачене законодавством право землекористування на земельну ділянку, на якій розташований об`єкт оптової або роздрібної торгівлі пальним, судами було вказано на таке.

Головним управлінням ДПС у Хмельницькій області під час розгляду заяви та поданих позивачем документів було встановлено, що згідно з пп. 1.1 п. 1 Договору оренди бетонних площадок від 01 січня 2023 року фізична особа ОСОБА_1 (орендодавець) передає ТОВ «Прокар» в особі директора Осипішина В.В. (орендарю) в строкове платне користування без права викупу бетонні площадки (об`єкт оренди), загальною площею 30м2, які розташовані за адресою АДРЕСА_1. Технічний стан та інші характеристики об`єкта оренди, що передається на умовах договору, зафіксовані в акті приймання передачі, який є невід`ємною частиною договору (п 1.1 договору).

Разом з цим, під час розгляду справи суди звернули увагу суду на те, що копії договору оренди землі від 02.11.2019 року, укладеного між Летичівською селищною радою та ОСОБА_2 , договору оренди земельної ділянки від 02.01.2020 року укладеного між ТОВ «Прокар» та ОСОБА_2 та рішення Летичівської селищної ради від 30.08.2019 року №61 про поновлення дії договору оренди земельної ділянки гр. ОСОБА_2 , які позивач додав до позову, не надавалися контролюючому органу разом із заявою щодо видачі ліцензії на право роздрібної торгівлі пальним та не можуть братися судом до уваги, оскільки їм не надавалася оцінка при прийняті оскаржуваного рішення.

Зважаючи на викладене суди першої та апеляційної інстанцій дійшли правомірних висновків, що позивачем було надано податковому органу неповний пакет документів на підтвердження права користування земельною ділянкою.

Стосовно ненадання акта вводу в експлуатацію об`єкта або акта готовності об`єкта до експлуатації, або сертифіката про прийняття в експлуатацію закінчених будівництвом об`єктів, або інших документів, що підтверджують прийняття об`єктів в експлуатацію відповідно до законодавства, щодо всіх об`єктів у місці оптової або роздрібної торгівлі пальним або зберігання пального, необхідних для оптової або роздрібної торгівлі пальним або зберігання пального, суди зазначили наступне.

Рішенням від 10.12.2015 №88 Науково-технічної ради Міністерства розвитку громад та територій України схвалено методичний посібник "Деякі особливості визначення класу наслідків (відповідальності) та категорії складності об`єктів будівництва" (далі - методичні рекомендації), у вступі до якого зазначено, що "Директивою Ради Європейського Союзу 89/106/ЄЕС, прийнятою у 1988 році, країнам, що входять до складу Євросоюзу, було запропоновано новий підхід до питань технічного регулювання будівельної діяльності. З прийняттям постанови Кабінету Міністрів України від 20.12.2006 №1764 "Про затвердження Технічного регламенту будівельних виробів, будівель і споруд" Україна зробила перший практичний крок на шляху приєднання до європейських принципів технічного регулювання. У першу чергу це стосувалося забезпечення надійності та конструктивної безпеки будівель, споруд, будівельних конструкцій та основ. Наразі в Україні поряд з національною функціонує європейська гілка нормативної бази, основою якої є запровадження розрахунку будівельних конструкцій за Єврокодами".

У главі 2.6 Методичних рекомендацій зазначено, що "контейнерні АЗС, виготовлені як цілісний заводський виріб відповідно до затверджених у встановленому порядку технічних умов з обов`язковим забезпеченням системами блискавкозахисту, очищення стоків тощо та розміщені на ділянці, забезпеченій інженерною інфраструктурою, що дає можливість підключення та функціонування АЗС без виконання будівельних робіт, не є об`єктом будівництва. Водночас контейнерні АЗС не можуть бути віднесені до тимчасових споруд для здійснення підприємницької діяльності, оскільки вони є об`єктами підвищеної небезпеки та екологічно небезпечними об`єктами. Контейнерні АЗС - установка для відпуску нафтопродуктів, яка складається з резервуара і паливороздавальної колонки, зблокованих в єдиному контейнері".

Верховний Суд у постанові від 23 серпня 2023 у справі № 640/27953/21 зазначив, що установлення на бетонний майданчик АЗС, які виконані як цілісний заводський виріб і для їх установлення не передбачено виконання будь-яких будівельних робіт, зокрема, улаштування фундаменту, не є будівництвом, а тому при розміщенні такої АЗС не виникає обов`язку щодо прийняття в експлуатацію об`єкта будівництва.

