Історія справи

Ухвала КАС ВП від 03.07.2019 року у справі №815/2017/17

ПОСТАНОВА

Іменем України

03 липня 2019 року

Київ

справа №815/2017/17

адміністративне провадження №К/9901/21500/18

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

судді-доповідача - Шевцової Н.В.,

суддів: Кашпур О.В., Уханенка С.А.,

розглянувши у попередньому судовому засіданні у касаційній інстанції адміністративну справу №815/2017/17

за позовом ОСОБА_1 до Державної міграційної служби України про визнання неправомірним та скасування рішення, зобов`язання прийняти рішення

за касаційною скаргою Державної міграційної служби України

на постанову Одеського окружного адміністративного суду 04 серпня 2017 року, прийняту у складі колегії суддів: головуючого - Єфіменка К.С., суддів Бжассо Н.В., Бойко О.Я.

та ухвалу Одеського апеляційного адміністративного суду від 14 листопада 2017 року, постановлену у складі колегії суддів: головуючого - Ступакова І.Г., суддів Бітов А.І., Лук`янчук О.В.,

УСТАНОВИВ:

І. Короткий зміст позовних вимог

1. У квітні 2017 року ОСОБА_1 (далі - позивач) звернувся до Одеського окружного адміністративного суду з позовом до Державної міграційної служби України (далі - ДМС України, відповідач), в якому просив суд:

1.1. скасувати рішення Державної міграційної служби України №657-16 від 28 грудня 2016 року щодо відмови позивачу у визнанні його біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту;

1.2. зобов`язати Державну міграційну службу України прийняти рішення про визнання ОСОБА_1 біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.

2. Позовні вимоги обґрунтовано тим, що на теперішній час позивач не має можливості повернутись до країни походження через проведення там громадянської війни.

3. В обґрунтування позову з посиланням на пункти 39-42, 65 Керівництва з процедур та критеріїв визначення статусу біженців УВКБ ООН, статтю 3 Європейської конвенції про захист прав людини та основних свобод 1950 року, Методичні рекомендації УВКБ ООН по міжнародному захисту осіб, які шукають притулок з Сирії, позивач зазначає, що при прийнятті спірного рішення відповідач поверхово підійшов до розгляду його заяви, зокрема, не надав належної оцінки тій ситуації, яка існує у Сирійській Арабській Республіці, громадянином якої він є.

4. Відповідач у задоволення позовних вимог заперечував, вказавши на правомірність оскаржуваного рішення, прийнятого у межах та на підставі наявних у міграційного органу повноважень.

ІІ. Установлені судами фактичні обставини справи

5. Позивач є громадянином Сирії, уродженцем Аллепо.

6. Позивач легально прибув на територію України у 2008 році для проходження навчання на підготовчому факультеті Інституту холоду, кріотехнологій та електроенергетики Одеської національної академії харчових технологій.

7. У 2013 році позивач завершив навчання та за витоком строків легального перебування в України не повернувся на Батьківщину або третю країну, залишився мешкати без легальних на те підстав для перебування. В період до 29 жовтня 2015 року позивач перебував на території України нелегально.

8. 29 жовтня 2015 року позивач звернувся із заявою №294 до ГУ ДМС в Одеській області про надання йому статусу біженця або особи, яка потребує додаткового захисту.

9. За результатами розгляду особової справи №2015OD0218 позивача 15 грудня 2016 року Управлінням у справах біженців ГУ ДМС України в Одеській області на підставі абзацу 5 пункту 1 статті 6 Закону України «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту» складений висновок про відмову у визнанні його біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.

10. На підставі матеріалів особової справи позивача, 28 грудня 2016 року Державна міграційна служба України прийняла рішення №657-16, яким позивачу було відмовлено у визнанні його біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, відповідно до абзацу 4 частини першої статті 6 Закону України «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту» як особі, стосовно якої встановлено, що умови, передбачені пунктуми першим та тринадцятим статті 1 зазначеного Закону відсутні.

ІІІ. Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій

11. Постановою окружного адміністративного суду від 04 серпня 2017 року, залишеною без змін ухвалою Одеського апеляційного адміністративного суду від 14 листопада 2017 року, позов задоволено частково.

11.1. Визнано неправомірним та скасовано рішення Державної міграційної служби України №657-16 від 28 грудня 2016 року щодо відмови позивачу у наданні йому додаткового захисту.

11.2. Зобов`язано Державну міграційну службу України повторно розглянути заяву ОСОБА_1 від 29 жовтня 2015 року про надання йому додаткового захисту.

