Історія справи

Ухвала КАС ВП від 03.10.2018 року у справі №593/156/17

ПОСТАНОВА

Іменем України

03 жовтня 2018 року

м. Київ

справа №593/156/17

адміністративне провадження №К/9901/32662/18

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

головуючого - Кравчука В.М.,

суддів: Анцупової Т.О., Стародуба О.П.,

розглянув в попередньому судовому засіданні справу №593/156/17 за касаційною скаргою Літятинської сільської ради Бережанського району Тернопільської області на постанову Львівського апеляційного адміністративного суду від 21 вересня 2017 року (колегія суддів у складі В.Я. Макарик, О.О. Большакова, І.В. Глушко) у справі №593/156/17 за позовом ОСОБА_4 до Літятинської сільської ради про оскарження рішення (дій) бездіяльності та зобов'язання здійснити певні дії.

І. РУХ СПРАВИ

1. 01 лютого 2017 року ОСОБА_4 звернулася до суду з адміністративним позовом до Літятинської сільської ради, в якому просила визнати дії (бездіяльність) Літятинської сільської ради Бережанського району Тернопільської області протиправними, скасувати рішення 16 сесії сьомого скликання від 11 січня 2017 року №102 «Про заяви ОСОБА_4 щодо надання дозволу на приватизацію житлового будинку за адресою АДРЕСА_1» як необґрунтоване та незаконне. Зобов'язати Літятинську сільську надати дозвіл на приватизацію житлового будинку в АДРЕСА_1 Бережанського району Тернопільської області громадянам: ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_1; ОСОБА_6, ІНФОРМАЦІЯ_2; ОСОБА_7, ІНФОРМАЦІЯ_3; ОСОБА_8, ІНФОРМАЦІЯ_4

2. Постановою Бережанського районного суду Тернопільської області від 07 червня 2017 року в задоволенні позову ОСОБА_4 до Літятинської сільської ради про оскарження рішення (дій) бездіяльності Літятинської сільської ради як органу місцевого самоврядування та зобов'язання здійснити певні дії - відмовлено за безпідставністю позовних вимог.

3. Не погодившись із судовим рішенням, ОСОБА_4 оскаржила його в апеляційному порядку, покликаючись на неповне з'ясування судом та недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції вважає встановленими, порушення судом норм матеріального та процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи. Просить суд апеляційної інстанції скасувати постанову суду та прийняти нове рішення, яким задовольнити адміністративний позов повністю, з підстав, викладених в апеляційній скарзі.

4. Постановою Львівського апеляційного адміністративного суду від 21 вересня 2017 року апеляційну скаргу ОСОБА_4 задоволено частково. Постанову Бережанського районного суду Тернопільської області від 07 червня 2017 року скасовано та прийнято нову постанову. Позов задоволено частково. Визнано протиправним та скасовано рішення шістнадцятої сесії сьомого скликання Літятинської сільської ради Бережанського району від 11 січня 2017 року №102 «Про розгляд заяви ОСОБА_4 щодо надання дозволу на приватизацію житлового будинку за адресою АДРЕСА_1 Бережанського району Тернопільської області». Зобов'язано Літятинську сільську раду Бережанського району Тернопільської області повторно розглянути заяву ОСОБА_4 щодо приватизації житла. В решті позовних вимог відмовлено.

5. 17.10.2017 до Вищого адміністративного суду України надійшла касаційна скарга Відповідача на постанову Львівського апеляційного адміністративного суду від 21 вересня 2017 року. У касаційній скарзі Відповідач із посиланням на порушення судом апеляційної інстанції норм матеріального та процесуального права просив скасувати постанову Львівського апеляційного адміністративного суду від 21 вересня 2017 року та залишити в силі постанову Бережанського районного суду Тернопільської області від 07 червня 2017 року.

6. Ухвалою Вищого адміністративного суду України від 18.10.2017 відкрито провадження у справі 01.11.2017 надійшов відзив від Позивача.

