Історія справи

Ухвала КАС ВП від 05.08.2018 року у справі №826/581/16
Постанова КАС ВП від 05.08.2018 року у справі №826/581/16

ПОСТАНОВА

Іменем України

03 серпня 2018 року

Київ

справа №826/581/16

адміністративне провадження №К/9901/33056/18

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

головуючого судді (судді-доповідача) - Данилевич Н.А.,

суддів: Бевзенка В. М.,

Шарапи В.М.,

розглянувши в порядку письмового провадження касаційну скаргу Прокуратури м. Києва

на постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 13 квітня 2017 року (головуючий суддя - Губська О.А., судді: Парінов А.Б., Беспалов О.О.)

у справі № 826/581/16

за позовом ОСОБА_3 до Прокуратури м. Києва, третя особа - Генеральна прокуратура України про визнання протиправними дій, зобов'язання вчинити дії,-

в с т а н о в и в :

І. ІСТОРІЯ СПРАВИ.

1. Короткий зміст позовних вимог.

ОСОБА_3 (далі - позивач) звернулася до суду з адміністративним позовом до Прокуратури м. Києва (далі - відповідач), в якому просила:

- визнати дії прокуратури міста Києва щодо проведення тестування для зайняття посади прокурора місцевої прокуратури протиправними та скасувати рішення конкурсної комісії та скасувати наказ прокуратури міста Києва про звільнення позивача з роботи;

- зобов'язати прокуратуру міста Києва поновити позивача на посаді;

- стягнути з прокуратури міста Києва на користь позивача середній заробіток за час вимушеного прогулу з дня звільнення по день винесення рішення судом;

- стягнути з прокуратури міста Києва моральну шкоду в сумі 100000 грн.

2. Короткий зміст рішень судів попередніх інстанцій.

Постановою Окружного адміністративного суду міста Києва від 13 жовтня 2016 року у задоволенні позову - відмовлено.

Вказане рішення суду першої інстанції, зокрема, мотивоване тим, що в органах прокуратури відбулась реорганізація та скорочення кількості посад відповідно до Закону України "Про прокуратуру" в новій редакції. Позивач у порядку, визначеному законодавством, повідомлена про наступне звільнення і процедура звільнення відбувалася з дотриманням передбачених законодавством гарантій. Судом першої інстанції наголошено на неможливості відповідача запропонувати позивачу вакантну посаду у новоствореному органі прокуратури з огляду на норми Перехідних положень Закону України "Про прокуратуру" в новій редакції. Також, суд звернув увагу, що, обґрунтовуючи позовні вимоги, позивач вказувала на недоліки Порядку проходження тестування, на Систему програмного забезпечення тестування, які були впровадженні за рішенням Генеральної прокуратури України, однак будь-яких дій в частині їх оскарження не вчинила. Окрім того, суд дійшов висновку, що, зважаючи, що в день звільнення позивач хоч і була на роботі, але настав страховий випадок - її тимчасова непрацездатність, то позивач мала право на отримання матеріального забезпечення у зв'язку з тимчасовою втратою працездатності. Стосовно дати звільнення 14.12.2015 року, то суд не має повноважень самостійно вносити зміни до запису про дату звільнення на іншу, з якою пов'язане припинення непрацездатності позивача, враховуючи, що позивач такої вимоги не заявляла.

Постановою Київського апеляційного адміністративного суду від 13 квітня 2017 року постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 13 жовтня 2016 року - скасовано та прийнято нову постанову, якою позов ОСОБА_3 задоволено частково:

- визнано протиправним та скасовано наказ Прокуратури міста Києва від 14.12.2015 року № 4555к;

- поновлено ОСОБА_3 на посаді прокурора прокуратури Святошинського району міста Києва з 14.12.2015 року;

- стягнуто з Прокуратури міста Києва (ідентифікаційний код юридичної особи 02910019) на користь ОСОБА_3 середній заробіток за час вимушеного прогулу за період з 14.12.2015 року по 13.04.2017 року у сумі 145320 (сто сорок п'ять тисяч триста двадцять) гривень 6 копійок без урахування податку на доходи фізичних осіб та інших обов'язкових платежів;

- у задоволенні решти позовних вимог - відмовлено.