12. Приймаючи рішення про часткове задоволення позову, суд першої інстанції, з висновком якого погодився апеляційний суд, виходив з того, що формальне ставлення з боку відповідача до перевірки усіх обставин, викладених позивачем, матеріалів особової справи та наявної інформації по країні походження, призвело до прийняття неправомірного рішення щодо відмови позивачу у визнанні особою, яка потребує додаткового захисту. Також, суд першої інстанції дійшов до висновку, що відповідача має бути зобов`язано повторно розглянути заяву позивача про надання йому статусу особи, яка потребує додаткового захисту з врахуванням інформації по країні походження позивача, Рекомендацій УВКБ ООН та встановлених в судовому засіданні обставин згідно положень частини другої статті 162 КАС України.

ІV. Касаційне оскарження

13. Не погодившись з рішеннями судів попередніх інстанцій, відповідач подав касаційну скаргу, в якій посилається на порушення судами попередніх інстанцій норм матеріального права, а саме приписів Закону України «Про біженців та осіб, потребують додаткового або тимчасового захисту», просить скасувати рішення судів першої та апеляційної інстанцій та прийняти нове рішення, яким в задоволенні позовних вимог відмовити в повному обсязі.

14. У касаційній скарзі відповідач зазначає, що суди попередніх інстанцій не врахували, що позиція УВКБ ООН носить рекомендаційний характер і не може бути підставою для прийняття рішення.

15. Обґрунтовуючи свої вимоги відповідач також, з-поміж іншого, зазначив, що заявник прибув в Україну у грудні 2008 року. За час його перебування в Україні ситуація в Сирії суттєво змінилася, у зв`язку з чим заявник звернувся за захистом, заявляючи про небезпеку життю, яка існує країні його громадянської належності, зумовлену внутрішнім збройним конфліктом. Відповідач стверджував, що інформація щодо країни походження заявника підтверджує факт загальнопоширеного внутрішнього збройного конфлікту на території Сирії. Разом з тим відповідач зазначив, що не вся територія Сирії охоплена конфліктом. З посиланням на повідомлення засобів масової інформації та на підставі матеріалів особової справи ДМС України дійшла висновку, що позивач не обґрунтував неможливість повернення до країни своєї громадянської належності через вкрай небезпечну ситуацію внаслідок загальнопоширеного насильства та порушення прав людини в ситуації внутрішнього збройного конфлікту, а до ГУ ДМС він звернувся виключно з метою легалізації, оскільки з 2013 року він проживає в Україні нелегально, але має намір й надалі тут залишитися.

16. З урахуванням наведеного відповідач дійшов висновку, що стосовно позивача відсутні умови, передбачені Законом України від 8 липня 2011 року № 3671-VI «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту» (далі - Закон № 3671-VI), для визнання його біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту. Отже, оскаржене рішення є законним підстав для повторного розгляду заяви позивача немає.

17. Представник позивача надав відзив на касаційну скаргу, в якій, вказуючи на безпідставність касаційної скарги, просить залишити її без задоволення, а рішення судів попередніх інстанцій - без змін.

18. 05 грудня 2017 року ухвалою Вищого адміністративного суду України відкрито касаційне провадження та витребувано з Одеського кружного адміністративного суду справу № 815/2017/17.

19. 13 лютого 2018 року матеріали касаційної скарги передано до Верховного Суду (суддя-доповідач Шарапа В. М.).

20. 05 липня 2018 року листом судді-доповідача на виконання ухвали Вищого адміністративного суду України від 05 грудня 2017 року повторно витребувано справу № 815/2017/17.

21. 17 липня 2018 року справа № 815/2017/17 надійшла до Верховного Суду.

22. 07 червня 2019 року розпорядженням заступника керівника апарату Верховного Суду - керівника секретаріату Касаційного адміністративного суду № 652/0/78-19 призначено повторний автоматизований розподіл справи у зв`язку зі зміною спеціалізації та введенням до іншої судової палати судді-доповідача Шарапи В. М., що унеможливлює його участь у розгляді касаційної скарги.

23. Протоколом повторного автоматизованого розподілу справ між суддями від 07 червня 2019 року визначено склад суду: головуючий суддя Шевцова Н. В. (суддя-доповідач), судді Кашпур О. В., Уханенко С. А.

V. Релевантні джерела права й акти їх застосування

24. Статтею 327 Кодексу адміністративного судочинства України в редакції Закону України від 03 жовтня 2017 року № 2147-VIII "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів", що набув чинності 15 грудня 2017 року (далі - КАС України), обумовлено, що судом касаційної інстанції в адміністративних справах є Верховний Суд.