7. Сторонами було заявлено клопотання про розгляд справи за їхньої участі. Однак відповідно до ч.1 ст. 343 КАС України попередній розгляд справи проводиться без повідомлення учасників справи.

II. ОБСТАВИНИ СПРАВИ

8. Судами попередніх інстанцій встановлено, що виконавчий комітет Літятинської сільської ради розглянувши заяву директора школи про виділення будинку для проживання та прийняв рішення від 25 червня 1996 року №13, яким виділив шкільну майстерню, як будинок спеціаліста для проживання директора школи ОСОБА_9

9. 12 грудня 2016 року позивачка звернулася до Літятинського сільського голови з заявою, в якій просить надати їй дозвіл на приватизацію житлового будинку разом із членами сім'ї по АДРЕСА_1, Бережанського району Тернопільської області відповідно до чинного законодавства України із розрахунку: 21 кв. м. на кожного члена сім'ї або особи, яка проживає, та 10 кв. м. на сім'ю, разом 94 кв. м.

10. Літятинська сільська рада Бережанського району Тернопільської області розглянула заяву позивачки та прийняла рішення №102 від 11 січня 2017 року, яким відмовлено в наданні дозволу на приватизацію житлового будинку за адресою АДРЕСА_1.

ІІІ. АРГУМЕНТИ СТОРІН

11. В обґрунтування позовних вимог Позивач покликається на те, що більше 20 років проживає і зареєстрована у АДРЕСА_2, який має статус житлового та належить відповідачу.

12. У позовній заяві позивачка зазначала, що приймаючи рішення № 102 від 11 січня 2017 року, відповідач порушив її конституційне право на житло. Посилання на рішення № 118 від 30.01.2006 «Про вирішення питання щодо приміщення майстерні» не має жодного відношення до питання приватизації житлового фонду, оскільки переведення житлового фонду в нежитловий не допускається, згідно ст. 8 Житлового кодексу України; відповідачем не взято до уваги, що вона за свій рахунок відремонтувала спірний будинок. Посилання у рішенні на п.2 ст.2 Закону України «Про приватизацію державного житлового фонду» необґрунтоване та незаконне, оскільки спірне приміщення не віднесене до службового житла (відсутнє рішення Літятинської сільської ради про надання такого статусу), сільська рада спеціальний ордер на вселення в таке житло не видавала. Позивач та члени її сім'ї вселились у спірне приміщення на підставі рішення виконавчого комітету Літятинської сільської ради від 25 червня 19969 року № 13, з видачею їй сільським головою Євчин Я.М. ордеру для вселення, який після 30 днів був нею зданий в сільську раду. Вона сплачувала всі комунальні послуги.

13. Відповідач проти позову заперечував. Зазначив, що Літятинська сільська рада щодо позивача діяла виключно в межах Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні», оскільки спірне приміщення з часу передачі його на баланс Літятинської сільської ради і по час розгляду справи судом не мало статусу житлового, а норми Закону України «Про приватизацію державного житлового фонду» не поширюється на нежитлові приміщення. Позивач поселилася в спірне приміщення на підставі рішення виконавчого комітету Літятинської сільської ради № 13 від 25 червня 1996 року, оскільки спірне приміщення належить до нежитлових, то позивач зайняла вказане приміщення на підставі рішення № 13 від 25 червня 1996 року, а не на підставі ордера.

Оскільки житла у віданні сільської ради не було, сільська рада не могла видати ордер, а тому такий не зберігається (як бланк суворої звітності) в сільській раді. Житловий будинок АДРЕСА_3 відсутній, а тому не може бути приватизований на підставі положень Закону України «Про приватизацію державного житлового фонду».

Посилання позивача на те, що, приймаючи рішення № 102 від 11 січня 2017 року Літятинська сільська рада Бережанського району Тернопільської області вийшла за межі своїх повноважень, оскільки розпорядження житловим фондом належить до компетенції виконавчого комітету сільської ради, - не ґрунтується на законі, бо позивач, вказавши, що просить дати дозвіл на приватизацію житлового будинку, фактично просила приватизувати приміщення, яке не є житловим. Зважаючи на викладене, відповідач просив в задоволенні позову відмовити.