Іншими словами, розміщення тимчасової споруди для здійснення підприємницької діяльності, а саме контейнерної або модульної АЗС, не підлягає прийняттю в експлуатацію. Відповідно, на цю контейнерну/модульну АЗС не видаються документи, які підтверджують прийняття в експлуатацію закінченого будівництвом об`єкта відповідно до ст. 39 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності».

Однак, для здійснення діяльності з роздрібної торгівлі пальним кіоску та бетонних площадок недостатньо, адже здійснення господарської діяльності з роздрібної торгівлі пальним вимагає від суб`єктів господарювання використовувати у своїй діяльності не тільки приміщення, але й технологічне устаткування та обладнання, яке безпосередньо призначене для зберігання та відпуску пального (резервуари для палива, колонки для видачі палива чи зрідженого газу, тощо).

Так, відповідно до інформації, зазначеної у Дозволі №0210.19.68 від 22.08.2019 р, що виданий Управлінням Держпраці у Хмельницькій області, ТОВ «Прокар» за місцем здійснення роздрібної торгівлі пальним, що за адресою АДРЕСА_1 знаходиться:

- Резервуар для ЗВГ (зрідженого вуглеводного газу) об`ємом 9,9 м3;

- Резервуар РГС (резервуар горизонтальних стальний) об`ємом 11 м3;

- Колонку для видачі палива «Геркон»;

- Колонку для видачі зрідженого газу «Petro Primus LPG-1-U»;

- Насосний агрегат;

- Лінійні частини газопроводів ЗГВ.

Тобто, вказане обладнання розташоване в місці роздрібної торгівлі пальним та є необхідним для здійснення господарської діяльності з роздрібної торгівлі пальним.

Своєю чергою, конструкція норми частини 42 статті 15 Закону 481/95-ВР вимагає подання разом із заявою про отримання ліцензії підтверджуючих документів щодо введення в експлуатацію всіх об`єктів, що знаходяться у місці роздрібної торгівлі пальним, необхідних для роздрібної торгівлі пальним.

Однак на порушення цієї норми документів на введення в експлуатацію щодо всіх об`єктів, що знаходяться у місці роздрібної торгівлі пальним, позивачем не надано.

Отже, зважаючи на те, що позивачем у складі документів на отримання ліцензії на право роздрібної торгівлі пальним за адресою: АДРЕСА_1 не було подано органу ліцензування документів щодо введення в експлуатацію всіх об`єктів, що знаходяться у місці роздрібної торгівлі пальним (резервуари, колонки тощо), суди попередніх інстанцій дійшли висновку про те, що відмова відповідача у видачі дозвільного документу була законною та обґрунтованою.

Судами також слушно було зауважено, що розміщення автомобільних газозаправних пунктів (АГЗП) має здійснюватись відповідно до Закону України «Про об`єкти підвищеної небезпеки», що потребує проведення їх ідентифікації у порядку, визначеному постановою Кабінету Міністрів України від 11.07.2002 № 956 «Про iдентифiкацiю та декларування безпеки об`єктiв пiдвищеної небезпеки».

Відповідно до статті 1 Закону України «Про об`єкти підвищеної небезпеки» у цьому Законі наведені нижче терміни вживаються у такому значенні:

об`єкт підвищеної небезпеки - об`єкт, на якому використовуються, виготовляються, переробляються, зберігаються або транспортуються одна або кілька небезпечних речовин чи категорій речовин у кількості, що дорівнює або перевищує нормативно встановлені порогові маси, а також інші об`єкти як такі, що відповідно до закону є реальною загрозою виникнення надзвичайної ситуації техногенного та природного характеру;

небезпечна речовина - хімічна, токсична, вибухова, окислювальна, горюча речовина, біологічні агенти та речовини біологічного походження (біохімічні, мікробіологічні, біотехнологічні препарати, патогенні для людей і тварин мікроорганізми тощо), які становлять небезпеку для життя і здоров`я людей та довкілля, сукупність властивостей речовин і/або особливостей їх стану, внаслідок яких за певних обставин може створитися загроза життю і здоров`ю людей, довкіллю, матеріальним та культурним цінностям.

Відповідно до частини третьої статті 13 Конституції України власність зобов`язує. Власність не повинна використовуватися на шкоду людині і суспільству.

Частиною першою статті 50 Конституції передбачено, що кожен має право на безпечне для життя і здоров`я довкілля та на відшкодування завданої порушенням цього права шкоди.