Рішення суду апеляційної інстанції мотивоване тим, що оспорюваний наказ про звільнення позивача з посади винесений з порушенням частини 2 статті 40 та статті 49-2 Кодексу законів про працю України, а тому підлягає скасуванню з поновленням позивача на посаді, яку він обіймав до звільнення. Також, суд зазначив, що наявними у справі доказами підтверджується, що у період з 14.12.2015 року по 23.12.2015 року ОСОБА_3 перебувала у стані тимчасової непрацездатності, що виключало можливість її звільнення з ініціативи власника у зазначений період. Надана відповідачем копія табеля обліку використання робочого часу за грудень 2015 року, відповідно до якої позивач значилася як така, що перебувала на роботі 14.12.2015 року не спростовує обставин її тимчасової непрацездатності у цей день. Отже, у межах спірних правовідносин апеляційним судом встановлено, що при прийнятті наказу про звільнення ОСОБА_3, відповідачем було грубо порушено наведені вимоги законодавства, якими установлено гарантії для працівника у разі його звільнення з ініціативи власника.

3. Короткий зміст вимог касаційної скарги та відзиву (заперечень).

У касаційній скарзі відповідач, посилаючись на порушення судом апеляційної інстанції норм матеріального та процесуального права, вважає його незаконним та необґрунтованим, а тому просить рішення суду апеляційної інстанції скасувати та залишити в силі рішення суду першої інстанції.

Зокрема, скаржник вказує про те, що під час розгляду справи суд апеляційної інстанції залишив поза увагою ту обставину, що позивач, який зайняв 49 місце за рейтинговим списком, не міг бути призначений на жодну з посаду прокурорів прокуратури Святошинського району, штат якої налічував 41 посаду прокурора. Тому, відповідач наполягає на правомірності звільнення позивача з підстав, визначених пунктом 9 частини 1 статті 51 Закону України "Про прокуратуру" та пунктом 1 частини 1 статті 40 Кодексу законів про працю України.

Клопотання про розгляд справи за участю скаржника не заявлено.

Позивач скористався своїм правом та надіслав до суду заперечення на касаційну скаргу в яких зазначив, що рішення суду апеляційної інстанції винесене з дотриманням норм матеріального та процесуального права, посилаючись на встановлені обставини та висновки оскаржуваного судового рішення.

ІІ. ФАКТИЧНІ ОБСТАВИНИ СПРАВИ

Як встановлено судами попередніх інстанцій та підтверджується доказами наявними в матеріалах справи, ОСОБА_3 призначена на посаду прокурора прокуратури Святошинського району м. Києва наказом прокурора міста Києва № 1414к від 14.06.2013 року.

Наказом Генерального прокурора України № 98ш від 23.09.2015, у зв'язку з утворенням з 15.12.2015 року місцевих прокуратур та припиненням діяльності шляхом реорганізації міських, районних, районних у містах та міжрайонних прокуратур, внесено зміни до структури та штатного розпису прокуратури міста Києва, зокрема, виключено штатний розпис прокуратури Святошинського району м. Києва та включено штатний розпис Київської місцевої прокуратури № 8 у кількості 50,5 одиниць посад, у тому числі 41 посаду прокурора.

28.09.2015 року листом № 11-2330 вих15 прокурора прокуратури Святошинського району міста Києва ОСОБА_3 попереджено про звільнення на підставі ст.12, п.1-1 Перехідних положень та п.1Прикінцевих положень Закону України "Про прокуратуру" 14 жовтня 2014 року № 1697-VII у зв'язку з припиненням з 15.12.2015 року функціонування прокуратур міст, районів, районів у містах і міжрайонних прокуратур та утворенням у системі органів прокуратури України місцевих прокуратур, згідно з п.9 ч.1 ст.51 Закону України "Про прокуратуру" у разі не проходження або неуспішного проходження тестування на заміщення посади прокурора у відповідній місцевій прокуратурі з 14.12.2015 року.