ІV. ОЦІНКА СУДІВ ПЕРШОЇ ТА АПЕЛЯЦІЙНОЇ ІНСТАНЦІЙ

14. Відповідно до ст. 1 Закону України «Про приватизацію державного житлового фонду» приватизація державного житлового фонду (далі - приватизація) - це відчуження квартир (будинків), житлових приміщень у гуртожитках, призначених для проживання сімей та одиноких осіб, кімнат у квартирах та одноквартирних будинках, де мешкають два і більше наймачів, та належних до них господарських споруд і приміщень (підвалів, сараїв і т.ін.) державного житлового фонду на користь громадян України. Державний житловий фонд - це житловий фонд місцевих Рад народних депутатів та житловий фонд, який знаходиться у повному господарському віданні чи оперативному управлінні державних підприємств, організацій, установ.

15. Відповідно до ст. 2 Закону України «Про приватизацію державного житлового фонду» до об'єктів приватизації належать квартири багатоквартирних будинків, одноквартирні будинки, житлові приміщення у гуртожитках (житлові кімнати, житлові блоки (секції), кімнати у квартирах та одноквартирних будинках, де мешкають два і більше наймачів (далі - квартири (будинки), які використовуються громадянами на умовах найму. Згідно з ч.1 ст. 3 Закону України «Про приватизацію державного житлового фонду» приватизація здійснюється шляхом безоплатної передачі громадянам квартир (будинків), житлових приміщень у гуртожитках з розрахунку санітарної норми 21 квадратний метр загальної площі на наймача і кожного члена його сім'ї та додатково 10 квадратних метрів на сім'ю.

16. Судом апеляційної інстанції встановлено з довідки Літятинської сільської ради Тернопільської області № 90 від 12 травня 2017 року, що на момент вселення ОСОБА_9 будівля по АДРЕСА_1 Бережанського району Тернопільської області була на балансі сільської ради.

17. У судовому засіданні апеляційний суд дослідив технічний паспорт будівлі за адресою АДРЕСА_1, з якого встановив, що у графі призначення будівлі при забудові зазначено житловий будинок. Використання в теперішній час - школа-майстерня, де чітко видно, що іншим чорнилом дописано «майстерня» невідомою особою та не підтверджено уповноваженими особами написом «виправленому вірити».

18. З матеріалів справи встановлено, що даний житловий будинок по АДРЕСА_1 Бережанського району належав гр. ОСОБА_11, який в 1947 році виїхав в Польщу та віднесений до житлового фонду, що підтверджується описом майна від 14.03.1947 року, де в п. 2 зазначено, що хата лишається державною в пользу сільської ради; Акт від 14.03.1947 року про передачу майна комісійно; також рішення Літятинської сільської ради від 04.12.1998 року з якого встановлено, що даний житловий будинок належав вищевказаному громадянину, який виїхав у 1947 році до Польщі.

19. Колегія суддів звертає увагу на рішення Літятинської сільської ради Бережанського району №263 від 25 вересня 2015 року та №87 від 23 вересня 2016 року, де чітко вказано, що даний будинок є житловим будинком, але із статусом «службовий». Варто зауважити, що в матеріалах справи відсутнє будь-яке рішення Літятинської сільської ради, яке б надавало даному житловому будинку статус «Службове приміщення».

20. Суд апеляційної інстанції взяв до уваги рішення шістнадцятої сесії сьомого скликання Літятинської сільської ради Бережанського району №102 від 11 січня 2017 року, в якому вирішено відмовити в наданні дозволу на приватизацію житлового будинку.

21. Відповідно до ч. 1,2 ст. 8 Житлового кодексу УРСР переведення придатних для проживання жилих будинків і жилих приміщень у будинках державного і громадського житлового фонду в нежилі, як правило, не допускається. У виняткових випадках переведення жилих будинків і жилих приміщень у нежилі може здійснюватися за рішенням органів, зазначених у частині другій статті 7 цього Кодексу.