Зазначене конституційне положення передбачає, що поняття «безпека життя і здоров`я людини» слід розуміти у широкому значенні, яке охоплює різноманітні сфери суспільно-управлінських відносин, в яких застосування та тлумачення законодавства слід розглядати, головним чином, в аспекті створення максимальних гарантій безпеки життєдіяльності людини та її відчуття захищеності, що також є основою суспільного інтересу. Пріоритет такого інтересу, за загальним правилом, над приватним інтересом (зокрема, у формі права власності, права на підприємницьку діяльність) у випадку їх конкуренції підтверджується також положеннями частини першої статті 3 Конституції України, згідно з якою людина, її життя і здоров`я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю.

Отже, експлуатація АЗС без отримання відповідного акта або сертифікату про готовність об`єкта до експлуатації, може призвести до негативних наслідків для життя та здоров`я людей, оскільки цей об`єкт у силу приписів статті 1 Закону України «Про об`єкти підвищеної небезпеки» має ознаки об`єктів підвищеної небезпеки та таке обмеження визначено відповідним та направлено на дотримання загальновизнаних безпекових умов.

Такий висновок узгоджується із правовою позицією Верховного Суду, що міститься, зокрема, у постановах від 26.01.2021 у справі № 826/10130/18, від 20.04.2021 у справі № 817/1269/17, від 09.08.2022 у справі № 580/2513/21 та від 24.02.2023 у справі № 240/29665/21.

Одночасно зазначає про безпідставність посилання позивача на постанову Верховного Суду від 22.07.2021 у справі №640/19955/19 як таку, що містить нерелевантні для спірних правовідносин висновки.

Зокрема у справі № 640/19955/19, на відміну від цієї справи, судами було встановлено, що суб`єктом господарювання у місці роздрібної торгівлі пальним були установлені на бетонний майданчик Контейнерні АЗС (далі - КАЗС), які виконані як цілісний заводський виріб і для їх установлення не передбачено будь-яких будівельних робіт, зокрема, фундаменту. Такі КАЗС, виготовлені у заводських умовах відповідно до вимог технічних умов ТУ У 45.6-33290985-003:2010 і технічною документацією, погодженою і затвердженою у встановленому законом порядку. КАЗС є автозаправною станцією з наземним розташуванням контейнера для зберігання палива, до складу якого входять резервуар зберігання палива, технологічне обладнання і паливороздавальні колонки, виконані як єдиний виріб. Контейнер є суцільнометалевою конструкцією, розділеною протипожежними перегородками 1 типу на чотири відсіки: з резервуаром для зберігання пального, платіжно-розрахункового відсіку з електрообладнанням, буферного відсіку та технологічного відсіку з паливороздавальні колонки.

Натомість у справі, що розглядається, позивачем у місці роздрібної торгівлі пальним встановлено тимчасову споруду - кіоск площею 6,0 м2 під диспетчерську - операторну, який у розумінні вимог законодавства не вважається контейнерною АЗС.

Одним із доводів касаційної скарги також є порушення судом першої інстанції норм процесуального права, яке полягало у помилковому віднесенні цієї справи до категорії незначної складності та, відповідно, у розгляді цієї справи за правилами спрощеного позовного провадження.

Надаючи оцінку цьому доводу касаційної інстанції, колегія суддів зазначає, що розгляд справ у порядку спрощеного провадження врегульовано статтею 257 КАС України. Частинами першою та другою цієї статті передбачено, що за правилами спрощеного позовного провадження розглядаються справи незначної складності. За правилами спрощеного позовного провадження може бути розглянута будь-яка справа, віднесена до юрисдикції адміністративного суду, за винятком справ, зазначених у частині четвертій цієї статті.

Частиною третьою вказаної статті передбачено, що при вирішенні питання про розгляд справи за правилами спрощеного або загального позовного провадження суд враховує: значення справи для сторін; обраний позивачем спосіб захисту; категорію та складність справи; обсяг та характер доказів у справі, зокрема, чи потрібно у справі призначати експертизу, викликати свідків тощо; кількість сторін та інших учасників справи; чи становить розгляд справи значний суспільний інтерес; думку сторін щодо необхідності розгляду справи за правилами спрощеного позовного провадження.