З вказаним попередження позивач була ознайомлена 13.10.2015 року.

З наявних у справі доказів вбачається, що позивач проходив тестування на зайняття посади прокурора Київської місцевої прокуратури № 8, за результатами якого зайняв 49 рейтингове місце з кількістю балів 63,7.

В результаті чого, наказом в.о. прокурора міста Києва від 14.12.2015 року № 4555к позивача звільнено з посади прокурора прокуратури Святошинського району міста Києва у зв'язку із змінами в організації праці та виробництва згідно п.1 ч.1 ст.40 КЗпП України з 14.12.2015 року. Підставами прийняття наказу зазначено названий рейтинговий список, наказ Генерального прокурора України № 98ш від 23.09.2015 року, попередження про звільнення.

ІІІ. ДЖЕРЕЛА ПРАВОВОГО РЕГУЛЮВАННЯ

4. Конституція України

Частина 2 статті 19 Конституції України: органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно зі статтею 24 Конституції України громадяни мають рівні конституційні права і свободи та є рівними перед законом.

5. Кодекс законів про працю України (далі по тексту - КЗпП України)

Згідно з пунктом 1 частини першої статті 40 КЗпП України трудовий договір, укладений на невизначений строк, а також строковий трудовий договір до закінчення строку його чинності можуть бути розірвані власником або уповноваженим ним органом у випадку змін в організації виробництва і праці, в тому числі ліквідації, реорганізації, банкрутства або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників.

Частиною другою статті 40 цього Кодексу встановлено, що звільнення з підстав, зазначених у пунктах 1, 2 і 6 цієї статті, допускається, якщо неможливо перевести працівника, за його згодою, на іншу роботу.

Частинами першою та третьою статті 49-2 КЗпП України про наступне вивільнення працівників персонально попереджають не пізніше ніж за два місяці. Одночасно з попередженням про звільнення у зв'язку із змінами в організації виробництва і праці власник або уповноважений ним орган пропонує працівникові іншу роботу на тому ж підприємстві, в установі, організації при відсутності роботи за відповідною професією чи спеціальністю, а також у разі відмови працівника від переведення на іншу роботу на тому самому підприємстві, в установі, організації працівник, на власний розсуд, звертається за допомогою до державної служби зайнятості або працевлаштовується самостійно. У разі якщо вивільнення є масовим відповідно до статті 48 Закону України "Про зайнятість населення" , власник або уповноважений ним орган доводить до відома державної служби зайнятості про заплановане вивільнення працівників".

За правилами статті 222 КЗпП особливості розгляду трудових спорів прокурорсько-слідчих працівників, а також працівників навчальних, наукових та інших установ прокуратури, які мають класні чини, встановлюються законодавством.

6. Закон України «Про прокуратуру» від 14.10.2014 №1697-VII (в редакції, чинній станом на 14.12.2015, далі по тексту- Закон №1697-VII)

Згідно з п. 9 ч. 1 статті 51 Закону України «Про прокуратуру» прокурор звільняється з посади у разі ліквідації чи реорганізації органу прокуратури, в якому прокурор обіймає посаду, або в разі скорочення кількості прокурорів органу прокуратури.

7. Розділ XII ПРИКІНЦЕВІ ПОЛОЖЕННЯ Закону України «Про прокуратуру» (далі по тексту - «Прикінцеві положення»)

Абзацом третім пункту 1 розділу XII "Прикінцеві положення" визначено, що цей Закон набирає чинності з 15 липня 2015 року, крім статті 12 та Додатка до цього Закону щодо переліку та територіальної юрисдикції місцевих прокуратур, які набирають чинності з 15 грудня 2015 року.