22. Колегія суддів, взявши до уваги вище вказану норму чинного законодавства, вважає даний будинок житловим, адже в матеріалах справи відсутнє та не подане сторонами рішення обласної ради про переведення даного будинку з житлового фонду у не житловий.

23. Також варто звернути увагу на те, що в матеріалах справи міститься копія будинкової книги для прописки громадян, що проживають в будинку по АДРЕСА_1 с. Лілятин Бережанського району, в якій прописано позивачку та її членів сім'ї.

24. Відповідно до чинного законодавства України реєстрація місця проживання та місця перебування фізичних осіб у нежитлових приміщеннях не дозволяється. Суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що Літятинська сільська рада Бережанського району видавши будинкову книгу за вищевказаною адресою підтвердила, що даний будинок є житловим та належить до житлового фонду.

V. ДОВОДИ КАСАЦІЙНОЇ СКАРГИ

25. Відповідач у касаційній скарзі не погоджується з рішеннями суду апеляційної інстанції та вважає, що висновки суду не відповідають обставинам справи, адже:

А) будинок за адресою АДРЕСА_1 належить до житлових приміщень;

Б) невірним є посилання суду апеляційної інстанції на вимоги ст.8 Житлового кодексу Української РСР від 01.01.1984, оскільки будівля була передана в 1947 році, тобто норми цього кодексу не поширюються встановлення приналежності даної будівлі і приведення її в інший статус, тому і не вирішувалося питання про перевід даної будівлі в інший фонд, оскільки вона завжди була нежитловою.

В) суд втрутився в дискреційні повноваження Відповідача щодо вирішення питання відчуження майна.

26. У відзиві Позивач не погоджується з доводами касаційної скарги, посилаючись на те, що суд апеляційної інстанції із наявних матеріалів справи дослідив і встановив факт належності будівлі за адресою АДРЕСА_1 до житлового фонду.

VI. ВИСНОВКИ ВЕРХОВНОГО СУДУ

27. Розглядаючи цю справу, Суд звертає увагу сторін справи на те, що до компетенції адміністративних судів на час розгляду справи судами попередніх інстанцій належали публічно-правові спори, в яких хоча б однією зі сторін є орган виконавчої влади, орган місцевого самоврядування, їхня посадова чи службова особа або інший суб'єкт, який здійснює владні управлінські функції на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень

28. Наведене узгоджується і з положеннями статей 2, 4, 19 чинного КАС України, які закріплюють завдання адміністративного судочинства, визначення понять публічно-правового спору та суб'єкта владних повноважень, а також межі юрисдикції адміністративних судів.

29. Водночас, неправильним є поширення юрисдикції адміністративних судів на той чи інший спір тільки тому, що відповідачем у справі є суб'єкт владних повноважень, а предметом перегляду - його акт індивідуальної дії. Визначальною ознакою справи адміністративної юрисдикції є суть (зміст, характер) спору. Публічно-правовий спір, на який поширюється юрисдикція адміністративних судів, є спором між учасниками публічно-правових відносин і стосується саме цих відносин.

30. Приватноправові відносини вирізняються наявністю майнового чи немайнового, особистого інтересу учасника. Спір має приватноправовий характер, якщо він обумовлений порушенням або загрозою порушення приватного права чи інтересу, як правило, майнового, конкретного суб'єкта, що підлягає захисту в спосіб, передбачений законодавством для сфери приватноправових відносин.

31. Статтею 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та іншими міжнародно-правовими документами про права людини закріплено право на житло.

32. Конституцією України також серед основних прав і свобод людини й громадянина проголошено право на житло.

33. У ст. 47 Конституції України передбачено, що кожен має право на житло. Ніхто не може бути примусово позбавлений житла, інакше як на підставі закону за рішенням суду.

34. Статтею 345 ЦК України закріплюється право фізичної або юридичної особи набувати право власності на майно у разі приватизації державного та комунального майна у порядку, встановленому законом. Зазначена норма є загальною, оскільки відсилає до спеціального законодавства.