25. За правилами частини третьої статті 3 КАС України провадження в адміністративних справах здійснюється відповідно до закону, чинного на час вчинення окремої процесуальної дії, розгляду і вирішення справи.

26. Відповідно до підпункту 4 пункту 1 розділу VII "Перехідні положення" КАС України касаційні скарги (подання) на судові рішення в адміністративних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного адміністративного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

27. Приписами частини першої статті 341 КАС України визначено, що суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

28. Кодекс адміністративного судочинства України (в редакції, чинній до 15.12.2017 року)

28.1. Відповідно до частини другої статті 2 до адміністративних судів можуть бути оскаржені будь-які рішення, дії чи бездіяльність суб`єктів владних повноважень, крім випадків, коли щодо таких рішень, дій чи бездіяльності Конституцією чи законами України встановлено інший порядок судового провадження.

28.2. Частиною третьою статті 2 визначено, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5)добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

29. Закон України «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту» від 8 липня 2011 року №3671-VI (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин).

29.1. За пунктом 1 частини першої статті 1 біженець - це особа, яка не є громадянином України і внаслідок обґрунтованих побоювань стати жертвою переслідувань за ознаками раси, віросповідання, національності, громадянства (підданства), належності до певної соціальної групи або політичних переконань перебуває за межами країни своєї громадянської належності та не може користуватися захистом цієї країни або не бажає користуватися цим захистом внаслідок таких побоювань, або, не маючи громадянства (підданства) і перебуваючи за межами країни свого попереднього постійного проживання, не може чи не бажає повернутися до неї внаслідок зазначених побоювань.

29.2. Відповідно до пункту 13 частини першої статті 1 особа, яка потребує додаткового захисту - це особа, яка не є біженцем відповідно до Конвенції про статус біженців 1951 року і Протоколу щодо статусу біженців 1967 року та Закону, але потребує захисту, оскільки така особа змушена була прибути в Україну або залишитися в Україні внаслідок загрози її життю, безпеці чи свободі в країні походження через побоювання застосування щодо неї смертної кари або виконання вироку про смертну кару чи тортур, нелюдського або такого, що принижує гідність, поводження чи покарання або загальнопоширеного насильства в ситуаціях міжнародного або внутрішнього збройного конфлікту чи систематичного порушення прав людини і не може чи не бажає повернутися до такої країни внаслідок зазначених побоювань.

29.3. Згідно частини п`ятої статті 5 особа, яка на законних підставах тимчасово перебуває в Україні, і під час такого перебування в країні її громадянської належності чи попереднього постійного проживання виникли умови, зазначені в пунктах 1 чи 13 частини першої статті 1 цього Закону, внаслідок яких вона не може повернутися до країни свого походження і має намір бути визнаною біженцем в Україні або особою, яка потребує додаткового захисту, повинна звернутися до центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту, із заявою про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, до закінчення строку перебування на території України.

29.4. Частинами першою та сьомою статті 7 визначено, що оформлення документів для вирішення питання щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, проводиться на підставі заяви про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту. Така заява особисто подається іноземцем чи особою без громадянства або її законним представником до органу міграційної служби в Автономній Республіці Крим, областях, містах Києві та Севастополі за місцем тимчасового перебування заявника. До заяви про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, додаються документи, що посвідчують особу заявника, а також документи та матеріали, що можуть бути доказом наявності умов для визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту. У разі якщо у заявника відсутні документи, що посвідчують його особу, або такі документи є фальшивими, він повинен повідомити про цю обставину в заяві про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, а також викласти причини виникнення зазначених обставин.

29.5. Відповідно до частини шостої статті 8 рішення про відмову в оформленні документів для вирішення питань щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, приймаються за заявами, які є очевидно необґрунтованими, тобто якщо у заявника відсутні умови, зазначені пунктами 1 чи 13 частини першої статті 1 цього Закону, а також якщо заяви носять характер зловживання: якщо заявник з метою визнання його біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, видає себе за іншу особу, а так само за заявами, поданими особами, яким було відмовлено у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, у зв`язку з відсутністю підстав, передбачених для визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, встановлених пунктами 1 чи 13 частини першої статті 1 цього Закону, якщо зазначені умови не змінилися.

29.6. Згідно частини сьомої статті 8 у разі прийняття рішення про відмову в оформленні документів для вирішення питання щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту, протягом трьох робочих днів з дня його прийняття надсилає заявнику або його законному представнику письмове повідомлення з викладенням причини відмови і роз`ясненням порядку оскарження такого рішення.