Пунктом 3 розділу XII "Прикінцеві положення"" визнано такими, що втратили чинність із набранням чинності цим Законом:

1) Закон України "Про прокуратуру" (Відомості Верховної Ради України, 1991 р., № 53, ст. 793, № 50, ст. 474; 1995 р., № 11, ст. 71, № 34, ст. 268; 2001 р., № 9, ст. 38, № 44, ст. 233; 2002 р., № 17, ст. 117, ст. 125; 2003 р., № 29, ст. 233, № 30, ст. 247; 2004 р., № 8, ст. 66; 2005 р., № 2, ст. 32, № 6, ст. 132, № 11, ст. 198; 2006 р., № 1, ст. 18, № 19-20, ст. 156; 2007 р., № 7-8, ст. 66, № 33, ст. 442; 2008 р., №№ 5-8, ст. 78, № 48, ст. 357; 2010 р., № 37, ст. 497, №№ 41-45, ст. 529; 2011 р., № 23, ст. 160, № 30, ст. 279; 2012 р., № 12-13, ст. 82; 2013 р., № 14, ст. 89, № 21, ст. 208, № 37, ст. 490, № 39, ст. 517; 2014 р., № 11, ст.132, № 17, ст. 593, № 20-21, ст. 745, № 22, ст. 816; із змінами, внесеними Законом України від 14 серпня 2014 року № 1642-VII), крім пункту 8 частини першої статті 15, частини четвертої статті 16, абзацу першого частини другої статті 46-2, статті 47, частини першої статті 49, частини п'ятої статті 50, частин третьої, четвертої, шостої та одинадцятої статті 50-1, частини третьої статті 51-2, статті 53 щодо класних чинів (їх дія поширюється на осіб, яким присвоєно класні чини до набрання чинності цим Законом), статті 55 щодо посвідчення працівника прокуратури, статті 2 у частині підстав звільнення з посади Генерального прокурора України, а також статті 13 щодо функціонування в системі органів прокуратури міських, районних, міжрайонних, районних у містах прокуратур, яка втрачає чинність з 15 грудня 2015 року.

8. Розділ XIII ПЕРЕХІДНІ ПОЛОЖЕННЯ

Відповідно до п.5-1 Перехідних положень Закону України «Про прокуратуру» від 14.10.2014 до набрання чинності положеннями, передбаченими абзацом третім пункту 1 розділу XII "Прикінцеві положення" цього Закону:

1) прокурорами місцевих прокуратур призначаються, зокрема, прокурори, які на день набрання чинності цим Законом працюють у міських, районних, міжрайонних, районних у містах прокуратурах, - за умови успішного проходження ними тестування.

Проведення тестування, стажування здійснюється в порядку, затвердженому Генеральним прокурором України.

9. Порядок проведення тестування для зайняття посади прокурора місцевої прокуратури, затверджений Наказом Генеральної прокуратури України від 20.07.2015 року №98, зареєстрований в Міністерстві юстиції України 31.07.2015 за №928/27373 (в редакції, чинній станом на 14.12.2015, надалі - Порядок):

Відповідно до пунктів 1.2- 1.4 Порядку № 98 на посади прокурорів місцевих прокуратур призначаються особи за результатами успішного проходження ними тестування. Тестування забезпечує умови для об'єктивного і неупередженого з'ясування спроможності кандидатів за своїми професійними та особистісними якостями виконувати службові обов'язки на посадах прокурорів місцевих прокуратур. Прокурори та стажисти на посадах прокурорів, які на день набрання чинності Закону № 1697-VII працюють у міських, районних, міжрайонних, районних у містах прокуратурах, претендують на зайняття посади прокурора місцевої прокуратури, яка утворюється шляхом реорганізації прокуратури районного рівня, в якій вони працюють.

Згідно з пунктом 4.1 Порядку № 98 основними етапами відбору кандидатів на посаду прокурора місцевої прокуратури є: прийом документів; тестування на знання законодавчої бази (професійний тест); тестування на загальні здібності; формування рейтингу кандидатів.

Пунктами 6.1- 6.3 Порядку № 98 визначено, що основна мета проходження професійного тесту - визначення рівня знань чинного законодавства. Перелік питань для тестування затверджується Генеральним прокурором України. Кожному кандидату електронна система тестування генерує унікальний тест зі 100 питань. Кожна правильна відповідь оцінюється в 1 бал. Максимальна кількість можливих балів дорівнює 100.