Згідно з частиною четвертою статті 257 КАС України за правилами спрощеного позовного провадження не можуть бути розглянуті справи у спорах:

1) щодо оскарження нормативно-правових актів, за винятком випадків, визначених цим Кодексом;

2) щодо оскарження рішень, дій та бездіяльності суб`єкта владних повноважень, якщо позивачем також заявлено вимоги про відшкодування шкоди, заподіяної такими рішеннями, діями чи бездіяльністю, у сумі, що перевищує п`ятсот розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб;

3) про примусове відчуження земельної ділянки, інших об`єктів нерухомого майна, що на ній розміщені, з мотивів суспільної необхідності;

4) щодо оскарження рішення суб`єкта владних повноважень, на підставі якого ним може бути заявлено вимогу про стягнення грошових коштів у сумі, що перевищує п`ятсот розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.

Згідно з частиною четвертою статті 12 КАС України виключно за правилами загального позовного провадження розглядаються справи у спорах:

1) щодо оскарження нормативно-правових актів, за винятком випадків, визначених цим Кодексом;

2) щодо оскарження рішень, дій та бездіяльності суб`єкта владних повноважень, якщо позивачем також заявлено вимоги про відшкодування шкоди, заподіяної такими рішеннями, діями чи бездіяльністю, у сумі, що перевищує п`ятсот розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб;

3) про примусове відчуження земельної ділянки, інших об`єктів нерухомого майна, що на ній розміщені, з мотивів суспільної необхідності;

4) щодо оскарження рішення суб`єкта владних повноважень, на підставі якого ним може бути заявлено вимогу про стягнення грошових коштів у сумі, що перевищує п`ятсот розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб;

5) щодо оскарження рішень Національної комісії з реабілітації у правовідносинах, що виникли на підставі Закону України «Про реабілітацію жертв репресій комуністичного тоталітарного режиму 1917-1991 років».

З аналізу приписів статей 12 257 КАС України колегія суддів дійшла висновку, що суд першої інстанції може віднести до справ незначної складності будь-яку справу, окрім тієї, розгляд якої допускається виключно за правилами загального позовного провадження (визначені частиною четвертою статті 12 КАС України), а також за виключенням справ, розгляд яких не допускається за правилами спрощеного позовного провадження (визначені частиною четвертою статті 257 КАС України). При цьому суд зобов`язаний урахувати обставини, які можуть вплинути на оцінку складності справи, зокрема щодо категорії справи, її значення для сторін, кількість сторін та ін.

З урахуванням того, що предметом спору у цій справі є правомірність рішення ГУ ДПС у Хмельницькій області про відмову у видачі ліцензії на право роздрібної торгівлі пальним, вона не належить до тих, які мають розглядатися виключно за правилами загального позовного провадження або тих, що не можуть розглядатися за правилами спрощеного позовного провадження, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції у межах наданого йому законом розсуду з урахуванням предмету позову, характеру правовідносин, складності справи вирішив розглядати справу за правилами спрощеного позовного провадження. Суд також ураховує, що при зверненні до суду позивач не заперечував щодо розгляду цієї справи у порядку спрощеного позовного провадження та не подавав обґрунтованого клопотання про розгляд справи у порядку загального позовного провадження.

З огляду на це, колегія суддів вважає доводи позивача щодо помилкового віднесення судом першої інстанції цієї справи до справ незначної складності, необґрунтованими та відхиляє з наведених вище підстав.

Наведене вище у сукупності дає підстави вважати, що судами повно та всебічно встановлено фактичні обставини справи та надано об`єктивний та обґрунтований їх аналіз з урахуванням доводів сторін.

Відповідно до статті 350 КАС України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення без змін, якщо рішення, переглянуте в передбачених статтею 341 цього Кодексу межах, ухвалено з дотриманням норм матеріального і процесуального права. Не може бути скасовано правильне по суті і законне судове рішення з мотивів порушення судом норм процесуального права, якщо це не призвело і не могло призвести до неправильного вирішення справи.

За таких обставин, колегія суддів вважає, що рішення судів попередніх інстанцій є законними і не підлягають скасуванню, оскільки суди, всебічно перевіривши обставини справи, вирішили спір відповідно до норм матеріального права, що підлягають застосуванню до таких правовідносин; в них повно та всебічно відображені обставини, що мають значення для справи; висновки судів щодо встановлених обставин і правові наслідки є правильними, а доводи касаційної скарги їх не спростовують.

Керуючись статтями 345 349 350 355 356 359 Кодексу адміністративного судочинства України, Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду

п о с т а н о в и в :

Рішення Хмельницького окружного адміністративного суду від 12 травня 2025 року та постанову Сьомого апеляційного адміністративного суду від 27 жовтня 2025 року залишити без змін, а касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "ПРОКАР", - без задоволення.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з дати її ухвалення.

Суддя-доповідач І.Л. Желтобрюх

Судді О.В. Білоус

Н.Є. Блажівська