29.7. Відповідно до частини першої статті 12 рішення про відмову в прийнятті заяви про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, про відмову в оформленні документів для вирішення питання щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, протягом п`яти робочих днів з дня отримання повідомлення про відмову можуть бути оскаржені в установленому законом порядку до центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту, а також до суду у строки, встановлені цим Законом.

30. Керівництво з процедур і критеріїв визначення статусу біженця Управління Верховного комісару ООН у справах біженців

30.1. Пунктами 45, 66 визначено, що особа, яка клопоче про отримання статусу біженця, повинна вказати переконливу причину, чому вона особисто побоюється стати жертвою переслідування. Для того, щоб вважатися біженцем, особа повинна надати свідчення повністю обґрунтованих побоювань стати жертвою переслідувань за конвенційними ознаками.

30.2. Згідно до пункту 195 у кожному окремому випадку всі необхідні факти повинні бути надані в першу чергу самим заявником, і тільки після цього, особа уповноважена здійснювати процедуру надання статусу біженця (перевіряючий), повинна оцінити всі твердження і достовірність переконань заявника.

31. Відповідно до Позиції Управління Верховного комісара Організації Об`єднаних Націй (далі - УВКБ ООН) у справах біженців «Про обов`язки та стандарти доказів у заявах біженців» (1998 року) факти в підтвердження заяв біженців визначаються шляхом надання підтвердження або доказів викладеного. Докази можуть бути як усні, так і документальні. Загальними правовими принципами доказового права обов`язок доказу покладається на особу, яка висловлює це твердження. Таким чином, у заяві про надання статусу біженця позивач повинен довести достовірність своїх тверджень і точність фактів, на яких ґрунтується його заява. Обов`язок доказу покладається на позивача, який повинен надавати правдиві обґрунтування фактів, викладених у заяві, щоб на підставі цих фактів могло бути прийнято належне рішення.

32. Директива Ради Європейського Союзу «Щодо мінімальних стандартів для кваліфікації громадян третіх країн та осіб без громадянства як біженців або як осіб, що потребують міжнародного захисту за іншими причинами, а також суті захисту, що надається» від 27 квітня 2004 року №8043/04

32.1. Пункт п`ятий статті 4 відзначає, що заяви є обґрунтованими, якщо виконуються такі умови: заявник зробив реальну спробу обґрунтувати свою заяву; усі важливі факти, що були в його розпорядженні, були надані, і було задовільне пояснення відносно будь-якої відсутності інших важливих фактів; твердження заявника є зрозумілими та правдоподібними і не протирічать конкретній та загальній інформації за його справою; заявник подав свою заяву про міжнародний захист як можливо раніше, якщо заявник не зможе довести відсутність поважної причини для подання такої заяви; встановлено, що в цілому заявник заслуговує довіри.

VІ. ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ

33. Верховний Суд наголошує на тому, що перевірка законності судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій, згідно зі статтею 341 Кодексу адміністративного судочинства України, здійснюється виключно у частині застосування норм матеріального та процесуального права.

34. Аналізуючи вищенаведені положення законодавства та обставини справи, Верховний Суд погоджується з висновками судів першої та апеляційної інстанцій про наявність правових підстав для задоволення частини позовних вимог.

35. Правильним є посилання судів, що у заяві про надання статусу біженця чи особи, яка потребує додаткового захисту заявник повинен довести достовірність своїх тверджень і точність фактів, на яких ґрунтується його заява. Заявник повинен переконати посадову особу органу міграційної служби в правдивості своїх фактичних тверджень. Також суди правильно зазначили, що при розгляді цієї категорії справ слід ураховувати, що обґрунтоване побоювання стати жертвою переслідувань є визначальним у переліку критеріїв щодо визначення біженця.

36. Суд звертає увагу, що побоювання особи є оціночним судженням, яке свідчить про психологічну оцінку особою ситуації, що склалася навколо неї в її країні. Ситуація у країні походження є доказом того, що суб`єктивні побоювання стати жертвою переслідування є цілком обґрунтованими, тобто підкріплюються об`єктивним положенням у країні та історією, яка відбулася особисто із заявником.

37. При цьому, побоювання можуть ґрунтуватися не тільки на тому, що особа постраждала особисто від дій, які змусили її покинути країну, тобто ці побоювання можуть випливати не з власного досвіду біженця, а з досвіду інших людей (рідних, друзів та інших членів тієї ж расової, соціальної чи політично групи тощо).