В силу пунктів 7.1- 7.3 Порядку № 98 метою тестування загальних здібностей кандидата є виявлення здатності аналізувати, обробляти та інтерпретувати великі масиви інформації за короткий час, знаходити причинні зв'язки між ними і робити правильні висновки. Перевірка загальних здібностей кандидата передбачає визначення рівня логічних, вербальних та математичних здібностей. Тестування на загальні здібності містить не більше 100 питань, проводиться з використанням комп'ютерної техніки і триває до 1 години.

За правилами пунктів 8.1 та 8.3 Порядку № 98 результати тестування (кількість одержаних балів) можуть бути предметом оскарження. Повторне проходження тестування не допускається.

Відповідно до пункту 9 Порядку № 98 рейтинг кандидата визначається за результатами тесту на знання законодавчої бази (професійний тест) та тесту на загальні здібності. Рейтинговий список формується робочою групою окремо для кожної місцевої прокуратури за загальним для двох тестів підсумковим балом - від більшого до меншого. У рейтинговому списку зазначаються, зокрема, результати складання кожного тесту та підсумковий бал кандидата. Робоча група спрямовує рейтинговий список керівнику відповідної регіональної прокуратури, який після отримання рейтингового списку кандидатів на посади прокурорів конкретної місцевої прокуратури та рапорту працівника прокуратури (заяви для тих, хто не працює у прокуратурі), який успішно пройшов тестування, видає наказ про його призначення на посаду, враховуючи підсумковий бал кандидата (від вищого до нижчого) та кількість штатних одиниць у відповідній місцевій прокуратурі.

Пунктом 9.5. Порядку № 98 визначено, що керівник регіональної прокуратури після отримання рейтингового списку кандидатів на посади прокурорів конкретної місцевої прокуратури та рапорту працівника прокуратури (заяви для тих, хто не працює у прокуратурі), який успішно пройшов тестування, видає наказ про його призначення на посаду, враховуючи підсумковий бал кандидата (від вищого до нижчого) та кількість штатних одиниць у відповідній місцевій прокуратурі".

10. Інструкції "Про порядок видачі документів, що засвідчують тимчасову непрацездатність громадян" затверджену наказом МОЗ України № 455 від 13.11.2001, зареєстрованої в Міністерстві юстиції України 04.12.2001 № 1005/6196 (далі по тексту Інструкції)

Відповідно до підпункту 1.1 пункту 1 Інструкції тимчасова непрацездатність працівників засвідчується листком непрацездатності.

IV. ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ.

Вирішуючи питання про обґрунтованість поданої касаційної скарги, Верховний Суд виходить з наступного.

За приписами статті 222 КЗпП України, особливості розгляду трудового спору, який виник в межах спірних правовідносин, врегульовано Законом №1697-VII. Відтак, пріоритетними є норми спеціального законодавства, а трудове законодавство підлягає застосуванню у випадках, якщо нормами спеціального законодавства не врегульовано спірні правовідносини або коли про це йдеться у спеціальному законі.

Як вже вище було зазначено, Законом №1697-VII запроваджено новий перелік та територіальну юрисдикцію місцевих прокуратур, які набрали чинності з 15.12.2015.

Як встановлено судами попередніх інстанцій наказом Генеральної прокуратури України від 23.09.2015 № 978ш, у зв'язку з утворенням з 15.12.2015 місцевих прокуратур та припиненням діяльності шляхом реорганізації міських, районних, районних у містах і міжрайонних прокуратур внесено зміни до структури та штатного розпису прокуратури міста Києва, зокрема, виключено штатний розпис прокуратури Святошинського району м. Києва та включено новий штатний розпис Київської місцевої прокуратури № 8.

Зазначений наказ Генеральної прокуратури України безпосередньо не слугував підставою для звільнення позивача з займаної посади, проте ним вносились зміни до структури та штатного розпису прокуратури Святошинського району м. Києва з 15.12.2015, про що зазначено в оспорюваному наказі.