35. Оцінюючи наявні матеріали справи, Суд зауважує, що Позивач, оскаржуючи рішення Літятинської сільської ради Бережанського району Тернопільської області від 11 січня 2017 року №102 «Про заяви ОСОБА_4 щодо надання дозволу на приватизацію житлового будинку за адресою АДРЕСА_1» має на меті захист свого права власності на вищезазначену будівлю, адже скасування зазначеного рішення Літятинської сільської ради Бережанського району Тернопільської області не призводить до кінцевої мети, яку Позивач хоче досягти, - набуття спірної квартири у власність. Тобто даний спір не є публічно-правовим, а тому не підлягає вирішенню в порядку адміністративного судочинства. В цьому випадку існує спір про право, а відтак, справа не підлягає розгляду в порядку адміністративного судочинства, а має вирішуватись за правилами цивільного судочинства.

36. Спір про захист права конкретної фізичної особи на житло є не публічним, а приватно-правовим. Держава, юридичні особи публічного права, можуть бути учасниками цивільних відносин, а розгляд такого спору між ними проводиться за правилами цивільного судочинства.

37. Відповідно до ч. 1 ст. 15 Цивільного процесуального кодексу України (в редакції, чинній до 15 грудня 2017 року) суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи щодо захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів, що виникають із цивільних, житлових, земельних, сімейних, трудових відносин.

38. У порядку цивільного судочинства розглядаються спори щодо права особи на житло (приватизація житла, взяття на облік громадян, які потребують поліпшення житлових умов, або зняття з такого обліку, надання житла, користування жилим приміщенням у будинку державного чи приватного жилого фонду, житлово-будівельних кооперативів, у гуртожитках, встановлення автономного опалення у приміщенні державного житлового фонду, зняття з реєстраційного обліку місця проживання за наявності спору, зобов'язання органу влади чи органу місцевого самоврядування здійснити необхідні дії щодо утримання в належному стані житлового будинку, виселення, а також спори щодо забезпечення житлових прав мешканців гуртожитків тощо). Такі спори є житловими (цивільними) спорами, незалежно від участі у справі суб'єкта владних повноважень як відповідача.

39. Така позиція Суду відповідає правовому висновку Великої Палати Верховного Суду, наведеного у постанові від 21.03.2018 у справі № 826/6244/15.

40. У справі, яка розглядається, спірні правовідносини є цивільно-правовими та не можуть бути предметом спору у адміністративному процесі, оскільки в даному випадку існує спір про право цивільне.

41. За таких обставин Суд вважає, що між позивачем та відповідачем (суб'єктом владних повноважень) немає жодних правовідносин, спір не є публічно-правовим, а тому не підлягає вирішенню в порядку адміністративного судочинства. Відтак, справа не підлягає розгляду в порядку адміністративного судочинства, а має вирішуватись за правилами цивільного судочинства.

42. Відповідно до ч. 1 ст. 354 КАС України Суд касаційної інстанції скасовує судові рішення в касаційному порядку повністю або частково і залишає позовну заяву без розгляду або закриває провадження у справі у відповідній частині з підстав, встановлених відповідно статтями 238, 240 цього Кодексу. Порушення правил юрисдикції адміністративних судів, визначених статтею 19 цього Кодексу, є обов'язковою підставою для скасування рішення із закриттям провадження незалежно від доводів касаційної скарги.

Керуючись ст. 343, 349, 354, 356 КАС України, Суд -

П О С Т А Н О В И В:

1. Касаційну скаргу Літятинської сільської ради Бережанського району Тернопільської області задовольнити частково.

2. Постанову Львівського апеляційного адміністративного суду від 21 вересня 2017 року у справі №593/156/17 скасувати.

3. Провадження у справі № 593/156/17 закрити.

4. Роз'яснити позивачу, що розгляд таких вимог віднесено до юрисдикції судів загальної юрисдикції в порядку цивільного судочинства.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття є остаточною і оскарженню не підлягає.

Суддя-доповідач В.М. Кравчук

Суддя Т.О. Анцупова

Суддя О.П. Стародуб