38. Об`єктивна сторона пов`язана з наявністю обґрунтованого побоювання переслідування і означає наявність фактичних доказів того, що ці побоювання є реальними.

39. Оцінка таким побоюванням обов`язково повинна була надаватися з урахуванням аналізу інформації про країну походження особи, яка шукає притулку. Факти обґрунтованості побоювань переслідування можуть отримуватись від біженця, та незалежно від нього - з різних достовірних джерел інформації, наприклад, з публікацій у засобах масової інформації, з повідомлень національних чи міжнародних неурядових правозахисних організацій, зі звітів Міністерства закордонних справ України тощо.

40. Ситуація в країні походження при визнанні статусу біженця чи особою, яка потребує додаткового захисту є доказом того, що суб`єктивні побоювання стати жертвою переслідування є цілком обґрунтованими, тобто підкріплюються об`єктивним положенням у країні.

41. У справі встановлено, що позивачу відмовлено у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту з мотивів відсутності для цього підстав, визначених пунктами 1 і 13 частини першої статті 1 Закону №3671-VI.

42. Як висновується зі змісту доводів представника ДМС України, позивач прибув в Україну ще в 2008 році на законних підставах, однак на певний період часу, тож з метою легалізувати подальше перебування звернувся до ГУ ДМС України із заявою про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту. При цьому, відповідач погодився з тим, що ситуація в країні його походження суттєво змінилася відтоді, як він прибув в Україну, але достатніх підстав вважати, що він потребує захисту в розумінні пункту 13 частини першої статті 13 Закону № 3671-VI, на переконання відповідача, немає.

43. У цьому зв`язку суди попередніх інстанцій звернули увагу на те, що при дослідженні обставин, з якими вказані положення Закону № 3671-VI пов`язують надання статусу особи, яка потребує додаткового захисту, відповідач формально здійснив перевірку усіх обставин, викладених позивачем. Зокрема, відповідачем не надано належної уваги та оцінки поясненням позивача про ситуацію, яка склалася після його виїзду у зв`язку з розгортанням збройного конфлікту в країні його походження.

44. Так, твердження про те, що в Сирії існує тривалий збройний конфлікт, який супроводжується обстрілами і бомбардуванням населених пунктів та об`єктів соціальної інфраструктури, і що ситуація в цій країні є вкрай небезпечною і складною є загальновідомим фактом. Збройні зіткнення між військами офіційної влади Сирії та опозиційно налаштованими воєнізованими збройними угрупуваннями охопили значну територію цієї країни і її населення, тож ситуація там є дуже напруженою і небезпечною для життя і безпеки людей, які там перебувають. Про події в Сирії інформують численні засоби масової інформації і ситуацію в цій країні обговорюють міжнародні організації, тож ці обставини доказуванню у цій справі не потребують

45. Незважаючи на те, що позивач прибув в Україну задовго до того, коли збройний конфлікт у Сирії став таким інтенсивним, це не заперечує того, що ситуація в країні його походження суттєво змінилася після його виїзду і стала небезпечною для життя та безпеки, що також слід враховувати при прийнятті рішення, даючи оцінку поясненням позивача, чому він просить залишитися в Україні як особа яка потребує лопаткового захисту.

46. Таким чином, Верховний Суд дійшов висновку, що за встановлених в цій справі обставин справи, рішення судів попередніх інстанцій в частині задоволення позову є правильними і обґрунтованими.

47. Відповідно до частини першої статті 350 КАС України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили неправильного застосування норм матеріального права або порушень норм процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.

48. З огляду на викладене, висновки судів попередніх інстанцій є правильними, обґрунтованими, відповідають нормам матеріального та процесуального права, отже, підстави для скасування чи зміни оскаржуваних судових рішень відсутні.

49. Доводи, які містяться в касаційній скарзі, висновків судів та обставин справи не спростовують.

VIІ. Судові витрати

50. З огляду на результат касаційного розгляду, судові витрати розподілу не підлягають.

Керуючись статтями 3, 341, 343, 349, 350, 355, 356, 359 КАС України, Суд

ПОСТАНОВИВ:

1. Касаційну скаргу Державної міграційної служби України залишити без задоволення.

2. Постанову Одеського окружного адміністративного суду від 04 серпня 2017 року та ухвалу Одеського апеляційного адміністративного суду від 14 листопада 2017 року у справі № 815/2017/17 залишити без змін.

3. Судові витрати розподілу не підлягають.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Головуючий суддя Н. В. Шевцова

Судді О. В. Кашпур

С. А. Уханенко