Враховуючи норми підпункту "в" пункту 5-1 розділу XIII "Перехідні положення" Закону №1697-VII, до набрання чинності абзацом 3 пункту 1 розділу XII цього Закону, тобто, до 15.12.2015, прокурори, які на день набрання чинності цим Законом працювали у міських, районних, міжрайонних, районних у містах прокуратурах, призначались прокурорами місцевих прокуратур виключно за умови успішного проходження ними тестування, порядок проведення якого визначено Порядком.

Аналізуючи структуру та штатний розпис Київської місцевої прокуратури № 8, кількість осіб, які раніше займали посади в прокуратурах, що реорганізовувалися, подали заяви та проходили тестування, суди попередніх інстанцій дійшли висновку, що зміни в організації виробництва і праці, у зв'язку із скороченням чисельності та штату працівників, дійсно мали місце. Позивач за наслідками тестування зайняв 49 рейтингове місце, в той час як штатний розпис Київської місцевої прокуратури № 8 передбачав наявність 41 посада прокурора.

Відповідно усі кандидати, які у рейтинговому списку зайняли місце нижче 41-го на посади прокурорів Київської місцевої прокуратури № 8 призначені не були, у зв'язку із відсутністю штатних одиниць.

Згідно з частинами 1-2 статті 341 Кодексу адміністративного судочинства України (надалі - КАС України), суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права. Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.

Таким чином, мали місце підстави, встановлені пунктом 9 частини 1 статті 51 Закону №1697-VII для звільнення позивача з займаної посади.

Колегія суддів не погоджується з висновками суду апеляційної інстанції щодо застосування до спірних правовідносин частини 2 статті 40, статті 49-2 КЗпП України в частині наявності у відповідача обов'язку запропонувати позивачу інші посади, оскільки призначення на посади прокурорів місцевих прокуратур, відповідно до норм Закону №1697-VII, здійснювалось виключно за результатами успішного проходження ними тестування.

Стосовно обґрунтованості видачі наказу про звільнення позивача у день перебування її на лікарняному, колегія суддів зазначає наступне.

Відповідно до Табелю обліку використання робочого часу за грудень 2015 року, позивач значилася як така, що перебувала на роботі, 14.12.2015 року.

Як вже вище було зазначено, тимчасова непрацездатність працівників засвідчується лише листком непрацездатності.

З Довідки відділу фінансування та бухгалтерського обліку прокуратури міста Києва № 18/685 від 28.11.2016 року вбачається, що листок непрацездатності ОСОБА_3 за період з 14.12.2015 року по 23.12.2015 року для оплати не надходив.

Отже, аналізуючи встановлені судами обставини справи, Верховний Суд погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що оспорюваний наказ Прокуратури міста Києва від 14.12.2015 року № 4555к про звільнення ОСОБА_3 з посади прокурора прокуратури Святошинського району м. Києва був прийнятий у порядку, в межах та у спосіб, встановлені законом, а тому, підстави для задоволення вимог позивача щодо визнання протиправним та скасування зазначеного наказу, поновлення на посаді та стягнення на його користь середнього заробітку за час вимушеного прогулу відсутні.

Відповідно до частини 1 статті 352 КАС України, суд касаційної інстанції скасовує постанову суду апеляційної інстанції повністю або частково і залишає в силі судове рішення суду першої інстанції у відповідній частині, якщо встановить, що судом апеляційної інстанції скасовано судове рішення, яке відповідає закону.

Оскільки у справі, що розглядається, суд апеляційної інстанції неправильно застосував норми матеріального права щодо спірних правовідносин, колегія суддів Верховного Суду приходить до висновку, що постанову суду апеляційної інстанції необхідно скасувати та залишити в силі постанову суду першої інстанції.

Керуючись статтями 343, 352, 356 Кодексу адміністративного судочинства України, Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду, -

П О С Т А Н О В И В :

Касаційну скаргу Прокуратури м. Києва - задовольнити.

Постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 13 квітня 2017 року - скасувати, постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 13 жовтня 2016 року - залишити в силі.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною та не оскаржується.

Суддя-доповідач Н.А. Данилевич

Судді В.М. Бевзенко

В.М. Шарапа